Российская федерация "Theta SystemS", usa. Illinois друга міжнародна науково-практична конференція



Сторінка6/17
Дата конвертації04.12.2016
Розмір2.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


Таблица 4.

Распределение оценок частоты согласия с утверждениями, характеризующими создание условий для субъект-субъектных взаимодействий преподавателей и студентов.



Опрашиваемые

Оценки того, как часто справедливы предлагаемые утверждения

Практи­чески всегда

Время
от вре­мени


Очень редко

Практи­чески никогда

Затруд­няюсь ответить

Студенты БГПИ

24

25

25

21

5

Преподаватели БГПИ

70

22

1

0

7

Преподаватели вузов ДВ региона 

68

26

3

0

3


Таблица 5.

Распределение оценок частоты согласия с утверждениями, характеризующими создание условий для формирования самостоятельности мышления студентов



Опрашиваемые

Оценки того, как часто справедливы предлагаемые утверждения

Практи­чески всегда

Время
от вре­мени


Очень редко

Практи­чески никогда

Затруд­няюсь ответить

Студенты БГПИ

25

33

22

10

10

Преподаватели БГПИ

53

39

6

1

1

Преподаватели вузов ДВ региона 

59

36

4

0

1

Из результатов, представленных в табл. 1 – 5, видно следующее:

оценки, данные педагогами БГПИ основным сторонам качества своей образовательной деятельности, систематически отличаются от аналогичных оценок, данных студентами БГПИ (частота оценок педагогов сдвинута в сторону завышения относительно частоты оценок студентов в 1,5 – 2 раза);

наибольшие расхождения между оценками педагогов и студентов имеет место по утверждениям, характеризующим создание условий для субъект-субъектных взаимодействий преподавателей и студентов;

оценки, данные педагогами БГПИ основным сторонам своей образовательной деятельности, с достаточной точностью являются репрезентативными по отношению к соответствующим оценкам педагогов остальных вузов.

Что касается оценок частоты справедливости конкретных высказываний, то они дают очень четкое представление о соответствующих аспектах качества образовательной деятельности. Иллюстрацией могут служить данные, представленные в табл. 6 и 7.


Таблица 6.

Распределение оценок частоты согласия с утверждениями анкеты: а) для студентов – «Преподаватели помогают мне понять причины моих неудач»; б) для преподавателей – «Я помогаю студентам понять причины их неудач».




Опрашиваемые

Оценки того, как часто справедливы предлагаемые утверждения

Практи­чески всегда

Время
от вре­мени


Очень редко

Практи­чески никогда

Затруд­няюсь ответить

Студенты БГПИ

4

26

31

33

6

Преподаватели БГПИ

58

26

0

0

16

Преподаватели вузов ДВ региона 

49

42

3

0

6


Таблица 7.

Распределение оценок частоты согласия с утверждениями анкеты: а) для студентов – «После занятий я испытываю чувство успеха»; б) для преподавателей – «После занятий мои студенты испытывают чувство успеха».



Опрашиваемые

Оценки того, как часто справедливы предлагаемые утверждения

Практи­чески всегда

Время
от вре­мени


Очень редко

Практи­чески никогда

Затруд­няюсь ответить

Студенты БГПИ

7

26

32

22

13

Преподаватели БГПИ

6

47

0

0

47

Преподаватели вузов ДВ региона 

16

47

3

0

34

Таблицы 6 и 7 позволяют получить представление о характере конкретных высказываний, предложенных респондентам, и о структуре представления получаемых результатов.

Заметим, что данные табл. 6 иллюстрируют существенные различия между оценками частоты согласия студентов и преподавателей с утверждением о том, что преподаватели помогают студентам понять причины своих неудач. Лишь 30 % студентов считают, что такая помощь им оказывается либо «практически всегда», либо «время от времени». Однако 94 % преподавателей БГПИ (91 % преподавателей других вузов) считают, что оказывают такую помощь «практически всегда» или «время от времени».

А данные табл. 7 показывают, насколько далека педагогическая реальность от идеалов личностно-ориентированного образования. Только 33 % студентов готовы согласиться с тем, что «практически всегда» или «время от времени» испытывают после занятий чувство успеха. В то же время 53 % преподавателей БГПИ (63 % преподавателей других вузов) оценивают результаты своей деятельности как доставляющие студентам чувство успеха после занятий «практически всегда» или «время от времени». При этом 47 % преподавателей БГПИ (34 % преподавателей других вузов) вообще не задумываются над тем, что испытывают студенты после проведенных занятий.


Литература

  1. Таланчук П.М. Управляти не людьми, а процесами. У часопису “Світло”, 4, 2000, ст. 16-18.

  2. Управление качеством образования: Сборник методических материалов / Сост. О.Е. Лебедев. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2002. – 128 с.

  3. Фiшман Б.Є. Вiдкрита вища освiта: питання побудови педагогiчної системи. Iнформацiйно-методичний посiбник. – Київ: Унiверситет «Україна», 2002. – 67 с.

  4. Фишман Б.Е. Педагогическая поддержка постдипломного саморазвития педагогов. – М.: МПГУ, 2002. – 326 с.

Чураченко Ю.Б.



Про використання евристичних задач у викладанні вищої математики
Розв`язування задач у процесі навчання математиці має фундаментальне значення. Саме при розв`язуванні задач реалізується основна мета навчання – формування цілісної системи математичних знань, умінь і навичок, передбачених програмою. Реалізація цієї основної мети полегшується, якщо взята для прикладу задача не абстрактна, а конкретна, якщо вона містить додаткове пізнавальне, цікаве завантаження, і студент негайно “ збагачується ” отриманим результатом.

Пропонуємо оцінити приклад із теми “ диференціальні рівняння першого порядку ”.



Чи загрожуватиме людству голод ?

Використаємо такі статистичні дані :

для забезпечення їжею протягом року одного жителя планети необхідне результативне сільськогосподарське використання площі 0,27 га ;

сільськогосподарським використанням на земній кулі охоплено близько 4690 млн. га;

у 2000-му році населення світу досягло 6 млрд. чол.;

щорічне зростання кількості населення планети близьке до величини 1,7 %.

Оскільки швидкість зростання населення Землі пропорційна його наявній кількості, то відповідний закон зростання подаватиметься класичною експоненціальною залежністю.

Запишемо диференціальне рівняння :



де - кількість населення в момент часу ,



- спостережуваний коефіціент пропорційності.

Відокремимо змінні і :



Інтегрування цього рівняння дає :



;

Звідси –



,

і для знайдемо:



.

Тобто:

- закон приросту населення Землі залежно від часу .

Для початкового моменту часу ( 2000-й рік ) чол., і тому при отримуємо залежність:



.

Вирахуємо “ ситу ” межу населення земної кулі :



чол.

(округлюємо, збільшуючи “ запас ”такої чисельності населення ). Більшу кількість людей прогодувати не можна, якщо не буде винайдено нових ефективних джерел харчування.

Тоді :

є рівнянням відносно часу початку невідворотного всепланетного “недоїдання”, якщо відлічувати від 2000-го року.

Розв`яжемо це рівняння :

; ;

років.

Гадаємо, “ свіжіші ”статистичні дані дозволять викладачеві математики скорегувати цей результат.



СЕКЦІЯ 2
ПРОБЛЕМИ ВІДКРИТИХ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ
Керівник секції: Князєв Володимир Михайлович
Князєв В.М.

НОТАТКИ ПРО ХАРАКТЕР СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
Перехід від ІІ до ІІІ тисячоліття нашої ери характеризується “тектонічними” зрушеннями в самих принципах розвитку та організації суспільного життя як окремих національно-державних утворень, так і земної цивілізації в цілому.

Коли говорять про зміну характеру суспільного розвитку і типу цивілізації, то, як правило, вказують на тенденції глобалізації та інформатизації сучасного суспільства. Звідси "виводяться" відповідні парадигми сучасної професійної освіти: підготовка на рівні "світових стандартів", "комп’ютерна грамотність" тощо. Значно менше звертають уваги на зміну самого принципу всезагального розвитку і, відповідно, типу діалектики як вчення про розвиток.

Справа в тому, що класична діалектика від античності до Гегеля і Маркса побудована на абсолютизації принципу суперечності, який в свою чергу є логічною калькою відносин "панування – підкорення". Дійсно, за цією ієрархічно-силовою парадигмою будувалися людські стосунки як у сфері суспільного життя, так і в ставленні до природи.

Суперечність взагалі виникає там і тоді, де і коли одна із взаємодіючих сторін претендує на домінуюче, панівне становище. Суперечність є порушенням гармонії, тобто симетрії, рівнозначності (за статусом, але не за змістом) взаємодіючих сторін.

В контексті історичної еволюції людства суперечність як домінуючий принцип організації людського життя і "джерело" розвитку відповідає тому етапу, коли виробництво засобів до життя є важливішим за саме життя, точніше, за відтворення людського життя у його дійсній, смисловій наповненості та самоцінності.

Інакше кажучи, принцип суперечності відповідає низькому рівню розвитку продуктивних сил суспільства та його духовності, коли людина засобом науково-технічного прогресу намагається подолати свою залежність від природи, а духовність знаходиться у полоні боротьби за існування. Релігія у даній історичній ситуації виконувала переважно компенсаторську і, так би мовити, "втішну" функцію.

Окрім того, слід розрізняти західний і східний типи культури. Якщо перший орієнтований на зміну природи і носить активний, діяльнісний характер, то другий – на духовну самозміну людини і носить споглядальний характер, в основі чого – вікові традиції. Майбутнє земної цивілізації – не просто у переході від індустріального до постіндустріального суспільства з його високими технологіями та глобалізацією розвитку, а саме в поєднанні вказаних принципів, коли зміна природи корелює із самозміною людини.

Між іншим, феномен сучасного "японського дива" багато в чому пояснюється поєднанням східного традиціалізму і західного новаторства. Цю закономірність, як і необхідність переходу від принципу суперечності до принципу гармонії, про що йшлося вище, слід враховувати при визначенні культурних парадигм професійної освіти. Що ж до організації останньої, то перспективними є поєднання традиційної для нашої країни фундаментальної науково-технічної і гуманітарної підготовки кадрів із західним прагматизмом і чіткою спеціалізацією.

Разом із історичною зміною технологічних способів виробництва – аграрного, індустріального і постіндустріального – відбувається також зміна типів взаємодії людини і природи. Відповідно здійснюється перехід від принципу синкретичної єдності людини і природи до принципу панування людини над природою і від нього – до принципу диференційованої єдності, або гармонії, людини і природи, що передбачає ставлення до останньої як до певної самоцінності, а не лише як до предмета і засобу діяльності.

Переворот у сучасних продуктивних силах призводить до того, що основу суспільного виробництва складає управлінська діяльність, а засобом такої праці – знання або його технічний еквівалент – інформація. Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу призводить до зміни характеру та історичного “образу” науки.

Ми є свідками формування історично нового типу наукового знання, на відміну від класичного. Розглянемо це питання докладніше.

Методологи розрізняють класичну, некласичну і постнекласичну науки або типи наукового знання. Класична наука є об’єктно спрямованою і виключає із сфери аналізу будь-яке ставлення суб’єкта до об’єкта. Її завдання – пізнати сутність явища, внутрішнє об’єкта, закон і виразити це знання у логічно несуперечливій, теоретичній формі. Некласична наука у результатах пізнання враховує активну роль суб’єкта або "позицію спостерігача". Але загальна спрямованість пізнання залишається тією самою – об’єктною. Постнекласична наука, незважаючи на її досить різні "образи", що малюють представники природничих, суспільних чи технічних наук, загалом орієнтуються на людську діяльність. Тобто змінюється сам об’єкт дослідження, а з ним – і предмет. Останнім стають механізми цієї діяльності.

Постнекласична наука – це наука епохи НТР, або переходу від індустріального до постіндустріального суспільства чи типу цивілізації. Вона (наука) характеризується двома суперечливими, точніше, взаємодоповнюваними тенденціями розвитку: технологізацією і гуманітаризацією пізнання. Перша пов’язана з вирішенням завдань підвищення ефективності, оптимальності та раціональності людської діяльності, у тому числі, як частковий випадок руху "від хаосу до порядку"(І.Пригожин) чи "від самоорганізації до організації" (М.Амосов). Друга тенденція полягає у відродженні смислових компонентів пізнавальної, як і будь-якої людської діяльності, а також в чіткому розумінні її місця і ролі в системі культури, в усвідомленні її (науки) людського і космічного ("ноосферного" – В.Вернадський, Тейяр де Шарден) призначення.

Отже, якщо технологізація науки є наслідком перетворення її на безпосередню продуктивну силу , то гуманітаризація наукового пізнання пов’язана з переосмисленням реальних змін у місці і ролі науки в системі культури. Основними парадигмами її (науки) розвитку стають ефективність (як і у техніки) та відповідальність перед суспільством (як і у моралі та етиці).

Можна сказати, що сьогодні відбувається друга революція у самосвідомості науки. Якщо перша така революція, як відомо, відбулася наприкінці XVIII – на початку XIX століть і носила методологічний характер, тобто була пов’язана з усвідомленням засобів пізнання, то сучасна революція в науці носить культурно-технологічний характер. Ось чому етико-гуманістичні і технологічні імперативи у підготовці відповідних кадрів уже не ворогують один з одним, а знаходяться у стані взаємодії, гармонії та співтворчості.

Кінець XX – початок XXI століття – час створення нових наднаціональних спільнот: економічних, соціальних, геополітичних, культурних. На відміну від історичних типів спільнот – рід, плем’я, народність, нація, – які носили локальний характер, сучасні типи суспільних об’єднань є проявом закономірностей глобалізації. Одним з таких типів є ЄС, який хоча і локалізується в межах західноєвропейського типу культури, на відміну від східного чи азіатського, але за своїм історичним значенням далеко виходив за її межі.

Можна сказати, що ЄС – це унікальний соціальний експеримент, який демонструє якісно новий тип суспільної взаємодії і сам є певною культурно-історичною цінністю.

Основними рисами ЄС як нового типу історичної спільноти є наступне.

Це новий тип стосунків між людьми і країнами. Він будується не за логікою "панування – підкорення", а "партнерства і співробітництва", не за принципом суперечності, який тяжіє до конфлікту, а гармонії як джерела дійсної свободи, демократії, відкритості, злагоди і стабільного, безкризового розвитку.

Це відкрите, демократичне, правове суспільство, що створює рівні можливості для вільного розвитку як країн – членів ЄС, так і кожного громадянина. Але це феномен організованої, регульованої відкритості (спільні кордони, єдиний візовий і митний контроль, заходи колективної безпеки тощо).

Це нова система цінностей, де не тільки де-юре, але й де-факто людина є найвищою цінністю, а соціальна політика виключає будь-які форми насильства і дискримінації, зокрема стосовно національних меншин.

Це ефективний громадський контроль над діяльністю органів державної влади, оптимальна система публічної влади в цілому.

Це високотехнологічний, інноваційний шлях економічного та суспільного розвитку.

Це ефективна і раціональна державна політика у галузі місцевого і раціонального розвитку.

Це найбільш перспективна і життєздатна форма організації міждержавних відносин і суспільного життя в цілому, яка безконфліктно та органічно вирішує (знімає) суперечності між глобалізацією і локалізацією сучасного культурно-історичного розвитку земної цивілізації.

На нашу думку, сучасний, початковий етап глобалізації суспільства носить переважно абстрактний (однобічний) характер, здійснюється в оберненій, протилежній його дійсній сутності формі та за старою, як правило, насильницькою логікою “поведінки”. Саме тому він провокує рух “антиглобалістів”. І останніх можна зрозуміти: замість узгодження інтересів “сильних” і “слабких”, “багатих” і “бідних” країн тощо пропонується уніфікація соціально-економічного та культурного життя, ігнорування “місцевої специфіки”, поглинання першими других, витіснення з життєвого геополітичного простору останніх.

Окрім того, замість всезагального, планетарного інтересу насправді здійснюється егоїстичний інтерес міжнародних фінансових груп і транснаціональних корпорацій, насильно нав’язується американська модель демократії і системи життєвих цінностей. На фоні колосальних проривів у галузях високих технологій відбувається тотальне духовне зубожіння та “омасовіння” культури, нівелювання її розмаїття, унікальності та неповторності.

Характерним є і те, що на фоні зростаючого динамізму історичного розвитку відбувається падіння інтересу до ідеї прогресу. Справедливо відмовившись від “ізмів” як атрибутів індустріальної епохи, соціальні філософи не пропонують принципово нових моделей суспільства і його розвитку, віддають перевагу стану “трансгресії”, характерному для “постмодерну”, тобто “вічному переходу”, “порушенню кордонів”, коли відмовляються від певного старого стану, якості, сутності чи порядку, але не наважуються перейти до нової визначеності. Визначеністю стає сама невизначеність, “біг на місці”, “танок на кордоні” – розвиток у просторі, але не в часі. Тому й виникають концепції “кінця історії”, “кризи майбутнього”, “вічного повернення” тощо.

Щоб зрозуміти ці стани невизначеності, нерішучості і, по суті, формальної відкритості сучасних еволюціонуючи соціальних систем, треба мати на увазі відмінність між двома типами переходів: якісними і сутнісними. Усі попередні соціальні революції, як перехід від однієї якості до іншої, здійснювались в межах однієї і тієї ж сутності – історичного стану самовідчуження людини. (До речі, сучасна криза традиційних “світових” релігійних та філософських систем багато в чому пояснюється тим, що вони вимагали від людини відчуження її власної сутності на користь тієї чи іншої трансцендентної реальності. Сучасна людина вже не погоджується на такі “правила гри” і хоче самоствердитись “тут” і “тепер”). Природа сучасних трансформаційних процесів зовсім інша, яка не має аналогів у відомій нам історії. Це – перехід не просто від однієї якості до іншої, але й, одночасно, від однієї сутності до іншої. Інакше кажучи, нова якість не просто заперечує стару, але й виходить за межі старої сутності, репрезентує нову, є її (нової сутності) історично перша форма явленності. Отже, заперечення, зміна, перехід відбуваються на глибинному, сутнісному рівні. З цим ми і пов’язуємо зміну самих типів земної цивілізації, що супроводжується зростанням міри відкритості еволюціонуючі соціальних систем.

Василик О.І. Москалевський С.В.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка