«сучасні досягнення внутрішньої медицини», «сучасні досягнення в хірургії»



Сторінка1/42
Дата конвертації22.11.2016
Розмір6.25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ



МАТЕРІАЛИ

МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИХ

КОНФЕРЕНЦІЙ СТУДЕНТІВ, МОЛОДИХ ВЧЕНИХ,

ЛІКАРІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ»,

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ В ХІРУРГІЇ»,

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ»,

присвячених Дню науки в Україні та

60 - річчю Сумського державного університету
24-25 квітня 2008 року

Суми

Видавництво СумДУ

2008

«СУЧАСНІ ДОСЯГНЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ»

Секція внутрішньої медицини
СЕРЦЕВА НЕДОСТАТНІСТЬ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА І ЇЇ ПРОЯВИ ТА НАСЛІДКИ

Лаба В.В., доцент

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Синдром серцевої недостатності у хворих гострим інфарктом міокарда (ГІМ) є поліетіологічним і може проявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) і як різке загострення хронічної серцевої недостатності (ХСН, І-ІІІ стадії, І-IV класи по NYHA).

Метою роботи було вивчення проявів серцевої недостатності (СН) у хворих ГІМ, що залишились живими і померлих.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 414 карт стаціонарних хворих, що перебували на лікуванні у 2005 р. в міській лікарні № 1 (міський протиінфарктний центр).

Результати дослідження. ХСН І стадії виявлена у 50 (14,2%) в групі пацієнтів, що залишилися живими. ІІА стадія була у 287 (69,3%) від усіх хворих і переважно тих, що вижили – 262 (74,8%). ІІБ стадія була у 75 (18%) хворих, однаково, як серед живих – 38 (10,8%) так і померлих – 37 хворих. ІІІ стадія ХСН реєструвалась у 2 (0,4%) хворих з групи померлих. Гостра СН на фоні тривалої ХСН відмічена у 64 (100%) хворих з групи померлих. Її складовими були: набряк легень у 1 (0,29%) пацієнта серед живих і у 20 (31,2%) серед померлих; кардіогенний шок у 33 (51,6%) померлих і у 2 (0,57%) живих.; фібриляція шлуночків реєструвалася у 14 хворих (3,4%), переважно серед померлих – 12 (18,7%); асистолія, як форма первинної зупинки кровообігу була у 56 (87,5%) померлих, будучи як первинним проявом електричної нестабільності міокарду, так і трансформованою через фібриляцію шлуночків. Розрив серця зареєстровано у 10 хворих з групи померлих (15,6%). Гостра аневризма серця відмічена у 13 померлих (20,3%). Тромбоемболія гілок легеневої артерії була у 6 (1,4%) хворих переважно за рахунок померлих – 5 (7,8%). Перикардит і тромбендокардит відмічено у 4 (0,57%) хворих. Інсульт до ГІМ був у 23 (6,5%) хворих з групи, що вижили, а у період інфаркту виник у 13 (3,1%) хворих, з них у 5 (7,8%) серед померлих, порівняно з 8 (2,3%) серед тих, що вижили.

Висновки. 1. Синдром СН є поліетіологічним проявом різноманітних нефатальних і фатальних ускладнень ГІМ і потребує індивідуальної корекції. 2. Синдром СН і інші невідкладні стани, що його посилювали, є основною складовою летальності хворих ГІМ і вимагає запобіжних заходів починаючи з догоспітального етапу.


ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ВАГІТНИХ

Приступа Л.Н., д. м. н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Проведений аналіз літератури і рекомендацій FDA дозволив виділити такі особливості лікування БА у вагітних.

Кромони не мають жодних побічних ефектів на плід. Якщо кромон призначається вперше під час вагітності, то застосовують кромоглікат натрію. Якщо пацієнтка до вагітності одержувала недокроміл з клінічним ефектом, то терапію продовжують. У випадку, якщо кромони не забезпечують адекватний контроль за перебігом захворювання, потрібно призначати іГКС.

Препаратом вибору серед іГКС у вагітних є будесонід - єдиний іГКС, віднесений FDA до категорії В. Призначення іГКС при вагітності має свої особливості: якщо препарат призначається уперше, віддають перевагу будесоніду, хоча може бути призначений беклометазон, флютиказон, флунізолід, оскільки жоден із іГКС не підвищував рівня вад розвитку плода. іГКС призначаються із розрахунку 250-500 мкг/день беклометазону у тому випадку, якщо частота застосування β2-агоністів більша 2-4 разів у день або при приєднанні нічних нападів. При більш частому використанні β2-агоністів і/або повторенні нічних нападів збільшують дозу іГКС до 1000-2000 мкг/день. При необхідності застосування системних ГКС у вагітних не слід призначати препарати тріамцинолону, дексаметазон, бетаметазон, а потрібно віддавати перевагу преднізолону.

Антагоністи лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст, зафірлукаст) можуть застосовуватися з обережністю (категорія В), а застосування зилеутону не рекомендоване (категорія С).

З β2-агоністів віддають перевагу тербуталіну (бриканілу) та сальбутамолу (категорія В). З боку інгаляційних холінолітиків не виявлено негативного впливу на розвиток плода (категорія В), але іпратропіум як правило застосовується в комбінаціях.

До застосування теофіліну ставляться з високою обережністю, особливо в ІІІ триместрі. Внутрішньовенне введення амінофіліну показане лише при неефективності інгаляцій β2-агоністів. Препарати для системного застосування - теофілін або бета2-агоністи для прийому усередину призначаються тільки при неефективності інгаляційних.

Застосування антигістамінних препаратів при БА обгрунтоване за наявності супутнього алергійного риніту. До категорії В відноситься: цетиризин, лоратадин, азатидин; до категорії С: ацеластин, гідроксизин і прометазин. Фексофенадин, оскільки дані про його безпеку при вагітності відсутні, не застосовується. Астемізол й терфенадин у зв'язку з їх аритмогенною дією та виявленою ембріотоксичною дією на тваринах заборонені, псевдоефедрин також має тератогенний ефект.

Вагітність не є протипоказанням для проведення алерген-специфічної імунотерапії, хоча починати лікування під час вагітності не рекомендується, але, якщо вагітність наступила під час проведення АСІТ, лікування можна продовжувати.

Таким чином, дотримання даних рекомендацій щодо правильного ведення вагітних із БА дозволить створити передумови народження більшого відсотка здорових дітей у таких пацієнток.


EFFICACY OF LOVASTATIN IN PATIENTS WITH METABOLIC SYNDROME

Demikhova N.V., Olijnik L.E.

Ukraine, Sumy State University

Significance of activation of neurohumoral regulation systems in clinics and treatment of chronic heart failure are formulated in that pоsitions based on world literature data. Basic positions about role of angiotensin-converting enzyme inhibitors in treatment of chronic heart failure patients with arterial hypertension are reflected in scientific works.

Each of components of the metabolic syndrome is well-known risk factor of chronic heart failure, and high atherogenicity of their clustering seems to be due to their metabolic interrelationships.

The screening of chronic heart failure in 68 patients with metabolic syndrome has been done. Echocardiographic criteria of left ventricle myocardial dysfunction were studied and their significance in chronic heart failure patients with arterial hypertension and metabolic syndrome. One can see the positive effect of lisinopril (one of angiotensin-converting enzyme inhibitors) on functional state of left ventricle.

The paper presents the effects of long-term (during 6 month) treatment with lovastatin on plasma lipids composition clinical course of ischaemic heart disease in patients with arterial hypertension and metabolic syndrome. Patients with stable angina pectoris, functional class ІІ-ІІІ, and metabolic syndrome, were investigated. The results obtained show that lovastatin improved the coronary flow in people with ischaemic heart disease and metabolic syndrome. The anti-ischaemic effect of drug was determined hypolipidemic effect and protective influence of lovastatin on state of endothelium. Lovastatin has not harmful supplementary effects.

So one can see the positive effect of lisinopril on functional state of left ventricle; and the anti-ischaemic effect, the hypolipidemic effect and the protective influence on state of endothelium of lovastatin in chronic heart failure patients with arterial hypertension and metabolic syndrome.


ВМІСТ ЦИТОКІНІВ У СИРОВАТЦІ КРОВІ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ПІД ВПЛИВОМ РІЗНИХ СХЕМ ЛІКУВАННЯ

Кириченко Н.М., асистент

Науковий керівник – проф., д. м. н. Орловський В.Ф.

СумДУ,кафедра внутрішньої медицини

Мета дослідження: вивчити вміст інтерлейкіну (ІЛ)-4, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин-α (ФНП-α) у сироватці крові хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) хелікобактерної етіології під впливом імуномодулятору поліоксидонію (ПО) через шість місяців після лікування.

Матеріали і методи: Хворі були поділені на такі групи: І група (n=25) - пацієнти, яким призначали семиденну потрійну антихелікобактерну терапію (АХТ): омепразол 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін по 1000 мг 2 рази на добу, кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу; ІІ група (n=32), які у комплексі з АХТ отримували ПО по 6 мг внутрішньом´язово: 5 ін’єкцій через день та 5 ін’єкцій по 1 разу кожних 3 дні. Після закінчення АХТ всі хворі продовжували прийом омепразолу по 20 мг на добу до 4 – 6 тижнів. Хворі всіх груп були порівнянні за віком, статтю та давністю захворювання. Дослідження цитокінів проводили методом імуноферментного аналізу з використанням відповідних наборів за методикою виробника.

Результати: через місяць після АХТ у пацієнтів І групи вміст ІЛ-4 складав (32,4±4,25) пг/мл і залишався майже таким, як і до лікування, ІЛ-8 – (112,2±5,42) пг/мл та ФНП-α - (99,8±5,64) пг/мл і були підвищеними у порівнянні з контролем (р<0,001). У хворих ІІ групи – рівень ІЛ-4 дорівнював (66,4±5,85) пг/мл, що статистично відрізнялось від показника хворих І групи (рІ-ІІ<0,001), ІЛ-8 – (50,55±2,6) пг/мл, ФНП-α - (53,9±3,5) пг/мл (рІ-ІІ<0,001).

Через шість місяців у хворих І групи вміст ІЛ-4 складав (26,9±2,76) пг/мл, ІЛ-8 – (130,4±6,83) пг/мл та ФНП-α - (116,7±7,32) пг/мл, тобто були такими, як у період загострення; у пацієнтів ІІ групи вміст ІЛ-4 складав (34,7±2,82) пг/мл, ІЛ-8 – (29,6±1,54) пг/мл та ФНП-α - (34,8±1,62) пг/мл і не відрізнялись за такі у здорових.

Висновки: включення ПО до комплексного лікування хворих на ПВ ДПК призводить до нормалізації показників вмісту ІЛ-4, ІЛ-8, ФНП-α, що зберігається протягом шести місяців.


ВІДДАЛЕНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВПЛИВУ ІМУНОМОДУЛЮЮЧОЇ ТЕРАПІЇ НА ПРОДУКЦІЮ ЦИТОКІНІВ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ТЯЖКОГО ПЕРЕБГУ

Орловський О.В., асист.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета дослідження: з’ясувати стан продукції цитокінів у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК), ускладнену шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), через рік після загальноприйнятої антихелікобактерної терапії (АХТ) у комплексі з імунофаном.

Матеріал і методи дослідження. Протягом року спостерігались 45 хворих на ПВ ДПК хелікобактерної етіології, що мали ШКК в анамнезі та були поділені на дві групи. В І групі проводили лише АХТ орністатом: рабепразол 20 мг, кларитроміцин 500 мг, орнідазол 500 мг - 2 рази на добу. В ІІ групі, окрім вказаної АХТ, призначався імунофан – по 1 мл 0,005 % розчину (50 мкг) внутрішньомязово раз на 2 доби. Після закінчення АХТ хворі продовжували прийом ультопу по 20 мг на ніч до 4 тижнів. Визначення цитокінів – інтерлейкінів(ІЛ)-4, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин-α (ФНП-α), інтерферону-γ (ИФН-γ) проводили імуноферментним твердофазним методом згідно інструкції виробника. Отримані результати оброблені методами варіаційної статистики.

Результати дослідження. У пацієнтів І групи через місяць після АХТ рівні ІЛ-4 (47,3±5,34 пг/мл) та ІЛ-8 (62,8±5,28 пг/мл) лишалися вірогідно вищими, як в порівнянні з контролем (р<0,01), так і з пацієнтами ІІ групи (38,7±2,88 пг/мл; р<0,01; 36,8±3,66 пг/мл; р<0,001, відповідно). Рівень ФНП-α також був майже ніж у двічі нижчим серед пацієнтів ІІ групи (34,8±4,32) у результаті лікування. У той же час, рівень ІФН-γ залишався низьким у хворих І групи (52,2±6,12 пг/мл), а у пацієнтів ІІ групи (112±8,86 пг/мл) він підвищувався та наближався до показників здорових (р>0,1).

Через рік після проведеного лікування серед пацієнтів І групи рівні ФНП-α (110,2±8,46 пг/мл), ІЛ-4 (52,3±4,87 пг/мл), ІЛ-8 (72,3±6,32 пг/мл) ще більше підвищились в порівнянні з показниками здорових (р<0,001 у всіх випадках). Рівень ІФН-γ у цих хворих залишався низьким і не відрізнявся від показника, який був досягнутий через місяць після лікування. Серед хворих ІІ групи рівні цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-8, ФНП-α, ІФН-γ) залишались практично на тому ж рівні, що і через місячний термін після лікування.

Висновки. 1. Незважаючи на клінічну ефективність стандартної АХТ у хворих на ускладнену ПВ ДПК, у фазу клінічної ремісії зберігається гіперпродукція ІЛ-8 та ІЛ-4, ФНП-α при дефіциті ІФН-γ та через рік спостережень ці зміни зростають. 2. Використання імуномодулятора імунофана дозволяє нормалізувати показники цитокінового профілю у хворих цієї групи та стабілізувати їх протягом першого року спостережень.


ОСОБЛИВОСТІ СУМІСНОГО ПЕРЕБІГУ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ, ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ ТА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ У ХВОРИХ НА ЕТАПІ САНАТОРНО-КУРОРТНОГО ЛІКУВАННЯ

Опімах О.І., магістрант

Науковий керівник – д.м.н., професор Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Мета роботи: визначення аритмогенності міокарда, виразності ішемічного синдрому, в залежності від ступеня порушень вуглеводного та ліпідного обмінів у хворих на гіпертонічну (ГХ), ішемічну хворобу серця (ІХС) та цукровий діабет(ЦД) на етапі санаторно-курортного лікування, як передумова до корекції медикаментозної терапії.

Результати досліджень: проаналізовано історії хвороби 30 пацієнтів, що знаходилися на санаторно-курортному лікуванні на базі санаторію “Березовий Гай” курорту “Миргород”. Вік досліджених: до 49 років – 4 (13%), 50-59 років – 24 (80%), 60-75 років – 2 (6%) із 30 хворих; жінок – 10, чоловіків – 20.

ЦД ІІ був виявлений у всіх хворих. ГХ ІІ ст. зустрічалася у 18 (60%) пацієнтів, у 12 (40%) – вторинна артеріальна гіпертензія. Стенокардія напруги, стабільна форма була виявлена у 22 хворих (73%), в тому числі ІІ-го функціонального класу (ФК) у 10 хворих (33%), ІІІ-й ФК – 12 (40%) пацієнтів. Дифузний кардіосклероз спостерігався у 5 (16%) із 30 хворих; кардіосклероз постінфарктний - у 3 хворих.

У всіх обстежених спостерігалось порушення процесів реполяризації. У 90% виявлено поєднання змін сегменту ST, зубців T і U, варіації комплексу QRS з шлуночковою екстрасистолією. Серед цих 27 хворих у 24 пацієнтів (88%) шлуночкові екстрасистоли були політопними, що відповідає ІІІ класу шлуночкових аритмій. Надшлуночкові екстрасистоли виявлені у 29 (98%) із 30 хворих. Добові коливання депресії сегменту ST до рівня 1,5-2,5 мм, були залежні від тяжкості перебігу ЦД та частоти епізодів гіперглікемії. При цьому на фоні депресії сегменту ST частіше зустрічалися суправентиркулярні екстрасистоли – 19 (63%) пацієнтів.

При визначенні глікемічного профілю встановлено прямий кореляційний зв’язок мінімального рівня глюкози та рівня холестерину та тригліцеридів (r= 0,6 в обох випадках).

Лікування хворих включало: режим, дієту, кліматотерапію, прийом мінеральної води, бальнеотерапію, теплотерапію, апаратну фізіотерапію; медикаментозну терапію. Відмінні та добрі результати досягнуті у 28 (93%) хворих.

Висновки: 1. Поєднання у хворих на ІХС, ГХ та ЦД порушень реполяризації, провідності та рефрактерності є передвісником ускладнення аритмій, підвищення їх класу.

2. Суправентрикулярні аритмії частіше зустрічалися на тлі періодів депресії сегменту ST.

3. Зниження рівня глікемії призводить до зменшення показників ліпідного профілю крові.


НЕАЛКОГОЛЬНИЙ СТЕАТОГЕПАТИТ У ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ.

Муренець Н. О., аспірант

Науковий керівник – д..м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Неалкогольний стеатогепатит (НАСГ) – найбільш розповсюджене захворювання печінки, яке виявляють в популяціях різних країн в 10 – 24% випадків і яке не залежить від віку і расової належності. Поширеність ожиріння та інсуліннезалежного цукрового діабету подібні до розповсюдженості НАСГ. Основною причиною розвитку НАСГ є синдром інсулінорезистентності (ІР) або метаболічний синдром. Розповсюдженість НАСГ на фоні ІР у світовому масштабі складає 10% (600млн людей). Серед хворих НАСГ переважають жінки (65 – 83%). У більшості з них є зайва вага, яка на 10 – 40% вище норми, а у 25 – 75% - цукровий діабет 2-го типу (ЦДІІ). Середній вік хворих на момент діагностики НАСГ – 50 років.

Мета: визначити поширеність НАСГ при захворюваннях внутрішніх органів згідно даних наукової літератури.

Результати дослідження: ожиріння, ЦДІІ і гіперліпідемія окремо або в сукупності можуть викликати розвиток НАСГ, оскільки всі ці патологічні стани поєднують синдром ІР. Виявлена пряма кореляція між ступенем ожиріння та поширеністю і тяжкістю НАСГ. НАСГ у хворих з ожирінням визначають в 4,6 разів частіше, ніж в популяції. Неалкогольний стеатоз печінки діагностують у 57 – 74% пацієнтів з ожирінням. Патологічне ожиріння (ІМТ > 30%) в 95 – 100% випадків асоційовано з розвитком неалкогольного стеатозу. Серед контингенту хворих НАСГ 50 – 100% складають пацієнти з ожирінням, 20 – 72% - з ЦДІІ, 20 – 92% - с гіперліпідемією.

НАСГ асоціює з: хронічним некалькульозним холециститом у 25 – 40%, хронічним калькульозним холециститом - у 16 – 40% випадків, виразковою хворобою 12-палої кишки - у 10%, хронічним панкреатитом - у 43 – 50%, постхолецистектомічним синдромом - у 30%, синдромом подразненої товстої кишки - у 60%, неспецифічним виразковим колітом - у 28%, гіпертонічною хворобою І ст. - у 65%. НАСГ іноді розвивається при ішемічній хворобі серця, пізній шкіряній порфірії, псориазі, подагрі, хронічних інфекційних захворюваннях, дифузних захворюваннях сполучної тканини.

На даний момент достовірної інформації щодо розвитку цирозів печінки на фоні НАСГ немає. Враховуючи частоту цирозів печінки неуточненої етіології (криптогенні) – приблизно 5 – 13% і більше, можна припустити, що НАСГ займуть суттєву частину цієї етіологічної ніші.

В цілому на Україні за останні 5 років захворюваність на НАСГ збільшилась на 76,6%, розповсюдженість НАСГ - в 2,2 рази. Літературних повідомлень щодо розповсюдження НАСГ при захворюваннях легень немає.

Висновок: враховуючи високу поширеність НАСГ серед хворих з метаболічним синдромом, захворюваннями шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи є доцільним вивчати розповсюдженість НАСГ серед хворих з патологією дихальних шляхів.


КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МУКОЛІТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Ополонська Н.О., лікар-інтерн; Приступа Л.Н., д..м.н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Муцитус (діюча речовина ердостеїн) має виражений муколітичний ефект. Він стимулює продукцію муцину шляхом посилення секреторної функції епітелію, підвищує ефективність мукоциліарного транспорту. Активні метаболіти ердостеїну розріджують мокротиння, підвищують об`єм бронхоальвеолярного лаважу, знижують рівень альбумінів, в`язкість мокротиння.

Метою дослідження була оцінка клінічної ефективності нового муколітичного препарату Муцитус у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ).

Матеріали та методи. Обстежено 48 хворих на ХОЗЛ третьої стадії, які були поділені на дві групи. І групу склали 23 хворих на ХОЗЛ, які отримували базисне лікування, ІІ групу - 25 хворих, які отримували у доповнення до базисного лікування муцитус протягом 3 місяців. В динаміці вивчали клінічні симптоми, які виражали у балах. Вираженість задишки оцінювали таким чином:: 0 балів – відсутність, 1 бал – мінімальний прояв ознаки, не обмежуючий активність, 2 бали – виражений прояв ознаки, що обмежує активність, 3 бали – симптом, що різко обмежує активність. Вираженість кашлю оцінювали таким чином:: 0 балів – відсутність, 1 бал – наявний тільки вранці, 2 бали – рідкі епізоди протягом дня, 3 бали – майже постійний, а хрипи: 0 балів – відсутність, 1 бал – поодинокі, що зникають при покашлюванні, 2 бали – поодинокі, постійні, 3 бали – множинні, постійні. Вивчали параметри функції зовнішнього дихання (ФЗД): життєву ємкість легень (ЖЄЛ), форсовану ЖЄЛ (ФЖЄЛ), ОФВ1, індекс Тіфно.

Результати дослідження. При аналізі вираженості клінічної симптоматики у хворих І та ІІ груп через 3 місяці спостерігалось зменшення вираженості клінічних симптомів у хворих обох груп. Вираженість задишки зменшилась у хворих І групи з 2,9±0,02 до 2,1±0,01 бали, у хворих ІІ групи – з 2,8±0,02 до 1,8±0,01 бали. Кашель був менш виражений також у хворих ІІ групи (1,03±0,005) у порівнянні із таким у хворих І групи (1,9±0,02) (р<0,05). Інтенсивність хрипів зменшувалась до 1,5±0,006 у хворих І групи та до 0,82±0,002 (р<0,05). .

Показники ФЗД після лікування у хворих І групи становили: ЖЄЛ – 65,6±0,19 %, ОФВ1 – 45,6±2,84 %, а у хворих ІІ групи - 74,6±0,19 %, ОФВ1 – 54,6±2,71 % (р<0,05) відповідно.

Таким чином, тривала базисна терапія у поєднанні із муколітичним препаратом Муцитусом у хворих на ХОЗЛ призводить до зменшення вираженості клінічної симптоматики (задишки, кашлю, інтенсивності хрипів) поряд із покращанням показників бронхіальної прохідності.
ПРО - І ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЦИТОКІНИ У ПАТОГЕНЕЗІ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Ковальчук. О. В., лікар – інтерн

Науковий керівник – д. м.н., проф. Приступа. Л. Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Хронічна серцева недостатність ХСН залишається однією з актуальних проблем кардіології. Уточнення ролі імунних механізмів в розвитку хвороби дозволить оптимізувати терапію, покращити прогноз та якість життя хворих.

Мета роботи: вивчити роль про – і протизапальних цитокінів в розвитку ХСН на основі аналізу результатів наукових досягнень.

Встановлено, що прозапальним цитокінам належить особлива роль в індукції судинного пошкодження, вони посилюють експресію адгезивних молекул, стимулюють прокоагулянтну активність судинного ендотелію, порушують метаболізм ліпідів, викликають збільшення ліпопротеїдів дуже низької густини, підвищують продукцію про коагулянтів та вазоконстрикторів. ІЛ-8 один з найактивніших прозапальних цитокінів, що продукується імуноцитами й ендотелієм у відповідь на антигенну стимуляцію і цитокінову активність. ІЛ-4 – найважливіший протизапальний цитокін (основний продуцент Тх 2), він пригнічує індуковану активність лімфокінактивованих моноцитів і кілерних клітин, інгібує ІЛ-8 і ряд інших цитокінів. Встановлено, що при ХСН виникає дисбаланс про- і антизапальних цитокінів, але більшість вчених підвищену експресію прозапальних цитокінів розцінюють як початкову причину розвитку і прогресування ХСН.

Вивчений вплив деяких лікарських препаратів на цитокіновий статус. Наприклад, статини покращують функцію ендотелію і зменшують активність маркерів запалення, мають антиоксидантний ефект у хворих із ХСН. Нестероїдні протизапальні препарати блокують синтез простогландинів, лейкотрієнів, кінінів.

Таким чином, дослідження ролі імунних механізмів може стати підґрунтям для застосування лікарських засобів з метою впливу на патогенез ХСН задля гальмування її прогресування.


ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНІ АНЕМІЇ НА ФОНІ КОНТАМІНАЦІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ШЛУНКУ HELICOBACTER PYLORI

Жаркова А.В., магістрант

Науковий керівник – д. м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Серед імовірних чинників ЗДА неясної етіології дедалі частіше називають інфекцію Helicobacter pylori (H. pylori). У науковій медичній літературі є чимало повідомлень про нівелювання симптомів ЗДА, рефрактерної до терапії препаратами заліза, завдяки успішній ерадикаційній терапії.

Мета дослідження: вивчення особливостей лікування хворих на залізодефіцитні анемії, які є ймовірним проявом інфікування H. pylori

Матеріали і методи: Під спостереженням знаходилось 102 пацієнта з лабораторно підтвердженим інфікуванням слизової оболонки шлунку H. pylori. Обстежуваних було розділено на 3 групи по 34 чоловіки. Пацієнтам 1-ї групи проводилось лікування препаратами заліза (без ерадикаційної терпії); 2-ї групи – лише ерадикаційна терапія; хворим третьої групи – комбінація вищезазначених методів лікування. Контрольну групу склали 20 пацієнтів, не інфікованих H. pylori. У всіх обстежуваних визначали основні показники обміну заліза до початку та через 6 тижнів після закінчення лікування.

Результати: В результаті проведеного дослідження у осіб, інфікованих H. pylori, яким проводилась комбінована терапія, спостерігалось достовірне (p<0,05) покращення основних показників обміну заліза та червоної крові. У представників інших груп темпи відновлення показників були помітно нижчі.

Висновки: Таким чином, комбінація препаратів заліза на фоні проведення ерадикаційної терапії має позитивний ефект при лікуванні ЗДА, які пов‘язані з контамінацією слизової оболонки шлунку H. pylori.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка