Стеценко Валерій Іванович кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету робоча програма



Сторінка2/4
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.8 Mb.
1   2   3   4

ВСТУП


Вивчення курсу філософії релігії відіграє важливу роль у системі професійної підготовки майбутніх спеціалістів, які готуються до наукової роботи в галузі фундаментальних досліджень з філософії та таких гуманітарних наук, як культурологія, історія, релігієзнавство, а також до педагогічної та культурно-освітньої діяльності.

У процесі викладання філософії релігії студенти ознайомлюються з таким складним духовним і суспільним феноменом, як релігія, осмислюють її природу, сутність, структуру, зміст, роль у життєдіяльності особи та історії духовного розвитку суспільства, її вплив на духовне життя народів та суспільний прогрес.


Структура лекційного курсу

Тема 1. Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання – 2 год.

Тема 2. Релігія як об’єкт та предмет універсального

вивчення. Форми релігієпізнання та релігієзнавства. – 2 год.

Тема 3. Філософія релігії як особливий тип філософствування,

галузь філософського знання та її форми. – 4 год.

Тема 4. Богословсько-теологічні джерела релігійної

філософії. – 2 год.

Тема 5. Філософська теологія в системі конфесійного

релігієзнавства. – 4 год.

Тема 6. Філософія релігії як складова частина науково-

академічного релігієзнавства. – 4 год.



Всього…………………………………………………………………… 18 год.
Основний зміст лекційного курсу

Змістовий модуль 1. Пропедевтика філософії релігії

Лекція 1. Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання

Релігія, філософія і наука як форми суспільної свідомості.

Природа релігійної свідомості. Особливості релігійної віри у надприродне. Витоки філософії. Природа філософського знання. Втрата софійного характеру філософії і виділення з філософії природничих, суспільних і технічних наук. Проблемне поле філософських досліджень. Теорія пізнання. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання. Принципи сенсуалізму та раціоналізму. Інтуїтивне і дискурсивне пізнання. Інтуїція і містика. Проблема істини в пізнанні. Абсолютне і відносне в істині. Природа догматизму і релятивізму.

Методологія пізнання. Історичні форми методології пізнання: раціоналізм і емпіризм, позитивізм, марксизм, неопозитивізм, структуралізм, феноменологія, герменевтика, “новий раціоналізм” тощо.

Релігійна віра, філософські погляди та наукові знання в процесі пізнання;сенсуалізм, апостеріорі та апріорі, раціонально-логічне та чуттєво-емоційне в релігійному, філософському та науковому пізнанні. Співвідношення раціоналізму в богословсько-теологічному тлумаченні світу з вірою як специфічною релігійною формою його пізнання. Богословсько-теологічний антиномізм.

Релігійна філософія як спроба раціонального пояснення світу та самої релігії з позицій розуму. Схоластичні методи формальної логіки та казуїстики. Боротьба у схоластиці двох протилежних тенденцій (“вірити, щоб розуміти” А.Кентерберійського та “розуміти, щоби вірити” П.Абеляра). Прагнення схоластичної філософії до примирення розуму і віри при пріоритеті останньої. Томізм. Принцип “гармонії віри і розуму” Ф.Аквінського та його кредо “філософія – служниця богослов’я”. Віра в науковій діяльності як об’єкт вивчення, а не інструмент пізнання.

Переважання раціоналізму над емпіризмом у філософському осмисленні релігії. “Спекулятивна філософія” ХІХ-ХХ ст. Релятивізм як принцип відносності знань і філософське вчення, яке її абсолютизує. Скептицизм як принцип мислення і філософська концепція. Агностицизм як крайня форма скептицизму та його вияви у філософії (Д.Юм, Д.Берклі, І.Кант, емпіріокритицизм – махізм, емпіріомонізм, емпіріосимволізм; позитивізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм). Фідеїзм як богословсько-теологічне вчення, що заперечує розум в ім’я віри. Кредо Тертулліана “вірую, тому що абсурдно”. Фідеїзм як філософська концепція необхідності віри поряд із знаннями для обґрунтування релігії. Його прояви в неотомізмі, прагматизмі, персоналізмі, екзистенціалізмі, в концепціях “філософізації релігії”, сакралізації філософії, “теології культури”.

Протиставлення інтуїтивізму та ірраціоналізму раціональному пізнанню у філософії (раціоналістична “лінія Арістотеля” та ірраціональна “лінія Платона”). Ірраціоналістичні тенденції неоплатонізму Плотіна та інших неоплатоніків, вчення Августина Блаженного (августинізму), Б.Паскаля, Ф.Шеллінга, волюнтаризму А.Шопенгауера, неотомізму, “філософії життя” Ф.Ніцше, В.Дільтея, О.Шпенглера, інтуїтивізму А.Бергсона, теорії психоаналізу З.Фройда та К.Юнга, екзистенціалізму.

Містика і релігія. Містицизм як особливий різновид богословсько-теологічного та філософського ірраціоналізму. Язичницький містицизм орфізму, піфагореїзму. Містицизм в іудаїзмі (каббалістика, хасидизм). Середньовічна містика. Християнський містицизм: фідеїзм Тертулліана, ісихазм Г.Синаїта та паламізм Г.Палами. Містицизм розенкрейцерів і масонів. Містична теологія та філософія С.К’єркегора, містика російської релігійної філософії кін.ХІХ – поч.ХХ ст. (В.Соловйов та ін.). Містичні вчення теософії (Парацельс, Бьоме, Сен-Мартен, Сведенборг, О.Блаватська та її “Таємна доктрина”, “Нью-Ейдж” та антропософії (Р.Штайнер). Містичні ідеї в тотомізмі, персоналізмі, екзистенціалізмі, в доктринах неорелігій мунізму (“теологія Єднання”), сайентології (“Діанетика”), позаконфесійних вченнях Білого Братства (“агні-йога” або “жива етика” М.та О.Реріхів). Східний містицизм у віровченні та філософії брахманізму, буддизму, дзен-буддизму, тантризму, індуїзму та неоіндуїзму.
Лекція 2. Релігія як об’єкт та предмет універсального вивчення. Форми релігієпізнання та релігієзнавства

Плюралізм поглядів на релігійний феномен. Релігія як об’єкт та предмет всебічного вивчення: богословсько-теологічного тлумачення, теоретично-філософського осмислення та наукового дослідження. релігії.

Особливості основних підходів до пізнання й пояснення феномену релігії: богословсько-теологічного, теоретично-філософського та емпірично-наукового як відповідно першої, другої та третьої історичної форми релігієпізнання.

Обумовленість використанням релігієзнавцями різних дослідницьких установок – богословських (релігійно-конфесійних) чи світських (наукових) поділу релігієзнавства на дві основні форми: 1) конфесійне (церковне) богословсько-теологічне і релігійно-філософське, яке розв’язує свої пізнавальні проблеми з позицій релігійного світорозуміння і віровчення конкретної конфесії, орієнтується на пізнання надприродного об’єкта релігії – Бога; та 2) світське (секуляризоване, позаконфесійне) теоретично-філософське і науково-академічне, яке виникає на основі дескриптивно-історичного підходу до пізнання релігії, досліджуючи її як складне духовне й соціальне явище специфічного самовизначення людини у світі, пов”язане з вірою в Бога та інші надприродні об”єкти.

Особливості складання структури конфесійного (церковного) релігієзнавства. Теїзм як релігійне вчення про Бога, центральне ядро теології (богослов’я) різних конфесій, головна пізнавальна проблема конфесійного релігієзнавства. Теологія (богослов’я) як віронавчальне, догматичне джерело конфесійної релігійної філософії (філософської теології), а остання як друга історична форма конфесійного релігієзнавства, його концептуально-теоретична підвалина.

Історія складання християнського релігієзнавства. Апологетика (ІІ-ІІІ ст.) – основне богослов’я. Патристика (IV-VIIIст.) – догматичне (доктринальне) богослов’я. Розмежування православного богослов’я та католицької теології. Два напрями християнського релігієзнавства: 1/ раціональний (раціональна теологія) – теологічне продовження філософської традиції арістотелізму (“лінії Арістотеля”) та 2/ ірраціонально-містичний (містичне богослов”я) – богословське продовження філософських традицій платонізму (“лінії Платона”) та неоплатонізму. Початок теоретично-філософського підходу до пояснення релігії у християнстві – виникнення католицької філософської теології (платонівсько-неоплатонічний августинізм і арістотелічна схоластика) та православної (платонівсько-неоплатонівської) релігійної філософії. Наступні історичні форми католицької філософії (томізм, неосхоластика). Реформація XVI ст. і початок складання протестантської теології: ортодоксії (лютеранство, кальвінізм) і неосхоластики (Ф.Меланхтон). Спільні напрями протестантської теології і філософії: ліберальна теологія, неортодоксія, або “діалектична теологія” чи “теологія кризи”, модерністська секулярна теологія, або теологія “мертвого Бога”. Напрями сучасної католицької філософії: неотомізм, неоавгустинізм, тейярдизм. Сформовані в межах православ’я: академічна філософія, філософія церковного обновлення, “метафізика всеєдності”, філософія “нової релігійної свідомості”.

Відмінність християнського релігієзнавства від інших варіантів конфесійного релігієзнавства Сходу, зумовлена відмінністю східних релігій.

Формування світського (секуляризованого, позаконфесійного) філософського і науково-академічного релігієзнавства. Виникнення у XVII-XVIII ст. секулярної філософії релігії як у вигляді позаконфесійної філософської теології, так і філософського релігієзнавства (Б.Спіноза, Г.Лейбніц, Д.Юм, І.Кант, Г.Гегель). Дальший розвиток в її межах пантеїзму, деїзму, а також – вільнодумства і атеїзму. Вплив на становлення філософії релігії у XIX ст. як ідеалізму, так і матеріалізму. Складання з сер. XIX ст. поряд з богословсько-теологічним і філософським також наукового підходу до пізнання релігійного феномену. Виникнення та дисциплінарне оформлення в др.пол.ХІХ – поч.ХХ ст. світського (позаконфесійного) релігієзнавства як спеціальної (відносно самостійної) комплексної галузі філософського та гуманітарного знання, виокремленої науки про релігію в усіх проявах її феномену, а не як богословсько-теологічної “науки про Бога”, на межі філософії та історії філософії, історії, філології (зокрема, порівняльної міфології та фольклористики), антропології, етнології (етнографії), археології, культурології, психології, соціології та інших наук.

Марксистське релігієзнавство та його обмеженість (догматизм, заідеологізованість, суб’єктивізм атеїстичної спрямованості). Релігієзнавча думка в Україні: П.Юркевич (“філософія серця”) та О.Потебня (“філософія мови”), дослідники філософії (І.Франко, Д.Чижевський) та історії (М.Грушевський, В.Липинський, митрополит Іларіон-І.Огієнко) релігії.

Складання системного характеру релігієзнавства із формуванням в його межах на рубежі XIX-XX ст. ряду відносно самостійних дисциплін: загального релігієзнавства, теоретичного релігієзнавства (філософія, соціологія та психологія релігії), історичного релігієзнавства (історія релігії), порівняльного релігієзнавства, феноменології,етнології релігії, географії та демографії релігій, герменетивчного релігієзнавства, культурології релігії, біблієзнавства тощо. Особливості предметів філософії релігії і гуманітарного циклу релігієзнавства.


Лекція 3. Філософія релігії як особливий тип філософствування,

галузь філософського знання та її форми

Релігійний феномен як один з об’єктів філософської рефлексії. Філософія релігії – складова частина структури філософії, галузь філософського знання, філософічне вчення про релігію, що осмислює релігійне розуміння світу і з’ясовує його істинність.

Специфіка філософії релігії як особливого типу філософствування, об’єктом якого є релігійна свідомість. Філософія релігії як особлива ділянка аксіології, що розглядає релігійні вартості, стосуючись “міркувань духу” над релігійним ставленням до дійсності. Відмінність понять “філософія релігії” та “релігійна філософія”. Основні форми філософії релігії та їх характерні риси. Конфесійна релігійна філософія і позаконфесійна філософська теологія та їх апологетична функція щодо релігії. Філософське релігієзнавство, його об’єктивно-неупереджений характер та пізнавальна функція стосовно релігійного феномену. Два основних напрями обґрунтування філософії релігії: ідеалістичний та матеріалістичний. Відмінні особливості парадигм філософії релігії, передусім конфесійної релігійної філософії та позаконфесійної філософської теології, Заходу і Сходу.

Конфесійна релігійна філософія як історично перша форма філософії релігії, її доктринальні, богословсько-теологічні джерела: синтез теоретично-філософських постулатів і чисто релігійних, ірраціонально-містифікованих догматів віровчення певної конфесії. Існування конфесійної релігійної філософії як сукупності різних філософських вчень всередині віронавчальних комплексів розвинутих релігій Заходу і Сходу.

Генеза секулярної філософії релігії. Релігійне розуміння світу (релігійна віра), релігійна свідомість як об’єкт вивчення позаконфесійної філософської теології, її античні витоки (піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм тощо). Філософське релігієзнавство – окрема галузь філософського знання, що вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійного феномену, з’ясовує джерела його походження та суть, аналізує структуру, зміст та соціальні функції. Філософське релігієзнавство та позаконфесійна філософська теологія як складові частини структури світського (науково-академічного) релігієзнавства. Їх сукупність – секулярна філософія релігії як одна з виокремлених дисциплін теоретичного релігієзнавства, основа теорії релігії.

Початок формування у XVII ст. на ґрунті філософського раціоналізму секулярної філософії релігії як першої історичної форми академічного релігієзнавства та її родоначальники Б.Спіноза і Г.Лейбніц. Період складання класичних філософських поглядів на релігію (1730-1830): від ранніх роздумів Д.Юма над релігійною проблематикою до філософії релігії І.Канта та Г.Гегеля. Їх наступний розвиток у ХІХ ст. як у формі філософської теології (Ф.Шлейермахер та ін.) так і у формі філософського релігієзнавства (Л.Фейєрбах та ін.). Основні течії, напрями, школи сучасної філософії релігії ХХ ст.


Змістовий модуль 2. Морфологія та концептуальний зміст філософії релігії

Лекція 4. Богословсько-теологічні джерела релігійної філософії

Теологія (богослов’я) – комплекс богословсько-теологічних дисциплін, система обґрунтування й апології конфесійних віровчень як ідейно-доктринальне джерело релігійної філософії. Віронавчально-догматичні та структурно-дисциплінарні особливості теології (богослов’я) різних конфесій. Основні конфесійні форми теології (богослов’я) Заходу і Сходу.

Конфесійна структура християнської теології (богослов”я), її православний, католицький та протестантський різновиди. Православне богослов’я – вчення про Бога в його православному тлумаченні, систематизований виклад віровчення православ’я. Його догматичні джерела (Св.Письмо – Біблія і Св.Переказ – рішення вселенських соборів, в т.ч. Нікео-Царгородський Символ віри; твори Отців та вчителів Церкви), загальноприйнятий поділ структури: систематичне богослов’я (апологетика, догматика, порівняльне богослов’я), екзегетика, історичне і практичне богослов’я (пастирське богослов’я, літургіка, гомілетика). Конкретні теології звільнення, мирологія.

Католицька теологія – система обґрунтування теїзму та ін віронавчальних догматів католицизму. Її витоки – ідеї Августина Блаженного. Догматичні доповнення до Символу віри (“філіокве”). Фома Аквінський (його “природна теологія” як раціональне доповнення до “надрозумної теології”, вчення про “гармонію віри і розуму” – основа офіційної католицької філософії томізму). “Католицьке сповідання віри і доповнення про “чистилище”. Догмат про “папську непогрішимість”. Доповнення до культу Богородиці. Політика “аджорнаменто”. Традиційний поділ католицької теології на систематичну (апологетика, догматика, моральне богослов”я), історичну (патрологія, історія Св.Письма та Церкви) і практичну (літургіка, гомілетика, катехитика). Її постійне збагачення такими напрямами, як маріологія, соціальне вчення (папські енцикліки), теології сім’ї і любові, теологія звільнення, або революції. Ін.конкретні теології політики, розвитку, миру. Взаємозв’язок еволюції католицької теології і філософії (августинізм, схоластика, томізм, несхоластика, нетомізм, неоавгустинізм).

Протестантська теологія – система обґрунтування конфесійних доктрин протестантизму та її ідейне джерело – Реформація (принципи: “виправдання вірою”, загального священства, виключного авторитету Біблії). Заперечення окремих християнських догматів (Св.Трійця, безсмертя душі) деякими протестантськими конфесіями (єговізм, адвентизм). Конкретні теології сучасного протестантизму: есхатологічна, процесу, миру, надії, політики, феміністська. Особлива “філософізація” протестантської теології. Взаємопов’язані типи та сучасні напрями богословського модернізму й філософії протестантизму: ліберальна теологія (Ф.Шлейермахер, А.Гарнак), протиставлена їй неоортодоксія теологів школи К.Барта та Е.Бруннера (ін.назва – “діалектична теологія”, або “теологія кризи”, ідейні витоки якої походять з містицизму С.К”єркегора), вплив на неї ірраціоналізму, нім. екзистенціалізму, звідси – такі її різновиди, як концепція “деміфологізації християнства” Р.Бультмана та “теологія культури” П.Тілліха; вплив останньої на секулярну теологію її напрям – “теологію мертвого Бога” і концепцію “безрелігійного християнства” (Д.Бонхоффер).

Особливості богослов’я іудаїзму та його джерел. Сифарім (Танах) –Св.Письмо і Талмуд – Св.Переказ іудаїзму. Талмудичне богослов”я Мішни і Гемари. Богословські доктрини книжників, саддукеїв (когенів), фарисеїв. Богословський модернізм ессеїв (ессенів), “синів світла” – кумранітів. Рабинське богослов’я. Містицизм каббалізму та хасидизму. Богослов”я ортодоксально-консервативного, ліберального та модерністського іудаїзму (“Євреї за Ісуса”).

Арабські та іудео-християнські витоки богослов”я ісламу. Коран і Суна як мусульманські Св.Письмо і Св.Переказ. 5 основних догматичних принципів ісламу. Раціонально-схоластичне (калам) та ірраціонально-містичне (суфізм) богослов’я сунізму. Богослов’я класичного ісламу - джерело філософії Ібн-Сіни (Авіценни) та Ібн-Рушда (Аверроеса). Аверроеїзм – теорія “подвійної істини”. Богослов”я сект шиїзму. Богословські доктрини ваххабізму, панісламізму, сучасного мусульманського фундаменталізму та модернізму. Бабізм як ідейний предтеча бахаїзму. Сучасний бахаїзм (Віра Бахаї), богослов’я і філософія якої вважають себе “синтезом усіх релігій світу”.

Специфіка богословських джерел східної релігійної філософії. Відмінність теїзму богослов”я Сходу від теїзму християнської теології Заходу. Невідокремленність східного богослов’я від конфесійної філософської теології, органічної складової його змісту. Особливість релігій Сходу – виникнення у формі релігійно-філософських вчень.

Веди як віронавчальне джерело політеїзму ведизму та генотеїзму брахманізму. Упанішади – “філософський кінець” Вед. Веданта-сутра як “заключне слово” Упанішад. Особливе місце медитації, мантр та йоги як шляхів осягнення Бога. Ведизм і брахманізм – ідейне джерело індуїзму (Трімурті, бхакті, сансара, дхарма, карма, реінкарнація, нірвана) та його різновидів – вішнуїзму (бхакті до аватар Вішну) і шиваїзму (культ Шиви, Шакті, її аватар у тантричному шиваїзмі – шактизмі). 6 ортодоксальних напрямів богословсько-філософського обґрунтування ведичного віровчення, які в індуїзмі стали класичними школами його філософської теології. Особливості богослов”я виокремленого з індуїзму сикхізму (власне Св.Письмо, абстрактний монотеїзм, бхакті до неперсоніфікованого бога).

Породжені брахманізмом антибрахманські філософські системи джайнізму та буддизму (заперечення авторитету Вед, власні св.книги). Джайнізм – своєрідний “матеріалістичний напрям” релігійної філософії. Буддизм – вчення про досягнення нірвани. Його догматично-філософське джерело – Трипітака, конфесійні різновиди: хінаяна заперечення Бога – Творця, Будда як досконала людина), махаяна (обожнення Сідхартхи Гаутами, безмежна кількість будд, Трикая, бодхисатви), ваджраяна-тантризм, (синтез махаяни, шактизму, тібетської тантри, філософії “інь-янь”), чань-буддизм (синтез махаяни і даосизму), япон.буддизм (дзен-буддизм і Нітірен – синтез махаяни, синтоїзму, конфуціанства), ламаїзм (синтез шаманізму та тантризму, культ хубілганів) і притаманні їм богословсько-філософські школи.

Абстрактність китайського теїзму, його особлива “філософічність”. Давньокитайська філософія “інь-янь”. Специфіка конфуціанства (культ безособового Неба), і даосизму (культ безособового Дао-Абсолюту, Закону життя, пасивно-спогля­дального ставлення до нього; вчення “ци-гун”, про можливість безсмертя) як релігійно-філософських систем.

Особливості релігійно-філософських вчень неоорієнталізму: напрямів неоіндуїзму (Міжнародного Товариства Свідомості Крішни – від вішнуїзму, Міжнародного Товариства трансцендентальної медитації – від шиваїзму, Тантра-Сангхи) з їх опорою на ідеї універсалізму, єдності всіх релігій як різних шляхів до Бога (принцип монізму); течій необуддизму, (еклектичне поєднання махаяни з сінто, конфуціанством, даосизмом, християнством; монотеїстична тенденція); сучасного дзен-буддизму.


Лекція 5. Філософська теологія в системі конфесійного релігієзнавства

Місце релігійної філософії в системі конфесійного релігієзнавства (богословсько-теологічному комплексі різних конфесій) як концептуально-теоретичного обґрунтування його змісту. Її специфіка і функції, спільні з теологією (богослов’ям) особливості: духовний досвід та інтуїтивна віра пізнаючого суб’єкта як джерело релігійної філософії; вчення про Бога (теїзм) і докази його існування, як її основа, де головним стає осягнення абсолютної духовної сутності, або Бога; зведення вчення про істину до абсолютної "істини Бога" як вищого Розуму; визнання Божого Одкровення, зафіксованого в системі догматів, основою процесу пізнання, в якому філософія і наука лише наближають людину до нього і зміцнюють віру.

Близькість релігійної філософії до філософського ідеалізму й водночас особливе вирішення нею його пізнавальних проблем, спрямоване на апологію релігії. Відмінність філософської теології від ін. різновидів ідеалізму як такої, що виходить з релігії, а її конфесійні форми – з віровчення певної конфесії. Її головна пізнавальна проблема – з’ясування стосунків Бога з людиною.

Невідокремленість конфесійної релігійної філософії від теології, з якою вона зв’язана спільністю завдань. Теологія як її доктринальна основа, положення якої узгоджуються з догматикою Св.Письма. Філософська теологія як специфічна форма ідеалізму, що, на відміну від богослов’я, не апелює безпосередньо до авторитету Св. Письма, поряд з інтуїтивно-чуттєвим спогляданням і духовним досвідом визнає й раціонально-теоретичне обґрунтування релігійних феноменів. Її основні конфесійні варіанти як сукупність різноманітних напрямів, течій, систем, вчень і концепцій конкуруючих між собою.

Особливості християнської філософської теології. Пізньоантичні філософські джерела первісного християнства(Філон і Сенека як філософські „батько та дядько християнства”).

Спільність еволюції християнської теології (богослов’я) і філософії. Перші християнські ідеологи – апологети, які не розмежовували філософію і теологію – як гілки одного дерева, де філософія – пропедевтика богослов’я. Спільність християнської теології і філософії Середньовіччя в розробці однакових богословських проблем (буття Бога, створення світу, передвизначення, безсмертя душі). Перші спроби їх розмежування. Поділ Аквінатом теології на “надприродну” (богослов’я), що розкриває вищі, “богоодкровенні істини” і “природну” (філософія), що виконує допоміжну функцію, полегшуючи розуміння теологічних пояснень.

Притаманність функції “служниці богослов’я” і сучасній християнській філософії, яка цілком спирається на вчення християнства як на “метафілософію”. Незмінність орієнтації її онтології, гносеології, соціальних вчень на обґрунтування істинності християнської релігії.

Існування крім спільних для всієї християнської філософії ознак і відмінних особливостей її конфесій. Основні конфесійні різновиди християнської філософії.

Католицька філософія – комплекс споріднених філософських вчень, шкіл, течій і напрямів, що історично склались в межах офіційної доктрини католицизму або поза нею. Її еволюція. Августин Блаженний (354-430) – засновник західнохристиянської патристики та філософії на ґрунті платонівської традиції і неоплатонізму. Августинізм – провідна парадигма західного філософствування V-ХІІІ ст. та його характерна ознака: ірраціонально-містичне тлумачення віри як передумови знання.

Боецій та виникнення у VІ ст. середньовічної католицької філософії – схоластики як продовження арістотелівської традиції. Схоластика як раціональна теологія в обґрунтуванні християнського віровчення. Властиві їй риси: умоглядність, догматизм, звернення до авторитету Св.Письма як до вищої істини; метод формальної логіки. Казуїстика. Притаманні схоластиці: прагнення до систематизації й узагальнення попереднього розвитку християнського віровчення у зводах католицької теології (“Сума теології” Аквіната); боротьба 2-х схоластичних шкіл стосовно “універсалій” – номіналістів та реалістів. Боротьба 2-х протилежних тенденцій в ній: 1) “вірити, щоб розуміти” (А.Кентерберійський) та 2) “розуміти, щоб вірити” (П.Абеляр). Вчення Ф.Аквінського – томізм (принципи: гармонії віри і розуму”, “філософія – служниця богослов”я” як спроба їх примирення для раціонально-логічною обґрунтування догматів католицизму; 5 каузально-космологічних доказів буття Божого). Проголошення його (1879) офіційною філософською доктриною католицизму.

Неосхоластика та її історично-конфесійні форми: 1) виникнення в сер. ХVІ ст. шляхом оновлення середньовічної схоластики та поєднання з філософсько-теологічними ідеями Ф.Суареса (католицький варіант – суарезинізм) і Ф.Меланхтона (протестанстький різновид); 2) її синтез в сер. ХІХ ст. з новими течіями філософського ідеалізму; 3) сучасна католицька і протестантська неосхоластика ХХ ст., завданням якої залишається раціональна апологетика релігії.

Посилення ірраціоналізму католицької філософії. Виникнення в сер. ХІХ ст. неотомізму – оновленого вчення Аквіната. Неотомістський реалізм як релігійний різновид об’єктивного ідеалізму, еклектичне поєднання томізму з кантіанством, феноменологією, екзистенціалізмом. Головна мета нетомістів (Ж.Марітен, Е.Жільсон, І.Бохенський) – синтез раціонального й ірраціонального, філософії, науки і релігії на основі томізму, зверхності “істин одкровення” в обґрунтуванні католицького віровчення. Розвиток низки альтернативних неотомізму релігійно-філософських течій та шкіл: 1) “філософії духу”, або спіритмуалізму Р.Ле Сенна, Л.Лавеля, Ж.Гіттона, “філософії дії” М.Блонделя, християнського (католицького) екзистенціалізму Г.Марселя, католицького персоналізму М.Недонселя, Ж.Лякруа, діалогічного персоналізму Штейнбюхеля та Гвардіні, християнського спіритуалізму М.Шакка, А.Кар­ліні, Ф.Баттальї, активізму І.Гессена та П.Вуста, умовно об’єднаних у неоавгустинізм; 2) оригінальної концепції християнського еволюціонізму П.Т. де Шардена (тейярдизму).

Специфіка протестантської філософії: відсутність у протестантизмі офіційної філософії, її розвиток в контексті теології протестантизму. Взаємозв’язок розвитку теології й філософії протестантизму, боротьба раціоналізму та ірраціоналізму в ньому. Рання протестантська філософська теологія (ортодоксія) XVI ст. як спроба звільнити обґрунтування віри від схоластичного раціоналізму, філософії й розуму взагалі як “блудниці диявола” (Лютер). Зміни у протестантській теології Нового часу, яка стає настільки ж філософічною, наскільки філософія в її межах – теологічною. Містично-пієтичні та раціоналістичні течії ХVІІ-ХVІІІ ст.: містична (Я.Бьоме, І.Арндт, В.Вейгель) і пієтична (Я.Шпенер, А.Франке) опозиція формалізованому канону теології протестантизму; раціоналізація (вихід у деїзм) й схоластичне моделювання протестантського віровчення (школа Лейбніца-Вольфа).

Вплив на протестантизм на поч. XIX ст. раціоналізму гегелівської філософії релігії. Синтез протестантської філософії у XIX ст. з позитивізмом і релятивізмом у формі неопротестантської, або “ліберальної теології” (спочатку її родоначальника Ф.Шлейермехаера та Б.Бауера – представника Тюбінгенської школи раціональної критики догматичного християнства, його раціоналістично-етичної інтерпретації А.Гарнаком та есхатологічної теології Е.Трельча). Початок з ліберальної теології власне філософської теології протестантизму. Перегляд нею у XX ст. усталених понять, нові зміни в її етико-філософських концепціях зв’язку людини з Богом, посилення ірраціоналістичних тенденцій. Провідні течії сучасної протестантської філософії: 1) складання в пер. пол. ХХ ст. “діалектичної теології”, або “ теології кризи”, наближеної до філософії персоналізму та екзистенціалізму (неоортодоксія К.Барта як спадкоємність з принципами Реформації, поглядами Лютера і Кальвіна, протиставлена “ліберальній теології”, екзистенціальна теологія, або “теологія культури” П.Тілліха, теологія “деміфологізованого християнства” Р.Бультмана; філософсько-етична теологія Р.Нібура); 2) виникнення в сер. ХХ ст. радикальної, або “нової” чи секулярної теології (“секулярного”, або “безрелігійного християнства” Д.Бонхоффера, засновника і “теології мертвого Бога” протестантських авангардистів Т.Альтіцера, Г.Кокса); 3) теології “надії” Ю.Мольтмана, “революції” Р.Шолла, “процесу” Ш.Огдена, Д.Кобба та ін.

Умовність терміну “православна філософія” для позначення розмаїття вчень, орієнтованих на філософське осмислення віровчення православ’я, що спираються переважно на традицію платонізму та неоплатонізму. Історичні форми православної філософії: 1) візантійська пізньоантична та середньовічна філософія (патристика Г.Ниського; філософські погляди Фотія, М.Кавасили, Г.Схоларія; раціоналізм М.Псьола та І.Італа; містицизм Г.Синаїта – ісихазм та Г.Палами – паламізм); 2) поява напр. ХVІІ ст. неосхоластики в українському богослов’ї у зв’язку із спробами його раціоналістичного обґрунтування в протистоянні католицизму; 3/ російська релігійна філософія ХІХ-ХХ ст. та її православна традиція в Україні.

Існування в контексті останньої таких напрямів, як духовно-академічна філософія (Ф.Голубинський, М.Карінський, Ф.Сидонський та ін.) з її поділом на 2 основні філософські системи: 1) “трансцендентального монізму” В.Кудрявцева-Платонова та 2) “філософського синтетизму” В.Карпова; в т.ч. її Київська школа (“релігіозістика” арх.Інокентія-Борисова, православна інтерпретація гегелівської філософії С.Гогоцького, психологічні нариси релігії П.Авсеньєва, “філософія серця” П.Юркевича); філософія церковного обновлення слов”янофілів (К.Аксаков, А.Хомяков, Ю.Самарін); “метафізика всеєдності” (В.Соловйов, П.Флоренський, брати С. і Є. Трубецькі, С.Франк, Л.Карсавін); філософія “нової релігійної свідомості” (С.Соллертинський, Є.Аквілонов, М.Лосський, М.Бердяєв, С.Булгаков, Д.Мережковський, М.Мінський, Д.Філософов, Л.Шестов, В.Розанов); сучасна російська православна філософія антропологічного ухилу (В.Зеньковський, В.Лосський, арх.Кіпріан-Керн, Ф.Войно-Ясенецький).

Особливості конфесійної філософської теології Сходу: специфіка її парадигми – зорієнтованість на внутрішній, духовний світ людини; невідокремність від богослов’я”; “самадхі” – поширене в східних релігіях і філософіях поняття для позначення стану медитативного заглиблення в свідомість Бога.

Два напрями еволюції мусульманської теології і філософії (ортодокси, модерністи). Релігійна філософія буддизму, його ідейних напрямів, течій, шкіл: хінаяни (тхеравада; сарваставадини – ваїбхашики та саутрантики); махаяни (йогочара та шуньявада); ваджраяни – тантризму, японського буддизму (дзен-буддизму, Нітірену), ламаїзму. Специфіка філософського змісту конфуціанства (неоконфуціанства) та даосизму (неодаосизму). 6 традиційних філософських шкіл ортодоксального індуїзму: 1) міманса-веданта; 2) санкх’я-йога; 3) ньяя-вайшешіка. Релігійно-філософські вчення неоіндуїзму: Шрі Шрімад Абхей Чаран Бхактіведанти Свамі Прабхупади (крішнаїзм), Махаріші Йога (трансцендентальна медитація), Ошо-Бхагавана Шрі Раджніша (Міжнародна комуна сань’ясинів). Релігійно-філософські ідеї сучасного дзен-буддизму.


Лекція 6. Філософія релігії як складова частина
науково-академічного релігієзнавства

Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна. Його зміст, характерні риси та структура. Місце філософії релігії у ньому.

Виникнення (сер. ХХ ст.) та становлення (др.половини ХІХ – поч. ХХ ст.) науково-академічного релігієзнавства як окремої комплексної галузі знання. Засновники та видатні дослідники проблем релігієзнавства: філософія релігії (Б.Спіноза, Г.Лейбніц, Д.Юм, І.Кант, Ф.Шеллінг, Г.Лессінг, А.Швейцер, К.Ясперс), філософія та історія релігії (Й.Гердер, Л.Фейербах, Б.Бауер, Д.Штраус, Г.Барт, А.Гарнак), Г.Гегель (філософія релігії, філософія історії релігії, історіософія, історія релігії), Ф.Шлейермахер (філософія, історія, психологія релігії, герменевтичне релігієзнавство), О.Конт (філософія, соціологія релігії), Г.Спенсер (філософія, соціологія, антропологія, історія релігії), М.Мюллер (порівняльне релігієзнавство: структурна і порівняльна лінгвістика, порівняльна міфологія, етнологія, історія релігії), історія релігії (Е.Ренан, А.Луазі), Е.Тайлор (етнологія, антропологія, історія релігії, порівняльне релігієзнавство), антропологія релігії (Дж.Леббок, Р.Маретт), порівняльні релігієзнавство і фольклористика; етнографія, антропологія, історія релігії (Е.Ленг, Дж.Фрезер), соціологія релігії (М.Вебер, Е.Дюркгейм), соціологія, етнологія, антропологія, історія релігії (Л.Леві-Брюль, Б.Малиновський), Е.Трельч, В.Шмідт (етнографія, антропологія історія релігії), психологія релігії (У.Джемс, В.Вундт, Дж.Леуб, З.Фройд, К.Юнг, Е.Фромм, Г.Оллпорт), Ш.де ля Соссей (феноменологія, філософія, історія релігії), Р.Отто (філософія, феноменологія релігії), М.Шелер (філософія, антропологія, феноменологія релігії), феноменологія релігії (М.Еліаде, Г.Ван дер Леув).

Відображення комплексного характеру релігієзнавства у поділі його загального предмету на предмет філософського осмислення релігії (передусім, її природи та сутності) і предмет дослідження релігії комплексом гуманітарних наук (її структури, змісту, проявів, історії тощо).

Два головних напрями академічного релігієзнавства: теоретичний та історичний. Теоретичне (філософське, соціологічне, психологічне) релігієзнавство – сукупність проблем теорії (філософії, соціології, психології) релігії як з’ясування загального (спільного), суттєвого, необхідного в ній. Історичне релігієзнавство – історія релігії як вивчення історії виникнення і еволюції окремих релігійних вірувань та культів у всій багатоманітності їх особливостей, взаємозв’язку та хронологічній послідовності.

Філософське осмислення релігії – центральне ядро, основа теоретичного релігієзнавства, яка розглядає його стрижневі проблеми: онтологічні та гносеологічні чинники релігії. Три взаємопов’язані завдання філософського вивчення релігії: 1) пояснення природи та сутності релігійного феномену (онтологія релігії); 2) гносеологічний аналіз релігії (гносеологія релігії) та 3) дослідження її гносеологічних детермінант (“коренів”). Локалізація предмету релігієзнавства в об’єкті філософії релігії. Вивчення нею основних релігійно-філософських ідей в їх історичному розвитку, сукупності вчень, категорій, понять, дефініцій, термінів, принципів, які дають філософські пояснення релігії; з’ясування спроможності чи неспроможності її богословсько-теологічних, ідеалістичних, матеріалістичних або натуралістичних тлумачень.

Складність і суперечливість змісту філософії релігії, який охоплює різноманітність концепції, що інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики, феноменології, лінгвістичної філософії, психоаналізу, позитивізму, матеріалізму, прагматизму, екзистенціалізму, філософської теології тощо. Два основних напрями обґрунтування філософії релігії в сучасній філософській думці (матеріалістичний, ідеалістичний) та їх специфіка. Поряд з цим, існування суттєвих відмінностей між філософією релігії, що спирається на принципи об’єктивного чи суб’єктивного фідеалізму, та конфесійною. Релігійною філософією, що існує в межах певних богословсько-теологічних доктрин.

Дисциплінарні складники філософії релігії та їх зміст: метафізика, або онтологія релігії (проблеми – ірраціонально-буттійних витоків релігійної віри, людина і божественна реальність – Бог, вічність і час, “ніщо” і абсолют); епістемологія, або гносеологія релігії (проблеми – гносеологічного релігійного відношення, доказів буття Божого, богопізнання – споглядання та осягнення Бога); праксеологія релігії (з’ясування діяльнісних аспектів функціонування релігійного феномену). Притаманне початковому етапу формування філософії релігії поєднання ідеї саморозвитку релігії з апріорно-історичним підходом до неї (Д.Юм, І.Кант, Ф.Шлейермахер, Ф.Шеллінг, Г.Лессінг, Г.Гегель, Л.Фейербах). Переважання в сучасному філософському релігієзнавстві досліджень екзистенціального та феноменологічного аспектів філософії релігії (Б.Вельте, Б.Дейвіс, Ю.Кімелев, Р.Паттерсон, Т.Пенелхем, Р.Шеффлер). Сучасна філософія релігії як ще не цілком концептуалізоване виформування (велике різномаїття форм, напрямів та дослідницьких позицій). Водночас важливе методологічне значення філософії релігії для теоретичного та історичного релігієзнавства.



4. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Назви змістових модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Усього

л

п

лаб.

інд.

с.р.

1

2

3

4

5

6

7

М о д у л ь 1

Змістовий модуль 1. Пропедевтика філософії релігії

Тема 1. Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання

12

2

2







8

Тема 2. Релігія як об’єкт та предмет універсального вивчення. Форми релігіє пізнання та релігієзнавства

12

2

2







8

Тема 3. Філософія релігії як особливий тип філософствування, галузь філософського знання та її форми.

24

4

4







16

Разом – змістовий модуль 1

48

8

8







32

М о д у л ь 2

Курсова робота



















Усього годин



















Змістовий модуль 2. Морфологія та концептуальний зміст філософії релігії

Тема 4. Богословсько-теологічні джерела релігійної філософії

12

2

2







8

Тема 5. Філософська теологія в системі конфесійного релігієзнавства

24

4

4







16

Тема 6. Філософія релігії як складова частина науково-академічного релігієзнавства

24

4

4







16

Разом – змістовий модуль 2

60

10

10







40

Усього годин

108

18

18







72

5. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

№№ з/п

Назва теми

К-сть годин

1.

Місце філософії у релігієпізнанні

2

2.

Предмет, форми та регіональні типи філософії релігії

2

3.

Філософське релігіє пізнання Сходу

4

4.

Філософська теологія Заходу

2

5.

Філософське релігієзнавство європейського типу

4

6.

Дисциплінарна структура сучасної філософії релігії

4




РАЗОМ

18

8. САМОСТІЙНА РОБОТА

№№ з/п

Назва теми

К-сть годин

1.

Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання

8

2.

Релігія як об’єкт та предмет універсального вивчення

8

3.

Філософія релігії як особливий тип філософствування, галузь філософського знання та її форми

16

4.

Богословсько-теологічні джерела релігійної філософії

8

5.

Філософська телеологія в системі конфесійного релігієзнавства

16

6.

Філософія релігії як складова частина науково-академічного релігієзнавства

16




РАЗОМ

72

10. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

Поточний контроль здійснюється у формі оцінювання виступів студентів на семінарських заняттях, наукових рефератів та есеїв. По підсумках модулю 1 проводиться опит у формі самостійної роботи, 2 модулю – тестового завдання. Підсумкова форма контролю – іспит.


11. РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬСЯ СТУДЕНТАМ

Поточне тестування та самостійна робота

Підсумковий тест (екзамен)

Сума

Змістовий модуль № 1

Змістовий модуль № 2

Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

Т6

50

100


5

10

10

5

10

10

Т1, Т2 ... Т6 – теми змістових модулів
Оцінювання знань студента здійснюється за 100-бальною шкалою (для екзаменів і заліків)

– максимальна кількість балів при оцінюванні знань студентів з дисципліни, яка завершується екзаменом, становить за поточну успішність 50 балів, на екзамені – 50 балів.

– при оформленні документів за екзаменаційну сесію використовується таблиця відповідності знань студентів за різними системами.

Шкала оцінювання: вузу, національна та EСTS

Оцінка EСTS


Оцінка в балах



За національною шкалою

Залік

Екзаменаційна оцінка, оцінка з

диференційованого заліку



А

90–100

5

Відмінно

Зараховано



В

81–89

4

Дуже добре

С

71–80

Добре

D

61–70

3

Задовільно

E

51–60

Достатньо

Протягом семестру проводиться не менше 2-х модулів або колоквіумів чи контрольних робіт або інших видів контролю. Максимальна кількість балів, яка встановлюється для цих видів контролю, а також відповідність оцінок FX та F у шкалі ECST, у балах та національній шкалі визначається Вченими радами факультетів або кафедрами, які забезпечують викладання відповідних дисциплін.

12. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ


  1. Навчальна програма спецкурсу «Філософія релігії» // Культурологія: Навчально-методичний комплекс. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – С.435–460.

  2. Пітусь Л., Стеценко В. Культурологічно-релігієзнавчий практикум: Навч.-метод. посібник для студентів університеу. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – 556 с. http: // Lnu.edu.ua/faculty/Phil/praktukum.pdf

  3. Стеценко В.І. Українська та зарубіжна літератури і релігієзнавство: Навч.-метод. посібник для студентів університету. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 199 с.

  4. Стеценко В. Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: У 2-х ч.: Навч. посібник для студентів університету. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – Ч.1. – 308 с. http: // Lnu.edu.ua/faculty/Phil/pdf

  5. Стеценко В. Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: У 2-х ч.: Навч. посібник для студентів університету. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – Ч.1. – 273 с. http: // Lnu.edu.ua/faculty/Phil/pdf


13. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова

  1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. проф.А.Колодного. – К., 2000.

  2. Аринин Е. Философия религии. Принципы сущностного анализа. – Архангельск, 1998.

  3. Вальверде К. Философская антропология. – М., 2000.

  4. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.

  5. Гребнер А. Основы доктринального богословия. – М., 1999.

  6. Губман Б. Современная католическая философия. – М., 1988.

  7. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. – К., 1996.

  8. Древнекитайская философия: В 2 т. – М., 1972.

  9. Жильсон Э. Философ и теология. – М., 1995.

  10. История китайской философии. – М., 1989.

  11. История философии в кратком изложении. – М., 1991.

  12. Кейлер Э. Основы христианской веры. – М., 1998.

  13. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. – М., 1989.

  14. Кимелев Ю.А. Философский теизм. – М., 1993.

  15. Кимелев Ю.А.Философия религии: систематический очерк. – М.,1998.

  16. Коплстон Ф.Ч. История средневековой философии. – М., 1997.

  17. Кувакин В.А. Религиозная философия в России. – М., 1991.

  18. Кузнецов В.Н. Французский материализм XVIII в. – М., 1991.

  19. Литтл Б.А. Религиозная эпистемология. – Симферополь, 1996.

  20. Любак Д. Лекції з метафізики. – Львів, 1995.

  21. Мак-Грат А. Введение в христианское богословие. – Одесса, 1998.

  22. Мистика. Религия. Вера. – М., 1998.

  23. Мистика. Религия. Наука. – М., 1996.

  24. Митрохин Л.Н. Философия религии: (опыт истолкования Марксова наследия). – М., 1993.

  25. Нарский И.С. Западноевропейская философия XVII в. – М., 1974.

  26. Нарский И.С. Западноевропейская философия XVIII в. – М., 1973.

  27. Нарский И.С. Западноевропейская философия ХІХ в. – М., 1976.

  28. О’Коллинз. Фундаментальная теология. – СПб., 1993.

  29. Радхакришнан С. Индийская философия. – М., 1957, 1959.

  30. Свободомыслие и атеизм в древности, средние века и в эпоху Возрождения. – М., 1986.

  31. Стасюк С., Завіла Р. Основи догматичного богослов’я. – Львів, 1997.

  32. Томпсон М. Философия религии. – М.,2001.

  33. Угринович Д.М. Введение в религиоведение. – М., 1985.

  34. Философия. Религия. Культура. Критический анализ современной буржуазной философии. – М., 1982.

  35. Философские вопросы буддизма. – Новосибирск, 1984.

  36. Чельцов М. Христианское миросозерцание. – М., 1997.

  37. Черній А.М. Онтологія духовності: Антропологічна цілісність у релігієзнавчому вимірі. – К., 1996.

  38. Шахнович М.И. Тайна Бога: Глобальные проблемы современности и модернизация идеи Бога. – К., 1990.

  39. Louis Dupré. Inny wymiar. Filozofia religii (the other dimension).– W-wa,2003.

  40. Abraham Joshua Heschel. Człowiek nie jest sam. Filozofia religii.–W-wa,2001.

  41. Bernhard Welte. Filozofia religii. – W-wa,1996.

Допоміжна

  1. Бардин Г.Б. Проблема співвідношення філософії та релігії у філософській концепції Ореста Новицького // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, – 2004. – № 42. // http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_42/Bardyn.htm

  2. Історія української філософії: Хрестоматія / Упорядник М.В.Кашуба. – Львів, 2004.

  3. Кірюхін Д.І. Основні принципи історіософії релігії Гегеля // Українське релігієзнавство. - №12. - К., 1999. - С.29-40.

  4. Мозговий І.П. Неоплатонізм і християнство. – Суми, 1997.

  5. Олексюк В. Християнська основа української філософії: (Вибрані твори). – К., 1996.

  6. Саннікова Л. Е. Кассірер: Культура як діяння духу. Поняття Канону. Синтез науки-філософії-релігії// http://www.aratta-ukraine.com_ua.4

  7. Сарапін О. Вступ до філософії релігії // Українське релігієзнавство. – 1996. – №4.

  8. Сверстюк Є.Українське коріння російської релігійної філософії //

http://www.ukrscope.com/index.php?option=com_content&task=view&id=36&Itemid=64

  1. Стеценко В.І. Гегелівське вчення про релігію як філософія та історіософія релігії // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. 2001. Вип.3. – Львів, 2006. – С.196-204.

  2. Стеценко В.І. Значення полемічної літератури для розвитку української філософії кін. ХVІ - поч. ХVІІст. // Сучасна філософія і цивілізаційний процес. Матеріали міжвузівської ювілейної конференції (22 квітня 1998). – Дрогобич, 1998. – С.16-18.

  3. Стеценко В.І. Ідейні витоки і початок формування філософських засад українського богослов’я в добу Київської Русі// Духовнісь. Культура. Нація. Зб. наук. статей. Вип.1. – Львів, 2005. – С.128-137.

  4. Стеценко В.І. Конфесійні особливості філософських засад українського християнства // Історія релігій в Україні. Матеріали ІХ міжнародної конференції 11-13 травня 1999 року. Кн.2. – Львів, 1999. – С.157-159.

  5. Стеценко В.І.Національний романтизм М. Шашкевича та його християнські витоки// Релігієзнавчі студії. Вип.1.– Львів,2002.– С.288-297.

  6. Стеценко В.І.Особливості української духовно-академічної філософії ХVІІ-ХVІІІ ст.//Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2006. Кн.2. –Львів,2006.– С.235-248.

  7. Стеценко В.І.Особливості української філософсько-богословської думки ХVІІ-ХVІІІст.// Вісник Львівського університету. Серія:філософські науки. 2006. Вип.9. –Львів,2006. – С.107-116.

  8. Стеценко В.І. Розвиток української богословської і філософської думки в полемічній літературі кін. ХVІ - поч. ХVІІст. // Вісник Львівського університету. Серія суспільні науки. Вип. 34. Філософська і політична думка в Україні. – Львів, 1996. – С.115-123.

  9. Стеценко В.І. Українська академічна та просвітницька філософія ХVІІ-ХVІІІ ст. як об’єкт експлікації в сучасній вітчизняній філософській думці// Духовні виміри європейської цивілізації: виклики ХХІ ст. Зб. наук. ст. Вип.2. – Львів,2007. – С.42-52.

  10. Стеценко В.І. Українська релігійна філософія пер. пол. ХХст.: основні проблеми, напрями та персоналії дослідження // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ міжнародної конференції (Львів, 20-24 травня 2002 року. Кн.2. – Львів, 2002. – С.478-485.

  11. Стеценко В.І. Патристичні джерела філософії Київської Русі// Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2004р. Кн.2. – Львів,2004. – С.369-377.

  12. Стеценко В.І. Філософські засади українського християнства: конфесійний аспект // Християнство і духовність: Зб. матеріалів другої міжнар. наук. конф. „Християнство: історія і сучасність”. – К.,1998. – С.36-38.

  13. Стеценко В.І. Християнське богослов’я як джерело української філософії// Історія релігій в Україні. Праці ХІ міжнародної конференції (Львів, 16-19 травня 2001 року. Кн.2. – Львів, 2001. – С.201-206.

  14. Стеценко В.І. Шпенглер про релігійні чинники культурного процесу // Континент Європа: Збірник наук. праць. – Львів– 2000. – С.119-134.

  15. Тарнавський І.Л. Богослов'я чи релігійна філософія ? http://www.orthodoxia.org.ua/ tarnavsky_6.php

  16. Тіменик З.І. Деякі спостереження над функціонуванням терміна "філософія релігії" // Вісник Національного університету "Львіська політехніка". Філософські науки. - 2006. - № 550 - С.95-100.

  17. Тіменик З.І. Ідея Бога у спадщині Патріярха Йосифа Сліпого з погляду української філософії релігії [У співавторстві з М. Скалецьким] // Вісник Національного університету "Львіська політехніка". Філософські науки. - 2005. - № 578. - С.58-63.

14. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

  1. Буддизм: Словарь / Под общ. ред. Жуковской Н.Л. и др. – М., 1992.

  2. Від витоків до середини ХІХ століття: Короткий довідник з історії філософії / Авт.-упоряд. Архіпов О.П. та ін.; Під ред. Т.Д.Пікашової та В.Л.Чуйка. – К., 1997.

  3. Ислам: Энциклопедический словарь. – М., 1991.

  4. Католицизм: Словарь. – М., 1991.

  5. Православие: Словарь. – М., 1988.

  6. Протестантизм: Словарь. – М., 1990.

  7. Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А.Колодного і Б.Лобовика. – К., 1996.

  8. Современная западная философия: Словарь. – М., 1991.

  9. Стеценко В.І. Короткий релігієзнавчий словник термінів і персоналій, що стосуються релігій Сходу та НРТ// Стеценко В.І. Українська та зарубіжна культура ві релігієзнавство. Навч.-мет.посіб. – Львів, 2005. – С.179-197.

  10. Стеценко В.І. Культура в термінах від “а” до “я”. Культурологічна абетка: Навч. посіб. – Львів, 2006.

  11. Хюбшер А. Мыслители нашего времени. Справочник по философии Запада ХХ века. – М., 1994.

Форма № Н - 3.03

Затверджено наказом МОН України

від “___”____________20_ р. № ___
Львівський національний університет імені Івана Франка
Кафедра теорії та історії культури

“ЗАТВЕРДЖУЮ»

Проректор з навчальної роботи

___________________________

“___”_________________20 __ р.
ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Філософія релігії
напряму підготовки 6.020101 – культурологія

для спеціальності “культурологія”

філософського факультету, культурологічного відділення



Форма навчання

Курс

Семестр

Загальний обсяг (год.)

Всього аудит. (год.)

у тому числі (год.):

Самостійна робота (год.)

Контрольні (модульні) роботи (шт.)

Розрахунково-графічні роботи (шт.)

Курсові проекти (роботи) (шт.)

Залік (сем.)

Екзамен (сем.)

Лекції

Лабораторні

Практичні

Денна

4

7

108

36

18




18

72

2







7

Робоча програма складена на основі: освітньо-професійної програми ГСВО 0201 – культура

напряму підготовки 6.020101 – культурологія

варіативної частини освітньо-професійної програми спеціальності “культурологія».
Робоча програма складена кандидатом філософських наук, доцентом, доцентом кафедри теорії та історії культури Стеценком Валерієм Івановичем.

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та історії культури


Протокол № ___ від “____”______________ 20 __ р.

Завідувач кафедрою теорії та

історії культури, професор

_______________Мельник В. П.

“___”_______________ 20___ р.

Схвалено методичною комісією напряму (спеціальності) 6.020101 – культурологія
Протокол № ___ від “____”_____________ 20 __ р.

“____”_____________ 20 __ р. Голова ________ (_________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)

2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ОБСЯГ ДИСЦИПЛІНИ



2.1. Лекційний курс

Шифр

змістового

модуля

Назва змістового модуля



Кількість

аудиторних

годин


М1

Пропедевтика філософії релігії

8

М2

Морфологія та концептуальний зміст філософії релігії

10


2.2. Лабораторні заняття

Шифр

змістового

модуля

Назва змістового модуля



Кількість

аудиторних

годин











































































2.3. Практичні заняття

Шифр

змістового

модуля

Назва змістового модуля



Кількість

аудиторних

годин


М1

Пропедевтика філософії релігії

8

М2

Морфологія та концептуальний зміст філософії релігії

10


2.4. Практика

Шифр

змістового

модуля

Назва змістового модуля



Кількість

аудиторних

годин























































2.5. Самостійна робота студента (денна форма навчання):

Самостійна робота студента включає підготовку до семінарських занять; самостійне опрацювання додаткової літератури; підготовку рефератів та есеїв за такою тематикою:

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка