Сумський державний університет науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів кафедри фізичного виховання І спорту



Сторінка6/8
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ВПРАВ ІЗ ФІТНЕС – АЕРОБІКИ НА ЗАНЯТТЯХ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Доповідач : Федоренко Д.С. , студентка гр. ПР-11

Науковий керівник : Берест О. О., викладач кафедри фізичного виховання і спорту
У зв'язку з великими інтелектуальними навантаженнями і зниженням загальної рухової активності відзначається погіршення здоров'я, зниження працездатності, низький рівень фізичної підготовленості, збільшення маси тіла у студенток вищих навчальних закладів. Основним чинником негативного впливу на фізичний стан студентів є низький рівень рухової активності. Однією з причин зниження рухової активності є падіння інтересу до традиційних уроків фізкультури, малий об'єм рухової активності, як у повсякденному житті, так і на заняттях фізичним вихованням. У зв'язку з цим не втрачає актуальність питання вибору різних засобів і методів фізичного виховання для усунення негативних наслідків гіподинамії. Як зазначає ряд авторів [1, с.22], метою ідеальної оздоровчої системи повинен бути всебічний гармонійний розвиток функцій організму як необхідна умова здоров’я.

Завдання по оптимізації фізичного розвитку студентів у напрямку всебічного розвитку фізичних якостей, удосконалювання рухових здібностей, зміцнення і збереження здоров'я , є одне зі специфічних завдань, розв'язуваної у процесі занять фізичним вихованням у вищому навчальному закладі [1, с.49]. У зв’язку з чим розробка програм занять оздоровчої фізичної культури з використанням її найбільш раціональних і доступних засобів і методів набуває особливої актуальності. У силу своєї підвищеної емоційності, студентки погано переносять монотонне фізичне навантаження [1, с.65], а заняття фітнесом має ритмічний і мінливий характер. В процесі занять постійно змінюється стиль: то стає більш "аеробним", то силовим. Різні напрямки аеробіки можуть задовольнити потреби самих різних вікових груп [2, с.88].

Раніше існувало лише кілька видів фізкультурних заходів (біг, плавання, ритмічна гімнастика і т.д.), однак зараз на нас обрушився безтямний потік інформації про різні види гімнастики, аеробіки та ін., що називаються одним модним словом "фітнесу". Варто розрізняти слово "фітнес" і "фітнес-тренінг", тому що фітнес містить у собі "усе про здоровий спосіб життя", а фітнес-тренінг - спеціально розроблена система тренінгу і харчування. Заняття з фітнес - аеробіки дають можливість значно підвищити щільність уроку, виконати більший обсяг фізичної роботи з порівняння з традиційними методами, поліпшити рівень розвитку фізичних якостей і працездатності тих, що займаються. І якщо ви зміцните свої м'язи, ви тільки зробите своє тіло більш пружним і красивим[3, с. 99].

Особливість фітнес – аеробіки полягає в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять впливають на весь організм. Так, серії бігових і стрибкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання - на руховий апарат, методи релаксації і самонавіяння - на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість у суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальність - пластичність і т.д.[3, с.130]У залежності від вибору застосовуваних засобів, заняття фітнес-аеробікою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий чи змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій подиху і кровообігу залежать від виду вправ.

У залежності від підбора серій вправ і темпу рухів заняття фітнес – аеробікою можуть мати спортивну чи оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180-200 уд/хв може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. У цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводжується гнобленням аеробних механізмів енергозабезпечення і зниженням величини МПК. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; у зв'язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація холестеринового обміну, а також розвиток загальної витривалості і працездатності. Фізичні вправи в аеробному темпі допомагають поліпшити психічний стан, кровообіг і захистити організм від серцевих захворювань, і внаслідок цього підвищують гостроту мислення. Рятування від стресів і напруженості в результаті фізичної активності аеробного типу дає мозку можливість працювати ще ефективніше[4, с.198].
ЛІТЕРАТУРА:


  1. Гайцева Г.А., Медведева О.А. Оздоровительная аеробика в высших учебных заведениях – М.: Физкультура и Спорт, 2007. – 104 с.

  2. Баевский Р.М., Берсенева А.П. Оценка адаптационных возможностей и риск развития заболеваний . – М.: Медицина, 1997. – 167с.

  3. Лисицкая Г.С., Сиднева Л. В. Аеробика : В2Т. – М.:, 2002. – 250 с.

  4. Аеробика. Теория и методика проведения занятий : учебное пособие для студентов вузов физической культуры .Под ред. Е. Б. Мякинченко и М. П. Шестакова. – М.:СпортАкадемПресс, 2002. – 304 с.

ОЦІНКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ТИХ, ХТО ЗАЙМАЄТЬСЯ ФІТНЕС-АЕРОБІКОЮ

Доповідач: Берест О. О., викладач кафедри фізичного виховання і спорту
Однією з голових позитивних сторін сучасної оздоровчої аеробіки є різноманітність засобів, їх кількість постійно збільшується. Тим менш, ця позитивна риса несе в собі й певні методичні проблеми для практичної діяльності в сфері оздоровчої фізичної культури. Ці труднощі пов’язані з тим, що фізичне навантаження під час занять аеробікою важко піддається обчисленню, що не дозволяє оптимізувати її величину згідно з статевими, віковими, функціональними й конституціональними особливостями тих, хто займається.

Не менш важливою проблемою є також досягнення стійкого кумулятивного ефекту тренування тими, хто займається.

Оздоровчий ефект занять різними видами аеробіки пов'язаний, передусім, з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості й фізичної працездатності. Спеціальний ефект оздоровчого аеробного тренування з’являється при підвищенні функціональних можливостей серцево-судинної системі. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою й підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу під час м’язової діяльності.

Найбільш оздоровчий ефект на заняттях аеробікою молодих жінок досягається за комплексного використання декількох її видів чи напрямів. Таке поєднання необхідне, передусім, для того, щоб забезпечити рівномірний розподіл фізичного навантаження на основні м'язові групи. Не менш важливо при цьому й те, що комплексні різноспрямовані заняття не призводять до одноманітності, до зниження емоційності занять й втраті до них інтересу. Однак не всі різновиди оздоровчої аеробіки можна об’єднати в комплекси, опираючись тільки на цих позиціях.

Згідно з нашою точкою зору, дотримуючись вказаних вимог, для підвищення оздоровчого ефекту важливо в комплексні заняття включати такі види аеробіки, які дозволяють хоча б в деякій мірі оптимізувати фізичне навантаження, тобто тих, що мають більш-менш стійку структуру дій, що включає в себе нескладні вправи з досить визначеною амплітудою рухів. До таких видів, передусім, можна віднести класичну, степ і тай-бо аеробіку.

Рівень підготовки й стан серцево-судинної системи тих, хто займається, можна оцінити за Гарвардським степ-тестом (ІГСТ), розрахунком показників PWC-170, порогом аеробного обміну (ПАО), порогом анаеробного обміну (ПАНО). Реєстрація й трактування цих показників пов’язана з достатніми часовими затратами. Тому в практиці оздоровчої роботи для оцінки аеробної значущості тренувальних програм часто використовують виміри пульсу в процесі заняття (таблиця 1).


Таблиця 1.

№ п/п

Розрахунковий показник

Чоловіки

Жінки

1.

«Максимальний» розрахунковий пульс

205 – ½ віку

220 – вік

2.

Допустимий діапазон зміни пульсу

Результат «1» – ЧСС спокою

3.

«Планове зрушення» ЧСС (з бажаною інтенсивністю)

Результат «2»х інтенсивність (%)____100%

4.

Оптимальний пульс – «пік» тренувальної зони

Результат «3» + ЧСС спокою

Тренувальна зона обмежується «+»/«–» 6% від оптимального пульсу (піку). В даному прикладі для чоловіка така зона складає 140-158 уд/хв., а для жінки – 134-150 уд/хв.

Для молодих жінок середнього й низького рівня фізично підготовки у віці 19-25 років оптимальним фізичним навантаженням з оздоровчим напрямом володіють комплекси вправ класичної аеробіки низької ударності, що виконуються з інтенсивністю, що відповідає темпу музики 135-138 акц/хв. На заняттях степ і тай-бо аеробікою з оздоровчим напрямом найбільш оптимальним є їх музичних супровід в темпі 130-135 акц/хв. Подальше підвищення темпу музики призводить до зниження тренувального навантаження. Причина такого зниження полягає, передусім, у зменшенні амплітуди виконання вправ за рахунок підвищення їх темпу.

Оптимальна тривалість тренувального навантаження в оздоровчій аеробіці більшістю спеціалістів-практиків приймається за 60 хвилин. При середньому темпі музичного супроводу 135 акц/хв за 60 хвилин тренування ті, хто займається виконують 7200 рухів. Це 50-60 вправ із загальною кількістю повторів 320-400 разів.

Від інтенсивності фізичного навантаження в складній залежності знаходиться й тривалість занять в кожен період тренування. Оптимальна кількість тренувальних занять з оздоровчим напрямом в тижневому циклі повинна бути не менш, ніж три (для людей будь-якого віку).

При підготовці до занять викладач заздалегідь планує фізичне навантаження, але його корегування також необхідне на самому тренуванні. Тренер повинен бачити всіх, хто займається (стояти лицем до них) і помічати ознаки перенапруження чи недостатнього навантаження, а також уміти визначати ознаки недостатнього відновлення після окремих вправ. Такими ознаками можуть бути: ЧСС, частота дихання, значне потовиділення, почервоніння чи збліднення шкірних покровів, порушення техніки чи координації рухів. При фіксації таких ознак необхідно внести зміни в навантаження: відповідно знизити чи підвищити темп рухів, зменшити чи збільшити амплітуду рухів, перейти на низьку чи високу інтенсивність рухів.



КОНТРОЛЬ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ

І РІВНЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ БІАТЛОНІСТІВ

Доповідач: Бурла А.О., викладач кафедри фізичного виховання і спорту
Постановка проблеми. В останні десятиліття знизилася успішність виступів українських біатлоністів - чоловіків, що змусило фахівців звернути увагу на проблему підготовки спортивного резерву. Отже, необхідно змінити структуру підготовки підлітків та юнаків на етапах попередньої і спеціалізованої базової підготовки, розробити й обґрунтувати шляхи підвищення ефективності підготовки спортсменів на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей. Модернізація тренувального процесу повинна базуватися на провідних показниках фізичного розвитку, функціонального стану, технічної підготовленості біатлоністів, що визначають результативність змагальної діяльності. Це вимагає зміни якості етапного контролю стану спортсменів за допомогою обґрунтованого вибору інформативних тестів.

Аналіз останніх досліджень. В управлінні тренувальним процесом важливе місце посідає визначення рівня тренованості спортсменів. «Зворотний зв’язок» у вигляді результатів тестування, проведеного за допомогою об’єктивних методів дослідження, дозволяє тренеру вносити необхідне коригування у тренувальні плани. Під функціональним станом організму спортсмена слід розуміти поточний рівень показників фізіологічних функцій і психофізіологічних якостей, що забезпечує ефективне виконання спортсменом тренувальної і змагальної діяльності. Контроль функціонального стану спортсмена є важливим чинником планування тренувального процесу. Жорсткі за обсягом та інтенсивністю навантаження за неправильного планування тренувального процесу можуть призвести не лише до перетренування, спаду спортивних результатів, але й спричиняти виникнення патологічних змін в організмі спортсмена [1; 4].

Існують три типи контролю за станом спортсмена: оперативний, поточний та етапний. Основним засобом оперативного контролю і дозування інтенсивності навантаження є реєстрація ЧСС. У лижних гонках і біатлоні це викликає певні труднощі через те, що абсолютні величини швидкості на підйомі, спуску і рівнині одного і того самого спортсмена значно розрізняються і лежать у середньому діапазоні від 3 м/с до 20 м/с, а напруженість за ЧСС на цих ділянках траси знаходиться в середньому діапазоні від 160 до 190 уд/хв.


(А.Г. Баталов,1991). Таким чином, необхідно реєструвати ЧСС постійно, а не в окремих точках дистанції. Для цього раніше застосовувався фінський пульсометр РЕ-2000, або спорттестер-пульсоінтенсиметр вітчизняного виробництва (А.Г. Фалалаев,1991), а нині – пульсометри Polar Electro різних модифікацій.

Основними засобами поточного контролю за станом спортсмена є функціональні проби і тести, що оцінюють показники діяльності кардіо-респіраторної системи як системи кисневого забезпечення.

Загальною мірою функціональних можливостей кардіореспіраторної системи слугує величина максимального споживання кисню (МСК). Доступнішими є тест PWC170 та його модифікації для різних видів спорту (З. Б. Білоцерківський,1980; Ю. А. Тушков, 1989; Н. С. Holmberg, S. Lindinger, T. Stoggl,
G. Bjorklund, E. Muller, 2006), індекс Гарвардського степ-тесту, кліно- й ортостатичні проби, простий тест Руфф’є-Диксона, обчислення середнього артеріального тиску (А. В. Чоговадзе, Л. А. Бутченко, 1984; В. І. Дубровський, 1991). Для контролю діяльності апарату зовнішнього дихання використовується вимірювання життєвої ємності легень (ЖЄЛ), проба Штанге (затримка дихання на вдиху), проба Генчі (затримка дихання на видиху) [1;5].

Досить точний та інформативний засіб контролю – самооцінка функціонального стану. Для цього використовуються такі показники, як: бажання тренуватися; характеристика сну, апетиту; зміна ЧСС у спокою (А. Н. Аляб’єв, 1997). Засобами етапного контролю є регулярні комплексні медичні обстеження [1].



Формування теми дослідження. Мета роботи – теоретично визначити і експериментально перевірити ефективність оптимальних методів контролю функціонального стану та рівня фізичної підготовленості біатлоністів на різних етапах багаторічної підготовки.

Ззавдання сучасного спортивного тренування потребують переважного розгляду структури підготовленості на тому рівні і на матеріалі тих досліджень, які дають можливість подати спортивне тренування у вигляді цілісного об’єкта з установленими і розгорнутими зв’язками як структурного, так і функціонального порядку. Тому важливим видається контроль визначення основних чинників (сторін) фізичної підготовленості і функціональних можливостей організму біатлоністів, розкриття найбільш стійких зв’язків і суттєвих відношень між ними та ефективністю змагальної діяльності [5;7].

Аналіз залежності спортивно-технічних результатів (СТР) від рівня загальної фізичної підготовленості біатлоністів виявив таке. У кінці підготовчого періоду спостерігається достовірна перевага біатлоністів, які мають вищий рівень розвитку загальної силової витривалості рук (згинання і розгинання рук в упорі лежачи), сили м’язів тулуба, розгиначів ніг та загальної витривалості [1].

На таблицях 1.1 і 1.2 надані результати контролю рівня загально-фізичної, силової і швидкісно-силової підготовленості біатлоністів різної кваліфікації.

За даними автора, кореляційна залежність взаємозв’язку СТР з показникам загальної витривалості (крос 5000 м) спостерігається як у підготовчому (τ=674), так і у змагальному періодах (τ=548): у підготовчому періоді з показниками силової витривалості рук (τ=–566) і сили м’язів тулуба (τ=–424).

Аналіз залежності успішності змагальної діяльності біатлоністів від рівня силової і швидкісно-силової підготовленості засвідчив, що СТР значною мірою лімітується потужністю відштовхування рукою і ногою в робочих позах лижного ходу, силою розгиначів верхнього плечового пояса і нижніх кінцівок, загальною силою м’язів-згиначів, вибуховою силою рук і ніг, а також швидкісно-силовою витривалістю. При цьому зі зростанням спортивної майстерності значущість вищеперелічених показників спеціальної силової і швидкісно-силової підготовленості підвищується [1].

Отже, у результаті дослідження виявлено, що основними чинниками, які забезпечують готовність біатлоніста до досягнення високих спортивних результатів, є швидкісна, швидкісно-силова і силова підготовленості.

Одночасно встановлено, що зі зростанням тренованості спортсмена змінюється і фактично вага окремих характеристик фізичних якостей:зменшення ролі абсолютної сили і збільшується роль швидкісно-силової підготовленості. У зв’язку з цим зауважимо, що, на думку Ю. В. Верхошанського [2], технічна майстерність у біатлоні визначається передусім рівнем швидкісно-силової підготовленості і вмінням спортсмена повноцінно його використати.



Таблиця 1.1

Контроль рівня загальнофізичної підготовленості біатлоністів, що розрізняються за СТР

(n=36, p<0,05 при t=2,0; p<0,01 при t=2,7) (за К. С. Дунаєвим)

Показ-ники

Середні результати (x ± m) у полярних групах

за рівнем загальної фізичної підготовленості

Підготовчий період

Змагальний період




«кращі»

«гірші»

D

р

«кращі»

«гірші»

d

р

Підтягування на поперечині, кількість разів

22,6±1,8

17,1±2,1

5,5

<0,05

24,4±6,2

19,0±3,8

5,4

>0,05

Згинання і розгинання рук в упорі лежачи, кількість разів

128,4±9

84,8±

11,2


43,6

<0,01

170,4±10,4

132,4±12,2

38

<0,05

Піднімання й опускання прямих ніг з вису, зігнувшись на поперечині, кількість разів

29,4±2,1

20,2±2,2

9,2

<0,01

32,0±2,4

24,8±2,6

7,2

<0,05

Стрибок у довжину с/м, см

264,0±

6,8


242,0±

9,8


22

>0,05

278±8,6

250±11,4

28

>0,05

Човниковий біг 10х10 м, с

29,2±1,4

33,5±1,6

4,3

<0,05

27,8±1,6

30,4±1,8

2,6

>0,05

Крос 5000 м, с

1071,0±

8,2


1010,0±

10,1


39

<0,01

978,0±9,8

1040±14,8

32

<0,05



Таблиця 1.2

Рівень спеціальної силової і швидкісно-силової підготовленості у висококваліфікованих біатлоністів, що розрізняються за СТ(n=36, p<0,05 при t=2,0; p<0,01 при t=2,7) (за К. С. Дунаєвим)

Показники

Середні результати (x ± m) у полярних групах за СТР

Підготовчий період

Змагальний період




кращі

гірші

d

р

кращі

гірші

d

р

Сила відштовхування рукою, кг

24,1±1,5

20,8±2,3

3,3

<0,05

28,8±1,4

22,4±1,5

0,4

<0,01

Сила відштовхування двома руками, кг

43,26±

2,4


35,16±

3,3


8,1

<0,05

46,8±3,8

41,4±6,2

5,4

>0,05

Сила відштовхування ногою, кг

43,1±2,2

34,0±2,5

9,1

<0,05

48,2±3,2

37,8±4,1

10,4

<0,05

Абсолютна величина вибухової сили рук, кгм

35±0,52

32,6±

0,62


2,4

<0,01

3,78±

0,60


35,1±

0,70


2,7

<0,01

Максимальна вибухова сила
ніг, кгм

134±2,0

125,8±

1,8


8,2

<0,01

148±1,9

139,7±

1,92


8,3

<0,01

Час досягнення максимальної вибухової сили ніг, с

0,278±

0,005


0,298±

0,007


0,02

<0,05

0,260±

0,007


0,282±

0,006


0,022

<0,05
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка