Рішення щодо обсягу і струк­тури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб



Скачати 149.39 Kb.
Дата конвертації05.05.2017
Розмір149.39 Kb.

Тема 2. Теорія споживчого вибору

  1. Основи моделі поведінки споживача


  2. Корисність блага і споживчий вибір (кардиналістський підхід)

  3. Криві байдужості і бюджетні обмеження (ординалістський підхід)



  1. Основи моделі поведінки споживача


При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці товари і саме в такій кількості?

Отже, в основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів.


Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отрима­ти все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і струк­тури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
Існують два основні підходи до аналізу поведінки споживача:

  1. Кардиналістська (кількісна) модель корисності.


  1. Ординалістська (порядкова) модель корисності.






  1. Корисність блага і споживчий вибір (кардиналістський підхід)

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.

Потреба

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю.


Тобто корисність – це суб’єктивне відчуття задоволення від споживання блага. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.
Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Позначається літерою «u».
Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (від англ. total utilityТU).

Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ (набору благ) відображає функція:



TU = f(X,Y, Z…),

де Х, Y,Z ...– кількості спожитих одиниць благ.

Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд:

TU = f(X).

де X кількості спожитих одиниць блага Х.


Для оцінки зміни сукупної корисності (TU) при нарощуванні споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.
Гранична корисність (від англ. marginal utility MU) –


Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Герману Генриху Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена):




Приклад

Таблиця 2.2


Одиниці блага Х за порядком

Сукупна корисність , ютилів

Гранична корисність, ютилів




0

прямая соединительная линия 550

10

18



24

28

30



30

28

7



-

10

8



6

4

2



0

-2

-3






1




2




3




4




5




6




7




8




группа 25

Крива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності (TU) зростає, але прирости корисності (MU) зменшуються.

Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений спадною кривою, що є проявом дії 1-го закону Госсена.


Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й може застосовуватися до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.
Набір товарів (благ), який купує спо­живач, називається ринковим споживчим кошиком.

Сукупна корисність TU ринко­вого кошика утворюється додаванням значень граничної корисності MU кожної одиниці товарів, що входять до нього.


Оптимізація вибору споживача на основі кардиналістської теорії
Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями MU і цінами товарів Р. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень.
Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.
Рівновагу споживача описує правило максимізації корисності (2-й закон Госсена):



де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ,

- ринкові ціни відповідних благ.
Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.
Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.




Приклад

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., а товару Y: = 4 грн. Доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані в таблиці 2.3 (колонки 2 і 4).

Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5)

Таблиця 2.3.


Одиниці

товарів


за порядком

Граничні корисності товарів

, ют.

на 1 грн. (ют./грн)

, ют.

на 1 грн. (ют./грн.)

1

2

3

4

5

1

10

5

24

6

2

8

4

20

5

3

7

3,5

18

4,5

4

6

3

16

4

5

5

2,5

12

3

6

4

2

6

1,5
Як видно з даних таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару X і друга одиниця товару Y.

Потім споживач обирає третю одиницю Y – 4,5 ют./грн. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів X і Y, які мають по 4 ют./грн. Всього в кошику маємо набір: . Перевіряємо, чи вистачає доходу на такий набір: Споживач витратив весь свій доход.

Обчислимо величину сукупної корисності кошика:

ютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові оди­ниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.





  1. Криві байдужості і бюджетні обмеження (ординалістський підхід)

У даному підході індивідуальні переваги товарів будуються на здатності|здібності| покупців порівнювати не окремі товари, а їх набори. Кожен набір товарів А, Б, В|із|... складається з двох товарів хіу,але|та| в різному кількісному співвідношенні. Корисність набору товарів має в цьому випадку порядкову вимірність.
В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

  1. Множинність видів споживання|вжитку|. Кожен споживач бажає споживати безліч різноманітних|всіляких| індивідуальних благ.

  2. Порівнянність наборів товарів. Кожен набір товарів А, Б, В|із|... може бути порівняний споживачем, в результаті, якщо набір А переважніший (кращий), ніж набір В, то це позначається|значить| знаком (>): А > Б, якщо байдужі набори (~): А ~ Б, це означає споживчу рівноцінність наборів.

  3. Транзитивність. Відображає|відбиває| послідовність споживчих переваг набору товарів. Якщо, А (привабливіший) > Б, а Б > В|із|, то А > В|із|, або А ~ Б і Б|із| ~ В, то А ~ В|із|, або А > Б, і Б ~ В|із|, то А > В|із|.

  4. Субституція. Споживач згоден відмовитися від невеликої кількості блага А, якщо йому запропонують більшу кількість блага субституту (замінника).

  5. Ненасиченості (монотонність відносин переваги). Якщо, А = Б, то це означає рівну кількість тих, що входять в набори А і Б товарів х і у|біля,в|, але|та| якщо в набір А входить на одну одиницю більше товару х або у|біля,в|, то він для споживача стає переважніший, ніж Б, тобто А > Б.

  6. Спадна гранична корисність. Гранична корисність якого-небудь блага залежить від його загальної|спільної| кількості, яку має в своєму розпорядженні даний споживач.

Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.





Крива байдужості

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів засто­совується карта байдужості – сукупність кри­вих байдужості , кожна з яких представляє ін­ший рівень корисності (рис. 2.2.).

Криві байдужості характеризують переваги споживача у виборі|вжитку| наборів товарів А, Б, В…|із|, які не залежать від доходу споживача і цін на товари х і у|біля,в|, тому зміни в доході і цінах не впливають на положення|становище| кривих.

Кгруппа 19ількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:



MRSxy = -

Кгруппа 16рива байдужості на рис. 2.3 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару . Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.
Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму:


  • Якщо товари є абсо­лютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити зошит для лекцій червоного чи зеленого кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві бай­дужості матимуть вигляд спадних прямих.

  • Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма за­міни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Властивості кривих байдужості:

  1. Криві байдужості не перетинаються (паралельні одна одній).

  2. Чим далі від початку координат знаходиться|перебуває| крива байдужості, тим більший рівень корисності для споживача вона відображає|відбиває|.

  3. Криві байдужості мають від'ємний|заперечний| нахил, як правило, опуклі|випуклі| до початку координат.

  4. Крива байдужості може бути проведена через будь-яку точку |точку| в просторі товарів х і у|біля,в|.

  5. Гранична норма заміщення одного блага іншим (MRSx,у) зменшується в міру руху уздовж|вздовж| кривої байдужості.

Бюджетне обмеження споживача
Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів (ринкових споживчих кошиків), доступних споживачу.
Розглянемо кошик з 2 товарів (X та Y).

Загальні видатки споживача на придбання товарів X і Y в межах певного доходу I визначаються рівнянням бюджетного обмеження:


(1)

де – ціни товарів, – кількості товарів, I – доход споживача.


Графічно набори благ, що відповідають бюджетним обмеженням відображає пряма, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 2.4).

Бюджетна лінія – це лінія рівних видатків.

Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів Х і Y, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача. Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією – недосяжні. При Х=0, Y=І/Py, тобто весь доход споживача витрачається на благо Y.

При Y=0 , X=І/Px, тобто ми знаходимо кількість блага X, що споживач може купити за ціною Рх.

(- Рx/Рy) – кутовий коефіцієнт бюджетної лінії, що вимірює нахил цієї прямої до осі абсцис.






Рис.2.4. Лінія бюджетного обмеження
Кутовий коефіцієнт визначає пропорції можливої заміни блага X на благо Y і дорівнює. Отримуємо рівняння виду:

Тобто, співвідношення заміни показує відносна ціна товару. Чим більшою є ціна товару X, тим від більшої кількості товару Y доведеться відмовитись споживачу, щоб придбати додаткову одиницю товару X.


Зміна доходу (І) споживача та ринкових цін товарів (Р) змінюють купівельні можливості споживача.

группа 10


Зміна І змінює місце точок перетину бюджетної лінії з осями координат, оскільки змінюється відношення та , але незмінним залишається нахил бюджетної лінії, оскільки співвідношення цін , залишаються незмінни­ми.

Приклад

= 1, = 2, І0 = 80 грн.

Якщо доход зростає до 160 грн., то обидві точки перетину зміщуються вгору (рис. 2.5), лінія бюджету переміщується паралельно вгору . Зменшення бюджету до 40 грн. переміщує бюджетне обмеження відповідно донизу .



Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються (рис. 2.6). Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і ста­лому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін .

Вгруппа 7ластивості бюджетної лінії:

  • бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

  • бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

  • зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

  • зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.


Оптимізація вибору споживача на основі ординалістського підходу
За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” (криві байдужості) та „моделі можливого” (бюджетні лінії) і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.
Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 2.7.

Нгруппа 4айвищою з доступних споживачу кривих байдужості є , яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці .

Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності.
Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача.
Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін .

Тобто в точці рівноваги:


або .

группа 1

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією.


Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого ви­бору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому:


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка