Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'



Сторінка2/16
Дата конвертації22.02.2017
Розмір2.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

1. Класичний період розвитку світової соціології /./. Огюст Конт (1798-1В57). Соціологія "вийшла з лона" філо­софії, а пуповину, що тісно пов'язувала обидві науки, обірвав видат­ний французький вчений О.Конт. Він наважився атакувати стару філо­софію (метафізику), ставлячи їй на докору ненауковість, суб'єктивізм та непотрібність для поступу суспільства. В своїх працях - "Курс пози­тивної філософії", "Дух позитивної філософії" - Конт висунув ідею по^ зитивної науки. Вона повинна оперувати виключно перевіреними фактами і робити висновки, що піддаються перевірці. Вчений не може бу-їй ідеологічно заангажованим і мусить критично ставитись до різних І.^еорій та ідей: переконливими є не авторитети, а обставини, факти, ?ййатематичні викладки. Філософія, за висновками Конта, цим критеріям ||не відповідала. Він був категорично проти " філософських спекуля-Жцій", умоглядних доктрин і спроб пояснювати речі без глибокого нау­кового аналізу. Наука, за його думкою, повинна не пояснювати, а ли­ше описувати явище. Проникнення в "середину" речей, тобто визна­чення їх суті - це галузь вірування, релігії, бо науці така функція не­підвладна. В цьому ракурсі Конт формулює завдання соціології: вона повинна бути позитивною наукою про суспільство, тобто ретельно збирати, описувати, класифікувати соціальні явища, оперувати факта­ми, цифрами, перевіреними даними.

Конт вважав, що наука розвивається ступінчато від простого до складного'в певній послідовності: математика - астрономія— фізика -хімія - біологія - соціологія. Спочатку він називав науку про суспіль­ство "соціальною фізикою", але пізніше починає використовувати більш вдалий термін "соціологія". Це, безперечно, відіграло позитивну роль в майбутньому наукової дисципліни, яка завдяки Конту була ;, відокремлена від інших наук. Ось чому Конта слушно визначають за , родоначальника соціології. ^

Позитивізм Конта яскраво відбився в його намаганнях і завдання і метод соціології "позичити" у біології, яка на ті часи була найбільш авторитетною і перспективною наукою. Дублюючи зоологів часів Кар-ла Ліннея та Чарлза Дарвіна, Конт наголошував, що соціологія повин­на:

а) спостерігати факти та процеси суспільного життя;

б) описувати та систематизувати зібрані факти. Подібно до біології, що поділяється на анатомію й фізіологію, Конт розділив соціологію на соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає структуру суспільства, його складові та за­сади організації елементів у ціле, що зветься суспільством. Конта цікавлять основи та умови стабільності, гармонії, порядку. Він підій­шов до вивчення важливих соціальних інституцій - сім'ї, держави, церкви, власності, яю забезпечують цілісність суспільства та основи стабільності. Соціальна динаміка вивчає поступ, закономірності розвитку суспільства і його складових. Поступ, за думкою Конта, обумо­влений безперервним розвитком людської свідомості, інтелекту, нако­пиченням позитивного знання. Конт формулює "закон трьох стадій", згідно з яким людський інтелект проходить три стадії розвитку: теоло­гічну - метафізичну - позитивну (наукову). Відповідно до цього всесвіт­ня історія складається з трьох періодів: до 1300 року - теологічна стадія, де провідну роль грають священики, а ідеї фокусуються на не­матеріальних , наприродних силах; ХІУ - XVIII сторіччя - метафізична стадія, котра відзначена занепадом старих вірувань і піднесенням ав­торитетів Реформації, Просвітництва (видатну роль грають філософи, які фокусують увагу на сутності явищ і відкидають надприродні пояс­нення); позитивна стадія починається з XIX сторіччя, вона відзначена. розвитком "точних" наук, індустрії, зростанням наукового знання, яке корисне людям, і відповідно духовними лідерами стають вчені.

Конт підхопив ідеї системності та цілісності живих організмів, які використовували біологи XIX сторіччя і пристосував їх до вивчення суспільства. На багато десятиріч утверджується традиція розглядати суспільство як організм, де все взаємопов'язане та має саморегуля­цію. Такий підхід отримав назву організм ічного (органічного). В су­часній соціології ним користуються прибічники функціоналізму. ТакиМ чином, Конт спирається на авторитет та досягнення біології і це спо­чатку мало позитивний ефект. Але біологізація суспільства веде до невиправданих спрощень та вульгаризації висновків. Це сповна роз­крилося в теоріях деяких послідовників Конта.



1.2. Герберт Спенсвр (1820-1903). Видатний англійський соціо­лог, що розвинув ідею природи ьої соціальної еволюції. З його ім'ям також пов'язаний так званий соціал-дарвінізм. Але цікаво те, що Спонсор опублікував свої висновки на 7 років раніше, ніж Дарвін ви­дав свою відому працю "Походження видів". Спенсер зробив висно­вок, що суспільство безперервно розвивається від нижчих до вищих форм. Кожному етапу розвитку відповідає певний рівень диференціації (тобто поділ на суспільні складові, елементи соціального буття, струк­тури) та інтеграції частин в ціле. Первісне суспільство в цьому відно­шенні було надто простим, бо не мало поділу праці, галузей вироб­ництва, майнової неоднорідності тощо. Поступ суспільства - це процес диференціації, завдяки чому воно найкраще пристосовується .аптується) до довкілля. Згодом з'являються спеціалізовані інститути фабрики, біржі, банки, навчальні заклади, церкви, які виконують ^іевні функції й не можуть заміняти одне одного. В цій частині теорії Спенсер поглиблює організм ічні погляди і наближається до функціо­нальної теорії. Суспільство почуває себе добре, наголошував Спенсер, коли його частини (інститути) спрямовані до одної мети, вони взаємодіють І не суперечать один одному. Таким чином, англійський соціолог сформулював одну з фундаментальних засад соціального життя - закон диференціації та інтеграції.

Згідно теорії Спенсера, не можна круто міняти природній поступ, чинити насильство над історією. Англійський соціолог-був рішучим су­противником радикальних реформ і тим більше .революцій, бо вони порушують природній розвиток і в кінці-кінців шкодять. Е^н був папким прихильником вільної конкуренції поміж людьми, яка і є дійсною пру­жиною суспільного розвитку. Революції й реформи, які порушують конкуренцію, просування в боротьбі найбільш талановитих та сильних людей, не пришвидшують, а навпаки - гальмують поступ. '

Багато років Спенсер присвятив "Описовій соціології" -п'ятнадцятитомній праці, - яка побачила світ вже після смерті автора завдяки його помічникам. Ця праця - унікальна спроба дати опис усім типам суспільства, класифікувати історичні, етнографічні, соціологічні дані. Він намагався дослідити три субстанції: неорганічну (геологія, клімат, топографія), органічну (світ рослин і тварин) та надорганічну (соціальні системи і всебічні дані про суспільства). Щоправда, його описи мають багато недочностей, бо Спенсер збирав дані всіма мож­ливими засобами, наприклад, вдаючись до послуг мандрівників, куп­ців, колоніальних службовців.

1.3. Каря Маркс (1818-1883). Соціальна теорія марксизму в своїй основі протилежна позитивізму та "соціології порядку", вона су­перечить напрямку, який відстоювали Конт і Спенсер. Маркс і його по­слідовники розглядали суспільство не з позицій функціоналізму ( внутрішньої гармонії), а з точки зору -протиріч - економічних, політич­них, соціальних, ідеологічни, - властивих кожному суспільству. Вони вважали, що провідним соціальним конфліктом є класові протиріччя, перш за все, поміж так званими антагоністичними соціальними група­ми, які утворюють полюси соціальної структури. До цих полюсів належать ті, хто позбавлений волі або власності й приречений на зли­дарство, а з іншого боку - так звані експлуататори, верхівка суспіль­ства, власники землі та засобів виробництва. Першу главу свого про­грамного документу ("Маніфест Комуністичної партії") Маркс і Енгельс починають із безапеляційної тези: уся історія людства є нічим іншим як боротьбою класів. Вищий етап цієї боротьби, згідно теорії Маркса, це протистояння буржуа і пролетарів, яке рано чи пізно завершиться революцією і встановленням диктатури пролетаріату. Марксистське пророцтво, яке, щоправда, історія не підтвердила, зводилось до того, що буржуазія буде знищена і почнуться радикальні зміни: виникне так звана комуністична формація, побудована на засадах соціальної рів­ності, колективної праці, суспільної власності; продуктивні сили отри­мають потужний імпульс розвитку; людина підніметься на небачений ще рівень своєї могутності, свободи, стане господарем своєї долі, » таким чином, - не буде страждати від некерованих суспільних та при-родніх сил, анархії.

Маркс і марксизм постійно роздвоювалися: з одного боку, - це досить глибока теорія, наполеглива праця, оригінальні висновки, своєрідне бачення суспільства; з іншого, - певна релігія, вірування, як^ вимагає від своїх послідовників сприймати написане Марксом як бо-жествене откровення. Наука і релігія - не те ж саме. В першому ви­падку треба не тільки оперувати фактами, доказами, але й мати муж­ність критично ставитись до власних висновків, теорій, якщо вони не відповідають дійсності, суперечать експериментальним даним, матема­тичним розрахункам; в другому - досить мати саму віру, фанатичну наполегливість, які не можуть бути зруйновані а ні логікою, а ні нау­ковими даними, а ні здоровим глуздом. Маркс 40 років свого життя віддав роботі над "Капіталом", але кінцевий підсумок своєї праці - не­минучість загибелі капіталізму від руки свого могильщика (пролетаріату) - для автора вже від початку був аксіомою, в яку він сам увірував і свято вірять його послідовники. До речі, такі відомі по­слідовники Маркса як Ленін, Сталін, Мао-цзе-Дун й інші довели марк­сизм до абсурду, зробили з вчителя божка, викинули з марксизму гу­маністичні тенденції, абсолютизували класову боротьбу і насильство, зробили з теорії релігійний канон, який не вільно було порушувати. В містичних країнах марксизм як наукова теорія був знищений, на-іість Він утвердився в якості новітньої релігії.

Сама по собі ідея класової боротьби, зіткнення інтересів різних щіальних ґруп не є чимось антинауковим. Навпаки, це -один із на-Їрямків соціології, об'єкт досліджень; в XX сторіччі виникла так звана "соціологія конфлікту". Соціолог має право вільно вибирати методи дослідження, "точку відліку", кут зору - підходити до соціальних про-Іцесів з боку функціоналізму, або керуватись конфліктологічною 'Теорією. Важливо, які цілі він переслідує: наукові чи ідеологічні '(партійні), гуманні або інші.

Маркс і Спенсер народились майже в один рік, довгий час меш­кали в одному місті (Лондон), навіть ходили по тих самих вулицях, але напрямок їх теорій, висновки - діаметрально протилежні. Спенсер-був проти жодного втручання в природній плин історії, еволюцію суспіль­ства; натомість Маркс визнавав необхідність революцій, розглядав їх як "локомотив історії", він був прибічником насильства і соціального експерименту, бо комуністична формація не може зародитися, в гли­бинах капіталізму і повинна створюватися людьми за спеціальним пла­ном. Спенсер був категорично проти зрівнялівки, він, як відомо, прий­шов до висновку, що соціальна нерівність та конкуренція - важливі передумови суспільного розвитку; Маркс пророкував суспільство со* ціальної рівності. Спенсер (як і всі соціологи-позитивісти) не ставив перед собою завдання розкрити усі тайни людської історії, визначити перспективу, дати прогноз на майбутнє, бо це, на думку позитивіста, вже виходить за можливості і перетворюється на філософську спеку­ляцію. Марксизм має претензію на вичерпне знання щодо минулого, сучасного і майбутнього. Щоправда, полуторавікова історія людства вже неодноразово спростувала марксистський прогноз, а комуністичні експерименти принесли трагедію народам і загибель десятків мільй­онів людей. .



1.4. Еміль Дюркгейм (1858-1917). Соціологія XIX сторіччя пере­бувала під сильним впливом біології і взагалі природничих наук. Пер­ше покоління соціологів часто-густо пояснювало соціальні явища, ви­користовуючи дані саме цих дисциплін. Таким чином відбувалася ре­дукція, невиправдане спрощення соціального до рівня фізичного, біо­логічного. До речі, якщо соціальне можна пояснювати даними інших наук, то який сенс в соціології? Відповідь на це запитання дав видат­ний французький соціолог Е.Дюркгейм. Йому вдалося чітко визначити специфічний предмет соціології, розробити основи її методу і таким чином повністю відокремити дисципліну від інших наук. Його називали "великим соціологізатором", бо соціальні явища він' пояснював ви­ключно з позицій соціального. ,

Предметом соціології, вважав Дюркгейм, є соціальні факти - ре­альність, .яку до сих пір окремо не вивчала жодна з дисциплін. Со­ціальні факти не можна редукувати ні до рівня фізичних (природніх), ні психічних (індивідуальних) явищ. Соціальний факт - це об'єктивна реальність, що, по-перше, породжена колективною природою людського буття, по-друге, може робити певний тиск на людину, тобто впливати на її поведінку. Наприклад, такі феномени як мова, політична система, правові норми, різні соціальні інститути існують незалежно від конкретної людини; ми народжуємось і вже знаходило їх у "готовому вигляді". Але ці феномени суттєво впливають на нашу до­лю, спосіб життя, тобто соціальне впливає на соціальне. Дюркгейм ро­зрізняв матеріальні або морфологічні факти - щільність населення, ха* рактер поселень та помешкань, засоби сполучення та зв'язку, розта^ шування на континенті тощо" - і духовні: загальна свідомість, колек­тивні уявлення, вірування, колективні почуття. Він проводив чітку лінію Поміж соціальним і психічним та, відповідно, соціологією та психоло­гією. Предмет психології - індивідуальна свідомість, як^ є безпосеред­ньою надбудовою над біологічним. Сфера соціального - колективні процеси і явища, що не зводяться до індивідуальної свідомості. Ось чому соціолога не цікавить уособлена людина, відірвана від соціуму, він досліджує соціальні групи, взаємодії особистостей, колективні за своєю суттю феномени. Дюркгейм цікавився проблемою соціального порядку та індивідуальної свободи. Він вважав, що суспільство існує завдяки тому, що люди певним чином солідарні - вони розділяють за­гальні поняття, розмовляють на зрозумілій мові, тримаються певних норм і правил поведінки, коряться законам. Солідарність - основа по­рядку і організованості; відсутність солідарності - це стан розпаду, анархії, громадської війни. Але безперечно й те, що потреба у солідарності зв'язує й обмежує свободу, вона перешкоджає людині виявити свою індивідуальність. В цивілізованому суспільстві ця потреба •рюється. Дюркгейм розрізняв механічну солідарність, яка влас-примітивним суспільствам, і органічну. Перший тип солідарності гється на жорсткому контролі, підтримується насильством, бру-ною силою; людина мусить бути такою "як усі", тобто не розкри-свою індивідуальність. Кримінальне право, вважав Дюркгейм, -іве знаряддя механічної солідарності. Інший тип солідарності є на­їдком сучасного розподілу праці і глибокої взаємозалежності інди-дів. Окремі люди і частини суспільства функціонально доповнюють ^ин одного і це дає змогу людині не розчинятися в соціумі, а розви­ли свою особистість. Перехід від суспільства з механічною солідар-стю до суспільства з органічною - він вважав за головний напрямок ззвитку цивілізації.

Чільне місце в творчості Дюркгейма займає дослідження норми \ п-ології в соціальних явищах. Хрестоматійним прикладом Цих до-ііджень був аналіз проблеми суїцида. На базі емпіричного та статис-ічного матеріалу він дослідив соціальні чинники самогубств. Згідно

•орії Дюркгейма суїцид спричинений порушенняям нормальних со-.іальних зв'язків або в бік їх послаблення, або навпаки. Наприклад, ік з'ясувалося, більша частота самогубств - у людей розлучених, ніж імейних; у людей похилого віку і тих, хто втратив близьких, рідню; у їх, хто втратив роботу, тобто в групах населення, які втратили звичні щіальні зв'язки. Статистика суїциду зростає і в такі періоди історії, )ли відбуваються економічні кризи, зростає аномія (відсутність ефек­тивної влади, законів, занепад моралі і права); як наслідок цих про­цесів - порушення нормальних соціальних зв'язків. Але самогубство «ожуть провокувати і зворотні процеси. Наприклад, ущілення зв'язків, Юли людина підпадає під владу колективних уявлень, общини, то-алітарного суспільства, релігійної спільноти, може бути фактором, Ікий підштовхує особистість до самопожертви в ім'я ідеї або само-убства.



1.5. Макс Вебер (1864-1920) умовно завершував класичний еріод розвитку соціології і одночасно відкривав новий, сучасний. Він промігся повернути науку в нове русло так званої гуманістичної со-іології. Вебер поклав в основу своєї теорії не суспільство, макро-

•руктури і соціальні інститути, що притаманно організм ічній традиції, людину, яка має розум і спроможна самостійно висувати цілі та знаходити засоби для їх досягнення. Завдання соціолога він вбачав у то­му, щоб зрозуміти і пояснити сенс соціальної дії, вчинків людей. Со­ціальна дія за Вебером - це не кожний вчинок, а лише те, що спрямо­ване на інших людей, соціум. Таким чином, він не поривав із визна­ченням предмета соціології Дюркгейма. Теорія Вебера, з огляду на його прагнення розкрити закулісний бік активності людини, отримала назву "розуміючої соціології", тобто головна мета - розкрити, "зрозуміти" мотиви людських вчинків. Соціальні інститути - сім'я, дер­жава, право, релігія, акціонерні товариства тощо - він розглядав як вторинний фактор, як спосіб організації діяльності індивідів. Соціаль­ним інститутам не можна приписувати самостійні цілі, бо вони відби­вають волю індивідів. Спираючись на ці погляди. Вебер розробив оригінальну теорію, в основу якої покладена категорія соціальної дії.

Вебер 8 числі перших відмовився від позитивізму як методологіч­ної бази соціології. Нагадаємо, що ідея позитивізму зводиться до того, що існують загальні закони і методи дослідження для природничих і соціальних дисциплін. Це породжувало натуралізм - спроби пояснити соціальні процеси з позицій біології й інших природничих наук. Анти-позитивізм відкидає цю традицію, природа і суспільство розглядаються як відчужені субстанції, де не діють одні й ті ж закони і немає загаль­них методів їх дослідження. Соціологія, таким чином, повинна мати власні методи, засоби, поняття, логіку розвитку.

1.6. Головні напрямки соціології XIX сторіччя. Якщо зробити підсумок розвитку соціології на її початку, треба відмітити найбільш популярні течії, що, як ми пересвідчились, були просякнуті натураліз­мом, механісцизмом і взагалі тяжіли до природничих дисциплін. Але порівняно з умоглядною філософією це був крок уперед, спроба оперти соціологію на дійсно науковий грунт.

1.6.1. Географічна школа. Спиралася на ідеї Ш.Монтеск'є, який пояснював політичні, соціальні явища географічними умовами: кліма­том, характером місцевості, родючістю грунту, розташуванням країни та її розміром. Наприклад, Монтекс'є стверджував, що демократія може існувати лише в невеликих країнах, а великі за розміром держа­ви приречені бути недемократичними імперіями.

1.6.2. Расово-антропологічний напрямок. Базувався на дійсному факті поділу людей за расовими та етнічними ознаками. Основоположник - француз Ж.Гобіно, автор чотирьохтомної праці "Нариси 'івності людських рас". Він вважав білу расу провідною, якій нале-;ь монополія на розум і яка здатна організувати цивілізоване життя. |епти цього напрямку висловлювали побоювання, що змішування рас язведе до занепаду Європи. О.Аммон (Німеччина) та Ж.Ляпуж на-ігалися виділити найбільш досконалу і розумну частину населення, користовуючи "головний показник" - співвідношення поперечного і івздовжнього розмірів проекції голови в горизонтальну площину. Ці і Іеякі інші ідеї (наприклад, виключність північноєвропейської нордичної яси) в XX сторіччі використали німецькі націонал-соціалісти. Сьогодні уттєвого впливу в науці цей напрямок не має.

1.6.3. Соціал-дарвінізм. Основоположником вважається '.Спенсер, використовуються ідеї Ч.Дарвіна та Т.Мальтуса. Соціальний юзвиток ототожнюється з біологічною' еволюцією; декларується прин­цип природнього відбору, а соціальний прогрес розглядається як до­вічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід.

7.6.4. Орган/'змі'чна школа. Охоплює прибічників погляду на суспільство як живий організм, проводяться паралелі поміж органами тіла і соціальними інституціями. Цей підхід, у витоків якого був ще О.Конт в XX сторіччі трансформувався в функціоналізм.



1.6.5. Психологічний напрямок. Наприкінці XIX - початку XX сторіччя низка вчених в США (Л.Уорд, Ф.Пддінгс, Мак-Даугалл) і Європі (З.фрейд, Г.Лєбон, Г.Тардт) намагалась пояснювати соціальні явища психологічними чинниками. До уваги приймалися інстинкти, прагнення, імпульси, що належать до підсвідомості людини і переда­ються генетичним шляхом; досліджувався феномен групової свідомості ("психологія народів", "психологія натовпу"), ефект наслідування (моди) як ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства. Для цього напрямку було властиве перебільшення ролі іраціональних факторів в структурі особистості та їх впливу на історію,' колективну поведінку людей.

З сучасних позицій досить чітко видно недоліки вказаних на­прямків. Це - редкціонізм, пояснення складних процесів одним довіль­но вихопленим фактором і ігнорування багатьох інших; це - нату­ралізм, спрощення соціального до рівня фізичного або біологічного.

Висновки, отримані результати не підкріплювалися в повному обсязі фактами, статистикою, були часто-густо відірвані від життя і таким чи­ном залишалися доволі умоглядними. Як з'ясувалося пізніше, "сирі" теорії залюбки підхоплювали різні політичні авантюристи (націонал-соціалісти, комуністи) і використовували науку в антигуманних злочин­них цілях. Але завдяки розмаїттю шкіл і напрямків горизонти соціо­логії різко розширилися, сформувався власний категоріальний апарат, були висунуті сміливі гіпотези та актуальні проблеми.

2. Головні напрямки розвитку соціології XX сторіччя

Сучасна соціологія значно відрізняється тим, що, по-перше, сформувалась потужна галузь прикладної соціології, яка займається конкретними соціологічними дослідженнями; по-друге, соціологія "розпалася" на багато десятків окремих напрямків, кожен з них вив­чає якесь особливе явище або сторону суспільного життя (галузева соціологія), по-третє, розроблені нові теорії загальносоціологічного рівня.

Для широкого загалу соціологія стає відомою і навіть популяр­ною завдяки емпіричним дослідженням, дані яких часто-густо висвіт­люються засобами масової інформації. Наукова база для емпіричної соціології сформувалася в 20-30 роки XX сторіччя, хоча окремі спро­би застосування методу опитування й інших методів вивчення гро­мадської думки були і в XIX сторіччі. Після першої світової війни Європа втрачає пріоритети в соціології й _ лідерство перехоплюють Сполучені Штати Америки. Саме тут відпрацьовується методика та техніка емпіричної соціології. Вважається, що першою науковою пра­цею, яка базувалася на методах емпіричної соціології, була книга американців У.Томаса і Ф.Знанецького "Польський селянин в Європі та Америці" (1918-1920 рр.). Автори застосували метод, який в на­ступному отримав назву аналізу документів. Вони використали листи польських емігрантів як емпіричну базу для дослідження проблеми. Але найбільш популярним стає опросний метод. Спочатку опроси про­водилися в межах кампаній по вибору президентів, надалі їх тематика стає дуже широкою. Поява ЕОМ після другої світової війни удоскона­лює технологію^обробки результатів, робить можливим широке вико­ристання математичного апарату, різко скорочує термін проведення досліджень. В розвинутих країнах сотні фірм, центрів, інститутів спе-ізуються на конкретно-соціологічних дослідженнях. Щоправда, є .іологи (теоретики), які скептично сприймають бурхливий розвиток •ліричної соціології. Вони вказують на низький теоретичний рівень »х досліджень, відрив емпірики від фундаментальної науки; піддаєть-і критиці захоплення математикою й сліпа віра в магію формул і чи-іл, що робить висновки формальними і поверховими; серйозну про-іему становить і те, що дані різних конкретних досліджень погано 'згоджуються і не можуть бути порівняні - це знижує їх ефективність.

.В XX сторіччі соціологія розгалужується, вона ділиться на галузі, оціологи спеціалізуються в тих чи інших сферах. Велику популярність іабули такі напрямки, як соціологія праці, соціологія сім'ї, соціологія Іррганізацій, соціологія права тощо. Розробляються теорії середнього ||рівня, наприклад, теорія соціальних ролей, теорія стратифікації та ін-|іиі. Але не згасає інтерес і до теорій загальносоціологічного рівня. Ірстанні можна поділити на макросоціологічні (функціоналізм, теорія |конфліктів) та мікросоціологічні (символічний інтеракціонізм, . теорія рбміну). Макросоціологічні теорії будуються так, що на першому плані |- завжди суспільство вцілому, його структури, інститути, а мікросоціо-І/югічні - виходять з первинності людини і взаємодій на міжіндивіду-|альному рівні (інтеракції).

ї Функціоналізм. Цей напрямок продовжує "традиції організмічної ішколи, використовує системний метод, що набув популярності в XX ;сторіччі. Його засновниками вважаються американські соціологи -іТалкотт Парсонс (1902-1979) і Роберт Мертон (нар.1912 р.). Суспіль­ство розглядається як складна система, частини якої (підсистеми) тіс­но пов'язані поміж собою і виконують спеціалізовані функції. Частини, | елементи структури функціонально доповнюють одна одну і не можуть існувати самостійно. Соціум існує виключно на основі домовленості, згоди з приводу суспільних цінностей та норм - на цьому особливо акцентують увагу функціоналісти. Останні розглядають соціальні кон-;флікти як суспільну хворобу, яку треба спеціально лікувати, і взагалі дКраще їх позбутися. Провідним поняттям теорії є категорія функції. ;Вона розглядається як об'єктивні наслідки, що пов'язані з фактом іс­нування того чи іншого соціального явища, об'єкта, структури. Функція інацілена на пристосування об'єкта до середовища або служить саморегуляції системи. Навпаки, дисфункція - це наслідки, що послаблю­ють систему, її саморегуляцію або можливості адаптації до довкілля. функціоналісти розрізняють явні та приховані функції. Перші - усвідо­млюються спостерігачами, їх можна планувати, корегувати, передбача­ти, прогнозувати; прихована функція не планується і не усвідомлюєть­ся людьми. Функція органічно пов'язана зі структурою об'єкта. Аналіз функцій дає змогу розробляти внутрішню побудову (структуру) об'єкта. Це робить функціоналізм не тільки теоретичною схемою, але й практичною методикою, що застосовується в управлінні, при розробці складних соціальних систем, організацій. Наприклад, проек­тування нової комерційної фірми, банка або учбового закладу почи­нається з вивчення конкретних функцій і можливих дисфункцій. Це розглядається як підстава, щоб конструювати внутрішню структуру, схеми управління, штатний розклад тощо.

Функціоналізм можна розглядати як ідеологію свідомого рефор­мування суспільства в умовах відносної стабільності. Останнє є і пере­думовою, і метою функціоналізму. Але ще далеко не всі суспільства досягли стабільності, багато країн знаходяться в стані війни, етнічних та класових конфліктів. Стосовно цих суспільств функціоналізм 'втра­чає свої переваги і не може бути ефективною методологією. Він не може пояснити витоки конфліктів і відшукати засоби виходу з кризи. В такому випадку більш доцільними є конфліктологічні теорії, що ро­звинулися паралельно з функціоналізмом.

Конфліктологічні теорії. Вони мають давню традицію. Ще ан­глійський філософ XVII сторіччя Томас Гоббс вважав "війну усіх проти усіх" природнім станом людства; марксистська соціологія, як відомо, також базується на ідеї первісності соціальних антагонізмів. Безумов­но, конфлікти у суспільстві, зіткнення соціальних груп існують об'єктивно, і це не можна ігнорувати. Натомість переважна частина сучасних конфліктологів (на відміну від марксистів) вбачає своє зав­дання не в поширенні конфліктів і розпалюванні багаття антагонізмів, а в тому, щоб "відпрацювати" надійну технологію передбачення і розв'язання протиріч. Сучасні конфліктологічні теорії здебільше деідеолоґізовані й не зорієнтовані на політику.

• Льюіс Козер (нар. 1913) визначив соціальний конфлікт як "боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси; боротьбу, в якій метою супротивників є нейтралізація, спричинення соди, або знищення супротивника". Нерівність розподілу ресурсів -утрішня причина конфліктів (категорія "ресурси" охоплює і ма-ріальні вартості, і землю, і владу, і нематеріальні цінності). Конфлікт іалахує, якщо його учасники (сторони) не бажають визнати закон-сть, ґрунтовність, справедливість нерівного розподілу ресурсів.

Ральф Дарендорф (нар. 1929 р.) вбачає у суспільстві дві сторони:

ітлу (згода) і темну (боротьба, конфлікти). Конфлікт - зворотний бік нтеграції, тобто за кожною взаємодією приховується конфлікт сторін. Суспільство можна розглядати як сукупність ліній конфліктів (осів), іерш за все, конфліктів владних, тобто панування та підпорядкування. Іарендорф розробив класифікацію макро- і мікроконфліктів. Уникну-ги конфліктів не можливо, але їх можна направити у безпечне русло. •Іайнебезпечнішими є приховані, придушені конфлікти. До"речі, саме гакі конфлікти врешті-решт розвалили Радянський Союз, коли вони раптово вийшли на поверхню під час демократизації режиму. В демо­кратичних суспільствах стає можливим уникнути руйнівної потуги про-. тиріч. Для цього конче потрібно не замовчувати конфлікти, не робити вигляд, що вони не існують. Доцільно вибрати тактику формалізації конфліктів: вивести протиріччя на поверхню суспільного життя, зроби­ти конфлікт темою відкритих дискусій, обговорювати його, наприклад, в пресі, по телебаченню або подати його до суду для відповідного вивчення і прийняття законного юридичного рішення.

У табл.1 містяться для порівняння найважливіші положення кон-фліктологічного та функціонального підходів. Різниця відправних тез досить наявна. Але ці підходи доповнюють один одного і розширюють можливості соціологів.

Табл. 1

Конфліктний підхід Функціональний підхід


Соціальне життя базується на інтересах суб' сктів

Соціум базується на нормах та цінностях




Протилежні інтереси породжують про­тиріччя, конфлікти

Солідарність людей - умова їх спільного існування, люди приречені до співробіт­ництва




Соціальне життя обов'язково включає при-іус та насильство

Соціальне життя включає обов'язки суб' сктів по відношенню один до одного і в цілому до суспільства




-оціальш системи роздирають протиріччя Соціальні системи інтегровані

•оціальні системи прямують до змін Соціальні системи прагнуть стабільності



Мікросоц/'олог/'чні теорії. Їх автори вивчають поведінку людини і на цьому грунті намагаються формулювати соціальні закономірності. Джордж Хоманс (нар.1910 р.) розробив оригінальну "Теорію обміну". Вона трактує суспільне життя як безперервний обмін цінностями поміж людьми і суб'єктами соціуму. Саме це розглядається як головний мо­тив поведінки людей та умова їх взаємодії. Цінності, якими оперує людина, - це сукупність речей, особистих якостей, що можуть бути предметом обміну. Наприклад, фізичні якості, краса, знання, навички, інтелект, вільний час, власність тощо - можуть слугувати агентами об­міну. Ніколи не буває рівного обміну, люди з високим соціальним ста­тусом приймають "додаткову платню" від тих, хто розташований на нижчих щабелях соціальної драбини. Так, підлеглий терпляче чекає в приймальні свого начальника, він умовно обмінює свій робочий (або вільний) час на можливість аудієнції. Взагалі, теорія Хоманса принадна до всіх рівней соціального життя, навіть за її допомогою можна пояс­нювати міждержавні стосунки.

Широкої популярності набула теорія символічного інтерак-ціонізму (інтеракція - це взаємодія), основи якої розробив Джордж Герберт Мід (1863:1931). Взаємодії людей можуть бути двох видів:

безпосереднє (ви раптово на вулиці зіштовхнулися з пішоходом) та символічне, за допомогою набору символів (ви побачили пішохода, зробили попередній жест або щось промовили і головне - вас зро­зуміли і зіткнення не відбулося). Символи - це слова, поняття, рухи, різні знакові системи. Символи - продукти групової свідомості, вони існують нібито незалежно від людини, в суспільстві набувають об'єктивності. Людина мусить постійно засвоювати символи і усвідо­млювати їх значення, це відкриває шляхи взаємодії, інтеграції.' В суспільстві люди повинні однаково або. близько тлумачити символи, в противному разі колективне життя руйнується. Таким чином, основу суспільства складає система символів, яка відповідає рівню цивілізації та специфіці культури.

Поглиблення мікросоціологічних підходів наближає соціологію до психології, бо предмет дослідження переходить від сфери масових соціальних явищ в площину особистої свідомості та реакцій; соціоло­гічне дослідження поступово трансформується у соціолінгвістичний Цаналіз, виникає потреба інтерпретувати таксти, значення слів та вис­ловів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка