Ústav slavistiky становлення української лінгвістичної термінології



Сторінка8/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.29 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

5.4Етимологія українських лінгвістичних термінів


Українська лінгвістична термінологія в своєму становленні пройшла довгий шлях. На її формування на різних етапах здійснювали свій внесок різні мови, вона створювалася під впливом різних культурних, соціальних та політичних умов. Нашим завданням в цьому аналізі було з’ясувати значення інших мов у формуванні лінгвістичної термінології, розглянути її терміни з погляду походження..

На початку цього розділу треба ще сказати, що етимологічний аналіз зроблено лише на основі простих термінів загальною кількістю 401 лексична одиниця (30 % із загальної кількості досліджуваних термінів). Термінологічні словосполучення ми вирішили не включити до аналізу, тому що до їхнього складу входять одиниці різного походження. Треба ще сказати, що саме з приводу цього ми не брали до уваги прикметники, тому що вони є складовою частиною багатьох термінологічних словосполучень, походять від аналізованих іменників та як самостійні терміни не використовуються (граматика – граматичний, автор – авторський).

Опрацьований матеріал було розподілено до окремих груп за походженням – 1) слова праслов’янського, старослов‘янського та українського походження, 2) слова латинського та грецького походження, 3) слова, запозичені із окремих західноєвропейських мов. До самостійного розділу зараховано терміни, які мають ще інше походження або частини яких належать до різних мов. Окремо також зосередимось на способи запозичення іншомовних слів у лінгвістичній термінології.

5.4.1Слова праслов’янського, старослов’янського та українського походження


В цій групі лінгвістичних термінів нараховується 111 лексичних одиниць, в основі яких лежать праслов’янські, старослов’янські або українські корені. До складу цієї групи входять слова, котрі на перший план не були термінами, але загальновживаними словами (мова, голос, слово, ясна, сила) та які найчастіше називають частини тіла, предмети, явища та процесуальні дії, пов’язані з функціонуванням мови.

до слів із праслов’янським коренем треба ввести, наприклад, терміни наголоснаголошування - приголосний (основа від псл. *golsъ); іменник, приіменний (псл. корінь *jьmę); слово – дієслово – словник – словотвір - висловлення (слова із псл. коренем *slovos); мова – мовознавство – мовець (основою таких слів виступає праслов’янський корінь *mluva); діяч (псл. *dějati); склад – складник прикладка (псл.*klasti); речення - наріччя (псл. *rekti); відміна – відмінювання – заміна (псл.*měnjati), звучність – милозвучність – благозвучність (псл.*zvǫkъ); оповідь – повідомлення (псл.*věděti); спосіб (псл.*sъposobъ, первісно утворено з прийменника «з» і виразу po sobě «за собою»); уособлення (псл.*osobь); довільність (псл.*volja); уподібненння (псл.*doba, стсл. подоба); придих ­(псл.*dychati); наступ (псл.*stǫpati); єдинозакінчення (псл.*konьcь); єдинопочаток (псл.*počęti); перервний – перервність (псл.*rъvati). Назви частин тіла як ясна (походять від псл. слова *desn) та надгортанник (псл.*grtanь) мають походження вже в індоєвропейській мові.

Важливу роль у становленні української лінгвістичної термінології виконували праслов’янські дієслова, на основі яких сформовано багато лінгвістичних термінів на позначення дії або результатів дії, наприклад: *dati, davati – додавання; *legti – прилягання; *stati – протиставлення; *vrtěti – звертання; *znakъ – означення (означуюче, означуване, багатозначність); *pьsati - розписування; *bьrati – вибір; *pustiti – опущення; *raziti – вираження; *terti – тертя.

Що стосується числівників, за допомогою яких виникають терміни-композити або які є основою інших термінів, то вони також мають свій початок у праслов'янській мові, наприклад – много: множина (псл. *mъnogъ); багато: багатозначність (псл.*bogatъ); два: двослівний (псл.*dъva); один: однина, одномовність (псл.*edinъ, стсл. єдинъ).

Терміни старослов’янського походження представлені меншою кількістю слів. До них слід зараховувати терміни азбука (утворений за зразком грецького слова άλφάβητος з назв двох перших літер абетки); прикмета (слово, яке походить від церковнослов’яньского кметь). Старослов’янські корені містять також деякі слова на позначення процесів, як приєднання (єдин – єднати).

Значна кількість власне українських термінів, які виникли на основах зазначених мов, з’явились в лінгвістичній термінології в середині ХІХ століття. Йдеться саме про такі терміни, як прислівник, прикметник, дієслово, сполучник. До слів, створених в українському середовищі без безпосереднього впливу іншої мови, з опрацьованого матеріалу можна включити також термін абетка (власне українська назва азбуки, остання побудована калькуванням під впливом назви алфавіт, як уже зазначалось вище).

Як видно, переважна більшість простих українських термінів має свій початок ще в добі праслов’янської мовної спільності (приблизно 80% усіх термінів цієї групи). У меншій кількості представлені слова старослов‘янсього та українського походження. Слід зазначити, що хоча нові терміни створені вже в українській мові, їх джерелами постійно залишились давні слова.


5.4.2Слова латинського та грецького походження


Особливу роль у формуванні української термінології мали класичні мови. На їх основі формувались термінології більшості європейських мов. В аналізованому нами матеріалі вони презентують найчисленніші групи – латинського походження 127 та грецького походження 121 лексичних одиниць. В цілому вони представляють 61,8 % з простих лінгвістичних термінів.

Терміни латинського походження можливо поділити на декілька груп, які найчастіше означають процесуальні дії: абревіація (лат. abbrevio – «скорочую»); афіксація (лат. affixus – «прикріплений»); артикуляція (лат.articulo – «роздільно вимовляти»); ілюстрація (лат.lustrare – «пояснити»); палаталізація (лат.palatum – «піднебіння»); інтонація (лат.intonare – «голосно вимовляти»); субстантивація (лат. substantivum – «іменник); властивості предметів, явищ: еквівалентність (лат. aequivalentis – «рівнозначний, рівноцінний»); модальність (лат. modus – «міра, спосіб»); адекватність (лат. adaequatio – «порівняння»); назви відмінків: аблатив, адесив, акузатив, генітив, номінатив; мовознавчі одиниці, граматичні форми: абревіатура (лат. abbrevio – «скорочую»); африкат/а (лат. affricata – «притерта»); ад’єктив (лат. adjektivum – «прикметник»); апелятив (лат. nomen appellativum – «загальне ім‘я»); композит (лат. compositum – «складне»); інфікс (лат. in – «в», fixus – «прикріплений»); супін (лат. supinum – обернений назад); предмети, явища або інші лінгвістичні найменування: адстрат (лат. adstratum – «нашарування»); аргумент (лат. argumentum – «показую, виявляю»); суб’єкт (лат. subiectum – «підкладене»); амплітуда (лат. amplitudo – «широта»); елізія (лат. elisio – «виштовхування). В аналізованому матеріалі зустрічаємо також декілька термінів на позначення літературних жанрів, стилістичних фігур або мовознавчих дисциплін: афоризм (лат. aphorismos – «стислий вираз»); алітерація (лат. ad – «до», litera – «буква»); персоніфікація (лат. persona – «особа», facio - «роблю»); ампліфікація (лат. amplification – «поширення, збільшення»); стилістика (лат. stilus – «гостра паличка для письма»).

Грецька мова існувала раніше, ніж латинська, та створює самостійну галузь індоєвропейської мовної сім’ї. Перші лінгвістичні терміни, які з’явились на території колишньої Київської Русі, були запозичені саме з грецьких граматик. Грецька термінологія стала основним джерелом для формування української лінгвістичної термінології та більшість грецьких термінів в ній збереглася в ужитку аж до сучасної доби.

Терміни грецького походження, так як і латинського, для кращої орієнтації, будемо упорядкувати за тематичними групами. Найбільш представленими групами є назви лінгвістичних дисциплін та напрямків : антропоніміка (гр. ántropos – «людина» й ónyma – «ім’я); аксіологія (гр. axiá – «цінність» і lógos – «слово, наука»); етимологія (гр. étymon – «істинне значення слова»); фонетика (гр. phōnētikós – «звуковий, голосний»); граматика (гр. grammatikē techne – «мистецтво читати й писати букви»); синтаксис (гр. sýntaxis – «побудова, сполучення, порядок»); мовознавчих одиниць (лексичних, фонетичних, морфологічних та синтаксичних): алофон (гр. állos – «різний» і morphē – «вигляд, форма»); анаграма (гр. ana – «пере» й gramma – «буква»); архаїзм (гр. archáios – «давній»); морфема (гр. morphē – «вигляд, форма»); лексема (гр. léxis – «слово, вислів, зворот мовлення»); семема (гр. sema – «знак»). Значна кількість термінів грецького походження використовується для позначення стилістичних засобів та фігур: анафора (гр. anaphorá – «винесення вгору»); анастрофа (гр. anastrophē - «перестановка, повертання»); епіфора (гр. èpiphorá – «повторення»); синекдоха (гр. synekdochē – «співвіднесення»); епітет (гр. èpitheton – «прикладне, додане»). Що стосується назв процесів та дій, то варто зазначити, що з грецької мови збереглись, наприклад, такі терміни, як антиклімакс (гр. klímax – «драбина»); евфемізм (гр. éu – «добре», phēmí – «говорно»); апострофа (гр. àpósrophos – «повернений у бік або назад»); емфаза (гр. émphasis – «роз’яснення»). З інших мовозначних термінів, які війшли в українську мову з грецької, слід навести терміни, які виражають предмети, явища, властивості тощо: анаколуф (гр. anakóluphos – «непослідовний»); апокопа (гр. apokopē – «відсікання»); евфонічність (гр. euphōnia - «милозвучність»); лексикон (гр. léxis – «слово, вислів, мовлення»); міміка (гр. mimikos – «наслідування»); ергатив (гр. ergátēs – «дійова особа»).



наведений етимологічний аналіз свідчить, що латинська та грецька мови дали українській лінгвістичній термінології значну кількість основних термінів та стали базою для її подальшого формування.

5.4.3Слова, запозичені із західноєвропейських мов


Значно меншу роль, в порівнянні із попередніми, виконували при розвитку української лінгвістичної термінології західноєвропейські мови. На їхню термінологію також значно впливали зазначені класичні мови. Хоча виникали зовсім нові терміни, в них постійно наявні основи латинських та грецьких слів (фр. linguistique зберігає латинський корінь lingua – «мова»). В аналізованому матеріалі термінів, які походять від західноєвропейських мов, налічуємо 16.

Найбільша кількість термінів цієї групи створена в французькому мовному середовищі (9 термінів, приблизно 60% зі слів західноєвропейського походження). Сюди слід включити такі слова як арго та арготизм (фр.argot та argotismes з первісним значенням жебрацтво); адресат (фр. s'addresser - «звернутися до когось»); фейлетон (фр. feuilleton – «лист, аркуш»); ранг (фр. rang – «ряд»); каламбур (фр. calembour – «гра слів») та інші. Менш представлені терміни німецького (аблаут, йотація, дефіс) та англійського походження (менталізм, інтернаціоналізм).


5.4.4Терміни, запозичені з інших мов світу


До цієї групи термінів ми зараховували слова, які походять з інших мов, ніж були вищенаведені. Ми також внесли сюди терміни, які є складені з різномовних частин. Загальна кількість цієї групи 24 терміни.

Найчисленніше представлені назви різних мов, які не перекладаються та залишаються в початковій формі: нагуатль (назва про азтецьку мову); африкаанс (західногерманська мова, якою користуються іммігранти в Південно-Африканській Республіці та Намібії); есперанто (штучна міжнародна мова) тощо. Три лексичні одиниці збереглися з індійської мови: сандхі (узагальнюючий термін про фонологічні процеси), сбарабхакті та санскрит (одна з найстарших мов світу). По одному випадку – терміни з якоїсь скандинавської мови – сленг та польської мови – мазуріння.

Що стосується складних термінів, то слід зазначити, що це 12 слів, які складаються з латинських та грецьких частин, напр.: протоформа, етнолінгвістика, полілінгвізм, макросегмент, метатекст.

На формування української термінології, як зазначено в різних монографіях, значно впливала російська мова. На жаль, ці тенденції в нами опрацьованому матеріалі не були виявлені. Це можна пояснити тим, що українські джерела, якими ми користувались в нашій роботі, виходили від 90-х років ХХ століття, тобто після занепаду СРСР та послаблення російського впливу. Передбачається звернути увагу на виявлення зазначених фактів в рамках дисертаційної роботи.

Наступна табличка статистично відображає здійснений етимологічний аналіз простих лінгвістичних термінів.

Етимологічне джерело

мова



% вираження кількості термінів даної мови (із загальної кількості 401 термін)

Грецька мова

30,7%

Латинська мова

31,7 %

Праслов’янська, старослов’янська та українська мови

27,7 %

Західноєвропейські мови

Інші мови



3,9 %

6 %

5.4.5Проблема утворення похідних слів від іншомовних термінів


Іншомовні слова, які входять у лексичний склад лінгвістичної термінології української мови, треба пристосувати її нормам та правилам. Це здійснюється не тільки за орфографічними правилами, але й додаванням власне українських суфіксів до коренів таких слів. Цей процес наявний не тільки в українській, але в усіх європейських мовах. Кожна окрема мова користується своїми мовними засобами, які потім змінюють вигляд слова.

В лінгвістичній термінології зустрічаємось із суфіксальним способом найчастіше в іменниках та прикметниках. Іменники, які означають дисципліни набирають суфікси: -ій-, -ика (фонологія, філологія; фонетика, лінгвістика). Іменники на позначення дії створені завдяки суфіксам -ість, -ізацій-, -ацій- (актуальність, аглютинація, мультивербізація). Продуктивними є також суфікси -изм/-ізм, які не є властиві тільки українській мові, але в різних варіаціях вживаються в інших мовах (синкретизм (укр.) – synkretismus (чес.) – syncretism (англ.) – sinkretizam (хорв.) – sincretismo (італ.)).

Такі слова хоч і набирають завдяки суфіксам характерних рис даної мови, слід сприймати надалі як слова іншомовного походження, тому що в них залишився іншомовний корінь.

Особливе місце у процесі запозичування слів з інших мов займають інтернаціоналізми. Це терміни, які у тому самому вигляді та значенні, вживаються в різних мовах. Найчастіше це терміни, запозичені із класичних мов – латинської та грецької, але також і значна кількість термінів західноєвропейського походження вживається на міжнародному рівні. В українській лінгвістичній термінології інтернаціональні слова складають 61,3 % усіх запозичених термінів. Слід додати декілька прикладів для кращого уявлення: метафора (укр.) – Metapher (нім.) – Metaphor (англ.) – Métaphore (фр.); архаїзм (укр.) – Archaismus (нім.) – archaism (англ.) – archaisme (фр.); синтаксис (укр.) – Syntax (нім.) – Syntax (англ.) – Syntaxe (фр.).


5.4.6Проблема запозичення термінів з інших мов


Загальновідомо, що запозичення відбувається двома шляхами: безпосередньо з мови до мови та опосередковано. Українська лінгвістична термінологія не складає в цьому плані виключення. В нашому етимологічному аналізі виявилось, що значна кількість запозичених термінів не потрапила в українську мову безпосередньо з основної мови, але через іншу. Йшлось передусім про терміни латинського або грецького походження, які були запозичені через західноєвропейські мови. З них найчастішим посередником стали німецька та французька мови. Що стосується грецьких термінів, то вони в більшості випадків запозичувались ще через латинську мову. Але не завжди цей процес відбувався саме в такий спосіб, тому слід навести різні з’ясовані шляхи запозичення термінів від початкової мови в українську (між ними найчастіше існують один або два посередники).

Так, наприклад, посередниками грецьких термінів стали:



  • латинська мова:

    • аналіз (запозичено з лат. analysis, походить від гр. ánalysis – «розклад»),

    • синтаксис (запозичено з лат. syntaxis, походить від гр. sýntaxis – «будова, організація»),

    • етимологія (запозичено з лат. etymologia, походить від гр. étymologia),

  • французька мова:

    • архаїзм (запозичено з фр. archaїgue, походить від гр. árchaios – «давній»),

    • апостроф (посередництвом фр. мови – apostrophe, запозичено з гр. àposrophos – «повернений у бік або назад»),

    • антонім (запозичено з фр. antonyme, утворено від гр. antí – «проти» та onoma - «ім’я»),

  • деякі із західноєвропейських мов: семантика, семіотика, прототип,

  • латинська + далі невизначена західноєвропейська мова: монотонія, синкопа, епітет, енциклопедія.

Латинські терміни запозичені найчастіше через західноєвропейські мови, зокрема:

  • французьку мову:

    • афікс, афіксоїд (запозичено з фр. affixe, походить від лат. affixus – «прикріплений»),

    • амплітуда (запозичено з фр. amplitude, походить від лат. amplitudo – «обширність, просторість»),

    • асоціація, сингулатив, ілюстрація, емоція,

  • німецьку мову: африката, стиль, епос, актив,

  • далі невизначена західноєвропейська мова: афоризм.

В окремих випадках роль посередника зіграли інші слов‘янські мови: еліпсис, синтагма, дефіс, актив (рос.), автономність, синтез, реєстр, автор (пол.).

Процентуальний аналіз способів запозичення свідчить, що безпосередньо запозичені терміни перевищують (80,7 %), терміни, запозичені через інші мови (19,3 %)22.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка