Релігієзнавство



Сторінка38/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   47

Текст 9.1. ЛЮДСЬКЕ ЯЗИЧНИЦЬКЕ
ЖЕРТВОПРИНЕ­СЕННЯ


У РІК 6491 [983]. Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.

І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людь­ми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».

А був варяг один [Тури],— двір його був [там], де є нині цер­ква святої Богородиці [Десятинна], що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри христи­янської. І був у нього син [Іван], гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб...

І сказали, прийшовши, послані до нього, [варяга]: «Упав жереб на сина твойого, бо зболили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьо­годні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п'ють, ні гово­рять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А бог один єсть, [той], що йому служать греки і поклоняються, бо со­творив він небо, і землю, і людину, і зорі, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам».

Вони тоді, пішовши, повідали [се] людям. Аті, взявши оружжя, пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях [галерея, або веранда на стовпах. — Авт.] із сином своїм, [і] вони сказали йому: Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви? «І зняли вони крик, і підрубали сіни під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили, бо люди тоді були невігласами і поганими.

Літопис руський. — К., 1989. - С. 49-50.

Текст 9.2. КУПАЛЬСЬКЕ СВЯТО


Ніч на Купайла дуже значна для українського народу. В той час сила сонця й тепла розвивається до найбільшої міри. Ростюча й плодюча сила землі доходить до найвищого ступеня. Хліб починає спіти, трава й всяке зілля стоїть у цвіту. Земля пишно убрана зеленим листом; ніде не видно жовтого листочка. Вода в річках ще не висихає од літньої жари. В купальську ніч діються на землі й на небі великі чуда. В лісі цвіте папороть, як огнева іскра; цвіт папороті стережуть чорти, відьми, вовкулаки і всяка нечиста сила. Лихі люди в той час роблять на полі закрутки з хліба. В ту ніч відьми ходять доїти корови. Селяни кладуть на вікна кропиву, а в хлівах осичину, щоб оборонитись од відьом і всякої нечистої сили. Щоб молоко не дісталось відьмам, хазяй­ки злучають на ніч телят з коровами. В той день ходять по землі русалки, і дівчата цілий день носять під пахвами полин, щоб не причепились русалки. Дівчата йдуть в поле збирати всяке зілля, в'ють з нього вінки й ворожать про свого милого. Одну дівчину садовлять у лісі в яму, зав'язують їй очі і дають в руки вінки з свіжого й сухого зілля. Та дівчина зветься Купайло. Побравшись за руки, дівчата ходять кругом неї і співають пісень. Кому Ку­пайло дасть вінок з свіжого зілля, та дівчина буде щаслива в парі, а кому дістанеться сухий вінок, та буде нещаслива; кого ж Ку­пайло піймає, та дівчина не вийде того року заміж. В купальську ніч дерево переходить з одного місця на друге, говорить шелес­том листу. Всі звірі й зілля розмовляють між собою. Усяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили, і знахарі зривають його для чарів. Страшна сліпа змія мідяниця розкриває очі, нападає на людей і пробиває їх наскрізь. Такі чуда й дива діються в ку­пальську ніч!

Свято Купайла на Україні справляють з такою обставою, в котрій вповні додержався до нашого часу давній язичеський об­ряд. На Купайла дівчата й хлопці роблять ляльку з віників, з со­ломи, кропиви й шипшини, а найчастіше з чорноклена; її вби­рають в квітки, в стрічки, в вінок і ставлять над водою. Та лялька зветься Мареною. Потім роблять другу ляльку з соломи, вбира­ють у вінок, в сорочку, плахту й намисто і ставлять рядом з Ма­реною. Друга лялька зветься Купайло. Часто беруть гільце з чор­ноклена, обвішують його вінками, стрічками і те гільце звуть Мареною. Під тим гільцем ставлять ляльку Купайла. Перед Ма­реною й Купайлом ставлять стіл з горілкою й закускою, розкла­дають огонь, і дівчата й хлопці, взявшись за руки, скачуть через вогонь і співають купальських пісень. Тим часом хлопці закра­даються, однімають Марену, розривають і розкидають її або топлять у воді. Дівчата не сердяться на них і знов роблять другу Ма­рену, докоряючи парубкам, що вони вкрали не любу Марену, а ту, що дівчата навмисне виставили, щоб піддурити хлопців. Після того дівчата розламують Марену, беруть по гіллячці додому і кидають на грядку в огірки, бо кажуть, що од того краще ростуть огірки. Після всього Марену кидають у воду, а з нею часом топ­лять у воді й Купайла.



Нечуй-Левицький L Світогляд українського народу. Ескіз української міфо­логії. - К., 1992. - С. 33-34.

Текст 9.3. ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ.
АНДРІЇВСЬКА ЛЕГЕНДА


Коли ж поляни жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра — волок до [ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у море Ва­рязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прий­ти в Понт-море, у яке впадає Дніпро-ріка... А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським. По­біля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.

Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прий­шов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє бла­годать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, по­клонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору. І прибув він до словен, де ото нині Нов­город, і, побачивши людей, тут сущих,— який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться,— здивувався їм.

І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки на­вчив і скільки бачив, і розказав їм: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев'яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і [до] того себе доб'ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони себе мучать, і творять не миття собі, а мучен­ня». І, це чувши, [римляни] дивувалися. Андрій же, побувши в Римі прийшов в Синоп [Відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апок­рифах про діяння апостола. - Авт.].



Літопис руський, - К., 1989.- С. 3-4.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка