Штефан М. Й. Цивільний процес : підруч для студ юрид спец вищих заклад освіти / М. Й. Штефан. – 2-ге вид., перероб та доп. – К. ІнЮре, 2001. – 694 с. Зміст



Сторінка9/47
Дата конвертації28.03.2017
Розмір9.73 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   47

Глава 7. Участь у процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким надано законом право захищати права і свободи інших осіб

§ 1. Мета, підстави і процесуальні форми участі


Органи державної влади, орган місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни можуть у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних інтересів інших осіб.
Органи державної влади та орган місцевого самоврядування в передбачених законом випадках можуть бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою для дачі висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ст. 121 ЦПК). Участь у таких випадках органів державної влади і місцевого самоврядування є однією з форм здійснення ними компетенції в галузі виконавчо-розпорядчої і правоохоронної діяльності.
Профспілки, які беруть участь у справі, в цій процесуальній формі виконують свою соціальну роль як об'єднання трудящих по захисту трудових, інших соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок, працівників.
Інші соціальні об'єднання беруть участь у цивільному процесі з метою захисту прав та інтересів окремих громадян — членів своїх колективів або їх сімей.
Підставами участі в процесі зазначених суб'єктів є норми цивільного процесуального права й інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб.
Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб можуть брати участь у цивільному процесі в двох процесуальних формах: зверненням до суду із заявою (тобто порушення процесу по справі); вступом у процес по справі для дачі висновку за власною ініціативою чи ініціативою суду. Право на порушення процесу по справі надано органам державної влади, профспілкам, підприємствам, установам і організаціям та окремим громадянам (ст. 121 ЦПК), а право на дачу висновку — тільки органам державної влади, органам місцевого самоврядування.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни можуть бути суб'єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає їм повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб по конкретних справах; наявності в осіб, захист прав й інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути позивачем, заявником по справі), а для дачі висновку органами державної влади і органами місцевого самоврядування замість цієї умови — наявність справи в провадженні суду; наявність у них цивільної процесуальної правосуб'єктності (права бути суб'єктом захисту прав інших осіб, набувати цивільні процесуальні права і нести обов'язки).
Зазначені суб'єкти захисту прав інших осіб відповідно до ст. 98 ЦПК є особами, які беруть участь у справі, тому вони мають права і несуть обов'язки, визначені ст. 99 ЦПК, незалежно від процесуальної форми участі. Коли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації порушують процес по справі в інтересах інших осіб, вони користуються правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК).
У здійсненні своїх процесуальних прав вони незалежні від волі осіб, права і охоронювані законом інтереси яких вони захищають. У зв'язку з цим вони можуть відмовитися від поданої ними заяви, змінити заявлені ними вимоги, але такі дії не позбавляють особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, вимагати від суду розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК). Укласти мирову угоду суб'єкти захисту прав інших осіб не можуть, оскільки не є учасниками матеріально-правового спору.

§ 2. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі


Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, що пов'язані з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і коли така участь передбачена законом. Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки і піклування, житлово-комунальним, фінансовим та ін.
Кодекс про шлюб та сім'ю України (статті 66, 129) покладає на органи опіки і піклування захист особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб. При цьому (відповідно до ст. 129 КпШС) органами опіки і піклування виступають: державна адміністрація районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради. А ведення справ покладається на відповідні їх відділи і управління: народної освіти — щодо осіб, які не досягли 18 років; охорони здоров'я — щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними; соціального захисту — щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я. Отже, зазначені органи можуть бути суб'єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що перебувають під опікою і піклуванням, у всіх підвідомчих судові справах. По одних — мають право звернутися із заявою про порушення процесу, а якщо справа була розпочата за ініціативою інших осіб, повинні вступити в процес для дачі висновку; по інших — тільки вступити в процес для дачі висновку по справі.
Органи опіки і піклування згідно з КпШС мають право пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 47), про позбавлення батьківських прав (ст. 71), про визнання усиновлення недійсним (ст. 121), про скасування усиновлення (ст. 125). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки і піклування для дачі висновку в справах, передбачених статтями 71,119 КпШС, є обов'язковою.
Відповідно до ч. З ст. 2653 ЦПК до заяви у справах про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
Справи про поновлення у батьківських правах (ст. 75), по спорах про дітей (статті 67, 76) також розглядаються за їх участю. Вони повинні вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських обов'язків (ст. 152). У справах про встановлення факту батьківства і факту визнання батьківства їх участь для дачі висновку є обов'язковою. Якщо встановлення таких юридичних фактів необхідне для здійснення прав на одержання пенсії і спадкоємства, то для участі в справі залучаються відповідно органи соціального захисту і фінансові органи для дачі висновку.
Функцію органів опіки і піклування по захисту прав інших осіб й інтересів держави здійснюють органи соціального захисту в справах осіб, над якими за станом здоров'я встановлено піклування (ст. 129 КпШС). Але більш поширена їх участь у формі дачі висновку в справах окремого провадження — про встановлення юридичних фактів (перебування на утриманні, визнання батьківства та ін.), необхідних для вирішення питання про призначення пенсії, тощо. У таких справах можлива участь пенсійних органів Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ України.
При здійсненні своїх функцій органи опіки і піклування приймають відповідні рішення (п. 6 Правил опіки і піклування), тому їх висновком у справі має бути рішення в письмовій формі. Виконання житлово-комунальними органами функцій управління житловим фондом України обумовлює можливу і необхідну їх участь у цивільному процесі в справах, пов'язаних зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке відповідало б законодавству в галузі житлового будівництва і захищало права громадян, підприємств, установ, організацій. На можливість участі таких органів у цивільному процесі у справах, що виникають із спорів щодо житлових правовідносин, звертав увагу судів Верховний Суд України у постановах № 9 від 19 вересня 1975 р. «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України»; № 9 від 18 вересня 1987 р. «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»; № 2 від 12 квітня 1985 р. «Про практику застосування судами Житлового кодексу України» тощо.
Для дачі висновку про придатність жилого приміщення для проживання суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їх інтереси. Невиконання цього обов'язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, постановленого у таких справах без їхньої участі.
Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб'єкт комунальної власності і підприємницької діяльності, котрим є Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртехінвентаризації», на яке покладено обов'язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об'єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Бюро здійснює технічну паспортизацію та інвентаризацію основних фондів комунального господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій і окремих громадян, поновлення документів на право володіння будинками і встановлення порядку користування земельними ділянками і будівлями. Верховний Суд України роз'яснив судам про необхідність залучати Бюро для дачі висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку користування земельними ділянками1.
Житлово-комунальні організації органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є житловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у справу третіми особами. В судовій практиці і теорії процесу виникають труднощі у розмежуванні їх процесуальної правосуб'єк-тності такими особами і суб'єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст. 121 ЦПК підставою для участі їх у процесі буде відсутність спору по договору житлового найму з однією із сторін, а не суб'єктивного юридичного інтересу, про що зазначається в літературі2, оскільки такий може мати не лише матеріально-правовий, а й державно-правовий характер.
Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої державної адміністрації у справах, які виникають із спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.
Суб'єктами захисту прав інших осіб й інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі обумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з громадян у бюджет в судовому порядку недоїмки по податках та інших обов'язкових платежах, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій; подавати позови про стягнення в доход держави коштів, одержаних громадянами за незаконними угодами, та в інших випадках одержання коштів без установлених законом підстав (ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні»).
Законом від 15 грудня 1993 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про захист прав споживачів» передбачено, що Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (ліквідований, його функції передані Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації — Указ Президента від 15 грудня 1999 р. № 1573/99 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»), його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної і виконавчої влади та господарюючими суб'єктами-підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями — незалежно від форми власності, громадянами-підприємцями, іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право пред'являти до суду позови по захисту прав споживачів (ст. 5).
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, державні комітети України: по водному господарству, земельних ресурсах, лісовому господарству, з питань геології та використання надр та їх органи на місцях можуть порушувати в судах справи про відшкодування з юридичних і фізичних осіб збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра); про відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров'ю і життю людей та державі внаслідок: порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (статті 5, 20, 67-69 Закону від 25 червня 1991 p., зі змінами від 5 травня 1993 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»); порушення законодавства про охорону атмосферного повітря (статті 44-45 Закону від 19 жовтня 1992 р. «Про охорону атмосферного повітря»); порушення законодавства про природно-заповідний фонд (статті 64-65 Закону від 16 червня 1992 p., зі змінами від 5 травня 1993 р., «Про природно-заповідний фонд України»); порушення законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 58 Закону від 3 березня 1993 р. «Про тваринний світ»); порушення лісового законодавства (статті 97-101 Лісового кодексу України).
Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди працівникам, збитків іншим громадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для дачі висновку по справі (статті 11, ЗО Закону, ч. 2 ст. 121 ЦПК).
Для правильного вирішення справ з участю агропромислових організацій судова практика допустила розширене тлумачення щодо застосування ст. 121 ЦПК в редакції 1963-1981 pp. в частині можливої участі органів державного управління «у випадках, передбачених законом». Згідно з роз'ясненням Верховного Суду України у справах, які виникають з договору підряду на капітальне будівництво в агропромі, суд в необхідних випадках може згідно з ч. 2 ст. 121 ЦПК залучити для дачі висновку відповідні фінансові установи Промбанку, Жилсоцбанку тощо3.
Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України дають підставу стверджувати, що участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб в цивільному процесі з метою покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (тобто реалізації своєї компетенції) можлива і в інших випадках, прямо не передбачених законом, але у справах, пов'язаних з об'єктом управління, що здійснюється таким органом.
Органи державної влади і місцевого самоврядування для дачі висновку по справі можуть бути залучені судом для участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою, їх участь у процесі для дачі висновку є обов'язковою у випадках, передбачених законом, та коли суд визнає це за необхідне (ст. 121 ЦПК).

§ 3. Участь профспілок у цивільному процесі


Конституцією України (ст. 36) встановлено право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. На розвиток цієї статті було прийнято Закон України № 1045-XIV від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/2000 від 18 жовтня 2000 р. («Офіційний вісник України». — 2000 р. — № 43) визнано неконституційними норми цього Закону, якими визначено, що повного обсягу дієздатності профспілка набуває лише в разі її реєстрації. Але ще до такої реєстрації вона має право оскаржити в суд рішення Міністерства юстиції про відмову в реєстрації, отже, з моменту створення вона має права, передбачені Конституцією України, захищати трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси членів профспілок, працівників, піклуватися про покращання умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання є встановлення ст. 246 КЗпП право профспілок представляти інтереси працівників, представляти і захищати їх трудові, соціально-економічні права та інтереси у відносинах з власником або уповноваженим ним органом (в редакції Закону України від 5 квітня 2001 p.). Цивільне процесуальне право України передбачає, що профспілки можуть здійснювати захист прав інших осіб шляхом порушення цивільної справи в суді (звертатися до суду із заявою) і вступу в процес по справі (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121, п. 2 ст. 112 ЦПК)
Правомочність профспілок на порушення деяких справ закріплена також окремими нормами галузевого законодавства. З підстав ст. 71 КпШС вони мають право порушити справу в суді шляхом пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав. Це пояснюється тим, що вони заінтересовані в тому, щоб підростаюче покоління було фізично і морально здоровим та всебічно підготовленим до суспільне корисної діяльності.
Профспілки можуть порушувати процес на захист прав інших осіб у справах про визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угоди, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 57 Цивільного кодексу), а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256 ЦПК).
Захист прав та інтересів інших осіб у справах, підвідомчих цивільному судочинству, уповноважені профспілок можуть здійснювати також у самостійних процесуальних формах громадського представництва (п. 2 ст. 112 ЦПК).

§ 4. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб


Державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації можуть захищати права та інтереси інших осіб пред'явленням вимоги на порушення процесу в справах про визнання угоди недійсною з підстав ст. 57 Цивільного кодексу і про позбавлення батьківських прав (ст. 71 КпШС).
Звернутися до суду із заявою у справах про визнання громадян обмежено дієздатними і недієздатними можуть члени сім'ї такого громадянина, прокурор, органи опіки і піклування, профспілки, інші громадські організації, а також психіатричні лікувальні заклади (ст. 256 ЦПК).
Відповідно до Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громодян» (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо, які визнаються політичною партією або громадською організацією) вони корестуються правом представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах.
Громадські організації (об'єднання) споживачів мають право пред'являти в суд позови, представляти і захищати в суді інтереси споживачів (п. 10 ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону в редакції від 15 грудня 1993 р. «Про захист прав споживачів»). Громадські природоохоронні об'єднання мають право подавати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі здоров'я громадян і майну громадських об'єднань (ст. 21 Закону від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Громадяни мають право подати скаргу на неправильність у списках виборців та в списках громадян, котрі мають право брати участь у референдумі, які допущені відносно інших осіб, порушуючи цим самим процес по справі на захист їх виборчих прав (ст. 239 ЦПК).

§ 5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність


Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК), не має спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 й інші визначають цих осіб як суб'єктів захисту прав інших осіб.
З аналізу ч. З ст. 104 можна зробити висновок, що вони виступають позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, а зі ст. 246 КЗпП та ін. — що профспілки здійснюють представництво, а ч. 2 ст. 121 ЦПК — що органи державної влади, органи місцевого самоврядування (опіки і піклування, житлово-комунальні) надають висновок (експертизу) судовим органам.
У визначенні їх процесуальної правосуб'єктності судова практика ще більш різноманітна. Вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. В науці цивільного процесу суб'єкти захисту прав інших осіб визначаються при порушенні справи позивачами, сторонами в процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками в процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для дачі висновку — компетентними органами, третіми особами, судовими представниками, експертами4.
Суб'єкти захисту прав Інших осіб не є позивачами, оскільки вони відрізняються від них за завданням і метою участі, характером юридичної заінтересованості у справі, дією законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами в процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їх функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює невизначеність їх процесуального становища.
Поняттям «державний орган — заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову» визначається відповідно діяльність або тільки органу держави, або тільки в позовному провадженні, не проводиться різниця між участю їх у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав з участю для захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів.
Неправильним є ототожнення процесуального становища суб'єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Цивільний процесуальний представник — уповноважений особи, яка бере участь у справі, котрий від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу держави, органу місцевого самоврядування, профспілок тощо, але не сторони і третьої особи.
Цивільна процесуальна правосуб'єктність Бюро технічної інвентаризації, органів опіки і піклування, інших суб'єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для дачі висновку, істотно відрізняється від експерта. Експерт — незаінтересована особа, яка дає висновок по фактах справи. Суб'єкт захисту інших осіб дає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.
Визначення процесуальної правосуб'єктності органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі в процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб'єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб'єктами є також представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, і прокурор. Тому, щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна їх назвати функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями в державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їх участі у справах усіх видів провадження і відбиває те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість5.

§ 6. Участь у цивільному процесі країн СНД органів державного управління, місцевого самоврядування, організацій і громадян з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб


У правовому регулюванні участі в цивільному процесі зазначених суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб в окремих країнах СНД відбулися певні зміни.
Стаття 42 ЦПК Російської Федерації в редакції Закону від 7 липня 2000 р. встановила, що у випадках, передбачених законом, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації і громадяни мають право звернутися до суду з позовом на захист порушених чи оспорених прав, свобод, і охоронюваних законом інтересів інших осіб на їх прохання чи на захист прав, свобод, та інтересів невизначеного кола осіб. Позов на захист прав, свобод та інтересів недієздатного громадянина може бути пред'явлено незалежно від прохання його законного представника або іншої заінтересованої особи. Процесуальне правове становище суб'єктів захисту прав інших осіб прирівнено до позивача за винятком, вони не мають права вкладати мирову угоду, їх відмова підтримувати пред'явлену вимогу не перешкоджає розгляду справи, якщо позивач не заявить відмову від позову. При відмові позивача від позову і прийняття її судом суд закриває провадження у справі.
Аналогічно врегульована участь суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб в статтях 56 і 57 ЦПК Республіки Казахстан (прийнятого 16 липня 1999 p.).
В ЦПК Республіки Білорусь (прийнятий 11 січня 1999 р.) в ст. 85 встановлений перелік справ, з яких державні органи, і юридичні особи можуть від свого імені звернутись до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб: про скасування усиновлення; позбавлення батьківських прав; про стягнення аліментів, про захист інших інтересів неповнолітніх та інтересів недієздатних, а також в інших справах, передбачених законодавчими актами.
Профспілки можуть звертатись до суду за захистом прав та інтересів своїх членів із трудових правовідносин та у справах, зазначених вище. Такими правами наділені інші громадські об'єднання по захисту прав і інтересів членів цих об'єднань, якщо це передбачено їх статутами (ст. 86 ЦПК). Громадяни також мають право звертатися до суду на захист прав і інтересів інших осіб у зазначених справах, передбачених ст. 85 ЦПК, та в інших випадках, встановлених законодавчими актами (ст. 87 ЦПК).
Суб'єкти захисту прав та інтересів інших осіб можугь звертатись до суду за захистом на прохання чи за згодою таких осіб. Позов на захист неповнолітніх і недієздатних громадян пред'являється незалежно від їх прохання чи згоди (ст. 88 ЦПК).
Державні органи і органи місцевого самоврядування за своєю ініціативою можуть вступать у справу для дачі висновку та бути залученими судом до винесення судової постанови, їх висновки можуть бути стосовно всієї справи в цілому так і окремих фактів і питань (ст. 90 ЦПК).
Державні органи, юридичні особи і громадяни, котрі від свого ім'я захищають права інших осіб, мають права і несуть обов'язки юридичне заінтересованих осіб (ЦПК Республіки Білорусь відмовився від поняття «особи, які беруть участь у справі»), передбачені ст. 56 ЦПК та іншими законодавчими актами Республіки Білорусь.

Посилання до глави 7


1 Інструктивний лист Верховного Суду України І Міністерства комунального господарства України від 19 грудня 1969 р //Рад право —1969 — №5 — С 106-107, Інструкція «Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 р
2 Шакарян М С Субъекты советского гражданского процессуального права — М , 1970 — С 210, Шакарян М С Участие органов государственного управления в советском гражданском процессе — М , 1978
3 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 жовтня 1984 р «Про практику розгляду судами справ, стороною в яких є колгосп, міжколгоспна організація, державно-колгоспне підприємство, організація або їх об'єднання», п 9 (скасована)
4 Гражданский процесе — М , 1993 — С 113, Курс советского гражданского процессуального права — Т 1 — С 317-322 та Ін
5 Штефан М Й Підприємство І правосуддя — К, 1992 — С 54-55, Богдан Й Г Участь органів фінансового управління в радянському цивільному процесі Авто-реф канд дис — К, 1985, Киреева Н А Участие органов опеки и попечительства в гражданском процессе Автореф канд дис — М , 1985, ШахоВа Т Й Участие органов социального обеспечения в советском гражданском процессе Автореф канд дис — М , 1989
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка