Соціологія у (пост)сучасності зміст



Сторінка4/18
Дата конвертації26.12.2016
Розмір3.71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Проблеми зайнятості молоді в умовах ринкових перетворень
На сучасному етапі розвитку українське суспільство і держава об’єктивно не можуть гарантувати повної зайнятості працездатного населення, в тому числі молоді. Становище молоді на ринку праці погіршується також через її низьку конкурентоспроможність, відтак – недостатній попит на цю категорію робочої сили на ринку праці, а також недоліки процесу підготовки молодих фахівців до професійної діяльності. Як наслідок, у зв’язку з неповним використанням трудового потенціалу молоді суспільство і держава зазнають істотних соціально-економічних втрат, оскільки незайнятість, безробіття молодих людей породжує соціальну напругу, спонукає молодь до безповоротних трудових міграцій та втрати навичок трудової поведінки.

Задля розкриття різних аспектів проблеми зайнятості молоді в умовах розвитку сучасного українського суспільства та розробки відповідних пропозицій щодо підвищення ефективності зайнятості з погляду самих молодих людей, протягом вересня-жовтня 2011 р. було проведене емпіричне соціологічне дослідження, в ході якого здійснено анкетне опитування студентів ЧДУ ім. Петра Могили (вибірка цілеспрямована, доступна, квотна, імовірнісна).

Результати дослідження показують, що 37% молодих людей після закінчення навчального закладу збираються шукати роботу із високою оплатою, не обов’язково за спеціальністю. Таку ситуацію можна пояснити сумнівами опитаних у можливості реалізувати свої професійні плани через наявні труднощі пошуку роботи за спеціальністю. Водночас 26% опитаних зізналися, що мріють відкрити власну справу і докладуть до цього багато зусиль. Серед опитаних 54 особи (17%) твердо заявляють про свій намір реалізувати набуті професійні знання за кордоном. Слід відмітити той факт, що ні хлопці, ні дівчата ІV-V курсів не мають бажання виїхати за кордон та працювати там. Найбільша кількість респондентів, які виявили таке бажання, налічується серед студентів І курсу (11%) та ІІІ курсу (6%). Кількість студентів, які планують працювати за отриманою спеціальністю, дорівнює 13%. І лише 6% мріють вступити на навчання до аспірантури. Найпопулярнішими сферами, в яких хочуть працювати студенти, є державне управління (32 особи) та сфера підприємництва і бізнесу (28 осіб).

Більше третини респондентів (39%) впевнені, що деякий час після закінчення ВНЗ вони будуть безробітними. Причому дослідження показало, що практично всі респонденти сприймають безробіття як реальність сьогоднішнього дня. Це випливає з відповідей на питання анкети, в якій було запропоновано оцінити рівень безробіття особисто для себе. Майже половина респондентів (46%), відповідаючи на це питання, зазначає, що безробіття торкнеться їх (хоча б лише у перший рік після закінчення університету). У плані оцінки ймовірності безробіття особисто для себе студенти переживають найбільш тривожні очікування: 28% респондентів вважають, що безробіття для них цілком реальне, у той час як тільки 22% вважають, що безробіття їх омине.

Говорячи про перспективи працевлаштування, 19 студентів визначили, що у пошуку роботи після закінчення навчання вони насамперед розраховують на допомогу своїх батьків та інших родичів; 9 респондентів, які наразі здобувають професійну освіту, у пошуку роботи покладатимуться лише на власні сили та можливості. Ще одним засобом, який допоможе у пошуку роботи, як визначили 11 респондентів, будуть відомості із ЗМІ. Відзначимо те, що 26 осіб ще нічого не роблять для пошуку робочого місця. Лише незначна частина (3 респонденти) розраховують у вирішенні питання працевлаштування на допомогу свого навчального закладу. Жодна з груп респондентів не орієнтується при пошуку роботи за спеціальністю тільки на молодіжну біржу праці. Так само мало надій у випускників на Державну службу зайнятості.

Серед факторів успішного працевлаштування було названо такі: допомога офіційних та неофіційних каналів – 44% респондентів; рівень підготовленості й кваліфікації людини – 33% опитаних; активний пошук роботи самою людиною – 30% студентів.

Надзвичайно гострим на сьогоднішній день стає питання прагнення молодих людей виїжджати жити та працювати за кордон: над цим замислюються практично всі студенти. Тих, у кого немає бажання поїхати за кордон, одиниці (7%). Найбільш привабливою для молоді є робота за кордоном за тимчасовим контрактом: до цього прагнуть 50% всіх студентів, серед них 24% дівчат та 26% хлопців. Але є такі студенти, які прагнуть виїхати за кордон на постійне місце проживання та роботи: їх кількість є досить значною і налічує 43% (24% дівчат та 19% хлопців). Показово, що орієнтації на працю за кордоном та на виїзд за межі України на постійне місце проживання і роботи в молоді здебільшого обумовлюються вищим рівнем життя в інших країнах та більш високими ймовірними заробітками там.

Узагальнюючи, зазначимо, що серед молоді панують песимістичні погляди щодо свого майбутнього працевлаштування. Наявність вищої освіти на сьогодні ще не означає успішного працевлаштування після закінчення навчання. Тому більшість студентів оцінюють безробіття як цілком реальну перспективу. Для того, щоб пом’якшити негативний вплив безробіття, молоді люди прагнуть виїхати за кордон в пошуках «кращого життя». Слід зазначити також, що у низці структурних змін в зайнятості молоді простежується її орієнтація не лише на нові або більш перспективні сфери діяльності, а й, передусім, на більш фінансово привабливі галузі. Основними напрямками поліпшення становища молоді на ринку праці, на думку самих респондентів, є організація робочих місць для молоді, підтримка малого бізнесу як форми самозайнятості населення, ефективна професійна підготовка та перепідготовка.


Борисов Роман

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)
Семья и школа: основные проблемы взаимодействия
Семья известна на протяжении всей дошедшей до нас истории человечества. Это первый социальный институт, выполняющий функцию социализации, с которым сталкивается человек в своей жизни. Социализация длится всю жизнь, роль семьи в этом процессе меняется, появляются другие агенты социализации, наиболее влиятельным из которых на определенном этапе жизни человека является школа. Актуальным является изучение процесса «передачи» одним агентом социализации части своего влияния другому агенту, так как вследствие этого возникают группы проблем взаимодействия между институтами семьи и школы.

Общность исторического происхождения, многих культурных традиций, ценностей, норм и практик обуславливает возможность анализа специфического состояния современной семьи в связи с проблемами, возникающими при взаимодействии со школой не только на примере Украины, но и, например, Российской Федерации. Сегодня, согласно некоторым социологам, происходит так называемая «демографическая модернизация» семьи. Суть этого явления состоит в сосредоточении помыслов человека на свободе выбора, самореализации, личностном развитии и индивидуальном стиле жизни [1, с.69]. Любопытно, что, несмотря на происходящую «модернизацию», для 88% россиян, согласно социологическим исследованиям, семья представляется важной, для 11% – скорее важной [1, с.70].

В результате обзора социологических и статистических исследований, проведенных на территории Украины и Российской Федерации, нами были выделены следующие основные проблемы: 1. Проблема социальной адаптации. 2. Формирование профессионального самоопределения. 3. Формирование образовательной траектории.

Социальная адаптация является важнейшим условием «вхождения» личности в сложившиеся социальные группы, формирования социальных связей в целом. В этом процессе важную роль играет как семья ребенка, так и школа, причем со взрослением человека семья начинает всё больше уступать по значимости школе и ровесникам. Среди наиболее значимых факторов формирования способности к социальной адаптации в школе необходимо выделить внутришкольные (внутриклассовые) иерархии, неофициальные ценности, принятые в ученической среде, социальное расслоение. Важнейшим фактором формирования способности к социальной адаптации является влияние школьной программы, соответствующей / идущей вразрез с жизненными реалиями. В семье в качестве таких факторов могут выступать демографические характеристики семьи, ее воспитательный потенциал, экономический, социальный и культурный капитал. Так, неполные семьи отличаются от полных большей заботой о детях, наличием воспитания со стороны обоих родителей, высоким уровнем образования и благосостояния. В случае отсутствия семьи у детей наблюдается неблагоприятное течение социальной адаптации: 70% детей в интернатах отстают в психическом развитии, 57% – в физическом [2].

Важнейшую роль в определении будущей профессии играет неравенство позиций и возможностей [3, с.130]. При этом под неравенством позиций мы понимаем изначальные социальные позиции, решающую роль в определении которых играют материальный, культурный и социальный капиталы семьи.

Систему образования можно сравнить с фильтром, который отделяет наиболее талантливых учеников от наименее талантливых. Следствием прохождения через этот фильтр становится повышение либо понижение социального статуса [4, с.240]. В каждом обществе существует потребность в наличии определенного количества людей, способных выполнять функции, эффективность выполнения которых зависит от уровня образования индивида. Недостаток или превышение нужного количества специалистов в итоге тормозит общественное развитие [5, с.1]

В 2009 году Отделом социологии образования ИС РАН было проведено лонгитюдное исследование «Профессиональные и образовательные траектории молодежи в современной России», в ходе которого было обследована молодежь, закончившая среднюю школу в 1999 году [6, с.89].

Подавляющая доля респондентов после окончания средней школы продолжила свое обучения в той или иной форме. Так, в дневной вуз поступило порядка 50% респондентов, ПУ – 23,2%, средние специальные учебные заведения – 14,7%, вечерний ВУЗ либо заочно – 1,8%. Интересным оказалось влияние на образовательную траекторию такого фактора, как дополнительное образование (ДО), выражаемое в виде обучения у более опытных специалистов, посещения профессиональных курсов, приобретения знаний о новых разработках, новых навыков, посещения курсов повышения квалификации, краткосрочных курсов, тренингов, пользования образовательными программами через Интернет, получение дистанционного образования. Ресурс ДО накапливали 67,8% респондентов, причем подгруппа, имеющая высшее образование, использовала данный вид образования чаще, что привело в будущем к продвижению по карьерной лестнице (у 27,9%), повышению квалификации по месту работы (60,1%), повышению уровня доходов (у 35,5%) [6, с.94]. Зачастую финансирование ДО обеспечивала семья индивида.

Таким образом, нами были определены проблемы взаимодействия семьи и школы как социальных институтов: социальная адаптация детей, формирование их профессионального самоопределения и образовательной траектории. Нам не представляется возможным выделить превалирующую степень влияния на ребенка одного из институтов. Жизнедеятельность младшего поколения, его вхождение в социальный мир в процессе социализации предстает результатом диалектического единства и борьбы противоречивых тенденций, без чего невозможно какое-либо развитие.

Литература: 1. Лежнина Ю.П. Семья в ценностных ориентациях // Социологические исследования - 2009.- С. 69-75 2. Клименко О.Ю. Проблеми соціальної адаптації випускників інтернат них установ // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – 2010. - № 16. - С. 543-547 3. Оксамитная С. Социально-классовые основы образовательного неравенства в Украине // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 3. - с. 116-136 4. Петренко Е.С. Галицкая Е.Г. Ресурсный потенциал семьи и образовательные траектории детей и взрослых // Статистика и социология образования - 2007. - № 3. - С. 240-254 5. Чередниченко Г.А. Жизненные траектории молодежи на разных этапах образования // Социологические исследования. - 2011. - № 7. - С. 101-110 6. Чередниченко Г.А. Образовательные и профессиональные траектории выпускников средних школ // Социологические исследования. - 2009. - № 7.- С. 88-96
Бородина Дарья

Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара

(Украина, м. Днепропетровск)
Бездомность в современном украинском городе: попытка теоретического осмысления
Проблема бездомности в современном украинском городе актуализирована той социально-экономической нестабильностью, которая существует в стране практически с момента распада Советского Союза: гиперинфляция, безработица, неприспособленность большинства населения к рыночной экономике, экономический кризис и продолжающаяся трансформация общества – всё это приводит к утрате частью населения не только социального и экономического капитала, но и социальных позиций в целом. Явление бездомности наиболее часто наблюдается именно в больших городах, где в большей степени, нежели в малых городах или селах, присутствует конкуренция за ресурсы и социальная поляризация населения. Проблематика бездомности в отечественной социологии сравнительно нова, поэтому она требует более детальной теоретической и практической проработки, чем и объясняется актуальность данной статьи.

Стивенсон определяет бездомных как людей, не имеющих жилья (ни собственного, ни служебного, ни взятого в наем, ни предоставленного на долговременной основе родственниками, друзьями, знакомыми), или пользующихся доступом к жилью на эпизодической основе и рискующих остаться без него в любой момент [3, с. 26].

Социологическое изучение феномена бездомности, как, впрочем, и сбор любой статистической информации о нем, является непростым делом в силу того, что генеральная совокупность никогда не может быть определена точно. Связано это с тем, что группа, которая подлежит изучению, в обществе зачастую стигматизирована, социальные контакты бездомных обычно ограничиваются кругом лиц из этой же социальной когорты, со всем остальным городским населением контакты практически отсутствуют, причём чаще всего по обоюдному желанию.

В большом городе именно на примере бездомных (бомжей, как их принято называть в повседневной лексике) наиболее ярко проявляется неравенство (как социальное, так и, зачастую, территориальное), так как именно такие люди имеют наименьшие шансы трудоустройства, аренды жилья, получения социальных благ. Причём, на наш взгляд, взаимоусиливающие факторы, которые определяют процесс обретения бездомности, во многом определяются не физическими ограничениями, а непосредственно социальным статусом. Даже если бездомным удается найти крышу над головой, крайняя бедность и малый объем социальных связей, на которые они могли бы рассчитывать, делают их весьма уязвимыми для перспективы жить на улице. Кроме того, те способы адаптации, которые позволили им приспособиться к уличной жизни (ориентации на сегодняшний день, потребление алкоголя, негативизм, отстранённость), сужают диапазон шансов покинуть улицу.

Бездомность в городе зачастую приводит к одной из крайних форм неравенства – социальной эксклюзии. Значение термина "социальная эксклюзия" постепенно сложилось в ходе исследований бедности при изучении таких процессов, как маргинализация, лишения и нищета (депривация). Связанная с ним смена акцентов в анализе имеет отношение к новым формам социальной стратификации, которые непосредственно проявляются в городской среде.

Феномен бездомности имеет свои стадии, закономерности, результатом которых является увеличивающийся отрыв человека от общества, имеющий как объективный (ухудшение возможностей трудоустройства, разрыв всех связей с родственниками и друзьями и т.д.), так и субъективный, ментальный характер. В этом смысле можно утверждать, что бездомность – это определенная позиция "на дне" общества, чей характерный признак – резкое сокращение возможностей социальной мобильности. Принимая во внимание ограничение возможностей бездомных как таковых, можно описать в динамике основные причины приобретения этого статуса:

1. Потеря прав на жильё, потеря регистрации: выселение за неуплату, последствия жилищных афер и обмана, переезд в другой город без статуса мигранта или беженца из-за стихийных бедствий и катастроф; выписка с жилплощади по желанию родственников или соседей в связи с судимостью и пребыванием в местах лишения свободы и невозможностью впоследствии восстановить или получить право на утраченное жилье; добровольно-принудительное оставление жилья по семейным обстоятельствам (супружеское насилие и жестокость); болезнь, старческие недееспособность и слабоумие; выписка с жилплощади одного супруга другим, их родственниками после оформления развода; обман при родственном обмене.

2. Потеря постоянной работы: нежелание работодателей принимать на работу лиц без постоянной прописки; нежелание сотрудничать с неопрятными и неприглядными лицами, что связано с отсутствием у них санитарно-гигиенических условий для поддержания своего внешнего вида.

3. Ухудшение здоровья в связи с невозможностью медицинского обслуживания, алкоголизм, в более редких случаях – наркомания.

4. Добровольный, осознанный выбор бездомного образа жизни [2, с. 524].

Таким образом, бездомность для украинских городов – одна из самых актуальных проблем, которая должна быть не только детально изучена с помощью специально разработанного инструментария, но и активно решаться органами власти разного уровня. На наш взгляд, в связи с тем, что бездомность – многофакторный и крайне сложный феномен, решение этой проблемы может потребовать значительный материальных и временных затрат и, безусловно, исследовательских усилий.

Литература: 1. Алексеева Л.С. Бездомные как объект социальной дискредитации // Социологические исследования. - 2003. - № 9. - С. 52–61. 2. Коваленко Е.А. Воронка бездомности и ограничение потенциальных возможностей // Журнал исследований социальной политики, том 8, №4. - С. 519-536. 3. Стивенсон С.А. О феномене бездомности // Социологические исследования. – 1996. - №2. – С. 26-33.
Братченко Ольга

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

(Україна, м. Миколаїв)
Соціальне становище молодих сімей Миколаївщини: соціологічний аналіз
Умови розвитку сучасного українського соціуму значно ускладнюють функціонування молодої сім’ї як соціального інституту. У молоді змінюються світоглядні установки стосовно сім’ї, послаблюються установки на взяття шлюбу. Поряд з тим спостерігається підвищений рівень розлучень, що свідчить про нестабільність і вразливість сім’ї. Зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, спостерігається поширення громадянського співжиття. У складних соціально-економічних умовах молоді люди почали відкладати народження дітей до кращого майбутнього. Спостерігається значний розрив та протиріччя між бажаною та наявною кількістю дітей у сім’ї, що часто зумовлює вимушену однодітність і певною мірою визначається відсутністю належного рівня матеріального забезпечення.

З метою вивчення самооцінки соціального становища молодих сімей у вересні-жовтні 2011 р. у м. Миколаїв було проведено анкетне опитування, в ході якого було досліджено 50 молодих сімей (вибірка цілеспрямована, доступна).

За результатами проведеного дослідження було з’ясовано, що серед респондентів найчисельніша група опитаних, які висловили бажання за наявності необхідних умов народити одну дитину (44%). 38% зауважили, що вони хотіли б мати двох дітей, 18% респондентів хотіли б мати трьох та більше дітей, і жоден респондент не заявив про відсутність бажання мати дітей. Позитивним зрушенням в плані репродуктивних установок миколаївських молодих сімей є відсутність орієнтації на бездітність. В той же час, більшість респондентів схильна до малодітності.

Важливо не лише виявити репродуктивні орієнтації молоді, але й з’ясувати, що вплинуло або могло вплинути на прийняття рішення про народження певної кількості дітей у своїй сім’ї. Так, 62% досліджуваних виділили низьку матеріальну забезпеченість як перепону до народження бажаної кількості дітей, 50% – відсутність власного житла або його невідповідна якість та комфортність, 42% – невпевненість у завтрашньому дні, 32% – нестабільність у державі, 10% – проблеми зі здоров’ям та лише 6% – небажання чоловіка (дружини) мати таку кількість дітей.

Основними джерелами формування бюджету молодих сімей являються: заробітна плата за основним місцем роботи – 88%, допомога від батьків чи інших родичів – 36%, доходи від власної справи – 6%, а також соціальні виплати й допомоги – 44%. Саме тому найважливішим аспектом матеріального забезпечення молодих сімей має бути наявність у складі заробітної плати, крім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, якої вистачить і для утримання та виховання бажаної для сім’ї та суспільства кількості дітей.

Згідно з даними опитування, 14% молодих сімей живуть в достатку, 46% зазначають, що їм грошей вистачає лише на необхідне, 26% сімей живуть «від зарплати до зарплати» і 4% молодих сімей коштів не вистачає навіть на найнеобхідніше (їжу, одяг). Такі результати є індикатором низької фінансової забезпеченості молодих сімей, що перешкоджає виконанню інститутом сім’ї його базових суспільних функцій.

Стосовно забезпеченості молодих сімей житлом зазначимо, що лише 42% з них мають власне житло, але у 12% це комунальна квартира чи кімната в гуртожитку, тобто площа та комфортність їх житла є незадовільними. 34% молодих сімей орендують житло, і 14% опитаних живуть з батьками. На даному етапі розвитку українського суспільства актуальним є удосконалення державної житлової політики, зокрема, сприяння поліпшенню житлових умов сімей з дітьми і посилення соціального захисту тих, хто проживає у незадовільних житлових умовах, співфінансування та пільгове кредитування житлового будівництва.

Як свідчать результати опитування, більшість молодих сімей в Миколаєві готові до активної співпраці з державою задля вирішення соціальних проблем, якы негативно позначаються на функціонуванні як інституту сім’ї, так і всієї держави. При цьому 82% респондентів прагнуть, щоб держава приділяла більше уваги молодим сім’ям в плані їх соціальної підтримки та захисту, 12% цілком задоволені діяльністю держави і лише 6% опитаних діяльність держави у даній сфері зовсім не влаштовує.

Отже, результати дослідження свідчать про те, що негативні суспільні явища, зокрема, соціальна і політична нестабільність, економічна криза, невизначеність майбутнього із усіма її наслідками посилюють соціальну дезадаптацію молодих сімей і поглиблюють вже існуючу демографічну проблему. Поліпшення ж власного соціального становища вони вбачають у активній співпраці держави та інституту сім’ї, а також у вдосконаленні державної діяльності щодо соціальної підтримки та захисту даної категорії сімей.

Типові проблеми молодої української родини можна розв’язати тільки шляхом удосконалення та оптимізації діяльності всіх органів центральної та місцевої виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення достатнього рівня життєдіяльності функціонально спроможних сімей та соціальний захист вразливих категорій сімей. Вирішення актуальних проблем української родини має відбуватися на засадах соціального партнерства сім’ї та держави, коли держава надає всебічну підтримку сім’ї, а сім’я несе відповідальність за виховання дітей перед державою.


Бутиліна Альона

Дніпродзержинський державний технічний уніветситет

(Україна, м. Дніпродзержинськ)
Театр як соціальний феномен
Сучасні трансформації українського суспільства впливають на всі складові культурної сфери. Особливо яскраво цей вплив можна прослідкувати у театральній діяльності, що видається винятково важливим, адже саме театр як один із видів мистецтва формує систему духовних цінностей, впливає на формування гармонійної особистості, але в той же час знаходиться під впливом суспільного розвитку. Театр включений в соціальний контекст, він відображає соціальну дійсність сьогодення. Театр розглядається як форма колективної поведінки, масового спілкування, «комплекс міжлюдських взаємодій».

Театр є соціальним інститутом, оскільки не лише забезпечує відносну стійкість соціальних відносин своїх членів, а й дотримання комплексу правил поведінки, принципів, культурних норм, а також має . Він реалізує задоволення суспільних потреб соціалізації особистості, визначення певних соціально-культурних орієнтирів, а також розглядається як елемент формальної структури (існують різнорівневі державні управління культури).

Театр є одним із видів дозвілля, пізнавальним ресурсом формування уявлень, ціннісних орієнтирів, стереотипів поведінки тощо. В процесі спілкування публіки з театром одержана інформація поєднується з уже засвоєними нормами та цінностями, вона регулює контакти з оточуючим середовищем, передусім соціальним. Комунікація як процес обміну інформацією займає чи не найголовніше місце у становленні особистості та має стосунок до соціальної дії. Таким чином, комунікація, що її здійснює театр, суттєво впливає на життєдіяльність публіки (відвідувачів театру), відповідає за підтримку культурного рівня спільноти, що вимагає ставитися до театру та театрального дійства як до особливої соціальної цінності, необхідної як для особистості, так і для суспільства загалом.

Театр також є способом самореалізації особистості, засобом акумуляції культурного капіталу та, власне, способом отримання естетичної насолоди. Проте настання сучасності ознаменувалося значними змінами цивілізаційного характеру, що поєднали у собі динамізм та глобальність масштабів та не лише вплинули на перебіг соціальних процесів сучасного суспільства, а й сприяли сутнісним трансформаціям у сфері театрального мистецтва. Так, нині особливо гострою стала проблема фінансування театрів. Ефективне забезпечення стабільного фінансування роботи театрального колективу, метою якого є спілкування з глядачем, стає можливим тільки за допомогою оптимального поєднання кількох існуючих моделей фінансування, а розвиток установ, які працюють у сфері культури та мистецтва, сприятиме становленню власне української театральної культури. Нині в Україні діє 140 державних, комунальних театрів та театрів інших форм власності. Професійні театри України щороку дають близько 30 тис. вистав. Переважну більшість гастрольних вистав (близько 4 тис. на рік) українські колективи показують в Україні, а поза її межами – близько 200. Щороку в нашій країні відбувається 10-12 театральних фестивалів, що фінансуються, принаймні більшою мірою, з державного та місцевих бюджетів. Зокрема, в Україні працює 46 драматичних театри, 7 – опери та балету, 12 – дитячих та юнацьких театрів, 29 – лялькових, 37 – музично-драматичних театрів і 9 – театрів музичної комедії та мініатюр. Хоча стан театрального життя у театрах нашої держави доволі відрізняється, але певні успіхи столичних театрів дають надію на подальший розвиток театральної справи у всій Україні.

Підводячи підсумок, наголосимо, що сучасна соціокультурна ситуація в Україні та світі тим чи іншим чином екстраполюється на театральне мистецтво, тому неможливо розглядати сучасні театральні процеси окремо від соціальних реалій сьогодення. Театр має не лише вивчати, формувати, залучати публіку, він повинен постійно піклуватися про інтелектуальний і моральний розвиток своєї аудиторії, адже від того, якою вона буде завтра, залежить майбутнє самого театру.
Быкова Светлана

Восточно-Сибирский институт МВД России

(Россия, г. Иркутск)

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка