Рущенко І. П. Соціологія: курс лекцій. Харків: Ун-т внутр справ. 1996 а 0с.,-, ї.;'



Сторінка16/16
Дата конвертації22.02.2017
Розмір2.94 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

2. Девіантна поведінка

Девнзнтна (лат. оеуіаііо - відхилення) поведінка - це вчинок;,ДІЯ людини, що не відповідають офіційно прийнятим або фактично існ^«&-чим в конкретному суспільстві нормам; під девіацією також'розумієть' ся суспільне явище, масова форма людської діяльності, пов'язана" з порушенням норми. Друге є предметом спеціальної галузі - еоціолойї девіантн'оі поведінки. Соціологічний рівень дослідження проблеми в свою чергу є методологічною базою для прикладних дисциплін, які вивчають конкретні види девіації— кримінології, су1цідолорії;-патосек— солОлІ', наркології. Девіація передбачає наявність трьох речей: 1) со-ц/ально діюча людина; 2) норма, що врегульовує той чи інший вид діяльності; 3} соціальні групи, інститути, організації, що реагують на поведінку актора, виконують функції соціального контроля.

З точки зору норми і тих чинників, що ЇЇ підтримують, кожне від­хилення є негативне явище й провина суб'єкта, формальний підхід має своє виправдання, він завжди буде зберігатися у царині права, бо

' інакше норми права втратять свій сенс. .На цих засадах, доречі, буду­валося римське право: "хай руйнується світ, але торжествує закон" -казали стародавні римляни. Але соціологи мають дещо відмінний ло-

/ гляд на проблему. Існує думка, що девіація до певних меж навіть ко­рисна, бо робитьсуспільство гнучким і здатним до змін. Дійсно, в разі неухильного й буквального виконання усіх норм - правових, мораль-' них, релігійних, традицій - суспільство неодмінно припинить еволюцію:

історія Європи, наприклад, не знала б доби Відродження, Реформації, політичних, революцій, сучасної науки й мистецтва. Норма повинна бу­ти функціональною, "працювати" не тільки на стабільність, але й від­повідати поступу. Якщо вона стає дисфункціональною, виникає ефект "позитивних відхилень". Застарілі норми треба або скасувати,, або пе­реглянути. Це робить учорашніх девіантів не тільки нормальними, але й часто-густо шановними людьми. Така доля спіткала багатьох вчених, літераторів, митців, не кажучи вже про релігійних і політичних диси­дентів. Проте, релятивізм має свої межі - існує певне коло заборон, вимог, традицій, на якому утвердилася європейська цивілізація, і воно є стабільним на протязі тривалого часу. Це біблійські заповіді, які. ви­магають не вбивати, не красти, не, зраджу вати, не хулити Бога, пова­жати батьків тощо. Таким чином, душогуб, шахрай, блюзнір» перелюб­ник .були й залишаються девіантами, що здійснюють соціально-негативні й небезпечні дії.

Людина-порушує норму або свідомо, або внаслідок незнання за­конів, традицій. Останнє може статися, наприклад, з добропорядною людиною, якщо вона потрапляє у незвичні соціальні умови. Девіантні вчинки можуть бути двох типів: 1) екстраверти!, що орієнтовані на зовнішню сферу й безпосередньо зачіпають інтереси інших людей, соціальних груп, організацій; 2) інтроверти/ - спрямовані на самого суб'єкта девіантної дії (наприклад, наркоманія, суїцид). Головними видами девіації є: 1) злочинність в усіх Її формах та проявах;^ 2) аморальна поведінка; 3) алкоголізм, наркоманія; 4) сексуальні від­хилення; 5) проституція; 6) самогубство (суїцид).

Дитинство, особливо підлітковийвік, мають свої специфічні фор­ми девіації. Батьки, вихователя, шкільні педагоги часто-густо зтика-ютьея з такими відхиленнями, як: 1) антидисциплінарна поведінка (труднощі пристосування до вимог формальної організації, режи­му навчання, розкладу дня); 2) підвищена агресивність, конфлікт­ність: 3) важконавчанність (проблеми з засвоєнням нового ма­теріалу, абстрактним мисленням); 4) втеч! з дому; 5) токсіко-Манія. .

Девіація як суспільне явище у більшості випадків є прихованим (латентним) процесом. Офіційні дані або відсутні, або значно розхо­дяться з реальністю. Наприклад, в середині 90-х років в Україні офіційно було зареєстровано близько 45 тисяч наркоманів, але за підрахунками фахійців реальна кількість осіб, що зловживають нарко-генними речовинами, сягає швмільйона чоловік. Вивчення латентних процесів є прямим завданням для соціологів. Головний метод, що призводить ДО суттєвих результатів, - довірче анонімне масове опиту­вання. В цьому можна пересвідчитися на досвіді кафедри соціології Університету внутрішніх справ, що здійснила в 1995 р. подібне опиту­вання з природу розповсюдження наркотиків у молодіжному середо­вищі. Було опитано 1001 особа у віці від 14 до 24 років, що начаюТься у школах, технікумах, ПТУ, коледжах, університетах, вузах М.Харкова, за випадковою вибіркою. Як з'ясувалося, поширення наркотиків і екс-перимент-й з наркогенними речовинами набули масового характеру:

близькі (Й>% опитаних стверджували, що бачили людину у стані нар­котичного сп'яніння; 59% - мають знайомих, які зловживають нарко­генними речовинами; 45% - "зізналися", що були в компаніях, де вживалися наркотики; 39% - своіма очима бачили наркотик конопля­ної групи "план"; нарешті, від 22 до 35% молодих людей ( а залеж-г ності в.ід виду наркотику) вживали заборонені, речовини, хоча б один раз у житті. Опитування розкрило ще декілька таємниць: структуру наркогенних речовин, що перебувають у незаконному обігу, ставлення молодих людей до цього явища, сприйняття наркотиків в залежності від статі, матеріального становища тощо.



Наркоманія - типове інтровертне відхилення, що спричиняє руй­націю людського організму. Пересічно життя наркомана від початку зловживання - становить десять років. Наркотики не тільки завдають

фізичної шкоди, але й роблять людину наркозалежною, бранмицею свого лиха, спотворюють особистість. У фахівців-наркологів е-таке визначення для наркомана:"змінена (перетворена) особистість". Лю­дина, що призвичаїлася до наркотиків, поступово втрачає волю, мо­ральні принципи; II світогляд, цінності звужуються до одної речі -"отруєного зілля". На прикладі наркоманії добре, проглядається фун­даментальна властивість девіації - тісний зв'язок, поміж типами/й ви­дами: інтровертність змінюється екстравертною поведінкою, амораль­ність веде до злочину, наркоманія тягне за собою увесь букет відхи­лень.'Так, в 1994 р. наркоманами було скоєно ЗО тис. злочинів. Яар-котична залежність ставить індивіда в становище, коли його або утри­мують родичі ( а сам він розпродає вщент хатнє майно), або наркоман вдається до злочинної діяльності. Серед наркоманів найвищий рівень ;

суїциду - майже кожен другий хворий на наркоманію закінчує життя самогубством. ,^

Чому люди вдаються до девіантних вчинків, незважаючи навіть на осуду, неприємності, небезпеку, покарання? Чі+ існує загальна причи­на, що визначає здатність людей до девіації? Дійсно, вбивця-маніяк і його злочин дуже несхожий на злочинність у "білому комірці" в сфері банківських операцій або на корупцію у вищих державних колах.' На :

індивідуально-психологічному рівні важко "знайти спільні риси й вито'-';

ки^ що обумовлюють і перше і друге. Проте з соціологічного боку відмінності 'не такі принципові: і те й інше дезорганізує соціум, пору-шуює інтереси й права оточення^ породжуює дисфункцію в соціокуль-турних системах. .

Пошуком причин девіації займаються вчені різного профілю -соціологи, медики, психологи, юристи - вже тривалий час. Вдалося окреслити певне коло факторів, що пов'язані кореляційним зв'язком'з соціальними відхиленнями, фактори можна об'єднати у три групи:

1) біологічні причини; 2) психологічні чинники; 3} суто соціальні явища. Зупинимося на характеристиці цих факторів і наукових гіпоте­зах з цього приводу. •

Класичними працями, що намагалися пояснити кримінальну зло­чинність біологічними факторами, були дослідження італійського ліка­ря Чезаре Ломброзо (1836-1909) та американського психолога й ліка- • ря Віліяма Шелдона (нар. у 1898 р.). Вони ставили кримінальну

діяльність, передусім тяжкі насильницькі злочини проти особистості, у залежність від антропологічних рис людини. Ломброзо доводив існу­вання кримінального типу: людина з занадто розвинутою нижньою щелепою, рідкою бородою, пониженими больовими рефлексами. Цим людям, гадав італійський дослідник, передалися риси первісної люди­ни, яка була схильна до агресії та насильництва. Шелдон поділяв лю­дей'у залежності від будови тіла на три типи (еидоморф, мезоморф, ектбморф) і вважав, що люди за статурою мезоморфа (ознаки: сила, статність, неспокій, активність) більш здатні на скоєння злочину. Свою .теорію він:-підкріплював емпіричними даними, обстежуючи юнаків, що відбували термін покарання у спеціальній колонії. Пізніше виникло ге­нетичне, пояснення - гіпотеза, згідно якої агресивність і потяг до са­дизму »йкяикані наявністю у чоловіків зайвої хромосоми. Щоправда, наведені,, фактори стосуються досить вузького кола соціальних відхи­лень - злочинних посягань проти особи, фізичного насилля. '

П^йхЬлогічне пояснення девіантної поведінки пов'язане, перш за усе, з іТіеЮріею З.Фрейда. Він, як відомо, доводив - людиною управля­ють дв» головні пристрасті: 1) любов 12) деструктивність. Кожна з них по» різному забезпечує фізіологічне виживання особи. Людина му­сить не тільки продовжувати свій рід генетичне, але й захистити себе й життя свого потомства. Останнє "зобов'язує" індивіда бути агресив­ною істртою, агресивність запрограмована в людині. У суспільному житті при^рдня агресивність приймає специфічні форми: бійка, злочин і різні види деструктивної, садистської поведінки, нарешті війна. Відо­мий сучасний соціолог Еріх Фромм (Німеччина) розширив межі теорії фрейда. бій поділяє агресивну поведінку на два типи: а) доброякісна агресія; б) недоброякісна агресія. Перший тип - загальне правило біо­логічних організмів, що пов'язане з інстинктом самозахисту; це обо­ротна агресія, що "гаситься", коли зникає джерело небезпеки. Ал^" звиуййним тваринам, навіть приматам, не властивий садизм; вони це катують свою жертву заради отримання насолоди, не вбивають з ідеологічних міркувань, не схильні до самогубства, не причиняють собі навмийздї шкоди; тобто не чинять так, як це може робити людина. Фромм робить: висновок: людині притаманна й недоброякісна агресія, що складає людську форму деструктмвності. II відзначає, по-перше, невгасиме прагнення до панування над іншими живими істотами, са-

дизм як різновид цієї пристрасті; по-друге, некрофілія - потяг до смерті, усього неживого, розкладеного, механічного. Поступ цивіліза» ції не зменшує, а, навпаки, збільшує ступінь деструктивності,, перетво­рює II на соціологічні принципи людського буття. Таким чином, різні форми девІантної поведінки, асоціальні вчинки, психологічний напря­мок пояснює фундаментальними якостями людини, що є недоскона­лим творінням еволюції і потребує певної доробки, розвитку, вдоско­налення.

Е-Дюркгейм, як відомо, ставив собі за мету покінчити з нату­ралістичними або психологічними поясненнями соціальних явищ. Яскравим прикладом дюркгеймівського соціологізму був аналіз причин суїциду в класичній праці "Самогубство". Причинами суїциду він вва­жав зміни у нормальній щільності соціальних зв'язків, що оточують суїцидента. Враховуючи цей фактор, французький соціолог поділяє самогубства на чотири види - егоїстичне, альтруїстичне, анемічне, фа­талістичне. Перший - обумовлений зниженням щільності соціальних зв'язків, самотністю, що викликають різні життєві обставини: розрив шлюбу, втрата робочого місця, загибель близьких людей, старість і непотрібність іншим. Другий тип - це самогубства, які обумовлені за­надто інтенсивним впливом соціуму, фактів загальної свідомості на окрему людину (наприклад, смерть камікадзе, самогубство релігійних фанатів). Анемічний тип заслуговує на велику увагу, бо ціннісно-нормативне безладдя, що супроводжує скрутні часи, кризи, війни, є поштовхом не тільки для суїциду, але воно створює грунт для ба­гатьох видів девІантної поведінки. Нарешті, фаталістичне самогубство є типом, що пов'язаний з надзвичайним підвищенням щільності со^ ціальних зв'язків, коли людина не може усамітнитися й знаходиться під жорстким контролем (наприклад, самогубства у казармі, в'язниці).

Ідея Дюркгейма - пояснювати девіацію соціальними чинниками -була підхоплена багатьма соціологами. Досить продуктивним є культу­рологічне пояснення. Воно виходить з реального факту - поділ суспільства на центр і периферію, окремі соціальні групи, де чинні різні субкультури. Девіація виникає внаслідок інтерналізації особистіс­тю цінностей і норм, які суперечать панівній культурі. Злочинність по­ширюється приблизно так, як передається заразна хвороба. Особливо небезпечним є становище молоді, яка не має чітких морально-;.,

ціннісних орієнтирів, а, отже, може легко сприймати злочинну суб культуру, відповідний жаргон, манеру поведінки, "закони" злочинного світу. Ця теорія доповнюється емпіричними дослідженнями, що дово­дять існування особливо небезпечних районів помешкання, де швидко поширюються злочинність, алкоголізм, наркоманія. Так, в окремих районах американських міст, де скупчене кольорове населення, за-гаяьнокримінальна злочинність у десятеро вища, ніж в благополучних "білих" районах. "Злочинна субкультура у трущобах витісняє, офіційні цінності ід норми, є потужним "вихователем" молоді.

Марксисти пояснюють девіантну поведінку фактом соціальної нерівно<Н, поділом на білих і багатих, наявністю приватної власності. Дійсно,, нерівний розподіл багатств, стратифікація суспільства, особли­во присутність люмпенізованого населення ніколи не сприяли загале ному порядку й дисципліни. Але різні соціальні відхилення, збочення існують на усіх щаблях суспільної драбини; скасування інституту при­ватної власності, як свідчать комуністичні експерименти, не впливає радикально на рівень девіації.

. Російський дослідник Я.І.Гілинський вважає, що/загальною при­чиною девІантної поведінки є "соціальна невпорядкованість". Під цим терміном він розуміє. невідповідність об'єктивних якостей індивидів соціальним позиціям, ролям, що їм належать. Позиція може ^уїи "нижче" (поет-вахтер, філософ-двірник тощо) або "вище" (наприклад, лайдак у директорському креслі) об'єктивних можливостей. Якщо ін­дивід усвідомлює факт "невпорядкованості", виникає напруга, потяг виправити становище часто-густо забороненими методами. Особлива небезпека й потенційна причина девіації полягає в тому, що існує коло людей, які знаходяться "поза соціальної структури". Гілинський ілю­струє свої тези статистикою, яка засвідчує, що значне підвищення кримінальної активності пов'язане з маргіналами, несоціалізованими групами населення.

'Таким чином, немає недостатку в гіпотезах, теоріях, факторах, що пояснюють девіацію. Їх не можна недооцінювати, бо в конкретних ситуаціях вони допомагають профілактиці злочинності, алкоголізму, наркоманії і доводять свою наукову спроможність. Але винайдені чин­ники не треба Переоцінювати, бо вони не мають універсального харак­теру, не пояснюють феномен девіації в цілому, мають різні заперечен-

» ,


ня,виключення, тобто не становлять неухильного правила. Людина занадто складна біологічна й соціокультурна система, що допоки не піддаєтьсявсебічному аналізу, спрощенню, моделюванню без втрати суттєвих властивостей.

3. Соціальний контроль і санкції

Соціальний контроль (фр. сопігоіе - перевірка) є механізмом реагування з боку оточення, суспільства, індивіда на девіантні вчинки Й' система профілактики соціальних відхилень. Соціальний контроль здійснюється в межах різних інститутів, є невід'ємною їх частиною, бо інституалізація потребує не тільки формального унормування діяль­ності, але й дотримання відпрвідних вимог і правил. Він виконує функцЦ захисту соціальнихструктур і саморегуляції соціокультурних систем. Механізм соціального контролю, побудований на принципах зворотнього зв'язку, створює гнучку систему реагування на можливі відхилення та скоєні девіантні вчинки. Оперативним засобом контролю є соціальні санкції (лат.сапс1іо - сувора настанова). Це - різноманітні форми тиску на людину, засоби покарання, стимули, що примушують особу коритися нормам і діяти з урахуванням їх вймоґ. Санкції мо­жуть бути негативні (різні види покарання) й позитивні (стимули, що спонукають людину діяти позитивно). Соціологи розрізняють декілька типів соціального 'контролю: 1) зовнішній; 2) внутрішній; 3) побічний контролі? (здійснюється за рахунок ідентифікації особи з "позитивною" референтною групою); 4) "відволікаючий" - орієнтація наїеелення на цілі й засоби, що протилежні злочинним, аморальним чинникам.

Зовнішній контроль в свою чергу може бути офіційним і нео­фіційним (громадєь%им). Офіційний контроль здійснюють спеціалізо­вана держйвні інституції й організації - поліція, прокуратура, судова сив^ема, різні інспекції й комітети (дорожні, зв'язку, фінансові, проти­пожежні, екологічні тощо). Офіційний контроль є інституалізованою діяльністю, яка передбачає існування певного кола соціальних ролей з визначеним обсягом повноважень (полісмен, суддя, прокурор, подат­ковий інспектор...). Санкції також мусять бути формалізованими; Їх риси - універсальність ідеіндивідуалізованість (вони розробляються не стосовно конкретної! ситуації і людини, а відпбвідно до типової прови­ни» мають абстрактний адресат), формальний контроль має місце в

'усіх без винятку організаціях, навіть якщо вони. маютьнедержавний статус (фірми, банки, спортивні клуби тощо). Але його конкретні форми не повинні виходити за межі діючого в країні законодавства, конституції, загальних прав і свобод, якими користуються громадяни. Популярними заходами, що використовуються в організаціях, є догана або подяка, усунення з посади або висування на більш високу посаду, зменшення або збільшення грошової винагороди, нарешті, звільнення, розрив трудового договору. Ці санкції, структурні підрозділи, що здійснюють контрольні. функції, по-перше, мусять бути визначені в статуті або інших внутрішніх документах; по-друге, з ними повинні бу­ти ознайомлені співпрацівники, персонал організації.



Неформальний контроль е реакцією громадської думки,' безпо­середнього соціального оточення на поведінку людини. Санкції, що притаманні +<еформадьному контролю, індивідуалізовані: вони доби­раються з огляду на особу й характер ситуації "Неформальні санкції, - за визначенням американського соціального психолога Т.Шибутані, -становлять засоби, за допомогою яких люди, що знайомі один з од­ним, висловлюють повагу тим, чия поведінка відповідає їх експекта-ціям, та виявляють незадоволення тим, хто з ними не рахується" [ТО, с.346-347]. Функцію неформальних санкцій можуть перебирати на се­бе:'1);слова, зауваження, роз'яснення; 2) міміка, усмішка або іроніч­ний погляд, різні рухи; 3) фізичні дії (мати, що пестить дитину або дає їй ляпаса);- 4)плітка про людину, що є перевизначенням особистості пору^й||іка; 5) особлива поведінка по відношенню до штрафника - хо­лодне ''їі^ввлення, підкреслена офіційність або перебільшена увага;

б)острак^»Й^, обструкція - розрив контактів, фактичне вигнання з к6-лектій^у- $|фера неформального контролю порівняно з офіційним -вельйін; широка, бо ніхто і ніде не може уникнути оцінки своєї по-ведін^і^боку інших людей.

ЇИ^ІЦіжій контроль, здійснюється в межах того, що Дж.Г.Мід визначав ^„самість особистості. Людина постійно веде внутрішній діа­лог, вона Опитує сама себе: "чи правильно я роблю?", "чи відповідаю я вимогам^ оточення?" Ефективність контролю визначається інтер-налізацією "соціальних цінностей і норм, загальною спрямованістю особистості. Його відомі вороги - алкоголь, наркотики, що здатні руй­нувати механізм самооцінки й стримування. Людина в стані сп'яніння

не відчуває зовнішніх експектацій, що полегшує девіантну поведінку. Людина, яка прийшла до тями, часто-густо засмучена своєю поперед­ньою поведінкою, бо до неї повертається самоконтроль і відчуття провини.. Внутрішні санкції є доволі специфічними: людина мусить са­ма себе винагороджувати і карати: Це може бути у формі самовизна­чення, коли людина подумки називає себе "правильною", "шляхетною" або, навпаки - "недостойиою", "поганою" тощо. Релігій­на особа може призначити собі молитву, піст, прощу. Вищою мірою самопокарання є замах на власне життя.

Останні роки позначені тим, що в- цивілізованих країнах поволі відмовляються від жорстких негативних санкцій, що пов'язані з тілесними покараннями, ув'язненнями, приниженням людської гідності. Наприклад, в сучасній Японії тільки 3,5% від загальної кількості за­суджених відбувають термін ув'язнення. Інші - повинні сплатити штра­фи, вибачитися тощо [2 с.77]. Багато країн відмовилися від смертної кари. В розвинутих країнах акцент переноситься на профілактику зло­чинності, алкоголізму, наркоманії. Стратегія полягає у тому, щоб витіснити небезпечні форми діяльності (соціальна патологія) суспіль­ною активністю, яка є позитивною або нейтральною. З цією метою створені разноманітні фундації, центри, соціальні служби, громадські організації. Наприклад, широко знані- у світі американські організації "анонімні алкоголики" "Анонімні наркомани". Реабілітація девіантів полягає у тому, щоб допомогти їм опанувати своє місце у. нормально-» му житті: знайти собі роботу, житло, нових друзів, нових фах, повер­нутися до активного соціального життя.

Контрольні запитання і завдання для самопідготовки

1. Чому широка громадськість "не сприйняла' теорію Е. Дюрксейма стосовно соціальної норми і патологи?

2. За яким принципом Й.Мертон визначив типи індивідуального пристосування у суспільстві? Наведіть приклади людей та їх вчинків, що відносяться до різних ^пипів.

3. Що таке соціопатія? Наведіть приклади аніміуниж явищ у сучасному акитті.

4. За якими типами й видами поділяються форми дввіантної поведінки?

5. Чи можуть бути соціальні відхилення позитивними?

& Які методи застосовують соціологи для вивчення латентних соціальних про­цесів?



7. Які фактори провокують девіантну поведінку? Назвіть основні теорії, що по­яснюють девіацію.

Я. В чому полягають функції соціального контролю й санкцій?

5-. В чому полягає зміст р'пних типів соціального контролю?

Література . 1. Головаха Є; Пан/на Н., Патологія посттотаяітарного суспільство: від

Психіатричного самодіагнозу до аналізу специфічних соціопатій / /Філософська і соціо-

Логічна думка, 1993, Н5.

2- Гилинский Я.И. Социология-девиантного поведения кок специфическая социо-логичвская теория/ /Социологические исследования, 1991, N 4

3- Дюркеейм 3. Социология. Ее предмает, метод, преднаіночение. /Пер. с франц. М., 1995.

4. Дюркеейм 3. Самоубийство: социологический ітюа /Пер. с франц. с сокр.:

Над ред. В.А.Базарова. М.. 1994. ~

5. Коїн А. Отк/іоняющаеся поведение й контроль над ним/ / Американскоя со-ц/цология, Перспективоі. Пробяемьі, Методбі. Пер. с англ. М.,-1972. ;^ ' 6. Мертон Р.К. Социальная структура й аномия //Социалогические иссяедова-

!їіі' 1992. Н2, 3.4.



7. Смелзер Н. Социулогия. Пер. с англ. М., 1993, с. 197-242.

8. Социальньїе откмінения /Под ред. В.Н. Кудряйцева. М., 1984.

9. Фромм 3. АнаніОмия человечсской деструктивности / /Социологические ис-ївания, 1992. N 7.

10. Шибутани Т. (Ісіциальная психологи». Пер. с англ. М., 1969.

11. Якуба Е.А. Соцйология.Х., 1995.С.39-53.




1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка