Релігієзнавство



Сторінка32/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   47

КОРОТКІ ПІДСУМКИ


1. Нетрадиційні релігії — збірна назва для нещодавно утворених, порівняно з існуючими століттями релігіями, різноманітних релігійних організацій, об'єднань і груп.

2. Нетрадиційні релігії відрізняються від традиційних форм релігії авторитаризмом лідера, фрагментарністю й еклектичністю віровчення, претензіями на винятковість істин, що містяться в ньо­му, організаційною замкнутістю, суворістю релігійної дисципліни, фанатизмом послідовників і опозиційністю щодо традиційних церков.

3. Розквіт нетрадиційних релігій припадає на другу половину XX cm. і пояснюється як загальною духовною кризою сучасної цивілізації, так і зниженням впливу традиційних релігій.

4. Найбільш поширеними серед нетрадиційних релігій є неохристиянські (свідки Ієгови, мормони) і неоорієнтальні (крішнаїти).

5. Діяльність багатьох нетрадиційних релігій, особливо сатаністських організацій, має деструктивний (руйнівний) характер щодо сус­пільства в цілому і людської особистості зокрема.

ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке нетрадиційні релігії? Як вони співвідносяться з традиційними? 2. Як класифікуються нетрадиційні релігії? 3. Якими соціально-економічними, політичними та духовними чинниками пояснюється бурхливий розвиток нетрадиційних вірувань і культів саме у XX ст.? 4. Яким чином кризовий стан сучасного українського суспільства спричинив швидке поширення в ньому нетрадиційних релігій? 5. Які християнські елементи можна помітити у вченні і культовій практиці свідків Ієгови та мормонів? 6. Яке підгрунття — релігійне чи все ж таки наукове — у сайєнтологічних напрямів? 7. Яка основоложна ідея всіх неязичницьких сект? 8. Чому багато з нетрадиційних релігій використовує практику маніпуляції людською свідомістю та здійснюють жорсткий тотальний контроль над своїми членами. Як. на ваш погляд, має ставитися до цього держава і суспільство: боротися з цим явищем як суспільно-небезпечним чи дотримувитися принципів непорушення свободи совісті особи та відокремлення релігії від держави?


ЗАВДАННЯ


1. Спробуйте порівняти традиційні та нетрадиційні релігії за наступними критеріями:

• час виникнення і поширення;

• ідеї, на яких засновано віровчення;

• закритий чи відкритий характер релігійних організацій;

• наявність керівника та його статус;

• ставлення до суспільства та інших релігій.

2 Ви познайомилися з віруючим, який вислове свої погляди у наступній думці: «Ні Біблія, ні Коран ще не є закінченням откровениям Бога. Нове откровения дано Богом преподобному Сан-Мен Муну. Корея - це богообранна країна, до якої повинен прийти Месія і яка стане центром цивілізації». До якого не­традиційного релігійного руху прихиляється Ваш знайомий.

3 Засновник «Церкви Сатани» Е. Ла Вей вказував, що його релігія віддзеркалює «справжнє єство людини». Чи згодні Ви з його точкою зору? Проаргументуйте свою позицію.



[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕКСТИ ПЕРШОДЖЕРЕЛ


ДО ВСІХ ТЕМ КУРСУ

Текст 1.1. БІБЛІЯ. СТАРИЙ ЗАПОВІТ.
ПРИПОВІСТКА ПРО АВРААМА ТА
ЙОГО СИНА ІСАКА


Буття 17

1 І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явив­ся Господь Аврамові та й промовив до нього: Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!

2 1 дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе.

3 І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи:

4 Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів.

5 1 не буде вже кликатись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів.

6 І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть.

7 І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний за­повіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі.

8 І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитания тво­го, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, і Я буду їм Богом.

9 І сказав Авраамові Бог: А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твої по тобі в їхніх поколіннях.

10 То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас.

11 І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами.

16 І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагос­ловлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.

171 впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?

18 А до Бога сказав Авраам: Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!

19 Бог же сказав: Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я йому Ісак. І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для нащадків його по нім.



Буття 21

2 І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.

3 І назвав Авраам ім'я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.

41 обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.

5 А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.

Буття 22

1 І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраа­ма. 1 сказав Він до нього: Аврааме! А той відказав: Ось я!

2 І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.

3 І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров на­рубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.

4 А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.

5 І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас.

6 І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє.

7 І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій! А той відказав: Ось я, сину мій! І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?

8 І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопален­ня, сину мій! І пішли вони разом обоє.

9 І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.

10 І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...

11 Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме! А той відізвався: Ось я!

121 Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічо­го йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.

13 А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.

Текст 2.1. У. ДЖЕЙМС. СТАВЛЕННЯ
ФІЛОСОФІЇ ДО РЕЛІГІЇ

За своєю сутністю релігія це — окреме явище, що має тільки індивідуальне значення і як таке не піддається об'єктивному формулюванню. Звичайно, спроби зодягнути зміст і сенс релігії у філософську форму ніколи, ймовірно, не припиняться, тому що це прагнення занадто глибоко закладено в природу людсь­кого розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть ані додати їй авторитетності, ані дати санкції вірогідності тим почуттям, на яких вона заснована і з яких релігійні люди черпають свої спонукання і свою впевненість в об'єктивній істинності їхньої віри... Я справді думаю, що почут­тя є найглибше джерело релігії, а філософські і богословські по­будови є тільки вторинною надбудовою, подібною до перекладу оригіналу на чужу мову.

Називаючи їх так, я розумію під цим, що у світі, де зовсім були відсутні б релігійні почуття, не могло б жодним чином ут­воритися філософське богослов'я. Я глибоко сумніваюся втому, що безпристрасне, інтелектуальне споглядання світу могло б створити — без допомоги почуття внутрішньої розгубленості і жаги спасіння, з одного боку, й містичних переживань — з дру­гого, ті системи релігійної філософії, що існують у даний час. Люди почали б з анімістичного пояснення явищ природи і потім спростували б їх за допомогою наукових методів, як це і сталося в дійсності. У науці вони зібрали б тільки певну кількість психо­логічних спостережень, як це роблять і тепер. Але в них не було би спонукання прийти до вищих спекуляцій догматичного або ідеалістичного богослов'я. Ці спекуляції, по-моєму, слід назва­ти надвіруваннями, тобто надбудовами, створеними розумом на фундаменті, що був раніше закладений почуттям.

Але установивши, що фундамент релігійної філософії зак­ладений почуттям, ми повинні визнати, що філософія опрацьо­вує більш високим способом матеріал, доставлений ним. Почут­тя обмежене і сліпе; воно не здатне скласти звіт в самому собі. Воно заспокоюється на тому, що його досягнення таємничі і за­гадкові, відмовляється виправдувати їх раціонально і нерідко охоче дозволяє їм бути суперечливими і безглуздими. Філосо­фія ставиться до цих питань зовсім інакше. Вона прагне відвою­вати в таємниці і суперечливості всякий клаптик знання, якого вона стосується. Найвищий свій ідеал розум завжди бачив у звільненні свого царства від темних і хистких особистих пере­конань і в досягненні об'єктивної істини, обов'язкової для кож­ної мислячої людини. Звільнення релігії від її недоцільного і не­раціонального індивідуального характеру, додання написаним нею шляхам до спасіння загального значення і визнання — така вічна задача розуму. (Пер. укр. авт.).



Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. M., 1993. С. 335—336.

Текст 2.2. ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР МЕНЬ.


РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Віра найменше є втечею від життя, замиканням у світі мрій. Слово «релігія» не випадково походить від латинського дієслова religare — «зв'язувати». Вона є силою, що зв'язує світи, мостом між тваринним духом і Духом Божественним. І зміцнена цим зв'яз­ком людина виявляється активним співучасником світового тво­рення.

Ті, хто бачить у преклонінні перед Богом щось принизливе, нескінченно далекі від розуміння дійсно релігійного життя. Вони стверджують, що віра нібито розвиває рабську свідомість, вироб­ляє пасивність. Насправді ж прагнення привести свою волю в відповідність з волею Божественною є актом, що виникає з нашої волі. Бог не поневолює людину, не сковує її волю, а, навпаки, дає їй повну можливість відкинути Його, шукати свої шляхи.

Це виявляється в усьому: і в тому, що Бог не з'являється пе­ред нами з примусовою очевидністю (ні в досвіді, ні в доказах), і в тому, що жодна дія Бога у світі за своїм характером не зв'язує нашої свободи вибору. У єднанні з Богом людина знаходить по­вноту буття, а не жалюгідну покірність.

Для релігійної свідомості добро в житті є служіння вищому об'єктивному Добру, краса — відображення вищої Краси, і наше сприйняття істини є прилученням до Істини загальної, що обій­має все, у тому числі нас самих.

Тому життя за заповітами релігії невіддільне від боротьби за торжество добра, боротьби за все світле й хороше; воно має бути не пасивним очікуванням «манни небесної», а мужнім протис­тоянням злу.

Релігія є справжню підставою морального життя. У природі ми не знаходимо засад для етичних принципів. За дотепним за­уваженням біолога Томаса Хекслі, і злочинець, і доброчесна лю­дина однаково додержуються природи, причому перший — більшою мірою. Можуть заперечити, що моральність диктуєть­ся обов'язком перед суспільством. Але ж сама свідомість цього боргу є, у свою чергу, нічим іншим, як моральним переконан­ням, в той час, як саме заперечення свідомості буття, заперечен­ня Бога є шляхом до торжества безмежного егоїзму і взаємної боротьби.

Але чому, запитають нас, існує чимало людей, що є бездо­ганними з морального боку, але водночас лишаються невірую­чими? Запитуючи про це, забувають, що всі ці «доброчесні атеї­сти» не виникли в безповітряному просторі. З дитинства вони були оточені середовищем і вихованням, що завжди мали зв'я­зок з релігійною культурою. Усі «моральні кодекси» наших днів, хоч як би вони цього не зрікалися, ґрунтуються на принципах релігійної моралі.

Отже, релігія — це зв'язок людини із самим Джерелом бут­тя, що робить її життя повним сенсу, надихає її на служіння, про­низує світлом усе її існування, визначає її моральне обличчя.

Мень A.B. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни: В семи томах. Т.1. Истоки религии. М., 199 L С.72—73.

Текст 3.1. ОБРЯДИ ІНІЦІАЦІЇ

Виявляється, обрядова ініціація дітей відбувається лише раз на п'ять—сім років. У ній беруть участь кілька сіл. Насамперед вони спільно намічають на своїй території велику ділянку гус­того лісу; всі стежки, що ведуть через цю ділянку, перегороджу­ються і відводяться вбік. Біля входу в ліс зводять величезні воро­та...

У лісі непосвяченими заволодівають знахарі. Розбивши дітей на кільки груп, вони одразу починають їх татуювати.

— Буває більше двохсот хлопців, — пояснює Вуане, — так що доводиться різати багато спин.

Не всі діти однаково переносять катування. Деякі так кри­чать і відбиваються, що знахарі задовольняються нанесенням двох-трьох подряпин з кожного боку; інші, навпаки, вимагають нових рубців, щоб довести свою хоробрість. Як правило, у день торжества роблять не більше трьох рядів насічок, а за час стажу­вання в лісі щороку додають по одному ряду...

Варто визнати, що практика ініціації, якщо зняти з неї містичну оболонку, відповідає перетворенню, що відбувається в дійсності. Вона змушує хлопчика перемогти дитячі жахи й ви­магає від нього великої стійкості. Але цього іспиту було б недо­статньо, якби він не супроводжувався тривалим перебуванням у лісі. Дитина знає вже великі таємниці племені, але вона ще не здатна виконувати свою роль чоловіка і витримувати важке жит­тя... Вона має навчитися усього, що корисно знати тома [назва племені. Авт.].

Насамперед хлопчики будують в іспитовому таборі невели­ке село — пізніше вони зможуть побудувати хатину для своєї родини. Вони корчують і обробляють ділянки, сіють і вирощу­ють рис, збирають плоди пальми для вичавлювання олії; неза­баром вони зможуть відрізняти всі їстівні плоди в лісі, вистежу­вати дичину і полювати із собаками. Вони самі прядуть смужки бавовняної тканини для своїх бубу й у вільний час виготовляють рабану [різновид тканини з рослинних волокон. — Авт.]. Весь надлишок зробленого ними передається батькам.

Крім цього суто практичного виховання, хлопчики одержу­ють тут і моральну підготовку. Охоронці фетишистського куль­ту відкривають їм великі традиції племені: імена лісових духів і героїв, способи виготовлення ліків і отрути, мистецтво тлума­чення волі духів по горіхах кола і читання знамень під час жерт­вопринесення, заборони і ритуали фетишистських цере­моній...

Час від часу підліток у таборі піддається новим фізичним іспитам: він мусить, наприклад, залишившись сам у лісі, само­тужки забезпечити себе їжею. Життя в іспитовому таборі іноді настільки суворе, що деякі діти не витримують.

Іспитовий термін триває до семи років. Після його закін­чення підлітки повертаються у свої родини. Свято, що влашто­вується з цього приводу, — одне з найбільших у тома...

Церемонія починається подібно до хрещення. Воно відбу­вається за огорожею табору в присутності самих тільки посвяче­них. Юнак робить очисне купання в рукаві річки, лягаючи в потік головою убік джерела. Охоронець культу, вимовляючи свої за­клинання, повідомляє посвячуваному таємне ім'я, що дається йому під час ініціації; це ім'я може бути позначено звуками ба­рабана або свистка. Потім підлітка підводять до магічної стінки, яку він має на очах старійшин, що зібралися, подолати одним стрибком. За стіною, серед листя, що засіяло грунт, розкидане листя семи різних порід, з яких жодне не повинне бути зачепле­ним при стрибку. Зрозуміло, що посвячуваний може розрахову­вати тільки на удачу, але в цьому і полягає гра: тома не люблять невдах.

На світанку того дня, коли посвячені виходять з лісу, по селу пробігає вісник і розбиває горщик перед хатиною тієї родини, чий хлопчик помер під час іспитів. При цьому він вимовляє: «Твій син, як цей горщик». Батькам не дозволяється висловлю­вати свою скорботу до закінчення свята, вони повинні брати участь у всіх розвагах. Для батька це вже не новина: він може відвідувати іспитовий табір у будь-який час, але, пов'язаний за­гальною таємницею, не має права попередити свою дружину...

Біля входу до лісу влаштоване узвишшя, подібне до театраль­ної сцени. На ній чаклуни демонструють разючі докази своєї магічної влади. Найнебезпечніші рослини і звірі лісу один за од­ним коряться їхнім велінням...

Насправді тільки кілька тонких стовбурів згинаються під звуки голосу зоги: на кожному хлопчик, прив'язаний до верши­ни і замаскований рафією, розгойдує стовбур в усі боки. Лісові звірі дають про себе знати лише криком, а найстрашніші хижа­ки, пантери, — це лише посвячені, одягнені в їхні шкіри. Добре натреновані, вони чудово імітують звички цих тварин — так, принаймні, здається здалеку.

Після виступу чаклунів один із старійшин наближається до входу в священний ліс і через величезні папороті звертається до Афви. Він вимагає відпустити юнаків у село. Починається довгий діалог. Афви вимаґає в обмін на дітей принесення. Тоді всі жителі села наближаються до входу у священний ліс. Виростає величезна купадарів, і підлітки нарешті виходять з ув'язнення. (Пер.укр. авт.).



Гэсо П.-Д. Священный лес. — 2-е изд., испр. — М., 1979. — С. 108—114.

Текст 3.2. СИСТЕМА ТАБУ

Між релігіями всіх полінезійських племен простежується по­мітна подібність, можна навіть сказати, цілковита схожість, і в кожній з них існує загадкове табу, що застосовується де більше, де менше. Система його така складна і незбагненна для розуму, що я знав кількох людей, які роками жили серед тубільців, вив­чили їхню мову й звичаї і не змогли розібратися в цьому своєрід­ному і загадковому звичаї... Вплив т а б у воістину все пронизує, воно поширюється і на найважливіші події, і на найменші по­всякденні дрібниці. Одне слово, усе життя дикуна побудоване на суворому і невідступному дотриманні розпоряджень табу, що керує будь-якою його дією.

Перші дні мене буквально на кожному кроці обсмикував окрик «табу!», застерігаючи від незліченних порушень цієї містичної заборони, що я по простоті душевній раз у раз гото­вий був зробити. Пам'ятаю, на другий день після нашого прихо­ду в долину я, не чекаючи поганого, простягнув Тобі пачку тю­тюну через голову людини, яка сиділа між нами. Той підхопився немов ужалений, а всі присутні в дружному жаху заволали «табу!». Я ніколи більше не повторював цього нікчемного вчинку, негожого не тільки за законом т а б у, а й за правилами хорошо­го тону...

Не раз, гуляючи по гаях, я помічав на якомусь із хлібних де­рев або на кокосовій пальмі особливий вінок з листя, що обхоп­лює стовбур. Це був знак табу. Саме дерево, його плоди і навіть тінь, що ним відкидається, були недоторканними. Так само й люлька, подарована мені королем, виявилася в очах тубільців священною, і жоден з них ніколи не дозволив би собі з неї затяг­нутися. На чашці її було одягнуто щось подібне до віночка з ко­льорової соломи, від чого вона, до речі, була схожа на голову тур­ка в чалмі, якими в нас часто прикрашають руків'я батогів.

Таке солом'яне кільце було якось надіте мені на зап'ястя власноручно королем Мехеві, який, закінчивши плетиво, відразу оголосив мене т а б у...

Хитрі, незрозумілі заборони — прикметні риси звичаю та­бу, перелічити їх усі було б просто немислимо. Чорні кабани, діти до певного віку, жінки в цікавому становищі, молоді люди під час татуювання їхніх облич, а також деякі ділянки долини, поки йде дощ, усі захищені заборонною силою табу...

Я спостерігав його дію в долині Тіор, де, як розповідалося вище, мені довелося одного разу побувати. Разом з нами виру­шив на берег і наш високоповажний капітан. А він був безстраш­ним мисливцем...

У бухті Тіор капітан висловив те ж презирство до релігії ост­ровитян, з яким колись відкидав марновірства матросів. Наслу­хавшись, що в долині безліч дичини — потомство кількох курей і півнів, за недоглядом залишених там колись англійським кораб­лем, що розплодилися під охороною найсуворішого табу і май­же всі здичавіли, — він тепер намірився прорватися скрізь усі за­борони і перебити цих птахів до останнього курчати...

До самого вечора між скель, що обступають долину, гуркот­іли постріли, і багатьом красуням-птахам попсувала розкішне пернате убрання вбивча куля-лиходійка...

Розпалений своїми трудами, наш капітан рушив до струмка напитися; але дикуни, що стежили за ним з великої відстані, роз­гадали його задум і, кинувшись до струмка, встигли заступити йому дорогу і відтіснити його від води, тому що його губи опога­нили б її доти ком...

Його щастя — і наше теж, щодо краю розлютовані тіорці не вшанували нас градом каміння. Адже всього кількома тижня­ми раніше таким же чином, за такий же злочин були вбиті капі­тан і троє з команди зі шхуни «К...».

Я не можу сказати нічого певного про те, де можна шукати джерела заборон табу. Адже різниця в суспільному становищі між аборигенами така незначна, така мала влада вождів і старійшин, така невизначена роль членів жрецького стану, яких на вигляд навіть неможливо відрізнити було від інших, що я зовсім не уявляю собі, хто міг накладати ці заборони. Сьогодні табу ле­жить на чомусь, завтра воно знімається, а в інших випадках воно діє завжди. Буває, що його обмеження стосуються якоїсь однієї людини або однієї родини, але буває, що й цілого племені; а ок­ремі заборони поширюються не тільки серед різних племен у межах одного острова, але навіть у межах цілого архіпелагу. При­кладом цього останнього виду заборон може служити повсюдно поширений на Маркізьких островах закон, що не дозволяє жінці перебувати в човні. (Пер. укр. авт.)

Мелвилі Г. Тайпи — Одесса, 1984.— С. 198—201.

Текст 4.1. БІБЛІЯ. СТАРИЙ ЗАПОВІТ.


УКЛАДЕННЯ ЗАПОВІТУ. ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

Вихід 19

1 Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули вони на Сінайську пустиню.

2 І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пус­тині, та й отаборилися в пустині. І отаборився там Ізраїль на­впроти гори.

3 А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля:

4 Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на кри­лах орлиних, і привів вас до Себе.

5 А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дот­римувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!

6 А ви станете Мені царством священиків та народом свя­тим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам.

7 І прибув Мойсей, і покликав старших народніх, та й вило­жив перед ними всі ті слова, що Господь наказав був йому.

8 І відповів увесь народ разом, та й сказав: Усе, що Господь говорив, зробимо! А Мойсей доніс слова народу до Господа.

9 І промовив Господь до Мойсея: Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб

повірив і тобі навіки! І переповів Мойсей слова народу до Гос­пода.

10 І промовив Господь до Мойсея: Іди до людей, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони виперуть одіж свою.

11 І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Сінай на очах усього народу.

12 І обведеш границею народ довкола, говорячи: Стереж­іться сходити на гору й доторкуватися до краю її. Кожен, хто до­торкнеться до гори, буде конче забитий!

13 Нехай не доторкнеться до неї рука, бо буде конче в каменований, або буде справді застрілений, чи то худобина, чи то людина, не буде жити вона. Як сурма засурмить протяжливо, вони вийдуть на гору.

141 зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ, а вони випрали одежу свою.

15 І він сказав до народу: Будьте готові на третій день; не входьте до жінок.

16 І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися гро­ми та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сур­ми! І затремтів увесь народ, що був у таборі...

17 І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою.

18 А гора Сінай уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора...

19 І розлігся голос сурми, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно...

20 І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів'я гори. І покли­кав Господь Мойсея на верхів'я гори. І вийшов Мойсей.

21 І промовив Господь до Мойсея: Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине.

22 А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбивав.

23 І сказав Мойсей до Господа: Не зможе народ вийти на гору Сінай, бо Ти засвідчив між нами, говорячи: Обведи грани­цею цю гору, і освяти її.

24 І промовив до нього Господь: Іди, зійди, а потім вийди ти й Аарон з тобою, а священики й народ нехай не рвуться до Гос­пода, щоб Я не повбивав їх.

25 І зійшов Мойсей до народу, і сказав їм це все.

Вихід, 20

1 І Бог промовляв всі слова оці, кажучи:

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене,

6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

7 Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення нада­ремно.

8 Пам'ятай день суботній, щоб святити його!

9 Шість день працюй і роби всю працю свою,

10 а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

11 Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

12 Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

13 Не вбивай!

14 Не чини перелюбу!

15 Не кради!

16 Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

17 Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнь­ого свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

18 І ввесь народ бачив та чув громи та полум'я, і голос сур­ми, і гору димлячу. І побачив народ, і всі тремтіли та й поставали здалека.

19 І сказали вони до Мойсея: Говори з нами ти, і ми послу­хаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали.

Текст 4.2. БХАГАВАД-ПТА.
ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШ

Як людина одягає нове вбрання, скидаючи старе, так і душа вбирається в нове тіло, залишаючи старе й непридатне (2.22).

Той, хто народився, обов'язково помре, і той, хто вмер, обо­в'язково народиться знову... (2.27).

Як повітря переносить запахи, так і жива істота в матеріаль­ному світі переносить з одного тіла в інше свої різноманітні жит­тя. Так вона отримує певне тіло, а потім залишає його, щоб зно­ву опинитись в якомусь іншому тілі (15.8).

Гордощі, зухвалість, зарозумілість, гнів, брутальність і не­вігластво — ці якості притаманні істотам демонічного походжен­ня...(16.4).

Демони не знають, що треба робити, а чого — не треба, їм не властиві ані чистота, ані гідна поведінка, ані правда (16.7).

Вони кажуть, що цей світ нереальний, що в нього немає ос­нови, нема Бога, який керує ним. Вони кажуть, що світ виник із статевого бажання і що його зумовлює лише хтивість (16.8).

Вони вважають, що чуттєве задоволення — найперша по­треба... Таким чином, охоплені до кінця своїх днів незмірним неспокоєм, вони зазнають незліченних страхів і тривог. Обплу­тані тенетами сотень і тисяч бажань, у полоні хтивості та гніву, вони всіма правдами й кривдами добувають гроші для чуттєвого задоволення (16.11-12).

Так, пригнічені турботами, охоплені тривогою, заплутав­шись у тенетах ілюзій, вони стають надто схильними до чуттє­вих насолод и потрапляють до пекла (16.16).

Знову й знову народжуючись серед демонічних форм жит­тя, такі люди... опускаються до найниціших форм життя (16.20). ... Безстрашність, очищення свого існування, розвиток духовного знання, благодійність самовладання, принесення жертв, вивчення Вед, аскетизм, простота, відмова од насильства, прав­дивість, здатність вгамовувати свій гнів; зречення, спокій, неба­жання вишукувати недоліки в інших, співчуття до всіх живих істот, відсутність жадібності, порядність, скромність, непохит­на рішучість, енергійність, всепрощення, мужність, чистота, відсутність заздрісності та шанолюбства — всі ці ...якості... при­таманні праведним людям, що обдаровані божественною при­родою (16.3).

Той, хто, усвідомивши себе, врівноважив свій розум, вже переміг народження та смерть... (5.19).

Таку звільнену людину не приваблюють матеріальні чуттєві втіхи. Вона завжди перебуває в трансі і черпає блаженство у собі. Таким чином, пізнавши себе і зосередившись на Верховному, вона насолоджується безмежним щастям (5.21).



Бгагавад-Ґіта, як вона є. - Л., 1990. - С. 84-99, 264-266, 652, 668-688.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка