Стратегічні орієнтири розвитку неперервної екологічної освіти у навчальних закладах Чернівецької області



Сторінка16/43
Дата конвертації02.04.2017
Розмір2.98 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   43

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ У СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Згідно з постулатами Концепції екологічної освіти в Україні, глибоким опануванням екологічними знаннями, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності [2]. Задля здійснення цієї мети екологічні дисципліни було інтегровано у навчальні плани з підготовки фахівців усіх спеціальностей.

У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича предмет «Основи екології» для більшості спеціальностей викладається на другому році навчання. Традиційно навчальна програма з основ екології для студентів-нефахівців містить два змістових модулі. Перший об’єднує навчальні елементи загальної екології (аутекологія, демекологія, синекологія, біосферологія). Другий присвячений вивченню впливу діяльності людини на довкілля та головним засадам охорони навколишнього природного середовища.

При викладанні екологічних основ для студентів-неспеціалістів у галузі необхідно враховувати специфіку кожного факультету. Наприклад, на заняттях з екології на математичному та фізичному факультетах необхідно робити акцент на використанні можливостей точних наук для пізнання законів існування природи та можливих наслідків при їх порушенні людиною. Такі міжпредметні зв’язки досить легко вдається відстежити як у першому блоці, присвяченому біоекології, так і у другому, який, окрім інших питань, торкається нормування антропогенного навантаження на довкілля. На хімічному факультеті більше уваги приділяється аутекології (вплив хімічних агентів на живі організми) та біосферології (кругообіг речовин у природі), які вивчаються у розрізі першого змістового модуля. Другий модуль містить навчальний елемент, присвячений забрудненням та екобезпеці сфер Землі. Студенти-географи мають змогу глибше вивчати демекологію і синекологію з огляду на роль рельєфу та географічних бар’єрів у формуванні структури популяцій, біоценозів та в більшій мірі – біогеоценозів. Другий модуль містить цінну для географів інформацію стосовно екобезпеки атмосфери, гідросфери та літосфери.

Екологія, як природнича наука, вимагає базових знань з біології, хімії, валеології, географії, математики та суміжних дисциплін. Студенти природничих спеціальностей користуються не лише знаннями, отриманими у школі, але й новими знаннями, здобутими в перший рік навчання у ВУЗі. Більших проблем викладач-еколог зазнає під час викладання основ екології студентам гуманітарних спеціальностей. За рік навчання у вищому навчальному закладі вони встигають забути більше 70% інформації, отриманої у школі під час вивчення біології та хімії. Тому перший і найскладніший змістовий модуль навчальної дисципліни викликає в них найбільші труднощі. Слід зауважити, що під час засвоєння першого блоку навчальних елементів студенти мають можливість заробити більше балів, ніж під час вивчення другого блоку. Отже, успішність з предмета в цілому у студентів-гуманітаріїв нижча.

Практично вирішити проблему дефіциту балів за перший змістовий модуль можна за рахунок виконання творчих завдань: написання доповідей та рефератів, заповнення таблиць, розробки логічних схем, виготовлення наочності тощо. Однак, не слід забувати, що такі завдання сприяють розвитку вміння самостійно критично оцінювати явища та події, а не формуванню екологічного світогляду як такого. Таким чином, зловживання самостійними і додатковими завданнями не може розглядатись як інструмент досягнення основної мети Концепції екологічної освіти в Україні.

У колі соціологів тривалий час обговорюється необхідність здійснення радикальної реформи освіти, яка би розширила поняття фундаментальності вищої освіти як такої, що дає цілісне бачення природи, людини і суспільства в контексті міждисциплінарного діалогу [1]. Однією із наріжних проблем реформи освіти мусить бути проблема взаємопорозуміння природничника та гуманітарія. Якщо гуманізація природничо-технічних спеціальностей на сьогодні виконується на належному рівні, то природно-науковий світогляд гуманітаріїв залишає бажати кращого. Ідея прихильників синергетичної концепції природно-наукової освіти гуманітаріїв полягає у впровадженні для всіх студентів гуманітарних спеціальностей навчальної дисципліни «Природознавство», яка би поєднувала основи точних та природничих наук. Подібний курс міг би підготувати підґрунтя для основ екології.

Однак, з ряду причин, чекати на впровадження подібної реформи в Україні найближчим часом неможливо. Менш ефективним, але більш ймовірним вирішенням проблеми викладання екології студентам гуманітарних спеціальностей бачиться збільшення кількості годин, відведених на вивчення дисципліни. Або ж можна розглядати перенесення дисципліни на перший рік навчання студентів. Екологію в школі вивчають у розрізі загальної біології в 11 класі. Отже, відсоток залишкових знань з біології та хімії в студентів першого року навчання перевищує такий в студентів-гуманітаріїв другого року навчання. Таким чином, можна розраховувати на більш ефективне засвоєння навчального матеріалу.

Іще одна проблема викладання основ екології у студентів гуманітарних спеціальностей – пошук міжпредметних зв’язків. При підготовці фахівців з соціології екологія вивчається з позицій соціоекології, яка досліджує взаємовідносини між суспільством і природою. Студентів-істориків слід орієнтувати на вивчення еволюції взаємовідносини суспільства і природи та історичний розвиток екологічної думки у світі та в Україні. Для економістів необхідно робити акцент на аналізі еколого-економічних проблеми суспільних відносин у ринковій економіці. Студенти-юристи, окрім основ екології, слухають спеціальний курс «Екологічне право». В даному випадку екологія як дисципліна дає підґрунтя для більш глибокого розуміння правових проблем, пов’язаних із природокористуванням.

Що ж стосується викладання екології студентам, що навчаються на філологів та теологів, то пошук міжпредметних зв’язків часто закінчується штучним виведенням численних псевдозакономірностей. Так, викладач намагається висвітлювати проблеми духовної екології в спадщині класиків літератури. Якщо поняття «духовна екологія» і має право на існування, то це вже категорія далека від екології як науки і має право на існування в специфічній філософській літературі, але ні в якому випадку не в класичній природничій дисципліні. Все, що стосується емоційно-чуттєвої сфери людини, має дуже опосередковане відношення до екології і науки в цілому. Іще важче відстежити міжпредметні зв’язки на факультеті іноземної філології. Було б логічніше відмовитися від спроб інтеграції екології в гуманітарні науки, а викладати основи екології як окрему самодостатню дисципліну без зайвих синергічних прикрас.



Література

  1. Аршинов В. И., Буданов В. Г., Суханов А. Д. Естественнонаучное образование гуманитариев: на пути к единой культуре // Общественные науки и современность, № 5, 1994. С. 113—118.

  2. Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України «Про концепцію екологічної освіти в Україні» // Інформаційний збірник Mіністерства освіти України – 2002 р., № 7.



Віра Ільченко, д.пед.н., професор, академік НАПН України,

Інститут педагогіки НАПН України, м. Київ

Костянтин Гуз, д.пед.н., провідний науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН України, м. Київ

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   43


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка