Швейцарське бюро співробітництва в Україні



Сторінка7/12
Дата конвертації30.12.2016
Розмір2.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВИСНОВКИ

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні, зумовили необхідність реформування Державної кримінально-виконавчої служби України та приведення її у відповідність із міжнародними нормами. Функціонування кримінально-виконавчої служби має базуватися на дотриманні положень Конституції і законів України, засад міжнародного права та європейської етики, принципів позапартійності, політичної незаангажованості, відкритості для взаємодії з національними і міжнародними громадськими організаціями та інституціями.

Для оптимального вирішення службових завдань, досягнення високих результатів у роботі працівників установ виконання покарання необхідно мати логічно обґрунтовану, докладно сформовану систему вимог до професійної діяльності персоналу установ виконання покарання. Система вимог повинна охоплювати усі сфери діяльності пенітенціарного персоналу: від прийому на службу, підготовки спеціалістів у цій сфері, до статусу в якому конкретно повинні бути закріплені персональні вимоги до кожного працівника пенітенціарної системи. Відповідність колу вимог до професійної діяльності не повинна бути односторонньою, контролюючою.

Постійні заняття зі службової підготовки, періодичні курси підвищення кваліфікації для кожної посади як на регіональному рівні, так і на центральному; науково-теоретичні конференції з питань методологічного та методичного забезпечення діяльності персоналу установ виконання покарання і практичні наради (семінари) по обміну досвідом практичних працівників (керівників служб установ та активних працівників – на центральному та регіональному рівнях), повинні забезпечувати можливість відповідати змінюваним вимогам щодо кожного співробітника установ виконання покарання.

Грамотно організована кадрова політика системи в цілому та кожної установи виконання покарання повинна створити можливість залучення до діяльності в установах виконання покарання людей, які максимально відповідають, при існуючому забезпеченні, поставленим перед ними завданням.

Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби (схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008) передбачає низку заходів щодо вдосконалення системи підготовки та рівня соціального захисту персоналу, а саме:




  • створити вищий навчальний заклад для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої служби;

  • створити мережу лікувально-оздоровчих закладів для медичного обслуговування, реабілітаційного та відновного лікування персоналу кримінально-виконавчої служби і членів їх сімей, осіб, звільнених зі служби у кримінально-виконавчій службі;

  • забезпечити персонал кримінально-виконавчої служби необхідними гарантіями соціального і правового захисту, розробити механізм забезпечення їх житлом.

Вимоги та професійна підготовка персоналу, який працює з особами, засудженими до ДПВ, є одним з пріоритетних напрямків реформування пенітенціарної системи України на сучасному етапі. Значну увагу слід приділити: забезпеченню компетентності у виконанні функціональних обов’язків персоналом; формуванню орієнтації на гуманність у стосунках із засудженими; розвитку навичок толерантної поведінки та вмінь поводитися в екстремальних ситуаціях.

Комплектування пенітенціарного персоналу особами зі спеціальною освітою – надійна гарантія належної реалізації пенітенціарної політики держави, адже найважливіше не те, яка пенітенціарна система буде прийнята у суспільстві, а те, які люди будуть виконувати місію морального відродження занепалих і гинучих людей.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996.— № 30.— Ст. 141.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар/ Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанюка А.Х. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. –560с.

3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1995.— №34.— Ст. 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.—2002.—№1: Державна служба в Україні.— С. 324-327.

4. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23.06.2005р. //ВВР. –2005. – №30 . –Ст. 409.

5. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 166-169.

6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонської.— К.: Сфера, 1999.— С. 37-44.

7. Европейские пенитенциарные правила. Рекомендация Совета Европы R (2006) 2. – Донецкий Мемориал, Донецк, - 40 с.

8. Мінімальні Стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій.— К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996.— С. 47-62.

9. Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 від 28.04.1983 р.

10. Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи України: затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року №88.

11. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002р. №167. — К.: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2002.—9 с.

12. Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: Схвалено Указом Президента України від 25 квітня 2008 року №401/2008.

13. Про порядок добору, вивчення, оформлення кандидатів на посади рядового і начальницького складу і проведення спеціальної перевірки осіб, прийнятих на службу (роботу) в кримінально-виконавчу систему: затверджено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 15 травня 2000 року №94.

14. Норми професійної етики працівника кримінально-виконавчої системи: схвалено на засіданні розширеної колегії Державного департаменту України з питань виконання покарань 21 лютого 2003 року.

15. Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань кадрового забезпечення органів, установ і навчальних закладів кримінально-виконавчої системи. упоряд: М. Кревсун, А.Литвинов. – К.,2004. – 348с.

16. Фойницкий И.А. Учение о наказании в связи с тюрмоведением. – М.:Добросвет, 2000; Городец, 2000. – 464с.

17. Радов Г.О. Пенітенціарна ідея: Думки на тему. –К.: МП “Леся”,1997. – 288с.

18. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та особлива частини): навч. посіб. // за заг. Ред. О.М. Джужи. – 2-е вид., перероб. та допов. –К.:Юрінком Інтер, 2002. – 448с.

19. Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К.:Сфера,2002. –293с.

20._Пожизненое заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом // Составитель А.П. Букалов – Донецк: Донецкий Мемориал, 2001. – 152с.

21. Длительные сроки отбывания наказания и пожизненное лишение свободы: прошлое, настоящее и будущее. Материалы международной конференции - М.: PRI, 2008. – 180с.

Захарченко Наталія Володимирівна

Старший інспектор навчального відділу Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

ЗНИЖЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ В ОСІБ,

ЗАСУДЖЕНИХ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Агресивні засуджені представляють собою найбільш важкий і водночас найбільш вразливий прошарок контингенту, котрий перебуває у місцях позбавлення волі. Такі засуджені своєю поведінкою створюють загрозу здоров’ю і життю собі, іншим засудженим та персоналу, що за ними наглядає.

За матеріалами засідання колегії ДДУ ПВП від 31 жовтня 2008 року №16 КД протягом 9 місяців 2008 року у виправних колоніях порушено 436 кримінальних справ проти 368 за звітний період минулого року, або на 18,5% більше. Рівень злочинності у розрахунку на 1 тис. засуджених, відповідно збільшився на 26,4%.

В установах виконання покарань і слідчих ізоляторах протягом поточного року допущено: п’ять вбивств (управлінь Департаменту в Запорізькій – ВК №77, місті Києві та Київській – ВК № 85, Сумській – ВК №116, Миколаївській – ВК № 53 та Вінницькій областях – ВК №59); одне посягання на життя працівника правоохоронного органу (Житомирська УВП №8); один замах на вбивство (Білозерська ВК №105); три умисних тяжких тілесних ушкоджень (Харківська ВК № 43, Миколаївський та Черкаський СІЗО); одне середньої тяжкості тілесне ушкодження (Первомайська ВК №117); групова бійка засуджених (Петровська ВК № 24); чотири випадки нанесення засудженими членоушкоджень (Темнівська ВК № 100, Бердянська ВК №77, Свердловська ВК №38, Микитинська ВК №87) [1].

Дана інформація підтверджує, що агресивна поведінка засуджених виступає своєрідним індикатором ефективності роботи всієї системи правоохоронних органів і органів виконання покарань. Адже здійснення агресивних вчинків свідчить про відсутність якісних змін в "Я"-концепції людини, дає неблагополучний прогноз щодо майбутньої ресоціалізації засудженого та ймовірності здійснення рецидивних злочинів.

На теперішній час актуальною є необхідність активізації роботи психолога та пенітенціарного персоналу щодо зниження рівня агресивності у засуджених.

В установах виконання покарань України утримується 1516 засуджених до довічного позбавлення волі, із них: 1501 – чоловіки, 15 - жінки. Це особлива категорія агресивних злочинців : садистів, які отримували сексуальне чи інше задоволення від мук і страждань своїх жертв; особи, які вчинили вбивства із застосуванням вогнепальної зброї; психопати; алкоголіки; особи із залишковими явищами травм черепа та засуджені за вбивства на грунті сімейно-побутових конфліктів.

Колесникова З.А. та Штефан Є.Ф. описали психологічний портрет особистості агресивно-насильницького злочинця [6]. Для нього характерні: агресія, ворожість, тривожність, неврівноваженість, емоційна нестійкість, слабкий самоконтроль, конфліктність, дефектність ціннісної системи, особливо у сфері цілей і змісту життя.

Зміни в структурі правосвідомості агресивного злочинця проявляються у спотворенні конкретних морально-психологічних регуляторів поведінки: фаталістичності та негативній оцінці минулого життя, зниження потреби в саморегуляції, орієнтація на споживацьку позицію, порушення міжособистісних відносин, неприйняття таких цінностей як життя, здоров’я, статева недоторканість і людська гідність.

В якості самовиправдання своєї позиції такий засуджений використовує психологічний захист, у скоєному ним злочині звинувачує інших осіб або зовнішні обставини. Його морально-психологічні установки викликають почуття несправедливо ображених, вони вважають, що мають право чинити самосуд та помсту, користуватися фізичною величчю над оточуючими.

Баронін А.С. теж наголошував, що вбивці - це найчастіше імпульсивні люди із високою тривожністю та емоційною збудливістю. Для них в першу чергу важливі власні переживання та інтереси, несформована установка відносно цінності життя іншої людини. Середовище їм здається ворожим. У зв’язку із цим у них ускладнена правильна оцінка ситуації, і вона легко змінюється під впливом афекту. Підвищене сприйняття до елементів міжособистісної взаємодії приводить до того, що індивід легко роздратовується при різних соціальних контактах, відчуває їх як загрозу для себе. Вбивці часто переносять на інших те, що властиве їм, а саме агресивність, ворожість, мстивість. Є ймовірність, що їх психологічні особливості, що стали внутрішніми причинами вчинених злочинів, можуть проявитися і під час відбування покарання [2].

В. Сулицький, кандидат психологічних наук, практичний психолог Микитинської виправної колонії № 87, провівши дослідження в установі, розробив типологію засуджених до довічного позбавлення волі [10].

Перший тип „застрягаючий”злочинцям характерні: висока образливість, застрягання на негативних переживаннях, відгородження і занурення в себе, що супроводжується формуванням афективно заряджених ідей. У них виявляються порушення контактів з реальністю, при цьому особисті відносини організовуються на базі уявлень, що слабо піддаються корекції. Реальне спілкування замінюється псевдоспілкуванням, вони можуть переносити свої переживання та претензії на оточуючих. Стосунки з іншими нестійкі, ці особи легко ображаються. В більшості випадків їм притаманні апатія, дратівливість, депресивні стани, занурення в себе, можливі порушення мислення, погана пам’ять і погана концентрація.

Другий тип „ексцентричний” об’єднує злочинців, яких можна назвати дивними й ексцентричними. Вони непередбачувані, імпульсивні, мають невисокий рівень освіти (8 - 10 класів), часто змінювали місце роботи. Більшість раніше були засуджені за злочини проти особи, на момент здійснення вбивства не працювали. Вони відзначаються підкресленим нонконформізмом (непокорою середовищу) і протиставленням своїх суб’єктивних настановлень, поглядів і думок оточенню, а деякі відзначаються мінімальною пристосовністю до зовнішніх соціальних вимог і дуже гостро реагують на конфліктні ситуації. Їх індивідуалізм лише поглиблюється при протидії оточенню. Корекція їх поведінки надзвичайно важка.

Третій тип „неадаптований”. Засуджені цього типу характеризуються поганою соціальною пристосовністю, схильністю до агресії, нездатністю чітко усвідомлювати соціальні норми. Часто їх злочини безглузді, погано сплановані, імпульсивні. Нездатність до соціалізації і своєрідність мислення стають основними моментами, що визначають їх соціальну небезпеку.

Четвертий тип „безвідповідальний”. Особи, які належать до нього, мають тенденцію до надмірної активності та імпульсивності, безвідповідальності і недовіри. Вони поєднують в собі збудливість, циклічність настроїв і станів, характеризуються аморальністю, схильністю до обману. Для задоволення своїх бажань і честолюбства можуть витрачати масу енергії і зусиль, проте не можуть взяти на себе якісь обов’язки і відповідальність. У поверхових контактах іноді можуть справляти сприятливе враження. Вони лише зовні доброзичливі, в основі їх поведінки лежить егоцентричність.

Психологічні особливості засуджених вивчались українськими та зарубіжними психологами. Зокрема, психологічним аспектам поведінки засуджених присвячені роботи Л. Балабанової, Б. Волкова, Л. Гундерук, К. Ігошева, А. Зелінського, В.Сулицького, Т._Якимчука, О. Морозова та інших.

Прояви будь-якого роду агресії - фізичного насильства (в т.ч. суїциду), вербального залякування, прихованих спроб здійснити примусове керівництво поведінкою іншої людини є протиправними, неприпустимими, аморальними.

Прояви агресії у засуджених до довічного позбавлення волі часті і повністю викорінити їх неможливо.

Людина, засуджена за вчинений злочин довічно – решту життя, до смерті живе у винятково складних умовах, в яких депривація полягає, перш за все, у щоденному повторенні одноманітних, раз і назавжди штатних зовнішніх ситуацій. Засуджений, за умовами його утримання, перебуває на межі нервово-психічного стану, який важко витримати. Головна причина – неможливість життєвих змін, що даровані людству. Це призводить до: сенситивності у ставленні до людей, предметів, тварин, природних явищ тощо; нечуттєвості до усього світу; паранояльних проявів у поведінці; шизоподібних розладів особистості [10].

Проте більшість вчених визнають, що над афективними, агресивними вчинками, проявами в поведінці людини можливий контроль.

Р. Кратчфілд, Н. Лівсон вважають, що контролю над агресією можна досягти через навчання і виховання. На їх думку, процес навчання контролю своїх агресивних прагнень чи здатність виражати їх в формах, прийнятих в рамках даної цивілізації, називається соціалізацією агресії. Вони також вважають, що ті ж механізми, які відповідають за моральне научіння, лежать і в основі соціалізації агресивних імпульсів. У вітчизняній психології велике значення надається вивченню механізмів соціалізації, формуючого впливу соціальної ситуації на розвиток особистості.

Існують різні теорії, які пояснюють природу даного феномену. Якщо вважати, що агресивні дії є наслідком прояву вроджених імпульсів, то засоби контролю агресії будуть спрямовуватися на виснаження і виведення таких імпульсів.

У кінці 70-х років увагу багатьох вчених привернула проблема покарання. Вивчаючи соціально-психологічні механізми дії покарання, А. Р. Ратинов сформулював низку узагальнень, суттєвих з точки зору підвищення ефективності боротьби з асоціальною поведінкою:


  • мотивуюче значення покарання тим ефективніше, чим ближче
    момент його застосування;

  • попереджуюча роль покарання тим вище, чим неминучіше воно є
    для суб'єкта;

  • стимулююча сила покарання тим більша, чим більших благ позбавляється правопорушник;

  • успіх превентивної мотивації покарання знаходиться в зворотному зв'язку від ступеня поширення і стійкості заборонених форм поведінки;

  • ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того, наскільки заборонену дію суб'єкт вважає для себе прийнятною, бажаною і потрібною.

Наукові дослідження, юридична і педагогічна практика доводять, що система покарання не має відповідного впливу на зниження агресивності злочинців і, як така, потребує вдосконалення.

Р. Берон, Д. Річардсон зазначають позитивний вплив моделей неагресивної поведінки [3]. На їх думку, існує безліч ситуацій, в яких відчувається напруження, їх можна розрядити, якщо задіяні в них особи демонструють стриману поведінку, закликають не йти на крайні заходи або роблять те й інше разом.

На сьогоднішній день відомими є спроби зарубіжних учених контролювати агресію засобом фізіологічних маніпуляцій. Відомо, що у людей, як і у тварин, є природжені нервово-ендокринні системи, специфічні фізіологічні субстрати, які, активізуючись, викликають ворожу насильницьку поведінку. Виходячи з цього, фізіологічні методи є допустимими в ряді країн Заходу для лікування пацієнтів з особливо вираженими симптомами насильницької поведінки. Американські автори В. Марк і Ф. Ервін - автори відомої роботи "Насильство і мозок" - вважають, що руйнування невеликих фокальних областей лімбічної системи призводить до усунення небезпечної поведінки у вбивць та насильників

Відомі чотири основні методи фізіологічного контролю над агресією:



  • хірургічне втручання з наступним видаленням визначених ділянок мозку;

  • мозкова електростимуляція;

  • зміна гормонального балансу організму;

  • фармакотерапія.

Даний метод контролю агресії є чисто медичним, не до кінця вивченим, і не може бути застосований з метою вирішення соціальних проблем. До того ж, виникає безліч питань етичного порядку, і тому неможливо вести мову про його широке застосування.

Вчені продовжують пошуки більш універсальних та ефективних стримуючих стратегій. Деякі із цих стратегій базуються на принципі навчання поведінки, включаючи вплив на внутрішні імпульси, які нейтралізують ворожість.

Перспективною є методика несумісних реакцій, висунута Р. Бероном. В основу її покладено психологічний принцип, згідно з яким одна людина не може одночасно переживати два якісно відмінні емоційні стани або реагувати на одну і ту ж ситуацію одночасно двома протилежними по своїй природі відповідями. Звідси випливає, що будь-які стимули чи умови, здатні викликати реакції чи емоційні стани, несумісні з гнівом і агресією, можуть ефективно використовуватися з метою їх запобігання [3].

Особлива увага в індукції несумісних реакцій приділяється емпатії, гумору і незначному еротичному збудженню. Одним із найбільш важливих внутрішніх критеріїв індивідуального розвитку особистості є емпатія. Чим сильніше розвинута здатність людини співпереживати, тим менше ця людина вдається до агресії.

На зниження рівня агресивності особистості впливає сміх. У результаті експериментальних досліджень вчені довели, що сміх може внести розрядку в самі напруженіші в емоційному плані ситуації. Однак, щоб досягти саме такого ефекту, сюжети гумористичних матеріалів не повинні в своїй основі мати ворожість чи агресію.

До потенційних джерел реакції, несумісних з агресією, відносять також легке еротичне збудження, що викликається легким доторкуванням, поглажуванням тощо. Однак, відкриті сексуальні стимули генерують високі рівні збудження, які можуть викликати фрустрацію, а також змішування позитивних і негативних реакцій.

Загалом, стратегія несумісних реакцій є малоефективною в плані пошуку засобів боротьби з насиллям і агресією. Практичному застосуванню в нашому суспільстві, на нашу думку, можуть підлягати лише її окремі положення. А саме:


  • сприяти на практиці виробленню альтернативних, несумісних з гнівом і агресією форм поведінки;

  • створювати атмосферу, яка б викликала співчуття до чужого болю;

  • формувати почуття добра і емпатії;

  • прагнути в складних конфліктних ситуаціях послабити загальне напруження індивіда за допомогою гумору, не даючи негативізму виплеснутися у відкрито ворожі сутички між людьми.

Не всі існуючі програми контролю та попередження агресії є ефективними і доцільними для застосування. Тому психологи вдаються до впровадження адаптованих ними програм профілактики та корекції агресивності, тривожності у засуджених до довічного позбавлення волі.

О.Морозов і Т.Морозова зазначають, що першочергове завдання психолога полягає у встановленні точного психологічного діагнозу, в якому б визначався стан людини, наступні зміни і можливий кінцевий результат. Цей етап дуже важливий і є передумовою корекційної роботи. Вони створили власний алгоритм вивчення агресивної поведінки засуджених. У нього входить розроблена "Карта-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених" та особистісний опитувальник Айзенка. Опитувальник Айзенка дозволяє визначити рівень нейротизму у засуджених, а наявність в ньому шкали неправди є деяким гарантом контролювання установчих відповідей [8].

В даний час найбільш популярними психодіагностичними методиками дослідження агресивності є опитувальник А. Баса – А. Дарки, тест С. Розенцвейга, тест руки Е. Вагнера "Hand Test", проективний тест "Неіснуюча тварина"[4].

Психокорекційна робота щодо зміни світогляду, наближення до ідеї каяття, зниження рівня агресивності у засуджених передбачає застосування практичним психологом, психіатром різних методик впливу на особистість.

О.Морозов засвідчує, що агресивні вчинки часто протікають на тлі неврозів, ситуаційних невротичних реакцій та неврозоподібних станів. У залежності від особистісних особливостей засуджених порушення набувають вигляд неврастеноподібних, істероподібних і нав"язливоподібних розладів. Для всіх цих форм розладів принципова схема психологічного впливу залишається єдиною [8]:


  1. Встановлення продуктивного контакту з клієнтом.

  2. Дезактуалізація гострої невротичної симптоматики та агресивних тенденцій.

  3. Застосування методик з урахуванням симптоматики.

  4. Соціально-психологічна корекція.

  5. Вироблення та закріплення психопрофілактичної навички.

  6. Вплив з метою закріплення соціальних зв’язків, розуміння особливої цінності збереження сім’ї.

О.Морозов і Т.Морозова у роботі з агресивними засудженими пропонують психологам установ використовувати такі методики психологічного впливу: раціональна психотерапія, психогігієнічний комплекс, прогресивна релаксація, аутогенне тренування [8]. Проте для засуджених до довічного позбавлення волі проведення сеансів психологічного впливу має бути лише в індивідуальній формі, носити комплексний характер та адаптованим до даної категорії.

Основним видом психологічної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі є індивідуальна робота, що включає бесіду, інтерв’ю, консультування. Але її результативність залежить не тільки від знань, умінь і навичок психолога, але й різноманітності підходів до вирішення конкретної проблеми, які є в його арсеналі.

Як свідчить практика, жодна методика з індивідуальної роботи з клієнтом не діє у „чистому вигляді” стосовно засуджених до довічного ув’язнення. Їм вже обридли бесіди, тестування і, як вони кажуть, „моральні нотації”. Будь-які розмови вони намагаються звести до біблійних читань. У 80 % засуджених Біблія стає настільною книгою [10].

Проведений нами аналіз наукових праць, статей дозволяє зробити низку висновків і практичних рекомендацій щодо зниження агресивності у засуджених до довічного позбавлення волі.



  1. Найагресивнішою категорією є засуджені до довічного позбавлення волі, так як у структурі їх злочинів переважно насильницькі. Психологу, психіатру і пенітенціарному персоналу слід пам’ятати, що прояви агресії в їх поведінці повністю викорінити неможливо. Проте, їх потрібно контролювати.

  2. Першочергове завдання психолога полягає у встановленні точного психологічного діагнозу, в якому б визначався стан людини, наступні зміни і можливий кінцевий результат. Рекомендуємо практичним психологам УВП використовувати психодіагностичні методики дослідження агресивності: опитувальник А. Баса – А. Дарки, тест С. Розенцвейга, тест руки Е. Вагнера "Hand Test", проективний тест "Неіснуюча тварина", "Карту-опитувальник вивчення агресивної поведінки засуджених", особистісний опитувальник Айзенка.

  3. Робота психолога не повинна обмежуватися констатацією психологічних особливостей того чи іншого злочинця, а має носити активний психокорекційний і психотерапевтичний характер. Основним видом психологічної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі є індивідуальна робота, що включає бесіду, інтерв’ю, консультування. Рекомендуємо для зниження агресивності проводити також сеанси раціональної психотерапії, психогігієнічний комплекс, прогресивну релаксацію, аутогенне тренування. Зазначимо, що для засуджених до довічного позбавлення волі сеанси психологічного впливу слід проводити лише в індивідуальній формі, вони мають носити комплексний характер та бути адаптованими до даної категорії.

  4. Радимо диференційовано підходити до планування, організації та проведення психокорекційної роботи, враховуючи характер скоєного вбивства засудженим до довічного позбавлення волі:

    1. Провідною рисою особи серійних вбивств є висока тривожність. До них бажано проявляти витримане ставлення, забезпечувати їх соціальну і психологічну визначеність з урахуванням властивостей особи та її типологічної приналежності. Проблемою в роботі з серійними вбивцями є формування їх належного ставлення до вчиненого злочину. Практично всі вони проявляють бажання приписувати відповідальність за вчинену серію вбивств іншим. На це необхідно звернути увагу тому, що вбивства здійснюються внаслідок конфліктів, внутрішніх або зовнішніх, що, природно, перешкоджає справжньому розумінню своєї вини і розкаянню. У зв’язку з цим формування настановлення на усвідомлення себе джерелом, причиною позбавлення життя має принципове значення.

    2. Особливої увагу звернути на злочинців, що вчинили три і більше вбивств, оскільки серед них виявлено максимальну кількість осіб, схильних до суїциду.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка