Сучасні погляди на патогенез. Особливості клініки, перебігу у дітей. Діагностика, диференційна діагностика. Лікування. Диспансеризація. Мета



Сторінка1/6
Дата конвертації31.12.2016
Розмір0.92 Mb.
  1   2   3   4   5   6


ТЕМА: РЕВМАТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ: СИСТЕМНИЙ ЧЕРВОНИЙ ВОВЧАК, ДЕРМАТОМІОЗИТ, СКЛЕРОДЕРМІЯ, ЮВЕНІЛЬНИЙ РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ. СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПАТОГЕНЕЗ. ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ, ПЕРЕБІГУ У ДІТЕЙ. ДІАГНОСТИКА, ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА. ЛІКУВАННЯ. ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ.
МЕТА: удосконалити знання лікарів-педіатрів про сучасні погляди на механізми розвитку, клініко-параклінічні критерії діагностики та принципи лікування дифузних захворювань сполучної тканини у дітей.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ.

І. Вступ.

1. Класифікація ревматичних захворювань.


  1. Сучасні погляди на патогенетичні механізми розвитку, нові напрямки дослідження запалення при ревматичних захворюваннях.

ІІ. Особливості клініко-параклінічних критеріїв діагностики, перебігу, диференційної діагностики та сучасні підходи до лікування:

    • системного червоного вовчаку,

    • дерматоміозиту,

    • дифузного фасціїту,

    • системної склеродермії,

    • ювенільного ревматоїдного артриту.

Ключові слова: діти, ревматичне запалення, аутоімунні реакції, діагностика, лікування.

Дифузні захворювання сполучної тканини (ДЗСТ) відносяться до ревматичних і об’єднують:



    • системний червоний вовчак (СЧВ),

    • дерматоміозит (ДМ),

    • дифузний фасціїт (ДФ),

    • системну склеродермію (СС),

    • змішані захворювання сполучної тканини.

Об’єднання названих нозологічних форм в одну групу пояснюється наступними положеннями:

    • відсутність моноетіологічного фактору;

    • спільність патогенезу (імунні, аутоімунні механізми розвитку);

    • спільність патоморфології (ураження сполучної тканини, фібриноїдний некроз, дезорганізація колагену, васкуліти, лімфоїдні плазмоцитарні інфільтрати).

    • Спільність клінічних симптомів і синдромів:

    • тривалий поліциклічний прогресуючий перебіг;

    • стійка гарячка неправильного типу, зумовлена резорбцією продуктів деструкції сполучної тканини;

    • клінічні ознаки алергії і параалергії, розвиток або загострення яких наступає під дією різних розрішаючих факторів;

    • артралгії, артрити;

    • виражене похудання, порушення трофіки;

    • системність ураження сполучної тканини.

    • Лабораторні критерії: диспротеїнемія (різко виражена гіпергамма- глобулінемія). Збільшення плазматичних клітин у кістковому мозку.

    • Позитивний ефект терапії глюкокортикоїдами, цитостатиками, еферентними методами.

Для ревматичних захворювань характерним є хронічне запалення з відсутністю чітких етіологічних факторів, з порушенням імунних механізмів, які забезпечують елімінацію потенційно патогенних агентів і зменшують вираженість запальних реакцій.

Основу запалення складає каскад біохімічних, імунологічних процесів, регуляція яких здійснюється великою кількістю гуморальних медіаторів. Серед останніх особливе місце займають цитокіни. Оскільки цитокіни приймають участь у регуляції синтезу ДНК і РНК, білку в клітинах, в розвитку запальних реакцій (IL-1, TNF, IFγ, хемокіни), синтезу антитіл (IL-4, IL-5, IL-6, IL-9, IL-10, IL-13), алергічних реакціях (IL-3, IL-4, IL-5, IL-9, IL-13), а також в протизапальних процесах (IL-4, IL-10), трансформуючого фактору росту –ТФР-β, то профіль синтезу останніх може визначати особливості перебігу, фазу ревматичних захворювань. Так, при СЧВ з нефротичним синдромом підвищений синтез IL-6 і IFγ, при розвитку тромбоцитопенії зростає рівень FNF-α. Виявлено поліморфізм гену IL-10. В той же час профіль синтезу цитокінів при запаленні знаходиться під генетичним і гормональним контролем.

Характер імунної відповіді, який в значній мірі визначає особливості розвитку запалення, залежить від “селекції” або переважної активації окремих субпопуляцій Т-лімфоцитів (зокрема СД4 , Тh-1, Тh-2, Тh-0, Тh-3), які синтезують цитокіни різних типів. Тh-2 забезпечують в першу чергу синтез антитіл і приймають участь в розвитку алергічних реакцій.

Інтегральним компонентом запального процесу є ендотеліальні клітини (ЕК), які виконують різноманітні функції, зокрема в біосинтезі різних цитокінів, регулюють процеси згортання крові, агрегацію тромбоцитів, судинний тонус. ЕК приймають участь у всіх фазах гострого і хронічного запалення: вазодилатація, підвищення порозності судин, прилипання, трансміграція і активація лейкоцитів, ангіогенез і фіброплазія.

Розвиток і прогресування запалення при ревматичних захворюваннях тісно пов’язані з аутоімунними механізмами.

В основі розвитку останніх є зниження толерантності до власних антигенів, що зумовлює розвиток імунної відповіді проти нормальних тканин. Цей процес здійснюється через складну взаємодію генетичних, імунних факторів, різних інфекційних (віруси, бактерії) та ін. зовнішніх впливів (вакцини, токсини, стрес, опромінення, ін.), дефекти гормональної і нейроендокринної регуляції. Схильність до аутоімунних ревматичних захворювань має мультифакторальний і полігенний характер.

Важливе місце в процесах імунопатогенезу ревматичних захворювань належить порушенню механізмів апоптозу (запрограмованої загибелі клітин). Апоптоз – процес життєдіяльності багатоклітинних організмів, фізіологічне значення якого полягає в елімінації ушкоджених і патологічно змінених клітин, підтриманні нормальної архітектоніки і розмірів тканин, попередженні запального ушкодження нормальних клітин. Особливо важлива роль апоптозу у функціонуванні імунної системи, делеції Т-лімфоцитів в тимусі, механізмах цитотоксичності, викликаних цитокінами. Дефекти апоптозу є ланкою розвитку ревматичних захворювань за рахунок:


    • порушення делеції аутореактивних клітин;

    • експресії “скритих” внутрішньоклітинних аутоантигенів на клітинних мембранах у вигляді макромолекулярних частинок;

    • порушення згортання крові (ендотелій судин);

    • індукція синтезу прозапальних цитокінів;

    • порушення нормальної регенерації тканин.

Серед патогенетичних механізмів ревматичних захворювань важливе місце належить порушенню неоваскуляризації або ангіогенезу. Ангіогенез поєднує цитокін-індуковану активацію ЕК судин, руйнування ендотеліального матриксу протеолітичними ферментами, хемотаксис – ЕК, розвиток нових капілярів. Фізіологічний ангіогенез контролюється медіаторами двох груп: проангіогенними (тромбоцитарний фактор росту, ІL-2, фактор росту ендотелію, ТНФ-β, ін.) і інгібіторами (антиангіогенними – ІFγ, ІL-12, ін.), рівновагою між ними. При ревматичних захворюваннях має місце патологічний ангіогенез, асоційований з хронізацією запалення, розвитком деструкції тканин і фіброзу. В розвитку запалення, імунної відповіді і апоптозу має значення циклооксигеназа-2 (ЦОГ-2), індукція якої є складовою координованої відповіді організму на запалення, ушкодження тканин.

ЦОГ-2 визначає підвищений синтез ІL-6 (один з найважливіших медіаторів гострофазової відповіді на запалення) тісно корелює з підвищеним рівнем колагенази.

Важливим критерієм активності запалення є гострофазний білок – СRР, синтез якого регулюється прозапальними цитокінами, а рівень у сироватці крові відображає активність запалення. Виявлена певна кореляція між рівнем СRР і прозапальними цитокінами у синовіальній рідині і плазмі крові при ЮРА.

Важливе клінічне значення має визначення неоптерину у сироватці крові. Неоптерин посилює цитотоксичність клітин через вільні кисневі радикали (останні відіг-рають значну роль в ушкодженні ЕК, шляхом індукції їх апоптозу), приймає участь в утворенні оксиду азоту. Виявлено високу кореляцію між рівнем неоптерину і ступенем активності при ревматичних захворюваннях.


Системний червоний вовчак (СЧВ).

СЧВ - це хронічне полісиндромне захворювання, характеризується генетично детермінованим розвитком аутоімунних реакцій і імунозапального процесу в різних органах і тканинах, який в міру прогресування веде до поліорганної недостатності. Захворювання протікає з непрогнозованими періодами загострення та ремісії. Хворіють переважно жінки віком 15-30 років. Однак все частіше зустрічаються СЧВ серед дітей.



Етіологія. Патогенез. Причина захворювання як і патогенетичні механізми розвитку його на даний час вивчені недостатньо. В даний час вивчаються наступні можливі причини розвитку СЧВ: генетична детермінованість, інфекція, статеві гормони, фактори зовнішнього середовища.

Гіпотеза про генетичну детермінованість захворювання підтверджується спільністю антигенів НLA у хворих (HLA-DR2, DR3). Особливо великий ризик захворювання при наявності гаплотипів НLA-А1, В8, DR3. Підтвердженням цієї гіпотези є той факт, що якщо один із близнюків захворів, то ризик розвитку СЧВ у другого зростає у два рази. У 5% випадків серед дітей , хворих на СЧВ, один із батьків хворіє на це тяжке захворювання. Однак до цього часу не виявлено ген, що відповідає за розвиток СЧВ. Розвитку захворювання сприяють генетично детерміновані особливості імунітету (недостатність супресорної функції лімфоцитів), системи комплементу, будови сполучної тканини, лізосомального апарату клітин, ін.

Роль статевих гормонів у розвитку СЧВ привертає увагу тому, що дівчатка хворіють у три рази частіше, ніж хлопчики. Загострення захворювання спостерігаються у пубертаті, надалі під час вагітності, після пологів, абортів.

Про можливу роль вірусної інфекції свідчить високий рівень захворюваності СЧВ серед дітей, які часто хворіють на вірусні захворювання. При цьому враховується те, що віруси ушкоджують клітини і структури і дають поштовх до аутоімунних реакцій, впливають на геном імунокомпетентних клітин. Останнє призводить до порушення механізмів імунологічної толерантності і неконтрольованому синтезу антитіл. Однак прямих доказів про роль інфекції у розвитку СЧВ немає.

Провокуючими факторами у розвитку захворювання є фотосенсибілізація, стреси, переохолодження, порушення харчування, куріння, вакцинація, гормональні порушення (зокрема обміну пролактину, естрогенів, ін).

Зміни в антигенних структурах організму під дією названих факторів викликають і поглиблюють порушення в Т-системі імунітету (недостатність супресорної функції), продукцію лімфокінів, монокінів, (які приймають участь в активації і диференціації В-лімфоцитів) і утворенні антитіл (гіперпродукції), зокрема аутоантитіл. Найбільше значення мають антитіла до нативної ДНК (нДНК), циркулюючі комплекси нДНК-антитіла до нДНК-комплемент. Ці ІК відкладаються на базальних мембранах нирок, шкіри, серця, інших органів, викликаючи ушкодження їх із запальною реакцією. В процесі запалення, деструкції сполучної тканини звільнюються нові антигени, у відповідь на які формуються нові механізми аутоімунних реакцій з порушенням мікроциркуляції системи гемокоагуляції, з розвитком мікротромбозу, васкулітів. В користь патогенетичного значення ЦІК свідчить значне (до 50% N) зниження в крові, як цільного, так і фракцій комплементу –С3, С4, С9, С10.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка