Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'



Сторінка7/16
Дата конвертації22.02.2017
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Література

1. Арсевнка А. Підприємці в минулому і сьогодні: Хто вони? Генеяа західних кон­цепцій //Філософська і соціологічна думк.а, 1933, N ї.

2. Гидденс 3. Стратификация й классовая структура// Социолозические ис-следования, І992, N 3,11.

3. Комаров М.С.Сои.иаяьная стратификация й социальная структура// Социо' лоеические исследования, 1992, N 7.

4. Руїценко І.П, Українська піраміда //Сучасність, 199В. N 2. 5. СмеяЗерСоциология. Пер. с англ. - М„ 1933, с.273-303. —• •' Є. Соцчолбгия.' Хрестоматия /Авт.-Сост. О.Н.Козлова й др. - М., 1993. с.71-87, 7. Якуба Е. Социальная структура общество, ее злементи//Современное о6-щвство, 1394, N 3.

Лекція 6. Етнічна структура І нації

1. Етнічні спільності та структури

' 1. /. етнічні ознаки^Кожна людина має певні етнічні ознаки, на­лежить до відповідної спільності. Слово "етнос" - грецького поход­ження (еіппоб) тлумачиться як плем'я, група. В соціології під етносами розуміється вельми широкий клас спільностей від дійсних племен до сучасних багатомільйонних народів. Існує декілька ознак, за якими населення Землі поділяється на етнічні групи. Ці ознаки, з одного бо-|' ку, поділяють людей на етноси, з другого, - об'єднують їх у відповідні спільності. Першою ознакою є типова зовнішність, расбво-антропологічні риси: колір: шкіри, волосся, очей, або форма черепа, зріст та інші подібні прикмети. Кожному етносу притаманний антропо-I; логічний тип, за яким можна ідентифікувати людину, визнати її на-|| лежність до певного народу. Типова зовнішність дозволяє досить лег-

Ц ,ко відрізнити італійця від шведа, німця від болгарина, китайця від ін-ек' .'>,'... т ! ••.. , .. . |, діиця і т.ін. Типова зовнщжість не виключає певного діапазону коли-

; Ьань антропологічних ознак. Наприклад, українці можуть бути як тем-, но, так і світловолосими. Вчені-антропологи з'ясували, що серед

українців темноволосих - 50%, а людей з світлим волоссям - 10 від­сотків. Тільки сукупність усіх антропологічних рис створює типовий етнічний образ. Але для близьких етнічних груп расово-антропологічний критерій не може бути вичерпним. Досить важко' за цим критерієм розрізнити усіх українців і поляків, українців і білорусів, українців і росіян - є прошарки населення як з одного, так і з другого боку, що "відпиляються" від стандарту (типова зовнішність) "на ко­ристь" сусідів. ' \

Другою ознакою, яку вчені часто-густо, вважають провідною для визначення етнічної самобутності, є мова. Щоправда, вона не може бути вичерпною. По-перше, іноді досить важко визначити статус, мови:

чи це дійсно самостійна мова, чи лише діалект, говірка, наріччя більш широкої, загальної мови. По-друге, є випадки, коли спільну мову ви­користовують в різних етнічних групах, націях, країнах, як це сталося з англійською мовою. По-третє, люди можуть вживати не свою (прабатьківську) мову, а мову іншого етносу (російськомовні українці) й одночасно не втрачати інших етнічних ознак. За підрахунками лін­гвістів (вчен), що досліджують мови) на Земній кулі існує близько 3600 мов, з яких тільки 300 - літературні. Українська мова - одна з розви­нутих літературних писемних мов світу, хоча її поступ був штучно за­гальмований. За часів Київської Русі офіційною, літературною, бого­словською була так зана церконослов'янська мова, яку створили дав-ньоболгарські просвітителі Кирил та Мефодій. Цією мовою писалися книги, але не розмовляли в побуті. Пізніше вона була українізована: і напис, і вимова поступово наблизилися до української традиції. В XIV-, ХУІ віках оформилася староукраїнська літературна мова. Потужна криза (Руїна), що охопила країну після Хмельниччини (друга половина ХУІІ сторіччя) призвела до того, що українська верхівка, шляхта, ко­зацька старшина на Правобережжі .спольщйлася - перейшла на польську мову, а на Лівобережжі - зрусіфікувалася. Скінчилося тим, що Петро 1 заборони друкування книг українською мовою; природний плин літературної мови був перерваний^ на протязі XVIII сторіччя не була написана жодна книга, українську мову виключили з програм освітніх закладів. В XIX ст., коли група тогочасних інтелектуалів взя­лася за спрву національного відродження, вже не було сенсу поверта­тися до архаїчної і майже мертвої староукраїнської літературної мови.

(.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко, П.Куліш й інші взяли за взірець "живу", народну мову. Російський уряд на відрод­ження української культури відреагував низкою офіційних заборон

І вживати мову в освіті, книгодруку і т.п. В радянські часи українська мова не застосовувалася функціонально (в економіці, науці, військовій справі), що гальмувало її природний розвиток. Українська мова ще у XIX >ст. перетворилася на об'єкт політичних спекуляцій. Низка російських діячів навіть таких відомих, як В.Бєлінський, намагалася довести, що української мови немає і бути не може, це - спотворена польська мова. Вони добре усвідомлювали, що мова - ознака народу. А якщо існує самобутній народ, до того ще й такий великий, як

І' український, він обов'язково почне відстоювати свої права, вимагати політичної автономії й руйнувати імперію. І вони в цьому не помргпяяй-ся. Дискусії на цю тему поміж фахіців вже не точаться, бо вчені-лінгвісти довели: українська мова самостійна й стародавня.

Ознаками етносу є культурні й ментальні риси, що зближують людей і відрізняють їх від інших спільностей. Етнічна культура - це історичні Традиції, фольклор, свята, національний одяг і страви, а та­кож - набутки сучасної писемної культури. Ментальність-соціально-психологічна 'ознака, що дає себе взнаки в типовій загальній свідо­мості й поведінці. Наприклад, загальновідомими рисами ментальності є '•у .німців - дисциплінованість, англійців - стриманість (чопорність), італійців - темперамент. Українцям притаманний індивідуалізм, працьо-

I витість, ліризм. Ці риси можуть мати як позитивні, так і негативні на-

|; слідки в залежності від ситуації, до якої потрапляють люди і народи. Але треба пам'ятати, що вони носять пересічний характер і є "законом" для о'кремої людини.

Нарешті, ознакою етносу є самосвідомість, здатність населення ідентифікувати себе з тією чи іншою етнічною групою. Етнічна свідо­мість породжує загальні міфи, легенди, що пояснюють походження

|$ народу, його місце у всесвіті, формують "погляд на інші народи тощо. Вона допомагає людям усвідомити свою належність до етносу. Важли­ва інтегративна функція належить самоназві народу (етнонім), що об'єднує людей, є важливою складовою етнічної свідомості. Цікаво;

'що назва Україна вперше згадується в Іпатєвському літопису (зберігається в Костромському монастирі) в 1187 р. у зв'язку з смер-

тю в Переяславі князя Володимира Глібовича. В літопису говориться:

"й плакалася по немь вси Переяславци— о нем же Украйна постона". Але слово "Україна" посіло місце повноцінного етноніму лише у XIX сторіччі.

Староданя назва українців - русь, русини, русичи. Вона існувала багато віків, і навіть ще Б.Хмельницький прагнув бути "руським кня­зем". Тривале бездержав'я. Руїна призвели до того, що етнонім "Русь" закріпило за собою Москоське царство. А українські політичні діячі, історики XIX сторіччя, щоб не втратити ідентичність Народу, на­голошували на назах "Україна", "українці". М.С.Грущевський, бажаю­чи поєднати історичну та сучасну традиції, назвав свою видатну науко­ву працю - "Історія України-Руси". Саме так чинить одна із гілок су­часного українського православ'я, коли свого главу називає патріар­хом України^-Руси.



1.2. Кількісні і структурні характеристики. Суперетноси. Субетноси. На Земній кулі існує понад 3000 етносів, хоча абсолютна більшість - нечисленні етнічні групи, що нараховують кілька тисяч, або навіть сотен осіб. У тіблиці І міститься розподіл існуючих етносів за ознаками їх кількості та чисельності народів станом на 1987р.

Твбп.-І Чисельність народів Землі

Чмсельн народів, мли. чоловік

Кількість народів

Загальна чйсельн групи, мли. чо/і.

• % до загальної іми-сельності населення всесвіту

понад 100

7-

2036

40,8

. 50-100 .

12

838

16,8

25-50

16

511

10,8

10-25

41

615

12.3 .

5-10

52

372

7,5

1-5

182

406

8,1

менше 1



216

4,3

всього



4994

' 100

Дчв.;[8. с. 406]

•Загальна кількість етносів у тіблиці не наводиться тому,-що немає точного підрахунку кількості дрібних етнічних груп, існують розбіж­ності в методології подібних підрахунків. Понад 40% населення Землі припадає на 7 надвеликих за своєю чисельністю народів. Це китайці, гінді, росіяни, японці, а також держално-політичні нації, що сформува-

і|»ися на багатоетнічній основі-американці, бенгальці, бразильці. Цукраїнці входять до третьої групи і посідають за чисельністю 23 місце |(45,б6 млн. чоловік); поряд - англійці (21 місце, 47,22 мли.), турки (22 Цмісце, 46,47 млн.),-поляки (24 місце, 43,3 млн.). В Європі українці ста-Іиовлять шосту за кількістю етнічну групу [8, с. 409-421}. | Між певними етносами існує близькість, спорідненість - расова, |мовна, георгафічна, Історична. Це дає підстави відокремлювати супе-Іретноси. За ознаками мови вчені-лінгвісти виділяють сім'ї, групи,. |окремі народи.-Наприклад, в індоєвропейську сім'ю входять сла-|вянська„ германська, романська і декілька інших груп, а також окремі |народи - албанці, вірмени. Слов'янська група нараховує 13 етносів:

Ібілоруси, болгари, македонці, мусульмани(боснійці), поляки, росіяни, І серби, словаки, словенці, українці, хорати, чехи, югословени. ^ , Ї В Росії набула поширення теорія етногенеза, яку запропонував ІЛ.Гумільов (.1912-1992). Він акцентує увагу на географічному чиннику. | Суперетнос, згідно з теорією,Гумільова, є група етносів, що виникають | в одному географічному регіоні внаслідок пасіонарного поштовху і І пов'язані спільною історичною долею. Пасіонарність - внутрішня енер-| гія, що властива етносу від початку його існування; вона витрачається на державне .будівництво, розширення території (експансія), мілітарні акції тощо. Гумільов виділяє західноєвропейський, російський, му­сульманський, степовий суперетноси. , Західноєвропейський і російський суперетноси ніби-то. розділяє нульова ізотерма січня, що визначає різні географічні умови буття народів "по різні боки ізотер­ми". Така методологія дозволяє Гум ільрву до російського сугіеретносу зарахувати найрізноманітніші етноси: усі сибірські народи, карелів, вепсів, комі, мордву, удмурдів тощо і, звичайно, українців [З]. Ідеоло­гічні, політичні витоки подібних теорій вельми прозорі - обгрунтувати історичне право росіян на імперську державу, що охоплювала вели­чезну територію; десятки великих і малих народів. До того ж Гумільов стверджує, що російський і степовий суперетноси духовно близькі, дружні, Мовою оригінала - "комплиментарньїе"; а російський і захід­ноєвропейський суперетноси ворожо ставляться один до одного. Якщо йти цим шляхом, то українці повинні мати, наприклад, особливі сим­патії до калмиків і бути насторожі з австрійцями. І ця теза легко пояс­нюється, якщо мати на увазі певну політичну течію в Росії, що наго-

лошує на історичному праві росіян контролювати євроазіатський простір і з підозрою ставиться до впливів на народи колишнього СРСР, що надходять з європейських країн, або мусульманського світу. Нажаль, тема етносів і етнічних стосунків тісно вплетена в сучасну політику, зачіпає державні зацікавлення, що сприяє народженню теорій, в яких наукова істина, об'єктивність, неупередженість поступа­ються ідеологічним мотивам і симпатіям.

Великі етноси можуть, в свою чергу, поділятися на так звані субетноси, етнографічні групи. Так, у німців вирізняються, нижньо-саксонці, шваби, баварці; у французів— бретонці, нормандці, прован­сальці; в італійців - флорентійці, генуезці; в англійців - валлійці; у по­ляків - мазури, підгаляни, краков'яки, кашуби та ін. Ознаками субет­носів є говірки, діалекти, а також самоназви, власні фольклорні тра­диції; натомість обов'язковою рисою субетносу є етнокультурна спільність з усім народом, частину якого він становить. Існування субетносів пов'язується з історією формування того чи іншого народу:/ вони, наприклад, можуть мати своє коріння у племенах, що свого часу об'єдналися з іншими спорідненими племенами.

Тиловими прикладами субетносів є українські .поліщуки (Полісся, прикордонна зона з Білорусією), гуцули (Прикарпаття, Східні Карпа­ти), бойки (Центральна частина Карпатських гір), лемки (найбільш західні етнографічні українські землі). Також можна виділити полтав­чан, слобожан, подолян, степовиків. В основу загальноукраїнської літературної мови свого часу був покладений полтавський діалект. В степовій Лівобережній Україні не збереглися давні етнографічні само­бутні райони, бо ці території повторно українці опанували'вже в нові часи, і сюди зтікалося населення з різних частин Західної та Правобе­режної України.



1.3. Розселення етносів. Етнічні структури. Кожний етнос на Земній кулі має місце, з яким пов'язане, його походження. Особливості географічного району - клімат, рослинний і тваринний світ, наближен­ня до великих рік, або моря - мають великий вплив на зовнішність, свідомість народу, міфи і легенди, духовний світ. Але чинник території не є сьогодні визначальною ознакою етносу, бо люди переселяються (мігрюють), опановують нові землі, а народи змішуються; є терена, що більше нагадують мозаїчну картину, ніж становлять етногеографічне

І^іле. фактор території (історичної колиски народу) має значення Для визначення так званих корінних етносів (автохтонних) і некорінних. |Корінний етнос - це народ, що з діда прадіда посідає певну територію, |яка вважається його батьківщиною, здійснює на цій землі економічну,

господарську діяльність. Люди, що пересилилися на інші землі, ство-

і> . ,,

|,рюють діаспору, па нових місцях оселення вони вже розглядаються як

|некорінний етнос (якщо тільки нова територія не була пустелею, або її ЛІдо того не займав жоден з народів світу). Сучасна чисельність Цукраїнців наближається до 50 мли. чоловік, але в Україні мешкають Г менше 40 млн., інша частина етнічних українців знаходиться у діас-||порі. Стосовно України є так звані східна (Росія, Казахстан тощо) і ^західна (Канада,США, Аргентина тощо) діаспори. • ;; Моноетнічних суспільств майже не існує, але є країни з високим-; ступенем однорідності населення (наприклад, Польща, Франція). Дер­жавні кордони часто-густо не співпадають з етнічним розселенням;

різноманітні діаспори, великі міста, де змішується населення різного етнічного походження, породжують етнічну структуру. Етнічна структу­ра - це розподіл людей за етнічними ознаками на відповідні групи. Важливим показником етнічної структури суспільства є питома вага корінного етносу.

Україна, якщо брати до уваги статистичні дані, є за світовими критеріями достатньо моноетнічною країною. За переписом 1989 р. українці складають-7 2,7% всього населення й переважають скрізь, окрім Криму (тут їх 26,5%). Друга за чисельністю етнічна група -росіяни (22,1%), що зосереджені переважно в містах, особливо Сходу й Півдня України, а також у смузі українсько-російського прикордон­ня. Іншими етнічними групами є євреї (0,9% у 1989. р.); білоруси (0,9%), які мешкають у смузі українсько-білоруського прикордоння;

молдовани й румуни (0,9-%) - в Буковині та на Одещині; болгари (0,5%) зосереджені на Одещині; поляки (0,4%) - на Житомирщині й Поділлі., у Львові та Києві; угорці (0,3%) проживають компактно в За­карпатті. Питома вага інших етнічних груп (греки, татари, гагаузи то­що) в 1989 р. була незначною. Загальна тенденція змін у структурі за останні десятиріччя полягала в невпинному зменшенні питомої ваги етнічних українців: у 1959 р. їх частка складала 76,8%, в 1989 р. -

72,7%. Загальні зміни етнічної структури на протязі 1970-1989 років висвітлені у таблиці 2.

: Габл2. Зміни у Чисельності етносів в Україні за переписами 1970 і 1989 рр.



Етноси

Чисельність (у тис.)

Приріст ;

1970

1989

абсолютний

%:

українці

35248

37419

2135

' •' . 6,1 '

росіяни

9136

11340

2213

24,2

№реї

777

486

-291

\ , -37,4 •' '

білоруси

386

, 440

54

14,0

поляки

295

219

• . , -.77 .

-26,0

молдовани

266

,. • „ . ..32,5

,, ^ ,59- .

2,0

болгари

234

234

-0,6

-0,3

угорці

158

163

• • •5'11" .

3,4

румуни

112

1


135

'• 23 '•іі

20,4

греки

107

99

В

-7,8

татари

76

131

55

71,6 ^

Див.: [4, с. 116]



За першу половину 90-х років головні зміни у'структурі полягали в значному скороченні частки євреїв через еміграцію до США та Із­раїлю (чисельність євреїв зменшилася Майже наполовину) і повернен­ню на Батьківщину кримських татар. Кількість кримських татар вже дорівнює ^50 тис. осіб, і таким чином ця етнічна група посідає 5-6 'місце в структурі населення України. Приблизно 250 тисяч кримських татар ще залишаються в Узбекистані й інших країнах і можуть повер­татися у наступні роки. • '"'

1.4. Міжетнічні зв'язки й стосунки. Проблема міжетнічних зв'язків і стосунків сьогодні як ніколи актуальна. Наприкінці XX ст. не класові протиріччя руйнують суспільства і держави, а гострі иаціо-нально-етнічні конфлікти,, що "поховали" СРСР, Югославію, Чехосло-ваччину... Розглянемо ці зв'язки більш докладно. Суб'єктами зв'язків є етнічні групи та їх члени, що утворюють відповідну структуру суспіль-

р, окремого регіону, населеного-пункту, колективу на виробництві, |і за місцем помешкання. Специфічними предметами етнічних Іізків можуть бути політичні (владні) питання, що врегульовують |поділ владних повноважень, державних, посад поміж людей, які ажать до різних етнічних груп; матеріальні, речові чинники, напри-а,, земля, або розподіл прибутків; різні релігійні та мовні проблеми;

зіплення за етнічними групами певних привілеїв або, навпаки, дис­емінація. Етнічні зв'язки регулюються традиціями, панівною морал-| законами країни. Постійні зв'язки, що мають нормативне підгрун-I перетворюються на визначені стосунки. Наприклад у недалекому Іулому. стосунки в ПАР поміж білим та чорним населенням визна­вся Системою апартеїду, яка закріплювала панівне становище-в сферах життя білої меншини. Але ця система стосунків, що існу-і багато десятиріч, була зруйнована офіційно, з юридичного боку. му передувала велика напруга, боротьба, що точилася поміж дво-? расовими групами у країні. Цікаво, що ПАР не розкололася і не |кла з політичної карти світу, як це було з деякими іншими держа-|и. Цей приклад - ілюстрація відомої тези конфліктологічної теорії, | вбачає витоки напруження в двох обставинах: нерівному розподілу урсів й небажанні однієї з сторін погоджуватися з цим станом. Як їмо, таке становище супроводжувало існування імперій і було при-зю національно-визвольних змагань, що руйнували старі імперські жави.

Розпад імперій, виникнення національних держав не вирішили проблем. По-перше, в багатьох суспільствах виникають проблеми, | пов'язані з становищем національних меншин, стосунками корінних ^корінних етносів. У розвинутих країнах вони ускладнюються со-рьними чинниками. Національні меншини, що складаються з пере-Ценців афро-азійського походження, здебільшого належать до |їчого класу, мають гіршу освіту, зайняті на непристижних роботах;

|ед них поширена бідність, наркоманія, злочинність. По-друге, |івність розподілу ресурсів не пояснює в повному обсязі феномену етнічної напруги.'Колективній етнічній свідомості притаманний до-

сить окреслений поділ на "Ми" і "Вони". Останні - це усі-інші етноси, світ, що виходить за межі "своєї" групи. Етнічна свідомість наділяє свій народ позитивними'рисами й якостями і навпаки - з підозрою ставиться до чужинців, зайд, яким приписує негативні ознаки. В етніч­ній пам'яті зберігаються тривкі стереотипи, міфи, що орієнтують люди-•ну на несприйняття окремих етносів, вороже до них ставлення,

Напруга в міжетнічних стосунках є предметом спеціальних соціо­логічних досліджень. Існує шкала соціальної дистанції, Богардуса, за допомогою якої соціологи здатні визначити ступінь напруги у кількіс­них показниках. Для цього проводиться масове опитування населення;

респондентам пропонується дати відповідь на запитання: в якій якості вони згодні сприймати представників інших 'етносів (подається відпо­відний список): 1) як членів своєї родини; 2) близьких друзів; 3) сусідів; 4) колег по роботі; 5) мешканців країни; 6) людей, що тимча* сово перебувають у країні; 7) зовсім не сприймають чужинців, не ба­жають мати їх у себе в країні. Позиції шкали мають числові доповнен­ня відповідно: 1, 2, 3, 4, 5, б, 7, За результатами опитування розрахо­вується числовий індекс, що має диапазон коливання від 1 до 7. Тоб­то, якби 100% опитаних дали відповідь, що вони згодні прийнЯя;и у сім'ю представника того чи іншого етносу (перша позиція'шкали;), ін­декс нетерпимості мав би дорівнювати 1; в протилежному крайньому випадку - 7. У таблиці 3 наведені дані подібного опитування, що було проведено в Україні у квітні 1992 року (всього опитано - 1752 чоло­віка). Воно засвідчує, що існує досить суттєве : коливання ставлення населення до різних етнічних груп. Значна соціальна дистанція має місце по відношенню до тих етнічних груп, які майже відсутні /.со­ціальній структурі України. Це психологічна упередженність до» чу­жинців, що є типовою рисою етнічної СВ.ІДОМОСТІ. Сфера соціальної психології обумовлена не .тільки соціальними реаліями, але й і раціо­нальними чинниками, стереотипами свідомості. Незважаючи на досить контрасні оцінки, що отримані у наведеному дослідженні, Україна зберігає суспільний мир; етнічні стосунки стабільні й не мають тен-

^нціТ до загснггрення. Ця обставина прискорює процес формування теренах України сучасної політичної нації.

!,. • - : . • '. ! •• / , '. • 1^. . ,, , . 1 Табл. 3. Шкала Богардуса ( за даними опитування ц Україні в 1992 р.)

^', «оси

Я згоден сприйняти представника цього етносу в якості... %

1

••.^2 , ••

! 3 '

і '4,,

5

6

7

8

Членів сім?

БЛиаь-

КИХ


друзів

Сусідів

Колег по ро­боті

Меіа---канців Україии

Відві- , дувачів України

Взагалі не до­пускав би в Україну

Індекс нетер­пимості

!раїн<,|ів

79

,'9 •:. •

3 . !':

1,. , '••

7

2

0

1,55

яяи . , .,1'

43

24

.10

3

Ц- ^ ;

7

2

2,46

Брусів,

29

27

14

4

13

12

ї

2.85 ^

МНЦІВ

йпбри


24

22

7

4

18

23

2

3,48

1ЯК1В

15

22 "

Т4'1 !

4 ''

12

28

5

'3,77

й»'11

10

14

15

11

23

18

10

4,18

ІР4ІВ1.. 1 1.

9

14

17

5 ,

15

3? .•

4

4,24

Іриканців.

11

13

9

15

10

38

4

4,31

І41'6

8

13

9

16

12

37

5

4,43

«ицузів

9

ІЗ • " '

8 !'

13

11

41

4

4,45

Б—

в

12 '

ІЗ/

6

14

38

8

4,56

•иців

4

11

9

19 ,

9

43

4

4.66

мських

Ьр1 :- .



3

6

.9

5

31

29

17

5,09

вин

3і • .,

8

Ї ..•••'

,^ ! ' '

16

34

26

5,26

іамців

2

1

&•.-

9

• 10

52

14

5,29

(бів' і', .

3

6 •

5

7 •'-

11

51 •

17

5,37

ан ,

3

4 • •

7 ,

3 ' •і

22

26

35

5,49

Р» • .

2

6

5:

6

11

50

20

5,55

Див.:[1, с.109]

2. Нація як соціальна основа суспільства

2.1. Визначення "нації". Слово "нація" тлумачиться так само як етнос" (плем'я, група), але воно походить не з грецької мови, а з Ігині. Часто-густо ці слова застосовуються як синоніми, тобто між

ь ' ' ' '

|ми умовно ставиться знак рівності. Але в соціологічній літературі Іегоріями "етнос" і "нація" позначається різна соціальна реальність. йво "нація" в науковій обіг було запроваджене італійськими вчени-ів XIX'сторіччі. Д.Романьйосі у праці "Наука конституції" (1815 р.) унув ідею національної держави; П.Манчіні на початку п'ятидесятихроків XIX сторіччя ставить на місце держави націю й розглядає Ті як суб'єкт міжнародного права. Манчіні визначив наступні ознаки нації: а) об'єктивні - територія, походження; мова, звичаї, історія, закони, релігія; б) суб'єктивні: національна свідомість, що об'єднує людей у спільність.

Теорія нації виникла не випадково: вона'віддзеркалювала процес формування нових спільностей, що були пов'язані з такими загально-. світовими подіями, як розвиток капіталізму, національно-визвольні змагання, розпад імперій, виникнення національних держав. Нова со­ціальна реальність, нація, поряд з державою, традиційними етнічними й територіальними спільностями стає в ряд провідних чинників суспільного життя. Вдале визначення нації з огляду на її специфіку належить П.Сорокіну:"Нація є багатофункціональна, солідарна, ор­ганізована, напівзакрита соціокультурна група, що до деякої міри усвідомлює факт свого існування та єдності. Ця група складається з індивідів, які: 1) є громадянами спільної держави; 2) мають спільну або близьку мову й спільну сукупність культурних цінностей... Одно­часно нація - соціокультурна система, що відрізняється від держави, а також від етнічних (мовних) і суто територіальних груп" [12, с. 4бб]. Для більш докладного знайомства з нацією важливо з'ясувати, як вона співвідноситься з етносами й державою.



2.2. Нація й етноси. Перщимй соціальними формами існування етносів були рід і плем'я. Внутрішньо вбни були гомогенні, тобто мо-ноетнічні. Природна близькість - фізична, мовна, культурна - полегшу­вала співіснування людей. Таким мином, етносу притаманна інтегра­тивна функція, але вона обмежена власне його середовищем. В істо­ричній долі етносів важливу роль відіграли держави. Потужні держави-імперії, що простиралися на величезні території й охоплювали різно­манітні племена та народи, "підштовхували" етнічно близькі групи до інтеграції у більш широкі спільності - народи. Так, за часів Київської Русі відбулося зближення праукраїнських племен .- полян, сіверян, древлян, дулібів, уличів, тиверців, які згодом утворили український народ. Видатну роль в цьому процесі відіграли поляни - вони започат­кували державу із столицею' в Києві, прийняли етнонім "Русь", об'єднали навколо себе інші племена.

Нації формувалися на баз» того, чи іншого народу, який в межах вної території був багаточисельним корінним (автохтонним) етносом. іе не кожний етнос, плем'я, народ перетворилися на сучасні нації, їсих, доречі, не так вже й багато - близько двох сотен. Наприклад, Ікий відомий в історії народ як шотландці не утворили власну націю І'входять до складу загальнобританської політичної нації. Поміж ет-осом і нацією не можна ставити знак рівності ще й тому, що діаспо-И, залишаючись часткою етносу, не потрапляють до нації. Наприклад, гнічні .українці - громадяни США, Канади, Росії тощо - не беруть часті у формуванні сучасної української нації як її члени, але це роб-&ять росіяни, білоруси, євреї, кримські татари, представники інших тнічних груп, що мешкакугь в Україні й мають українське громадян-тво. Трапляються випадки, коли один народ стає підґрунтям-дтГя юрмування різних націй. Така протиприродна ситуація має місце на .орейському півострові, де внаслідок'революційних та воєнних подій Ісорейці поділилисянавпіл, і виникли дві різні держави. Але такий стан Б штучним: досвід двох німецьких держав-націй (НДР,ФРГ) засвідчує, що ймовірне злиття поділеного народу в одну націю. Інша справа, ко­пи колоністи опановують нові землі і один народ утворює декілька різних націй (англійц? започаткували американську, канадську, ав­стралійську нації).

Найбільш суттєве те, що сучасна нація може мати етнічну струк­туру. Але слід зауважити, що нація - не випадкова комбінація людей, |пересічна культура. Важлива ознака нації - територія, межі якої окре-Іслює корінний етнос, народ*автохтон. Він започатковує націю, дає їй І.назву, мову, головні традиції. Але моноетнічних територій майже не |;існує; таким чином, нація "захоплює" й інші етнічні групи. Для того, | щоб нація сформувалася й зміцніла, титульний етнос (той, що дає на-| зву) повинен бути не тільки народом-автохтоном, але й найбільш чи-і'сельним на власній території. Проте, кожне правило має свої винятки І- у Казахстані казахів близько 40^. Така нація не є врівноваженою. ^Проблеми можуть виникати і у випадку, коли в структурі нації присутні І два або більше корінних народів. Справа у тому, що кожний корінний [народ незалежно від чисельності теоретично має право на самовизна­чення й відокремлення. Це автоматично руйнує націю. Така ситуація •характерна для сучасної Росії. Вона вібрала в себе 63 малочисельні

корінні етноси (вепси, мансі, шапсуги, юкагири, алеути, годоберинці І ханти тощо), до яких, за російським законодавством, віднесені народи чисельністю до 50 тис. осіб, що мешкають на території традиційного розселення своїх предків. Вони великих проблем для російської нації не створюють, а багаточисельні корінні етноси - волзькі татари, бащ-кіри, чеченці - вимагають особливого статусу і навіть домагаються відокремлення (Чечня). В Україні корінним етносом, окрім < самих українців, є кримські татари. Вони не займають сепаратистської по­зиції, але вимагають певного політичного статусу, який би відповідав ЇХ становищу в Україні і враховував трагічну долю цього народу.



2.3. Нація і держава. У західній політичній лексиці "держава" й "нація" в багатьох випадках ототожнюється. Наприклад, загальновідо­ма міжнародна установа має назву "Організація Об'єднаних Націй", хоча вона об'єднує формально держави світу. Держава у вузькому розумінні цього слова - система управління, політичні структури, бю­рократичний чиновницький апарат, що контролює населення й тери торію у визначених кордонах. Нація - Соціальна спільність, тобто об'єднання людей. Важливо підкреслити, що це об'єднання складаєть ся не тільки за формальними ознаками (держава, мова, територія), але воно добре усвідомлюється його членами. Нація є спільність, що розуміє свої потреби й інтереси, спроможна їх захищати, відстоювати, | самрорганізуват»іся. Держава розглядається як знаряддя захисту на ціональних інтересів, як засіб досягнення спільної мети. Це стосується так званих національних держав. Нація для них є первинним чинни-1 крм, основою суспільства, а держава - похідна від соціального ор ганізму. -

Але національні держави не слід плутати з імперіями. Чинник держави для імперій завжди був визначальним * вони трималися па війську, поліції, репресивних структурах, бюрократії. В разі, коли державній утрій зазнав струсу,^ імперії легко руйнувалися. Імперії завжди .були під загрозою сепаратистських -рухів, національне визвольної боротьби народів, що мала на меті створення окремих держав. Можливо, імперії відіграли свою позитивну роль у всесвітній історії, бо вони долали феодальну роздрібність й створювали вельми широкі соціальні та культурні простори. Але їх час був вичерпаний тоді, коли почали формуватися нації з окресленою національною

І; свідомістю, гідністю, потягом до свободи й цінністю Батьківщини. На­ціоналізм (патріотизм) як підкорення особистих інтересів загальнона­ціональним, спільним й любов до Батьківщини,,,що вимагає жертов­ності в ім'я свого народу, стає провідною ідеологією цілої доби все­світньої історії. Ця доба була епохою руйнування імперій і виникнення національних держав. Перші сучасні нації сфгірму валися в економічно розвинутих регійнах Європи. Незламний дух молодої нації, потяг до свободи блискуче змалював .Шарль де Костер у відомих образах кни­ги "Тіль Уленшгіігель", в якій перезказуються події ХУ1 століття на те^ ренах сучасних Бельгії й Голандії. У середині ХУІІ сторіччя мав нагоду 1; утворити націю український народ, але програв національно-визвольні змагання, був розчленований Росією, Австрією й Польщею і припинив свій розвиток на три сторіччя. Наприкінці ХУ11.1 сторіччя здобув;-иеза-лежність американський народ, точніше - тринадцять англійських ко­лоній, населення котрих утворило сучасну американську націю. В XIX | столітті виникають національні держави на теренах Південної та Цент-I. ральнбї Америки. Але на початку XX сторіччя дві третини людства ще перебували в колоніальному стані. Національно-визвольні рухи й ре­волюції в Африці й Америці повністю знищили колоніальну систему:

за декілька останніх десятиріч виникло більше сотні молодих націо­нальних Держав. Розпад СРСР - остання крапка в історії існування ім­перій. Імперії не; мали міцної соціальної основи і були не тривкими конструкціями. 'Радянський Союз - типова імперська держава -розпався напрочуд легко від незначних політичних поштовхів, а ось |, Франції, наприклад, така доля не загрожує. Чому? французьке К суспільство спирається на націю, СРСР такої основи не мав. Намаган-Ц ня сформувати з конгломерату етносів супернацію - радянський народ ,- зазнали невдачі.

. Існування національних держав стає загальним правилом; Західна Європа складається з двадцяти чотирьох національних держав, Східна .(разокГ із Середньою Азією) - має сьогодні двадцять сім. Нація В відіграє функцію основи суспільства, інтеграції населення у спільність;

|: люди в національному середовищі усвідомлюють свою єдність неза-| лежно від чинників, що їх роз'єднують (поділ на класи, страти, партії, Ц регіони тощо). Ось чому національна держава більш стабільна кон-Ц струкція, ніж імперія. Саме це продемонстрували події другої світової

війни: після закінчення фашистської навали і визволення націй, вони відродили держави, сформували уряди. Національна держава не закінчує своє існування від тимчасового розладу (або знищення) дер жавних структур, як це часто-густо було в історії імперських держав.

Таким чином, нація як соціальна спільність, органічно пов'язана з державою. Держава породжує громадянство, що є чільною ознакою належності до нації. Народ, який торує дорогу до нації, приречений виборювати власну державу; це - загальна закономірність. Здобуття державної незалежності (утворення власної держави) й формування нації є паралельні, тісно пов'язані між собою процеси. В умовах без­державності український народ не мав змоги "піднятися" до нації, Проголошення державної незалежності дає можливість розпочати процес консолідації населення України в націю.



2.2. Нації етнічні і політичні. Існують два діаметрально проти лежні шляхи формування нації - 1) побудова етнічної, точніше мо-ноетнічної нації; 2) розбудова політичної нації". XX сторіччя дало низку прикладів побудови етнічно чистих суспільств. Цим шляхом йшли фа­шистські держави, передусім гітлерівська Німеччина 30-40-х років;

щось схоже відбувалося в комуністичних країнах: і в Китаї, і в срср

• '' . •

(депортація цілих етносів-народів, швидка примусова русифікація, концепція злиття народів), і в Польщі (операція "Вісла" у 1944^. що до виселення автохтонного українського населення) і в інших держа вах. Ці ж самі засади яскраво вирізьбилися в подіях початку 90-х ро ків на Кавказі і Балканах. Етнічна нація утворюється, по-перше, за ра­хунок примусової асиміляції меншин. (Асиміляція - це процес, а ре­зультаті якого втрачаються самобутні мовні, культурні й інші етнічні ознаки людини і "слабкіший" етнос назавжди зливається з більш чи­сельним та "потужним" народом). По-друге, можливе застосування депортацій, або етнічних чисток, коли від певного етносу "звільнюються" цілі території, землі. По-третє, вживається прямий ге­ноцид - масове винищення людей за етнічною, мовною, .релігійною Ознакою. Існує ілюзія, що таким чином можна назавжди розв'язати національне питання, зміцнити націю і зробити її однорідною. Але історія-^свідчить: намагання знайти просте вирішення складної пробле­ми закінчується жахливими наслідками як для гнаних, так і для їх го­нителів.

У цивілізованих країнах нації формувалися на політичних заса­дах. Політична нація грунтується на пошуку балансу інтересів, розум­них компромісах, які зміцнювали б суспільну основу без брутального насильства. Політична нація - це складна, перш за все, політико-правова конструкція, що утворюється на певних засадах і вдоскона­люється. Проектування і побудова такої конструкції - відповідальне завдання: успіх або неуспіх відбивається на долі мільйонів людей. Політична нація починається з розробки важливіших політичних і пра­вових норм, засад співіснування людей в межах нації. В політико-правовій конструкції можна виділити^три визначальні рівня: національ­но-державний» національно-етнічний, національно-територіальний.

Політична нація починається з того, що держава наділяє всіх по­стійних мешканців громадянством, яке містить у собі сукупність рівних прав та рівної відповідальності. Ніяка дискримінація за етнічними, релігійними, расовими ознаками неприпустима. Натомість усі громадя­ни несуть на собі певний тягар зобов'язань: вони повинні коритися за­конам, бути законопослушними, визнавати державу та її інституції, ат­рибутику, знати в певному обсязі державну мову, відбувати військову повинність. Усе це повинно регулюватися відповідними нормами кон­ституції й наявним законодавством і є національно-державним рівнем конструкції. . і.

Держава і громадянство - це потужні інтеграційні фактори, але вони нібито нівелюють людність, міряючи всіх однією міркою. А нація в більшості випадків етнічно не однорідна. Національно-етнічний рівень конструкції - це сукупність правових і моральних норм, які ре­гулюють прагнення людей' до самобутності, етнічного стану в межах спільної нації. Кожна людина повинна мати право вільно вибрати: або вона асимілює з корінним етносом, або користується правом культур­ної автономії - має змогу об'єднуватися в культурницькі товариства з етнічними земляками й разом- засновувати релігійні громади, школи, газети тощо. фактично йдеться про суспільний договір: одна сторона (більшість) наділяє меншість однаковими з собою громадянськими правами та правом не втрачати свого етнічного обличчя; друга - зо­бов'язується дотримуватися певних правил щодо нації та держави. До­свід Європи та США свідчить, що на цьому грунті можна порозумітися й досягти певного балансу. Поряд з культурною автономією для мен-

шин не треба забувати про культурний розвиток корінного етносу. Культурне обличчя нації - це не калейдоскопмов та традицій різних етнічних груп: і назву країни, й державну мову, і головні традиції та свята дає нації корінний етнос. Нерозвинутість корінного етносу по­слаблює націю в цілому, посилює небезпеку соціальних катаклізмів. В цьому сенсі майбутнє української .політичної нації безпосередньй за­лежить від українського культурного відродження, особливо на Сході та Півдні.

.Національно-територіальний рівень конструкції містить норми, що регулюють міжрегіональні стосунки та самоврядування на місцях;. Ро­зумна конструкція може знизити потенціал суперечностей ,та конфлік­тів, забезпечити необхідний ступінь соборності. Але конституція, зако­нодавство - це лише передумова для формування нації. Нація виникає а разі, якщо є загальна свідомість і люди себе без вагань ідентифіку­ють (співвідносять) з спільністю.

2.3. Проблеми і особливості формування української політичної нації. Ідея української політичної нації почала формува­тися ще за часів Української Народної Республіки. Її розробляли й популярізувалй провідні політики та теоретики доби українськоіі рево­люції. Від самого початку революційних подій М.ґрушевський відкинув гасло "Україна для українців". "Україна не тільки для українців, а.для всіх» хто живе на Україні...", - пише він у 1917 році [2, с.Юб]. Цент­ральна Рада розробила й прийняла закон про національно- персо­нальну автономію (9 січня 1918 р.), який на думку його творців пови­нен був захистити права національних меншин, забезпечити їм куль­турну автономію і представництво у державних органах влади. На той час то був унікальний правовий акт, хоча й дещо утопічний за своїм змістом. Вже після поразки національних змагань зрілі думки стосов­но майбутньої української нації Висловлював Вячеслав Липинський -прихильник гетьмансько-монархічного устрою й виразник право-консервативних ідей. В "Листах до братів-хліборобів" він наголошу-вав:"Нація для нас - це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави, а не "пролетаріат", і Не мова, віра,- Плем'я. ... ми хочемо Української держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі [7, с.458]. Липинський, таким чином, виділяв дві го­

ловні ознаки нації - держава й. територія. Це відповідає сучасним по­глядам, хоча й було написане у двадцяті роки.

Україна, отримавши державну незалежність в 1991 році, твердо стала на шлях формування політичної нації. Права національних мен­шин в Українізастережено законодавчими актами, які міжнародними експертами'визнано як одні з найденократичніщих у світі. За пред­ставниками меншин визнано право вільного розвитку , їхніх мов (викладання в державних школах здійснюється не тільки українською, але й російською - по всій Україні в школах; із російською мовою ви­кладання навчається майже 50% всіх учнів, а також - польською, ру­мунською, угорською, кримсько'татарською та мовою іврит). Справа­ми національних меншин опікується спеціально створене Міністерство у справах національностей, міграції та культів. Але нагальним"'питан-ням залишається проблема інтеграції мешканців України в йдне ціле, що зветься нацією. Є кілька обставин, що гальмують цей процес: істо­рична інерція, відсутність досвіду самостійного буття та державо­творчих традицій, слабкість корінного етносу і проблема ідентифікації громадян, нарешті, наявність кіл, що мріють про повернення ім­перської минувщини...

Багато генерацій (поколінь) українців зростали і жили за обста­вин, коли відбулася масова русифікація населення (особливо в містах України); їх виховували в дусі нігілізму до національної справи; вони не відчували єдності й солідарності, своєї відповідальності за долю Україна. Появилися мільйони українців, які почали називати російську мову своєю рідною. За'даними переписів населення, в 1959 р. їх налічувалося 2076 тис. (б,5% усіх українців республіки), 1970 - 3018 (8,6%), 1979 - 3987. тис. (10,9%), 1989 - 4578 тис. (12,2%). В дійсності українців, що постійно користуються переважно російською мовою, ще більше... Реально в Україні існують три великі лінгво-етнічні групи. Приблизно 94% населення складається з україномовних українців (близько 40%), російськомовних українців (33 - 34%) та російськомовних росіян (21%). Треба зауважити, що населення Сходу та Півдня України володіє українською мовою, але пасивно: люди добре розуміють усну мову, вільно читають. Мовна ситуація'впливає і на самоідентифікацію населення. За даними загальноукраїнського опитування 1994 року, українцями себе усвідомлюють лише 57% до-

рослого населення, лише росіяніми - 11%, решта (25-26%) - виявля­ють подвійну орієнтацію [14, с.78-79]. Визначені групи і відсотки бу­дуть ще змінюватися; головна перевага українського суспільства поля­гає в тому, що етнічні, мовні, релігійні відмінності населення не при­звели до гострих конфліктів і розпаду молодої нації на ворожі табори, як це сталося в Молдові (Придністров'є), Грузії (Абхазія, Південна Осетія), Таджикістані, де спалахнула громадянська війна, Росії (Чечня).

Добрі і правдиві закони - це ще не нація, а лише її основа. Нація починається з того, що люди себе ідентифікують із загалом, перей­маються спільними ідеями, інтегруються в ціле. Існують різні шляхи інтеграції. Для етнічних українців - природний потяг до нації, до куль­турної спадщини, рідної мови. Важливим чинником інтеграції стає культурне відродження. Для багатьох громадян без поділу за етнічни­ми ознаками потужним інтеграціним^ фактором є державна та військо­ва служба, яка прилучає людину до загальнонаціональних справ. Еко­номічну активність, приватну власність, національну економіку, власну кредитно-фінансову систему також можна віднести до важелів інте­грації; важливу інтеграційну функцію виконують/загальнонаціональні засоби інформації - телебачення, газети, радіо та, безперечно, Систе­ма національної освіти. Ступінь єдності та консолідації населення в' політичній нації будуть визначати соціальний спокій, мир, стабільність, економічне піднесення, демократичний розвиток.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка