Смірнова ірина володимирівна світова література ХІХ століття. Методика. Пошук. Досвід Черкаси 2014



Сторінка1/10
Дата конвертації28.12.2016
Розмір1.32 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


УКРАЇНА

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ ТА ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

МІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ УСТАНОВ ОСВІТИ

ЧЕРКАСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА I-III СТУПЕНІВ №30

ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
СМІРНОВА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Світова література ХІХ століття.

Методика. Пошук. Досвід



Черкаси 2014

Розділ виставки: Педагогіка розвитку особистості


У роботі репрезентовано методичні матеріали із світової літератури ХІХ століття. Посібник знайомить із біографією та творчістю талановитих митців, художніми творами, поезією, крім того, подано цитатний та теоретичний матеріал, аналіз творів, тести закритої форми, цікаві завдання творчого та логічного характеру.

У поданих матеріалах запропоновано нові підходи до вивчення світової літератури у 10 класі (рівень стандарту) відповідно до чинної програми профільної школи.

Рекомендовано учителям світової літератури та інших суміжних дисциплін, а також учням при підготовці до різноманітних форм поточного та підсумкового контролю навчальних досягнень.


Автор – укладач:

Смірнова Ірина Володимирівна, вчитель світової літератури Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №30 Черкаської міської ради Черкаської області, спеціаліст Вищої категорії



Схвалено методичною радою школи

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..с.4


Штрихи до портрета письменника
Стендаль………………………………………………………………………..с.5

Оноре де Бальзак………………………………………………………………с.14

Федір Достоєвський…………………………………………………………...с.24

Лев Толстой……………………………………………………………………с.35


Поезія середини - другої половини ХІХ ст.
Волт Вітмен……………………………………………………………………с.51

Шарль Бодлер………………………………………………………………….с.64


З поезії французького символізму

Поль Верлен……………………………………………………………………с.73

Артюр Рембо…………………………………………………………………...с.84
Письменник ранньомодерністської доби
Оскар Уайльд…………………………………………………………………..с.94
Література……………………………………………………………………с.110

Вступ
Так як кожна людина не схожа одна на одну, так і кожна доба має свої специфічні риси.

ХІХ століття знаходиться на певному рубежі історії, філософії та літератури. Усе, що було до нього - це минуле, а все, що настало після, - це новітня історія, новітня філософія та новітня література.

Для літератури ХІХ століття є характерними два глобальних літературних напрямки: романтизм і класичний реалізм. Ці два напрямки
розвивалися практично паралельно, постійно взаємодіяли, збагачували одне одного. Хоча романтизм вважається “старшим” за класичний реалізм, тому що романтики раніше, ніж реалісти, набули власної естетичної теорії, що спочатку виникла в Німеччині (Єнський і Гейдельбержський університети), а потім розповсюдилася по усьому світу. Відбулося це у 90-х рр. ХVІІІ ст.. - 10-х рр. ХІХ ст. Реалізм же довгий час себе не усвідомлював. Сам термін увійшов в арсенал літературознавства лише наприкінці ХІХ ст., тоді, коли розвиток напрямку вже відбувся. Стендаль вважав себе романтиком, Бальзак – еклектиком ( на жаль, цей термін не прижився ), а більшість реалістів ХІХ ст. взагалі себе ніяк не називали. Вони просто осмислювали свою велику епоху, відчуваючи при цьому рух історії, трохи не на фізичному рівні, і намагаючись відобразити цей Великий Рух у власній творчості. 

Дана робота відповідає чинній програмі із світової літератури.


Розповіді про письменників, їхні життєві та творчі шляхи, естетичні пошуки покликані підготувати учнів до сприймання художніх творів. Учень із більшим інтересом і задоволенням прочитає твір того письменника, якого він хоч трішки уявляє собі як особистість, тим більше – якому він симпатизує.

Питання, тести, логічні завдання зосереджують увагу на ключових фрагментах твору, окремих образах, деталях, особливостях стилю письменника, допомагають усвідомити значущість художнього явища.

Отже, ХІХ ст. розгортає перед нами грандіозну ідеологічну, наукову та мистецьку панораму: тут знайшлося місце і класицизму, і романтизму, і реалізму, а також зосередженню явищ раннього модернізму. В цю історичну добу широкий загал усвідомив надзвичайно важливі поняття: «світова література», «світовий літературний процес», «система мистецтв». Тоді ж художня література стала « королевою мистецтв».

Тож ХІХ ст. «дало цивілізацію та культуру всьому людству», і не останню роль у цьому відіграли майстри пера.





Стендаль (Анрі Марі Бейль)

(1783 – 1842)

"Художник тільки тоді виконує своє призначення,

коли він веде за собою суспільство.

Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою,

вони тоді — ніщо."

Стендаль

Біографія


Один із видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Вінкельман).

Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

1797 року Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією новоствореної буржуазної держави. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадцятилітній Cтендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку погрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Стендаль брав участь у поході Наполеона в Росію в 1812 році, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії. Враження про Росію були надзвичайно сильні. Він бачив героїзм російського народу, який захищав свою батьківщину, бачив також і жорстоку сваволю самодержавства.

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль їде до Італії, лише наїздами буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало інтенсивне громадське життя Італії. У 1821 році відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турін). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські хроніки». Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів «Пармський монастир».

Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції і режиму Реставрації знайшло своє вираження в його кращих романах. У 1830 році Стендаль одержав від короля Луї Пилипа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили, як «неблагонадійного», у Трієсті. Стендаль стає консулом у папських володіннях у Чівітавеккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції і якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.

Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівітавеккії до Рима. У 1841 році з ним стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.

Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені розуми суспільства.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Зв'язок його з просвітителями можна спостерігати як у творчості, так і в його філософії й естетиці.

У розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні. Однією з головних його робіт з літератури є «Расін і Шекспір» (1825).

Стендаль підкреслює, що художник тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство. Якщо художники діють поодинці, не пов'язані з масою, вони тоді — ніщо.

Естетичні положення просвітителів Стендаль розвиває в нових історичних умовах — після Французької революції 1789—1794 років, у період назрівання революції 1830 року. Через усі твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві. Усі його статті з мистецтва перейняті почуттям нового. З кожною новою історичною епохою змінюється поняття краси, говорить Стендаль. Те, що здавалося гарним людям XVII століття, вже не може здаватися гарним тим, хто пережив революцію 1789 року. Змінюється також і історична роль письменника. Цінність письменника, переконаний Стендаль, визначається не тим, як добре він вивчив класиків, мистецтво минулого, а тим, якою мірою він брав участь у революційних подіях, в суспільному житті свого часу. Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося ще задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, приреченим на відживання.

Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі «Червоне та чорне» він характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній".

Нарешті, остання теза — це необхідність учитися у Шекспіра. Стендаль пише, що романтики ніколи не радять прямо наслідувати драми Шекспіра. Цій великій людині необхідно наслідувати в манері вивчати світ, серед якого ми живемо, бо він дає своїм сучасникам саме той жанр трагедії, що їм потрібен.

Таким чином, у своїх естетичних поглядах Стендаль є учнем і продовжувачем просвітителів. їхнє вчення він розвиває за нових історичних умов, що накладає різкий відбиток на його погляди й образи, надаючи їм нової якості. Усі вимоги до мистецтва він ставить у залежність від завдань, що їх висуває революція.

Зв'язок Стендаля з просвітителями можна простежити і в галузі філософії,- він був учнем просвітителів-матеріалістів Дідро, Гельвеція, Кабаніса. Особливе місце у філософських поглядах Стендаля посідає питання про людину. Подібно до просвітителів, Стендаль твердить, що людина повинна гармонійно розвивати всі закладені в ній здібності й сили і спрямовувати їх на благо батьківщини, рідного краю, суспільства. Здатність до великого почуття, до героїзму — ось якості, що визначають повноцінну особистість. Виняткове місце в його філософії і творчості посідає проблема пристрасті. У розумінні Стендаля пристрасть ніколи не суперечить розумові, а перебуває під його контролем. Герої романів Стендаля нерідко виступають такими ж раціоналістами у своїй любові: Жюльєн Сорель, Фабриціо, Сан-Cеверіна, навіть охоплені сильною пристрастю, завжди здатні оцінити своє почуття, свої вчинки, підкоряючи їх розуму.



Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу «Ваніна Ваніні», що ввійшла пізніше в «Італійські хроніки». У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка