Робоча програма навчальної дисципліни с/к Історія політичної думки в Україні напряму підготовки 0203 Історія для спеціальності



Скачати 309.04 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір309.04 Kb.




Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Кафедра історії України

ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор
_________________________

“____” ____________20___р.



РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

с/к Історія політичної думки в Україні
напряму підготовки 0203 Історія
для спеціальності 7.02030201 Історія
спеціалізації історія України
інституту, факультету історичного

Кредитно-модульна система

організації навчального процесу

2012–2017

Робоча програма навчальної дисципліни Історія політичної думки в Україні для студентів за напрямом підготовки Історія, спеціальністю Історія України

“___” __________, 20____. - _____ с.

Розробники: Вінцковський Тарас Степанович, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України

Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії)_______

_____________________________________________________________________________

Протокол № ___ від “___” ______________ 20__ р.

Завідувач кафедрою (циклової, предметної комісії) _____________________

_______________ (Хмарський В. М.)

(підпис) (прізвище та ініціали)

“___” __________ 20___ р

Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки

(спеціальністю) Історія

(шифр, назва)
Протокол № ___ від “___” ______________ 20__ р.
“___” _____________ 20__ р. Голова ____________ (Шабашов А. В.)

(підпис) (прізвище та ініціали)

©____________, 20__

1. Опис навчальної дисципліни


Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів – 1

Галузь знань

0203 Історія

(шифр і назва)



Нормативна

Напрям підготовки

7.02030201 Історія

(шифр і назва)



Модулів – 1

Спеціальність

(професійне спрямування):



Історія України

Рік підготовки:

Змістових модулів – 1

5-й

-

Індивідуальне

науково-дослідне

завдання___________

(назва)


Семестр

Загальна кількість

годин – 34



9-й

-

Лекції

Тижневих годин для денної форми

навчання:

аудиторних – 2

самостійної роботи студента – 1



Освітньо-кваліфікаційний рівень: спеціаліст

24 год.

-

Практичні, семінарські

-

-

Лабораторні

-

-

Самостійна робота

2 год.

-

ІНДЗ: 4 год.

Вид контролю: залік


Примітка:

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 4:1

для заочної форми навчання – програмою не передбачено



2. Мета та завдання навчальної дисципліни

Запропонований спецкурс має на меті вивчення історії політичної думки в Україні впродовж тривалого часу, починаючи від періоду Київської Русі і закінчуючи сучасністю. Це має непересічне значення для підготовки фахівців-істориків, майбутніх викладачів й дослідників актуальних проблем історії українського народу і його держави. Тому читається студентам-україністам історичного факультету університету ось вже протягом близько 20 років, а у запропонованих методичних рекомендаціях використанні надбання тих професорів і викладачів кафедри історії України, які почергово читали спеціальний курс з історії політичної думки України. Спецкурс також знайомить з найвизначнішими постатями в історії української суспільної думки, а також із головними напрямками в українській політичній думці ХІХ–ХХ століть, простежує генезу політичних теорій в Україні та їхній розвиток.

Політична думка в Україні була започаткована в процесі виникнення державних структур східнослов’янських племен, становлення і розвитку Київської Русі. Соціально-політичний та економічний прогрес, військовий поступ, запровадження християнства сприяли формуванню політичної думки в напрямку пошуків консолідації Київської держави, зміцнення влади великих князів. З ХІІІ століття українська держава продовжує своє існування у вигляді окремих князівств, серед яких найбільш потужним й впливовим було Галицько-Волинське. Отже, перший період розвитку політичної думки включав два етапи: ранній (ІV-ІХ ст.) і княжу добу (ІХ-ХІV ст.). У Київській Русі на формування вітчизняної політичної думки суттєвий вплив мали візантійська політична і теологічна думка, що синтезували античну культуру з християнством. Суспільно-політичні вчення того часу розв’язували проблеми відносин світської (київський митрополит Ілларіон) й церковної влади (монах Нестор-літописець), де зіштовхнулися погляди стосовно пріоритету однієї та іншої інституцій. Джерелами до вивчення тогочасної політичної думки є літописи, звернення, повчання, різого роду договори та інше. Серед них, наприклад, “Повість минулих літ”, “Слово про закон і благодать”, “Повчання Володимира Мономаха”.

Другий період розвитку політичних вчень в Україні охоплює майже два століття (середина ХІV-ХVІ ст.) й охоплює епоху входження основного масиву українських земель до складу Польщі та Литви, формування козацького стану, що впливало на появу нових особливостей у способі мислення представників інтелектуальної еліти. Адже суспільно-політична думка тісно пов’язана з буттям українського народу, його історичною долею. Культурний і суспільний розвиток Великого князівства Литовського відбувався за активного сприяння традицій Київської Русі, використання українсько-білоруської мови, православної релігії, владної організації. Суспільна думка даного періоду спрямовувалася на відновлення соціально-економічного і політичного значення Києва. Швидкого поширення набувають гуманістичні ідеї, в яких провідне місце посідала людина. Гуманісти відкидали абсолютизацію релігійно-аскетичного життя, гріховності земного буття, розглядали людину як частину природи, відстоювали її право на задоволення повсякденних земних потреб, проголошували ідеї свободи особи, справедливого суспільства, причини діяльності людини вбачали у її прагненні до насолоди. В Україні поширенню ідей гуманізму та Відродження наприкінці ХV – ХVІ ст. сприяли такі чинники, як перехід суспільства до простого товарного виробництва, поява великої кількості міст з правом самоврядування, й відповідно третього стану суспільства в особі письменників і поетів, вчителів, друкарів, службовців тощо. Якраз вони були основними генераторами політичної думки.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні і найвизначнішими гуманістами ХV – ХVІ ст. були Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський та інші постаті, що здобули вищу освіту в авторитетних університетах Західної і Центральної Європи. Їхні праці виявились на рівні світової політичної думки й поповнювали книгосховища країн Європи. Українські гуманісти одними з перших у європейській історіософській думці відстоювали теорію світського походження держави і влади, виступали проти підпорядкування світської влади духовній. Вони грунтовно розробляли проблеми державності, форм державного управління, суті ідеальної держави і правителя, обгрунтовували ідеї освіченої монархії, обмеженої законом, проблеми війни і миру, співвідношення моралі і політики. Принцип спільного блага, ідеї патріотизму, служіння державі, суспільна активність були фундаментом етичних поглядів гуманістів. Подальшого розвитку набуває розробка вчення про походження держави з суспільного договору і природних прав людей, які зародилися ще в античні часи. Вже в умовах існування незалежної України розпочалося перевидання творів українських гуманістів кінця ХV – початку ХVІІІ століть. Це переважно латиномовні твори, українською мовою вони раніше не перекладалися і вітчизняні дослідники до наукового обігу їх майже не залучали. У них вміщенні твори авторів різних конфесій – православних, уніатів, католиків. Їх вивчення поглибить знання про розвиток політичної думки періоду Реформації й Відродження на Україні.

Творчість гуманістів продовжувалася в умовах існування Речі Посполитої коли посилився соціальний, національний і релігійний гніт українського народу. Напередодні й після Берестейської унії поглибився інтелектуальний диспут, з’явилася полемічна література. Полемісти Герасим і Мелетій Смотрицькі, Василь Суразький, Христофор Філалет, Іван Вишенський та інші порушували актуальні політичні проблеми, викривали тогочасний суспільний лад польської держави, висували політичний ідеал державного відродження України. Звертаємо увагу на неоднорідність поглядів полемістів, частина з яких дотримувалась світських, а інші – релігійних позицій.

Важливий напрям формування суспільних уявлень складала думка членів братств. Вони вели боротьбу не тільки проти наступу католицтва, але й виступали проти консерватизму православного духівництва, за розвиток української культури і освіти. Братства були демократичними осередками, які застосовували принцип виборності духівництва громадянами, підпорядкування духовних осіб цим громадянам, використовували Біблію для обгрунтування своїх соціально-політичних вимог, скликання мирян на збори. Визначними діячами братств були Стефан і Лаврентій Зизанії, Юрій Рогатинець, Кирило-Транквіліон Ставровецький, які висували реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї. Особливої уваги заслуговують погляди Юрія Немирича, який вперше в політичній думці України висунув ідеї республіканського ладу і федеративного об’єднання України з Польщею й Литвою.

Важливу роль у розвитку політичної думки в часи польського панування відігравали культурні осередки, зокрема, Острозький культурно-освітній центр, друкарня і науковий гурток Києво-Печерської Лаври. Варто відзначити, що поєднання шкіл, наукових гуртків і друкарень дозволили тиражувати політичні ідеї. З виникненням братств і культурно-освітніх закладів суспільна думка перестала бути елітною й стала доступною значній частині українського народу.

Визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. змінила напрямок розвитку політичної думки. Це була не тільки війна за віру та свободу, але й за відновлення державності. Державотворча думка та практична діяльність Б. Хмельницького, І. Виговського та інших гетьманів дозволили реалізувати деякі задуми щодо відновлення української державності, хоч вони і не були доведені до кінця. В добу визвольних змагань виникла козацько-гетьманська держава, де демократизм поєднувався з новим авторитаризмом. Фундаментом відновленої української державності стали традиції української політичної думки. В поєднанні з новими формами політичної організації країни, суспільних і державних відносин, нової еліти. Безумовно, що державність виникла в результаті піднесення суспільно-політичної думки у братствах та культурно-освітніх центрах.

Вагомий внесок у створення політичних концепцій внесли вчені й викладачі Києво-Могилянської академії (1632-1817 рр.). Засновники академії П. Могила, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші, використовуючи вчення західноєвропейських теоретиків держави і права, маючи різні погляди щодо співвідношення церкви і держави, зробили суттєві кроки до формування світосприйняття, розуміння та осмислення суспільного життя України, Росії та інших слов’янських держав. Витоки їх теорій освіченого абсолютизму ґрунтувалися на теорії природного права і суспільного договору.

Важливими джерелами вивчення політичної думки України є конституції, в яких відображений державно-політичний устрій. Принципи демократизму закладені в “Конституції прав і свобод Запорозького війська” Пилипа Орлика (5 квітня 1710 р.), де були враховані традиції українського народу і реалії політичного життя початку ХVІІІ ст. в Україні. Визначним етапом становлення суспільної думки було вчення просвітників ХVІІІ ст. про суспільство і державу (Я. Козельський, В. Капніст, П. Лодій, В. Каразін). Відмінні від панівних тоді поглядів оригінальні думки щодо суспільно-політичного розвитку України у ІІ пол. ХVІІІ ст. висловив Г. Сковорода. Державний устрій і політичний лад, відзначав він, залежить від того, наскільки суспільно-політичний стан членів суспільства відповідає їхній духовній природі. Він висунув ідеї духовного відродження, реалізація яких мислилась ним у державі, політичний лад якої спирався б на суспільний компроміс, гармонійне суспільство, забезпечував щастя кожної людини.

Наступним періодом розвитку політичної думки був початок національного відродження і його розвиток у ХІХ ст. Вершиною тогочасних вчень були положення, викладені в документах Кирило-Мефодієвського товариства, особливо Статуті організації – “Законі божому, або книзі буття українського народу”, автором якої став М.Костомаров. Не дивлячись на розбіжність поглядів, членів братства об’єднувала концепція панславізму, антикріпосницька спрямованість поглядів. Треба відзначити вплив суспільно-політичних поглядів Т.Шевченка на формування світогляду української інтелектуальної еліти.

Традиції кирило-мефодіївців успадкували і розвивали члени “громад”, програмні документи яких створили М. Драгоманов, С. Подолинський. Представниками соціалістичної й національно-демократичної течій були І. Франко, М. Павлик, Ю. Бачинський. Помітний вплив на еволюцію української політичної думки мали суспільно-політичні процеси у Західній Європі та Росії. Так, І.Франко намагався пристосувати “модернізовану соціалістичну теорію” до українських реалій. У нього проходила трансформація поглядів від соціалізму до розуміння важливості національної складової на демократичному грунті у визвольному русі. Визнавав український поет пріоритет свободи особистості, людського духу, слова, творчості.

Представники української молоді М. Міхновський, І. Липа, Б. Грінченко на рубежі ХІХ – ХХ ст. піднесли прапор боротьби за відродження втраченої української держави на національній основі. Нову політичну концепцію суспільного розвитку висунув М. Грушевський. Рушійною силою прогресу суспільства, на його думку, є не тільки економічна, але й психологічна сторона еволюції. Він виклав своє розуміння політичної влади, державної організації, власну схему історичного процесу в Східній Європі.

Політична історія початку ХХ ст. є періодом революцій та відновлення державності. Політична думка цього часу засвідчила перехід українського національно-визвольного руху із стадії культурного українофільства до організованої роботи в масах. Чітко простежується співіснування наступних напрямів у політичних вченнях: народницький (М. Грушевський), консервативний (В.Липинський), національно-державницький (М. Міхновський), ліберальний (Є. Чикаленко), національного комунізму (В. Винниченко). Дещо згодом націоналістичний (Д. Донцов). У центрі уваги останнього перебувала теорія націй, альтернативні шляхи побудови української державності. Свої ідеї лідери й теоретики національної революції намагалися реалізувати в практичній площині, очолюючи Центральну Раду, Директорію, співпрацюючи з гетьманом П. Скоропадським. Альтернативних радикальних позицій дотримувалися більшовики, які користуючись підтримкою з-за кордону, подекуди демагогією, частіше силовими методами, визнаючи єдино вірною ідеологією концепцію марксизму, перемогли своїх опонентів. Важливими джерелами до вивчення періоду є праці провідних українських мислителів, їхні статті, виступи, промови, мемуарна література.

В умовах комуністичного тоталітарного режиму українська політична думка виродилася. Фізично була винищена творчо мисляча інтелігенція, по-іншому думаючі люди. Українські політичні вчення, були можливими винятково на тих землях, що входили до складу Польщі, Чехословаччини, Румунії. А також в еміграції. До вступу Червоної армії на західноукраїнські землі з початком Другої світової війни, тут плідно працювали Ю. Липа, С. Шелухин, С. Рудницький, доля яких, до речі, в молоді роки була пов’язана з Одесою. Вони висунули концепції державності, демократизму, соборності українського народу, проголошували толерантність співжиття людей різних етносів.

Демократизація й “відлига” в суспільному житті радянської України відкрила шлях до активізації політичної думки дисидентів, руху правозахисників, видання за кордоном або в “самвидаві” творів українських авторів. Але тільки після проголошення незалежності України відкрився новий період вільного розвитку вітчизняної суспільно-політичної думки. З’явилася ціла низка монографій, підручників, довідкової та енциклопедичної літератури, у яких з плюралістичних позицій висвітлювалися питання державотворення, національно-культурного розвитку, демократичних перетворень. Новий, подекуди відновлений, політико-термінологічний інструментарій дає можливість вченим, викладачам, студентам осмислити/переосмислити державотворчий поступ українського народу у контексті історичного етнонаціонального розвитку як органічної складової частини світової та вітчизняної історії. Шляхом вивчення традиційних та введення нових термінів і понять, власних узагальнень можна спробувати зв’язати потяг України до громадянського суспільства з чіткою програмою в національному питанні, прогресом у сфері етнонаціональних відносин. Українській суспільно-політичній науці не бракує ні оригінальності, ні багатства ідей. Плідно на цій ниві працюють М. Рябчук, Я. Грицак, О. Гарань та інші.

Завдання. Завдання спецкурсу полягає в тому, щоб розглянути основні віхи історії політичної думки, розкрити тенденції її розвитку на основі грунтовного вивчення внеску різних народів в політичну науку. А також виявити місце та роль європейських здобутків для розвитку суспільно-політичних теорій в Україні. Разом з тим, головна увага приділятиметься висвітленню істотного внеску українського народу до спадщини політичних знань людства.

При викладанні даного курсу особлива увага студентів звертається на концепцію природного права, співвідношення світської і церковної влади, проблема суспільного договору, конституціоналізм, республіканізм, монархізм в теорії і практиці українського буття, представницької й безпосередньої демократії, поділу гілок влади, трактовці української національної ідеї тощо.

У результаті вивчення даного курсу студент повинен

знати:


  • необхідний комплекс джерел до курсу;

  • історіографічний доробок з проблематики курсу;

  • актуальні проблеми історії України крізь призму розвитку політичних концепцій;

  • найважливіші дати, події, терміни пов’язані з проблематикою курсу;

вміти:

  • систематизувати і аналізувати джерельний матеріал курсу;

  • узагальнювати фактичний матеріал, набутий під час лекцій та самостійно опрацьованої літератури до курсу;

  • робити висновки з вивченої теми;

  • виявляти основні тенденції у розвитку політичної думки України, притаманні різним епохам, а отже і їхнього взаємовпливу з політико-державницькими інституціями.


3. Програма навчальної дисципліни
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

Тема 1. Політична думка Київської Русі.

Місце та роль політичної думки у розвитку суспільства. Вплив світової політичної думки на розповсюдження політичних ідей в Україні. Періодизація проблематики. Характеристика джерел та літератури.

Умови розвитку політичної думки. Вплив античної культури на розвиток політичних поглядів у Київській Русі. “Руська Правда”. Проблеми взаємовідносин світської і церковної влади. ”Повість временних літ”. “Повчання” Володимира Мономаха. “Слово о полку Ігоревім”. Діяльність вітчизняних книжників.

Тема 2. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби (XIV – пер. пол. XVII ст.).

Особливості розвитку політичної думки. Від ісіхазму до раціоналістично – гуманістичного руху. Юрій Котермак-Дрогобич. Станіслав Оріховський – Роксолан. Ідеї Реформації в Україні та її представники. Роль острозького культурно – освітнього центру в розповсюдженні гуманістичних ідей. Братські школи.



Тема 3. Український традиціоналізм та новаторство політичної думки.

Зборівська угода 1649 р. Білоцерківська угода 1651 р. Березневі статті 1654 р. Суспільно-державницькі погляди Б. Хмельницького. Релігійне відродження в роки війни. П. Могила. І. Гізель. Ю. Немирич.



Тема 4. Українська політична думка періоду занепаду козацько-гетьманської держави (кін. XVII – XVIII ст.ст.).

Особливості розвитку політичної думки. І. Мазепа. Конституція П. Орлика. Конституційні хартії – важливе джерело політичної думки. Політичні погляди С. Яворського, Ф. Прокоповича, М. Козачинського. Політичні ідеї у козацькому літописанні (Самійло Величко, Григорій Граб’янка та інші). Суспільно – політичні погляди Г. Сковороди.



Тема 5. Політичний розвиток українських земель в першій половині ХІХ ст. та особливості політичного мислення.

Масонський рух. Декабристи в Україні. Панславізм Кирило-Мефодіївців. Вплив західноєвропейських мислителів на формування української політичної думки. Греко-католицьке духівництво – рушійна сила національного відродження в Західній Україні (рутенство). “Руська трійця”.



Тема 6. Українська політична думка другої половини ХІХ – початку ХХ ст.ст.: загальна характеристика.

Громадівський рух та його вплив на формування політичної думки. В. Антонович. М. Драгоманов. Еволюція політичних поглядів І. Франка. Соціалістичні погляди С. Подолинського. “Поневолена Україна” Ю. Бачинського. “Братерство Тарасівців”.



Тема 7. Народницький напрям.

Формування суспільно-політичних концепцій М. Грушевського, С. Шелухина, Р. Лащенка.



Тема 8. Консервативний напрям.

Обгрунтування консервативних та монархічних тенденцій в розвитку української політичної думки у творах В. Липинського, С. Томашівського, В. Кучабського.



Тема 9. Лібералізм.

Особливості українського лібералізму. Б. Кістяківський.



Тема 10. Український націонал-комунізм.

Націонал-комунізм в творчості та практиці В. Шахрая, С. Мазлаха, В. Винниченка. Політика “коренізації” та її вплив на формування політичної думки в Україні. М. Хвильовий. О. Шумський. М. Скрипник. Політичні ідеї галицьких радянофілів.



Тема 11. Український націоналізм: основні напрями.

Причини виникнення. Політичні ідеї М. Міхновського, С. Дністрянського, В. Старосольського. Ідеологія “інтегрального” націоналізму. Д. Донцов. Створення та програмні засади ОУН. Політична доктрина “нового” націоналізму. М. Сціборський. М. Шлемкевич. Є. Онацький. Ю. Липа.



Тема 12. Політична думка в Україні у др. пол. ХХ ст.

Рух опору: причини виникнення, типологія, політичні погляди. Л.Лук’яненко. В.Чорновіл. В.Мороз. Українська Гельсінська Група. Формування політичного плюралізму в роки “перебудови”. Політична думка в умовах незалежності. М.Рябчук.


4. Структура навчальної дисципліни

<...>
5. Теми семінарських занять

Семінарські заняття навчальною програмою не передбачені


6. Теми практичних занять

Практичні заняття навчальною програмою не передбачені


7. Теми лабораторних занять

Лабораторні заняття навчальною програмою не передбачені


8. Самостійна робота

Самостійна робота студентів зорієнтована, здебільшого, на модульно-рейтингову систему оцінювання знань. Вона є складовим елементом університетської освіти та закономірним продовженням аудиторної роботи викладача і студентів.

Формою організації самостійної роботи студентів є виконання наступних завдань:


  • опанування студентами додаткової літератури в межах курсу,

  • рецензування наукових видань,

  • самостійна робота для підготовки рефератів,

  • виконання індивідуальної практичної роботи по підготовці до контрольного завдання.

№ з/п

Назва теми

Кількість годин

1

Політична думка в Україні у др. пол. ХХ ст.

2


Завдання до самостійної роботи

В загальних рисах ознайомитися з наступними творами, які репрезентують різні напрями розвитку політичної думки України ХІХ-ХХ ст., що дасть можливість за окремими цитатами розрізняти погляди мислителів:

1. Костомаров М. Закон Божий або Книга буття українського народу.

2. Драгоманов М. Переднє слово (до “Громади”).

3. Франко І. Поза межами можливого.

4. Бачинський Ю. Україна irredenta.

5. Міхновський М. Самостійна Україна.

6. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть.

7. Липинський В. Листи до братів-хліборобів.

8. Винниченко В. Відродження нації.

9. Шелухин С. Україна.

10. Петлюра С. Промова на політичній нараді 26.ХІ.1919р.

11. Донцов Д. Дух нашої давнини.

12. Липа Ю. Розподіл Росії.

13. Хвильовий М. Україна чи Малоросія?

14. Дністрянський С. Загальна наука права і політики.


9. Індивідуальне навчально-дослідне завдання

Індивідуальна робота з викладачем є складовою частиною курсу, має на меті визначення рівня самостійної підготовки студентів до курсу та включає:

1. Захист та обговорення зі студентами рефератів.

2. Перевірку індивідуальної практичної роботи.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання виконується у вигляді реферату
Перелік орієнтовних тем рефератів


  • суспільно-політичні ідеї у полемічних творах Київської Русі;

  • роль теологічних дискусій у формуванні суспільної думки в Україні ХVІ – ХVІІ століть;

  • українські церковні екзархи ХVІ – ХVІІ ст. про унію;

  • політичні ідеї М. Смотрицького;

  • суспільно-політична думка братських шкіл (кінець ХVІ – поч. ХVІІ ст.);

  • традиції та новаторство у розвитку політичної думки України періоду визвольної війни ХVІІ ст.;

  • образ правителя та системи правління у творах мислителів др. пол. ХVІІ ст.;

  • гетьманські статті ХVІІ ст. як приклад еволюції політичного становища Гетьманщини;

  • розвиток державницьких поглядів у “літературі канцеляристів” (Самійло Величко, Григорій Грабянка, Семен Дівович та інші);

  • політичні ідеї у козацькому літописанні;

  • Л. Баранович – як політичний мислитель;

  • національно-визвольні ідеї П. Орлика;

  • Києво-Могилянська академія та її роль у суспільно-політичній думці України;

  • “Історія русів” та її вплив на розвиток політичної думки в Україні;

  • політичні ідеї В. Каразіна;

  • галицькі народовці та їх політологічні концепції;

  • суспільно-політичні погляди С. Подолинського;

  • Леся Українка про шляхи розвитку українського політичного руху;

  • політичні ідеї В. Антоновича;

  • М. Павлик: життя та творчість;

  • український соціалізм початку ХХ ст.: генеза, зміст та історична доля;

  • І. Лисяк-Рудницький про напрями української політичної думки;

  • М. Грушевський та завдання української революції;

  • незалежна ліва течія УСДРП: утворення і політичні концепції;

  • класична (інтегральна) концепція націоналізму С. Бандери;

  • І. Дзюба про національні відносини в СРСР;

  • М. Рябчук і його політичні концепції.


10. Методи навчання

У ході читання спеціального курсу використовуються різноманітні методи навчання, які притаманні системі вищої академічної освіти. Серед них найтрадиційнішим залишається пояснювально-ілюстративний метод, у межах якого викладач допомагає студентам здобути знання завдяки аудиторній роботі. Основною складовою даного методу є засвоєння теоретичного матеріалу під час прослуховування лекцій, на яких студенти отримають знання, а також демонструють вміння засвоїти матеріал, запропонований викладачем для самостійного опрацювання.

Окрім вищевикладеного методу, використовується метод проблемного викладення. Він допомагає, використовуючи практику активної полеміки, формувати вміння студента критично ставитися до вивченої наукової літератури, заслуханих рефератах і доповідях, лекційного курсу. Викладач, поставивши навчальне завдання, формулює пізнавальну мету, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різні підходи, показує спосіб розв'язання поставленого завдання. Студенти стають ніби свідками і співучасниками наукового пошуку.

Вивчаючи окремі теми, використовується й дослідницький метод, який передбачає організацію активного пошуку розв'язання висунутих пізнавальних завдань, аналізуючи історичні джерела й роблячи самостійні висновки.
11. Методи контролю

<...>
12. Розподіл балів, які отримують студенти


Поточне тестування та самостійна робота

Підсумковий тест (залік)

Сума

Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

Т6

Т7

Т8

Т9

60

100

1

Т10


1

1

Т11


1

1

Т12


1

1

1

1

1

1

1


<...>
13. Методичне забезпечення

Методичне забезпечення курсу полягає у використанні лекційного матеріалу, а також навчальних посібників і підручників, які наявні в університетському книгосховищі, або є доступними в інших бібліотеках міста чи на сайтах інтернет-бібліотек. У кафедральній бібліотеці зберігається більша частина наукової літератури і джерел, які пропонуються студентам у нижченаведених додатках.



14. Рекомендована література

Базова

  1. Болебрух А.Г. Нариси з історії громадської самосвідомості: (суспільна думка України та Росії ХІ-ХІХ ст.). – Дніпропетровськ, 2008.

  2. Історія розвитку політичної думки. – К., 1996.

  3. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. – К., 1994.

  4. Кухта Б.Л. Історія української політичної думки: Текст лекцій. – Львів, 1991.

  5. Кухта Б.Л. Короткий політологічний словник: Біографічна частина. – Львів, 1994.

  6. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

  7. Основи політичної науки: Курс лекцій. Ч. 1/ За ред. Б.Л.Кухти. – Львів, 1996.

  8. Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1997.

  9. Потульницький В.А. Історія української політології. – К., 1992.

  10. Потульницький В.А. Нариси з української політології (1819-1991). – К., 1994.

  11. Скакун О. Прогресивна політико-правова думка на Україні: ІХ ст. – 1917р. – К., 1990.

  12. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти томах. – К., 2003.

  13. Українська політологія: витоки та еволюція. Навчальний посібник / За ред. Ф.Кирилюка. – К., 1995.

  14. Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріали. – Мюнхен, 1983.

  15. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник. – К., 1997.


Допоміжна

До теми 1-2:

1. Вишенський І. Твори. – К., 1959.

2. Замалеев А. Ф., Зоц В. А. Мыслители Киевской Руси. – К., 1987.

3. Замалеев А. Д., Зоц В. А. Отечественные мыслители позднего средневековья: конец ХV – пер. треть XVII вв. – К., 1990.

4. Захара І. Стефан Яворський. – Львів, 1991.

5. Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ вв. – М., 1990.

6. Дашкевич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVI-XVIII ст. – К., 1996.

7. Ничик В. М. Феофан Прокопович. – М., 1977.

8. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні ідеї на Україні. – К., 1991.

9. Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVI - поч. XVII ст.). – К., 1990.

10. Отечественная общественная мысль эпохи средневековья. – К., 1988.

11. Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI ст. – пер. пол. XVII ст. – К., 1984.

12. Пашук А. І. Вишенський – мислитель і борець. – Львів, 1990.

13. Ричка В. М. “Київ – Другий Єрусалим” – з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі. – К., 2005.

14. Толочко П. П. Древняя Русь: Очерки социально-политической истории. –

К., 1987.


До теми 3-4:

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.,1991.

2. Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Т.1-2. – К., 1989.

3. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. – К., 1991.

4. Мельник Л. Нариси козацької держави в українській суспільній думці у переддень Хмельниччини // Розбудова держави. – 1998. – №9, 10.

5. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997.

6. Спадщина Григорія Сковороди і сучасність. – Львів, 1996.

7. Угода та Конституція Пилипа Орлика // Літературна Україна. – 1990. – 12

липня.

8. Хижняк З. И. Киево-Могилянская академия. – К., 1988.


До теми 5-6:

1. Андрусяк Т. Ідея державної самостійності в “Україні irredenti” Юліана Бачинського // Політологія. Етнологія. Соціологія. ІІІ Міжнародний конгрес україністів. – Харків, 1996. – С. 175-180.

2. Бегей І. І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. – К., 2001.

3. Василенко Н. П. Богдан Александрович Кистяковский // Социологические исследования. – 1994. – №2, 4, 5.

4. Головченко В. І. Питання української державності в програмних документах української соціал-демократії (1900-1905 рр.) // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч. 2. – С. 45-55.

5. Головченко В. І. Проблеми української державності в програмних документах вітчизняних соціалістичних партій періоду національно-демократичної революції (1917-1919 рр.) // Вісник Харківського університету. – № 387. – Вип.1. Історія України. – Харків, 1996. – С. 108-115.

6. Грицак Я. До генези ідеї політичної самостійності України // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К., 1992. – Випуск 1. – С. 119-143.

7. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність. – 1994. – № 9. – С. 114-126.

8. Драгоманов М. П. Вибране. – К., 1991.

9. Драгоманов М. Літературно – публіцистичні праці у 2-х т. – К., 1970.

10. Древаль Ю. Д. Національне питання в розробках і тактиці українських соціал -демократичних партій (кін. ХІХ-поч. ХХ ст.) // Вісник Харківського університету. – № 387. – Вип.1. Історія України. – Харків, 1996. – С. 55-62.

11. Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское обшество. – М., 1959.

12. Заліська Н., Геращенко Т. Самостійницька ідея в українській політичній думці, 1907-1917 // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч.2. – С. 87-96.

13. Кармазіна М. Самостійницький ідеал в українській політичній думці кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Визвольний шлях. – 1998. – №9. – С. 1096-1101.

14. Касьянов Г. Український соціалізм: люди, партії, ідеї (початок ХХ ст.) // Політологічні читання. – 1992. – №2. – С. 101-115.

15. Костомаров М. Книга Буття Українського Народу. – К., 1990.

16. Круглашов А. М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – 2-е вид. – Чернівці, 2001.

17. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914. – Львів, 1926.

18. Н. Г. Ідея федералізму в декабристів. – К., 1907.

19. Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. – Львів, 2000.

20. Пашук А. І. Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму України (др. пол. ХІХ-поч. ХХ ст.). – Львів, 1982.

21. Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С.А.Подолинського. – Львів, 1965.

22. Сергієнко Г. Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні. – К., 1975.

23. Сергієнко Г. Кирило-Мефодієвське товариство і утвердження ідеї

національного відродження України в слов’янському світі // УІЖ. – 1996. – №1.

24. Скакун О. Ф. Драгоманов как политический мыслитель. – Харьков, 1993.

25. Стеблій Ф. Ідея української незалежності в політичній думці Галичини середини ХІХ ст. // Політологія. Етнологія. Соціологія. ІІІ Міжнародний Конгрес Україністів. – Харків, 1996. – С. 289-298.

26. Турій О. Галицькі русини між москвофільством і українством // Третій Міжнародний Конгрес Україністів. – Ч. 1. – Харків, 1996. – С. 106-110.

27. Шкраб’юк П. До питання про погляди М. Павлика на проблему української державності // Другий міжнародний конгрес україністів. – Ч. 1. – Львів, 1994. – С. 258-263.

28. Яремчук В. Еволюція державотворчої думки в Західній Україні напередодні



та в роки першої світової війни // Історія України. – 2001. – №16. – С. 16-18.
До теми 7-11:

  1. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідея. – Дрогобич, 1994.

  2. Боднар В., Худанич В. Особливості формування політичної думки на Закарпатті напередодні Другої світової війни // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч. 2. – С. 26-34.

  3. Василенко Н. П. Богдан Александрович Кистяковский // Социологические исследования. – 1994. – №2, 4, 5.

  4. Верменич Я. В. Теоретичні проблеми українізації у спадщині О. Я. Шумського // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч.2. – С. 40-45.

  5. Возний В. Шляхи до злагоди С. Дністрянського // Віче. – 1999. – №5 (86). – С. 142-146.

  6. Воронкова В. Г., Ясьер И. Д. Зарождение и эволюция либерализма в Украине в ХІХ – нач. ХХ в. – Донецк, 1993.

  7. Гарань О. Націонал-комунізм та українська революція: романтика і реальність // Сучасність. – 1994. – №1. – С. 158-161.

  8. Гелей С. Консервативна течія в суспільно-політичній думці України ХІХ ст. – Львів, 1996.

  9. Геллер Э. Нации и национализм. – М., 1991.

  10. Гербільський Г. Ю. Передова суспільна думка в Галичині (30-сер. 40-х рр. ХХ ст.). – Львів, 1959.

  11. Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ столетии. – СПб., 1907.

  12. Донцов. Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.

  13. Донцов Д. Микола Хвильовий // Українське слово. – Т.1. – К., 1994.

  14. Донцов Д. Націоналізм. – Лондон, 1966.

  15. Дорошенко Ю. Актуальність політологічної спадщини В. Липинського на тлі формування української національної ідеї // Молода нація. – 1996. – №2. – С. 22-28.

  16. Єфименко О. Г. Політична доктрина боротьбистів: витоки та сутність // Вісник Харківського університету. – №387. – Вип. 1. Історія України. – Харків, 1996. – С. 166-170.

  17. Жуковський А. Микола Міхновський – основоположник українського національного руху // Розбудова держави. – 1998. – №9, 10.

  18. Касьянов Г. До питання про ідеологію ОУН: Аналітичний огляд. – К., 2003.

  19. Касьянов Г. Український націоналізм: спроба нового аналітичного підходу // Політологія. Етнологія. Соціологія. ІІІ Міжнародний Конгрес Україністів. – Харків, 1996. – С. 224-228.

  20. Кичигіна Н. Політична концепція В. Винниченка // Політологічні читання. – 1994. – №2. – С. 83-96.

  21. Кичигіна Н. Соціалістична концепція В. К. Винниченка крізь призму 90-х // Віче. – 1996. – №10. – 112-124.

  22. Копиленко О. Л. “Українська ідея” М. Грушевського. Історія і сучасність. – К., 1991.

  23. Корж Ю. М., Корж М. О. Концепція української державності в поглядах В. К. Липинського // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч.2.

  24. Коропецький І. С. Що могло вплинути на політичний світогляд Володимира Вернадського? // Сучасність. – 1997. – №10.

  25. Кравченко М. Національно-державницькі ідеї в українській політичній думці // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії. – К., 1999. – С. 237-244.

  26. Кучер В. Державотворча концепція українських монархістів-гетьманців // Розбудова держави. – 1997. – №3. – С. 35-40.

  27. Лавринович М. І. Українська національна ідея в діяльності М. С. Грушевського // Історія України : маловідомі імена, події, факти. Випуск 5. – К., 1999. – С. 74-79.

  28. Липа Ю. І. Призначення України. – Львів, 1992.

  29. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму // Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.: Документи і матеріали. – Мюнхен, 1983. – Т.1.

  30. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – Філадельфія, 1925.

  31. Лисяк – Рудницький І. Історичні есе. Т. 1-2. – К., 1995.

  32. Мандрик М. Український націоналізм: становлення в міжвоєнну добу. – К., 2006.

  33. Манелюк В. Ідеї влади та управління в суспільно-політичній концепції Михайла Грушевського // Вісник Української Академії управління при Президентові України. – 1999. – №2. – С. 215-224.

  34. Мартинець В. Микола Міхновський – піонер українського націоналізму // Самостійна Україна. – 1998. – рік L, ч. 4. – С. 6-9.

  35. Мейс Дж., Панчук М. Український національний комунізм: трагічні ілюзії // Наукові записки НАН України. – Вип. 3. – К., 1997.

  36. Мейс Дж. Социалистические модели украинской государственности // Политическая мысль. – 1996. – №1. – С. 96-108.

  37. Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання. – 1992. – №2.

  38. Організація Українських Націоналістів. 1929 – 1954. – Париж, 1955.

  39. Павлюк О. В. Радянофільство Є. Петрушевича: переконання чи вимушеність // УІЖ. – 1997. – №3. – С. 109-118.

  40. Панчук М. Микола Міхновський – передвісник українського організованого націоналізму // Визвольний шлях. – 2000. – №5. – С. 3-14.

  41. Петлюра С. Статті. – К., 1993.

  42. Плав’юк М. Діяльність ОУН і проблеми сучасного політичного життя в Україні // Пам’ять століть. – 2000. – №6. – С. 20-35.

  43. Портнов А. Ленін і більшовизм в українській політичній думці першої половини XX ст.// Сучасність. – 2000. – №1. – С. 68-78.

  44. Потульницький В. Політична доктрина Володимира Старосольського // Молода нація. – 1998. – №9. – С. 30-41.

  45. Пріцак О. І. Лисяк-Рудницький як вчений // Сучасність. – 1986. – №4.

  46. Проданюк Ф. М. Особливості формування політичної думки в Україні (квітень-грудень 1918 р.) // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч.2. – С. 152-155.

  47. Рог В. Геополітичні орієнтири Юрія Липи – наш дороговказ // Державність. – 2000. – №1-2 (21-22). – С. 15-17.

  48. Саханенко С. Федералізм і Україна. – Одеса, 1996.

  49. Семків О. І., Шпилюк В. А. В. Липинський: доктрина державності і національної аристократії // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч.2. – С. 174-180.

  50. Скрипник М. Національне питання: Статті і промови. – Х., 1929-1931. – Т. 1-4.

  51. Старосольський В. Теорія нації. – Відень, 1922.

  52. Сціборський М. Націократія. – Прага, 1942.

  53. Ткаченко Ю. Батько українських націоналістів (М. Міхновський) // Віче. – 1995. – №11. – С. 127-138.

  54. Томенко Н. Штрихи к истории либеральной идеи в Украине // Политическая мысль. – 1996. – №1. – С. 109-114.

  55. Тукаленко І. Монархізм як спосіб легітимації влади в консервативній теорії В’ячеслава Липинського // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. – 1998. – Вип. 28. – С. 63-66.

  56. Харахаш Б. Степан Рудницький. До основ українського націоналізму // Визвольний шлях. – 1997. – №9.

  57. Хвильовий М. Україна чи Малоросія. – К., 1993.

  58. Чугуєнко М. Ідеї консервативної революції в українській суспільно – політичній думці: Дмитро Донцов і Микола Хвильовий // Політологія. Етнологія. Соціологія. ІІІ Міжнародний Конгрес Україністів. – Харків, 1996. – С. 305-310.

  59. Чугуєнко М. В. Критичний аналіз концепції тоталітарної спрямованості суспільно-політичних поглядів Д. Донцова // Вісник Харківського університету. – №387. – Вип.1. Історія України. – Харків, 1996. – С. 191-200.

  60. Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К., 1992.


До теми 12:

1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно – визвольного руху 40-50-х рр. ХХ ст. // Республіканець. – 1995. – № 1-2. – С. 72-78.

2. Білоус Л. В. Ідеї національного відродження в русі українських шістдесятників // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч. 2. – С.13-26.

3. Дорошенко Д. З історії української політичної думки з часів Другої Світової війни. – Прага, 1936.

4. Зайцев Ю. Опозиція 60-80-х рр. про українську державність // Другий міжнародний конгрес україністів. – Ч. 2. – Львів, 1994. – С. 143-149.

5. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич, 1992.

6. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. – К., 1999.

7. Медведчук В. Соціал–демократична модель суспільного розвитку: передумови становлення в Україні // Політична думка. – 1999. – №4. – С. 16-29.

8. Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні та Росії //

Сучасність. – 1998. – №7-8.

9. Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу // Літопис УПА. – Т. 9. – Львів, 1992.

10. Потічний П. Політична думка українського підпілля. 1943 – 1951 // Сучасність. – 1990. – №1.

11. Стельмах С. Парадигми історичної думки у ХХ столітті // Політична думка. – 1997. – №4.

12. Тарасов О. Ю. Про політичні погляди митрополита А. Шептицького // Політологічний вісник. – К., 1993. – Ч. 2. – С. 199-206.

13. Шандра В., Скороход В. Український націоналізм в політичній культурі сучасної України: теоретичні аспекти // Визвольний шлях. – 1999. – №7. – С. 824-830.
15. Інформаційні ресурси:

- Бібліотечка кафедри історії України

- Матеріали НБ ОНУ ім.І.І.Мечникова

- Інтернет-ресурси: www.history.org.ua
Додатки

Контрольні питання

1. Проблеми взаємин світської і церковної влади в Київській Русі та їх апологети.

2. Політичні трактати періоду Київської Русі.

3. Розвиток ідей ісіхазму в Україні.

4. Розвиток раціоналістично-гуманістичного руху в українських землях.

5. Політичні погляди С. Оріховського та Ю. Дрогобича.

6. Становлення гуманістичної думки України: періодизація та характеристика етапів.

7. І. Вишенський: життя та політичні погляди.

8. Характеристика напрямів полемічної літератури в Україні періоду пізнього середньовіччя.

9. Український традиціоналізм та новаторство політичної думки ХVІІ ст.

10. Політичні погляди С. Яворського.

11. Розвиток політичної думки в Києво-Могилянській академії.

12. Політико-правові документи періоду Визвольної війни ХVІІ ст.

13. Конституція П. Орлика – феномен української політико-правової думки ХVІІІ ст.

14. Просвітницький напрям в політичній думці України ХVІІІ ст.

15. Т. Шевченко: життєвий шлях та суспільно-політичні погляди.

16. Розвиток політичних ідей в Україні на початку ХІХ ст.

17. Панславізм Кирило-Мефодієвського товариства.

18. Генеза політичних ідей в “австрійській” Україні (пер. пол. ХІХ ст.)

19. Громадівський рух та його вплив на формування політичної думки.

20. Еволюція політичних поглядів І. Франка.

21. М. Драгоманов – як теоретик розв’язання українського національного питання.

22. Соціалістичні ідеї С. Подолинського.

23. Суспільно-політичні погляди Л. Українки.

24. М. Павлик: життя та творчість.

25. Український соціалізм початку ХХ ст.: генеза, зміст та історична доля.

26. Національно-державницький напрям в українській політичній думці.

27. Народницький напрям в українській політичній думці.

28. Консервативний напрям в українській політичній думці.

29. Ідеї лібералізму в Україні у др. пол. ХІХ ст.

30. В. Липинський – ідеолог українського монархізму.

31. М. Грушевський та завдання української революції початку ХХ ст.

32. Соціалістичні погляди В. Винниченка.

33. С. Петлюра – еволюція від соціалізму до націонал-державництва.

34. Український націонал-комунізм в СРСР.

35. Політичні ідеї галицьких радянофілів.

36. Ідеологія інтегрального націоналізму.

37. Створення та програмні засади ОУН.

38. Націоналізм М. Сціборського.

39. Рух опору др. пол. ХХ ст. в Україні: причини виникнення та політичні погляди.



40. Політична думка в умовах незалежної України.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка