Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'



Сторінка6/16
Дата конвертації22.02.2017
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

2. Соціальні класи: теоретичні конструкції й методи емпіричних досліджень

Руйнація феодальн'о-станових стосунків загострила увагу вчених до соціальних класів. Соціально-класова структура стає об'єктом спе­ціальних досліджень, в сучасній соціології ця проблема розглядається як одна з найбільш цікавих і важливих.



2.1. Економічні теорії XVIII ст. Фізіократи (напрямок економіч­ної теорії) аналізували класову структуру під кутом 'зору своїх по­глядів на землю як головне джерело суспільного продукту й багатства. Вони наголошували на існуванні трьох чільних соціальних класів: а) продуктивний (землероби), якому належить провідна роль у процесі відтворення суспільного продукту; б) землевласники; в) безплідний клас, до якого зараховувалася решта суспільства - власники мануфак­тур, ремісники й усі люди, що не були зайняті у сільському господар­стві. До продуктивного класу фізіократи зараховували: багатих фермерів, орендарів землі (підприємці-землероби) і наймитів, що працю-< вали в фермерських господарствах. Ці погляди не набули розвитку у І подальшому: по-перше, теза про землю як головний чинник економіки ' й класового розшарування виглядає досить сумнівною; по-друге, ; "земельна" класова структура не відображала реальну стратифікацію;

по-третє, вона не відповідала епосі індустріалізму, що швидко насува-' ла й охоплювала провідні європейські країни.

Видатний англійський полі-теконом А-Смі'т (1723-1790) запропо-і нував більш вдалу класову модель. Він поділяв населення на три кла­си в залежності від способу розподілу суспільного продукту й отри-; мання людиною прибутку. Перший клас, таким чином, складали зем­левласники (отримують прибуток в вигляді ренти на землю); другий -наймані робітники (мають заробітну плату); третій - капіталісти (прибутоквід капіталу). Цей погляд на класовуструктуру в різних мо­дифікаціях дійшов до наших днів і не втратив своєї актуальності.

2.2. Теорія /(.Маркса. Класовий Підхід до соціальних і політичних явищ є серцевиною соціологічного методу, що запропонував Маркс. Але він не залишив розгорнутої класової теорії, не визначив чітко по-• няття класу. Натомість, з різних праць вимальовується досить по­слідовна теорія. Економічне життя, перш за все виробничі стосунки, породжують розподіл людей на класи. Маркс, на відміну від Сміта, не вважав спосіб отримання прибутку головним чинником класової струк­тури. Власність, її форми й стосунки людей, що складаються довколо власності є першоосновою класового поділу. Кожна суспільно-економічна формація (за винятком первісно-общинного ладу) утворює два чільних класи. Між ними точиться безперервна й запекла бороть­ба, що є рушійною силою суспільного розвитку. Капіталізм виводить на історичну сцену два провідних класи - пролетаріат (робітники) й буржуазію (капіталісти). Пролетарі'!' - це усі,хто позбавлений власності на засоби виробництва й мусить продавати свою робочу силу на ринку праці капіталістам. Останні утворюють вищий клас, а робітники -нижчий. Маркс усвідомлював, що існують й інші соціальні класи, але вважав їх проміжними, або залишковими від попередньої формації. Ремісники, дрібні торгівці й власники, традиційні землевласники, селя­ни тощо згодом мають або розоритися і потрапити до лав пролетаріїв, або стати справжніми буржуа.

Маркс сформулював два соціально-економічні закони, дія яких повинна була відіграти особливу роль у подальшій історії. Це закон додаткової вартості й закон абсолютного та відносного зубожіння пролетаріату. Перший закон розкривав таємницю збагачення бур­жуазії, що відбувається, на думку Маркса, за рахунок невідкоштованої праці робітників, яка привласнюється капіталістами. Другий наголошу­вав на тому, що розрив між прибутками буржуазії і заробітком проле­таріїв увесь час збільшується на користь капіталу. Але й цього мало. Буржуазія дід тиском конкуренції, в гонитві за прибутками .зменшує заробіток найманих працівників, і останні втрачають засоби підтримки свого фізичного існування. Таким чином, з одного боку, питома вага пролетаріїв постійно зростає, і вони стають абсолютною більшістю суспільства, а з другого - робітники доведені до відчаю, їм вже нічого втрачати, "окрім своїх кайданів". Це неминуче призводить до проле­тарської революції та експропріації власників. В новому комуністично­му суспільстві не існує приватної власності - отже немає підстав для розподілу людей на класи.

Теорія Маркса в XIX ст. здавалася досить переконливою, і в неї увірували широкі кола соціалістів та робітників. Вплив марксизму в Європі був значним і "вірні" нової церкви очікували кінця старого світу й початку обіцяного комунізму. Але Маркс не все розрахував так як належить. Невдовзі по його смерті деякі прихильники Маркса поча­ли помічати тенденції, що розходилися з теорією вчителя. Наприкінці XIX ст. з критикою окремих положень марксизму як таких, що за­старіли, виступив на сторінках соціалістичних видань добрий знайомий Маркса Е-Бернштейн. Так відбулася перша криза марксизму. Засудив Берштейна як ревізіоніста (людина, що ревізує теорію Маркса) лідер німецьких соціалістів К. Каутський. Другу кризу - спричинила Жовтне­ва революція в Росії, яку західні соціалісти не бажали визнавати за пролетарську. Тепер вже В-Ленін засудив Каутського як ренегата, опортуніста. Щоправда, російська революція ажніяк не вкладалася в марксистську схему: відсоток пролетаріїв у країні був незначним, а капіталізм тільки-но набирав потугу і до його краю було дійсно дале­ко. Події XX ст., розвиток західноєвропейських країн розвінчали кла­сову теорію марксизму.

Що ж саме не врахував Маркс? По-перше, фактичний поділ іільств на класи не співпадав з марксистським прогнозом - чисель-I'пролетаріат ніде і ніколи не складав абсолютної більшості. Сьо-ідні питома вага робітників, зайнятих в промисловості й сільському сподарстві, має тенденцію до зменшення. В розвинутих країнах йже повністю зникли колись численні прошарки некваліфікованих 5ітників-чорноробочих. По-друге, швидко зростають прошарки кбовців, "білих комірців", дрібних власників, груп, що безпосеред­нє зайняті на виробництві; динамічно розгортається так званий •ьорядний сектор економіки - сфера послуг. В Західних країнах зрмувався вагомий середній клас, який не марить революцією, а цікавлений у стабільності й порядку. Це аж ніяк не передбачено рксистською теорією. По-третє, розподіл суспільного багатства да-в дещовідмінні форми: абсолютного зубожіння найманих робітників сто років так і не відбулося. Навпаки, відбулося'значне поліпшення Ьтеріальних умов життя, робітники отримали соціальний захист і вні гарантії. ,

Робітничий рух, що був досить грізною силою ще на початку XX зіччя, поволі утратив політичне забарвлення. В Західних країнах &улИу що Таке політичний Страйк, про який так мріяли анархосинди-пісти, комуністи й інші ліві. В Європі нікого не лякає перспектива злетарськоЇ революції, гострота класових протиріч спала, вони піійшли на другий, план. Класова теорія Маркса відповідала реаліям Х сторіччя, суспільствам, де відбувалося первинне нагромадження іпіталу. В цьому сенсі вона сьогодні більш придатна для України і ївсім погано пояснює розшарування населення в розвинутих країнах. іраїна у найближчі роки може реально зіштовхнутися з робітничим 'Хом, впливом на нього лівих сил і соціально-класовими конфліктами ІрІзних формах. Головний критерій класового поділу, запропонова-й Марксом, - володіння (або не володіння) засобами виробництва, -^ективно "спрацьовує" у двочленній класовій структурі, тобто для ізмежування буржуа й пролетаріїв. Але його не досить для вивчення |льш складних та розширених структур, що притаманні сучасним вспільствам.

І 2.3. Вищий , "середній", "нижчий" класи. Економічні моделі, |і застосовують поділ на "бідних" та "богатих", "пролетарів" та

"буржуа", або поділ населення за галузево-професійними ознаками (фермер, робітник, селянин, службовець тощо) не -є універсальними. Відповідні критерії слушно застосовувати в межах б»льш широких тео­ретичних конструкцій. В сучасній соціології прийнята тричленна мо­дель суспільства - поділ населення на "вищий", "середній", "нижчий" класи. Вона хоч і є дещо формальною, але має суттєву перевагу а то­му, що кожна професійна група, верства може бути віднесена до од­ного з цих трьох класів.

Автором тричленової моделі є видатний англійський дослідник (одночасно підприємець-судновласник) Чарльз Бут (1840-1916). Йому спало на думку в процесі обстеження сімей, що здійснювалося за його ініціативою в Лондоні, поділити їх на три класи. Він застосував суто емпіричні показники розшарування: кількість кімнат, що займала лон­донська сім'я, та чисельність прислуги. Нижчий клас, за поділом Бута, - сім'ї, що мешкали в одній кімнаті й не мали прислуги. Таких родин в Лондоні в кінці XIX сторіччя було 53 відсотка. До середнього класу належали ті, хто мав від однієї до чотирьох кімнат, або одного слугу на чотири особи (таких сімей було виявлено 30%). Усі інші - мали на­лежати до вищого класу. Таким чином, ідея Бута зводилася до верти­кального розшарування соціального простору на класи, й існування об'єктивних ознак розподілу людей (сімей).

Паралельно до емпіричних досліджень Бута складалася теорія стратифікації. Важливим теоретичним кроком уперед, порівняно з Марксом, була думка .М. Вебера стосовно багатомірної моделі стра-| тифікації (багатство, влада, престиж). Методологічні ?засади теорії стратифікації в XX сторіччі розробляли функціоналісти. Сучасний по­гляд на класи базується на теорії стратифікації - вона поярмює розподіл населення на вищий, середній та нижчий класи. Клас розгля­дається як певна комбінація стратифікаційних ознак і .відповідних прошарків. П.Сорокін визначав клас як кумулятивну групу, що скон­струйована з кумуляції трьох Головних угруповань: професійної, май­нової, об'ємно*правової. Згідно з цим визначенням, щоб "потрапити" в певний клас потрібно відповідати трьом ознакам. . Наприклад, "перепусткою" у середній клас можуть бути професія юриста, певний рівень прибутку, або володіння нерухомим майном і, нарешті, право­вий статус у суспільстві. В різних суспільствах склад вищого, серед-

ього й нижчого класів буде різнитися відповідно до традицій, еконо-іічного рівня й інших .чинників. Теорія стратифікації, що покладена в снову аналізу соціально-класових' структур, має не тільки переваги ле й недоліки. Класова модель повинна бути цільною й однозначною, | стратифікація за ознаками багатства, доступу до влади, професійно-р статусу, освіти тощо вносить певну неясність. Актуальним завдан­ім для соціологів є відпрацювання конкретних методик вивчення ласових структур.

2.4. Методи дослідження класової структури. Методи можна' вділити на три групи: "об'єктивний", "самооцінки" й "оцінки репута-|'ї". Перший - полягає в пошуку об'єктивних критеріїв розподілу лю-|ей на класи. Цим шляхом йшли Сміт, Маркс, Бут. хоча перші .два " застосовували формальні критерії, а останній - конкретні речові озна-;й класової нерівності. Універсальних і досить простих об'єктивних ритеріїв не існує. Наприклад, розмір житла й наявність прислуги, як ритерії розшарування в сучасній Україні, не допоможуть виявити Правжню класову структуру суспільства. Більш придатною - є наяв-йсть у сім'ї автомобіля, його тип, рік випуску. А ось в західних ?аїнах присутність авто вже не розглядається незаперечним свідчен-Ом достатку, як це було ще 40-50 років тому. "Класичними" показни-»ми економічного розшарування залишається рівень прибутків і во-йдіння нерухомим майном. Ці дані, наприклад, можна отримати зав-|ки податковій службі, але біда в тому, що в Україні нерухоме майно ? сих пір не оподатковувалося, а "тіньові" ділки старанно прихову-<ть свої прибутки. Матеріальні, економічні чинники не вичерпують усіх (ратифікаційних вісей, а підібрати об'єктивні показники для політич-ЇЙ", або професійної стратифікації набагато важче. Ці утруднення Внімає" процедура самооцінки (самоідентифікації).

Метод, самооцінки реалізується за допомогою спеціальних соціо-їгічних досліджень. Респонденту (людина, яка відповідає на запитан-(, є джерелом інформації) надається можливість самостійно, вільно ізначит^і своє місце у суспільстві та ідентифікувати себе (свою роди-У)з одним із класів в ряду, що йому запропоновує соціолог. Цей ме-»д приваблює своєю синтетичністю: вільний вибір замінює десятки |ібних і локальних показників. Але він має суттєву ваду -



Їіі ' '•'• • / ' ! "

У» єктивність оцінок; уявлення людей про класову структуру досить бмежене; певна категорія таселення схильна завищувати .самооцінку й не полюбляє таке слово як "нижчий клас".

Американський соціолог У.Ллойд Уорнерв 30-40-х роках опра­цював метод "оцінки репутації". Він був застосований у експерименті, що здійснювався в невеликому місті штата Масочусетс-Н'юбарипорт. У мешканців містечка було взято багато інтерв'ю; респондентам пропо­нувалося оцінити статус сбоїх знайомих, сусідів у порівняні з власним. За підсумками своїх досліджень Уорнер накреслив класову структуру американського суспільства часів другої' світової війни. Вона включала шість класових груп:



ї} "вищий шар вищого класу" - вельми багаті люди з вельмож них родин;

2)"нижчий шар вищого класу" - багаті громадяни, що не мають аристократичного родоводу;

3) "вищий шар середнього класу" - бізнесмени, комерсанти, во лодарі капіталу й найбільш престижні професії (юристи, лікарі);

4) "нижчий шар середнього класу" - "білі комірці" , службовці, банківські касири, секретарі тощо;

5) "вищий шар нижчого класу" - фабричні робітники, "сині ко мірці", люди фізично'/праці;

6) "нижчіїй шар нижчого класу" - найбільш бідні й знедолені, люмпен-пролетаріат.

Ця схема стосовно американського суспільства вже не відповідає в повному обсязі сучасності. В повоєнні часи значно розширився се-редмій клас, він "увібрав" різні прошарки, навіть частину "синіх ко­мірців". Але й у найбільш розвинутих країнах є так зване "суспільне дно" - злюмпенізовані групи населення. Люмпени (від нім. Іитреп -лахміття) - це бродяги, злидарі,, кримінальні елементи, бомжі. Соціо­логи також приділяють увагу так званим маргінальним групам. Мар­гінальний означає "той, хто на краю". Маргінальні прошарки - це по­гано інтегровані групи, що мають обмежені'зв'язки з основними кла­сами й спільностями. Маргінальність може бути наслідком надмірної мобільності в обох напрямках, міграції населення, урбанізації за раху­нок селян. Людина, що втратила зв'язок зі своєю групою та відповід­ним культурним середовищем, але не встигла інтегруватися в іншій соціокультурний простір, стає маргіналом. Наприклад, переселенці,



<ігранти досить тривалий чає складають маргінальні прошарки в аїнах свого оселення; в цьому стані можуть перебувати релігійні та тональні меншини; ця доля може спіткати безробітного, або дена-іізовану людину. ,

3. Трансформація соціально-класової структури України

к;...... • ' ' - • • * ^ • .

1; За часів, існування СРСР у нас в країні була офіційно 'визнана |оретична модель, згідно з якою радянське суспільство складається з Івох класів - робітничого і колгоспного селянства, а також соціальної ^упи - інтелігенції (службовців). Цю модель не можна визнати за кла-ову, бо'вона не мала відношення до стратифікації суспільства. Три вільності розташовувалися в горизонтальному вимірі соціального ростору і, за офіційним визначенням, були "дружні". Насправді ця ірдєль була не класовою, а скоріше - професіймогалузевою. Вона йзроблялася з певним ідеологічним наміром - довести, ц^о ми досяг­лі вищого ступеня класової рівності, і залишився один крок до без-ласового суспільства - комунізму. '

Дійсність була іншою, якщо пригадати реальну стратифікацію за &сів "класичного" сталінського соціалізму 30-50-х років. Ми мали оєрідну соціальну піраміду. На найнижчому щаблі постійно перебу­ли кілька мільйонів рабів ГУЛАГу. Ці страждальці не тільки відбува-. термін "покарання" - вони виконували важливі економічні функції дармова робоча сила. Умовно вільним (відсутність паспортів і за-|>рона вільно мігрувати) було багатомільйонне колгоспне селянство:

рго становище дорівнювало станові кріпаків за часів панщини. Вищим '^в соціальний статус міських робітників, та й вони скидалися на дер-|авних робітників доби Петра І, особливо коли їм забороняли вільно |»інювати місце праці, а за запізнення притягали до карної відпо-|цальності (знамениті укази 1940, року). Ще вищим (в очах людей) іув статус фахівців, людей інтелектуальної праці, тих, хто мав відпо-|дни й диплом і рівень освіти, їхні заробітки часто-густо відставали від |лати робітників, .але освіта й характер праці надавали і'м певну пе-|вагу. Та лікарі, вчителі, інженери (не кажучи вже про службовців-Іфахівців) належали фактично до нижчих прошарків інтелігенції та |ржавних службовців. Привілейований стан завжди зберігався за |)іцерами НКВС, війська, міліції. І, нарешті, існувало вузьке коло да-

леко просунутих угору інтелектуалів-"генералів" літератури, кіно, нау­ки тощо. А над цією пірамідою височіла ще одна надбудова - номен­клатурна ієрархія партійно-господарських кадрів. Усе це вінчав апарат ЦК, Політбюро й сам генсек із фантастичним обсягом влади т винят­ковим статусом. Як і решта громадян, Сталін формально не мав при­ватної власності, капіталу, але в основі нашої піраміди були покладені інші критерії.

Величезну роль в радянському суспільстві відігравала ознака до­ступу до влади, місце в державній ієрархії, а економічне розшаруван­ня не мало вирішального значення. Щоправда, користування реаль­ною владою "відчиняло двері" до матеріальних благ, комфортного і ситого життя. Це не випадково: усі без винятку сфери і галузі суспіль­ного життя були одержавлені, а люди, що не мали приватної влас­ності, перетворювалися на державних службовців (у широкому ро­зумінні поняття). Але і це не вичерпує специфіки радянського суспіль­ства. Майже неймовірно, але в ньому поруч існували усі без винятку системи стратифікації - рабство, касти, стани, класи. Табірні в'язні - це класичне рабство, колгоспне селянство - щось середнє між кастою і етаном середньовіччя. Депортовані народи перетворювалися на своєрідну касту. Наприклад, дитина, що народилася в сімТ кримських татар в Узбекистані, несла на собі "прокляття" роду - вона не могла згодом повернутися в Крим і мати там будь-яке житло.

За брежнівських часів соціально-класова структура зазнала пев­них змін - було знищено найбільш архаїчні системи стратифікації. Але справжня трансформація почалася з початку 90-х років. Вона обумо влена радикальними економічними й політичними змінами і поширен­ням нових цінностей. Перше, що впадає в око, швидкий злам політич­ної ієрархії. На очах розвалилася стара партійна піраміда, хоча нема­ла частка ЇЇ суб'єктів встигла вскечити в нове сідельце й утриматися "на коні". Найбільше постраждав середній клас службовців, кваліфікованих фахівців і робітників - тих, хто старанно працював на державу й мав певний достаток. Цей клас зазнав краху, принаймні економічного. Різко зросли люмпенізовані прошарки. Натомість від­бувся потужний стрибок угору вчорашніх ділків тіньової економіки, яких не визнавав радянський закон, удатних молодших працівників, дрібних комсомольських і партійних функціонерів, що посіли крісла в

4сово-бінківській системі, очолили комерційні Структури. Нині во-» всіма законами стратифікації прагнуть не тільки багатства, але й а, високого соціального статусу.

Друга обставина полягає в докорінній зміні провідних ознак стра-Ккації, На перше місце виходить фінансовий, економічний стан Цєк'та. Це обумовлено специфікою ринкових стосунків і поступовим |державленням різних сфер і галузей. На місце бюрократичної рєри раз по разу стає фінансовий успіх - відповідно трансфор-|ться суспільна думка й оцінки населення. В Україні складається [Льнорозповсюджена структура з поділом на вищий, середній та чий класи. Але ця структура лише тільки вимальовується. Нагаль-є процес класової кристалізації, тобто формування нових класо-спільностей відповідно до сучасних соціальних стосунків. Кри-„ пізація утруднюється двома обставинами. По-перше, утворюються ві соціально-класові групи - фермери, комівояжери, приватні під-ІИємці, кооператори, банківсько-фінансові "магнати", працівники, що йняті індивідуальною працею. Вони "шукають" свою нішу, тобто ^авжнє місце в суспільній ієрархії. Ці прошарки ще далекі від оста-Яного "оформлення" і закріплення в соціальному просторі. По-уге, існує значна невідповідність економічного статусу та рівня прес-іку й доступу до влади. Наприклад, більшість державних службовців,. іськові, офіцери міліції, люди інтелектуальних професій зберігають Сить високе становище в "позаекономічному" просторі, але з точки Іру прибутків їх значно випереджають дрібні торговці, крамарі, ко-Т)»ояжери і люди, що перебувають у сфері тіньової економіки. Знач-|й розрив цих рзнак перешкоджає кристалізації. [,• Окремо треба наголосити на місці і ролі вищого класу. Він не дьки користується порівняно більшим обсягом ресурсів, має привілеї, е й несе тягар відповідальності за стан справ у суспільстві. Вищий ас українського суспільства - нове явище, бо до здобуття незалеж-сті "української піраміди" у завершеному вигляді не існувало. рхівка старої партійно-господарської номенклатури посідала місця сить далекі від верхніх щаблів загальносоюзної ієрархії. Українська ахівка в ті часи не виконувала низки важливіших функцій: форму-•іня ідеологічних засад, розробка стратегії внутрішньої та зовнішньої літики, керівництво збройними силами, емісія грйшей та контроль

над фінансами, зовнішньоторгівельний обіг тощо. Не бу-йо,, функцій -не створювалися відповідні інституції, заклади, природньо, не готува­лися фахівці, щоб розв'язувати ці складні завдання; Усе це враз зро билося актуальним в умовах існування суверенної держави. Ллє не випадково українська еліта не спромогалася опанувати нові функції в повному обсязі. Це загальмувало реформи й посилило загальний Кри­зовий стан у країні в першій половині 90-х років.

Економічна стратифікація українського суспільства характери­зується швидким зростанням розриву між-протилежними стратами. П.Сорокін, досліджуючи \в книжці "Соціальна мобільність" стра­тифікаційні процеси, дійшов висновку, що процес поглиблення еконо­мічного розшарування - об'єктивний, але: не безкінечний. На певному етапі його припиняють ті чи іншіобставини, найрадикальніщою з яких може бути революція та насильницький перерозподіл багатств. Опти­мальний шлях для України є врівноваження системи не за рахунок експропріації, а шляхом підвищення рівня життя основної маси насе­лення. В Україні ще не склався середній клас, від розмірів і суспіль­них настроїв якого залежить стабільність суспільства. Кристалізація середнього класу буде, насамперед, здійснюватися за рахунок тих прошарків, які вже мають певні ознаки, цієї спільності - належний рівень освіти, престижність професії, доступ до влади, абойевний рівень доходів»- володіння нерухомим майном. Для лікаря, науковця, 'програміста, офіцера поліції (міліції), або війська принадежн'ість :до середнього класу буде визначатися підвищенням доходів. Фермери, комерсанти, індивідуали мусять отримати суспільне визнання," підняти престиж своєї позиції, здобути належну освіту, залиїцити "тіньову" економіку,



Контрольні запитання і завдання для самопідготовки

/. З яких соціальних спільностй, груп складається соціальна структура суспіль­ства? -. ' ;



2. В чому полягають головні відмінності сучасних соціальних класів від іс/лорич них систем стратифікації суспільства - кастово'і системи, рабства, етанів серед ньовіччя?

3. Порівняйте економічні класові критерії, що їх пропонували фізіократи, А-Сміт, К-Маркс.

4. В чому полягала сутність класової теорії К.Маркса?

!>. Які методи їастосовують соціологи для дослідження поділу населення на ви­щий, середній і нижчий класи?

6. Що таке "маргінальні групи''? Наведіть приклади. ' г -

7. В чому полягала розбіжність поміж "офіційною" і реальною класовою струк­турами радянського суспільства?

в. Яким чином еволюціонує соціально-класова структура України?
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка