Семінар «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі» (короткі нотатки, спогади та враження) Запрошення прийняти участь у семінарі «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі»



Дата конвертації05.05.2017
Розмір79.8 Kb.




Юрій Радченко,

Харківський національний університет


Семінар «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі» (короткі нотатки, спогади та враження)

Запрошення прийняти участь у семінарі «Історія Голокосту в Західній Україні та Східній Польщі» я отримав від Українського центру вивчення історії Голокосту у середині березня 2008 року. Питання семінару мене одразу зацікавили, бо тема моєї магістерської дипломної роботи була «Остарбайтери та радянські військовополонені в нацистській Німеччині та країнах окупованої Європи (1941-1945 рр.)». Як відомо, трагічна доля радянських військовополонених була тісно пов’язана з історією таборів Майданеку та Собібору, меморіали яких в рамках роботи відвідувала наша українська група (але про це нижче).

У Львів я прибув потягом з Харкова 14 квітня о 7-15, тому мав вдосталь часу, щоб не кваплячись дістатися до готелю «Турист» та ще погуляти ранковим містом (чим я і скористався). Поселившись в готелі, я до початку прибуття інших членів нашої групи годину гуляв по сонячному, по весняному теплому Львову. Повернувшись до готелю десь о 9-ті я зайшов до свого номеру, де зустрівся з двома хлопцями. Вони привіталися по-українськи. Їх звали Віталій Бобров та Федір Піводич. Я здивувався, коли вони, продовжуючи спілкуватися між собою, розмовляли німецькою мовою. Пізніше я дізнався, що Федя Піводич за походженням австрієць. Зайшовши до свої кімнати в номері я познайомився з Сергієм. З ним ми в подальшому жили разом в усіх готелях, в яких ми зупинялися в рамках роботи проекту. Виходячи по коридору у напрямку їдальні, я побачив знайомий силует. Це був Анатолій Юхимович Подольський. Він зі мною тепло привітався, бо ми з ним були знайомі з конференції «Друга світова війна та доля народів України», що проходила 30-31 жовтня 2006 року у м. Києві.

Прийшовши сніданок, я зрозумів, що у нас чимала група студентів, які виявили бажання прийняти участь у семінарі. Після сніданку ми піднялися на 4-тий поверх, де відбулося відкриття семінару. Анатолій Юхимович запропонував всім коротко представитися та сказати пару слів про те, чому його зацікавив цей проект. Я вважаю, що сіли ми трохи невдало, бо не кожен мав змогу бачити обличчя кожного з учасників семінару. Але тим не менше все пройшло добре. Не дивлячись на те, що частина учасників семінару виглядала втомленими, бо провели ніч на колесах у вагонах Укрзалізниці, всі вивили бажання прийняти участь у екскурсії Львовом. Нашим екскурсоводом була пані Ольга (на жаль не запам’ятав її прізвища). Наша група пройшлася по центральній частині Львова. Ми відвідали місця колишнього єврейського гетто, вірменський квартал та багато інших цікавих місць. Для мене здивування було те, що радянський фільм «Старики-розбійники», де грав Ю. Нікулін, знімався саме у Львові. Нашій цікавій та жвавій екскурсії сприяла тепла та сонячна погода. Повернувшись до готелю, ми пообідали та розпочали нарешті працювати. На нас чекали три лекції та обговорення. Першу лекцію нам прочитав др. Максим Гон. Його виступ був присвячений історії євреїв Західної України до Голокосту. Другим доповідачем була пані др. Жанна Ковба, яка нам повідала про історію Голокосту в Західній Україні. Третім лектором був пан др. Роберт Кувалек, який просвітив нас у питання бачення у Польщі Голокосту на території Західної України. Звичайно, до кожного з доповідачів були в групи запитання, які одразу задовольнялися фаховим відповідями. На мій погляд, «цвяхом програми» була демонстрація кадрів кінохроніки, знятою солдатом (чи офіцером) Вермахту у Львові та його околицях наприкінці червня – на початку липня 1941 року. Далі на нас чекала вечеря та вільний час, яким кожний скористався як захотів. Особисто я прийшов до номера та звалився спати, бо минула доба була досить виснажливою.

Вранці ми дуже рано виїхали у напрямку україно-польського кордону. По дорозі наша група відвідала місяця, які пов’язані з часами знищення галицьких євреїв нацистами – Яновський табір (точніше пам’ятник біля тюрми, яка зараз знаходиться на місці табору), залізничну станцію, з якої відправляли місцевих євреїв до Белжецу та пам’ятник жертва Голокосту, споруджений у 1992 році. Далі на нас чекав перехід кордону. У Любліні ми опинилися десь після обіду. В подальшому на нас була дуже захоплююча екскурсія по єврейським місцям Любліна, яку провів пан др. Кувалек. Ми відвідали єврейське кладовище, центральну частину міста. Пан др. Кувалек повідав нам історію люблінського гетто, як у довоєнний та і в період нацистської окупації, а також сказав пару слів про замок, в якому протягом тривалого часу знаходилися тюрма – російська, нацистська, радянська. Багатьох здивував ліхтар, який вдень горів біля мосту на вході в колишній єврейський квартал Любліна. Пан Кувалек сказав, що цей ліхтар раритетний та залишився ще з довоєнного період і горить цілодобово в пам'ять євреїв – жертв нацистських переслідувань. Наша група зайшла до колишнього єврейського кварталу Любліна через стару кам’яну арку. В цій арці був вхід, через який ми потрапили до місцевого музею. Там для нас провели цікаву екскурсію, після чого ми знову взялися за роботу. На нас чекало три лекції. Др. Подольський та др. Кувалек окреслили україно-єврейські та польсько-єврейські відносини у історичній перспективі. Др. Кувалек також дав коротке, але змістовне описання життя євреїв у Польщі. Після дискусій ми відвідали вишуканий єврейський ресторан «Мандрагора», де нас пригощали смачними та колоритними стравами на обід та вечерю протягом нашого перебування у Любліні.

16 квітня зранку ми відправилися автобусом до меморіального комплексу колишнього концтабору Майданек. Перед відвідання по самому музею для нашої групи розлогу та цікаву лекцію про концентраційний табір Майданек прочитав др. Томаш Кранц. У свій розповіді він значну увагу приділив ролі цього табору у знищенні євреїв дистриктах «Люблін» та «Галіцієн». Самим вражаючим для нас було відвідування самого музею: колишніх бараків, газових камер, крематорію – місць, які пройшли та де загинули сотні тисяч невинних євреїв, поляків, українців, радянських військовополонених у трагічні 1941-1944рр…

Далі нашу групу розділили на дві частини. Перша частина студентів пройшла короткий (на жаль!) практикум з використання архівних документів з історії табору. Інша частина групи у цей час дивилася фільм про Майданек. Після завершення заходу частини групи мінялися місцями – друга йшла «практикуватися» в архів, а перша – дивитися фільм. Після обіду наша команда прослухала та обговорила ввечері чотири лекції. Першу лекцію нам прочитав др. Даріуш Лібіонка, здійснивши спробу коротко описати історію «остаточного розв’язання єврейського питання» у Польщі. Інформативною було повідомлення др. А. Подольського про депортацію євреїв Західної України до Польщі за часів нацистської окупації. Цікаво було послухати та порівняти діяльність праведників народів світу у роки Другої світової війни у доповідях др. Мазени Баум та Михайла Тяглого. Останній запропонував групі «інтерактивну» бесіду після своєї лекції. Михайло Іванович висував тези «за» та «проти» надання митрополиту греко-католицької церкви Андрею Шептицькому звання праведника народів світу. Спочатку пан Тяглий висував тезу противників визнання, та пропонував студентам спростувати або підтримати її. Після цього він висував контртезу прихильників визнання Шептицького праведником народів світу. На мій погляд це було дуже вдалим заходом змусити нашу групу активніше приймати участь у дискусії.

Наступного дня на нашу групу чекало відвідування села Травнікі. Там нам др. Кувалек провів інтерактивну екскурсію, розказавши про творення та діяльність військово-охоронного колабораністського формування «травніки». Не дивлячись на те, що в цей день погода погіршилася та стало незвично для квітня холодно, цікава розповідь пана Кувалека змушувала забути про дискомфорт з пронизливим вітром та слабким, але надокучливим весняним дощем. Далі на нас чекало відвідання меморіалу табору у Собіборі. В цей день нам дуже пощастило. По-перше, ми потрапили на заходи, пов’язані з вшанування жертв у цьому таборі – було багато гостей (в т.ч. колишніх в’язнів, які приїхала навіть з далекої Австралії). По-друге нам вдалося не тільки відвідати музей Собібору, побувати на меморіальних місцях табору, але і поспілкуватися з відомим колишнім в’язнем Собібору Юліусом Шелвісом, який виділив для нашої української групи добрі хвилин 30-40.

Повні вражень ми відправилися на місце поселення (недалеко від Влодави). Після обіду ми були у Влодаві, де відвідали місцевий музей, що знаходився у приміщенні синагоги. Там ми і залишилися для проведення занять. Пан Подольський розповів про внесок Юліуса Шелвіса в дослідження історії Голокосту. Наші заняття відвідали також поважні гості. Перед нами виступив пан Блатт – колишній в’язень та учасник повстання у Собіборі, колишня ув’язнена, а тепер громадянка Австралії пані Мазовецька (?), а також керівник меморіального комплексу «Собібор» (на свій сором не пам’ятаю його прізвища). Далі ми почули про повстання організоване в Собіборі на чолі з радянським військовополоненим О. Печерським. Цікавою та проблемною була лекція М. Тяглого про нацистську політику переслідування європейських циган (сінті та рома) в роки Другої світової війни. Доповідач (залучивши широку історіографію) порівняв політику націонал-соціалістичної Німеччини по відношенню до європейських циган та євреїв, але все ж таки поставив більше питань, аніж дав відповідей: все ж таки чи можемо ми поставити знак рівності між „Vernichtungspolitik“ по відношенню до євреїв та переслідування (часто дуже жорстоким) циган ?

Наступного дня там же у Влодаві у нашої групи була цікава зустріч з місцевим українським православним священиком о. Іваном Ходаком. Він розповів багато про життя української православної громади у післявоєнній Польщі та Влодаві зокрема. Дуже цікавим було відвідування місцевої православної церкви. Далі на нас знову чекав автобус та поїздка до міста Белжец. Після поселення в готель та обіду наша група відправилася у меморіал табору Белжец. Коли ми входили на територію меморіального комплексу, сильно вразила його побудова. Пан Кувалек провів для нас екскурсію, розказавши трохи про особливості Белжецу та його місця у нацистському «остаточному вирішенні єврейського питання» в роки Другої світової війни. Особливо сильне скорботне та пригнічуючи враження складалося, коли наша група йшла до місця, де євреїв знищували за допомогою дизельного двигуна. По мірі того, як ми проходили ближче до того місця, стіні по ліву та праву сторону від нас ставали все вищими і вищими (від 0,5 м до приблизно 5-6 м ). Далі наша група обійшла навколо весь меморіальний комплекс та направилася до музею, де нас чекала робота. Того вечора ми прослухали три лекції. Першу співробітник меморіалу пан Томаш Ханейко присвятив ролі таборів смерті Белжецу, Собібору та Треблінки у нацистський «Операції Райнгард» по винищенню євреїв у Генеральній Губернії. Другий доповідач (теж співробітник меморіалу) Ярослав Йоніч розказав про німецький персонал табору Белжец та його зв'язок з операцією «евтаназії» у нацистській Німеччині. Третім доповідачем виступив др. Адам Копціовський, який просвітив нашу групу про особливості фіксування історичних подій у єврейських громадах у різні періоди.

Ввечері на мене особисто чекала приємна несподіванка. Наша група прийняла участь у зустрічі Шабату та Пейсаку. Для мене, як православного християнина, було приємно прилучитися до трьохтисячолітньої Старозавітної традиції.

Наступного дня наша група вирішила провести своє засідання залишаючись в готелі. На нас, як звичайно, чекало декілька лекцій. Др. Подольський та др. Кувалек поділилися своїми думками з приводу пам’яті про Голокост та життя єврейських громад у сучасних Україні та Польщі. Філософського та психологічного вимірів Шоа торкнувся др. Подольський. Про повоєнний антисемітизм у Польщі та Україні нам повідали др. Кувалек та пан Тяглий. Останній окреслив проблему існування ревізіонізму Голокосту (а фактично його заперечення) у сучасній псевдоісторичній літературі. Після цього кожен зі студентів-учасників семінару ділилися своїми враження про минулі п’ять днів. Звичайно всі були задоволені ходом та результатами нашого семінару. Далі на нас чекала дорога до польсько-українського кордону, а потім – до Львова. Після цього учасники проекту почала від’їздити до своїх рідних міст.



Для мене особисто цей семінар був дуже корисний. Я отримав від Українського центру вивчення історії Голокосту велику кількість наукової літератури, мав змову послухати лекції та поспілкуватися з видатними українським та польським дослідниками історії Голокосту та Другої світової війни, відвідати меморіальні комплекси, пов’язані зі злочинами націонал-соціалізму проти народів Європи. Я вважаю, що концепція «семінару на колесах» була дуже вдалою. Постійні зміни місця навчання, проживання, величезна кількість екскурсій просто не давали змоги з’явитися почуттю психологічної втоми або відсутності інтересу до теми обговорення на лекціях. На мій суб’єктивний погляд студенти мають примати більш активнішу участь у роботі семінару.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка