Робоча програма латинська мова (назва навчальної дисципліни) 12020101 Фармація



Сторінка6/8
Дата конвертації03.04.2017
Розмір1.12 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Вимова звуків

Слід, по-перше, відзначити, що взагалі дуже важко встановити точну вимову звуків стародавньої, нині мертвої мови. Ця вимова встановлюється почастина підставі традиції, почасти внаслідок зіставлення непрямих вказівок на вимову тих чи інших звуків, вказівок, що збереглися з стародавніх часів. Зрозуміло, що такі підстави і вказівки часто непевні.

По-друге, слід взяти до уваги й те, що на протязі століть розвитку тоді ще живої латинської мови окремі звуки в різні періоди вимовлялися по-різному; по-різному, мабуть, вимовлялися вони в той самий час у різних областях великої римської держави.

Треба тут відзначити вирішальну, хоч іноді й негативну, роль традиції. Справжня ймовірна вимова деяких звуків була з’ясована порівняно недавно. А до того часу за традицією ці звуки вимовляли неправильно. Проте і по з’ясуванні справжньої вимови часом продовжують вимовляти деякі звуки неправильно, додержуючи багатовікової, хоч і хибної, традиції. Саме так стоїть справа з вимовою звука С.

Слід звернути увагу ще на одну обставину: на вимову звуків чужої, в даному разі латинської, мови впливають місцеві артикуляційні та фонетичні навички. Тому інакше вимовляють звуки латинської мови в Італії, інакше в Іспанії, інакше у Франції, інакше в нашій країні тощо. Внаслідок зазначених обставин ми мусимо прийти до висновку, що ніколи не можна бути певним, що ми правильно вимовляємо той чи інший звук стародавньої, вже мертвої мови.

В латинській мові звуки вимовляються здебільшого так, як це позначено в їх назвах.

Звуки поділяються на голосні (vocales) та приголосні (consonantes). Голосних шість: a, e, i, o, u, у, інші — приголосні. Серед голосних розрізняємо: одноголосні (monophthongi): а, е, і, о, u, y;

двоголосні (diphthongi): ае, ое, аu, еu



Вимова голосних.

A а - вимовляється (читається) як українська a: ab [аб] — від;

Ee- вимовляється як українське e: vertebra [вертебра] — хребець, eruditus (ерудітус) — вчений, ego (его) — я;

Ii - вимовляється як українське і: ibi (ібі) — там, rima (ріма) — щілина. Між голосними, на початку слова і на початку складу перед голосними і вимовляється як й: maislis (маяліс) — травневий, ieiunum (єюнум) — порож­ня кишка, adiuvans (адюванс) — допоміжний засіб. У цих випадках замість букви і може вживатися буква j: majalis, jejunum, adjuvans;

Oo- вимовляється як українське о: odor (одор) — запах, os (ос) — кістка;

U u - вимовляється як українське у: unguo (унгво) — мажу, намазую, tumor (тумор) — пухлина;

Yy- вимовляється як українське і, вживається в словах грецького походження: tympanum (тімпанум) — барабанна порожнина, Hydrargyrum (гідраргірум) -ртуть

hydor (гідор) — вода.



Сполучення голосних.

(Дифтонги.)

Сполучення двох голосних, які вимовляються одним звуком, нази­вається диграфом, а одним складом — дифтонгом.

Ae та ое відповідають українському звуку е: haema (гема) — кров, aegrotus (егротус) — хворий, foeniculum (фенікулюм) — кріп, oedema (едема) — набряк.

У тих випадках, коли ці графічні сполучення читаються роздільно, тобто кожен голосний вимовляється окремо, над е ставиться дві крапки , оë: aër (аер) — повітря, poëta (поета) — поет.



Au вимовляється середньо між українськими ау та ав: auditus (ауді-тус) — слух, causa (кауза) — причина.

Eu вимовляється середньо між українськими еу та ев: pleura (плеура) — плевра, pneumonia (пнеумонія) — пневмонія, запалення легень.

У медичній термінології зустрічаються іншомовні запозичення, в яких сполучення ou читається як український звук у: croup (круп) — круп та похідне crouposus (крупозус)— крупозний, Douglasi abscessus — дугласів абсцес.



Nota bene! (N.B!) Зверни увагу!

N.B. У словах, які закінчуються на -eus-, - eum-, сполучення -eu- не є дифтонгом, тому що воно розбивається на склади: vi-tre-us (скляний), bal-ne-um (ванна),о-lе-um (олія), mas-to-i-de-us (соскоподібний).

Вимова приголосних.

Більшість приголосних вимовляється, як відповідні звуки українського алфавіту. Зупинимося на тих, які мають різне звучання залежно від позиції у слові.

С c перед е, і, у, ae, ое, eu відповідає звучанню українського ц: cervix (цервікс) — шия, шийка, cytus (цітус) — клітина, caecum (цекум) — сліпа кишка, pharmaceuticus (фармацеутікус) — фармацевтичний.

C, c вимовляється, як українське к у такій позиції:

а) перед а, о, u: calcium (кальціум) — кальцій, collum (коллюм) — шия, circulus (ціркулюс) — коло;

б) перед приголосними: cranium (краніум)— череп, scapula (скапуля)—лопатка;

в) в кінці слова: lac (ляк) — молоко, hic (гік) — цей.



G,g вимовляється, як українське ґ в словах ґвинт, ґанок, (проривне ґ):

gutta (ґутта) — крапля, glandula (ґляндуля) — залоза.



H,h вимовляється, як г в українській мові (придихове г): habitus (габітус) — зовнішній вигляд, hormonum (гормонум) — гормон.

І,і на початку складу перед голосним читається й: iuvenilis (ювеніліс) — юнацький, maialis (маяліс) — травневий. B інших положеннях į вимовляється, як в українській мові: sinister (сіністер) — лівий.

У словах, запозичених з грецької мови, і на початку складу перед голосним не йотується (вимовляється і): iodum (іодум) — йод, iater (іатер) — лікар, iatralipta (іатраліпта) — масажист. Така ж вимова і у похідних: psychiater (псіхіатер) — психіатр, heriater (геріатер) — геріатр.



K,k у всіх позиціях вимовляється, як в українській мові к, пишеться досить рідко, в одному латинському слові Kalendae (календе) — перший день кожного місяця (звідси слово "календар") та в іншомовних словах: (Kalium — калій, kefir — кефір, keratoma — роговий наріст, keratinum — рогова речовина, keratitis — запалення рогової оболонки, kinesis — рух) та у деяких інших словах, зокрема у назві лікарського препарату з групи вітаміну K— Vikasolum — вікасол.

L,l вимовляється м'яко. Тут слід звернути увагу на звукові варіанти наступного після l голосного: planta (плянта) — рослина, lacrima (лякріма) — сльоза, ligamentum (лігаментум) — зв'язка, lucidus (люцідус) — світлий, прозорий, lobulus (льобулюс) — часточка.

S,s за вимовою відповідає українському звукові c: sanus (санус) — здоровий, rámus (рамус) — гілка, sanahilis (санабіліс) -виліковний.

S вимовляється, як український звук з у таких положеннях:

а) між голосними: nasus (назус) — ніс, narcosis (наркозіс) — наркоз, petrosus (петрозус) — кам'янистий;

б) між голосним та носовим приголосним m або n: botulismus (ботулізмус) — ботулізм, отруєння ковбасною отрутою, extensor (екстензор) — розгинач, neoplasma (неоплязма) — новоутворення, spasmus (спазмус) — спазм, suspensio (суспензіо) — суспензія.

N.B. S, що стоїть після префікса на початку кореня, вимовляється, як український звук c: insanаbilis (інсанабіліс) — невиліков­ний, designatio — позначення, insectum — комаха, con­sisténtia (консістенціа) — консистенція, insultus (інсультус) — інсульт, Besalolum (бесальолюм) — бесалол. Проте у префіксах dys-, des-, ex- s перед голосним читаєть­ся з: dysenteria (дизентеріа) — дизентерія, dysuria (дизуріа) — дизурія, desinfectio (дезінфекціо) — дезінфекція, exaltatio (екзальтаціо) — екзальтація, піднесене, радісне збудження.

Х,х відповідає українським буквосполученням кс, ге, кз:

1) у більшості слів читається кс: radix (радікс)—корінь, apex (апекс) — верхівка, xero­formium (ксероформіум) — ксероформ (назва лікарського препарату);

2) в окремих словах читається гc: lex (лєгс) —закон (порівняй­те "легальний", "нелегальний");

3) на початку слова між голосними вимовляється кз: exitus (екзітус) — кінець (смертельний), exemplum (екземплюм) — приклад, проте axis (аксіс) — вісь.



Z,z запозичена з грецького алфавіту і зустрічається у словах грецького походження;

z—відповідає українському звукові з: zona (зона)—зона, пояс, zygoma (зігома — вилиця), zoon (зоон) — тварина, zymasa (зимаза) — фермент спиртового бродіння. У словах негрецького походження z читається як ц: Zincum (цінкум) — цинк, influenza (інфлюенца) — інфлюенца (один з видів грипу).

N.B. У слові trapezius та похідних z вимовляється як з.

1. У деяких запозиченнях пишеться W, w —дубль "в". Найчастіше це назви синдромів, симптомів, хвороб, реакцій, проб і ін. Наприклад:syndromum Wilsoni (A. K. Вільсон — англійський лікар XIX — XX ст.), symptoma Westphali (Вестфаль — німецький лікар XIX ст.).

2. Літера j (йота) введена в латинський алфавіт ученими-гуманістами у XVI ст. У староримському алфавіті її не було. Допускається двояке напи­сання медичних термінів:ieiunum —jejunum; iugularis —jugularis. Слід зазначити, що у Міжнародній анатомічній номенклатурі став сталим другий варіант.

3. З великої літери пишуться:

а) власні імена (Hippocrates — Гіппократ, Cicero — Ціцерон);

б) назви міст, місяців, народів і похідні від них прикметники (Roma — Рим, populus Romanus — римський народ, Januarius — січень);

в) у рецептах назви рослин, хімічних елементів, лікарських препаратів ( Valeriana — валеріана, Urtica — кропива, Ferrum — залізо, Hydroge-nium водень, Streptocidum — стрептоцид);

r) перша літера кожного рядка рецепта і перша літера речення.

Літера "у"

Літера "іпсилон", у математиці "ігрек", тобто "і" грецьке, запозичена з грецького алфавіту, у будь-яких позиціях відповідає українському звуку і; пишеться у словах та у термінотворчих елементах грецького походження. Слід звернути увагу на написання і значення часто вживаних у медичній термінології грецьких коренів та префіксів:



hyper-вказує на збільшення, підвищення, понад: hypertonia — підвищений артеріальний тиск, hyperglykaemia — збільшений вміст цукру в крові;

hypo- — вказує на зменшення, зниження, під: hypoglykaemia — зменшений вміст цукру в крові, hypotonia — знижений ар­теріальний тиск;

dys- — вказує на порушення, розлад: dystonia — порушення то­нусу, dyskinesia — розлад рухів, координації;

syn-(sym)- — вказує на поєднання, на зв'язок з чимось, кимось: symbio­sis — співжиття, synthesis — поєднання;

poly- — означає багато: polyvitaminum — комплекс вітамінів, polyvaccіnum — комплекс вакцин;

hydr-(o)- — вказує на наявність води: hydrops — водянка;

ох-(у)- — означає кисло-, вказує на наявність кисню: oxygenіun — кисень;

pyr- — вказує на вогонь, жар: antipyretica (remedia) — жаро­знижувальні засоби;

mу-(о)- — м'яз: myologia — наука про м'язи (розділ анатомії);

myk-(c)- — гриб: mycosis — грибкове захворювання;

glyk-(c)- — солодкий: glykaemia — вміст цукру в крові;

-yl- — речовина, матерія: acetylsalicylicus — ацетилсаліциловий;

сусl- — коло: encyclopaedia — енциклопедія (буквально — коло знань), tetracyclinum — тетрациклін.
Буквосполучення.

Сполучення з hсh, th, rh, ph пишуться в словах, запозичених пере­важно з грецької мови:



сh відповідає українському x: chоndros (хондрос) — хрящ, concha (конха) — раковина;

phф: pharmacon (фармакон) — ліки, phosphorus (фосфорус) — фос­фор;

rhp: rhizoma (різома) — кореневище, rhaphe (рафе) — шов;

thт: therapia (терапія) — лікування, thorax (торакс) — грудна клітка. Примітки. 1. Зверніть увагу на буквосполучення sch, яке читається як cx, (s-ch). Проте у професійному лікарському середовищі його вимовляють як ш. Таке звукове відхилення слід вважати своєрідним професіоналіз­мом: ischias (ісхіас у медичній сфері — ішіас) — один із видів радикуліту;

schizophrenia — схізофренія (у медичній сфері — шизофренія) — психічне захворювання; ischaemia — ісхемія (у медичній сфері — ішемія) — місцеве недокрів'я та ін.

2. Сполучення th, rh у разі поєднання морфем не є диграфами (вони належать до різних морфем), тому вимовляється кожен звук: ant-helminthicus (ант-гельмінтікус) — протиглисний, achlor-hydria (ахльор-гідріа) — відсутність соляної кислоти у шлунковому соку, posthaemorrhagicus (постгеморрагікус) — постгеморагічний.
Буквосполучення ngu, qu, ti, su.

ngu перед голосним вимовляється як нгв: sanguis (сангвіс) —кров, lingua (лінгва)—язик;

перед приголосним — нгу: angulus (ангулюс) — кут.



qu буква q пишеться тільки у сполученні з u, разом вони вимов- ляються як кв: aqua (аква) — вода, Quercus (кверкус) — дуб, quinque (квінкве) — п'ять.

ti перед голосним вимовляється як ці, якщо цьому сполученню не передують s, t, x: injectio (ін'єкціо)—впорскування, auscultatio (аускультаціо) — вислуховування, але: combustio (комбустіо) — опік, ostium (остіум) — вхід, mіxtio (мікстіо) — змішування.

У всіх інших випадках ti вимовляється як ті: Tilia (тіліа) — липа, tibia (тібіа) — велика гомілкова кістка.

У похідних словах ti з наступною голосною читається як ті, якщо у стрижневому слові цього звука не було: latus, latior — (лятіор) — широ­кий; dens, dentis, dentium (дентіум) — зуб; rete, ret-ium (ретіум) — сітка.

su читається як св у словах suesco (свеско) — звикаю, consue­tudo (консветудо) — звичка, suavis (свавіс) — приємний, suàdeo (свадео) — переконую. У інших випадках su читається як су: suus (суус) — свій, suillus (суіллюс) — свинячий та ін.

N.B. Нелатинізовані іншомовні найменування вимовляються за нор­мами мови запозиченого слова: dragee — драже, choc — шок, chancre — шанкр (з французької мови); spatel — шпатель, stamm — штам (з німецької мови); shunt — шунт (з англійської мови). Це правило стосується прізвищ (Schaefferi reflexus — рефлекс Шеффера).

Латинізовані чужоземні найменування читаються за правилами латинсь­кої граматики: gelatinosus — гелятінозус (желатиновий), Nospanum — носпанум (но-шпа).

Наголос.

Наголос виражається посиленням голосу у вимові одного (наголоше­ного) складу слова.

У кожній мові наголос ставиться за визначеними правилами. Так, у французькій мові наголошується останній склад, у польській — перед­останній, в іспанській — останній чи другий від кінця слова склад. Наго­лос в українській мові вільний, бо він не закріплений за якимось постійним місцем для всіх слів.

Наголос у латинських словах ніколи не стоїть на основному складі.

У двоскладових словах наголос стоїть завжди на передостанньому складі

Приклади: cásus, lúdis, cédo.

У багатоскладових словах наголос може стояти або на другому, або на третьому складі, рахуючи від кірця слова.

У багатоскладових словах наголос стоїть на другому складі, рахуючи від кінця слова (тобто на передостанньому), коли цей склад довгий.

Приклади: procédo, procéssi, addúco, eláta.

Якщо передостанній (другий від кінця) склад у багатоскладових словах короткий, то наголос стоїть на третьому складі від кінця, незалежно від того, чи він довгий, чи короткий.

Далі, як на третьому складі від кінця, наголос у латинських словах стояти не може.

Слово в латинській мові ділиться на склади за тими ж самими пра­вилами, що і в рідній мові. Кількість складів перевіряється кількістю го­лосних звуків у слові.

Склади, як і голосні, поділяються на довгі й короткі.

Правила довготи

1. Дифтонги та склад, у який входить дифтонг, довгі: di-āē-ta- — спосіб життя, Al-thāē-a — алтея, проскурник.

2. Якщо за голосним іде два чи більше приголосних або x чи z:

pro-fun-dus — глибокий, si-nís-ter — лівий, cöm-ple-xus — комплекс, су­купність, 0-rý-za — рис.



N.B. 1. Сполучення приголосних: b, p, d, t, c, g з 1 чи r не дають довго­ти складу і не розбиваються на склади: vér-te-bra — хребець, ce-re-brum — головний мозок.

2. Не подовжують голосного і не розділяються на склади буквосполу-чення ch, th, rh, ph: sto-ma-chus — шлунок.



Правило короткості

Голосний і склад короткі, якщо після голосного іде голосний (Vocalis ante vocalem brevis est. — голосний перед голосним короткий) або h: tí-bi-a — велика гомілкова кістка, cu-rа-ti-o — лікування, ex-tra-hunt — ви­тягають.



Місце наголосу

1. Наголос не ставиться на останній склад.

2. У двоскладових словах наголос ставиться на другому від кінця складі: fos-sa — ямка, cor-pus — тіло, cer-vix — шия, шийка.

3. У три- і багатоскладових словах наголос на другому від кінця сло­ва складі ставиться тоді, коли він довгий. Якщо другий склад короткий, та наголос переноситься на третій склад (від кінця слова) незалежно від того, довгий він чи короткий, тому що далі третього складу наголос не ставить­ся: li-ga-men-tum — зв’язка, ar-ti-cu-lа-ti-o — суглоб.

Якщо за вказаними правилами не можна визначити місце наголосу за положенням, слід звернутись до словника. Знак довготи (-) вказує на наголос, знак короткості (˘) — на ненаголошений склад: anatomǐcus — анатомічний, medǐcus — лікар, capillāris — капілярний, fractūra — перелом. Πρυмітка:

Слід звернути увагу на довгі та короткі суфікси за природою. Суфік­си -āl-, -ār-, -ūr-, -ōs-, -īt- — довгі за природою: mandibulāris — нижньоще­лепний, spongiōsus- губчастий, apertūra — отвір, laterālis — бічний, fronā-lis — лобний, gingivītis — запалення ясен, gastrītis — запалення слизової обо­лонки шлунка;

Суфікси -ŭl-, -cŭl-, -ǒl-, -bǐl-, -ǐl-, -ǐd-,-ǐc- короткі, наголос у словах цієї групи ставиться на третій склад від кінця слова: capitulum — голівка, clavícula — ключиця, scapula — лопатка, malleolus — молоточок, operabǐ- lis — операбельний.

N.B. Наголос ставиться на передостанній склад, незважаючи на його короткість, коли до слова додається частка -que, що має значення пост­позитивного сполучника і: clavicula et costa — clavicula costaque (ключиця і ребро).


1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка