Робоча програма етичні проблеми в медицині 1 2 01 00 01 Лікувальна справа



Сторінка1/3
Дата конвертації22.02.2017
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Перший проректор

_____проф. Ерстенюк Г.М.

«__»______________ 2012 р.
РОБОЧА ПРОГРАМА
ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В МЕДИЦИНІ

_________ _7.12010001 Лікувальна справа_________________

Факультет _медичний_______

Кафедра __українознавства___




Форма навчання



Курс

Семестр

Кількість годин

Підсумко-

вий модуль

ний контроль (тиждень)


Підсумок по дисципліні






Всього

Аудиторних

С

П

Р



С










Лекції

Практичні занят­тя

Лаборато-

рні


заняття

Семі

нарські


заняття

Денна

ІІІ



60

-

-

-

30

30

-

залік

Вечірня































Заочна































Робочу програму склали: ст.викладач Татарин Я.Г.
Івано-Франківськ – 2012
Робоча програма складена на основі Програми елективного курсу кафедри філософії та соціології Національного медичного університету ім..О.О.Богомольця «Етичні проблеми в медицині» (програма ухвалена комісією з напряму «Медицина» Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України від 2011 року)
Робочу програму обговорено на засіданні кафедри « »__________ 2012 р.

Протокол №


Завідувач кафедри українознавства акад. В.А.Качкан

Програму ухвалено на засіданні циклової методичної комісії « »________2012 р. Протокол №

Голова циклової комісії проф. О.З.Децик

ЗМІСТ


1. Робоча програма

1.1. Робочий навчальний план
1.2. Тематичні плани.

1.2.1. Тематичний план семінарських занять

1.2.2. Тематичний план самостійної позааудиторної роботи
1.3. Засоби контролю знань студентів.

1.3.1. Засоби проведення поточного контролю рівня знань

1.3.2. Засоби проведення підсумкового контролю знань
1.4. Перелік навчально-методичної літератури.

1.4.1. Основна

1.4.2. Додаткова
2. Методичне забезпечення навчального процесу.

2.1. Загальні методичні матеріали.

2.1.1. Мета і завдання дисципліни

2.1.2. Аналіз зв'язків із суміжними дисциплінами

2.1.3. Методи активізації та інтенсифікації навчання

2.1.4. Основні знання та вміння

2.1.5. Перелік обов'язкових практичних навичок


2.2. Методичні матеріали для викладачів.

2.2.1. Тези лекцій (взірець)

2.2.2. Методичні розробки для викладачів до проведення семінарських занять (взірець)

2.2.3. Тестові завдання (взірець)


2.3 Методичні матеріали для студентів.

2.3.1. Методичні вказівки для студентів до семінарських занять(взірець)

2.3.2. Методичні вказівки до самостійної роботи студентів (взірець)

2.3.3. Теми рефератів

2.3.4. Програмові вимоги до заліку
3. Матеріальне забезпечення навчального процесу.

Робоча програма





    1. . Робочий навчальний план

СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


КІЛЬКІСТЬ ГОДИН, З НИХ


РІК, СЕМЕСТР

ВИД КОНТРОЛЮ



ВСЬОГО


АУДИТОРНІ ЗАНЯТТЯ

СРС

КРЕДИТІВ

ECTS

2,0

1,0

1,0

3-й рік,

VI семестр



ЗАЛІК


ВСЬОГО ГОД


60

30

30

Примітка: І кредит ЕСТS – 30 год.



Аудиторне навантаження – 50 %, СРС – 50 %
1.2 Тематичні плани
1.2.1. Тематичний план семінарських занять

п/п

Назва теми

Кількість годин

1.

Методичне заняття. Поняття етики як самостійної науки

2

2.

Специфіка професійної етики та моралі

2

3.

Медична етика. Лікарська етика

2

4.

Деонтологія

2

5.

Принципи моралі медпрацівників

2

6.

Правила взаємин медпрацівників та пацієнтів

2

7.

Етика медичного колективу

4

8.

Конфлікти в медичному середовищі.

4

9.

Актуальні проблеми сучасної медичної етики

4

10.

Біоетика

4

11.

Глобальні проблеми і медицина

2




Разом:

30


1.2.2. Тематичний план самостійної позааудиторної роботи

п/п

Назва теми

Кількість годин

1.

Методичне заняття. Поняття етики як самостійної науки

2

2.

Специфіка професійної етики та моралі

2

3.

Медична етика. Лікарська етика

2

4.

Деонтологія

2

5.

Принципи моралі медпрацівників

2

6.

Правила взаємин медпрацівників та пацієнтів

2

7.

Етика медичного колективу

4

8.

Конфлікти в медичному середовищі.

4

9.

Актуальні проблеми сучасної медичної етики

4

10.

Біоетика

4

11.

Глобальні проблеми і медицина

2




Разом:

30


1.3. Засоби проведення контролю знань студентів

1.3.1. Засоби проведення поточного контролю знань студентів

Поточний контроль здійснюється на кожному семінарському занятті відповідно конкретним цілям теми, під час індивідуальної роботи викладача зі студентом для тих тем, які студент опрацьовує самостійно. Рекомендується застосовувати види об’єктивного (стандартизованого) контролю теоретичної підготовки студентів.

- в усній формі:

а) опитування згідно планів семінарських занять;

б) активна участь у доповненні питань семінару;

в) розв’язування ситуативних завдань;

г) заслуховування рефератів


  • в письмовій формі:

а) написання самостійних робіт;

б) тестові завдання.



Оцінювання поточної навчальної діяльності:

Максимальний бал за семінарське заняття у модулі – 8.

Мінімальний позитивний бал за семінарське заняття – 4 (вираховується з розрахунку не менше 50% від максимального балу за семінарське заняття у модулі і в залежності від того, як це визначеною типовою навчальною програмою дисципліни). Студент на семінарському занятті може бути оцінений в залежності від рівня показаних ним знань від 0 до 8 балів за дане заняття.

Максимальна кількість балів, яку може набрати студент за поточну навчальну діяльність при вивченні модуля – 120 (вираховується шляхом множення максимального балу за семінарське заняття на кількість тем семінарських занять у модулі: 8х15=120).

Мінімальна кількість балів, яку повинен набрати студент для допуску до підсумкового модульного контролю – 60 (вираховується шляхом множення мінімального позитивного балу за семінарське заняття на кількість тем семінарських занять у модулі: 4х15=60).

Критерії оцінювання

І.Початковий

1. Студент не володіє значною частиною навчального матеріалу з етики, робить суттєві помилки у відповідях на питання, не знає основних фундаментальних положень предмету, що вивчається.

2. Студент відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об’єкт предмету «Етика», поверхнево розкриває зміст питань, що розглядаються, допускає суттєві помилки під час усних та письмових відповідей.

ІІ. Середній

3. Студент посередньо володіє навчальним матеріалом з етики, дає неточні або мало аргументовані відповіді на поставлені запитання із порушенням послідовності викладення матеріалу, однак здатний сформулював висновки з окремих питань.

4. Студент відтворює основний навчальний матеріал, здатний із помилками та неточностями дати визначення основних понять, висловити основні ідеї та положення розглядуваної теми, однак відповідь студента недостатньо осмислена.
ІІІ. Достатній

5. Студент достатньо володіє навчальним матеріалом із етики, аргументовано відповідає на поставлені запитання, формулює власну думку щодо проблемного запитання, здатний навести власний приклад на підтвердження певного положення.

6. Студент правильно відтворює навчальний матеріал, розкриває згідно з програмою дисципліни зміст питань, які обговорюються; намагається аналізувати основні положення та ідеї розглядуваної теми, робить узагальнення та висновки з окремих питань; логічно та послідовно викладає власні знання.

IV. Високий

7. Студент глибоко та у повному обсязі володіє навчальним матеріалом, вільно оперує основними поняттями етики, вміло аналізує питання та проблеми, які вивчаються, у їх взаємозв’язку і розвитку, чітко, лаконічно, логічно послідовно відповідає на поставлені питання.

8. Студент аргументовано та логічно викладає навчальний матеріал із етики, глибоко та всебічно розкриває зміст питань, які обговорюються, вміє формулювати висновки та узагальнення за питаннями теми, здатний загалом аналізувати навчальний матеріал, володіє культурою мови, виявляє творчий підхід до виконання самостійної роботи і творчих завдань.
1.3.2. Засоби підсумкового контролю знань студентів.

Залік з дисципліни виставляється лише студентам, яким зараховані усі семінарські заняття з дисципліни. Залік здійснюється після завершення вивчення предмета.

Кількість балів, яку студент набрав з дисципліни, визначається як сума балів за поточну успішність плюс сума балів за індивідуальну роботу.

Заохочувальні бали за публікації наукових робіт, отримання призових місць на олімпіадах за профілем дисципліни додаються до кінцевого результату лише за рішенням Вченої ради ВНЗ.

Для тих студентів, які хочуть поліпшити успішність з дисципліни за шкалою ЕСТS, підсумковий контроль засвоєння модуля здійснюється додатково за графіком, затвердженим у навчальному закладі: під час зимових канікул або в останні 2 тижні навчального року.



1.4. Перелік навчально-методичної літератури


      1. Основна

  1. Блощинська В.А. Практикум з етики. – Івано-Франківськ, 2001.

  2. Василенко Л. И. Экологическая этика. – М., 1995.

  3. Введение в биоэтику. – М., 1998.

  4. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика как основание валеологической этики. – Севастополь, 1999.

  5. Венедиктова В.И. О деловой этике и этикете. – М.,1994.

  6. Власов В.В. Этические проблемы советской медицины на страницах зарубежной медицинской печати. – М., 1998ю

  7. Гах Й.М. Етика ділового спілкування. – Івано-Франківськ, 2000.

  8. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М., 1990.

  9. Головаха Е.М. Панина II.В. Психология человеческого взаимопокнмания. – К. 1989.

  10. Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – К., 1988.

  11. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. – М., 1998.

  12. Деонтология в медицине: В 2 т. / Под общ. ред. Б.В.Петровского. – М., 1988.

  13. Етика: Навчальний посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.: За ред. проф. В.О. Лозового К.: Юрінком Інтер, 2002.

  14. Етика: Навч. посібник / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. – К., 1992.

  15. Етичні норми та цінності: проблема обгрунтування. – К., 1997.

  16. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К., 1999.

  17. Живая этика: Избранное. – М.,1992.

  18. Зеленкова И. Л. Основы этики. – Минск, 1998.

  19. Золотухина-Аболина Е.В. Современная зтика: истоки и проблеми. – Ростов н/Д, 1998.

  20. Кропоткин П.А. Этика. – М., 1991.

  21. Левицька О.І. Моральний розвиток особи. – К., 1990.

  22. Лихтенштейн Е.И. Помнить о больном. – К., 1978.

  23. Лозовой В.А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирование. Учебное пособие. – Харьков, 2001.

  24. Лосєв І. В. Професійна етика. – К., 1992.

  25. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посіб. – К., 2001.

  26. Медицинская этика и деонтология / Под ред. Г.В.Морозова, Г.И.Царегородцева. – М., 1983

  27. Мишаткина Т. В. Этика. – Минск, 2003.

  28. Мишаткина Т.В., Денисов С.Д., Яскевич Я.С. Биомедицинская этика. – Минск, 2003.

  29. Мур Д.Э. Принципы этики. – М., 1984.

  30. Назар П.С., Віленський Ю.Г., Грандо О.А. Основи медичної етики. – К., 2002.

  31. Насінник О.А., Пиріг Л.А., Вєковшиніна С.В., Кулініченко В.Л. Етичний кодекс українського лікаря. – К., 2002.

  32. Помойницький В.Г. Введення в екологічну стоматологію // Мед. Перспективи. – 2002. - № 4. – С.12-15.

  33. Попов М.В., Москаленко В.Ф. Біоетика. – Вінниця, 2005.

  34. Прикладная этика / Под ред. И. Л. Зеленковой. – Минск, 2002.

  35. Проблема ценности в философии. – М.-Л., 1966.

  36. Тофтул М.Г. Етика. – К., 2005.

  37. Фадевич-Вінницька Л. Етикет і культура спілкування. – К., 1998.

  38. Федоренко Е.Т. Профессиональная этика. – К., 1993.

  39. Федоренко Е.Ф. Смольняков А.И. Врачебная этика. – К., 1979.

  40. Хундаков Л.Л. О Врачебной этике. – М., 1978.

  41. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. – К., 2003.

  42. Ягодинський В.Н. Как себя вести. – М., 1991.




      1. Додаткова

    1. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. – М., 1999.

    2. Апресян Р.Г. Профессиональная, прикладная и практическая этики // http://ethicscenter.ru/ed/kaunas/apr.html#_ftnref2#_ftnref2

    3. Аристотель. Большая этика. Никомахова этика. Эвдемова этика. // Аристотель. Сочинения: в 4-ох т. – т. 4. – М., 1983.

    4. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М., 1993.

    5. Врачи , пациенты, общество. Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. – К., 1999.

    6. Ганди М. Моя вера в ненасилие. // Вопроси философии 1992. №3.

    7. Гусейнов А.А. Этика ненасилия. // Вопросьі философии 1992. №3.

    8. Закон України «Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення»

    9. Иванюшкин А.Я. История медицинской этики и медико-биологических экспериментов на человеке и животных // Биоэтика: принципы, правила, проблемы. – М., 1998.

    10. Кант И. Основы метафизики нравственности. – М., 1965.

    11. Клятва Гіппократа.

    12. Ницше Ф. Воля к власти: переоценка всех ценностей. – М., 2006.

    13. Поттер В.Р. Биоэтика – мост в будущее. – К., 2002.

    14. Проблема эвтаназии (свободный реферат) // Реферативный журнал. – Социальные и гуманитарные науки. – Серия 3. Философия. – 1999. - №4.

    15. Тищенко П.Д. Как возможно общение без обобщения (междисциплинарный подход к биоэтике) // Философия биомедицинских исследований. Этос науки начала третьего тысячелетия. – М., 2004.

    16. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

    17. Фромм Э. Психоанализ и этика. – М., 1998.

    18. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. – М., 1992.

    19. Швейцер А. Культура и этика. – М.,1973.

    20. Шпенглер О. Занепад Європи. – К., 2001.

    21. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of biomedical ethics. – N.-Y., 1994.

    22. Brumsen M., Roeser S. Research in Ethics and Engineering // Techne. –2004. – V. 8. – № 1.


2. Методичне забезпечення навчального процесу
2.1. Загально-методичні матеріали.
2.1.1. Мета і завдання викладення предмету.

Головною метою викладання елективного курсу є систематичне та практично зорієнтоване вивчення протистояння внутрішнього світу особистості з навколишнім світом. Предмет дисципліни, - етичні проблеми, - дає можливість усвідомити небезпеки та недоліки професійної діяльності лікарів, розвинути свій внутрішній світ, спонукає до морального самовдосконалення людини і майбутнього фахівця.

Завдання: Підготувати медичного спеціаліста, здатного аналізувати морально-етичні значущі проблеми та процеси, розширити етичний кругозір, сформувати культуру етичного мислення, на практичному рівні прагнення до оволодіння професійним етикетом та вмінням будувати поведінку в професійних та міжособистісних стосунках.

Кінцеві цілі дисципліни:


- Розширювати етичний кругозір, формувати культуру етичного мислення.

- Кристалізувати моральні почуття і на їх основі розвивати особистісний потенціал.

- Сприяти виробленню моральних переконань з орієнтацією на гуманістичні загальнолюдські моральні цінності.

- Дати роз’яснення таких етичних проблем в медицині як принципи поведінки, деонтологія, медична етика, лікарська етика, білетика, конфлікти в медицині, етичні норми, етична свідомість та ін.

- Розкрити зв’язок етики і медицини.

Професійна спрямованість предмету полягає у формуванні в студента:


  • стійкої системи гуманістичних моральних цінностей;

  • совісті, як виразу моральної самосвідомості особи;

  • адекватної самооцінки та суспільної свідомості;

  • гармонійної суспільної поведінки;

  • вмінь аналізувати суспільні явища і формувати власну думку;

  • почуття гідності і національного самоусвідомлення;

  • вмінь прилучати себе до розв’язання етико-моральних проблем сучасності;

  • швидко, оперативно, ефективно реагувати на моральні та етичні зміни оточуючого середовища.


2.1.2. Аналіз зв'язків з суміжними предметами.


Предмети, які забезпечують елективний курс «Етичні проблеми в медицині» до початку вивчення

Предмети які забезпечують елективний курс «Етичні проблеми в медицині»

Забезпечувані елективним курсом «Етичні проблеми в медицині» інші предмети

Людина і природа

Ділова українська мова

Історія України

Економічна теорія

Релігієзнавство

Історія української та зарубіжної культури

Основи християнської етики (моралі)

Етика

Філософія Політологія

Культурологія

Соціологія

Соціальна медицина і організація охорони здоров’я

Естетика

Психологія

Основи конституційного права

Релігієзнавство

Українська та зарубіжна культура

Педагогіка

Естетика

Деонтологія

Етика

Зв’язки між забезпечуваними предметами здійснюються шляхом проведення:

а) міжкафедральних відвідувань лекцій і семінарських занять;

б) особистих спілкувань;

в) участю у роботі центральної та профільної методичних комісій;

г) міжкафедральних учбово-методичних конференцій;

д) виданням методичних розробок, підготовкою спільних наочних посібників, таблиць, стендів.



е) вивчення досвіду викладання елективного курсу на опорній та однопрофільних кафедрах.
2.1.3. Методи активізації та інтенсифікації навчання.

  1. Визначення надзвичайної актуальності предмету з акцентуванням на його зв'язку з медициною та можливість практичного застосування.

  2. Тестовий контроль, вирішення ситуаційних завдань.

  3. Проведення контрольних робіт.

  4. Стимулювання науковою роботою з підготовкою доповідей до наукових конференцій.

  5. Написання рефератів і виступ з ними на семінарських заняттях.

  6. Виконання індивідуальних письмових робіт.

  7. Використання тематичних стендів та інших засобів унаочнення.

  8. Організація дискусій з актуальних етичних проблем сучасності.

  9. Ділові ігри.

  10. Організація написання самостійних робіт в кінці семестру.

  11. Рейтинговий контроль.

  12. Залік.

2.1.4. Основні знання та вміння, які набувають студенти.

Знати:

  • походження основних етичних термінів, понять, категорій;

  • основи професійної етики як науки, її предмет, структуру, головні поняття, закони та функції;

  • теоретичні аспекти медичної етики, її форми та різновиди;

  • походження та історичний розвиток біоетики, її сутність (зміст), функції та структуру;

  • етично-моральні цінності, що формують особистість майбутнього професіонала лікаря;

  • принципи, закони, закономірності та механізми становлення медичних моральних уявлень, що відображають умови життя людей тощо.

Вміти:

  • пояснити основні деонтологічні процеси (в їх зв’язку з іншими), що відбуваються у медицині;

  • пов’язати принципи медичної етики;

  • знаходити причини і наслідки головних моральних проблем сучасного суспільства;

  • прогнозувати розвиток світових та українських медичних етичних проблем;

  • давати системно-структурну характеристику прогресивним та регресивним соціально-глобальним явищам у суспільстві з точки зору етики і медицини;

  • пояснити яку роль відіграє біоетика як наука в житті суспільства, як особливе явище і форма суспільної свідомості;

  • розкрити роль морально-медичного фактора в соціальному розвитку та становленні особистості.


2.1.5. Перелік обов'язкових практичних навичок.

  • орієнтуватися у проблематиці і тематиці курсу, переконуватися у міцності прийняття знань з медичної етики;

  • користуватися деонтологічними знаннями у вирішенні як особистих так і інших проблем;

  • вміло використовувати матеріали лікарської етики для набування знань про суспільство і людину;

  • набувати навички написання рефератів з медичних проблем в медицині;

  • оволодівати вміннями ведення дискусій на актуальні моральні питання та людські проблеми;

  • нагромаджувати власну бібліотеку з проблематики, що б давало змогу підвищувати свій освітній, культурний та фаховий рівень;

  • використовувати етико-моральні знання для досягнення сприятливого психологічного клімату навколо себе;

  • вміти розв’язувати конфлікти в медичних колективах;

  • відроджувати національну свідомість, шанобливе ставлення до оточуючих, держави, суспільства.


2.2 Методичні матеріали для викладачів
2.2.1. Методичні розробки для викладачів до проведення семінарських занять (взірець)
Тема: "Актуальні проблеми сучасної медицини" (2 год)

Навчальна мета: домогтися розуміння студентами-медиками поняття та важливості медичних проблем. Вияснити структуру ціннісно-смислового, етично-морального, культурного поля кожної проблеми. Формувати у студентів теоретичні знання про значення основних моральних проблем для розвитку знань про суспільство та людину.

Професійно-виховна мета: формувати усталену систему моральних цінностей (серед яких основне місце посідає здоров’я, мислення і культура), що дасть їм змогу глибше, з наукової сторони сприймати проблеми дійсності.

План і організаційна структура семінарського заняття.


Етапи і основні питання


час у хв.

оснащення заняття

1

Організаційні заходи

3

Журнали: акад. групи, обліку пропущених занять, метод. розробка, метод. рекомендації.

2

Вступне слово викладача про значення предмету та завдання студентів у вивченні названої теми

5




3

Розгляд запланованих питань, теоретичного матеріалу теми

40

Зошити студентів

4

Заслуховування рефератів

15

Підготовлені реферати

5

Самостійна робота: освоєння етичного словника по основним моральним цінностям та категоріям

5

Етико-моральний словник-довідник, конспект

6

Проведення тестового опитування для визначення домінантності тієї чи іншої групи моральних цінностей в студентів

10

Допоміжна література з психологічними тестами

7

Проміжний контроль рівня знань студентів

10




8

Підведення підсумків заняття

2







Всього

90





Методика проведення заняття

1. Підготовчий етап

У короткому вступі викладач розповідає студентам про сутність моральних цінностей, їх важливості для життя людини. Оголошується питання для обговорення.


2.Питання для обговорення і поточного контролю знань студентів.

1. Метод штучної інсемінації.

2. ЕКЗ та ПЕ.

3. Сурогатне материнство.

4. Медична генетика (клонування).

5. Аборти.

6. Лікування, збередення здоров’я і життя.

7. Трансплантація.

8. Евтаназія.

9. Біомедичні досліди на людях.


Моральні проблеми чатують на людину від народження (нерідко й до народження), до, а то й після смерті. Часто вони стосуються тих, хто прямо чи опосередковано причетний до її народження і збереження здоров'я.Складними є моральні та правові проблеми зачаття людини. З появою ембріона може виникнути моральна проблема штучного переривання вагітності (аборту). Народжених підстерігають хвороби і моральні випробування у стосунках між ними та медпрацівниками, рідними, близькими.

Моральні проблеми, які виникають до народження чи до зародження людини, пов'язані з використанням нових репродуктивних технологій: штучної інсемінації, екстракорпорального (лат. extra — поза, зовні) запліднення (ЕКЗ) і перенесення ембріона (ПЕ), сурогатного (лат. surrogatus — покликаний замість іншого) материнства.



-1-

Метод штучної інсемінації. Полягає у введенні сперматозоїдів у матку з допомогою технічних засобів. Належить він до клінічних засобів лікування безпліддя. Застосування методу пов'язане з багатьма моральними і правовими проблемами. Правда, штучна гомологічна (грец. homologos — відповідний, подібний) інсемінація (з використанням сперми свого чоловіка) не викликає особливих заперечень, оскільки біологічні і соціальні батьки є тотожними. Це стосується й гомологічного запліднення яйцеклітини, імплантованої жінці, в якої вона була взята. Значно більше моральних і правових проблем виникає у зв'язку з народженням дитини з допомогою гетерологічної (грец. heteros — інший і logos — слово, вчення) штучної інсемінації, тобто з використанням сперми донора.До моральних проблем, що виникають у зв'язку з використанням методу штучної інсемінації, належать

— чесність і порядність донора, який не повинен приховувати перенесені захворювання та необхідну в таких випадках інформацію про його спадковість;

— достатнє за обсягом і якістю медичне обстеження донорів;

— врахування побажань подружжя щодо національності донора й основних рис його зовнішності;

— конфіденційність, лікарська таємниця;

— донорство (хто і за яких умов може бути донором);

— допустимість штучного запліднення незаміжніх жінок тощо.

Цей перелік не вичерпує моральних та інших проблем, що виникають при штучній інсемінації. Тому вона має затятих супротивників.



-2-

Методи ЕКЗ і ПЕ. Суть цих методів полягає в заплідненні поза тілом жінки, так званому заплідненні “в пробірці”. Ці методи створили англійські ембріолог Р. Едвардс і акушер-гінеколог Патрік Стептоу (1913— 1988). Внаслідок використання цих методів у 1978 р. у клініці Кембриджського університету народилась перша дитина “з пробірки” — Луїза Браун.Методи ЕКЗ і ПЕ застосовують за абсолютної безплідності жінки. У “Положенні про запліднення in vitro і трансплантації ембріонів” (1987) йдеться, що застосування методів ЕКЗ і ПЕ виправдане, якщо інші методи лікування безпліддя (медикаментозні, хірургічні) виявилися неефективними. Проте, як свідчить практика, на всіх фазах їх застосування виникають різноманітні моральні й правові проблеми. До найбільш дискусійних належать такі:

— повне й адекватне інформування пацієнтки про серйозність ризику при застосуванні методу ЕКЗ;

— допустимість процедур із гаметами (статевими клітинами) людини (в процесі ЕКЗ і ПЕ доводиться здійснювати багато маніпуляцій з яйцеклітинами та сперматозоїдами до моменту їх злиття);

— допустимість (межі допустимості) маніпуляцій з ембріонами;

— морально-правовий статус ембріонів;

— можливість вибору статі дитини;

— стан здоров'я, рівень фізичного і психічного розвитку дітей, народжених унаслідок ЕКЗ;

— правовий і соціальний статус дитини, яка народилася з допомогою ЕКЗ і ПЕ;

— хто повинен вважатися матір'ю дитини при донорстві яйцеклітини: жінка, яка народила дитину, жінка-донор яйцеклітини чи вони обидві.

При застосуванні методів ЕКЗ і ПЕ виникають й інші моральні, правові проблеми.



-3-

Сурогатне материнство. У цій ситуації виникає особливо багато моральних і правових проблем. Сурогатне материнство полягає в тому, що яйцеклітина однієї жінки запліднюється в пробірці, а потім ембріон переноситься в матку іншої жінки, яку називають матір'ю-носієм, матір'ю-донором тощо. Соціальною матір'ю є жінка, яка дала свою яйцеклітину, або інша, третя жінка. У народженої в такий спосіб дитини може бути п'ятеро батьків: чоловік-донор сперми, жінка-донор яйцеклітини, жінка-донор утроби (біологічні батьки) й батьки-замовники (соціальні батьки).

Справді, нерідко єдиною можливістю подолання окремих форм безпліддя є сурогатне материнство. Часто при цьому доводять, що жінка-донор утроби може керуватися й гуманними принципами. Супротивники сурогатного материнства вважають, що цей метод є новою формою торгівлі жінки своїм тілом, за якого вона стає “живим інкубатором”. Особливо активно виступають проти нових репродуктивних технологій богослови.

Положення Всесвітньої медичної асоціації з цього приводу зазначає, що за відсутності матки в жінки може бути використаний метод сурогатного материнства, якщо це не заборонено законом чи моральними правилами національної медичної асоціації або інших медичних організацій. При цьому всі його учасники повинні дати добровільну інформовану згоду на здійснення цієї процедури. Водночас Всесвітня медична асоціація категорично відкидає комерційний підхід, коли сперма, яйцеклітина чи ембріон є предметом купівлі-продажу.

-4-

Розвиток генетики породжує все нові моральні і правові проблеми. Особливо актуальні проблеми можливості одержання генетично ідентичних копій (клонів) живих людей або тих, що померли. Вони вимагають відповідальних рішень як на рівні суспільства і людства загалом, так і на рівні окремої сім'ї, індивіда. Це насамперед стосується відповідних наукових і медичних співтовариств.

Моральні проблеми медичної генетики полягають у тому, що внаслідок репродуктивних процесів нащадкам передаються спадкові хвороби. Ці проблеми мають сімейний чи навіть родовий характер на відміну від звичайних захворювань індивідів, які належать до компетенції традиційної медицини. До того ж спадкові хвороби рідко піддаються лікуванню, що обмежує медичне втручання здебільшого профілактикою й діагностикою.

До найактуальніших моральних проблем медичної генетики належать:

— моральність діагностики патологічного стану людини за відсутності ефективних методів її лікування;

— моральна відповідальність людства і суспільства за здоров'я не тільки сучасних людей, а й тих, хто має народитися;

— збереження медичної таємниці, конфіденційності генетичної інформації;

— добровільність генетичного тестування індивідів і скринування (англ. skreen — сортувати, просівати) популяції;

— доступність медико-генетичної допомоги для різних верств населення;

— моральні проблеми євгеніки (грец. eugenes — породистий) — науки, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи;

— моральні проблеми генної терапії тощо.

-5-

Нові моральні проблеми підстерігають людину (точніше тих, хто причетний до її життя) на рівні ембріона. Йдеться про моральні проблеми, пов'язані зі штучним перериванням вагітності, що є частиною проблеми репродуктивних прав людини (здатність народжувати нащадків, вільно приймати щодо цього рішення, право на статеве життя). Ці права належать до автономії особистості у сфері сексуальності й дітонародження. Вони винятково важливі для жінки. Захищаючи право жінки вирішувати доцільність чи недоцільність аборту, виходять із визнання абсолютності її прав. Супротивники абортів переконують, що ембріон (плід) має право на життя, як і будь-яка людина, а навмисне позбавлення життя людської істоти є вбивством. При цьому ставиться риторичне питання: чи включають репродуктивні права право на вбивство? Законодавство України про охорону здоров'я дозволяє штучне переривання вагітності за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності не більше 12 тижнів. Аборт при вагітності від 12 до 28 тижнів за соціальними і медичними показаннями може бути зроблено в окремих випадках і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.



-6-

Після народження людині (дитині) доводиться боротися з найрізноманітнішими хворобами. Відповідно виникають численні моральні проблеми, що стосуються її лікування, збереження здоров'я і життя, особливо лікування соціально небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія). Спеціальні заходи профілактики та лікування таких захворювань регламентуються законом.



-7-

Особливо складними є моральні і правові проблеми трансплантації (лат. transplantare — пересаджування). Йдеться про одержання органів від живих донорів; пересаджування органів від трупа; справедливість у розподілі дефіцитних ресурсів для трансплантації; пересаджування органів і тканин, узятих від плоду, підданого абортуванню (так званих фетальних — запліднених — органів і тканин); пересаджування органів і тканин від тварин людині (проблема ксенотрансплантації (грец. xenos — чужий)) тощо.

Законодавство України про охорону здоров'я дозволяє пересаджування від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів у встановленому порядку за наявності їх згоди або згоди їх законних представників, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

-8-

На схилі літ людину, її родичів, медпрацівників обступають моральні та правові проблеми вмирання, евтаназії (грец. en — благий, добрий і thanatos — смерть) та смерті. Однією з найважливіших серед них є проблема констатації того моменту, коли людське життя закінчується і людину можна вважати мертвою. Річ у тому, що вмирання є процесом, а констатація смерті — одномо-ментним актом. За тривалість цього процесу, істинність твердження про факт смерті юридично і морально відповідають медпрацівники.

Сучасні наукові досягнення в біології та медицині покликали до життя нові моральні проблеми. Одна з них стосується критерію смерті, наявності явищ, позначених термінами “клінічна смерть” і “біологічна смерть”. Клінічна (грец. klinike — догляд за лежачим хворим) смерть — стан організму людини, за якого в неї відсутні видимі ознаки життя (серцебиття, дихання) і згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси. Вона не є незворотною. Тому й після клінічної смерті лікарі повинні боротися за життя пацієнта. У зв'язку з цим виникає питання, доки необхідно боротися за продовження життя. Констатація лікарями смерті є визнанням марності продовження лікування, насамперед у ситуації, коли зволікання факту смерті перетворюється на самоціль. До суттєвих аспектів цієї проблеми зараховують те, що вивільнені персонал і обладнання можуть бути використані для повернення до повноцінного життя інших пацієнтів. Біологічна (істинна) смерть — незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах організму.

Складні моральні проблеми виникають при наданні пацієнту паліативної (лат. palliatus — прикритий) допомоги: знеболювання, догляд, соціально-психологічна підтримка тощо. Грамотне паліативне лікування може значно полегшити фізичне і духовне страждання того, хто вмирає, поліпшити його моральне самопочуття. Проте не завжди це вдається. І тоді виникає проблема евтаназїї — приведення безнадійно хворого до смерті. При цьому виходять із того, що в особливих випадках невідворотної і нестерпної хвороби смерть можна вважати благом для вмираючого, принаймні не злом. Евтаназія як моральна проблема полягає насамперед у прийнятті рішення, чи полишити хворого на цілковиту залежність від техніки і природи, прирікаючи його на важку, довгу і болісну смерть, чи шляхом здійснення або нездійснення певних дій допомогти йому спокійно вмерти.

Евтаназія може бути пасивною й активною. За пасивної евтаназії лікар уникає дій, які могли б підтримати життя, пасивно санкціонує вмирання хворого. При цьому він або припиняє лікування хворого, або й не починає. В обох випадках виникають моральні проблеми: в першому — порушується обов'язок лікаря “не умертвляти”, у другому — “не дати людині померти”. За активної евтаназії лікар свідомо, згідно з прийнятим рішенням, вдається до навмисних дій, які прискорюють смерть хворого (відключення апаратів штучного кровообігу чи штучної вентиляції легень; ін'єкція засобів, які викликають летальний (лат. letum — смерть) ефект тощо). Формами активної евтаназії є умертвіння з жалості, добровільна активна евтаназія і самогубство з допомогою лікаря.

За іншою класифікацією виокремлюють добровільну й активну, добровільну й пасивну, недобровільну й активну, недобровільну й пасивну евтаназії. Найбільшому осуду піддається недобровільна й активна евтаназія, а найменшому — добровільна з боку хворого і пасивна з боку лікаря. Щодо добровільної й активної та недобровільної і пасивної евтаназії висловлюють аргу-хменти як “за”, так і “проти”. Загалом будь-який вид евтаназії має своїх прихильників і супротивників.

Прихильники евтаназії використовують на її захист такі аргументи:

— людині необхідно надати право продовжувати своє життя чи відмовитися від нього, принаймні у деяких ситуаціях; життя є благом тільки тоді, коли насолоди переважають страждання. Якщо життя людини стає суцільною мукою, вона має моральне право на вибір: існувати їй чи ні;

— життя є благом доти, доки воно має людський зміст і форму, реалізується у сфері культури. Будучи деградованим до вегетативного рівня, воно втрачає людський сенс і моральну цінність;
— людина має право звільнити своїх рідних і близьких від переживання, співчуття, страждань, фінансових витрат, вдавшись до евтаназії;

— підтримання життя приречених на смерть людей здійснюють за допомогою складних технологій, що потребує значних витрат коштів, за які можна було б врятувати життя і зберегти здоров'я багатьом виліковним хворим (прагматичний аргумент).

Аргументи на користь евтаназії не можна вважати безперечними. Перший із них ігнорує права лікаря, зокрема право на відмову від участі в евтаназії, другий — недооцінює життя як існування, третій — не враховує волю й право рідних і медпрацівників, четвертий — підмінює моральні аргументи практично-утилітарними.

Осмисленою є позиція і противників евтаназії, які мають на озброєнні відповідні аргументи:

— евтаназія, насамперед активна, — це замах на життя, яке є найбільшою цінністю. Більшість релігійних концепцій однією з найвищих цінностей визнає святість життя людини. Тому евтаназію, самогубство вони розцінюють як порушення божественної волі;

— прийняття рішення про необхідність евтаназії може бути необґрунтованим, оскільки не завжди достатньо підстав для визнання діагностичного (діагноз — короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання, зроблений на основі всебічного дослідження хворого) і прогностичного (прогноз — лікарське передбачення подальшого перебігу хвороби на основі діагнозу, статистичних даних про хворобу, оцінки загального стану хворого і можливих результатів лікування) висновків лікаря достовірними. Не завжди лікар може завбачити можливість створення нових медикаментів і способів лікування, тому його діагностичні й прогностичні висновки не слід абсолютизувати;

— узаконення активної евтаназії уможливить її застосування в корисливих цілях.

Законодавство України забороняє евтаназію.



-9-

Надзвичайно складними є моральні, правові проблеми під час біомедичних дослідів на людях, оскільки вони супроводжуються особливим ризиком для здоров'я людини, її фізичного й психічного стану і навіть для життя. Важливість їх розв'язання стала очевидною у світлі Нюрнберзького процесу над нацистськими вченими й лікарями-злочинцями, які проводили експерименти над в'язнями концтаборів. Про нелюдський характер цих експериментів свідчить заздалегідь запланована смерть в'язнів. Розроблений тоді Нюрнберзький кодекс став першим міжнародним документом, який містив у собі етико-правові принципи проведення дослідів на людях. Він має не тільки юридичну, а й моральну силу.

Його положення передбачають необхідність добровільної згоди об'єкта експерименту; зведення до мінімуму можливого ризику, фізичних, психічних травм і ушкоджень; гарантії, що дослідження проводитимуться фахівцями; дотримання права піддослідного на відмову від участі в дослідженні на будь-якому його етапі.

Тривалий час Нюрнберзький кодекс вважався ситуативним документом, покликаним до життя звірствами нацистських лікарів, повторення яких малоймовірне. Ці ілюзії були розвіяні, коли стало відомо про досліди на людях у колишньому СРСР (на в'язнях, військовослужбовцях) і в США (на розумово відсталих дітях, літніх кволих пацієнтах). Моральні й правові проблеми, породжені дослідженнями на людях, знайшли своє відображення в тексті Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964). У 1989 р. Генеральна Асамблея Всесвітньої медичної асоціації внесла в цю Декларацію деякі зміни. Попри те, що один з її розділів називається “Провідні вказівки для лікарів, які проводять медико-біологічні досліди на людях”, ці положення втратили директивність, оскільки знайшли своє відображення в міжнародних нормативних документах, законодавстві багатьох держав, зокрема й України.

Декларація формулює загальні положення, якими слід керуватися при проведенні дослідів на людях; конкретні рекомендації щодо проведення клінічних (спрямованих на досягнення діагностичних і лікувальних цілей в інтересах пацієнта) та неклінічних (проводяться з науковою метою, не мають прямого діагностичного чи лікувального значення для пацієнта) досліджень.

На відміну від Нюрнберзького кодексу Декларація визнає можливість одержання згоди на участь у дослідженні чи експерименті особи, визнаної недієздатною. Дає таку згоду її законний представник. Підставою для цього є міркування, згідно з яким відмова від участі в експерименті розглядається як обмеження права користуватися його позитивними результатами. Критерієм моральності досліджень на людях Декларація проголосила їх наукову обґрунтованість. Медико-біологічні дослідження на людях слід проводити відповідно до загальноприйнятих принципів, базуючи їх на результатах належно виконаних експериментів на тваринах і новітніх наукових даних.

Вимоги Декларації схематично можна звести до таких положень:

— дослідження на людях повинні проводити фахівці, які повністю відповідають за стан здоров'я досліджуваних;

— правомірними є лише ті дослідження, значущість мети яких розумно співвідноситься з ризиком для досліджуваного (його інтереси мають превалювати над інтересами науки і суспільства);

— право досліджуваного на добровільну й свідому згоду, на інформацію щодо мети, методів, потенціальної користі, можливого ризику, передбачуваних неприємних відчуттів і наслідків, пов'язаних з дослідженням. Досліджуваний повинен бути поінформованим, що він має право відмовитися від участі в дослідженні як до його початку, так і під час його проведення.

У клінічних умовах лікар повинен мати право й можливість використовувати нові, експериментальні методи діагностики і лікування, якщо, за його оцінкою, вони дають надію на врятування життя, відновлення здоров'я чи полегшення страждань пацієнта. Поєднання лікування з дослідницькою діяльністю допустиме лише настільки, наскільки дослідження передбачають лікувальну чи діагностичну користь для пацієнта.

Обов'язок лікаря під час неклінічних досліджень полягає в захисті життя і здоров'я досліджуваних. Об'єктами цих досліджень можуть бути здорові добровольці, а також особи, що погодилися на дослідження, хоч їх захворювання не стосуються конкретного дослідження.

Наявність міжнародної нормативної бази не вичерпала всіх проблем. Час від часу виникають дискусії з приводу того, що слід розуміти під вільною інформованою згодою; навколо моральних аспектів досліджень на вразливих групах населення (дітях, людях похилого віку, вагітних жінках); ембріональних тканинах. Результати цих дискусій враховують різноманітні документи національних, міжнародних організацій.

Прийнята у листопаді 1996 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи конвенція “Про права людини і біомедицину”, на відміну від Нюрнберзького кодексу і Гельсінської декларації, які стосуються медико-біологічних досліджень й експериментів на людях, маючи здебільшого характер моральних вимог, зосереджена своїми положеннями на використанні результатів цих досліджень у медичній практиці. Вона є складовою міжнародного права і містить зобов'язання сторін, що її підписали, вжити всіх необхідних заходів для вдосконалення свого національного законодавства.

Зміст Конвенції можна звести до таких положень:

— превалювання інтересів і блага окремої людини над інтересами суспільства й науки;

— проведення медичних втручань тільки за згодою осіб, яких вони стосуються. Ця згода повинна бути добровільною та інформованою, виключати будь-які форми тиску з метою її одержання і ґрунтуватися на знанні цілей, завдань, наслідків і ризику, пов'язаних з даним втручанням. При цьому повинні бути захищені права й інтереси осіб, які не можуть чи нездатні дати згоду самостійно;

— дотримання принципу недоторканності приватного життя, а також права людини знати (чи не знати) інформацію про стан свого здоров'я;

— заборона будь-якої форми дискримінації на основі інформації про генетичні характеристики людини. Тестування, що дає змогу одержувати інформацію про те, чи є людина носієм спадкового захворювання, чи має вона схильність до нього, слід проводити тільки в терапевтичних цілях. Тільки з такою метою може бути розкрито інформацію про результати тестування. Забороняється втручання в геном (сукупність генів, що міститься в одинарному наборі хромосом) людини з метою зміни генома її нащадків; здійснення вибору статі майбутньої дитини за винятком необхідності уникнення серйозної хвороби, пов'язаної з її статтю;

— повага права вчених на проведення наукових досліджень. Проте під час досліджень не повинні порушуватися положення Конвенції та інших правових документів, спрямованих на захист прав, гідності й інтересів людини. Забороняється створення ембріонів людини в дослідницьких цілях;

— можливість вилучення органів, тканин у живого донора з метою їх трансплантації тільки за його згодою і лише з терапевтичними цілями. Тіло, органи людини не повинні бути джерелом фінансової вигоди.

У 1997 р. у зв'язку з повідомленнями про успішні клонування ссавців та обговоренням перспектив застосування цієї технології до людини Рада Європи прийняла додатковий протокол до Конвенції, який містить заборону на будь-які втручання з метою створення людської істоти, генетично ідентичної іншій людській істоті (живій чи мертвій). Проте жоден документ не може стати на заваді здатності людини до неймовірних відкриттів, а також “злому генію”, який, прагнучи досягти утилітарних цілей, становить загрозу існуванню людства.

Законодавство України дозволяє медико-біологічні експерименти на людях лише із суспільно-корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду. Порядок таких експериментів регулюється відповідними нормативними актами.

Отже, етика медпрацівника досліджує важливі для людства проблеми. Деякі з них доленосні. Коло цих проблем невпинно розширюється, а їх актуальність зростає.


3. Заслуховування рефератів

1. Історія проблеми евтаназії.

2. Життя людини – дар свободи чи приховане рабство?

3. Життя та медицина.

4. Права пацієнта на життя і смерть.
4. Самостійна робота на засвоєння понятійного апарату теми семінару.

Розкриття змісту основних понять: ЕКЗ, ПЕ, Сурогатне материнство, патерналізм, генетика. Клонування, євгеніка, аборт, трансплантація, евтаназія.


5. Проміжний контроль знань студентів.

Проміжним контролем знань слугує словниковий диктант:

1. Евтаназія це - ... ?

2. Антиподом життя є ... ? (смерть).

3. Євгеніка – це ... ?

4. Назвіть найважливішу медичну проблему з вивчених на занятті. (Всі).

5. Сенс життя – це мета життя чи саме життя? (Життя).
6. Підведення підсумків заняття та завдання для вивчення наступної теми.

Тема наступного заняття «Біоетика». Пропонуються теми рефератів:

1. Історія біоетики.

2. Медична біоетика.


Рекомендована література:

Основна:


1. Блощинська В.А. Практикум з етики. – Івано-Франківськ, 2001.

2. Гусейнов А.А. Этика. – М., 1998.

3. Етика: Навч.посібн. / За ред. В.О.Лозового – К., 2002. – 224с.

4. Етика: Навч. посібник / Т.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. – К., 1992. - 328 с.

5. Етичні норми та цінності: проблема обгрунтування. – К., 1997.

6.Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посіб. – 3-тє вид. К., 2001 – 384 с.


Додаткова

1. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. – М., 1992.

2. Швейцер А. Культура и этика. – М.,1973.
2.2.2. Тестові завдання (взірець)

Тема: «Актуальні проблеми сучасної медицини»

1.Евтаназія це - ... ?

2.Антиподом життя є ... ? (смерть).

3.Євгеніка – це ... ?

4.Назвіть найважливішу медичну проблему з вивчених на занятті. (Всі).

5.Сенс життя – це мета життя чи саме життя? (Життя).
2.3 Методичні матеріали для студентів.
2.3.1. Методичні вказівки для студентів до семінарських занять(взірець)

Тема: "Біоетика"(2 год)

Мета заняття: Усвідомлення того, що оволодіння теоретичними поняттями раціонально обґрунтованої теорії етичної сфери суспільства та думок про біоетику і мораль є невід’ємною частиною етики як навчальної дисципліни. Без вивчення моральних цінностей етичні знання будуть неповними, а людська особистість несформованою.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка