Соціологія у (пост)сучасності зміст



Сторінка6/18
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Литература: 1.Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: «Прогресс», Универс, 1994. – с. 72-130; 2. Лосев А.Ф. Диалектика мифа // Миф, число, сущность. – М.: Мысль, 1994. – 165 с.
Горбов Влад

Донецкий государственный университет управления

(Украина, г. Донецк)
SWOT- и PEST- анализ как элементы образовательного аудита ВУЗа
Проблеме качества образования во всём мире сейчас уделяется самое пристальное внимание. Руководители государств, органов управления высшим образованием, высших учебных заведений выражают озабоченность вопросами удовлетворения потребностей общества в образовательных услугах и достижения высокого уровня подготовки выпускников ВУЗов. Это является следствием ряда трансформаций, которые претерпевает современный ВУЗ как во внутренней, так и внешней среде. Изучение влияния внешних факторов – достаточно распространенный управленческий метод, позволяющий разрабатывать стратегию и долгосрочные планы развития организации. Наиболее распространенными и действенными методами такого порядка являются SWOT- и PEST-анализ. Целью данной работы является актуализация использования данных методик при проведении образовательного аудита ВУЗа. Образовательный аудит на данный момент является новой и пока недостаточно разработанной для Украины отраслью услуг, вследствие чего разработка новых методик и моделей его проведения является одним из самых актуальных направлений для повышения качества отечественной системы высшего образования. Эта тема обусловлена необходимостью расширения методологической базы образовательного аудита с целью улучшения качества информации, получаемой в результате проверки.

В предыдущих работах нами был рассмотрен образовательный аудит как механизм повышения качества образовательных услуг. Однако проблемным полем остаётся конкретизация методов, используемых в образовательном аудите, и разработка отечественной модели его проведения. Для качественного и всестороннего анализа работы ВУЗа необходим синтез различных методик. В этом случаем мы вынуждены выходить за рамки исключительно социологических методик (анкетирование, анализ документов, эксперт-опросы и т.д.) и использовать SWOT- и PEST-анализ. На основании данных, полученных в результате социологического блока образовательного аудита, появляется возможность получить дополнительную информацию, которую ВУЗ может использовать для разработки стратегического управления и долгосрочного планирования.

По окончании основного блока аудита в результате экспертизы различных секторов работы ВУЗа группа экспертов получает достаточно большой массив информации. Используя его, мы можем провести анализ влияния внешних и внутренних факторов на деятельность организации.

Термин «SWOT-анализ» в обобщённом виде представляет собой аббревиатуру слов «Strengths – Weaknesses – Opportunities– Threats», то есть «Силы – Слабости – Возможности – Угрозы».



Потенциальные внутренние сильные стороны (S):

Потенциальные внутренние слабости (W):

Потенциальные внешние благоприятные возможности (О):

Потенциальные внешние угрозы (Т):

Рис 1. SWOT- матрица

Данный метод предполагает проведение оценки для выявления сильных и слабых сторон в работе ВУЗа, а также возможностей и угроз различного порядка, исходящих из его окружения. На основании данных, полученных в результате аудита, мы можем построить SWOT-матрицу, которая образует четыре поля: СИУ (сила и угроза), СИВ (сила и возможности), СЛУ (слабость и угрозы) и СЛВ (слабость и возможности). На каждом из перечисленных полей необходимо выбрать и рассмотреть все возможные комбинации, из которых экспертами будет вычленены наиболее актуальные и проблемные для работы ВУЗа.

Для конкретизации описываемого метода кратко опишем четыре предложенных поля. Поле СИВ включает в себя вычленение и функциональное использование сильных сторон работы ВУЗа с целью получить наибольшую отдачу и успех от возможностей, появляющихся во внешней среде. Комбинация СЛВ на базе возможностей ВУЗа, выявленных аудитом, предлагает пути, как преодолеть или смягчить имеющиеся у организации слабости. Поле СИУ является одним из основных, так как отображает сильные стороны ВУЗа, способные предотвратить и устранить внешние угрозы. Комбинация СЛУ для руководства ВУЗа является наиболее значимой, так как отображает основные проблемные моменты в работе и внешнем окружении организации.

SWOT-анализ – достаточно распространённый метод, используемый руководством ВУЗа для самооценки, однако основной проблемой, стоящей перед ним, является выбор правильных индикаторов оценки работы ВУЗа и определённый субъективизм, неизбежно возникающий в процессе самопроверки. Именно в этом контексте при проведении образовательного аудита целесообразно использовать данный метод, так как экспертиза, проведённая независимой организацией, позволит устранить фактор субъективности, а на основании блока социологических исследований, проведённых в ВУЗе, – разработать качественные индикаторы оценки.

Матрица PEST-анализа также может служить одним из вспомогательных методов при проведении образовательного аудита. Она включает в себя анализ макросреды ВУЗа: P – политика, E – экономика S – социальная сфера, Т – технологии. Построение матрицы идёт фактически так же, как в SWOT-анализе, то есть разрабатываются и высчитываются наиболее важные для ВУЗа комбинации. На их основании формируется отчёт, где отображается место, качество и степень влияния факторов макросреды на деятельность ВУЗа.

Описанные методики при проведении образовательного аудита могут позволить не только расширить и углубить информацию, получаемую аудиторами, но и значительно повысить рейтинг сертификата, выдающегося после проверки ВУЗу.


Грудина Татьяна

Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова

(Россия, г. Москва)
Внесемейные ценностные ориентации как фактор нестабильности современной семьи
На протяжении последних десятилетий в нашей стране наблюдается сокращение численности населения, что проявляется в низких показателях рождаемости, высокой смертности, снижении средней продолжительности жизни. Параллельно происходит постепенное ослабление, разрушение и деградация семьи как социального института. По мнению многих социологов, в настоящее время явно выражен кризис ценностей, в частности, ценность семьи уходит на второй план. В современном обществе потребления становятся важными внесемейные ценности, что приводит к концентрации личности на её индивидуальных потребностях и желаниях.

В рамках научной школы фамилизма, представителями которой являются А.И. Антонов, В.А. Борисов, А.Б. Синельников и другие исследователи, ценностные ориентации делятся на просемейные (семьецентристские) и внесемейные (антисемейные, модернистские). Просемейные ценностные ориентации связаны с более высоким уровнем потребности в детях и большей степенью реализации этой потребности; внесемейные, в свою очередь, направлены на удовлетворение индивидуальных интересов членов семьи, результируют в низком уровне потребности в детях, а иногда и в нежелании иметь детей вообще.

Потребность личности в детях сама по себе является как духовной потребностью, формой проявления потребности в другом человеке, так и индикатором степени нравственного развития.

На сегодня среди населения распространяются внесемейные ценности, умножающие количество способов самореализации во всех сферах жизнедеятельности, кроме собственно семейной. Потребность в замещении семейных ценностей другими объектами, символически фиксирующими успешность, приводит к росту потребления (покупается машина, квартира, отдых, развлечения и т.д.). Зачастую семейный образ жизни перерастает в так называемые "карьерные гонки", в которые все больше и больше втягиваются женщины, стремящиеся изменить свой социальный статус и уровень благосостояния. Профессиональная вовлеченность супругов приводит к откладыванию реализации потребности в детях, а иногда полностью ее блокирует.

Манипулирование человеческим поведением с помощью рекламы, пропаганды потребительской культуры, престижа высшего образования, очевидно, способствует утверждению в обозримом будущем внесемейных ценностных ориентаций у индивидов. Так, наличие того или иного уровня образования влияет на ценностные ориентации через особенности стиля жизни, профессиональной деятельности, круга общения, культуры быта.

По мнению А.И. Антонова, проблема повышения рождаемости – это прежде всего проблема формирования ценностей, другого мировоззрения, сфокусированного на создании семьи с несколькими детьми.

Таким образом, современный институт семьи находится под угрозой усугубления кризиса из-за распространения внесемейных ценностных ориентаций. Решением данной проблемы может стать политика государства, направленная на поддержание и нормальное функционирование семьи. Государственные приоритеты должны быть связаны не только с сиюминутными интересами граждан и страны в целом, но и с преемственностью поколений, с передачей ценностей одних поколений другим.

Литература: 1. Андреева Т. В. Семейная психология: Учеб. пособие. — СПб.: Речь, 2004. 2. Антонов А.И. Повышение рождаемости – это проблема формирования ценностей [Электронный ресурс]. – Интернет – журнал «Новая Политика» от 16 марта 2007 г. 3. Марковская Н.Г. Место семьи в системе ценностных ориентаций личности: Автореф ..канд. социол. наук. М., 1990. 4. Фамилистические исследования. Том II. Миллион мнений о семье и себе. – Науч. ред. А.И.Антонов. М.: КДУ. 2009.


Дейнеко Олександра

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)
Ризикологічні потенції дослідження соціально-професійних планів сучасного українського студентства
Хвилі «ісламських революцій», криза Єврозони та публічні теракти створюють такі сценарії повсякденності, за яких сучасна соціологія все частіше відтворює себе в якості соціології ризику. Останні десятиліття ознаменували появу низки робіт ризикологічного напряму в соціології, початок якому поклав У. Бек. Ця естафета була продовжена як у західних соціологічних студіях (роботи Е. Гідденса, Н. Лумана), так і у пострадянській російській соціологічній школі (дослідження Ю. Зубок, К. Феофанова, К. Гаврилова, О. Яницького, С. Красікова, А. Мозгової та ін.).

На думку Ю. Зубок, в умовах кризи невизначеність і ризик посилюються, що викликано запереченням попереднього етапу розвитку суспільства, коли старі соціальні механізми втрачають свою ефективність, а нові ще не оформилися. У подібному перехідному стані виникає ризик, який проявляється одночасно з наростанням соціальних, економічних, політичних та інших суперечностей, а його ступінь залежить від гостроти і масштабу цих протиріч. Нездатність інституційних структур адекватно реагувати на подібні «больові синдроми» в суспільстві призводить до ескалації кризи і пролонгованого стану невизначеності [1, c.45]. Описана модель, маніфестуючи ризикологічний вимір соціальної реальності, а також «кризовий» стан соціального усвідомлення реальності, значною мірою актуалізує предметне поле соціології ризику як релевантної теорії, що описує теперішній стан сучасного українського суспільства. Метою даної роботи є актуалізація використання ризикогенного підходу до аналізу соціально-професійних планів сучасного студентства.

Ризик, згідно з Ю. Зубок, – відображення характеристик умов життєдіяльності соціальних суб'єктів у стані переходу від ситуації невизначеності до ситуації визначеності (або навпаки), а також самої діяльності у даних умовах, коли з'являється обґрунтована можливість вибору при оцінці ймовірності досягнення передбачуваного результату, невдачі або відхилення від мети, з урахуванням діючих морально-етичних норм [2]. Фактично дослідниця говорить про ризикогенність самого соціального простору, про ризик як характеристику практик та ціннісного поля особистості, що свідчить про багаторівневу структуру даної категорії. Особливу увагу авторка акцентує на тому, що таке визначення ризику найбільш точно відповідає специфіці молоді як групи і молодості як фази життя. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває дослідження проявів суспільства ризику в контексті соціально-професійних планів сучасного українського студентства. Саме тому ми розглядаємо актуальну «ситуацію ножиць» на сучасному українському ринку праці як втілення ризиків професійного середовища (об'єктивний рівень), а вибір студентами певних соціально-професійних планів як індикатор ризик-стратегій (шляхів протистояння, ігнорування чи адаптації до професійних ризиків) на рівні агентів.

Актуалізує обраний нами вектор дослідження соціально-професійних планів у контексті ризик-стратегій сучасного студентства комплексне дослідження проблеми ризику у соціології молоді Ю. Зубок. У роботі [3] авторка, звертаючись до аналізу індексів соціального розвитку молоді, зазначає, що найвищий коефіцієнт ризику спостерігається для показників зайнятості та роботи за спеціальністю. Це означає, що скорочення долі молоді, зайнятої у матеріальному чи духовному виробництві, багаторазового підвищує ризик її негативного розвитку у цих сферах. Ризик підсилюється також у разі невідповідності фактичного змісту роботи отриманій спеціальності [3, c.210]. В цьому контексті «ситуація ножиць» на сучасному українському ринку праці, докладно описана Л. Холод [4], виступає об'єктивним втіленням професійних ризиків для студентської молоді. Серед чинників, що підвищують ризик, Ю. Зубок зазначає також низький рівень професіоналізму, освіти, престижу професії та правову незахищеність.

Ми підкреслюємо, що, незалежно від вибору соціально-професійних планів, українське студентство апріорі знаходиться під тиском безлічі професійних ризиків: від ситуації «ножиць» на сучасному ринку праці (коли місце на ринку праці вже зайняте) до нестачі професійної компетентності для подальшої успішної самореалізації. Проте питання про соціально-професійні плани сучасних студентів є особливо значущим, оскільки латентно маркує різні ризик-стратегії.

Аналізуючи дані моніторингу цінностей українського студентства, можемо назвати ці стратегії. Наприклад, альтернативу «Байдуже чим займатися, аби платили гроші» можна віднести до стратегії перекладання (страхування), коли студенти проявляють максимальну готовність до мобільності у сфері професійної самореалізації, що частково мінімізує їх потенційну схильність до професійних ризиків. Студенти, які обрали конкретний напрям (напрями) майбутньої професійної діяльності, орієнтовані на стратегію мінімізації ризиків (протистояння ризикам) шляхом планування (вибору конкретних соціально-професійних планів). А от студентська група, для якої привабливою у контексті соціально-професійних планів є альтернатива «Чітких планів немає», демонструє найменш продуктивну стратегію уникнення (ігнорування) ризику. На підставі аналізу різних стратегій протистояння ризикам ми розглядаємо дану студентську групу як потенційно найбільш «професійно ризикогенну». Даний індикатор, на наш погляд, артикулює основну ідею суспільства ризику за Ю. Зубок, коли відтворення життєвих засобів (в нашому випадку професійного майбутнього) набуває не соціально спрямованого, а переважно випадкового, імовірнісного характеру, що відтворює ризик [3].



Література: 1. Зубок Ю.А. Методология рискологического подхода в социологии молодежи [Електронний ресурс] /Ю.А. Зубок // режим доступа http://www.socyouthran.ru/bookview.php?file=12&PHPSESSID=a7d6aa225dae5413267d4e45a4823a2e. 2. Зубок Ю.А. Проблемы социального развития молодежи в условиях риска / Ю.А. Зубок// Социологические исследования. - 2003. - № 4. - С. 42-51. 3. Зубок Ю.А. Риск в сфере образования молодежи: институциональные и саморегуляционные механизмы управления / Ю.А. Зубок, В.И. Чупров // Вопросы образования. - 2008. - № 4. - С. 31-55.4. Холод Л.Б. Изменение профессиональных ориентаций молодежи, поступающей в вузы/ Л.Б. Холод // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Х.: ХНУ имені В. Н. Каразіна, 2006. Т.1. – C. 414-418.
Дикань Богдан

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

(Україна, м. Харків)
Нігілізм сучасної української молоді в контексті соціокультурної трансформації
Після розпаду Радянського Союзу українське суспільство зіткнулося із феноменом соціокультурної трансформації. Вимірами цього процесу соціологи та економісти вважають нестабільність, деструктивність, безцільність та неінтенційність у політичному, економічному, соціальному та культурному вимірах. На фоні таких подій стала помітною різка відмінність ціннісних орієнтацій сучасної молоді у порівнянні зі старшими поколіннями.

У цей же час соціологія зіткнулася із проблемою дослідження механізмів соціокультурної трансформації, її наслідків (латентних чи видимих) для суспільства, впливу трансформації на соціальні групи, особливо на молодь, ціннісні орієнтації якої формувалися вже в період незалежної України.

Під «соціокультурною трансформацією» Л.Г. Сокурянська розуміє «процес кардинальних змін у змісті взаємодії різноманітних соціальних суб’єктів, у тому числі міжособистісної взаємодії (тобто процес ціннісної, власне культурної трансформації), який невідворотно визначає у результаті такі ж кардинальні зміни у різноманітних формах цієї взаємодії (тобто власне соціокультурну трансформацію)». Це питання висвітлювали у своїх роботах Є.І. Головаха, Н.В. Паніна, П. Штомпка, С.С. Бабенко, Т.Г. Прохоренко.

Проблемою нігілізму займалися філософи Ф. Ніцше та М. Хайдеггер, а серед українських соціологів - Є.І. Головаха. Спираючись на їх роботи, ми визначаємо нігілізм як соціальний феномен, що виникає у результаті усвідомлення особистістю не-існування цілей, цілісності, нездійснення систематизації, організації у суспільстві, звужує світогляд до надання переваги задоволенню власних потреб, знецінення попередньо існуючих цінностей та створенні підґрунтя для встановлення нових. Є.І. Головаха у своєму «Гумористичному словнику» дає наступне визначення: «Нігілізм соціальний – неприйняття соціальної дійсності без революційного пориву зробити її ще гіршою».

Ми з’ясували, що ознаки нігілізму притаманні суспільству, яке перебуває у процесі соціокультурної трансформації (українському в тому числі), адже у процесі трансформації країна стикається із таким феноменом як «суспільна травма», що був визначений Штомпкою наступним чином. «Суспільна травма» означає «деструктуризацію, неузгодженість у певній соціальній структурі» (що є складовою нігілізму). Суспільство, яке трансформується, не має «точки прибуття». Процес трансформації є спонтанним, стихійним, супроводжується відчутною кризою соціокультурної ідентичності. Це означає, що українське суспільство не має ніякої консолідуючої мети національного рівня, що й призводить до нігілізму.

Щоб показати відмінність у ціннісних орієнтаціях молоді різних поколінь, ми звернулися до результатів досліджень кафедри соціології ХНУ імені В.Н. Каразіна, проведених під керівництвом Л.Г. Сокурянської. Маючи відповідні дані, ми змогли порівняти цінності «покоління відлиги» та «першого покоління незалежності», а також шляхи проведення вільного часу «поколінням застою» та «другим поколінням незалежності». У результаті ми знайшли підтвердження існування процесу встановлення нових цінностей сучасною молоддю, причому ці цінності є більш індивідуалістськими, що притаманне нігілізму.

Результати емпіричних досліджень, проведених у рамках «Європейського соціального дослідження», в ході якого у кінці 2004 – на початку 2005 року у 24 європейських країнах було опитано 45681 респондента (2031 респондентів в Україні), говорять, що у порівнянні з іншими країнами Європи українці дійсно більше зорієнтовані на задоволення власних потреб, на самоствердження. Але не підтверджуються наші гіпотези висновками дослідників, що Україна найсильніше зорієнтована на цінності збереження (на противагу відкритості змінам) та даними про найменшу серед країн Європи розбіжність у ціннісних орієнтаціях всередині окремих соціальних груп (в тому числі не підтвердилася і велика розбіжність у цінностях різних поколінь). Проте слід звернути увагу, що різницю між ціннісними орієнтаціями різних поколінь дане дослідження визначало, опитуючи їх усіх в один і той же час, тоді як харківські соціологи досліджували їхні ціннісні орієнтації у період молодості кожного з поколінь.

Важливо констатувати особливості нігілізму (молодих) українців: він масовий, проте несвідомий – його представники не ідентифікують себе з цим поняттям. Цей нігілізм не є патологічним проявом, швидше, він є невід’ємною, закономірною частиною соціокультурної трансформації українського суспільства, її соціальним механізмом, причому дуже важливим, адже саме в рамках нігілізму відбувається трансформація суспільних цінностей.

Отже, на сьогодні нігілізм потребує розгляду як один із найважливіших механізмів соціокультурної трансформації. Потрібно дослідити його поширеність у суспільстві, свідомих та несвідомі прояви. Аналіз нігілізму може сприяти кращому розумінню причин виникнення проблем у відносинах між батьками та дітьми. Цікавим для нас є питання про подальшу долю нігілізму як феномену після завершення соціокультурної трансформації: чи повернеться він у свій попередній стан, чи зникне взагалі, чи, можливо, існує третій шлях?

Можливо, сучасний нігілізм стає латентною сходинкою при переході суспільства на якісно новий рівень розвитку. Але яким буде цей рівень, прогнозувати поки що складно, і ми не виключаємо можливість не тільки прогресу, але й регресу. Тому з’ясування механізмів поширення нігілізму, особливо того, як саме пов'язаний із формуванням нових цінностей, має стати важливим питанням для соціологічної науки . В перспективі це допоможе коригувати темп та напрям соціокультурної трансформації, і дозволить по завершенню цього переходу жити українцям іншим чином, аніж зараз.


Ефремова Валентина

Институт научной информации по общественным наукам Российской академии наук

(Россия, г. Москва)
Государственные праздники в России: к вопросу о национальной идентичности
Праздники существуют в каждом обществе. Их качественное отличие заключается в противопоставлении будним дням – значительно меньшее количество праздничных дней в календаре акцентирует внимание на их уникальности и значимости.

С позиции социального конструктивизма праздник, «как инструмент познания и общения», «делает возможным консенсус по поводу смысла социального мира» [1]. С точки зрения П. Бурдье, в самом феномене праздника существуют объективные структуры, способные «направлять и подавлять практики представления» [2]. К таким структурам и «символическим системам» относятся язык, религия, культура и т.п. При помощи этих символических систем праздник конструирует сообщество и создаёт идентификацию с ним (1), с помощью символов формирует особую реальность (2), является памятным механизмом (3).

Особое внимание в специальной литературе уделяется советским праздникам (стоит только упомянуть годовщину Октябрьской революции, первомайскую демонстрацию, День Конституции СССР), при помощи которых политический режим обосновывал свое существование и укреплял в общественном сознании свои идеологические и политические стандарты [3]. Опыт массовых советских праздников создал неповторимую праздничную культуру, основывающуюся на впечатлении единства народа и государства. Воплощением этого стала цитата из стихотворения В. Маяковского «Читайте, завидуйте – я гражданин Советского Союза», которая является концентратом советской идентичности.

Идентичность, в нашем понимании, – это конструкт, который формируется коллективно (всеми участниками властных отношений, в том числе теми, на кого власть распространяется) как ответ на вопросы «Кем Мы являемся?» и «Как Мы выглядим в глазах Других?». Национальная идентичность, как это показал Б. Андерсон, является продуктом воображаемого политического сообщества. Воображаемое – «поскольку члены даже самой маленькой нации никогда не будут знать большинства своих собратьев-по-нации, встречаться с ними или даже слышать о них, в то время как в умах каждого из них живет образ их общности» [4]. Политическая же идентичность тесно связана с конкурентной борьбой различных акторов за смыслы и коннотации праздников в поле политики.

Политическая борьба приобрела особую остроту в период распада Советского Союза и создания новых политических образований. Свои государственные праздники, выделяющие национальные символы типа Конституции, появились у всех бывших республик СССР. Исключением не стала и Россия.

На протяжении 1990-2000-х годов в России был создан и переосмыслен ряд государственных праздников, сложилось сложное сплетение смыслов и символов национальной идентичности. Среди отмечаемых сегодня более половины государственных праздников достались России в наследство от предыдущей исторической эпохи (День защитника Отечества, Международный женский день, Праздник весны и труда, День Победы). И лишь два из семи красных дней календаря – День России и День народного единства (утвержден в 2005 году) – политические праздники новой России, которые связаны с приобретением государством суверенитета, формированием нового политического курса. В то же время, особый случай представляет собой Рождество Христово: не имея статуса государственного праздника, с 1991 года оно является выходным днем.

Оба новых государственных праздника России (воплощающие «тысячелетнюю культуру», «вековые устои», «глубочайшие культурные традиции» [5], «становление державы – великой и суверенной», «физическое и духовное здоровье нации» [6], призванные «сплотить, объединить нацию» [7]) неоднозначно воспринимаются в массовом сознании россиян. В комплексном опросе Фонда «Общественное мнение» в 2005 году День России и День народного единства были самыми непопулярными государственными праздниками [8]. Самыми популярными являются ставшие в советское время нерабочими днями Новый год (93%), 8 марта (74%) и 9 мая (71%). Совсем ненамного им уступает Рождество (59%).

Таким образом, можно утверждать, что в настоящее время в России складывается уникальная ситуация многосоставной национальной идентичности, и единство идентичности сообщества находится под угрозой. Конкурирующие смыслы предыдущей эпохи, все еще живой в памяти нескольких поколений людей, вытесняются новыми смыслами. Успех в формировании сообщества зависит от того, насколько удачно различные акторы поля политики смогут воспроизводить государственные праздники, наделяя их новыми смыслами.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка