Ústav slavistiky становлення української лінгвістичної термінології



Сторінка5/12
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

3.2Термінологія


Термінологія (лат. terminus – «рубіж, межа» і грец. λόγος – «слово, вчення») :

  1. Сукупність термінів, що обслуговують певну сферу знань, пов’язаних із системою понять : мистецтво, техніка, виробництво тощо. На думку вчених, слово термін уперше з’явилося у Німеччині в 1876 р.

  2. Розділ лексикології, що займається загально-теоретичними питаннями терміна.11

На Україні, крім поняття термінологія, досі часто користуються терміном термінознавство. Дефініція його така – «наука, яка займається загальновживаними питаннями терміна, термінології, номенклатури».12

Термінологія вважається ключовим складником лексичного фонду кожної мови та спрямована на інтелектуалізацію мовних засобів.

Термінологію можна поділяти на:


  • офіційну термінологію

  • обмежена правовими та технічними нормами

  • зафіксована звичаями, традицією та усною інтерпретацією

  • неофіційну термінологію

  • йдеться про загальновживану лексику.

Термінологія – дуже змінне явище, яке проходить природним розвитком разом із змінами у суспільстві та прогресом науки. Наукова термінологія – важливий компонент наукового стилю, вона належить до міжгалузевих дисциплін, отже не співпрацює тільки з мовознавством, але знаходить своє місце в усіх сферах людської діяльності. Жодна наукова сфера не може існувати без досконалого термінологічного апарату. Сьогодні питання про термінологію стає все більш актуальним, тому що, за підрахунками вчених, майже 90 % новоутворених слів належать саме до галузі наукової та технічної термінології.

3.3Термінологічна система української мови, її розвиток та формування

3.3.1Розвиток української термінології


Перша згадка про українську термінологію з’явилася на території Київської Русі у ХІ ст. Саме йдеться про переклад Ізборника Святослава, в якому пояснено незрозумілі слова святого Письма та статей Георгія Херобоска О образЂх. Перші юридичні терміни містить збірник староруського права, укладенний імовірно у ХІ - ХІІ ст., який називається Руська правда. В тодішніх літописах зафіксована також військова термінологія.

Протягом ХVI - XVII ст. виникло багато граматичних праць, в яких частково закріплена мовознавча термінологія, найчастіше церковнослов’янська. Йдеться, зокрема, про граматики та словники Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, Мелетія Смотрицького та інших. З тих часів збереглися трактати із фармакотерапевтичною та природничою термінологією (Люцідарій). Із 1591 р. походить Адельфотес, в тексті якого зафіксована грецька граматична та літературно-стилістична лексика, до котрої додані відповідники із церковнослов’янської мови.

Від середини ХІХ ст., із початком етапу українського національного відродження, розвивається наука, техніка й літературна мова. У зв’язку з цим фактом дуже актуальним стало питання про власне українську термінологію. До цих часів українська наукова термінологія не була сформованою, тому що вся наукова діяльність реалізувалась у російськйх, німецьких або польських інституціях. На цю нестандартність термінології впливало також соціальне становище України та її національної мови. Отже, з піднесенням мови й культури виникла потреба створенння української термінології різних галузей науки. Перші опрацювання проблеми термінології знайдемо в середині ХІХ ст. у М. Левченка в статті журналу Основа за 1861 р. На його думку, треба «укладати нові терміни у дусі народної мови»13. М. Левченко, крім теоретичної обробки цієї справи, уклав словничок інтернаціоналізмів із власним перекладом їх. Цей словничок трошки пізніше поповнив П. Єфименко.

За межами України, а саме в Австро-Угорщині, існував відділ для укладання слов’янської юридичної термінології (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький). У цій комісії був виданий у 1851 р. Juridisch-politische Terminologie für die slavischen Sprachen Österreichs. Новіші відомості стосовно юридичної термінології приніс Кость Левицький у роботі з назвою Німецько-руський словар висловів правничих і адміністраційних. Там німецькі терміни перекладено українськими відповідниками або словами, які сам утворив чи запозичив автор з інших мов.

Наприкінці ХІХ ст. докладніше розглядав природописну термінологію І. Верхратський, а також саме тоді почали закликати збирати термінологію, котра стосується ремесел, домашнього промислу, торгівлі тощо. У 90-х роках вчені Математично-Природописно-Лікарської секції зосередилися на термінологію фізики, математики, хімії, географії, ботаніки і т. д. Дослідженням термінології займалися й українські студентські організації у Києві та Харкові. У 1913 р. усі дотеперішні переліки термінів, переважно із технічної та природничої сфери, були передані Українському Науковому Товариству у Києві, яке стало центральною організацією для подальшої роботи.

Протягом обох світових війн розвиток термінології був зупинений. З’явились тенденції до штучного утворювання термінів. Проти цього у 1917 р. виступив М. Грушевський та запропонував користуватися вже приготованою шкільною науковою термінологією. Цим напрямком потім йшло Київське наукове товариство, результатом роботи якого була значна кількість словників. Слід навести хоча б деякі з них:



  • Короткий московсько-український словник судівництва та ділосудства,

  • Московсько-український правничий словничок,

  • Словник української фізіологічної термінології (1918) та ін.

У 20-х роках виникла Правописно-Термінологічна Комісія, котра зібрала понад 200 000 карток матеріалів, на основі яких виникали подальші словники. Від початку 30-х років значно активізувалось укладання словників, зокрема медичної, технічої, природничої, ділової термінології тощо. Термінологічною роботою в цей час займалися: Ф. Калинович (математика), О. Курило (хімія), М. Дорошенко (ділова мова), Є. Плужник і В.Підмогильний (фразеологія ділової мови). Для укладання нових термінів керувались українською народною лексикою. Що стосується Західної України, то там словникарська робота реалізовувалась лише спорадично.

Від 30-х рр. ХХ ст. лексикографічну роботу проводив новий Інститут мовознавства УАН (який продовжив роботу зниклого Інституту української наукової мови), котрому вдалось створити 7 словників з різних наукових галузей. Але у 1933 р. діяльність відділу термінології та номенклатури було припинено. Від 1936 р. у зв’язку із ліквідаціею небажаної для Росії української інтелігенції багато робіт не було видано. Робота ІМ УАН зосередилася тільки на публікацію шкільних та українсько-російських словників.

Відновлення термінологічної роботи почалося у 1957 р., коли була утворена Комісія для складання термінологічних словників. Від 1959 до 1970 р. вийшло 16 словників з ботанічної, хімічної, географічної, фізичної та інших термінологій – Російсько-український технічний словник (1961, М. Матійка). Роботи на даному етапі створювалися на основі словників із 20 - 30-х рр. Поліпшився погляд на пуризм в українській мові. Незаперечний факт у розвитку термінології від 50-х рр. – тенденції до зближення тернінологічних систем східнослов‘янських мов і запозичування російських слів. Підґрунтям для розробок тогочасної доби стали російські словники, а українські терміни були відсунуті з вживання. Отож, власне, в такий спосіб українська термінологія відчула утиск, а це в подальшому призвело до припинення термінологічної практики та опрацювання термінології в еміграції. Після першої світової війни групувалися студенти у Празі, Берліні тощо. Важливим центром стала Академія в Подєбрадах, де виникла термінологічна комісія (саме там був створений Німецько-український лісотехнічний словник,1928). Значна кількість праць виникла також у Словниковому відділі Українського наукового інституту в Берліні та в Українському термінологічному центрі в США.

У 70-х рр. ХХ ст. почала українська термінологія розвиватися і з теоретичного погляду. Заслуга в цьому належить П. С. Погребняку, з ініціативи якого відбулося перше засідання, де вирішувалися питання про нормалізацію наукової термінології. До 80-х рр. було опубліковано 75 термінологічних робіт – енциклопедій, довідників, словників із різних наукових сфер. Зазначені роботи, на превеликий жаль, виходили в малих накладах. Від 70-х рр. центрами лексикографії стали Київ, Харків та Львів. Головними осередками були відповідні Комітети наукової термінології. Слід зазначити, що у 80-х р. почала зменшуватися кількість спеціальної лексики та цей факт відбився також у мінімальному видаванні словників. Але від 90-х років почався новий період у розвитку культури, науки і мови, тому що Україна набула незалежність. Став дійсним «Закон про мови в Україні» та й словникарська робота знов активізувалась. Не тільки виходили словники та енциклопедії (напр., Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник, 1995), але й виникали нові термінологічні організації та відбувались термінологічні конференції.

Словники останніх років характеризуються широким охопленням української лексики. Їх можна поділити на декілька різновидів – універсальні, міжгалузеві, галузеві, середньогалузеві тощо. У кожній науковій сфері зазначеного періоду здійснюється лексикографічна робота, виникають нові типи термінологічних праць – посібники й термінологічні словники. Протягом 90-х рр. виникло більше, ніж 270 словників та 280 праць лексикографічного типу. Вони представлені, зокрема, двомовними та багатомовними перекладнимии словниками:


  • Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери (укладенний авторським колективом Інституту української мови НАН України, 1998)

  • Французько-українсько-російський словник термінів і скорочень протиповітряної оборони країн НАТО (Київ, 1998)

  • Словник аграрної економіки. Німецько-англійсько-російсько-український (Київ, 1997)

Найбільшою частиною вказаних лексикографічних праць були тлумачні словники з різних наукових галузей: мовознавства, правознавства, філософії, культури, педагогіки, медицини, хімії, біології, екології та інші.

Протягом 90-х років вийшло також 6 галузевих енциклопедій, зокрема, Українська мова (Київ, 2000), Енциклопедія українознавства (Львів, 1993-2000), Юридична енциклопедія (Київ, 1998). Вийшли друком й енциклопедічні словники, словники історичних та народних термінів (напр., Словник історичних зброєзнавчих термінів – Київ, 2000).

Термінографічна робота здійснюється зараз і за межами України – у США (Нью-Йорк), у Чеській Республіці, Польщі (Познань), Німеччині (Мюнхен), Югославії (Нови Сад). З 40-х рр. минулого століття укладання термінологічних робіт керується міжнародними нормами (ISO).

Від набуття незалежності України українська термінологічна лексикографія активно розвивається, удосконалюються правила термінографічної роботи й детальніше опрацюється термінологія окремих наукових галузей. Українська термінологія зараз «прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення їх питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової термінології».14


3.3.2Формування української термінології


На формування української термінології впливало багато факторів, як і на усю українську культуру та науку. До найсуттєвіших належать історичні та політичні умови, соціальне становище суспільства, а також вплив культури й мови інших націй.

Українська наукова термінологія укладалась значною мірою неорганізовано, свідком чого є її словниковий склад, в котрому з’являються «загальновживані слова, які зазнали переосмислення, і слова, утворені від українських і запозичених морфем, і кальки, і запозичення з класичних і сучасних мов та ін».15

Українська мова та термінологія протягом свого розвитку запозичувала терміни з інших мов. Основу української термінології становлять, як і в інших слов’янських мовах, грецька та латинська термінології. Значну кількість слів такого походження можливо знайти, наприклад, у медицині, ботаниці, мовознавстві. Так, напр., латинського походження слова ампула, кардіограма, грецького бібліотека, космос, психологія, назви наук тощо.

У ХV - XVІ ст. українська літературна мова зазнала значний вплив полонізмів. Пізніше, у ХVІІ - XVІІІ ст., протягом першого національного відродження, повернулась мова до традиції церковно-слов’янської. У ХІХ та ХХ ст. в українську мову проникали термінологічні неологізми і кальки з німецької та чеської мов на захїдній Україні, а з російської на сході. Найбільший іншомовний вплив зазнала українська мова під час панування Росії та СРСР16 від 2-ої половини ХІХ ст.

У 30-х роках на Україні з’явився мовний напрямок - пуризм. Цей феномен характерний для історії усіх європейських мов, починаючи латинською та грецькою мовами. Представники пуристичного напрямку намагалися очистити мову від невласних їй компонентів та утворювати лексичний склад мови на закладі існуючої лексики. З пуризмом на Україні також пов’язані тенденції до уникання усього, що стосувалось Росії - передусім відступ від російської мови.

Від 50-х років наявні тенденції до зближення термінологічних систем східнослов’янських мов – української, білоруської та російської. Найчастіший факт у формуванні української термінології – запозичення російських термінів та вживання їх замість українських.

Сьогодні існує й реалізується такий погляд, що українську термінологію слід створювати за моделями власне українського словотворення та словоскладання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка