Сибірка. Сибірка



Скачати 149.79 Kb.
Дата конвертації03.04.2017
Розмір149.79 Kb.
Сибірка.

Сибірка – гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється спороносною бацилою сибірка, перебігає, залежно від місця проникнення збудника, у шкірній (95%) або генералізований (кишковій, легеневій, септичний) формі шкірна форма іноді, а генералізована майже завжди супроводжується специфічною септицемією з виникненням вторинних вогнищ, ураженням печінки, селезінки, нирок, мозкових оболонок.

Етіологія. Збудник сибірки – Bacillus anthracis – належить до роду Bacillus, родини Bacillaeceae. Це грампозитивна нерухлива велика паличка 3-10мкм завдовжки, 1-1,5мкм завширшки, з обрубаними кінцями, добре росте на живильних середовищах, має капсулу. У зовнішньому середовищі при температурі 12-140С і доступі кисню утворює спори. Спори стійкі до дезинфікуючих розчинів, не гинуть при засолюванні м’яса. У воді зберігають життєдіяльність протягом майже 10 років, в ґрунті – десятки років.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі на сибірку травоїдні тварини – велика рогата худоба, вівці, коні, рідше олені, кози, верблюди, свині. Бацилоносійство серед них не виявлено. М’ясоїдні тварини можуть бути носіями інфекції. У тварин переважають генералізовані форми хвороби. хворі тварини виділяють збудник з фекаліями і сечею.

Механізм передачі найчастіше контактний – при попаданні спор на травмовану шкіру, іноді слизову оболонку. Можливе зараження повітряно-пиловим і аліментарним шляхами. Факторами передачі є виділення хворих тварин, їхні трупи, шкіра, м’ясні вироби, а також вода, грунт, інфіковані предмети навколишнього середовища.



Клінічна картина. Розрізняють дві клінічні форми сибірки: шкірну ((карбункульозний, едематозний, бульозний, бешихоподібний варіанти); генералізовану або септичну (легеневий і кишковий варіанти).

Інкубаційний період при шкірній формі – 2-14 днів, найчастіше 2-3 дні, при генералізованій – від кількох годин до кількох днів.

Шкірна форма. Найчастіший варіант цієї форми карбункульозний. Частіше карбункул буває один, іноді зустрічається кілька – 10 карбункулів. На місці проникнення збудника з’являється неболюча червоно-синювата пляма (макула), потім папула, яка чешеться. Через добу в центрі папули з’являється пухирець (везикула), який містить серозну рідину, що швидко темніє стає кров’янистою. Через кілька годин пухирець лопає і на його місці утворюється виразка з темним дном. Через добу вона перетворюється в чорний неболючий щільний струп, який нагадує вуглину. Навколо струпа на запальному червоному кольору валику висипають вторинні пухирці, які оточують його ніби вінцем. Надалі пухирці розриваються, виразкуються, вміст їх підсихає. Це сибірковий карбункул. Навколо карбункула з’являється м’який, драглистої консистенції набряк, межі якого поступово зникають у здорових тканинах. Шкіра цієї ділянки бліда або синюшна. Постукування пальцем у ділянці набряку спричиняє драглисте дрижання (симптом Стефанського).при локалізації карбункулу на голові, ший, лиці, слизовій оболонці рота перебіг хвороби буває більш тяжким. Набряк може поширюватись на верхні дихальні шляхи і привести до асфіксії та смерті.

Загальні прояви, які супроводжують розвиток карбункула – гарячка в межах 38-390С, озноб, головний біль, безсоння. У більшості хворих після 4-5 дня від початку хвороби ці симптоми піддаються зворотному розвитку і зникають. Місцеві прояви сибірки зникають повільніше. На місці карбункулу утворюється еластичний рубець. Утворення карбункула супроводжується регіональним лімфаденітом; лімфовузли неболючі.

Едематозний варіант характеризується наявністю драглистого набряку без карбункула. Шкіра стає блискучою, напруженою, з’являються різної величини пухирці, на місці яких потік утворюються зони некрозу, що пізніше перетворюються у струпи.

Бульозний варіант шкірної форми сибірки – у місці вхідних воріт інфекції замість карбункула утворюється пухирці або пухирі з геморагічною рідиною. Вони швидко збільшуються, потім лопають, некротизуються, утворюючи вкриті чорним струпом виразкові поверхні, подібні до сибіркового карбункула і з аналогічним перебігом.

Бешихоподібний варіант спостерігається найрідше. На шкірі з’являється почервоніння, часто виникає значна кількість тонкостінних білявих пухирців різного розміру, які наповнені прозорою рідиною. Через 3-4 дні вони лопають, струпи утворюються досить швидко, загоєння відбувається без рубцювання.

Генералізована форма (сепсис).

Клінічна картина сепсису, незважаючи на різноманітні прояви в початковому періоді, в розпалі хвороби майже однотипна: тяжкий стан, геморагічний висип, менінгеальний синдром, затьмарення або відсутність свідомості, судоми, іноді збудження, гостра недостатність кровообігу, загальний ціаноз, носові, шлункові, маткові кровотечі, крововиливи в шкіру, яка вкрита холодним потом. Часто уражаються легені і кишки.

Ускладнення.

Можливі набряк легень, мозкових оболонок, виникнення виразок на слизовій оболонці травного тракту, їх перфорація, при шкірній формі – вторинний сибірковий сепсис.

Прогноз при шкірній формі у разі своєчасного лікування сприятливий. У хворих на септичну форму – серйозний.

Специфічна діагностика. Лабораторне підтвердження включає бактеріоскопію і посів на живильні середовища з наступним виділенням культури збудника сибірки та його ідентифікацією.

З метою ранньої і ретроспективної діагностики використовують шкірно-алергічну пробу з антираксином гідролізат вегетативних форм бацил сибірки. Антраксин вводять внутрішньошкірно в дозі 0,1 мл. результат враховуютьчерез 24 і 48 годин. Проба стає позитивною з 4-5 дня хворого.

Диференціальний діагноз. Шкірну форму сибірки слід диференціювати з бешихою, банальним фурункулом, карбункулом і туляремією.

Диференційна діагностика септичної форми сибірки з пневмонією, сепсисом різної етіології досить важка. Вирішальне значення має бактеріологічне дослідження.

Лікування.

Призначення спеціальної протисибіркового імуноглобуліну та антибіотиків. Добова доза імуноглобуліну при легкій формі – 10мл, середньотяжкій – 40, тяжкій – 60-80мл.

З антибіотиків призначають пеніцилін по 200000-300000 Од/кг на добу, ампіцилін по 4-6г на добу, цефалоспорини по 4-5 г на добу, тетрацикліни по 0,3-0,5г х4 рази на добу, аміпоглікліни та макралідин.

Тривалість лікування антибіотиками – до зниження клінічних проявів, але не менше 8-10 днів.

При наявності ІТШ використовують інтенсивне патогенетичне лікування.

Профілактика.

Хворого госпіталізують в окрему палату, виділяють окремий посуд, предмети догляду, халати, а при септичній формі – окремий персонал.

В палаті проводять щоденну вологу дезинфекцію.

Хворих виписують після клінічного видужування і дворазового негативного результату бактеріологічного дослідження харкотиння, крові, сечі, калу, проведеного з інтервалом у 5 днів.

За контактними встановлюють нагляд протягом 14 днів. З профілактичною метою їм вводять протисибірковий імуноглобулін.

Для специфічної профілактики застосовують суху живу вакцину СТІ, яку вводять одноразово нашкірно. Ревакцинацію проводять щорічно. Плановій вакцинації підлягають працівники м’ясокомбінатів, підприємств шкірної сировини й вовни, бактеріологічних лабораторій, ветеринарної службі.

Ветеринарно-санітарні заходи полягають в ізоляції та лікування виявлених хворих на легку форму тварин і підозрілих на зараження сибіркою м’ясо тварин, хворих на сибірку, знищують. Проводять профілактичну вакцинацію тварин.
Правець.

Правець – одне з найтяжчих гострих інфекційних захворювань, яке характеризується наявністю тонічних напружень скелетної мускулатури і періодичними генералізованими судомами, обумовленими ураженням певних структур центральної нервової системи токсином збудника, який проникає в організм через пошкоджену шкіру і рідше через пошкоджені слизові оболонки.

Етіологія. Збудником являється анаеробна, спороносна паличка B.tetani, або паличка Монастирського-Ніколайера. Паличка грампозитивна. Спори є стійкими до впоиву фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища, десятками років зберігає життєздатність у ґрунті. Збудник витримує нагрівання до 900С протягом 2 годин, при кип’ятінні гине через 30-50хв, в морській воді зберігається до 6 місяців. При температурі +370С, достатній вологості і відсутності кисню спори проростають, утворюючи вегетативні форми, важливою біологічною особливістю яких є токсиноутворення. Правцевий екзотоксин є однією з найсильніших бактеріальних токсичних речовин, яка поступається за токсичністю лише ботулінічному токсину.

Епідеміологія. Паличка знаходиться в ґрунті, а також , як нешкідливий житель кішківнику багатьох домашніх тварин та диких та людини, де існує в вегетативній формі, яка виділяє токсин, котрий не всмоктується стінкою кишки.

Вхідними воротами інфекції можуть бути найрізноманітніші рани, як значні так і ледь помітні.

Імунітет у перехворівшого майже не розвивається внаслідок слабості антигенного подразнення, летальна доза токсину менше за імуногенну.

Клініка. За клінічною класифікацію розрізняють загальний (генералізований) і місцевий правцю.

Загальний генералізований правець. Інкубаційний період 1-60 днів. Чим він коротший, тим тяжкий перебіг хвороби і вища летальність. Розрізняють такі періоди хвороби початковий – характерними є тягнучий біль, печіння в ділянці рани, фібрилярні посіпування прилеглих м’язів, пітливість. Іноді виявляється симптоми Лоріна-Енштейна: 1) судомне скорочення під час масажування їх проксимальніше від рани; 2) скорочення тувальних м’язів і закривання напіввідкритою рота під час удару шпателем або пальцем по внутрішній чи зовнішній поверхні щоки.

Хвороба починається гостро. Одним із ранніх симптомів судомного періоду є тризм – тонічне напруження і судомне скорочення жувальних м’язів, яке утруднює відкривання рота. Згодом розвиваються судоми мімічних м’язів внаслідок чого обличчя набуває своєрідного вигляду посмішки разом з плачем, сардонічна усмішка. При цьому рот розтягнутий, кути його опущені, лоб в зморшках, брови і крила нога підведені, очі прищулені.

Третьою типовою ознакою є опістотонує тонічне скорочення м’язів розгиначів, що зумовлює вигнуте положення хворого із закинутою назад головою, опираючись тільки на п’ятки і потилиці.

До постійних симптомів хвороби належить також інтенсивний біль в м’язах внаслідок їх постійного тонічного напруження і надмірного функціонування.

На тлі постійного підвищення тонусу м’язів з’являються загальні тонічно-клонічні судоми, які тривають від кількох секунд до 1 хв і більше з частотою від кількох разів протягом доби до 3-5 разів за хвилину. При цьому свідомість хворого не порушується, що посилю його страждання. Судоми посилюються у відповідь на будь-які подразнення (світло, звукові), причому снотворні і наркотичні речовини не є ефективними.

Часто тяжкі напади судом дихальних м’язів, гортані і діафрагми різко порушують акт дихання і можуть призвести до асфіксії і смерті.

Типовим проявом місцевого правця є лицевий паралітичний правець. Або Розе головний, який розвивається при зараженні через раневу поверхню голови, шиї, обличчя. Виникає парез або параліч лицьового нерва за периферичним типом на боці ураження, часто напруження м’язів з тризмом і сардонічною усмішкою на другій половині обличчя. Можливі розлади смаку і нюху.

Тривалість перебігу правця 2-4 тижні. Особливо небезпечним є гострий період хвороби – до 1-12 дня хвороби. смерть нерідко настає в перші 4 дні хвороби. після 15 дня хвороби можна говорити про початок періоду видужування, перебіг якого дуже повільний.

Ускладнення. До ранніх належать бронхіт і пневмонія ателектатичного аспіраційного і гіпосттатичного походження. Наслідком тетанічних судом можуть бути розриви м’язів і сухожилків, переломи кісток, вивихи, компресійна деформація хребта.

Лікування. Комплексне, і проводиться в таких напрямках:


  1. хірургічна обробка рани

  2. створення повного спокою хворому

  3. нейтралізація циркулюючого в крові токсину, вводиться одноразово протиправецва сиворатка з попередньою десенбилізацією за Безредкою (1500-200 Ао/кг) в/м, а при дуже важкому перебігу в/в: введення правцевого анатоксину по 0,5-1 мл в/м кожні 3-5 днів 3-4 рази на курс.

  4. зняття судомного синдрому

  5. попередження та лікування ускладнень

  6. створення адекватної діяльності всіх систем та органів.

  7. Посилення догляду за хворим.

  8. Нещеплених хворих проводять активно-пасивну профілактику шляхом введення підшкірно в різні ділянки тіла 1,0 (20ОД) правцевого анатоксину. І 3000 антигенних одиниць дії протиправцевої сироватки.

Профілактика правцю проводиться в двох напрямках:

  1. профілактика травм

  2. специфічна профілактика хвороби.

Планова АКДП-вакциною та АП-анатоксином. Планова імунізація АКДП проводиться дітям з 3-місячного віку триразово по 0,5 мл вакцини з інтервалом 1,5 місяця. Ревакцинацію проводять через 1,5-2 роки одноразово в дозі 0,5 мл, а також АДП у 6, 11, 14-15 років, а потім кожні 10 років одноразово в дозі 0,5 мл. Екстрена згадувана раніше.


СКАЗ.

Сказ – гостра інфекційна хвороба з групи вірусних зоонозів, розвивається внаслідок укусу або ослинення хворою твариною, характеризується енцефаломієлітом, що призводить до смерті, проявами різкого збудження рухових центрів, судомами м’язів матки і дихальних м’язів з наступним їх паралічем, слинотечею.



Етіологія. Збудник сказу – Neuroryctes rabiei –належить до роду Lissavirus, родині Phabdoviridae. Розмножується в тканинні мозку теплокровних тварин.

Вірус сказу нестійкий щодо факторів зовнішнього середовища; 1-3% розчини лізолу і хлораміну, 55 розчин карболової і хлороводневої кислоти швидко знезаражують інфекційний матеріал, при кип’ятінні гине протягом 2 хвилин. Добре зберігається в замороженому вигляді.



Епідеміологія. Основним і сталим джерелом інфекції для людини є собаки, особливо бродячі, а з диких тварин. Основним резервуаром вірусу в природі є вовки, лисиці, шакали, серед яких виникають спонтанні епізоотії сказу.

Зараження людини настає під час укусу хворою твариною, а також внаслідок ослинення свіжих поранень шкіри або слизових оболонок.



Клініка. Інкубаційний період у людини триває від 12 до 100 днів дуже рідко до одного року і довше. У перебігу хвороби розрізняють три стадії: провісників, збудження, параліч.

Стадія провісників триває 1-3 дні і характеризується загостренням ознак хвороби в місці укусу. Рубець в ділянці укусу червоніє, навколо нього з’являється набряк з парестезією шкіри, поновлюється біль, який супроводжується відчуттям печіння та інтенсивного свербіння (феномен рубця). Одночасно з’являються немотивоване почуття страху, виникає головний біль, дзвін у вухах, безсоння, пригнічення настрою, хворий впадає в глибоку депресію

Стадія збудження характеризується синдромами гідрофобії з пароксизмальними приступами шалу і гіперсалівації. Спочатку при спробі пити, а потім від вигляду води, дзюрчання її, навіть при згадці про неї виникає характерний напад судом, який починається з неспокою, жаху, рухливого збудження з болючими спазмами м’язів глотки і гортані, розладів дихання. хворі неспокійні, кидаються, збуджені, молять про допомогу. Період збудження супроводжуються інтенсивною слинотечею, тим більше нестерпною, що хворий не може ковтати слину і розплювує її навколо.

Остання стадія хвороби паралітична. Припиняється напади збудження, гідрофобії, хворий лежить нерухомо, обличчя, руки, тіло вкриті великими краплями поту, продовжується нестерпна слинотеча. Свідомість ясна, хворий знову може їсти і пити, дихання стає вільнішим. Такий стан триває 1-3 дні. Однак при цьому посилюється тахікардія, знижується АТ. Внаслідок різкого зневоднення організму риси обличчя загострюються, хворий швидко худне, розвивається олігурія. Тривалість цієї стадії 18-20 годин, смерть від паралічу серця або дихального центру. Загальна тривалість хвороби 3-7 днів.



Діагностика. Діагноз ставиться на основі типової клінічної картини, а також наявності в анамнезі укусу або ослинення твариною, що загинула або зникла.

Специфічна діагностика є ретроспективною. Метод флюорещіюючих антитіл дозволяє швидко іденфікувати вірус в тканинах головного мозку і слинних залоз людини, що загинула від сказу.



Лікування. Для лікування сказу випробовують все, що відомо в медицині. Спроби специфічного або медикаментозного лікування хворих на сказ продовжується в умовах експерименту. Рекомендована така схема симптоматичного лікування сказу.

  1. постійний нагляд і догляд за хворим, спрямований на максимальний захист його від зовнішніх подразників.

  2. Зняття симптомів неспокою, тривоги, нападів судом, гідрофобії за допомогою заспокійливих, курареподібних, наркотичних засобів.

  3. Підтримання діяльності органів кровообігу і водно-мінеральної рівноваги.

  4. Люмбальна пункція для зменшення внутрішнього тиску.

  5. За показами – рання трахеотомія та підключення апарату ШВЛ.

Профілактика передбачає комплекс заходів боротьби з епізоотіями природного і міського типу.

Запобігання захворюванню людини після укусу або ослинення її хворою на сказ або невідомою твариною здійснюється шляхом старанної первинної обробки рани з промивання її милом та припіканням концентрованим розчином йоду. Хірургічна обробка рани протипоказана, оскільки призводить до вкорочення інкубаційного періоду внаслідок додаткової травматизації.

Специфічна профілактика здійснюється шляхом пасивної та активної імунізації. Вона передбачає введення (за Безредкою) 0, мл/кг маси антирабічного імуноглобуліну і через 24 години проведення курсу щеплення антиробічною тканинно-культуральною вакциною по 5 мл протягом 2-25 днів і додатково на 10, 20, 30 день після закінчення основного курсу.

Антитіла з’являються через 2 тижні після початку щеплення, а поствакцинальний імунітет стає діючим через 2 тижні після закінчення вакцинації.

Протипоказів щодо вакцинації немає. Протягом 6 місяців від початку щеплень забороняється вживати алкоголь. Застосовувати гормони УФ та γ-опромінювання.

Туляремія.

Туляремія – гостра осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричинюється туляремійною бактерією,.. передається контактним, повітряно-пиловим, аліметарним і транмісивним шляхом, характеризується гарячкою, специфічним лімфаденітом і ураженням залежно від вхідних воріт шкіри, очей, мигдаликів, легень і інших органів.

Етіологія. Збудник туляремії – Francisella tularensis - належить до роду Francisella , родини Brucellaceac. Розрізняють 3 підвиди бактерії туляремії: голарктичний, середньоазіатський , неарктичний.

Збудник туляремії витримує низькі температури протягом 3-6 місяців, а також висушування на зерні, соломі, шкірках тварин. Чутливий до високої температури і звичайних деззасобів.



Епідеміологія. Резервуаром і джерелом інфекції туляремії є різні види диких і синамропних гризунів (ондатри, зайці, водяні щурі), а також свійські тварини. Від людини до людини хвороба не передається. Зараження людини можливе всіма відомими шляхами:

  1. контактний – під час контакту з хворими тваринами і їх виділеннями

  2. аліментарний – при вживанні інфікованих продуктів харчуванні і води

  3. повітряно-пиловий – під час обмолоту зернових, оборобки фуражу

  4. транмісивний – через укуси комара, кліща, гедзя.

Сприйнятливість висока, сезонність літньо-осіння. Після перенесеної хвороби формується стійкий імунітет.

Клініка. Інкубаційний період триває від кількох годин до 20 днів. Перебіг хвороби може бути гострим, підгострим, рецидивуючим. Розрізняють такі форми туляремії: бубонна, виразково-бубонна, очно-бубонна, ангінозно-бубонна, генералізована, абдомінальна, легенева.

Усі форми хвороби мають гострий початок, прдромальні ознаки не характерні. Температура тіла з ознобом і підвищується до 39-400С. На місці проникнення інфекції часто виявляються первинний ефект- інфільтрат, виразка, нагноєння. Спостерігається біль у голові, попереку, м’язах, слабість, пітливість, часті розлади сну, на висоті гарячки ейфорія. Лице гіпермійоване, кон’юнктивіт, склерит. Гарячка є тривалою (2-4 тижні), має ремітуючий або інтермітуючий характер. Швидко розвивається генералізована лімфаденопатія. Лімфатичні вузли збільшені, еластичні, чутливі під час пальпації, не спаяні з прилеглими тканинами. Збільшується печінка, селезінка. У перші 2-3 тижні хвороби з’являється розеольозний, папульозний, іноді ексудативний поліморфний висип, який, як правило, вкриває симетричні ділянки тіла, після зникнення висипу часто спостерігається лущення. При дослідженні крові після зникнення нетривалого початкового лейкоцитозу виявляється лейкопенія, відносний лімфоцитоз, моноцитоз, ШОЕ збільшена. Тривалість хвороби 15-30 днів

Бубонна форма розвивається внаслідок проникнення інфекції через шкіру і характеризується збільшенням регіональних лімфатичних вузлів. Вони збільшуються. Сягають розміра курячого яйця. Контури бубонів чіткі, вони рухомі, шкіра над ними малозмінена.

Виразково-бубонна форма розвивається внаслідок проникнення збудника через шкіру. У місці проникнення збудника через 1-2 дні послідовно з’являються пляма, папула, малоболюча виразка. Під час загоювання вона покривається темними струпом зі світлим вінчиком, після чого залишається пігментований рубець.

Очно-бубонна форма туляремії розвивається у разі проникнення збудників через кон’юнктиву. Одночасно з загальними проявами (гарячка, головний біль, нездужання) спостерігається припухання повік, виражений кон’юнктивіт з утворенням ерозій і виразок на кон’юнктиві, гнійними виділеннями, болючиим регіональним лімфаденітом перед вушних, рідше передньошийних або підвищенних лімфовузлів (кон’юнктивіт Паріно).

Ангіонозно-бубонна форма розвивається внаслідок проникнення збудника з інфікованими продуктами харчування і водою. З’являється помірний біль у горлі, затруднене ковтання, гіперемія слизової глотки. На мигдаликах – некротичні нальоти сірувато-білого кольору. З’являються регіональні бубони (шийні, привушні, підщелепні), що іноді нагноються.

Абдомінальна форма туляремії розвивається при зараженні інфікованими продуктами або водою. Біль в животі за інтенсивністю нагадує гострий живіт. Часто спостерігається нудота, блювання, закреп, іноді пронос, матеоризм.

Легенева форма розвивається при зараженні повітряно-пиловим шляхом. На тлі загальної інтоксикації з’являється біль у грудях, сухий кашель з виділенням харкотиння. Рентгенологічно виявляють запальні зміни в тканині легень, збільшення легеневих, навколотрахеальних. Середостінних лімфатичних вузлів.

Генералізована форма перебігає за типом загальної інфекції септичного характеру.

Ускладненя розвиваються при генералізованій формі вторинна пневмонія, вторинний туляремійний менінгіт, менінгоенцефаліт, міокардит, перкардит, поліартрит.

Діагноз. Вирішального значення набувають дані епідеміологічного анамнезу та клінічних проявів.

Для лабораторної діагностики туляремії використовують біологічний, серологічний методи і внутрішньошкірну алергічну пробу. З серологічних методів застосовують РА, РНІА, які стають позитивними з 2-3 тижня хвороби (діагностичний титр 1:100).



Внутрішньошкірна алергічна проба проводиться з туляриномзависсю вбитих бактерій туляремії. Пробу оцінюють через 24-36-48 годин. Позитивною вона стає вже з 3-8 дня хвороби, утримується позитивною роками, що використовують і для ретроспективної діагностики.

Лікування. Антибактеріальна терапія: стрептоміцин в/м 1-2г на добу до 5-7 днів нормальної температури тіла, але не менше як 8-10 днів, левоміцитин, тетрациклін, аміноглікозиди у звичайних дозах. Вводять специфічну вакцину в/в, в/м, п/ш по 1,5, 10,15 млн мікробних тіл на ін’єкцію з інтервалом у 5 діб. Курс лікування 6-12 ін’єкцій.

Профілактика. Ліквідація природних осередків, гідромеліоративні роботи, знищення диких і регулювання кількості промислових гризунів, забезпечення охорони джерел водопостачання, продовольчих складів, житлових приміщень від заселення гризунами.

Вакцинація населення нашкірно живою туляремійною вакциною гайського-Ельберта.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка