Стратегічні орієнтири розвитку неперервної екологічної освіти у навчальних закладах Чернівецької області



Сторінка2/43
Дата конвертації02.04.2017
Розмір2.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

РЕГІОНАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ

ПЕРЕДМОВА

Екологічні проблеми в наші дні стали головним об’єктом міжнародної політики в боротьбі за виживання людства. Одним з визнаних світовою громадськістю шляхів їх вирішення є екологічна освіта та виховання.

На сучасний стан екологічної освіти та виховання як в державі, так і в нашому регіоні впливають наступні негативні тенденції:

– багаторічне панування ідеології споживацького ставлення до природи;

– байдужість до екологічних проблем, незнання і руйнування народних традицій раціонального природокористування;

– відсутність знань законодавчої бази та конкретних механізмів реалізації права громадян на екологічну інформацію, освіту, захист;

– недостатня відповідальність виконавчих структур;

– відсутність контролю за виконанням прийнятих рішень, що впливають на стан довкілля;

– недооцінка екологічних знань у системі загальнодержавної освіти;

– слабке матеріально-технічне та методичне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах;

– недосконала система навчання і перепідготовки кадрів;

– відсутність державної підтримки діяльності громадських організацій, молодіжних громадських організацій та інших структур, які займаються екологічною просвітою та вихованням.

Все це вимагає перегляду підходів до визначення мети і завдань екологічної освіти, формування її змісту, організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах різного рівня, позакласної, позашкільної роботи, перепідготовки педагогічних кадрів, просвітницької роботи тощо.

Метою нашої регіональної концепції є моделювання освітньо-виховного процесу екологічної освіти та виховання в системі освіти Чернівецької області, залучення громадськості та зацікавлених організацій до вирішення проблем екологічної освіти, просвіти та виховання. Концепція є стратегічним документом, який відкриває можливості для розробки Програми розвитку екологічної освіти та виховання в області та в окремо взятих навчальних закладах, враховуючи їх специфіку, тип, соціально-економічні, культурні, природні умови району.

В основу розробки даної концепції покладені принципи гуманізму, науковості, збереження та захисту природного середовища, комплексності, безперервності та систематичності екологічної освіти і виховання.

При створенні даної Концепції її розробники виходили перш за все з того, що цей інтелектуальний продукт повинен мати вигляд системи поглядів, ідейно пов’язаних між собою.

Усвідомлюючи, з одного боку, важливість дотримання принципу уніфікованості екологічної освіти в межах держави, а з іншого – принципу врахування специфіки різних регіонів, пропонуємо таку систему поглядів:

1. Концепція екологічної освіти України (від 20.12.2001) розглядається як «Базова», що відзначено в тексті самої Концепції (с.2). Роль Базової Концепції полягає у визначенні методологічних принципів, мети, завдань, стратегічних напрямків та фундаментального змісту екологічної освіти на теренах держави. Базова Концепція є обов’язковою для всіх регіонів. Натомість вона націлена на очікуваний результат, але зберігає за регіональною владою право вибору форм і методів дій.

2. Основними положеннями Базової Концепції, на яких ґрунтується Регіональна Концепція, є наступні:

• У межах середньої школи розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь та навичок, емоційних переживань повинен бути пов’язаним з вивченням, оцінюванням і збереженням природи рідного краю.

• У вищій школі розробка програм навчальних курсів з екології повинна здійснюватись згідно з потребами регіонів. Кожний окремий ВНЗ на рівні підготовки «спеціаліст» та «магістр» може надавати перевагу підготовки фахівців-екологів того профілю, який необхідний в даний період часу для регіону. Здобуття навичок у ВНЗ повинно торкатись розв’язку не лише загальних, але й регіональних екологічних проблем.

• У реалізації екологічної освіти потрібно використовувати регіональні контакти та виконання спільних екологічних проектів і науково-дослідних програм.

• Ефективна післядипломна освіта повинна орієнтуватись на потреби регіону.

• Кожен з регіонів України повинен мати свою низку програм неформальної екологічної освіти відповідно до місцевих природних особливостей і екологічної ситуації.

3. Регіональна Концепція націлена на реалізацію положень, які окреслені Базовою Концепцією. Дана Концепція складається з трьох частин: головної доктрини, загальної частини та змістовно-специфічної частини.

4. Головна доктрина Регіональної Концепції поглиблює основоположні методологічні принципи та дає сучасне тлумачення основних термінів та понять Базової Концепції.

5. Загальна частина Регіональної Концепції вже містить розробку конкретних механізмів реалізації положень, викладених в Базовій Концепції та поглиблених в головній Доктрині Регіональної Концепції. Вона висвітлює деякі проблеми, які виявились в процесі впровадження Базової Концепції в практику та пропонує шляхи їх вирішення.

6. Змістовно–специфічна частина Регіональної концепції екологічної освіти фактично базується на наповненості Регіональної концепції конкретним інформаційним змістом, який визначається специфікою регіонів. Адже освіта стає зрозумілою і дієвою лише в тому випадку, якщо вона наближена до реального оточення учня. Недарма в третьому параграфі Концепції екологічної освіти України наголошується, що краєзнавчий принцип екологічної освіти має бути вдосконалений і покладений в основу. Крім того, у цьому ж параграфі Базової концепції відзначається також принцип конкретності знань, умінь та навичок.

У цій частині Регіональної Концепції висвітлюється зміст таких компонент:

• природо-специфічна компонента;

• антропогенна компонента;

• етнічна компонента;

• транскордонна компонента.

Кожна з компонент повинна окреслити пріоритетні об’єкти, на які буде спрямована екологічна освіта та виховання в даному регіоні, і слугуватиме своєрідним інформаційним банком даних. Визначення цих пріоритетів є особливо важливим для того контингенту населення, яке причетне до впровадження регіональної концепції у практику (вихователі, вчителі шкіл, викладачі ВНЗ, громадські організації).

Розглянемо пріоритетні об’єкти, які, на нашу думку, є базовими в межах кожної компоненти.

Природо-специфічна компонента – передбачає створення таких інформаційних банків:

• про пріоритетні (раритетні та унікальні) ландшафтні і біогеоценотичні екосистеми і оселища (біотопів) регіону;

• про унікальні в межах регіону види рослин і тварин (види Бернської конвенції, Європейського червоного списку та занесених до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES));

• про природні регіональні еталони (заповідники та національні парки) з конкретизацією їх природоохоронної спрямованості та із зазначенням контактів;

• про природо-історичні пам’ятки природи рідного краю з детальною їх характеристикою та картосхемами розміщення.

Антропогенна компонента передбачає створення наступних інформаційних банків:

• щодо рейтингу кількості підприємств різних галузей у виробничому комплексі Регіону;

• щодо пріоритетного списку забруднюючих речовин на базі даних багаторічного екологічного моніторингу управлінських служб та науковців.

Етнічна компонента передбачає створення наступних інформаційних банків:

• про етноекологічні особливості господарювання в даному регіоні, на основі ретроспективного аналізу традицій озеленення, утилізації відходів, раціонального використання ресурсів у різні історичні періоди (шляхом вивчення часописів, архівів, газет, опитування старожилів).

• про твори місцевих авторів, в яких оспівується природа рідного краю.

• про твори авторів регіональних етносів, які можуть бути використані в екологічному вихованні.

• про твори образотворчого мистецтва краю, в яких оспівується природа рідного краю.

Транскордонна компонента передбачає створення наступних інформаційних банків:

• про пріоритетні забруднюючі хімічні речовини, які потрапляють на територію регіону шляхом транскордонного самовільного перенесення повітряними і водними потоками;

• про карантинні види рослин і тварин регіону;

• про адвентивних видів, що перебувають в стані спалаху емісії;

• про науково-дослідні проекти, що реалізуються або вже були реалізовані в регіоні на базі транскордонного співробітництва.

Зазначені компоненти повинні враховуватись в обох ланках (формальній та неформальній) та на всіх рівнях (дошкільна, загальна середня, вища, післядипломна) екологічної освіти. Іншими словами, регіональна специфіка червоною ниткою пронизує Регіональну концепцію екологічної освіти. Образно кажучи, головну доктрину та загальну частину Регіональної концепції можна уподібнити до матеріалів та інструментів, за допомогою яких художник створює картину (вид фарб, тип полотна, різновид пензлів), а Регіональну змістовно–специфічну – до самої картини.

Концепція є ключем для:

• формування екологічного світогляду та розвиток екологічної культури. Основними механізмами при цьому вважаються: сімейно-родинне виховання, екологічне просвітництво, екологізація навчальних дисциплін та програм роботи різнопрофільних об’єднань, міждисциплінарна інтеграція, професійна екологічна підготовка через базову екологічну освіту, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

• поступового поетапного реформування екологічної освіти та виховання особистості на наукових і духовних принципах з урахуванням регіональних проблем, етнічних особливостей краю, національних традицій та світового досвіду;

• створення єдиного інформаційного простору для обміну інформацією у галузі екологічної освіти та виховання, охорони навколишнього середовища, а також перспективним досвідом роботи;

• розробок цільових програм нового покоління, проектів, орієнтованих на різні вікові та фахові групи;

• поглиблення змісту науково-методичних розробок, навчальних програм курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників з питань здійснення екологічної освіти;

• використання в еколого-освітній діяльності широкого розмаїття духовних, нематеріальних цінностей природи: естетичних, наукових, релігійних, культурних, патріотичних, виховних тощо;

• сприяння вирішенню місцевих та регіональних екологічних проблем;

• розвитку партнерських зв’язків і співробітництва, в тому числі і міжнародних, у галузі екологічної освіти і науки, охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, збереження біосфери і цивілізації, інтеграцію екологічної освіти до європейського та світового освітнього простору;

• постійного розвитку та зміцнення навчально-матеріальної бази для проведення ефективної екологічної освіти та виховання на сучасному рівні, що акумулює відповідний національний та зарубіжний досвід.

Концепція може бути реалізована за допомогою вирішення триєдиного завдання:

освітнього – планування екоосвітньої діяльності на основі реалізації комплексного підходу, компетентнісного спрямування навчання (постійне збагачення досвідом життєтворчості, компетентності, формування вміння реалізувати механізм самоорганізації та самореалізації кожної особистості), врахування розроблених шляхів досягнення мети безперервної екологічної освіти;

виховного – формування мотивів, потреб і навичок екологічно спрямованої поведінки і діяльності особистості, здорового способу життя;

розвивального – розвиток системи інтелектуальних і практичних вмінь щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток активної природоохоронної діяльності.

При розробці Регіональної Концепції, крім Закону України про екологічну освіту (2001), ми керувались наступною нормативно-правовою базою:

Закони України: «Про позашкільну освіту», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про охорону навколишнього природного середовища».

Постанови Кабінету Міністрів України :«Про стандарт якості освіти», «Про Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», «Вимоги до державних стандартів вищої освіти», «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів» і «Положення про позашкільний навчальний заклад», «Про внесення змін до Положення про позашкільний навчальний закладів», «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року»;

Постанови Верховної Ради України: «Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні, напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики»;

Національні доповіді про стан навколишнього природного середовища України;

Проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки.

Рішення колегії Міністерства освіти і науки України №13/6-19 від 20.12.2001 «Про концепцію екологічної освіти України»;

Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1243 від 31.10.2011 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;

Регіональна Концепція виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2010-2015 роки, затверджена Розпорядженням Чернівецької ОДА від 12.03.2011 № 143.

І. ГОЛОВНА ДОКТРИНА

У передмові Базової Концепції доволі часто трапляються поняття «екологічне знання», «екологічна свідомість», «екологічне мислення», «екологічна культура», «екологічна етика». Натомість сучасна методологічна основа цих понять в Базовій Концепції не розкрита, що ускладнює розуміння шляхів розвитку екологічної освіти в Регіоні. Наведена нижче система поглядів частково усуває цю прогалину.

СИНЕРГЕТИЧНА ПАРАДИГМА ПОВИННА СТАТИ ПРІОРИТЕТНОЮ В СИСТЕМІ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ ТА МИСЛЕННЯ

Регіональна екологічна концепція визначає пріоритетність загальнонаукової синергетичної (самоорганізаційної) парадигми у сфері сучасного екологічного знання. Вкорінення методологічних і евристичних можливостей цієї парадигми в систему екологічних знань є важливим завданням екологічної освіти. При цьому розробники Концепції виходять з того, що саме понятійно-категоріальний апарат та підходи синергетичної парадигми мають потенціал адекватних осмислень кризових екологічних проблем на сучасному етапі. Синергетична за своєю суттю екологія повинна розглядати екологічні системи як такі, що віддалені від стану рівноваги і яким властиві процеси самоорганізації та спонтанного виникнення нових впорядкованостей. Ефекти нелінійності, стрибкоподібності, біфуркаційності в екологічних системах та процесах – важливі наукові проблеми, на розв’язання яких повинні бути спрямовані дослідження сучасної екологічної науки.

ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ ПОВИННА БУТИ ТРАНСФОРМОВАНА В СВІДОМІСТЬ ЕКОЦЕНТРИЧНОГО ТИПУ

Регіональна екологічна концепція спрямована на формування екоцентричного типу екологічної свідомості. Антропоцентризм та технократизм як світоглядні установки і культурні парадигми показали свою неспроможність.

Екоцентрічний тип екологічної свідомості означає орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи, сприйняття природних об'єктів як повноправних партнерів у взаємодії з людиною, баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою.

РАЦІОНАЛЬНО-МЕХАНІСТИЧНА ДОМІНАНТА ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В РЕГІОНІ ПОВИННА БУТИ ЗМІНЕНА НА ЕТИЧНУ

Регіональна Концепція визнає етичну домінанту екологічної культури, спираючись при цьому на постулати та принципи, сформульовані Альбертом Швейцером та його послідовниками. Вектор розвитку екологічної культури слід спрямувати від неетичної до етичної культури. Це означає подолання розповсюдженого переконання про те, що культура складається переважно з науково-технічних і художніх досягнень і може обійтися без етики або обмежитися її мінімумом. Панування раціонально-механістичної парадигми в уявленнях про екологічну культуру історично сформувалось на недалекоглядних міркуваннях вигоди окремо взятих індивідуумів. Натомість етична екологічна культура повинна бути націлена на узгодження бажань індивідуумів та різних людських спільнот з духовним благом цілого і багатьох, тобто на їх етичності. Саме етична екологічна культура сприятиме осмисленому уявленню про те ціле, яке належить реалізувати людству на шляху до оптимізації відносин з природою.

КОЕВОЛЮЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ ЗІ СВОЇМ ПРИРОДНИМ ОТОЧЕННЯМ – ГОЛОВНИЙ ОРІЄНТИР РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В РЕГІОНІ

Враховуючи утвердження синергетичної парадигми в системі екологічного знання та мислення, Регіональна концепція засвідчує необхідність заміни головних орієнтирів екологічної культури. При цьому орієнтир на сталий розвиток пропонується замінити орієнтиром на коеволюційний розвиток людини зі своїм природним оточенням. З погляду даної Концепції екологічна культура – цілісний коадаптивний механізм розвитку людини і природи, який реалізується через ставлення до навколишнього природного середовища.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ВАЖІЛЬ ФІКСАЦІЇ НОВИХ ОРІЄНТИРІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В РЕГІОНІ

Дана Регіональна екологічна концепція виходить з того, що право як система норм, правил поведінки має значення провідника державної волі в реальне суспільне життя, роль фіксатора тієї чи іншої моделі поведінки та засобом реалізації суспільних морально-гуманістичних ідеалів.

Аналізуючи сучасний стан екологічного законодавства України, можна констатувати стадію становлення. Однак за допомогою ефективної реалізації вже існуючих норм екологічного права можна змінити погляди регіональної спільноти, як більш динамічної структури в порівнянні з особистістю, на відносини «природа – людина».

Виходячи з вищезазначеного, розробники концепції розглядають нормативно-правове регулювання як найдієвіший важіль формування нових орієнтирів екологічної культури населення в регіоні. Усвідомлюючи, що ефективність впливу права на процес виховання визначається низкою супутніх обставин і якостями самого об'єкта виховання і його навколишнього середовища, Концепція констатує, що посилення дієвості і ролі цього важеля повинно відбуватися паралельно з формуванням екоцентричного типу екологічної свідомості у населення регіону.

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА В РЕГІОНІ – ЦЕ ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС З ПРОЯВОМ ЕМЕРДЖЕНТНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

У розумінні нашої концепції екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків з навколишнім середовищем. Але тільки знання не ведуть до мотивації еколого-відповідної поведінки. Процес формування екологічного світогляду треба розглядати з трьох сторін: освіта, виховання і просвіта. Екологічна освіта та виховання базуються на поєднанні раціонального й емоційного начала у взаємовідносинах людини з природою на основі добра й краси, розуму й свідомості, патріотизму й універсалізму, наукових знань і дотримання екологічного права.

ІІ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



1. Дошкільна екологічна освіта

У системі безперервної екологічної освіти найважливішою є її перша ланка — дошкільна освіта, головна роль в якій відводиться родинному вихованню. На цьому етапі повинні закладатись основи світогляду людини, її ставлення до довкілля. Компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії у довкіллі. Програмовий матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.

Процес формування екологічних знань має відбуватись в тісній співпраці з сім’єю, позашкільним навчальним закладом та громадськістю із дотриманням принципів концентричності, доступності, практичності.

Екологічне виховання у сучасних дитсадочках потребує подальшого розвитку з метою охоплення всіх дошкільних закладів.

Мета – формування у дитини основ екологічної культури і творчого мислення через виховання:

- любові, чуйності і доброзичливості до об’єктів природи;

- потреби у спілкуванні з природою, уміння спостерігати і відчувати її красу й гармонію;

- відповідальності за свої вчинки та своє здоров’я.

Зміст дошкільної екологічної освіти повинен визначатись з врахуванням віку дітей.

Враховуючи надзвичайну емоційну чутливість малят та дошкільнят, перевага надається емоційно-естетичному сприйманню природи, розвитку естетичних (красиво), інтелектуальних (цікаво), гуманістичних почуттів (рослини і тварини – теж живі організми і мають право на існування) та етичних норм у ставленні до природи. В цей час дитина повинна отримати елементарні знання про природу і про вплив людини, її господарської діяльності на довкілля у доступній для дітей формі.



Методи, форми і засоби дошкільної екологічної освіти

Екологічне виховання дошкільнят передбачає емоційно-дійовий характер і активне засвоєння знань в процесі:

- бесід, читанні художньої літератури, фольклору, казок на природоохоронні теми;

- перегляду дитячих мультфільмів, кінофільмів, телерадіопередач;

- проведення сюжетно-рольових і творчих сюжетних ігор, вистав, дитячих конкурсів (з урахуванням вікових можливостей), свят;

- проведення занять гуртків, студій, в тому числі з використанням комп’ютерних екологічних програм;

- участі в організації живих куточків та догляді за живими об’єктами природи, фенологічних спостереженнях, пошуково-дослідницькій діяльності;

- безпосереднього перебування в живій природі, на екологічній стежині;

- спільних дій сім’ї і дитячого закладу, зокрема в озелененні території садочка.

Шляхи досягнення мети дошкільної екологічної освіти

Необхідно:

- широко впроваджувати екологічне просвітництво серед батьків, зокрема через створення еколекторіїв і залучення до їх роботи фахівців;

- включити елементи екологічного виховання в різні види діяльності, зокрема види ігор: дидактичні, настільні, рухливі, сюжетно-рольові, творчо-рольові тощо;

- організовувати пізнавальні екскурсії до близько розташованих парків, ботанічного саду, річки, ставка, обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді;

- створити банк інноваційних технологій з екологічної освіти і виховання дошкільників;

- організувати курси підвищення кваліфікації і тематичні семінари вихователів ДНЗ з проблеми екологічного виховання дошкільнят;

- забезпечити дошкільні установи науково-методичною, художньою літературою, дидактичними матеріалами.



2. Шкільна екологічна освіта

Екологічна освіта розглядається як неперервний процес, що охоплює усі вікові, соціальні та професійні групи населення. Проте її основою є школа, оскільки саме в шкільні роки формування особистості відбувається найбільш інтенсивно.

Від шкільної освіти сучасне суспільство очікує забезпечення максимального розвитку інтелектуальних здібностей і формування загальнолюдських якостей особистості. Насамперед духовного розвитку особистості, що характеризується екологічним способом мислення, екологічною культурою, мораллю, етикою.

Шкільний етап ґрунтується на позитивному емоційному досвіді спілкування з природою і розвитку вже набутих знань, умінь, навичок та переконань у необхідності жити в злагоді з природою. Він, продовжуючи і поглиблюючи процес екологічного світосприйняття на основі наступності, є базою для формування екологічної культури молодого громадянина. Це основна ланка екологічної освіти.

Мета шкільної екологічної освіти – формування особистості з новим, екоцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури.

Зміст шкільної екологічної освіти

За особливостями форм та методів освіти, враховуючи вік дітей, обсяг та рівень знань шкільна освіта поділяється на початковий рівень (1-4 класи), основний рівень (5-9 класи) та старші класи (10-12).

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом навчання і виховання, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, соціальний розвиток. У початковій школі продовжується опанування знань учнів про природу, формування екологічно доцільних навичок поведінки, не пасивної, а діяльної любові до природи. Заняття з екології доцільно ввести до навчального плану як окремий предмет за рахунок факультативів і курсів за вибором, або інтегрувати з предметами «Я і Україна», «Природознавсто», « Рідний край», «Довкілля».

Питання екологічної освіти слід ширше вводити у зміст завдань з рідної мови, математики, українознавства, у позакласну роботу, щоб дитина самостійно дійшла висновків: «Природа і люди-одне ціле», «Природа в небезпеці», «Природа чекає моєї допомоги». На кожну з цих тем відводиться 2-3 години. Частково програмовий матеріал може бути використований і на інших уроках.

Основна школа дає базовий рівень екологічної освіти за рахунок максимальної екологізації змісту як природничого, так і суспільно-гуманітарного циклів, що є фундаментом оволодіння учнями основ екологічної культури. В учнів формується готовність до вибору форми подальшого одержання освіти і профілю навчання через шляхом запровадження окремих факультативів та курсів за вибором екологічного спрямування.

Старша школа є останнім етапом одержання шкільної екологічної освіти, на якому завершується формування цілісної картини світу, елементів екологічної культури, навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості на основі наступності. У старшій загальноосвітній школі запроваджується профільне навчання з поглибленим вивченням екології.

Зміст шкільної екологічної освіти від початкових до старших класів структурується за блочномодульним принципом і відображає напрями сучасної екології. Обов’язковим є два блоки: а) екологія як наука про закономірності, співіснування і взаємодію організмів з навколишнім середовищем; б) екологічні аспекти сучасної цивілізації.

Екологічний зміст шкільної освіти представлений як поаспектно у кожному навчальному предметі, так і цілісно в спеціальних інтегрованих курсах, передбачених кожним етапом навчання.



Методи, форми і засоби шкільної екологічної освіти

Шкільна екологічна освіта передбачає активно-творчий, продуктивний тип діяльності. Поряд з класичними методами і формами навчання, що виправдали себе, доцільно використовувати нові технології навчання (інтерактивні, комп’ютерні тощо). На кожній сходинці навчання необхідний вибір адекватних цілей і задач, змісту, комплексів форм, методів і засобів навчання, важливо забезпечити їх послідовність. Пріоритетні практична, самостійна, творча, пошукова, навчально-дослідницька діяльність.

Важлива роль в шкільній екологічній освіті надається позакласній роботі.

Шляхи досягнення мети шкільної екологічної освіти

Необхідно:



  • дотримуватись принципу екологізації змісту навчальних предметів, зокрема інтегрувати в навчальний процес питання енергозбереження; споживацького, репродуктивного та інноваційного природокористування; основ екологічної культури (в побуті, промисловому виробництві, в сільському господарстві, в охороні здоров’я, в природі);

  • впроваджувати в практику екологічне проектування;

  • впроваджувати інформаційно-комунікаційні технології;

  • забезпечити участь учнів в природоохоронних, трудових акціях, конкурсах, науково-освітніх програмах;

  • залучати учнів до екологічного краєзнавства, пізнання «малої батьківщини», що веде до практичних, активних форм навчання (створення екологічних картосхем населеного пункту, розробка маршрутів екологічних стежок, збір фольклорних матеріалів про природу рідного краю і використання її людиною та інше), які активізують пізнавальну діяльність і готовність до просвітництва;

  • організовувати екологічні експедиції, екскурсії екологічними стежками, на об’єкти, зазначені у рекомендованому Переліку (додаток 1);

  • поглибити співпрацю навчальних закладів освіти різних ланок з метою якісного розвитку навчального процесу;

  • створити батьківський лекторій, проводити індивідуальні бесіди та групові консультації для батьків, просвітницькі тренінги, залучати батьків до виховного процесу.

3. Позашкільна екологічна освіта та виховання

Система позашкільної еколого-натуралістичної освіти володіє унікальним потенціалом розвитку творчих здібностей учнів і формуванням екологічної культури особистості.

Гнучкість, мобільність, відкритість системи дає можливість швидко реагувати на освітні потреби сім’ї, держави, суспільства в цілому.

Розумне поєднання шкільної і позашкільної виховної стратегії означає початок якісно нового, цілісного підходу до виховання особистості в єдиному процесі безперервної освіти.



Мета позашкільної екологічної освіти та виховання

Базується на органічній єдності виховних, навчальних і розвивальних цілей – формування екологічної свідомості, екологічного інтелекту, практичних природоохоронних навичок особистості.



Зміст позашкільної екологічної освіти та виховання

Доповнюючи, розширюючи й поглиблюючи вплив сім’ї та школи, продовжуючи навчально-виховний процес, охоплюючи такі проблеми і практичну діяльність, які виходять за межі уроку і навчального плану школи, забезпечити оволодіння учнями екологічними знаннями, інтелектуальними уміннями; формувати в них ціннісне ставлення до природи, набуття навичок застосування знань, інтелектуальних умінь під час вирішення місцевих екологічних проблем, прогнозування можливих наслідків власної поведінки чи діяльності у довкіллі, потребу у безпосередній участі в охороні природи.

У змісті позашкільної екологічної освіти враховується науковість, наступність і перспективність, доступність, можливості для самореалізації особистості. Навчальні плани і програми більш гнучкі, мобільні, ніж програми і плани дошкільних і загальношкільних навчальних закладів.

Методи, форми і засоби позашкільної екологічної освіти та виховання

Специфіка діяльності позашкільних закладів дозволяє використовувати широкий спектр засобів, форм і методів.

Форми екологічного виховання можуть бути групові, масові та індивідуальні.

До групових форм належать: заняття в екологічних об’єднаннях, лекції, тренінги, екологічні практикуми, польові навчальні практики, експедиції, учнівські конференції, турніри, кінолекторії, екскурсії, виступи екоагітбригад, театрів, ігри.

До масових – олімпіади, конкурси, фестивалі, свята, учнівський екологічний конгрес, збори, зльоти, ролеві ігри, проведення природоохоронних акцій, роботи з благоустрою територій, фотовиставки екологічного змісту.

Індивідуальні форми передбачають діяльність учнів щодо ведення експериментальної чи дослідницької роботи, підготовки доповіді, бесіди або лекції, догляду за тваринами чи рослинами, виготовлення виробів, фотографування, малювання, проектування.

Форми роботи з педагогами наступні: профільні семінари, семінари-практикуми, майстер-класи, конференції, круглі столи, робота в творчих групах, виставки навчально-методичних досягнень, методоб’єднання, педагогічні ради, школи педагогічної майстерності, школи молодого педагога, тренінги тощо.

Шляхи досягнення мети позашкільної екологічної освіти

Необхідно:

– створювати нові позашкільні навчальні заклади еколого-натуралістичного профілю та філії існуючих, розвивати мережу еколого-натуралістичних об’єднань, у тому числі в сільській місцевості;

– покращити фінансове забезпечення та матеріальну базу еколого-натуралістичних позашкільних навчальних закладів, створювати навчальні лабораторії екомоніторингу, екологічні стежки, сенсорні садочки, зоомайданчики, відеотеки тощо;

– ініціювати розвиток та створення на базі закладів освіти інформаційно-екологічних центрів, музеїв природи, мережі екологічних стежок та туристичних маршрутів;

– систематично пропагувати екологічні знання через засоби масової інформації: відкрити екологічний лекторій для дорослих, відновити для дітей заочну гру-конкурс «Екоерудит», створити дитячу екологічну пізнавальну передачу на одному з каналів телебачення тощо;

– створювати нові та залучати діючі екологічні клуби, агітбригади, екологічні патрулі, громадські організації, товариства до поширення екологічних знань та елементів екологічної культури серед широких верств населення;

– організовувати літні екологічні табори, експедиції, тематичні школи, екологічні навчальні практики;

– впроваджувати інноваційні проектні та інформаційно-комунікаційні технології;

– використовувати в навчальних програмах гуртків екологічного спрямування навчальний посібник «Зелений пакет», розроблений за сприянням Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та інші посібники, підтримані Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України;

– впроваджувати дистанційне навчання, у тому числі для дітей з обмеженими можливостями та з віддалених населених пунктів;

– поглибити співпрацю з навчальними закладами всіх рівнів;

– активізувати практичну природоохоронну діяльність та залучення учнівської молоді до участі в обласних та всеукраїнських масових заходах.

4. Екологічна освіта і виховання у професійно-технічних навчальних закладах

Екологічна освіта у професійно-технічних навчальних закладах – це продовження системи міждисциплінарних синтетичних наук з проблем взаємодії людського суспільства та біосфери.

Мета: формування особистості, фахівця, всебічно озброєного екологічними знаннями; формування сучасних екологічних уявлень, нового ставлення до природи, нових стратегій взаємодії з природою, раціонального використання природних ресурсів, охорони природи та примноження її багатств.

Зміст екологічної освіти учнів професійно-технічних навчальних закладів

Професійне навчання – це пошук і впровадження на робочому місці (на місці виробничої практики) альтернативних джерел енергозабезпечення.

Формування навичок здорового способу життя дорослої людини. Питання збереження здоров’я у процесі виконання професійної діяльності в залежності від обраної професії (безпека при роботі з вибухонебезпечними, легкозаймистими речовинами, врахування шкідливого впливу іонізуючого випромінювання під час тривалої роботи з комп’ютером, збереження зору, подолання наслідків гіподинамії тощо) займають важливе місце в екологічній освіті учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Шляхи досягнення мети екологічної освіти учнів професійно-технічних навчальних закладів

Необхідно:

- всебічно сприяти екологічному вихованню учнівської молоді через просвітницьку діяльність як на уроках за рахунок основних дисциплін, так і в позаурочний час за рахунок проведення виховних заходів;

- покращити матеріально-технічну та навчально-методичну базу викладання предмета «Екологія»;

- широко впроваджувати в практику навчання та викладання метод проектів;

- удосконалювати методику впровадження інформаційно-комунікаційних технологій;

- залучати обдарованих учнів до участі в екологічних олімпіадах;

- сприяти залученню учнівської молоді професійн6о-технічних навчальних закладів до активної участі в масових екологічних акціях та у проектній природоохоронній діяльності району, міста, області.



5. Вища екологічна освіта

Екологічна освіта у ВНЗ – це продовження попередніх етапів екологічної освіти і наступний, більш високий рівень у системі безперервної багатоступеневої екологічної освіти.

Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення формування екологічної культури фахівців всіх напрямків виучки, і, з іншого боку, вона забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною освітою різних рівнів, які відрізняються ступенем глибини, ґрунтовності й специфікою підготовки спеціалістів.

Мета: формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та екологічного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів для усіх сфер екологічної, практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності.

Зміст: екологічна освіта у ВНЗ реалізується за використання нормативних базових навчальних дисциплін для фахівців усіх спеціальностей (на молодших курсах), за допомогою екологізації всього навчального процесу (природничих і гуманітарних дисциплін), проведення ознайомчих та виробничих практик студентів, виховного процесу як в аудиторний, так і позааудиторний час, а також фахової екологічної освіти на відповідних кафедрах закладів освіти.

У навчальних планах ВНЗ, які не займаються підготовкою фахівців-екологів, повинні бути навчальні дисципліни для опанування базовими екологічними знаннями, а також прикладними аспектами екології у руслі спеціальності, яку набуває випускник. Це мусять бути питання технології виготовлення напівпровідникових матеріалів, функціонування й обслуговування енергетичних галузей, виготовлення будівельних матеріалів, декоративно-ужиткових промислів, вирощування й переробки сільськогосподарської продукції, обробки металів і сплавів, виробництва продуктів харчування, фарб, емалей, полімерних виробів тощо.

Професійна підготовка фахівців-екологів спрямовується на вирішення регіональних проблем охорони навколишнього природного середовища, попередження негативного впливу несприятливих екологічних факторів на здоров’я людини, ознайомлення з досвідом дій органів місцевого самоврядування й громадян під час надзвичайних екологічних ситуацій.

Методи, форми і засоби

Для підвищення рівня екологічної освіти студентів доцільно застосовувати такі методи навчання: лекції; практичні, семінарські і лабораторні заняття; виконання курсових і дипломних робіт; ознайомчі і виробничі практики; створення рефератів; наукові дослідження.

Форми навчання: стаціонарна, завдяки відвідування усіх видів занять, передбачених навчальним планом; дистанційна, з використанням електронних засобів отримання інформації; самоосвітня, шляхом поглиблення знань програмних навчальних дисциплін, участі у конференціях, диспутах, громадських слуханнях.

Засобами екологічної освіти повинні бути: навчальні посібники; електронні носії інформації; відеоматеріали; публікації у засобах масової інформації.



Шляхи досягнення мети

Необхідно у навчальних планах всіх ВНЗ (які не готують фахівців-екологів) на бакалаврському рівні передбачити курс екології, який би охоплював необхідні теоретичні і практичні аспекти, а також відповідні кожному окремому ВНЗ курси з блоку прикладних екологічних дисциплін.

Незалежно від напрямку вищої освіти значну увагу акцентувати на:


  • економному використанні енергетичних і водних ресурсів;

  • попередженні забруднення об’єктів довкілля;

  • переробці, утилізації й захороненні відходів, перш за все побутових;

  • набуття студентами практичних знань і навичок у галузі охорони довкілля, раціонального природокористування, поведінки під час надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф;

  • проведенні первинного моніторингу якості природних вод, атмосферного повітря, повітря санітарних зон промислових підприємств, стану зелених насаджень, сировини для виготовлення продуктів харчування;

  • формуванні активної громадянської позиції, умінні працювати у громадських екологічних організаціях, подоланні проблем захисту навколишнього природного середовища.

Застосовувати на практиці методи екологічного виховання студентів: участь у екологічних акціях (прибирання територій, створення зелених насаджень); проведення рейдів спільно з працівниками екологічної інспекції у місцях продажу браконьєрських набутків – рослин, квітів, риб, мисливських трофеїв, природних мінералів і виробів з них тощо;

Залучати студентську молодь до просвітницької роботи: проведення заходів екологічного спрямування у ліцеях, гімназіях, ЗНЗ, дошкільних навчальних, і виховних закладах, створення і функціонування інформаційно-пропагандистських центрів тощо.



5. Післядипломна екологічна освіта

Післядипломна екологічна освіта забезпечує неперервність екологічної освіти і призначена для підвищення кваліфікації та перепідготовки різного роду службовців, керівників, науковців, педагогів.

Концепцією обумовлена система підвищення кваліфікації кадрів та перепідготовки педагогів, що є запорукою ефективності екологічної освіти та виховання в навчальних закладах освіти області, а також екологічна просвіта батьків, громадськості в цілому.

Формування в учнів екологічного світогляду повинно здійснюватись спеціалістами, які мають відповідну теоретичну і методичну підготовку, а також родиною, громадськістю з достатнім рівнем екологічних знань та практичних вмінь.



Мета післядипломної екологічної освіти

Основною метою післядипломної освіти є підвищення екологічної загальнотеоретичної, методичної, правової і практичної підготовки кадрів, зорієнтованої на потреби освітньої галузі.



Зміст післядипломної екологічної освіти

Зміст післядипломної освіти педагогів повинен орієнтуватись на шкільну програму, враховуючи місцеві проблеми охорони довкілля, завдання позакласної та позашкільної діяльності.



Методи, форми і засоби післядипломної екологічної освіти

Наявні форми підвищення кваліфікації педагогів передбачають: денну, очно-заочну, дистанційну форму підвищення кваліфікації, двопрофільні курси, стажування викладачів вищих навчальних закладів, а також : конференції, семінари, круглі столи, педагогічні читання з актуальних проблем охорони навколишнього природного середовища, організацію інших заходів з екологічної освіти і виховання.



Шляхи досягнення мети післядипломної екологічної освіти

Необхідно:

- організувати курси підвищення кваліфікації і тематичні семінари вихователів ДНЗ з проблеми екологічного виховання дошкільнят;

- вдосконалити програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників області з урахуванням нових підходів, організацію екологічних семінарів і курсів, науково-практичних конференцій;

- приділити значну увагу підвищенню фахового рівня вчителів екології, керівників гуртків екологічного профілю;

- ініціювати розробку й видання якісної навчальної та методичної літератури, електронних інтерактивних посібників з екології, екологічної освіти у межах загальноосвітніх дисциплін, позашкільної освіти, екологічного виховання тощо;

- поліпшити ефективність роботи методичних об’єднань, постійно діючих семінарів-практикумів;

- розвивати та створювати на базі установ освіти інформаційно-просвітницькі центри відповідно до рекомендованого Переліку (додаток 2);

- ініціювати громадські слухання з екологічних проблем краю;

- систематично пропагувати екологічні знання через засоби масової інформації;

- налагодити систему заохочення педагогів, відданих екологічній освітній роботі.

ІІІ. ЗМІСТОВНО-СПЕЦИФІЧНА ЧАСТИНА



1. Природо-специфічна компонента

Освітянам слід звернути увагу на те, що в економічному і соціальному розвитку Чернівецької області важливе значення мають ліси, які слугують джерелом деревини і продуктів недеревної рослинності. Загальна площа лісів складає 258 тис. га.

Основними лісовими породами Чернівецької області є ялина, бук, ялиця і дуб, тому на уроках ботаніки та екології в ЗНЗ варто приділити більше уваги ознайомленню учнів з біологічними та екологічними особливостями саме цих порід.

У таких районах області, як Путильський, Вижницький та Строжинецький, де площа, вкрита лісами, становить відповідно 68%, 58% та 47% доцільним є створення добре оснащених наочними матеріалами спеціалізованих шкільних кабінетів лісових екосистем. На уроках біології та екології в ЗНЗ цих районів доцільно висвітлювати специфіку Карпат як найбільш вологого регіону України (до 1600 мм) і роль лісів у стабілізації гірських екосистем в умовах великої кількості опадів.

За даними вчених, стиглі букові ліси затримують у кронах 25 % атмосферних опадів, а хвойні породи – до 40 %; значну кількість вологи затримують також кореневі системи. Порівняно з відкритою місцевістю ліс у два рази знижує інтенсивність сніготанення, підвищує водопроникність ґрунту, покращуючи тим самим річковий стік. Окрім того, ліси в горах здатні в 4 рази зменшувати піки паводків.

Важливо показати зв'язок між знищенням лісових масивів та стихійними явищами у Карпатах (ерозія ґрунту, повені, селеві потоки, зсуви).

При ознайомленні учнів з основами популяційної екології варто звернути увагу на порушення вікової структури популяцій лісових екосистем. Важливою особливістю гірських лісів є те, що на площі 75 % їхній вік має бути не меншим, ніж 40 років.

Навіть нефахівець може уявити, які зміни відбулися, якщо в минулому ліси такого віку вкривали 95 % території, а нині з них у гірській частині регіону залишилося близько половини, а в передгірських – лише 20 %!

При вивченні дисципліни «Основи екології» для ілюстрації тем «Екологічні фактори», «Екологічна валентність видів», «Структура угруповань» доречно навести факти підвищення захворюваності та пониження продуктивності лісових екосистем краю внаслідок заміни полікультури монокультурою та штучного насадження високогірних порід в нехарактерних для них умовах зони середньогір’я. При цьому буде ефективним порівняльний аналіз структури та стану сучасних штучних лісових насаджень з відомостями про продуктивність та стійкість корінних лісів даної місцевості.

У Карпатському регіоні площі букових, дубових та ялицевих лісів скоротилися на 200 тис. га, а площа смерекових монокультур натомість збільшилася майже на 300 тис. га.

Додаткову інформацію про лісові екосистеми краю учнівська молодь одержує в шкільних лісництвах, функціонування яких є вже усталеною традицією Чернівецької області. Можна рекомендувати три основних напрямки діяльності шкільних лісництв: ознайомлення учнів з правилами гірського лісівництва і наслідками впливу суцільно-лісосічних рубок на стан ґрунтів у гірських регіонах (Постанова Кабінету міністрів України від 22.10.2008 № 929); ознайомлення учнів з міжнародним досвідом догляду за лісовими екосистемами; залучення дітей до закладання шкілок та догляду за ними; дослідження причин всихання дерев тощо.

Чернівецька область займає 4 місце в Україні за водозабезпеченістю. Водні ресурси разом з транзитним стоком складають близько 10 куб. км. Найбільшими річками, які протікають на її території, є Дністер (1,1 тис. га), Прут (1,5 тис. га), Сірет (0,6 тис. га), Черемош (0,5 тис. га). Для населених пунктів, які розміщені на берегах головних водних артерій області, доцільним є створення добре оснащених наочними матеріалами шкільних кабінетів річкових екосистем з демонстрацією їх рослинного та тваринного світу, стендів про причини та наслідки повеней.



2. Антропогенна компонента

У Чернівецькій області існує такий рейтинг кількості підприємств різних галузей у виробничому комплексі: торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів (2223) > промисловість (1805) > сільське господарство, мисливство, лісове господарство (1618) > будівництво (902) > діяльність транспорту та зв’язку. Чернівецька область належить до найбільших центрів з деревообробки та виробництва будівельних матеріалів з деревини.

Отже, на відміну від інших областей України кількість промислових підприємств на Буковині приблизно дорівнює кількості сільськогосподарських. Тому в шкільних курсах екологічним проблемам агроекосистем повинна приділятись не менша увага, ніж урбоекосистемам.

Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами – одна з всезагальних екологічних проблем, з якою ознайомлюються учні в рамках предмета «Основи екології» та окремих розділів інших предметів. Натомість усвідомлення учнями значимості цієї проблеми значно підвищується за умов її прив’язки до пріоритетних викидів підприємств відповідного регіону. При цьому доцільним є виділення декількох полютантів, які найбільше репрезентують специфіку виробничого комплексу області та викиди яких протягом багатьох років перевищують ГДК.

Серед речовин, постійне перевищення концентрацій ГДК яких зареєстроване в атмосферному повітрі міст Чернівецької області, на особливу увагу заслуговує формальдегід. Головним джерелом його викидів слугують деревообробні та меблеві комбінати області. Загалом, поряд з легкою та харчовою промисловістю, деревообробка належить до традиційних галузей виробничого комплексу Буковини.

Відомо, що формальдегід внесений до списку канцерогенних речовин для людини та тварин. Він проявляє мутагенну, геннотоксичну та імуногенну дію, є одним із чинників розвитку злоякісних новоутворень дихальної системи та лейкемії у людини, здатний утворювати зшивки в білках і нуклеїнових кислотах та міжмолекулярні зв’язки між цими сполуками.

У межах дисципліни «Органічна хімія» формальдегід (метаналь) розглядається в розділі «Альдегіди». Вчителям хімії області варто детальніше зупинитися на хімічних властивостях цього полютанта, які зумовлюють його високу токсичність для організмів.

Другим актуальним забруднювачем, в реєстрації якого можуть брати участь учні ЗНЗ, є СО – головний полютант у вихлопах автомобілів. Загалом, за даними обласної ДАІ, на Буковині зареєстровано понад 91 тисячу автомобілів, і кількість транспорту щорічно збільшується. У деяких навчальних закладах обласного центру (наприклад, медичній ліцей №3) учні уже залучені до моніторингу цього полютанта в атмосферному повітрі простим розрахунковим і доступним методом (Костишин С.С., Руденко С.С., Морозова Т.В., 2008).

Спадний рейтинг забруднення головних річок області виглядає наступним чином: Прут >Дністер> Сірет > Черемош. Серед комплексу гідрохімічних показників, які є уніфікованими на державному рівні і знаходяться під контролем екологічних служб області, від нормативних значень в останні роки особливо відхиляються два.

У водах 4-х основних річок області зареєстровані часті випадки перевищення БСК5 (ГДК = 2,25 мгО2/л), що свідчить про накопичення органічних сполук, здатних розкладатися аеробними мікроорганізмами. Методика розрахунку цього показника проста у виконанні, не потребує складного обладнання, тому її можна рекомендувати для впровадження в лабораторний практикум на уроках екології. На відміну від БСК5 такий показник, як ХСК не виявляє стабільних відхилень від норми в річках Чернівецької області, що відрізняє наш регіон від річок Східного регіону України, де накопичуються органічними речовини, не здатні розкладатися аеробними мікроорганізмами.

У всіх річках, крім Черемошу, а також в криничній воді області виявлено також стабільні перевищення нітратного азоту (ГДК=45 мг/л). Забруднення річкової та криничної води нітратами на Буковині зумовлено застосуванням азотних добрив, відходами тваринництва та міськими стоками. На уроках хімії необхідно звернути увагу на реакції утворення високотоксичних комплексних сполук N-нітрозамінів за участю нітратів. Доречно ознайомити учнів з впливом нітратів та N-нітрозамінів на організм людини (канцерогенність, вади центральної нервової системи у новонароджених, розвиток метгемоглобінемії тощо). Для ЗНЗ цілком доступним методом визначення нітратів у воді є використання нітратоміру Н-401. Моніторинг нітратів та нітрозамінів у річках та криничній воді області, а також удосконалення існуючих методик їх визначення – актуальний напрямок досліджень для студентів ВНЗ області.

Можна рекомендувати також оцінку стану річок області за системою Кольквітца-Марсона, яка ґрунтується на реєстрації кількості (або біомаси) організмів видів, які слугують індикаторами різних зон сапробності. Ця система (на відміну від систем Пентле-Букка, Ватанабе та ін. ) включає невелику кількість таксономічно віддалених видів, які легко можна ідентифікувати за допомогою вже наявної в більшості ЗНЗ мікроскопічної техніки.

Визначення інших показників водних екосистем у ЗНЗ області є менш актуальним, або ускладнюється через відсутність відповідної матеріально-технічної бази.

3. Етнічна компонента

Як зразок можна навести матеріал, люб’язно наданий нам асистентом кафедри румунської філології ЧНУ Бордіян Аліною, щодо можливостей застосування творів румунських авторів в екологічному вихованні молоді різних вікових груп:

ALECSANDRI, VASILE / ВАСІЛЕ АЛЕКСАНДРІ

Poezia Sfârşit de toamnă / Кінець осені (5-ий клас).

Pastelul Concertul în luncă / Концерт у полі(6-ий клас).

Toate pastelurile lui Vasile Alecsandri / Усі пастелі Васіле Александрі (Пастель – форма поезії, впроваджена Васіле Александрі, термін запозичений з мистецтва, в пастелях головною темою є природа).

BLAGA, LUCIAN / ЛУЧІАН БЛАГА

Poezia Eu nu strivesc corola de minuni a lumii / Я не руйную чудеса світу (11-ий клас).

COŞBUC, GEORGE / ЖЕОРЖЕ КОШБУК

Poezia Vara / Літо(6-ий клас).

Poezia Nunta Zamfirei / Весілля Замфіри (9-ий клас).

CREAGĂ, ION / ІОН КРЯНГЕ

Pupăza din tei / Одуд з липи(fragment din Amintiri din copilărie / уривок з Спогади з дитинства) (6-ий клас).

DRUŢĂ, ION / ІОН ДРУЦЕ

Povestirea Vânătorii de raţe / Мисливці за качками (5-ий клас).

EMINESCU, MIHAI / МІХАЙ ЕМІНЕСКУ

Poezia Freamăt de codru / Шелест лісу (5-ий клас).

Poezia Revedere / Зустріч (6-ий клас).

Poezia Fiind băiat.../ Будучи хлопцем.

GÂRLEANU, EMIL / ЕМІЛ ГИРЛЯНУ

Schiţa Căprioara / Косуля (5-ий клас).

LABIŞ, NICOLAE / НІКОЛАЄ ЛАБІШ

Poezia Moartea căprioarei / Смерть косулі (8-ий клас).

SADOVEANU, MIHAIL / МІХАЇЛ САДОВЯНУ

Povstirea În pădurea Petrişorului / У лісі Петрішор (6-ий клас).

TOPÂRCEANU, GEORGE / ЖЕОРЖЕ ТОПИРЧАНУ

Balada munţilor / Балада гір (9-ий клас).

VIERU, GRIGORE / ГРІГОРЕ ВІЄРУ

Congresul florilor / Конгрес квітів (11-ий клас).

4. Транскордонна компонента

У Регіональній концепції екологічної освіти слід враховувати географічне прикордонне розташування Чернівецької області, наявність тут процесів транскордонного самовільного перенесення забруднюючих хімічних речовин повітряними і водними потоками, транскордонним перевезенням хімічних речовин, сировини, продуктів харчування, будівельних матеріалів, товарів побутової хімії та їх можливий негативний вплив на здоров’я людини.

З метою попередження негативного впливу антропогенних і природних факторів прикордонного регіону на здоров’я людей, якість рослинного і тваринного світу необхідно:

- силами учнів, студентів і їх викладачів здійснювати моніторинг якості природних вод, атмосферного повітря, стану дикоростучих і сільськогосподарських рослин;

- виробити систему поведінки громадян під час надзвичайних екологічних ситуацій і катастроф;

- обмінюватися інформацією про результати екологічного моніторингу між навчальними закладами прикордонних населених пунктів і надавати її органам місцевого самоврядування;

- здійснювати заходи щодо досягнення харчової безпеки під час використання природних вод, сировини і сільськогосподарської продукції у прикордонному регіоні;

- ознайомити учнів з основними аспектами карантину рослин як системи заходів з попередження завезення та розповсюдження шкідливих організмів і збудників захворювання рослин;

- практикувати участь учнів, студентів і викладачів навчальних закладів Чернівецької області, Сучавського повіту і Республіки Молдова у спільних екологічних експедиціях, наукових конференціях, літніх таборах, публікації природоохоронних матеріалів у засобах масової інформації;

- створювати відео-фільми, фотовиставки й демонструвати їх у навчальних закладах прикордонних регіонів Чернівецької області, Сучавського повіту і Республіки Молдова.



У розробці Регіональної концепції екологічної освіти і виховання брали участь:

Бауер Михайло Йозефович – начальник Головного управління освіти і науки Чернівецької ОДА, кандидат філософських наук, доцент;

Головченко Людмила Юріївна – директор комунального закладу «Чернівецький обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді», Відмінник освіти України.

Костишин Степан Степанович – доктор біологічних наук, професор, академік Екологічної академії наук та Вищої Школи, завідувач кафедри «Екології та біомоніторингу» Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Заслужений діяч науки і техніки України;

Руденко Світлана Степанівна – доктор біологічних наук, професор кафедри «Екології та біомоніторингу» Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Заслужений працівник освіти України;

Тевтуль Ярема Юрійович – доктор хімічних наук, професор, завідувач кафедри фізичної хімії та екології хімічних виробництв Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, дійсний член Нью-Йоркської академії наук.


Додаток 1

Перелік об’єктів Чернівецької області для проведення природничих екскурсій, експедицій

1. Ботанічний сад, зоологічний музей Чернівецького національного університету.

2. Обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді.

3. Обласний краєзнавчий музей.

4. Парки міста Чернівці, Сторожинецький дендропарк, Берегометський парк та інші парки 17-19 сторіччя.

5. Національний природничий парк «Вижницький».

6. Національний природничий парк «Хотинський».

7. Урочище «Лунка» с. Красноїльськ Сторожинецького району.

8. Природний парк «Лужки» с. Віженка Вижницького району.

9. Скеля «Скам’яніла багачка» с. Усть-Путила, скеля «Камінь Довбуша» с. Розтоки, печера Довбуша с. Підзахаричі Путильського району та більше 100 об’єктів природно-заповідного фонду області.

10. Екологічні стежки учнівського лісництва Полянської ЗОШ Хотинського району, Банилів-Підгірнівської гімназії Сторожинецької району, Замостянської ЗОШ Вижницького району, Погорілівської ЗОШ Заставнівського району, Яблуницької ЗОШ Путильського району, Селищанської ЗОШ Сокирянського району, Луковецької ЗОШ Глибоцького району.


Додаток 2

Перелік рекомендованих напрямків роботи інформаційно-просвітницьких центрів

Одним із напрямків екологічної освіти в Чернівецькій області може бути створення інформаційно-просвітницьких центрів, що спеціалізуються на дослідженні та висвітленні екологічних проблем на стику з різними галузями науки та мистецтва. Кожний такий центр об’єднує викладачів ВНЗ, вчителів, вихователів, студентів та учнів навчальних закладів, батьків, інших зацікавлених осіб.

1. «Екологічна ретроспектива». Мета напрямку – ретроспективний аналіз традицій озеленення, утилізації відходів, раціонального використання ресурсів на території Буковини в різні історичні періоди (на основі вивчення часописів, архівів, газет, опитування старожилів) та їх відновлення на сучасному етапі.

2. «Біблія і природа». Мета – формування принципів природоохоронної етики на основі текстів Святого Письма та розробка засад створення біблійних садів як осередків духовного відродження та просвітницької діяльності в Україні.

3. «Досягнення екобіотехнології – в побут людини!». Мета – пропаганда досягнень сучасної екобіотехнології, які сприяють зменшенню пресингу життєдіяльності людини на довкілля:

• ознайомлення населення області із сучасними системами очищення стічних вод та побутових відходів (з сучасними автономними септиками для будинків, біопроцесорами, компостерами тощо);

• пропаганда застосування речовин природного походження, які можуть слугувати альтернативою синтетичним миючим засобам, пральним порошкам та штучним ароматизаторам і здатні розкладатися у природі тощо.

4. «Екологічно безпечне сільське господарство». Мета – пропаганда ідей пармакультури серед мешканців сільських населених пунктів області, біологічні засоби боротьби зі шкідниками с/г культур, біологічні добрива.

5. «Екологія засобами мистецтва». Мета – привертання уваги до екологічних проблем засобами мистецтва. Центр передбачає організацію роботи агітбригад, екологічних театрів, фотовиставок, виставок образотворчого мистецтва, присвячених актуальним екологічним проблемам.

Література

1. Швейцер А. Культура и этика (Albert Schweitzer. Kultur und Ethik. München, 1960) / Альберт Швейцер. Перевод Н.А.Захарченко и Г.В.Колшанского. Общая редакция и предисловие проф. В. А.Карпушина. – М.: "Прогресс", 1973. – 135 с.

2. Разенкова Д. Ф. Экологическая культура: социально-философские аспекты формирования: Дис. … канд. филос. наук : 24.00.01 / Разенкова Диана Федоровна. – М., 2001. – 162 с. – РГБ ОД, 61:01-9/453-6.

3. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями.

4. Постанова Верховної Ради України «Про приєднання України до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями».

5. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями.

6. Протокол №2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва

7. Закон України «Про транскордонне співробітництво».



М.Й.Бауер, начальник Головного управління освіти і науки Чернівецької ОДА,

кандидат філософських наук, доцент,

Заслужений працівник освіти України, м. Чернівці

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка