Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'



Сторінка3/16
Дата конвертації22.02.2017
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

3. Особливості розвитку вітчизняної соціології

Дореволюційна Росія була під сильним впливом соціалістичних ідей та течій. Ідеологи соціалізму часто-густо зверталися до соціальних наук з метою ліпшого обгрунтування своїх теорій. Але їх праці, хоч і були досить глибокими і'змістовними, безперечно, не відповідали ви­могам позитивної соціології, висновки слугували не науці, а політиці, партійним задачам. Незважаючи на це, ідеологи народництва (П.Лавров, Н.Михайловський) і марксизму (В.Плеханов, А.Богданов, М.Бухарін) залишили певний слід у соціальних дослідженнях свого ча­су.

Відомими соціологами - позитивістами дореволюційного періоду були М.М.Ковалевський і Є.В. Де Ррберті. В цей час почалася наукова кар'єра видатного соціолога XX сторіччя - ПітерімаСорокіна (1889-1968). В книзі "Система соціології" (1920) він зробив спробу накрес­лити контури загальної соціологічної теорії. Про його позитивістські погляди яскраво свідчить такий вислів: "Більше спостереження і ре­тельного аналізу фактів - ось нагальний лозунг соціології. Добре пе­ревірена статистична діаграма коштує будь-якого соціально-філософського трактату". [6, с.2]. В 1920 році Сорокін очолив перше в Росії спеціалізоване соціологічне відділення факультету суспільних наук в Петроградському університеті. Подальша доля Сорокіна водно­час і драматична і шаслива. В 1922 році з ініціативи Леніна він разом зтрьома сотнями видатних інтелектуалів дореволюційних часів був на­завжди висланий за кордон Росії. Врешті-решт саме це врятувало йо­му життя і дало'змогу працювати у найращих американських універси­тетах. Багато відомих сучасних соціологів є фактично учнями Соро­кіна, він суттєво вплинув на подальший розвиток світової соціології. Вельми популярні його наукові праці, особливо "Соціальна мобіль­ність" (1927 р.), чотирьохтомне дослідження "Соціокультурна дина­міка" (1937-1941 рр.) та інші праці - біля півсотні книг і велика кіль­кість статей.

Подальша доля соціології в Радянському Союзі була надто дра­матичною. Щоправда, в перші роки після приходу до влади більшови­ків деякі напрямки науки мали певне піднесення. Нова влада намагалася отримати від соціології підтримку під час соціальних перетворень. Так, в 1919 році було відкрито Соціобіологічний інститут, в Петер-бургському університеті започатковане соціологічне відділення; в 20-ті роки проводилися конкретно-соціологічні дослідження по вивченню деяких питань побуту робітників, піднімалася молодіжна проблемати­ка. Але в кінці 20-х років ситуація змінилася: соціологія потрапила в "пильне око" комуністичних ідеологів. Справа в тім, що об'єкт, пред­мет соціології перехрещувався зі сферами зацікавлень так званих марксистських наук - історичного матеріалізму, наукового комунізму. Така конкуренція в умовах тоталітарного суспільства нічого доброго для соціології мати не могла. Щоправда, "поміркований" комуніст М.Бухарін, добре розуміючи пікантність ситуації, намагався примирити марксизм і соціологію. Він стверджував, що історичний матеріалізм є марксистською соціологією і між соціологією та марксизмом немає принципових протиріч. Але це не врятувало соціологію. В 1929 р. Бу-харін втратив свої високі партійні посади, Сталін і його оточення взяли курс на придушення залишків свободи і в економіці, і в науці, і в ін­ших сферах, що існували протягом непу. Під час дискусії, що прово­дилася інститутом філософії Комуністичної академії, соціологія була названа псевдонаукою; соціологічні установи було закрито, а дослід­ження - згорнуті. Кілька десятиріч само слово "соціологія" не вжива­лося, або використовувалося у сполуці "буржуазна соціологія", що мало виключно негативне значення. Кілька генерацій радянських вче­них не мали змоги вивчати праці класиків світової соціології.

Лібералізація в науці прийшла з так званою "хрущовською відли­гою", в 60-ті роки знову розпочинаються конкретно-соціологічні до­слідження, щоправда, їх тематика повинна була бути або політичне нейтральною, або знаходитися в руслі комуністичної ідеології. Теоре­тична соціологія фактично перебувала під забороною, її було "реабілітовано" вже під час горбачовської демократизації. З бігом ча­су ситуація змінилася докорінно: були зняті цензурні обмеження, став вільним доступ до зарубіжної наукової літератури, виникла велика кількість державних і недержавних установ, що спеціалізуються на опитуваннях населення і вивченні громадської думки; нарешті, соціо­логія стає обов'язковою дисципліною в системі вузівської підготовки. Кілька десятиріч заборон загальмували розвиток вітчизняної соціології. Тоталітарна держава взагалі не потребує соціології, вона, навіть, ґавить загрозу вождям, бо є об'єктивним дзеркалом, в якому відбивається суспільство, течії, настрої людей, що може не співпадати з фіційними настановами. Демократичне суспільство навпаки зацікав­лене в соціології: державні чинники, політичні партії, що виборюють »ладу, мусять уважно прислухатися до "голосу народу".

В Україні у витоків соціології був М.С.Грушевський (1866-1934) -Івидатний історик, соціолог і політик. Цікаві соціологічні ідеї можна знайти у творчості М.Драгоманова, І.франка, Б.КІстяківського, В.Липинського. Але М.Грушевський зумів побачити в соціології стра-| тегічну перспективу, він доклав багато зусиль до того, щоб започатку­вати соціологічні дослідження в Україні. Великий вплив на нього мала творчість Дюркгейма, праці якого він. вивчав в 90-х роках у Парижі. Грушевський з ентузіазмом прийняв метод Дюркгейма '("Правила со­ціологічного методу") і сам себе вважав істориком-соціологом. Під цим впливом він переробляє і видає перший том "Історії України -Русі". В 1919 р. в еміграції він започатковує у Відні Український со­ціологічний інститут. Грушевський окреслив широке коло завдань, які повинна розв'язувати ця установа. За його думкою, інститут мав бути містком поміж європейською і українською наукою. На базі лекцій, які він читав у інституті, в 1921 р. Грушевський видає курс генетичної со­ціології. В 1924 році видатний вчений повертається на батьківщину, куди він мріяв перенести й інститут. Але київська влада відкинула. прохання про заснування власної соціологічної установи; головним су­противником цієї ідеї був інститут марксизму. В решті-решт українська соціологія розділила долю соціології в СРСР. Щоправда, за кордоном у Празі з 1925 р. до кінця другої світової війни існував Український соціологічний інститут, в якому представники української діаспори проводили свої дослідження. В Україні соціологія як самостійна наука почала свій розвиток у 1968 році спочатку в стінах Інституту філософії Академії наук України. Окремий інститут соціології було відкрито в Києві лише у 1990 році. Це - провідна наукова установа країни, в якій працює близько двох з половиною сотен співробітників.За останні ро­ки в Україні виникло кілька десятків кафедр соціології у вузах, здійснюється підготовка фахівців, у великих містах існують центри, що проводять конкретно-соціологічні дослідження.



Контрольні запитання і завдання для самопідготовки

/. В чому полягала ідея 'позитивної науки про суспільство", яку висунув О.Конт?



2. Які чинники вважали представники різних соціологічних шкіл і напрямків ви­рішальними (відправними) в соціальному житті, історії?

3. В чому полагає протилежність соціологічних теорій Г.Спенсера й К-Маркса?

4. Назвіть головні напрямки соціологічної теорії в XIX сторіччі.

5. Яку роль відіграв Е-Дюркгейм у становленні соціологи' як самостійної соціаль­ної дисципліни?

6. Чим відрізняються макросоціологічні й мі'кросоціологічні теорГІ? Наведіть при­клади подібних сучасних теорій.

7. Які принципові відмінності теорій функціоналізму й соціального конфлікту?

8. Чи може. соціологія нормально розвиватися в тоталітарному (недемократичному) суспільстві? Обгрунтуйте свою думку на прикладі вітчизняної соціології.

Література

1. Арон Р. Зтапьі развития социологической мисли. Пер. с франц. - М., 1993.

2. Захарченко М.В; Погорілий 0:1. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). - К., 1933.

3. История социологии (А.Н.Елсуков й ар. - Минск, 1993.

4. Маркс К. К критике политической жономии//Маркс К., Знгельс Ф., Соч. изд-е 2-е, т. ІЗ.

5. Современная хападная социология. Словарь. - М; 1990.

6. Сорокин П.А. Система социологии. Т. 7. Социальная аналитика, - П,, 1920.

7. Сорокин П. Челавек. Цивилшация. Общество. - М., 1992, с. 176-190.

8. Танчер В.В; Ручка А.А. Очерки истории социологической мисли. - К., 1993.

9. Танчер В. Українська соціологія сьогодні - нелегкий шлях до теорії // Філо­софська і соціологічна думка, 1993, N 11-12.

10. Социологическая теория сегодня. Сборник статей американских й украин-ских теоретиков / Под ред. В. Танчера. - К., 1994.



РОЗДІЛ ІІ. АНАТОМІЯ СОЦІАЛЬНОГО

У вступі до курсу було наголошено, що предметом соціології є |іал»не - специфічна субстанція суспільного життя організована у ірмі соціокультурних систем. У другому розділі ця теза буде погли-вна, проаналізовані структурні елементи, з яких складаються соціо-І^іьтурні системи, а також буде розглянута специфіка соціального |остору, особливості побудови, "архітектури" систем. "Анатомія" ^•ціального дасть змогу окреслити коло вихідних, чільних категорій Іаціології. Архітектоніка і закономірності соціального мають універ-Йльне значення, тобто існують базисні елементи соціального життя, |кі притаманні всім без винятку людським спільностям у сьогоденні і в Ьинулому. Це робить соціологію загальною, універсальною дисци­пліною, підносить ЇЇ до рівня точних та природничих наук7'що розкри­вають тайни всесвіту, живої і неживої матерії.

Лекція 3. Соціокультурні системи: базисні елементи соціального життя

Відомий соціолог XIX сторіччя Г.Зіммель вважав, що суспільство І існує там, де кілька індивідів знаходяться у взаємодії [ 2, с.108]. Цей Е висновок; розуміння того, що взаємодія породжує соціальне, на ;викликає суттєвих розбіжностей поміж соціологами. Відомо, що ком­плекс взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів - це система. Си­стемний підхід як окремий загальнонауковий метод був розроблений в XX сторіччі. У його витоків стояв Л.фон Берталанфі. Метод знайшов широке використання в хімії, біології, технічних дисциплінах і взагалі там, де дослідники мають справу з об'єктамим складної природи та елементами, що пов'язані між собою. Характер об'єкту не має прин­ципового значення, це можуть .бути фізичні системи, геологічні, біоло­гічні об'єкти, інженерні споруди, організаційні й економічні системи і, нарешті, соціокультурні явища. .Суть методу полягає в тому, що об'єкт дослідження інтерпритується як система, і відповідно дослідник оперує універсальною термінологією. Корисно розглянути основні категорії системного методу, це спростить розуміння соціального.



1. Основні категорії системного методу

Під системою ми будемо розуміти певним чином впорядковану множину елементів, що взаємодіють і становлять цілісність.



Елемент системи - неподільна частина цілого, базисна одиниця, елементарна "цеглина", з якої будується уся система. Неподільність елемента - річ умовна і відносна. Це - одна з "таємниць" методу: до­слідник мусить зупинитися на тому чи іншому рівні побудови об'єкта, і таким чином роз'язати проблему нескінченності матерії і невичерпної складності природи. Для астронома подібним рівнем можуть бути космічні тіла, інженера - складові технічної конструкції, соціолога -люди, як неподільні елементи соціальних систем. Анатомія людини, її " внутрішня структура соціолога вже не цікавить. Елементи, що склада­ють систему, можуть бути однорідними і різнорідними. Наприклад, так звані соціотехнічні системи складають люди (оператори) і технічні за­соби; природньобіологічні - живі організми та елементи довкілля. Виз­начення елементів і взагалі конструкція системи залежать від дослід­ника, спостерігача. Але ця "свобода" не безмежна. В тому разі, якщо наукова модель не буде відбивати реальність, вона не допоможе до­сліднику, а навпаки - ускладнить наукову працю.

Структура системи - це ієрархія елементів, їх взаєморозташу-вання і спосіб поєднання в одне ціле. Структура визначає особливості внутрішньої будови об'єкта. Зв'язки елементів поміж собою можуть бути вертикальними (субординація) і горизонтальними (координація). Поширеною формою ієрархії є пірамідальна побудова системи, що має широке розповсюдження в суспільстві. Для того, щоб розкрити структуру об'єкта, треба: а) визначити елементи, з яких складається система; б) розкрити ієрархію елементів та їх взаєморозташування; в) описати характер, спосіб зв'язку елементів в одне ціле.

Функція '- зовнішня характеристика системи або її структурних елементів; це - певні наслідки існування, життєдіяльності об'єктів, вияв якостей, властивостей, що притаманні структурам. Функції безпосе­редньо пов'язані з особливостями структур. В примітивних системах цей зв'язок досить жорсткий, тобто функції апріорі відомі і незмінні. З ростом складності об'єктів, ускладнення структур діапазон функцій значно розширюється.

^Підсистема - фрагмент структури системи, що охоплює певну іість споріднених або щільно пов'язаних, або розташованих поруч ентів. Ця категорія потрібна для спрощення занадто складних стів. Наприклад, структуру університету (як соціальної системи) ;на обмежити сукупністю головних підсистем - факультетів, служб, ілів. Це спрощує сприйняття складної системи. Одночасно під-•ема - це відносно незалежна система, яка в свою чергу має поділ підсистеми та елементи, факультут (якщо продовжити приклад) ладається з кафедр, спеціальностей, курсів, академічних груп тощо.

Класифікація систем. За ступенем складності системи поділя-•ься на прості та складні. Прості - це об'єкти, що піддаються деталь-му опису, їх поведінку можна прогнозувати. Складні системи не під-,аються вичерпному опису, їх поведінка може бути непередбаченою;

'м властива протиінтуїтивна поведінка, тобто "здоровий глузд", жит-ргєвий досвід, який людина отримує на досвіді простих систем, "не Іспрацьовують" відносно складних систем. Суспільство і більшість со-ііціокультурних систем, безперечно, є складними. у- Неодноразово люди, уряди "обпікалися" на складності цих си-іСтем. На початку XX сторіччя в США на протязі 13 років діяла забо-ірона на торгівлю і вживання спиртних напоїв. Щось схоже намагалося започаткувати радянське керівництво в 1985 році. Антиалкогольні і кампанії мали на меті оздоровлення суспільства, зниження злочин­ності, покращення матеріального стану людей тощо. Але негативні підсумки цих заходів не були передбачені. Отож спрацювали механіз­ми, що були скриті від людського ока антиалкогольні експерименти зазнали поразки. Таким чином, суспільство і його підсистеми - це об'єкти більш складні порівняно з можливостями людини аналізувати соціальні процеси і керувати їх наслідками. Саме цей елемент склад­ності перешкодив соціалістам і комуністам дати раду своїм ідеям - усі їх соціальні експерименти зазнали поразки.

За своїм масштабом та кількістю елементів системи відносять до малих і великих. Великі системи одночасно є і складними. Поділ на малі й великі системи є до певної міри відносним та інтуїтивним. В соціології ця термінологія застосовується відносно соціальних груп, спільностей. Наприклад, сім'я, студентська група - це малі системи;

населення міста або професійна група - великі системи. Надвеликою

системою є суспільство, окремі його підсистеми становлять вже великі системи.

Важливим критерієм класифікації є поділ систем за рівнем ціліс­ності, або органічності системи. З цих позицій системи можна поділити на: а) невпорядковану множину (куча піску); б) неорганічні системи; в) органічні системи. Неорганічні системи (наприклад, токарний верстат) недостатньо складні для того, щоб самостійно адаптуватися до дов­кілля, гнучко реагувати на зміни в середовищі, саморозвиватися і таке інше. Органічні системи - це найбільш "повнокровні" і цікаві системи. До цього класу відносять живі організми та соціальні системи. Най­складніші кібернетичні технічні системи сьогодні наближаються до ор­ганічних. Органічній системі притаманна якість, що зветься емерджентність: це - коли виникають системні властивості, що не від­повідають функціям складових частин. Тобто формуються нові функ­ції, якості, що безпосередньо пов'язані з ефектом цілісності. Органіч­на система має такі риси: а) складність побудови, наявність кількості елементів, підсистем і різноманітних зв'язків, що забезпечують їх інте­грацію і цілісність; б) витривалість по відношенню до зовнішніх впливів (•лабільність), можливість гнучко реагувати на зміни обставин та адап­туватися до середовища; в) здатність до саморегуляції і саморозвитку;

г) емерджентність, ефект цілісності.

2. Соціальна дія і соціальні зв'язки

Що становить первісний елемент соціальних систем? Це питання на протязі довгого часу було дискутивним в середовищі соціологів. Різні соціологи пропонували в якості першоснови соціуму: людину (індивіда), особистість, сім'ю, соціальні стосунки, тощо. Сім'я і осо­бистість - складні явища, підсистеми соціуму, вони не можуть розгля­датися як базисні елементи. Соціальні стосунки мають пряме відно­шення не до елементної бази, а до способу їх сполуки та інтеграції. Не викликає розбіжностей той факт, що соціальні системи складають люди. Але окремий індивід, або навіть мільйони ізольованих людей не становлять системи і взагалі соціального явища. Індивід, як відомо, не є об'єктом соціології, це - сфера зацікавлень психології, біології, ме­дицини, антропології тощо. Людина творить соціальне тоді, коли вона

упає у зв'язок з іншими суб'єктами. Є підстави в якості базис-амента розглядати таке явище, як соціальна дія. І/. Соціальна дія. Людина як біологічний організм - це джерело |; що дає імпульс, поштовх .соціальній дії. Соціальна дія не мож-Вбз самої людини та її фізичних і психічних можливостей. Але )Ьґ не заглиблюється в ці обставини, його цікавить ійще, а саме -ц'і ціль дії, характер дії, її напрямок - все те, що спричиняє со-|е (колективне) явище. Не кожна дія'або вчинок людини є со-Йими. Соціальна дія обов'язково містить два моменти: а) безпо-т |ньо момент дії; б) момент орієнтації на іншу людину або со­пу групу. Якщо відсутній другий елемент, дія не вважається со-чою. Наприклад, чоловік зняв капелюх на вулиці, бо відчув спеку Цнавпаки' одягнув) - це ще не соціальна дія. А от те ж саме, якщо В) робиться в церкві, в хаті, при зустрічі зі знайомим,'тйбто'як не-^|ний етикет, якзв'язок з іншими людьми, безперечно, буде со-іі^йоюдією. . 1'1 . 1! '• ' !1 '' ^ !11'! • |і 'Кожна дія має свій мотив або внутрішню причину дії. В ній відби-|Т'ься якась нагальна потреба, невирішена Проблема, протиріччя, на-Цті, світогляд, система цінностей. Людина, усвідомлює свої дії й у рішості випадків планує їх заздалегідь. Таким чиним формується ме-|іі людина діє відповідно до неї. Мотиви, цілі орієнтують вчинки лю- , | у досить широкому діапазоні: від суто егоїстичних дій, коли люди-|у використовує соціум Для себе, задоволення своїх потреб і бажань, І альтруїстичних, - пов'язаних з інтересами інших людей. Гнучкість бедінки людей, можливість висувати ідеальні цілі, критично переос-ісяювати свої вчинки, мотивувати дії елементами культури Иностями, нормами), принципово відрізняє соціальну дію від вчинків &рин, птахів, комах, які теж мають колективний спосіб життя.

Цю традицію, класти в основу соціального таке явище, як со-Віальиа дія, започаткував М. Вебер. Вій докладно вивчив типи соціаль­них дій, спираючисьна аналіз мотивації вчинків. Його класифікація |ключає чотири головні типи соціальних дій: цілераціональна дія, цін-рсно-раціональна дія, афективна дія, традиційна. Цілераціональна дія |.це добре усвідомлений вчинок, до якого суб'єкт ретельно готується, падає відповідний план, прогнозує реакцію оточення і застосовує надні засоби. Розрахунок і відкидання емоцій, нераціональних мо-

тивів, свобода від забобонів - ось характерні риси цього типу дії. Вебер вважав, що цілераціональна діяльність притаманна сучасному європейському і американському способу життя, вона становить осно­ву капіталізму, конкуренції', технічного прогресу. Цінноснораціональна дія підпорядковується пануючим у суспільстві цінностям, умовностям, засадам, нормам, моральному обов'язку людини. Власні свідомість, воля, бажання в цьому разі дещо обмежені, людина керується суспільними вимогами і власними моральними принципами. Афективна дія - це наслідок емоційного вибуху, що погано контролюється свідо­містю; вона-здебільшого не планується і може здаватися безцільною. В основі афективної дії - "потужні" почуття: пристрасть, помста, спра­га тощо. Нарешті, традиційна дія - це данина прийнятим зразкам по­ведінки. які не потребують суттєвої корекції. Традиція полегшує життя і поведінку людей, особливо у так званих стандартнихситуаціях -'під час свят, ритуалів, у повсякденному Житті. Водночас - це обмеження діапазону вчинків, певне блокування розвитку. В реальному житті є комбінація чотирьох типів, що тісно пов'язані між собою. Але в різних суспільствах той чи інший тип відіграє домінуючу роль. Наприклад, в США можна вважати найбільш поширеним цілераціональний тип.. Для більшості американців на першому місці - бізнес, робота, уопіх, кар'єра; відпочинок, розваги, церква, традиції й почуття, хоч і та»(ож важливі, але - вторинні. З цих засад виходить пересічний американець в своїх діях і життєвій активності. А ось" в Гаїті уже інші акценти: про­відну роль відіграє невиробнича сфера, церква, містика, свята, тра­диції. Відповідно до цього переважають традиційний і афективний ти­пи. І хоч Гаїті розташована поруч з Америкою, вона залишається від­сталою країною. Західна цивілізація вільно впроваджується на острові, де під час праці у людей голови зайняті тим, яким буде наступний карнавал, і чи може чаклун оживляти мертвих.

2.1. Соціальні зв язки.'Л\ш\о соціальні дії ми будемо розглядати в якості елементів соціальних систем, то соціальні зв'язки створюють відповідні структури. Соціальний зв'язок - це спосіб єднання елементів в інтегровані соціальні: системи. Соціальний зв'язок передбачає при­сутність: а) суб'єктів зв'язку; б) предмету зв'язку; в) механізмів регу­ляції, загальних "правил гри". Суб'єктами можуть бути два або більше індивідів; в ролі суб'єктів можуть виступати соціальні групи, напри-

сімТ або трудові колективи. Зв'язки поміж людьми складаються |; хаотично, вони охоплюють тих суб'єктів, які мають спільний пред-г для взаємодії. Предмет зв'язку виникає в разі, коли є залежність них суб'єктів по відношенню до інших, взаємотяжіння людей. На-иклад, родинні зв'язки - найбільш стабільні і витривалі, бо вони ба-Ьться на глибокі й залежності подружжя, дітей » батьків. Предмет І'язку подружжя - почуття кохання, сексуальні стосунки, хатнє гос-І^дарство, виховання дітей, матеріальна взаємопідтримка. В разі, коли >едмет зв'язку послаблюється, руйнується, висока вірогідність оста-ннрго припинення зв'язку, тобто стан одруження може припинитися. яя підтримки соціальних зв'язків важливо, щоб соціальні дії були з юх боків, щоб існувала зацікавленість усіх суб'єктів у продовженні |Госунків. Таким чином, соціальний зв'язок - це залежність, ллр |еалізується в процесі соціальних дій і взаємодій суб'єктів."*" | 3 огяяду на характер регуляції взаємодій розрізняють формальні |а неформальні зв'язки. В першому випадку діють "жорсткі" механіз­ми, що базуються на законах, офіційних документах, інструкціях, |астановах. Офіційні зв'язки встановлюють певну субординацію іуб'єктів, їх підлеглість і підзвітність. Неформальні зв'язки не мають Ікорсткої зобов'язуючої регуляції, вони базуються на моральних нор-Іиах, встановлюють стосунки координації, об'єднують людей,, що, Ікають схильність один до одного.

І Зв'язки' можуть бути як прямі, так і опосередковані. Прямі Зв'язки реалізуються у формі соціальних контактів. Останні виникають В малих групах, коли люди мають нагоду безпосередньо спілкуватися. важливо розрізняти випадкові, одноразові контакти та зв'язки і довго­тривалі, систематичні взаємодії. Найбільш стабільними ,Ґ усталеними зв'язками є так звані соціальні стосунки. " | Соціальні стосунки - це деіндивідуалізовані, багатопредметні, Цовготривалі та самовідновлювані зв'язки. Деіндивідуалізованість є на-:лідком того, що соціальні стосунки охоплюють не випадкових, або зольованих суб'єктів, а індивідів як представників певних спільностей

національних, класових, демографічних, професійних тощо. Напри­клад, стосунки "начальник-підлеглий" не пов'язані з особливостями конкретних людей, що вступають у відповідний зв'язок. Вони містять Загальні вимоги, які стосуються всіх, хто умовно належить до групи

"підлеглі" і групи "начальники". Таким чином, ці стосунки перетворю­ються на деіндивідуалізовані, формальні: Багатопредметність -/ста­білізує стосунки, робить їх міцними. Наприклад, міжнаціональні сто­сунки можуть складатися навколо багатьох предметів: розподіл ма­теріальних багатств, землі, політичний контроль над територіями, участь в органах влади, релігійні справи, мова тощо. Багатопредмет­ність породжує складну структуру соц4альних стосунків; вона включає економічні, політичні, релігійні, ідеологічні, правові, моральні стосунки. Соціальні стосунки тривають та відновлюються на протязі довгого ча­су, навіть тоді, коли вони загострюються І перетворюються на анта­гонізм суб'єктів. Це обумовлено фактом існування в межах одного суспільства і соціального простору певних спільнот, соціальних груп, Доки ці групи існують, вони вимушені взаємодіяти, а це породжує со­ціальні стосунки. Таким чином, соціальні стосунки виникають поміж певними соціальними групами і поміж людьми, які є, представниками цих спільнот. Соціальні стосунки - основа структури соціальних, си­стем, і взагалі це є чинником стабільності у суспільстві,

Зв*язки, стосунки в соціальнихсистемах відрізняються тим," що вони регулюютьсй елементами культури. Загальні й сприйнятнгдяя сторін значення, цінності, норми виконують цю функцію; вояи, відіграють роль тих правил, що впорядковують взаємодії. Доре^і, якщо люди їм не підпорядковуються, системи невпинно руйнуютЬіїя:

розпадаються сім'ї, трудові колективи, політичні партії і навіть спала­хують громадянські війни. Є всі.підстави розглядати елементи культу­ри як базисні елемдати, з.йких складаються соціокультурні системи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка