Робоча програма навчальної дисципліни організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв’язок з громадськістю



Сторінка4/5
Дата конвертації02.04.2017
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4   5

МЕТОДИ ДИСКУТУВАННЯ


Загальні вимоги до дискусій

Дискусія дає нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або із суперечливого питання.

Для того щоб дискусія була відверта, необхідно створити в групі атмосферу довіри та взаємоповаги. Також бажано виробити правила культури ведення дискусій.

Навчальна література пропонує наступні орієнтовні правила дискутування:



  • говорити по черзі;

  • не перебивати того, хто говорить;

  • критикувати ідею, а не особу, яка її висловила;

  • поважати всі висловлені позиції;

  • бути коректним у висловлюваннях;

  • не змінювати тему дискусії;

  • активно відстоювати свою позицію;

  • визнання вірності позиції суперника означає поразку в дискусії.

При плануванні дискусії потрібно уважно визначити її тему (питання), дотримуючись таких вимог:

  • дискусійне питання має бути проблемним (мати дві чи більше рівноцінних позицій);

  • дискусійне питання має стосуватись тематики навчальної дисципліни;

  • дискусійне питання має бути актуальним для студентської аудиторії.

Дискутування бажано застосовувати для обговорення теоретичного матеріалу і, залежно від обставин правової ситуації та рівня і психології навчальної групи, потрібно обирати різні методи дискутування, запропоновані автором посібника або ж нові.

Дебати


Це одна з форм проведення дискусій, яка характеризується зіткненням позицій, одна із яких перемагає в результаті обміну аргументами. Дебати навчають студентів етиці та стратегії вербальних протиборств, привчають не висловлювати думки, не вислухавши всіх аргументів та прищеплюють вміння протистояти аргументам опонента. Прояв методу — дебати у судовому процесі.

Дебатам характерне активне запальне обговорення, яке засноване на глибокій підготовці дискусійного питання. Проте часто важливим є не лише результат, а сам процес дебатування.

Дебати мають кілька поширених форм проведення, основні риси методу такі:


  • приймають участь у обговоренні лише дві протилежні сторони, які мали змогу ознайомитись з поставленою проблемою;

  • учасники команд виступають по черзі у визначеному ведучим порядку;

  • час на виступ кожного учасника команд суворо лімітований;

  • під час майже всіх виступів допускається можливість команді-опоненту задати точні та чітко побудовані питання;

  • жодна команда не має приймати сторону противника;

  • не допускається неетичність висловлювань, проте команди мають вміти на них реагувати.

Існують основні типи питань для дебатування — питання-заперечення та питання-критика. Перші передбачають спір між позиціями (так – ні), другі — між шляхами реалізації позицій (так – не так). У останньому випадку команда ствердження повинна не просто відстоювати свою позицію, — вона повинна запропонувати програму дій по реалізації своєї позиції. Тоді команда заперечення критикує не обов'язково позицію опонента, а й запропоновану програму дій.

Етапи підготовки та проведення дебатів:

1. Вибір теми дебатів. Тема повинна передбачати наявність достатньо рівних протиборствуючих позицій та бути побудованим як проблемне питання.

2. Визначаються учасники дебатів та обираються позиції, які вони мають представляти. Коли на підготовку до дебатів надається тривалий час, командам-опонентам не вказується їх позиція, це вирішиться жеребкуванням перед дебатами (тобто команди мають бути готовими відстоювати обидві позиції).

3. Командам надається достатній обсяг часу на підготовку захисту своєї позиції: вироблення стратегії, підбір аргументів, підготовку питань до опонентів, підготовку виступів). У цей час можливо довести до аудиторії правила проведення дебатів та їх особливості, залежно від обраного виду.

4. Безпосереднє дебатування. За дотриманням регламенту слідкує ведучий, як правило, викладач.

5. Підведення підсумків.

Регламент дебатів буває різний (парламентські дебати, дебати Карла Поппера та ін.). На заняттях, розрахованих на 45-хвилинне дебатування (одна академічна година) двома парами учасників нами практикується наступний регламент виступів:



    1. до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію (наприклад, „так”, „це правильно”, „це заслуговує на підтримку” тощо). Цей виступ передбачає пояснення командної позиції, її аргументацію. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

    2. до 7 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію (наприклад, „ні”, „це невірно”, „це вимагає змін” тощо). Цей виступ передбачає пояснення позиції команди, її аргументацію, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

    3. до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає розвиток, доповнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

    4. до 8 хвилин — виступ другого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає відстоювання, уточнення позиції команди, аргументування, критику позиції суперника. Під час виступу протилежна сторона може задавати запитання;

    5. до 5 хвилин — запитання з аудиторії. Це необов’язковий елемент регламенту „Дебатів”. Пояснюється потребою активніше приймати участь у обговоренні проблеми усіх учасників заняття, а не лише дебатних команд. Допускається задавати кожній із сторін до 3-4 запитань;

    6. до 5 хвилин — виступ першого номера команди, що займає негативну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання;

    7. до 6 хвилин — виступ першого номера команди, що займає позитивну позицію. Виступ передбачає підсумкову аргументацію позиції команди, аргументування її зверхності над позицією команди суперника. Під час виступу не можна задавати запитання.

Важливим елементом регламенту є запитання. Адже вони можуть стати важливим фактором демонстрації переваги позиції своєї команди над позицією команди суперника, показу кращої підготовки, тактичним способом досягнення переваги через перешкоджання команді суперника розвинути власну позицію. За постановку запитань і відповіді на них зараховуються бали, які будуть враховані при визначенні переможців.

Регламент запитань у „Дебатах”:



  1. їх можна поставити під час виступів протилежної сторони (не підсумкових);

  2. бажаючий поставити запитання підіймає руку;

  3. виступаючий словесно або жестом показує: а) він бажає вислухати запитання одразу; б) він бажає вислухати запитання пізніше; в) він не бажає слухати запитання. Залежно від позиції виступаюча команда отримує позитивні чи негативні бали (якщо не вислуховує запитання або не реагує на підняту руку);

  4. в разі бажання вислухати запитання, на його формулювання надається до 30 секунд;

  5. надається відповідь на запитання.


Прес-конференція

Як і інші методи дискутування, метод „Прес-конференція” переслідує цілі отримання навичок публічного виступу та дискутування.

„Прес-конференція” більше орієнтована на протиборство двох сторін: „господарів” та „запрошеної публіки”, — адже останні мають на меті довести слабку компетентність „господарів конференції”, пропонуючи до їх уваги провокуючі питання.

Порядок проведення методу:

1. Вибір теми та підготовка до неї „господарів” (як правило, для цих ролей обирається 2-3 представники групи, інші студенти виконують ролі „запрошеної публіки”).

2. Виступи „господарів” (по черзі, як правило, за вибраною ними стратегією та з регламентованим часом на виступи).

3. Відповіді на поставлені питання (питання пропонуються „запрошеною публікою” після кожного виступу або після всіх виступів).

4. Підведення підсумків «Прес-конференції» може здійснити як ведучий (викладач), так і студенти.


11. Методи контролю

Методами контролю є усне та письмове опитування, практична перевірка, тестовий контроль

Поточний контроль:

Виконується за питаннями кожної з тем на семінарських та практичних заняттях.

Проміжний (модульний) контроль:

Виконується до останнього групового заняття кожного з модулів (теми 3 та 6 відповідно).

Особливості зарахування балів за модульний контроль визначаються положенням про бально-рейтингову систему з дисципліни.

Підсумковий контроль:

Виконується особами, які не досягли бажаного для себе результату бально-рейтингового оцінювання.

Особливості зарахування балів за підсумковий контроль визначаються положенням про бально-рейтингову систему з дисципліни.


Засоби діагностики навчання з дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв’язок з громадськістю»

До кожного модульного контролю курсанти виконують індивідуальні та групові (на дві особи) завдання:

1 модуль: на знання правового регулювання та адміністративної діяльності служби ДІМ.

2 модуль: на знання нормативно-правового регулювання взаємодії служби дільничних інспекторів міліції з громадськістю.


Перелік питань щодо підтвердження отриманих знань:

1. Правові засади діяльності дільничних інспекторів міліції.

2. Порядок призначення дільничного інспектора міліції.

3. Вимоги до старшого дільничного (дільничного) інспектора міліції.

4. Режим роботи дільничного інспектора міліції.

5. Система контролю за діяльністю дільничних інспекторів міліції.

6. Службова документація дільничного інспектора міліції.

7. Порядок ведення паспорта на дільницю.

8. Критерії оцінки діяльності дільничного інспектора міліції.

9. Особливості організації роботи дільничного інспектора міліції у сільській місцевості.

10. Вимоги до дільничного інспектора міліції.

11. Права та обов’язки старшого дільничного інспектора міліції.

12. Права та обов’язки дільничного інспектора міліції.

13. Заходи щодо зміцнення служби та стимулювання роботи дільничних інспекторів міліції.

14. Керівництво роботою дільничних інспекторів міліції.

15. Завдання дільничного інспектора міліції щодо попередження та припинення злочинів

16. Завдання дільничного інспектора міліції щодо попередження та припинення адміністративних правопорушень.

17. Напрями взаємодії дільничного інспектора міліції з працівниками оперативних та слідчих підрозділів у попередженні та розкритті злочинів.

18. Сутність індивідуальної профілактики правопорушень в діяльності дільничного інспектора міліції.

19. Категорії осіб, яких бере на облік дільничний інспектор міліції.

20. Підстави постановки на облік осіб та зняття осіб з профілактичного обліку дільничним інспектором міліції.

21. Вимоги до помічника дільничного інспектора міліції.

22. Права та обов’язки помічника дільничного інспектора міліції.

23. Здійснення дільничним інспектором міліції профілактичної роботи з особами, які перебувають на профілактичному обліку.

24. Порядок проведення службової перевірки щодо дільничного інспектора міліції за фактами скоєння злочинів особами, які перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ.

25. Поняття та зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності дільничного інспектора міліції.

26. Характеристика адміністративних правопорушень, підвідомчих дільничному інспектору міліції.

27. Особливості діяльності дільничного інспектора міліції щодо здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

28. Правова основа здійснення дільничними інспекторами міліції адміністративно-наглядової діяльності.

29. Підстави та порядок здійснення дільничними інспекторами міліції адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

30. Дії дільничного інспектора міліції щодо фіксації фактів порушення правил адміністративного нагляду.

31. Заходи, які вживає дільничний інспектор міліції щодо попередження насильства у сім’ї.

32. Діяльність дільничного інспектора міліції щодо нагляду за додержанням правил дозвільної системи.

33. Порядок перевірки власників мисливської вогнепальної зброї та вилучення зброї дільничним інспектором міліції.

34. Повноваження дільничного інспектора міліції щодо фіксації фактів порушення правил обігу зброї.

35. Порядок ведення журналу обліку особистого приймання громадян дільничного інспектора міліції.

36. Порядок поквартирного обходу дільничним інспектором міліції та його оформлення.

37. Правові основи діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку в Україні.

38. Порядок створення громадських формувань з охорони громадського порядку.

39. Види та завдання громадських формувань з охорони громадського порядку.

40. Напрями діяльності громадських формувань щодо охорони громадського порядку.

41. Форми та методи участі громадських формувань в охороні правопорядку та громадської безпеки.

42. Особливості застосування членами громадських формувань з охорони громадського порядку заходів адміністративного примусу.

43. Заходи заохочення, які застосовуються до членів громадських формувань з охорони громадського порядку.

44. Відповідальність членів громадських формувань з охорони громадського порядку за неналежне виконання покладених на них обов’язків.
45. Права та обов’язки громадського помічника дільничного інспектора міліції.

46. Вимоги до громадських помічників дільничних інспекторів міліції та порядок їх оформлення.

47. Правовий статус громадського помічника дільничного інспектора міліції.

48. Організація роботи з громадськими помічниками дільничних інспекторів міліції і контроль за їх роботою.

49. Організація прийому громадян дільничними інспекторами міліції.

50. Основні завдання працівників служби дільничних інспекторів міліції.

51. Склад служби дільничних інспекторів міліції.

52. Особливості приймання адміністративної дільниці.

53. Особливості дій дільничного інспектора міліції при отриманні заяви чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу.

54. Профілактичні справи, які заводить дільничний інспектор міліції.

55. Особливості діяльності дільничного інспектора міліції щодо фіксації фактів порушення правил адміністративного нагляду.

56. Права громадського помічника дільничного інспектора міліції щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення.

57. Підстави звільнення громадського помічника дільничного інспектора міліції від обов’язків.

58. Дії громадського помічника дільничного інспектора міліції при отриманні інформації про вчинення злочину.

59. Правові засади застосовування заходів фізичного впливу і спеціальних засобів громадським помічником дільничного інспектора міліції.

60. Напрями взаємодії дільничного інспектора міліції з працівниками патрульної служби міліції та громадськими формуваннями у попередженні та профілактиці правопорушень.


12. Розподіл балів, що виставляються курсантам
Кожен курсант протягом вивчення дисципліни повинен ґрунтовно засвоїти теоретичні питання даної дисципліни, розглянути питання для самостійного вивчення курсу, продемонструвати відповідний рівень знань під час тематичного тестування, вміти застосувати отримані знання і практичні навички під час виконання задач і участі в тактико-спеціальних навчання.

Оцінювання знань курсантів під час поточного контролю відбувається на підставі наступних критеріїв:

1. Правильність відповідей (правильне, чітке, достатньо глибоке викладення теоретичних понять).

2. Ступінь усвідомлення програмного матеріалу і самостійність міркувань.

3. Новизна навчальної інформації; рівень використання наукових (теоретичних знань).

4. Вміння користуватися засвоєними теоретичними знаннями у повсякденному житті.


Відповідальність курсантів оцінюється і за формою, тобто з точки зору логічності, чіткості, виразності викладу навчальної літератури.


Поточне тестування та самостійна робота

Сума

Змістовий модуль 1

Змістовий модуль 2




Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

Т6




20

20

20

15

15

10

100

Виходячи з розглянутих положень, критерії оцінки такі:


«Відмінно» – відмінні знання з охопленням додаткового матеріалу, прояв високого рівня компетенції. Виставляється курсанту тоді, коли його відповідь бездоганна за змістом, формою, обсягом. Це означає, що курсант в повній мірі за програмою засвоїв увесь навчальний матеріал, викладений в підручниках та інших джерелах і на практичних, семінарських заняттях, заліку дає бездоганні і глибокі відповіді на поставлені запитання, а також при тестуванні показує знання не лише основної, а й додаткової літератури, першоджерел, наводить власні міркування, робить узагальнюючі висновки, використовує знання з суміжних, галузевих дисциплін, вміє пов'язати вивчений матеріал з реальною дійсністю і доцільно використовує його для аналіз} практичних завдань.

«Добре» передбачає також високого рівня знань, навичок і вмінь. При цьому відповідь досить повна, логічна, з елементами самостійності, але містить деякі неточності або пропуски в неосновних питаннях. Можливе слабке знання додаткової літератури, недостатня чіткість в визначенні понять. «Дуже добре» – вище середнього рівня з кількома несуттєвими помилками. «Добре» – в цілому правильно з незначною кількістю помилок

«Задовільно» передбачає наявність знань лише основної літератури, курсант відповідає по суті питання і в загалом розбирається в матеріалі, але доповідь неповна, неглибока, містить неточності, дає недостатньо правильні формулювання, порушує послідовність викладу матеріалу, відчуваються труднощі, застосовуючи знання при рішенні практичних завдань. «Задовільно» – непогано, але зі значною кількістю недоліків. «Достатньо» – виконання задовольняє мінімальні критерії.

«Незадовільно» ставиться, коли курсант не знає значної частини програмного матеріалу, допускає суттєві помилки при висвітленні понять, на додаткові питання відповідає не по суті, робить велику кількість помилок в усній відповіді. «Незадовільно» – потрібно додатково працювати для отримання позитивної оцінки. «Незадовільно» – необхідна серйозна подальша робота з повторним вивченням курсу.



Підсумковий залік проводиться на останньому практичному занятті або під час сесії.

Курсанти, які відпрацювали всі теми практичних занять і самостійної роботи, позитивно склали модульні контролі, залік отримують на останньому практичному занятті без додаткових контрольних заходів (за поточними оцінками).

Курсанти, які не відпрацювали пропущені заняття або мають незадовільні оцінки, залік отримують лише після ліквідації цих недоліків.
Шкала оцінювання: національна та ESТС

Сума балів за всі види навчальної діяльності

Оцінка за національною шкалою

для заліку

90-100

зараховано



85-89

75-84

70-74

60-69

35-59

не зараховано з можливістю повторного складання

1-34

не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни


13. Методичне забезпечення
Навчально-методичне забезпечення навчальної дисципліни детально розкрите у розділі планів проведення лекцій, семінарських та практичних завдань, модульного контролю Навчально-методичного комплексу з дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв'язок з громадськістю».

Матеріально-технічне забезпечення навчальної дисципліни сформульоване у планах проведення лекцій, семінарських та практичних завдань, модульного контролю та складається з:

  • Засобів навчальної аудиторії:

Мультимедійні слайди, мультимедійний проектор, ноутбук, навчально-методичний комплекс із дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв'язок з громадськістю», навчальний посібник.

  • Засобів навчального полігону

Мультимедійні слайди, мультимедійний проектор, ноутбук, навчально-методичний комплекс із дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв'язок з громадськістю», навчальний посібник, мультимедійне обладнання навчального полігону (відеокамери, мікрофони, плазмова панель, ноутбук).

  • Засобів бібліотеки

Навчальна література, матеріали мережі Інтернет, навчально-методичний комплекс із дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв'язок з громадськістю», навчальний посібник.

  • Засобів самостійного опрацювання матеріалу.

  • Навчально-методичний комплекс із дисципліни «Організація діяльності служби дільничних інспекторів міліції та зв'язок з громадськістю»

  • Навчальний посібник, матеріали мережі Інтернет


13. Рекомендована література

Основна література

    Закони України

  1. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

  2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).

  3. Кримінальний кодекс України від 1 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.

  4. Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – Ст.15.

  5. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.// Урядовий кур’єр. – 2002. – 6 березня.

  6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.

  7. Кодекс адміністративного судочинства. –К., 2005.

  8. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відо­мості Верховної Ради України. – 1994. – № 52. – Ст. 455.

  9. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249 ( з наступними змінами та доповненнями ).

  10. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 р. // Голос України.–1992.–22 квітня.

  11. Про громадянство України. Закон України від 18 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 342.

  12. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 р.// Голос України.–2003.–29 липня. – № 139.

  13. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів. Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.

  14. Про державну службу: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.

  15. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16.

  16. Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006.- № 29.

  17. Про дорожній рух: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.

  18. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Голос України. –2002.– 09 лютого. – № 27.

  19. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. //Голос України. – 2004.–13 січня.–№ 5.

  20. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 10.– Ст.62. (в редакції Закону України від 8 липня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України. –1999.– №36.– Ст. 317).

  21. Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

  22. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

  23. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 20 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

  24. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.

  25. Про об’єднання громадян. Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

  26. Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України від 15 лютого 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10.- Ст.60. (у редакції Закону України від 8 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999.– №36.– Ст. 317)

  27. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Голос України.–2002.–27 березня.

  28. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Голос України. –1995. – 23 лютого.

  29. Про органи самоорганізації населення. Закон України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1419.

  30. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 2 червня 2005 р. // Голос України. – 2005.– 25 червня. – № 116.

  31. Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб: Закон України від 09 квітня 1992 р. // Голос України .– 1992.– 08 травня.

  32. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49.

  33. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01 грудня 1994 р. // Голос України. – 1995.– 17 січня.

  34. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04 лютого 1994 р. // Голос України. – 1994.– 30 березня.

  35. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793 ( з наступними змінами та доповненнями ).

  36. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 р. // Голос України. – 2003.– 08 серпня .– № 147.

  37. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України .– 2000.–№ 40.– Ст. 338.

  38. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму: Закон України від 03 червня 2004 р. // Голос України.–2004.–01 липня. – № 119.

  39. Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення: Закон України від 22 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України .– 2005.–№ 52.–Ст. 565.

  40. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 06 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005.–№ 48.–Ст. 483.

  41. Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р.//Відомості Верховної Ради України.–2002.–№ 10.–Ст.70.


Акти міжнародного права

  1. Европейский кодекс полицейской этики: Рекомендация Rес.(2001)10. Принята Комитетом министров Совета Европы 19 сентября 2001 г.

  2. Звід принципів захисту усіх осіб, яких піддано затриманню або ув’язненню в будь-якій формі: Прийнято резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996. – С. 29-35.

  3. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 155-159.

  4. Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнято резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 137-154.

  5. Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку: Прийняті резолюцією VІІІ Конгресу ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996. – С. 35-39.

  6. Практичні заходи щодо боротьби з корупцією: Резолюція VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із злочинцями в Гавані 27 серпня - 7 вересня 1990 р.// Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію /Упоряд.: М.І.Камлик та інш. – К.: Школяр, 1999. – С.10-24.

  7. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // Збірник нормативних актів з питань правозахисної діяльності. – К., 1995. – 542 с.

  8. Загальна декларація прав людини. Прийнята третьою сесією Генеральної Асамблеї ООН, резолюція 217А (ІІІ) від 10.12.1948 р.

  9. Декларація про захист усіх осіб від катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1975, № 3452 (XXX).

  10. Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання від 10.12.1984 р. Ратифікована Верховною Радою України 26.01.1987 р.

  11. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р.

  12. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 р.

Підзаконні нормативні акти

  1. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України. Указ Президента України від 6 квітня 2011 року №383/2011.

  2. Концепція подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності”: Указ Президента України від 11 листопада 2006 р.// Урядовий кур’єр.– 2006.– 20 вересня.

  3. Концепція реформування кримінальної юстиції України, Затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р.

  4. Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи. Указ Президента України від 21 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 30. – Ст. 1358.

  5. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції: Указ Президента України від 12 січня 2004 р.

  6. Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності: Указ Президента України від 19 липня 2005 р. № 1119 // Урядовий кур’єр.– 2005.– № 135.– 23.07.

  7. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування: Указ Президента України від 07 лютого 2008 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2008.– № 5.–Ст. 207

  8. Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей: Указ Президента України від 5 травня 2008 р. //Урядовий кур'єр вiд 14.05.2008 - № 86.

  9. Про додаткові заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю: Указ Президента України від 28 березня 2008 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2008.– № 8.– Ст.. 433



    Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

  1. Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770

  2. Перелік професій та видів діяльності, для яких обов’язковим первинний і періодичний профілактичний наркотичний огляд: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238

  3. Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. № 502.

  4. Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затверджене поста­новою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114. / Оголошено наказом МВС України № 358 від 13 вересня 1991 р.

  5. Правила дорожнього руху: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

  6. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні: Затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. // ЗП УРСР. - 1991. - № 3. - Ст. 18.

  7. Про затвердження По­ложення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 //Зібрання законодавства України. – Офіційне видання. – 2000. –Т. 5.

  8. Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616.

  9. Про затвердження типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р.

  10. Про Порядок забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р. № 823.

  11. Концепція соціального захисту бездомних громадян: Постанова Кабінету Міністрів України: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 639-р.// Офіційний вісник України.–2008.– № 31.– Ст.1006.

  12. Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294 // Офіційний вісник України вiд 23.11.2007 - 2007 р., № 86, стор. 12, стаття 3148, код акту 41468/2007.



1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка