Сучасного вчителя



Скачати 180.51 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір180.51 Kb.
ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

Л. Хоружа,

Київський міський педагогічний

університет ім. Б. Д. Грінченка

Переорієнтація сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фа­хівця, здатного «практично діяти, застосо­вувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяль­ності та соціальної практики». Серед ключо­вих компетентностей, якими повинен ово­лодіти майбутній педагог (методична, соціально-психологічна, інформаційна, ді­агностична та інші), етична має пріоритетне значення. Вона виступає показником і одно­часно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи у школі, тому що виконання будь-якого педа­гогічного завдання має моральний зміст. Етична компетентність вчителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюють­ся у звичках, традиціях, принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, учинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згід­но з професійно-педагогічними нормами.

Етична компетентність за специфікою реалізації належить до так званих над-предметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми вчителями протягом засвоєння всього змісту педа­гогічної освіти.

Прикладом етичної компетентності мо­жуть бути такі здатності вчителя:

♦ усвідомлення гуманістичних цінно­стей, інваріантного характеру норм, прин­ципів педагогічної етики;

♦ розуміння морального змісту педа­гогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;

♦ здійснення етичної рефлексії влас­них учинків,

♦ виявлення сутності моральних ко­лізій у різних педагогічних ситуаціях, про­гнозування результатів своїх дій;

♦ уміння розв'язувати конфлікти, ро­зуміти почуття та потреби вихованців;

♦ реалізація у професійній поведінці стратегії й тактики етично адекватного спілкування з різними учасниками на­вчально-виховного процесу.

Змістовою основою етичної компетент­ності є педагогічна етика як професійна га­лузь філософської дисципліни «Етика». Педагогічна етика вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педаго­гічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя. Етика не зводиться до певної системи санкцій у педагогічній діяльності, адже її завдан­ня — пояснювати соціально-психологічну доцільність дотримання тих чи інших про­фесійних норм і правил. Саме етика, з по­зицій цілісного підходу до особистості, на­полягає на розгляді навчання та виховання особистості як її духовного насичення, що розгортається в духовному діалозі, спілку­ванні рівноцінних суб'єктів.

Процес формування етичної компетент­ності майбутнього вчителя достатньо складний та суперечливий. Але важливим компонентом у ньому є пізнання методо­логічних засад професійно-педагогічної етики, як її соціокультурних джерел. Ос­мислення учнями цих методологічних підходів дозволяє виявити змістове ядро етики, її інваріантний характер. Основу методології складає блок історичних знань про розвиток і становлення етико-педагогічних ідей.

Вивчення інваріантних характеристик змісту педагогічної етики засвідчує, що вона належить до так званих наскрізних історико-педагогічних проблем, що вини­кають у певну епоху і не втрачають своєї актуальності в умовах сьогодення. Про­фесійна етика — невід'ємна частина за­гальнолюдської моралі, вона існує в її ме­жах і формується на її основі. На всіх ета­пах історичного розвитку суспільства педагогічна думка була відображенням його актуальних потреб. Водночас будь-яка наукова педагогічна концепція ґрунту­валася на народно-педагогічній спадщині та прогресивному професійно-педагогіч­ному досвіді.

Отже, одним зі шляхів формування етичної компетентності майбутніх учителів є домінування у змісті дисциплін педа­гогічного циклу («Вступ до спеціальності», «Педагогічна деонтологія», «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Основи педагогічної майстерності») етико-педагогічний ідей, які мають інваріантний характер. Саме во­ни складають основу педагогічних пошуків учених-педагогів удосконалення навчання та виховання підростаючого покоління в різні історичні часи.

Формуючий уплив на вчителя, як пока­зала практика, має не хронологічне подан­ня матеріалу за історичними періодами (усталене в «Історії педагогіки»), а проб­лемно-генетичний підхід, який дозволяє здійснити багатовимірне дослідження явища з позицій гуманістичної педагогіки, простежити динаміку розвитку педа­гогічної етики в різні суспільні періоди, ви­окремити й уточнити інваріантні характеристики її змісту. До основних ознак проб­лемно-генетичного аналізу як історичного методу дослідники включають «ретроспективність, опосередкованість історич­ними джерелами, раціональність і ком­плексність».

Витоками сучасної теоретичної етико-педагогічної думки є етичні концепції філософів античного світу. Моральність у них розглядається як визначальне, змісто-утворююче явище людського буття. Фор­муються головні етичні вимоги та правила до людей, які навчають і виховують дітей. Так, давньокитайський мислитель Конфуцій переконливо доводив, що кінцева мета виховання людини полягає у зміцненні моралі, що дозволить подолати труднощі в майбутньому гармонійному суспільстві. У працях Аристотеля «Нікомхова етика», «Евдемова етика», «Велика етика» розкривається суспільна природа моралі, її вплив на формування етики осо­бистості.

Аналіз соціокультурних витоків дозво­ляє систематизувати й узагальнити наукові погляди діячів освіти та культури, почина­ючи від донаукового періоду й закінчуючи сьогоденням, зазначити декілька взаємо­пов'язаних етапів (ідей) формування етико-педагогічних ідей в історії педагогічної думки.

А саме:


♦ Етика як складова педагогічного Іде­алу, відображення суспільних цінностей і потреб.

♦ Етика як умова гуманізації педа­гогічного процесу.

♦ Етичні засади педагогічної професії.

♦ Етика як регулятор взаємин між учи­телем й учнем.

♦ Етика як результат самовдоскона­лення педагога.

♦ Етика як базова складова педа­гогічних систем.

Зробимо коротенький ретроспективний огляд розвитку кожної з ідей.

Характеризуючи етику як складову педагогічного ідеалу, відображення су­спільних цінностей і потреб, слід відзначи­ти, що вперше поняття «ідеал» виникло у християнській моралі, а починаючи з XVIII ст., широко вивчається німецькими філо­софами (Ф. Шиллєр, Ф. Шеллінг). У етиці зміст і структуру ідеалу вперше спробував визначити Й. Кант.

Як елемент моральної свідомості етич­ний ідеал є ціннісним уявленням про дос­коналого педагога з позицій його про­фесійного обов'язку. Протягом тривалого часу ідеал педагога, де етика мала пере­важне значення, формулювався як абст­рактний образ. У Древній Греції народи­лися такі етичні цінності, як красота, доб­ро, чесність, сумлінність.

Висвітлюючи педагогічний ідеал, викла­дачам доцільно звернути увагу учнів на пам'ятки Київської Русі. Наприклад, у праці «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона опосередковано віддзеркалюються етичні вимоги до педа­гога.

До проблеми педагогічного ідеалу звер­талися педагоги всього світу. Свій доробок до генезису цих ідей зробили італійський мислитель Челіо Куріоне (трактат «Школа, або три книги про досконалу Граматику»), Кирило Ставровецький Транквіліон («Євангеліє учительное...», «Перло много­ценное...»), Йоган Генріх Песталоцці, який називав «силою серця» моральні якості людини, Адольф Дістервег, який визначив головні вимоги до справжнього вчителя:

♦ знання свого предмета, уміння його викладати, любов до дітей;

♦ процес викладання має здійснюва­тися таким чином, щоби збудити в учнів прагнення до знань;

♦ бути ентузіастом своєї справи, захо­плюватися нею;

♦ мати сильну волю, бути суворим, вимогливим і справедливим;

♦ мати педагогічний такт, високі моральні якості та громадянську мужність.

Продовжуючи кращі європейські тра­диції, у вітчизняній педагогічній науці також окреслюють моральний ідеал учи­теля. У працях О. В. Духновича «Книжка читальна для початківців» і «Народна пе­дагогія» зазначається, що вчитель — це найбільший художник, оскільки він вибу­довує людину й людство.

Відомі педагоги К. Д. Ушинський, П. Д. Юр-кевич, М. П. Драгоманов, Б. Д. Грінченко, Т. Г. Лубенець у своїх працях не тільки ви­значили риси ідеального педагога, а й досліджували внутрішні резерви розвитку такого вчителя.

Отже, відомі вчені, педагоги минулого розробили етичне ядро педагогічного іде­алу, який в сучасних умовах майже не змінився. У процесі історичного розвитку зміст етики у складі педагогічного ідеалу формувався й набував цілісності. Як бага­токомпонентне явище він увібрав у себе такі складові:

♦ загальні моральні вимоги до педа­гога (любов до дітей, добро, чесність, справедливість, сумління тощо);

♦ єдність професійних знань і мораль­них чеснот;

♦ міра виховного впливу, педагогіч­ний такт;

♦ готовність педагога до самореалізації, прагнення до самоосвіти та само­вдосконалення;

♦ громадянський, національний, на­родний характер.

Виявлення етичного ядра педагогічного ідеалу впливає на формування деонто-логічних засад педагогічної професії.

Розкриваючи зміст іншої історичної лінії «етика як умова гуманізації педагогічного процесу», слід відзначити, що ідеями гу­манізму наповнена вся історія людської духовності. У багатьох літературних пам'ятках часів Київської Русі засуд­жується зло і прославляється добро, утверджуються гуманістичні основи вихо­вання. Утворах «Повчання» Володимира Мономаха дітям, «Повість временних літ» Нестора Літописця, «Остромирове Єван­геліє» звертається увага на добрі починан­ня та почуття, любов до ближнього, роз­виток навичок благородної поведінки, уміння вести бесіду, важливість особисто­го прикладу у вихованні дітей, самовдо­сконалення.

Гуманісти бачили людину вольовою, діяльною, емоційно прив'язаною до світу. Етика педагога як складова гуманізму найбільш висвітлена у працях Пьєтро Вер-джеріо. У його трактаті «Про благородні нрави й вільні науки» містилися принципи гуманної педагогіки:

♦ соціальна, громадянська спрямо­ваність освіти;

♦ повага особистості дитини;

♦ орієнтація на природні особливості, вік, схильність, інтереси дитини;

майстерність педагога, його вміння здійснювати диференційований підхід до учнів;

♦ відмова від фізичних покарань, ви­бір «м'яких» засобів виховання.

Вагомий внесок у становлення системи загальнолюдських гуманістичних цінно­стей зробили французькі матеріалісти XVIII століття - Гельвецій, Гольбах, Дідро, Ламері.

Видатні письменники — гуманісти ук­раїнської демократичної думки П.А. Гра-бовський, М. М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Я. Франко, Т. Г. Шевченко сприймали мораль як вищий принцип гуманізму, критерій людського життя. Совість, добро, справедливість, співчуття вони розглядали як основні чесноти кож­ної людини. Високим гуманізмом сповне­на наукова спадщина М. С. Грушевського. Особливу увагу він звертав на гуманне ставлення до вихованців, застосування найдоцільніших засобів упливу, наголошував на значенні особистого прикладу вчителя, наявності в нього ідеалу, який би він хотів утілити у своїх вихованців.

Проблемам етики педагога в контексті розвитку ідей гуманізму присвячені праці видатних представників наукового напря­му гуманістичної психології - А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франкла, Ф. Перлза. Базовими в гуманістичній психології є поняття («відповідальність», «любов», «самореалізація», «самоактуалізація»), які за своєю сутністю складають категоріаль­ний апарат етики.

Розгляд генезису етико-педагогічних ідей у контексті гуманізації має суттєве зна­чення для змісту сучасної професійно-пе­дагогічної освіти, яка розвивається саме шляхом гуманізації та демократизації, упроваджує принципи особистісно-зо-рієнтованого навчання та виховання школярів.

Вивчення етики як регулятора взаємин між учителем та учнем дозволяє зосереди­ти увагу майбутніх педагогів саме на про­цесуальній стороні поведінки вчителя.

Ще в античні часи Демокрит акцентував увагу на моральній природі взаємин вихо­вателя з вихованцями: дбайливе ставлення до особистості, її повага, ненасильницьке формування будь-яких якостей тощо.

Ці ідеї активно розвиваються в період Відродження. Вони знаходять своє відоб­раження у працях видатних італійських учених-гуманістів - Вітторіо Рабальдоні да-Фельтре, Матфео Веджо.

У працях Еразма Роттердамського («Про виховання дітей»), Мішеля Монтеня («Досліди») критикуються невігластво вчителів і жорстокі педагогічні методи того часу. Окремо звертається увага на особли­вості взаємодії вчителя з молодшими шко­лярами. Е. Роттердамський писав, що для дитини молодшого віку потрібен такий учитель, який приваблює душевністю, а не той, який лякає жорстокістю. Поводження наставника з вихованцями має бути врів­новаженим.

В Україні у Статуті Львівської Братської школи були сформульовані моральні ви­моги до вчителя: гуманно та рівно ставити­ся до всіх дітей; не мати заздрості; бути до­бропорядним, чесним; спиратися на такі методи виховного впливу: особистий приклад, зміст навчальних предметів, за­охочення і покарання, участь в обрядах, моральні бесіди, основи самоврядування.

У період Нового часу Жан-Жак Руссо у романі «Еміль, або про виховання» висту­пає проти схоластичної школи із зубрінням і жорстокою дисципліною, з тілесними по­караннями та приниженням особистості. Етика поведінки педагога, за Руссо, це — створення умов для саморозвитку особи­стості дитини.

Проблема етики педагогічної взаємодії вчителя з дитиною активно розроблялась видатними вітчизняними вченими та пе­дагогами: К. Д. Ушинським, С. Ф. Русо-вою, М. І. Демковим, Я. Ф. Чепігою та іншими. Так, К. Д. Ушинський, надаючи велике значення характеру взаємин педа­гога з вихованцем, стверджував, що вива­жений, свідомий уплив на учнів можливий тільки за умови тісних, доброзичливих контактів. Якщо вчитель не любить дітей і не може викликати в них симпатії, йому треба залишити педагогічну справу. Уче­ний звертає увагу на педагогічний такт, сутність якого він бачив у інтуїтивному відчутті особливостей дитини.

Отже, у багатьох працях учених різних часів педагогічна етика розглядається як регулятор взаємодії вчителя з учнями, ви­значаються певні моральні вимоги до ха­рактеру такої взаємодії: гуманно та рівно ставитися до всіх дітей; поважати осо­бистість; бути добропорядним, чесним, справедливим тощо.

Для майбутнього вчителя досить акту­альним є вивчення етичних засад пе­дагогічної професії, а саме ознайомлення з історією виникнення та становлення

педагогічних кодексів, правил профе­сійної поведінки.

Педагогічна думка розвивалася в кон­тексті еволюції конкретно-історичних, куль­турних, моральних та ідеологічних цінно­стей, що впливало на відповідні моральні вимоги до педагога. У педагогічній науці та практиці протягом історичного часу неод­норазово робилися спроби уніфікувати ці вимоги та створити кодекси моральної по­ведінки вчителя, які б могли бути засобами контролю діяльності педагогів.

Одним із перших зазначив актуальність цієї проблеми ще Сократ, який розміркову­вав над життєздатністю ідей етичного раціоналізму. Він наполягав на єдності етич­них вимог як до учнів, так і до вихователя.

В Україні за часів Трипільської культури вимоги до пестунів, які здійснювали свій педагогічний уплив на особистість вихо­ванця шляхом співпраці та взаємодопо­моги, виникла система табу (моральних заборон).

В епоху середньовіччя Єпифаній Спави-нецький у педагогічному трактаті «Грома­дянство звичаїв дитячих» сформулював своєрідний громадянський кодекс, який спирається на засади народних чеснот, норми християнської моралі і може розцінюватися як перший моральний ко­декс учителя в Україні.

Довгий час в історії педагогічної теорії та практики у зв'язку з конкретними істо­ричними умовами, недоступністю освіти для більшості людей питання розробки ко­дексів професійної поведінки вчителів бу­ло неактуальним.

Розвиток прагматичної педагогіки, «вільної школи», запропонований амери­канським педагогом Д. Дьюі, активізував питання розробки моральних вимог до діяльності вчителя. У своїй педагогічній системі вчений розширює сферу реалізації педагогічної етики: взаємодія вчителя з уч­нями на основі співпраці; уміння зайняти поруч з учнем місце не керівника, а поміч­ника та консультанта; відмовитись від покарань, осуду, оцінок, що принижують особистість; використання діалогічних форм спілкування тощо.

У радянські часи в наукових роботах І. О. Синиці, Е. А. Гришина, І. І. Чернокозова, В. І. Писаренко, В. Я. Писаренка та інших учених значна увага приділялася розробці нормативних етико-педагогічних вимог до вчителя.

У сучасних зарубіжних дослідженнях у кодексах професійної моралі педагога робиться акцент на виявленні вчителем компетентності, обов'язковості та відпо­відальності.

Проблемно-генетичний аналіз етики як результату формування й самовдоскона­лення педагога повинен підвести учнів до висновку, що моральний розвиток особи­стості — це діалектична тріада процесів: виховання, самовиховання та самовдо­сконалення.

Звертаючись до праць відомих педа­гогів, можна знайти чимало підтверджень зробленому висновку. Так, у роботах ні­мецького вченого, педагога Йоганна Гер-барта велика увага приділяється вивченню механізмів формування етичної поведінки вчителя. Учений констатує, що для цього необхідні: внутрішня свобода; доско­налість, що виробляється на основі ор­ганізованої волі; доброзичливість, що спрямована на встановлення гармонії між індивідуальною волею та волею інших лю­дей; розуміння індивідуальних прав та обов'язків індивіда у стосунках з іншими членами суспільства; справедливість.

У творах видатного українського мис­лителя Григорія Савовича Сковороди «Вхідні двері до християнської доброчес­ності», «Дружня розмова про душевний світ», «Вдячний Єродій» висвітлюється ідея змісту людського існування, яка полягає в самопізнанні та самовдосконаленні, до­сягненні щастя цілковитою перемогою ду­ху й душевним спокоєм.

У науковій спадщині Я. А. Мамонтова сформульована ідея самовдосконалення вчителя у професійній діяльності. Він за­значав, що учитель — «вічний студент», він повинен постійно розвиватися, мати яск­раву індивідуальність, гармонійну натуру.

Сучасні вчені (І. А. Зязюн) надають ве­ликого значення розвитку педагогічної етики, а саме емоційно-чуттєвої сфери педагога як базової в її формуванні. Більшість дослідників доходять висновку, що професійна етика педагога набу-вається в результаті цілеспрямованого формування й самовдосконалення, роз­вивається в сукупності з іншими психо­логічними характеристиками особистості.

Вивчення етики як базової складової педагогічних систем дозволяє визнати провідну роль і місце етики в реалізації більшості реформаторських ідей, педа­гогічних систем, що відомі у світі.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський одним з перших запропонував навчально-виховну систему, стрижнем якої були гуманізм і педагогічна етика вчи­теля. У цій системі представлено комплекс основних змістових складових педа­гогічної етики: ідеал учителя-гуманіста, його авторитет у суспільстві, нормативні вимоги до професії, дотримання яких ве­де до успіху в навчанні та вихованні учнів; процесуальна сторона поведінки вчителя тощо.

Відомою є система американського пе­дагога Джона Дьюі. Це — школа-співтова-риство, в основі якої лежать такі базові принципи:

♦ практика, діяльність, досвід, інтере­си учнів — цінності освіти, основа ор­ганізації всіх освітніх процесів;

♦ дитина — центр системи, вона може виявити свою індивідуальність, тільки

залучившись до активної соціальної прак­тики;

♦ учитель — гід, фасилітатор, кон­сультант навчальної діяльності учня.

В основі педагогічних систем М. Мон-тессорі, Р. Штайнера (вальдорфська педа­гогіка) — духовна єдність педагогів та учнів; педагогіка взаємин, а не вимог; культ творчості; свобода як засіб вихован­ня; образний, емоційний виклад ма­теріалу; відсутність оцінок; свобода вибо­ру учнем виду діяльності та інше.

Світове значення мають педагогічні сис­теми видатних українських педагогів А. С. Макаренка і В. О. Сухомлинського. Якщо етика Макаренка — це піднесення моральної позиції особистості до етики суспільної відповідальності, то етика Сухо­млинського - це цінність людини, її інди­відуальна свобода та гідність, які є точкою опори всіх соціальних, політичних та осо-бистісних зусиль.

Педагогічна етика виступає стрижнем пе­дагогічних систем, які створені Ш. О. Амо-нашвілі, М. П. Гузик, О. А. Захаренко, І. П. Івановим, Є. М. ільїним, С. М. Лисен-ковою, В. Ф. Шаталовим, В. О. Караков-ським.

Отже, педагогічна етика пройшла у своєму розвитку шлях від абстрактного ідеалу вчителя до комплексного інтегра­тивного утворення, базової ідеї функціо­нування багатьох педагогічних систем, основу яких складають ідеї гуманного ставлення вчителя до учнів, їх психо­логічної підтримки, ініціативи, творчості, відповідальності, особистого прикладу поведінки, доброти, співчуття, свободи самовизначення та ін.

Проведений проблемно-генетичний аналіз розвитку етико-педагогічних ідей в історії педагогічної думки дозволяє не тільки прослідкувати генезис цих ідей за

змістовими напрямами, а й створити пев­ну методологічну основу формування в майбутніх учителів етичної компетент­ності, показати інваріантний характер змісту професійної етики. Адже, щоб чи­нити компетентно, відповідно до норм етики, необхідно глибоко усвідомити їх сутність і значення на рівні цінностей, «практичної філософії дії».



Література

1. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / Упо-ряд., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демеденка. - К.: Ве­селка, 1992. - 551 с

2. Володарский В. М. Идеи эстетическо­го воспитания. - М., 1973. - Т. 1. - 168 с.

3. Духнович А. Народная педагогика в пользу училищ и учителей сельских. 4.1. Педагогия общая. - Львов, 1857. - 92 с.

4. Крылова Н. Б., Александрова Е. А. Очерки понимающей педагогики. — М.: Народное образование, 2001. — 448 с.

5. Паращенко Л. І. Технологія форму­вання ключових компетентностей у стар­шокласників: практичні підходи // Компе-тентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліоте­ка з освітньої політики / Під заг. ред. О. В. Овчарук.- К.: «К.І.С.», 2004. - 112 с

6. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. пед. закладів. - Суми, 2000. - 208 с

7. Чернокозова В. Н.,Чернокозов И. И. Этика учителя. - К.: Рад.школа, 1973. -175 с.

8. Шкабара И. Е. Проблемно-генетичес­кий анализ как метод историко-педагоги-ческого исследования // Педагогика. — 2003. -№7. -С.21-25.
Реалізація мети та завдань виховання значною мірою залежить від доцільності, виваженості тих чи інших методів виховання як педагогічного інструменту взаємодії з особистістю школяра. Умовами ефективного використання методів виховання є застосування тільки випробуваних, ефективних для учнів прийомів і видів роботи, опори на використання практичного досвіду, установлення зворотних зв'язків. Пропонуємо вашій увазі метод проектів у виховній діяльності російського автора Ірини Литвинової.

МЕТОД ПРОЕКТІВ

У ВИХОВНІЙ

ДІЯЛЬНОСТІ

І. Литвинова,

Росія


Навчальний рік закінчується, канікули MM пройдуть швидко, попереду - новий навчальний рік, а от яким йому бути - залежить від того, як ми його спла­нуємо, урахуємо помилки минулого.

1. У вас на столі клей, ножиці, два аркуші паперу. Прошу вас за допомогою всього цього спорудити щось, воно повинно бути стійким і мати максимально можливу висо­ту. (Звучить неголосна музика, учасники семінару у групах виконують завдання.)

2. А тепер давайте згадаємо, яке було зав­дання: побудувати ЩОСЬ, воно повинно сто­яти без допомоги наших рук і мати макси­мально можливу висоту. Кожна група тепер може показати своє творіння - свій проект і розповісти, що і як ви планували і що у вас вийшло. Кожна група представляє та захи­щає своє ЩОСЬ.

3. Отже, тільки що ви виконали ПРОЕКТ. У перекладі з латинський ПРОЕКТ - бук­вально «кинутий уперед», а у словниках — це «план, задум, текст або креслення чого-небудь, що випереджає його створення». У чому відмінність проекту від планування будь-якого заходу? Деяка непередбачу-ваність результату (ніхто не знає, що в нас вийде) ставить людину в позицію дослідни­ка, творця, активізує її здібності, а якщо це ще й колективний проект, то стимулює роз­виток колективних відносин.

А стосовно школи проект - це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність, що має загальну мету й узго­джені способи діяльності та спрямована на досягнення загального результату.

Що дає використання проектів у нашій роботі? По-перше, така діяльність заохочує особисту ініціативу кожного, по-друге, ця діяльність стимулює нас до самостійного прийняття рішень, а не до очікування вказівок «зверху». Ця діяльність сприяє роз­витку комунікативних навичок та активізує наше спілкування. Під час спільної роботи ви допомагали один одному, радилися, жартували, а це необхідна умова для здійснення проекту.

Проектна діяльність містить у собі такі етапи.

♦ Постановка мети; виявлення пробле­ми, протиріччя, формулювання завдання.

♦ Обговорення можливих варіантів вирішення проблеми, вибір способів.

♦ Самоосвіта, підбір матеріалу.

♦ Придумування ходу діяльності, роз­поділ обов'язків.

♦ Вирішення оптимальних завдань.

♦ Узагальнення результатів.

♦ Аналіз успіхів і помилок.

4. Коли ми плануємо роботу у класних колективах разом з дітьми або, наприклад, з вами плануємо роботу у клубі класних керівників, ми займаємося проектувальною діяльністю, при цьому завжди попередньо визначаємо проблеми та протиріччя.

5. 25 травня, як завжди, пройде «Свято останнього дзвінка». Торік у цей день у нашій учительській з'явився плакат: «До нового навчального року залишилося 100 днів», Вивішуючи цей плакат, ми сподівали­ся на те, що вчителі будуть настроюватися на зустріч зі своїми учнями, будуть прики­дати плани на новий навчальний рік. Але перше вересня пройшло, як звичайно: зви­чайні лінійки, звичайний дзвіночок, зви­чайні зустрічі у класах, а хотілося б чого-не­будь незвичайного. Цього незвичайного чекають від нас і діти, і батьки. Більше того, ми з першого дня навчального року упус­каємо рішення певних виховних завдань, а, як кажуть, «як почнеш, так і закінчиш», тому важливо, щоби ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ стало для всіх знаменним днем.

6. В якості нашої проектувальної роботи пропоную сьогодні виконати проект «Свято знань» для нового навчального року. Об'єднайтеся у групи. Завдання для кожної групи сформульоване на листочках. Час ви­конання завдання - 10—15 хвилин. Про­ведіть роботу у формі «мозкового штурму»,

приймайте будь-які рішення, а з них виби­райте найкращі.



Завдання

♦ Представте ідею проведення «Дня знань» у школі, починаючи від входу дити­ни у школу до прощання в перший шкіль­ний день.

♦ Визначте виховні цілі цього дня (по­передити дитячі страхи, показати ..., створи­ти умови для радості... і т. д.).

♦ Приготуйтеся захистити ваш проект.

7. Кожна група озвучує результати своєї роботи, ми отримуємо кілька варіантів про­ведення свята й масу продуктивних ідей:

♦ «Подорож у літо».

♦ Гра «Калейдоскоп знань».

♦ Анкетування «Що я чекаю від навчально­го року».

♦ Урок-побажання «Ти мені - я тобі» і т.д.

8. Усі варіанти обговорюються й, за зго­дою авторів, найцінніші пропозиції відби­раються для проекту загального сценарію шкільного свята. До 1 вересня сценарій бу­де дороблений, будуть ураховані побажан­ня старшокласників, приготовлений рек­візит, виучені ролі, оформлена школа, і тоді «Свято першого дзвоника» запам'ятається всім.



9. Попереду в нас травневий «Клуб клас­них керівників». Наше завдання у травні — виконати проект організації виховної робо­ти на весь новий навчальний рік.

За матеріалами освітніх сайтів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка