Слова з атосу



Сторінка1/8
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.64 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Жан Іве Лелу

СЛОВА З АТОСУ
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА ........................................................................................................................... 2

ВСТУП ...................................................................................................................................... 6

I ВІДПОВІДІ ІЄРОМОНАХА ДІОНІСІЯ З МОНАСТИРЯ СИМОНА ПЕТРА ................ 7

ІІ ПРО МОНАХА ТА МЕТУ МОНАШОГО ЖИТТЯ .......................................................... 9

Ill ПРО МОЛИТВУ ................................................................................................................. 14

IV ПРО ВНУТРІШНЮ БОРОТЬБУ І РОЗСУДЛИВІСТЬ .................................................. 16

V ПРО ДУХОВНОГО ПРОВІДНИКА I ПОСЛУХ .............................................................. 19

VI ПРО МОВЧАННЯ .............................................................................................................. 22

VII ПРО ПРАЦЮ .................................................................................................................... 24

VIII ПРО ПІСТ, ЧУВАННЯ І ПОКЛОНИ ............................................................................ 26

ІХ ПРО ДАР СЛІЗ ................................................................................................................... 27

X ПРО СМИРЕННІСТЬ .......................................................................................................... 29

XI ПРО ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО ...................................................................................... 32

XII ПРО ГЕЗИХІЮ І ДАР СВЯТОГО ДУХА ....................................................................... 36

СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ ДУХОВНИЙ ЗАПОВІТ ......................................................................... 37

БЛАЖЕННИЙ ABBA ЗОСИМ БЕСІДИ ............................................................................... 52

ПРЕПОДОБНИЙ СИЛУАН АТОСКИЙ ОРЕЛ І ПІВЕНЬ .................................................. 66

З духовних багатств святих Отців

ТРИ КЛЮЧІ ДО ВНУТРІШНЬОГО МОЛИТОВНОГО ДІЯННЯ ..................................... 67

НАСТАНОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ПРО ВНУТРІШНЮ МОЛИТВУ СЕРЦЯ ..................... 70

1. НАСТАНОВИ СВЯТОГО СИМЕОНА НОВОГО БОГОСЛОВА .................................. 70

2. НАСТАНОВИ СВЯТОГО ГРИГОРІЯ СИНАЇТА ........................................................... 71

3. НАСТАНОВИ СВЯТОГО НИКИФОРА МОНАХА ........................................................ 73

4. НАСТАНОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ІГНАТІЯ ТА КАЛІСТА .............................................. 75

1. ВИСЛОВИ ПРЕПОДОБНОГО ЕЗИХІЯ, ПРЕСВІТЕРА ЄРУСАЛИМСЬКОГО .......... 78

2. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ФІЛОТЕЯ СИНАЙСКОГО ......................................................... 82

3. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ТЕОЛІПТА МИТРОПОЛИТА ................................................... 83

4. ВИСЛОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ВАРСАНУФІЯ ВЕЛИКОГО ТА ЙОАНА ...................... 84

5. СЛОВО ПРО АВВУ ФИЛИМОНА .................................................................................... 85

ЗВІД ПОВЧАНЬ СВЯТИХ ОТЦІВ ........................................................................................ 94

Від старчества про келійне правило і молитву, яку Ангел Господній заповів

великому Пахомієві ................................................................................................................. 95

ПРАВИЛО СВЯТОГО ПАХОМІЯ, яке заповів йому Ангел Господній .............................96



ПЕРЕДМОВА
Жан Іве Лелу бував на Атосі багато разів. - Та не для того, щоб відвідати музеї, відшукати старовинні ікони, сфотографувати цінні рукописи. Його цікавило вічне питання, що вело стількох мужів та жінок дорогою славних монастирів усієї християнської давнини: «Як спастися? Що робити, аби осягнути спасіння?» Хто питає, як спасти душу свою, той знайде відповідь у словах святого Петра, що їх він промовив до мужів юдейських у день Зіслання Святого Духа: «Ісус дійсно Месія, Господь, Спаситель, Воскреситель, Податель життя». Але як до Нього прийти, як Його прийняти, як Його наслідувати? Як змінити ціле єство своє - дух, душу й тіло - радісно визнаючи над собою владу Христа й дар Святого Духа?

Наслідування Христа

Монахи - це мужі, які знайшли відповідь на ці питання. Вони ступили на путь наслідування Христа, що стала для них опорою їхнього буття. Дуже часто уявляємо їх як самітників, що цілковито зреклися світу, а натомість вповні віддались молитві, рукоділлю та читанню. Такі уяви короткозорі. Життя монаха - діло Боже - це передовсім відповідь на поклик Христа: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною!» Святий Касіян, описуючи життя святого Антоны 2, отця монашества, камсе: «.Антоны наслідував Христа». Цитує також: таке правило: «Що робити, аби спасти свою душу?- Наслідуй Ісуса Христа!».

Наслідувати Христа означає передовсім відкрити Йому двері свого серця. Що робити, аби осягнути спасіння? Один старець відповідає так: «Май серце - і будеш спасенний». За Біблією і за довголітньою монашою традицією, людина - це найпаче її серце, в якому недосконала і розділена особа може нарешті "бути собою" - пізнати Господа і молитися до Нього в істині. «Повернись до свого серця і там побачиш, що ти -образ Божий», - каже святий Авґустин.

Монах найпаче мусить визнати, що має двояке, ба навіть многолике серце, кам'яне, яке треба злучити в мирі та пам'яті про Господа - в одне, ублагороднити, розбити в каятті, аж поки не стане воно тілесним, люблячим (Єзек. 36:26), засіяним Божим словом, зрошеним Духом Святим. Тільки з глибини такого серця зійде істинна хвала Богові, а спільне життя братів буде у згоді. Єдність сердець і зустріч зі Словом - це не тільки читання або навчання, а вічна пам'ять про останні часи, розважання у дусі, безнастанне богослужіння Богові на вівтарі свого серця.

Що декотрі називають неголосною молитвою, те монахи старовини звуть молитвою серця. Йдеться про спів чи про ту тишу, що возноситься зі серця, яке Дух Святий очищає, зігріває і просвітлює. - У цьому суть Ісусової молитви. Якщо вирвати її із серця, ризикуємо перетворити її лише на одну з численних практик зосереджености, самозаглиблення (медитації), відомих в історії різних світових релігій. Ісусова молитва - незрівнянно вища від усього цього. - Це моління серця, що визнає Ісуса за свого Господа й невтомно кличе Його на поміч, ісповідує, прославляє, слухає, жде, оплакує, ревно благає або веселиться пред Його лицем. Діло серця - Ісусова молитва - проймає ціле єство людини, відкриває їй нову путь, яка ніколи не скінчиться на цій землі, здіймає її щоразу вище і вище: зі світла до світла - нескінченного і непроминаючого.

Серце й тіло

У давнину монахи добре знали, що серце й тіло людини не такі близькі між: собою, як пара коней. Серце й тіло, хоча й творять одну особу, постійно внутрішньо протирічать одне одному і навіть воюють між: собою. їх треба примирити, приготувати до воскресіння останнього дня, завдаток якого вже маємо. Тим-то монахи ніколи не залишали тіла свого без молитви. Дбаючи про чистоту серця, вони водночас постили й тілом, чували, брали участь у Літургії. Постійно шукаючи Бога в серці своїм, приборкували воднораз і пристрасті тілесні. Розуміння монахів таке: якщо залишити тіло поза духовним життям, ризикуємо обманювати самих себе і Бога. Духовне життя, що наслідує Ісуса Христа, веде людину до глибокої цілісности, в якій Святий Дух, «зійшовши до серця», зі смиренням та подивом зрить Всемогутнього. Серце людини тоді сяє з тіла, яке поволі й собі перемінюється на милосердне. Відтак тіло й серце вже разом чувають перед Сущим, визнаючи, що Він є Слово животворяще, і прославляють Його як первоначало своє, як свого Сотворителя, як істинне щастя своє.

Монахи, що чувають, - це не люди, що не можуть спати, і посники - це не хворі на нерви, що божевільно жестикулюють, замість того, щоб словами виявляти бажання свого серця. Може, цим жестам деколи бракувало духовного значення. - У цьому криється корінь многоликого фарисейства, що постійно було спокусою монашого життя. Однак завжди були і є смиренні монахи, що самі йшли правдивою дорогою і вказували її іншим. І ця дорога - не відмінна від тієї, що нею іде кожний охрищений. Бо найцінніше в житті монаха - це те спільне, що об'єднує усіх християн, тобто любов до Бога та ближнього. Святий Бернард5 висловив це так: «Смиренність - більша від дівицтва. Якщо дівицтво не веде до смиренности, ризикує перетворитися на гордість та сухість серця». Те саме можна сказати про убожество, послух, піст. Усі ці чесноти мусять зродити нову людину в любові. Інакше вони втратять свій сенс і зведуть монаха на манівці. Справді великих ченців обурюють так звані монахи, що уповають на свої практики та зберігання обітів, вірячи, що їхні діла здобудуть їм перші місця за Господньою трапезою. Бога не можна спокушати, тим паче - монахам.

Пустиня

Життя у Бозі часто вело монахів з міста до пустині, де на самоті й у тишині знаходили вони спокійне місце, щоб молитися та пильнувати своє серце. Згадаймо святого Антонія, який щоразу далі віддалявся углиб пустині, «забуваючи про те, що вже перейшов». Пригадаймо Картузьку пустиню, Атоську гору, Оптинську пустиню; інші неприступні місця, де мешкали духовні сини святого Венедикта 6 та святого Бернарда.

Деякі ж монахи жили в містах або поблизу них. Симеон Новий Богослов 7 жив у Константинополі, святий Сергій 8 - недалеко від Москви, свята Тереза Авільська 9 заснувала монашу спільноту сестер Кармеліток в іспанському місті. Так чи інак, йшлося про шукання миру, самоти й тиші, хоча умови й обставини цього пошуку різнилися між собою.

Усамітнене життя ніколи не перешкоджало монахам приймати людей, що приходили до них за порадою чи бажали помолитися разом з ними. Проте відмовляли цікавим, незважаючи на особу.

Згадаймо лише, як авва Арсеній сказав Теофілові, надзвичайно шанованому Александрійському архиєпископові, шукати поради деінде. Коли ж ішлося про справжню духовну потребу чи щире шукання істини, тоді двері були завжди розчахнуті, а прийняття -палке й сердечне.

Монах, що відчинить двері келії ближньому своєму, не зрадить свого покликання. Навпаки, виявить цим любов братню. Святий Макарій Великий, один із духовних подвижників IV сторіччя, сказав: «Ті, що сподобилися стати дітьми Божими й народитися з висот, з Духа Святого, - моляться за все людство, благають Бога за ціле Адамове потомство. Вони горять духовною любов'ю до кожної людини. Дух зроджує у них таку сильну любов, що вони прагнуть вмістити у своєму серці всіх людей, добрих і злих -без винятку». їхнє серце, очищене Святим Духом, -сповнене милосердя до всього сотворіння. Ось чому пустинник уміє щиро прийняти і потішити, бо Христос, Якого він зустрів у таємній пустині, всіяв у його серце бажання, щоб усі люди спаслися, те бажання, що привело Ісуса з вишніх небес на землю - нашого ради спасіння.

Тим-то монастирі дуже скоро стали місцем прощ. Декотрі славні монахи мусіли навіть ховатися від людей, що шукали зустрічі з ними. Не бувало, проте, такого, щоб комусь було відмовлено в пораді. Згадаймо, наприклад, великих духовних провідників VI сторіччя святих Варсануфія та Йоана з Ґази. Вони спілкувалися зі своїми відвідувачами письмово - за посередництвом листків, які збереглися досі й свідчать про їхній подиву гідний дар істинного міркування в Бозі.

Милосердя

Монах дає просту, відповідну кожній людині пораду. Не подасть Біблії тому, хто просить хліба. Цікавиться, як це робив російський монах минулого сторіччя, навіть малими індиками, якщо ними журиться бідний селянин. Часто ділиться своїм досвідом. Коли на початку XIX ст. Мотовилов запитав у Серафима Саровськогоп про християнське життя, святий монах не прочитав йому лекції про життя в Бозі.

Натомість помолився - і неземна любов, що ринула з його серця, божественним світлом діткнулася Мотовилова. Вмить відчув він мир і радість, що пройняли його серце і зродили в ньому непохитне бажання раз і назавжди йти дорогою Євангелія. Християнське життя, - каже Серафим Саровський, - це здобуття Святого Духа. Чимало невчених і мовчазних монахів, які не вміли „гарно" говорити, зуміли поділитися з ближніми своїми світлом Святого Духа, що в них перебував.

Видається, на Заході нема такої традиції: йти до монастирів і просити поради в святих монахів -щоб не порушити клявзури та чернечого віддалення од світу, а також: через те, що духовний провід пастви був довірений ченцям або священникам. Однак відомо, яку минулому сторіччі люди вервичкою тягнулися до Арсу і знаходили там те, що інші люди - в монастирях. Паломники йшли туди не тому, щоб „відчитати" свою долю по долоні своєї руки - вони бажали почути слово прозорливого монаха, Божого чоловіка. Відповіді священника з Арсу наслідували пустинних отців. На Сході, зокрема у православних п, побутує звичай і сьогодні шукати поради в монастирях. Там вони знаходять готовість допомогти, співчуття монахів, які, однак, передусім намагаються зберегти мовчання та самітність.

Гора Атос

Монастирі - це не лише довговічні святині молитви, а й місця потіхи та співчуття для всіх людських терпінь. Монахи гори Атос сповняють це завдання уже більше як тисячу років. Величезна кількість прочан з цілого православного світу приїжджає сюди помолитися, висповідатися, порадитися з духовними мужами. Дехто навіть залишається тут, як скажімо, один паломник, що пізніше став старцем

Силуаном, а його подиву гідні твори перекладені тепер багатьма мовами. Декотрі монастирі, монахи яких походили зі східних країн, сьогодні майже порожні, тоді як на початку сторіччя були переповнені. Грецькі монастирі тепер не такі чисельні, як колись, але нині тут знову - розцвіт покликань. Прочани й далі велелюдно приходять сюди. Для них притулок завжди відчинений, стіл приготований.

Дехто, однак, відвідавши Атос, повернувся звідти зневіреним: через плітки чи деякі негативні факти, що їх завжди можна знайти в історії монашого життя. Немає диму без вогню. Знаємо, як у давнину, особливо в середньовіччі, сатирики та християнські моралісти критикували монахів. Інші ж прочани, навпаки, вернувшись зі Святої Гори, вважають, що побували серед ангелів - захоплені світлом монаших лиць, сяйвом Літургій, неймовірною красою місць. Критикани та лестуни ризикують бути осудженими, бо в обидвох випадках метою прощі не було навернення їхнього серця.

Слова монахів

Жан Іве Лелу ішов на Атос, аби почути слово -живе й істинне. Слова монахів, які він там зібрав, -прості та ясні, вони оживлюють серце вічністю святої істини, непроминаючого життя.

Сьогодні, 5гіх І в IV сторіччі в Єгипті, - це зустріч молодого чоловіка, захопленого Христом, зі старцями, які випередили його на дорозі святости. Мужі Божі не дають йому поради вчителів з висоти своєї мудрости, ані не простягають помічної руки з гори, на яку самі вже зійшли.

Смиренно, лагідно й терпляче тлумачать йому про путь до Бога, про її красу і терпкість, про небезпеки на ній. І ось уже немає більше Сходу і Заходу, а є тільки єдина путь, по котрій ідуть святі муж. Вони говорять йому про Христа, що запалив їхні серця любов'ю, і Сам Господь гряде поруч із ними. Речуть про молитву, про духовного провідника, про розпізнавання добра і зла, про піст, чування та багато інших теренів дороги до Бога - таких важливих у житті кожного християнина ось уже два тисячоліття.

Ті слова - як дороговказ духовного життя - викликають радість і довір'я багатьох читачів, що шукають Бога. Слова ті прості, але їхній смак джерельної води - необманний. Вони вчать християн зосередитись у своєму серці і в ньому слухати Євангеліє так, що з нього виливатиметься правдива молитва, бо ж серце їхнє сповнене життя вічного (св. Ісаак Сирійський).

Деколи люди хочуть причаститися Бога й молитви, та не знають, у котрі двері постукати. Блукають оманливими шляхами, дослухаючись до фальшивих порад, нехристиянських традицій, які зводять їх на погибельні манівці.

Ця книга - свідоцтво традиції християн, які не задовольняються надто простим поясненням сучасного світу. Зібрав «Слова з Атосу» муж: свого часу, добрий знавець традицій християнського Сходу, щоб навчання та практичне життя віруючих текло у правильному руслі Божих заповідей. Це не репортаж:, а духовні бесіди, до яких монахи старовини мали смак і яким святий Йоан Касіян в IV сторіччі дав добре свідчення у своїх «Бесідах».

Жан-Рене Буше




ВСТУП
Важко говорити про Атос. Треба опиратися двом спокусам: витворити з нього ікону, всюди бачачи сіяння божественного світла і канонізуючи навіть забобонні поведінки та практики, - або ж зробити з нього карикатуру і говорити про Атос так, як пишуть світські газети, що бачать там лише симонію14, гомосексуалізм15 та "бруд, яким загортаються блаженні". Між іконою та карикатурою, мабуть, треба знайти портрет.

Слова з Атосу - це спроба об'єднати і узагальнити численні бесіди з монахами на Святій Горі, зокрема з ігуменами Ставронікітом, Симоном Петром та Пантелеймоном, з монахом Хризостомом зі скиту, Ксенофонтом та іншим старцем, що мешкав в околицях Святої Анни, ім'я якого я вже не пам'ятаю.

Слово є не лише на устах того, хто мовить, а й у вухах того, хто слухає, і моя пам'ять - далеко не магнітофонна стрічка. У цій книзі ви не знайдете дослівного опису наших зустрічей. Це радше плід спільного зусилля на дорозі до досконалости, путь зрілости, яка зродилась і розвинулась в мені від слів святих старців. Мої питання були такі: Хто такий монах? Яка мета монашого життя? Як можна досягнути цієї мети? Що таке піст, чування, послух, мовчання, убозтво?

Що таке гезихія, апатея? Що таке досвід благодаті? Як сподобитися Духа Святого? Що таке молитва? Що таке молитва серця? Як молитись безупинно? Як пізнати Божу волю? Як розрізняти помисли? Яке завдання духовного провідника? Як молитися за всіх людей? Що таке любов до ворогів?

Бесідуючи з ієремонахом Діонісієм та ігуменом Симоном Петром, я зібрав їхні відповіді на кожне з цих питань у короткі розділи.

Поклики на Святе Письмо та Отців Церкви роблять ці "слова" живим відгуком традиції. Монахи радше хочуть передати те, що колись перейняли від своїх отців, аніж ділитися власним досвідом. У цьому, однак, є ризик формальних відповідей, опис ідеального монашого життя без дотичности до того, що нині переживають пустинники. Слова тоді стають тим, що називаємо спокусою ікони. Але ікона показує образ таким, яким він повинен бути. Це істинне лице людини, яке мусить, проте, ще тільки народитися.

У цих словах чується як відлуння пологових болів людини, шматованої добрими і злими бажаннями її серця, - так і відлуння нової людини, що її преобразив Божий Дух.

Треба почути радість і треба почути плач - спів і сум нашого серця.

Жан Іве Лелу


I

ВІДПОВІДІ ІЄРОМОНАХА ДІОНІСІЯ

З МОНАСТИРЯ СИМОНА ПЕТРА
Хто такий монах?

Монах - той, хто прагне наслідувати Ісуса Христа. Щодня віддає себе під провід Святого Духа - і послух уподібнює його до Христа, що був слухняний аж до смерти. Монах - це новонароджене дитя, все уповання якого - на свого Отця; це людина в Тройці.



Як стати монахом?

Зреченням себе самого. Щоб зерно принесло плід, треба посіяти його в землю: постити, чувати, жити в чистоті, вчитися смиренности, молитись безупинно (1 Сол. 5:17).



Як молитися безупинно?

Молитися безупинно - це дар Божий, що його треба просити в Небесного Отця. Коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які Його просять (Мт. 7:11). Треба просити також заступництва у Матері Божої та всіх Святих.



Які є плоди безупинної молитви?

Живу вже не я, а живе Христос у мені (Гал. 2:20). Христос в нас - це Дух Святий, що взиває Авва -Отче і молиться за всіх людей.
Як молитися за всіх людей?

Молитва за всіх людей, зосібно за ворогів наших, - це сама Божа любов у нашому серці, це благотворний плід безустанного моління. Проказуй церковне правило, читай псалми, розважай над Євангелієм, постійно взивай: «Господи, помилуй!» -і твоє серце очиститься, стане смиренним, зможе молитися за всіх людей, і за грішників, проливаючи за них сльози, кров свою.



Як можна любити ворогів своїх?

Людина не має інших ворогів, крім демонів. Молитись за демонів неможливо - їх мусимо побороти, і побороти любов'ю. А це означає розп'ястися з Христом. Зійти з Ним в ад. Тільки чисте серце, серце дитинне зможе перемогти сили темряви. Головне, щоб до серця нашого не вкралися ненависть і брехня; воно мусить стати троном світла та любови. Ось ким повинна бути людина: храмом Духа Святого (1 Кор. 6:19). - Тільки тоді полюбить вона ворогів своїх. Але часто в ній панує щось інше, ніж Бог. Ми не є смиренні, тож і любов не може в нас перебувати. І замість того, щоб молитися, ми осуджуємо, стаючи жертвою лукавих помислів.



Що таке досвід Святого Духа?

Коли нема вже нас самих, але Христос живе в нас. Тоді перебуваємо у світлі, стаємо - силою благодаті - богами, новими людьми.



Що таке гезихія?

Це тишина в серці, душі й тілі. Хто ніколи не чинить власної волі, той предстоїть у тишині перед Богом, преображається перед Ним тілом, духом і серцем. Така людина може потім сміло йти в міста й жити серед гамору: вона бо завжди зрить перед собою Бога. Але це дуже рідкісне.

Треба почати з тиші, далеко від світу, від усіх клопотів житейських, але передовсім потрібно пізнати, який добрий Господь. Хто не вміє мовчати перед Богом у келії своїй, як почує Його на майданах міста? Чимало монахів не знає гезихії навіть у келії своїй: багато говорять, мріють у помислах, згадують пусте, журяться завтрашнім днем, а це противне заповіді Господній: Вгамуйтесь і пізнайте, що Я-Бог (Пс. 46:11).

Чи гезихія веде до апатеї?

Так. Остаточна мета - це апатея. Тоді людина стає як Бог. Немає в ній більше лукавих помислів, ані жадних пристрастей: стала бо самою любов'ю -без емоцій, без жадань. Молитва такої людини -дієва й істинна: молиться бо вона тоді серцем самого Бога, Який творить і удержує світ.



Чи можливо осягнути стан апатеї?

Якби не було досвіду Святих, ми навіть би не сподіялись пізнати цього стану блаженства, що його обіцяв був Христос вірним Своїм.



Чи мають Святі визначне місце у вашому житті?

Так. Мати Божа і всі Святі - ближчі нам, аніж родичі наші чи навіть брати. Це направду живі єства, сущі в Бозі. Григорій Панама17 - це серце мого серця, це дар Божий для мого Атосу.



Як пізнати волю Божу?

Якщо помисел походить від Бога, тоді він -світло в серці: людина стає від нього смиреннішою і зростає у любові. Якщо, навпаки, помисел пристрасний та спонукує осуджувати інших - тоді походить від лукавого.

Ворог людського роду ненавидить гезихію. Якщо в тобі панує глибокий мир і любов до всіх людей - Святий Дух перебуває в тобі. Не дивуйся, якщо мир зійде на тебе разом з терпіннями та скорботами, бо тільки тоді зрозумієш слова святого Павла: Хто нас відлучить від Христової любови? (Рим. 8:35).

Христос сказав, що не має де голови прихилити. Чи не є Атос місцем для монаха, де він може прихилити голову свою?

Для мене Атос - як ракета, як ліфт. Не зупиняюся у ліфті, бо добре розумію: я тут тільки для того, щоб піднятися до неба. Не сплю у ліфті, пам'ятаю про Того, Хто очікує мене при дверях.

ІІ

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка