Релігієзнавство



Сторінка31/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47

10.3. НЕООРІЄНТАЛЬШ РЕЛІГІЇ

Найвідомішим із сучасних неоорієнтальних організацій є «Міжнародне Товариство Свідомості Крішни» (МТСК, релігійна організація вайшнавів), які називають також «Рухом ХареКрішна». Цей східний культ у традиціях індуїзму набув значного поши­рення в багатьох країнах світу, включаючи Західну Європу й Аме­рику.

Вчення крішнаїтів генетичне пов'язане з індуїзмом. Крішнаїти вважають своє віровчення і культ органічним продов­женням, сучасною інтерпретацією давнього ведичного вчення. Основна праця, в якій засновник організації Бхактіведанта Свамі Прабхупада виклав своє вчення, називається «Бгагавад-Ґіта, як вона є». За формою вона являє собою упереджений пе­реклад «Бхагават-Гіти», шостої книги визначної епічної поеми «Махабхарата», з авторськими коментарями і доповненнями.

Таким чином, крішнаїти хочуть підкреслити, що їхня релі­гія не є якимсь новоутворенням. Вона має давні корені і базується на «учнівській наступності», виникла на зорі творіння, коли Крішна — Верховна особа Бога — вклав ведичне вчення в серце Брахми, першої живої істоти у Всесвіті. Брахма передав це знан­ня своєму синові й учневі Нер'яді, який пізніше став духовним учителем Шріли В'ясадеви, укладача Вед. У XX ст. цей ланцюг дійшов до Бхактіведанти Свамі Прабхупади, який зміг викласти це вчення зрозумілою для людини нашого часу мовою — мовою людей, вихованих у традиціях європейської культури.

Віровчення крішнаїзму, або релігії вайшнавів (відданих Бо­гові), засноване на принципі монотеїзму. Відповідно до цього віровчення існує єдиний абсолютний Бог, що виступає втрьох проявах: Бхагаван, Брахман і Параматма. Бхагаван — це прояв Бога, що володіє незбагненними якостями, що концентрує в собі все багатство, могутність, красу світу. Брахман — це позаособистісний прояв, абсолютна істина, незбагненна, нескінченна сила. У Параматмі виявляється Верховна Душа, що знаходиться в серці кожної живої істоти разом з індивідуальною душею — дживою. Відповідно до великої безлічі дій у Бога безліч імен, але го­ловне з них — Крішна. Інші боги сприймаються як аватари (втілення) Крішни. Такою аватарою виступає в кришнаїзмі й Ісус Христос. Крішнаїзм, як і багато інших віросповідань, що виник­ли в XX ст., прагне стати релігією об'єднання. Тому він включає у свій пантеон усіх богів традиційних релігій.

Крішнаїти надають великого значення вченню про подвійну природу світу: духовну й матеріальну. Людина також являє собою істоту, яка складається з двох начал: духовного і матеріального. Духовне начало є основою людини; тіло лише оболонка душі, і душа постійно змінює цю оболонку. Наслідучи традицію ведич­ної релігії, кришнаїти стверджують, що душа здатна перевтілюватися в 8 400 000 форм життя. Ці перевтілення відбуваються за законом Карми і можуть тривати нескінченно. Тільки прийняв­ши людський вигляд, душа дістає можливість розірвати ланцюг перероджень, розвинути свою первісну духовну свідомість і усві­домити себе невіддільною часткою Господа Крішни.

Звільнитися від матеріального світу, розвинути в собі сві­домість Крішни здатна кожна людина. Для цього вона має при­святити себе відданому служінню Богові. Це служіння лежить в основі бхакті-йоги.

Бхакті-йога становить основу культової діяльності крішнаїтів. Мета цієї діяльності, на їхню думку, полягає в тому, щоб цілком зануритися в духовну свідомість, відновивши свої сто­сунки з Богом, і розвинути в собі любов до Бога, споконвічно властивій кожній живій істоті.

Один з важливих принципів, на яких базується культова практика крішнаїтів, складається в самообмеженні людини. Крішнаїт має звести до мінімуму потреби матеріального тіла, щоб підняти свою свідомість на вищий рівень і зберегти час для ду­ховної діяльності. Самообмеження містить у собі зречення від мирського життя і всіх благ, що воно надає людині. Ідеальною формою такого зречення є насамперед відмова від власності, пожертвування коштів і майна на користь «Товариства Свідо­мості Крішни» і перехід на становище ченця в храмі. Ті, хто не переходить на цей спосіб життя, можуть продовжувати свою діяльність у світі, заробляючи собі на життя і вносячи пожертву­вання в храми.

Багато уваги в кришнаїзмі приділяється харчовим обмежен­ням. Крішнаїтам заборонено вживати в їжу м'ясо, рибу, яйця. Вони також забороняють уживання наркотиків і алкоголю, кави, чаю, тютюну. Засуджують статеві стосунки, не призначені для продовження роду.

У культовій практиці крішнаїтів велика роль відводиться омиванню. Чистота тіла, на їхню думку, — це одна з найважлив­іших якостей крішнаїта. Омивання рекомендується робити два-три рази надень. Велике місце в культі крішнаїтів посідає риту­альне богослужіння в храмі. Богослужіння проводяться щодня, з 4.00 до 21.00.

Особливого значення крішнаїти надають медитації. Під час медитації людина цілком відчужується від цього світу і концентрується на любові до Бога. Виняткова роль під час медитації на­дається маха-мантрі (великій мантрі): «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна, Крішна, Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама, Харе, Харе». З погляду крішнаїтів, мантра — це ос­півування святих імен Бога. Протягом дня крішнаїти повинні промовляти цю мантру 1728 разів. Як стверджують учителі крішнаїзму — гуру, повторення мантри необхідно для того, щоб цілком сконцентрувати свідомість на Богові, ввійшовши в мо­литовний стан і медитуючи на звуки його святого імені. Меди­тації можуть носити як індивідуальний, так і колективний ха­рактер (див. текст 10.1).

Крішнаїти надають релігійного значення всій життєдіяль­ності своїх послідовників — «відданих». Тому як культова діяльність оцінюється й прибирання в храмі, і переклад на інші мови вчення Свамі Прабхупади, і доброчинна діяльність. За кож­ним «відданим» закріплені певні обов'язки, а виконання їх ус­відомлюється як здійснення релігійного обов'язку, форма про­яву любові до Крішни і служіння йому. Найважливішою ж виз­нається місіонерська діяльність, проповідь і пропаганда вчення, у тому числі перекладацька і видавнича діяльність.

Основними осередками релігійного життя крішнаїтів є храми. При храмах, як правило, створюються проповідницькі (місіонерські) центри, де одержують систематично релігійну освіту й виховання «віддані», які прийшли в громаду. Після про­ходження навчання їх посвячують у вайшнави. Усі храми з адмі­ністративного погляду самостійні. Разом з тим, діяльність крішнаїтських організацій чітко координується на трьох рівнях: регіональному, зональному й національному. На низовому рівні координація проходить через регіональні ради, що складаються з представників храмів регіону; на національному рівні — через раду президентів найбільших храмів даної країни. Світовий центр «Міжнародного Товариства Свідомості Крішни» знахо­диться в Індії — у місті Маяпур у Західній Бенгалії.

Перша заява на реєстрацію крішнаїтської громади в СРСР було подано в 1981 p., однак дозвіл Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР було отримано тільки у 1988 р. У наші дні вони володіють власною радіостанцією «Радіо Крішналока». Частина коштів МТСК одержує з різних фондів, а також від про­дажу своїх видань. Зауважимо, що в Україні прихильники «Міжнародного Товариства Свідомості Крішни» є найбільшою із неоорієнтальних течій. Крішнаїтські групи (38) діють майже в усіх великих містах України. Вони мають у своєму розпорядженні 13 культових спо­руд, 2 навчальні заклади із 170 слухачами, 2 періодичні видання. Серед українських крішнаїтів — 41 священнослужитель.

В останні роки кришнаїти розвернули широку пропаганди­стську кампанію для створення щодо себе сприятливої суспіль­ної думки. Можливо, саме через це вони започаткували низку гуманітарних програм, таких як «їжа для життя» (безкоштовні їдальні для малозабезпечених), «Дайте людям шанс» (праця в місцях позбавлення волі), «Сільскогосподарське товариство» (пропаганда стародавнього способу обробки землі), навіть «Ве­дичне кулінарне мистецтво». Крім того, вони в усілякий спосіб намагаються підкреслити «нерозривну єдність» української та ведичної культури, чиїм спільним витоком була культура аріїв. Ця діяльнісь крішнаїтів є показовою щодо можливостей інтег­рації неорелігій в українське суспільство.

10.4. САЙЄНТОЛОГІЧНІ НАПРЯМКИ

«Церкву сайєнтології» заснував Лафайет Рон Хаббард (1911 — 1986) — колишній морський офіцер, письменник-фантаст. За­раз «Церкву сайєнтології» очолює Давид Міскевідж, центр її зна­ходиться в Лос-Анджелесі, духовне керівництво — у Клірвотері (Флорида), основна європейська база — у Копенгагені.

Основи уявлень сайєнтологів викладені в книзі Хаббарда «Діанетика — сучасна наука душевного здоров'я» (1950).Діанетика — це вчення про розум, про душевне здоров'я, технологію і позбавлення комплексів і шкідливих звичок. Хаббард намагав­ся подати свою діанетику як науку, але, зустрівши повне неприйняття з боку вчених, надав їй релігійного забарвлення. Пізніше Хаббард розробив «сайєнтологію».

Сам термін «сайєнтологія» її послідовники розшифровують j як «вивчення знання» (в англійській мові цей термін звичайно вживається в значенні «наукоподібності»). Вони уявляють собі саєнтологію як науку про знання в повному обсягу, в якому діа­нетика є тільки частиною. Одночасно сайєнтологія визначається як «прикладна релігійна філософія». Підставою цього трак­тування є те, що вона опікується «вивченням духу і роботою з ним в його взаємовідносинах із самим собою, всесвітами й іншим життям»[ Хаббард Рон Л. Саентология: основы жизни. — M., 2000. — С. 7.].

Основний догмат сайєнтології полягає в тому, що світ при­речений на знищення. Сайєнтологія вчить, що за межами тіла і розуму існує т. зв. основний елемент особистості, що називаєть­ся «тетан», який являє собою людський дух або життєву енергію і володіє надприродними можливостями. З погляду Хаббарда тетани можуть залишати тіло, яке вони заселяють, й існувати поза будь-яким фізичним тілом за межами фізичного всесвіту. Цей дух або життєва енергія повинні розумітися так, що ми мо­жемо просунутися до більш високого рівня існування, де на нас не впливатимуть різні життєві незгоди і неприємності. Це і є шлях досягнення стану повної душевної свободи або стану «оперую­чого тетану» (ОТ). Цей стан досягається після того, як людина пройшла стан «клір».

Згідно з сайєнтологічною доктриною досягнення стану опе­руючого тетана є ключем до безсмертя. Оперуючий тетан здат­ний контролювати фізичні речовини, енергію, простір і час. В ідеалі, оперуючий тетан не вселений у тіло, але перебуває по­близу нього.

Вважається, що Рон Хаббард розробив єдиний можливий шлях до спасіння. В діанетиці він дав спосіб розкриття невикористовуваних інтелектуальних здібностей і геніальних можли­востей. Він розуміє людську розсудливість як банк даних, що єдиний може розв'язати всі проблеми, якщо забезпечений по­вною і правильною інформацією.

Роботу свідомості Хаббард розглядає через функціонуван­ня двох частин: «аналітичного» розуму, що відповідає за розв'я­зання життєвих проблем, і «реактивного» розуму. «Реактивний» розум зберігає почуттєві записи хворобливих подій, т. зв. «енг-рами», що розглядаються як перешкода до залагодження життє­вих ситуацій і причина психологічних проблем.

Метою діанетики, таким чином, є видалення енграм. У ре­зультаті такого процесу очищення передбачається поява інди­відуума з надлюдськими здібностями, вільного від будь-яких фізичних і розумових розладів, т. зв. клір. Для цього використо­вуються курси спілкування й т. зв. одитинг (щось подібне до сеан­су психоаналітика), що є методиками, розробленими «кліром». Записи сесій одитингу зберігаються, а потім проходять через аналітика (case monitor), який систематично їх оцінює. Вважається, що кожний, хто використовує сайєнтологічну тех­нологію, може стати самовизначеною, дійсно богоподібною над-істотою, не обмеженою розмірами простору і часу. У хаббардівському вченні проголошується, що тільки кліри й ОТ пережи­вуть руйнування планети; що тільки сайєнтологи знають, як робити клірів і ОТ, що це фатально не бути сайєнтологом; що ті, хто не є сайєнтологами, не мають шансу досягти персонального безсмертя. Ці заяви демонструють елітарність підходу, що роз­діляє людство на сайєнтологів і несайєнтологів.

Щоб досягти мети в «кліруванні» планети, члени сайєнтологічної організації мають займати ключові позиції в суспільстві, бізнесі і політиці. У 1979 р. правляча верхівка Світового Інсти­туту Сайєнтологічного Підприємництва (WISE) відзначила по­чаток планової «інфільтрації» в галузі бізнесу. Завданням WISE у цьому напрямку є впровадження стандартизованої хаббардівської технології керування. Організація критикує уряди за не­доліки адміністративної технології, у той час, як кожен член WISE розглядається як гарант причинності, порядку і стабіль­ності. Таким чином, із сайєнтологією, як заявляється, бізнес може зростати, а уряди правити мудро.

Хоча думки сучасних дослідників розходяться втому, чи мож­на вважати сайєнтологію релігією, на користь першого є досить багато свідчень.

Сайєнтологія відповідає критеріям, що використовують для визначення релігії: 1) віра в якусь Вищу Реальність, як Бог або вічна істина, що вище мирського життя; 2) релігійні практики, що скеровані на розуміння, досягнення цієї Вищої Реальності або прилучення до неї; 3) спільнота віруючих, що об'єдналися для того, щоб слідувати за цією Вищою Реальністю.

Вірування сайєнтології в Вищу Реальність, що виходить за межі матеріального світу, включають у себе поняття тетана, ду­ховного світу (т.зв. сьома динаміка) і Верховної Істоти (т.зв. восьма динаміка). Другий елемент знаходиться в сайєнтологічних церемоніях, що належать до ритуалів повсякденного життя, як, наприклад, наречения, вінчання й заупокійна служба, але преважним чином — в релігійних послугах з одитингу й навчан­ня, за допомогою яких сайєнтологи підвищують свою духовну свідомість і досягають розуміння духовного світу і, врешті-решт, свого зв'язку з Верховною Істотою. Що ж до третього елементу, то активну спільноту парафіян можна знайти в будь-якій сайєнтологічній церкві. Сайєнтологічна організація теж розглядає себе як «Церква». В ній існують свої священики, богослужбові риту­али й обряди хрещення, шлюбу, похорону. Є своя символіка — восьмикінечний хрест, свої свята — такі, як день народження Р. Хаббарда.

Таким чином, сайєнтологію можна вважати релігією. Діяль­ність «Церкви сайєнтології» у країнах СНД не афішується (у Росії зареєстроване єдине об'єднання в 1994 p.). Проте з нею пов'я­зується кілька помітних акцій. Скажімо, книга Л. Хаббарда «Діа­нетика» була безплатно розіслана по всіх найбільших бібліоте­ках країни й активно вивчалася на спеціальних семінарах. Зараз сайєнтологи зосередили свої зусилля на роботі з жителями ве­ликих міст (наприклад, автору цих рядків на вулицях рідного Харкова неодноразово вручалися рекламні проспекти з пропо­зицією пройти діанетичне тестування і багато разів він витягав їх зі своєї поштової скриньки).

Заданими сайєнтологів, вони мають 3100 церков, місій та філій у 107 країнах світу й близько 8 млн послідовників. За підрахунками колишніх членів організації, її успіхи дещо скромніші — близько 270 церквов і місій по всьому світі й від 100 до 400 тисяч членів. Щодо кількості сайєнтологів в Україні, то відомостей про це ми не маємо. Усі сайєнтологічні й похідні від них організації зареєстро­вані як громадські, жодного випадку реєстрації релігійної органі­зації «Церкви сайєнтології» не було. Скільки людей і кого саме сай­єнтологи «інфільтрували» у великий бізнес, ЗМІ, органи влади, правоохоронну і судову системи — залишається тільки гадати.



10.5. СИНТЕТИЧНІ РЕЛІГІЇ

«Церква Уніфікації», інші назви: «Асоціація Святого Духа за Об'єднання Світового Християнства» (АСД-ОСХ), муніти, «Рух Уніфікації», її засновником і керівником є Сан Мен Мун.

Сан Мен Мун народився в 1920 р. у селянській родині по­слідовників однієї з протестантських церков на півночі Кореї. Ще навчаючись у школі, він відвідував молитовні збори п'яти­десятників. У 1936 р. на Великдень його «відвідало видіння». Ісус Христос з'явився релігійному підліткові і повідомив, що той по­кликаний завершити місію, яку Ісус почав близько двох тисяч років тому. За однією з версій розповіді про цю подію, голос з неба прорік: «Ти завершиш спасіння людей, будучи Другим При­шестям Христа».

Так з'явився ще один «пророк». Він перемінив першу час­тину даного йому при народженні імені на «Сан» («Той, хто світить»), що повинно було натякати на його божественне по­ходження. Майже десять років присвятив Мун вивченню Свя­щенного Писання і духовним пошукам, але не залишав і земні справи — учився в коледжі і в японському університеті «Васеда», працював електротехніком, часто змінював місце проживан­ня.

А потім Мун почав активну проповідь свого вчення. Восени 1950 р. він осів у Південній Кореї й 1954 р. заснував «Церкву Уніфікації», а в 1957 р. видав під своїм ім'ям додаток до Священ­ного Писання за назвою «Божественний Принцип».

У 1955 р. Сан Мен Мун потрапив на лаву підсудних за обви­нуваченням у полігамії і сексуальних збоченнях: проти нього свідчили півтора десятка жінок. З однією зі спокушених ним сту­денток, 18-літньою Хак Джа Хан, щоб уникнути скандалу, Мун змушений був одружитися. Це, за висловом Муна, «весілля агнців», відбулося в 1960 р. Як весільний подарунок «пророк» підніс своїй нареченій титул «мати світобудови» і трактат «Бо­жественний Принцип». Звинувачення в результаті були зняті, і він був звільнений, пробувши за ґратами 3 місяці.

1 січня 1972 р. Господь ще раз, за словами Муна, відвідав його, доручивши підготувати народ до Другого Пришестя. На початку 1974 р. Мун прибув у США і почав поїздку по країні, роз'яснюючи, що Бог розраховує на Америку. Деякі конгресме­ни запросили Муна виступити з промовою на неофіційному прийомі в палаті представників Конгресу США. У засоби масо­вої інформації потрапили відомості, що на цьому прийомі Мун заявив: «Главам уряду потрібно багато привабливих дівчат. Ми відрядимо по три дівчини кожному сенаторові. Це означає, що нам потрібно їх 300. Нехай дівчата встановлять з ними хороші стосунки»[ Цит. за: Классификация тоталитарных сект и деструктивных культов Рос­сийской Федерации (В помощь епархиальному миссионеру) / Миссио­нерский отдел Московского Патриархата РПЦ. — Белгород, 1996. — С 80.].

Джерелом віровчення «Церкви Уніфікації» є одкровення, от­римане преподобним Муном і викладене в «Божественному Принципі». Послідовники Муна пояснюють: хоча Старий і Но­вий Заповіти були канонізовані християнами, сам Господь не зв'язав себе обітницею мовчання, його воля продовжує переда­ватися людству. Зараз видано понад 200 томів творів Сан Мен Муна, що включають книги з «Божественного Принципу», праці з філософії Уніфікації, проповіді, духовні повчання й промови преподобного Муна. Велика їхня частина не перекладена з ко­рейської на європейські мови, що дуже ускладнює дослідження віронавчальної доктрини «Церкви Уніфікації».

Особистість Сан Мен Муна є, безперечно, центральною у віровченні «Церкви Уніфікації». Для членів АСД-ОСХ Мун є Месією (помазаником Божим), і цим визначається все життя і діяльність кожного муніта й Асоціації в цілому.

Муніти — суворі монотеїсти, вони вірять у єдиного Бога, думаючи при цьому, що Він втілює в собі подвійні властивості зовнішнього і внутрішнього й одночасно чоловічого й жіночого начал. Учення «Церкви Уніфікації» про світ і людину містить у собі такі основні положення:

1) Бог діє протягом усієї людської історії, щоб досягти іде­ального світу на землі.

2) Старий і Новий Заповіти в Біблії свідчать про те, що Бог допомагав зневіреному людству знову знайти здатність до досяг­нення бажаного блага.

3) Кінець світу — це кінець історії зла і початок становлення суспільства, заснованого на ідеалах добра.

4) Людство не загине при настанні кінця світу, а навпаки, відродиться.

5) Історія людства поділяється на три періоди: епоха Авраа­ма — формування роду людського, епоха Ісуса — розвиток люд­ства; зрештою епоха Муна, що з'явився на землю, щоб заверши­ти священну місію і звільнити людей від сатани.

У 1992 р. Мун проголосив себе «Істинним Батьком» нового людства і з 1993 p. оголосив «еру Завершення Заповіту», що змінила «еру Нового Заповіту», тобто фактично настала ера мунізму. «І першому, і другому Ізраїлю — християнству — дове­лось пройти шляхом страждань. Такий самий шлях випав на долю Кореї — країни, якій належить прийняти Месію»[ Сан Мен Мун. Бог и МЫ. Принцип в основных чертах. — M., 1992. — С. 90.].

«Церква Уніфікації» формально не відкидає жодну релігію, вважаючи кожну з них певним приготуванням до приходу Істинних Батьків і будує свої стосунки з ними тільки на цих засадах. Центральне місце в релігійній практиці мунізму посідає це­ремонія «благословення». Вона містить у собі «церемонію свято­го вина» і «священне одруження», розуміється як народження в нове життя через очищення від первородного гріха й одночасно як вступ у «благословенний» шлюб. Учасники першої церемонії, випивши спеціально приготовлений напій, стають кровно зв'я­заними з Муном і його родиною.

«Благословення» проводиться одночасно для багатьох пар, перетворюючись на масове видовище. Одруженню передують заручини. Як правило, муніти довіряють вибір своєї майбутньої половини Муну. Але, у міру того як кількість учасників цере­моній зростала, добір пар став здійснюватися за фотографіми, а іноді передоручатися старим членам «Церкви Уніфікації» або керівникам її регіональних підрозділів. Буває так, що наречений і наречена особисто знайомляться лише напередодні одружен­ня або навіть і після нього — у цьому разі чоловіка тимчасово замінює його фотографія.

Необхідною передумовою для мунітського благословення є дотримання встановлених правил, визначених дій для спокутуван­ня власних гріхів і гріхів усього роду людського аж до Адама й Єви. Такою спокутою, зокрема, є активна робота членів «Церкви Уніф­ікації» із збору грошей і свідчення про «Божественний Принцип». В ідеалі, і тому, і тому треба присвятити по три з половиною роки. Залучає молодих людей у «Церкву Уніфікації», можливо, те, що муніти ставлять в основу всього родину й шлюб. Мунітські родини набагато міцніші, ніж взагалі у світі; вони послідовно проводять ідею виховання в цнотливості — «блуд» вважається в них найстрашнішим гріхом.

У «Церкві Уніфікації» існує відмінно відпрацьована систе­ма вербування нових адептів. Вербування нових членів « Церкви Уніфікації» не ведеться відкрито, але лише до того моменту, поки жертва не потрапила в розставлені мережі. Новачків — «дітей» — піддають послідовному «навчанню» протягом 7, 21, 40, 120 днів, їх ані на хвилину не залишають одних, змушуючи працю­вати, слухати лекції, молитися й співати гімни по 14—16 годин на добу.

Життя рядових членів «Церкви Уніфікації» після проход­ження обряду «благословення» буде ненабагато краще. Вони житимуть у казарменого типу гуртожитках і будуть дотримува­тися суворих правил. Ось вони: щоденні молитви протягом ба­гатьох годин; малокалорійне харчування; постійне недосипан­ня; колективні піснеспіви; багаторазові читання релігійних текстів; постійний нагляд за кожним — ніхто й на мить не може залишитися не тільки один, а у двох з кимось; військова суворість у зовнішньому вигляді й у поведінці.

Люди, які потрапили в «Церкву Уніфікації», повинні обме­жити контакти зі своїми батьками, родиною, друзями, якщо тільки вони не співчувають мунізму. Хоча, навчені досвідом чис­ленних великих конфліктів на Заході, муніти стали обережніше підходити до цього питання, основна ідея залишається не­змінною. Не дивно, що для адаптації до нормальних умов життя тих, хто вийшов з «Церкви Уніфікації», потрібно в середньому 16 місяців.

Організація «Церкви Уніфікації» побудована на чіткій ієрархії на чолі з Муном. Керівники якогось роду діяльності на­зиваються центральними особами, і щодо них від «молодших» потрібна беззастережна слухняність, «любов і служіння».

«Асоціація Святого Духа за Об'єднання Світового Христи­янства» (АСД-ОМХ), відома як «Церква Уніфікації», є своєрід­ним ядром «Руху Уніфікації», що містить у собі безліч релігій­них, суспільно-політичних і культурних організацій і союзів, заснованих Сан Мен Муном для поширення його ідей.

Крім того, існують ще десятки різних дочірніх фондів, фе­дерацій і асоціацій, у тому числі спортивних (вонхвадо — мунітська версія карате), що приховують свій зв'язок з материнсь­кою структурою. Повний їхній список складає об'ємну брошу­ру. «Руху Уніфікації» належать 150 корпорацій, що об'єднують підприємства в різних сферах виробництва й обслуговування, у тому числі і виробляють деталі військової техніки та озброєння, два університети, кілька установ, пов'язаних із засобами масової інформації, щомісячний 500-сторінковий журнал «Світ і я», а також агентство друку «Free Press International» і телестудія «Washington Television Centre», школа мистецтв «Маленькі ан­гели» і багато інших. Від адептів «Церкви Уніфікації», що пра­цюють на цих підприємствах, вимагають задовольнятися низь­кою заробітною платою, мотивуючи це тим, що висока прибут­ковість підприємств потрібна для підвищення престижу «Церкви Уніфікації» і моралі віруючих.

На територію СРСР ідеї Муна почали проникати в 1970-х pp. Офіційна ж діяльність Церкви Муна почалася після зустрічі першого й останнього президента СРСР М.С. Горбачева із Сан Мен Муному 1991 р.

У 1992 р. «Церква Уніфікації» провела в Росії, у Прибалтиці й у Криму сотні семінарів з «Божественного Принципу», на яких, за даними АСД-ОСХ, побувало понад 60 тис. викладачів вузів і шкіл, студентів, учнів і їхніх батьків. Особлива увага приділяла­ся вчителям, оскільки вони найбільшою мірою можуть вплива­ти на ситуацію в суспільстві недалекого майбутнього.

Послідовники організації є більш як у 160 країнах, в тому числі і в Україні (з 1991 р. —в Києві, Харкові, Донецьку і в інших містах). В СНД діють не менше 50 громад «Церкви Уніфікації». За іншими даними, муніти мають своїх представників у 50 містах тільки Росії. До речі, в Росії під впливом постійних і наполегли­вих протестів Православної Церкви і широкої громадськості в спеціальній Постанові Державної Думи РФ про небезпечні на­слідки впливу деяких релігійних організацій на здоров'я сус­пільства, родини, громадян Росії від 15 грудня 1996 р. «Церква Уніфікації» Муна була названою деструктивною релігійною організацією.

Багаїзм є синкретичною релігією, націленою на об'єднання усіх віросповідань у всесвітнє братство, її засновником був іранських торговець-мусульманин Мірза ХусейнАлі Нурі (1819— 1850), відомий під іменем Бага-Улла («Слава Господа»).

Основна думка вчення багаїзму полягає в тому, що людство єдине і прийшов час об'єднання всіх людей планети у всесвітнє товариство. Бага-Улла писав: «О, народи і племена земні, що протиборствують! Зверніть лиця свої до єдності, і нехай опром­інить вас сяйво світла його. Зберіться ж воєдино і заради Госпо­да зважтеся викорінити те, що служить причиною розбратів між вами. Не може бути і тіні сумніву в тому, що народи світу всіх рас і релігій черпають натхнення з одного Божественного дже­рела і підвладні єдиному Господу». Коли багаї говорять, що всі релігії складають одне ціле, то не мають на увазі, що різні релігійні вчення подібні між собою. За глибоким переконанням багаїстів, засновник цієї релігії Бага-Улла продовжує ряд По­сланників Бога. Послідовники багаїзму проголошують такі принципи й основи Нового світового Порядку — Царства Бо­жого, обіцяного Заратуштрою, Моисеем, Христом, Мухаммадом:

• всі основні релігії мають спільне джерело;

• кожен віруючий повинен самостійно шукати істину;

• відмова від усіх видів упередженості (расової, національ­ної, релігійної, класової та ін.);

• гармонія з розумом і науковим знанням;

• повна рівноправність чоловіків і жінок;

• усунення крайніх проявів бідності і багатства;

• установлення світової федерації на принципах загальної безпеки і міжнародної справедливості;

• наслідування кожною людиною високих моральних прин­ципів;

• єдина спільна мова, за допомогою якої люди вільно змо­жуть розуміти один одного.

Багаїсти не визнають традиційні уявлення про Бога і вважа­ють усі спроби описати Його марними, тому що Бога не можна збагнути розумом.

Багаї вчать, що споконвічна сутність кожної людини — це душа, а фізичне тіло — це форма існування людей на Землі. Після того, як тіло вмирає, душа продовжує жити. Вона вирушає в до­рогу до Бога через безліч світів чи площин існування. Успішна духовна подорож до Бога в традиційних термінах подібна до життя в раю. У разі неуспіху душа залишається віддаленою від Бога, її існування стає пеклом. У пеклі йде процес перевихован­ня грішників. Після того, як душі морально переродяться в кра­ще бік, вони наблизяться до Бога і, відповідно, теж опиняться в раю.

За земного життя душа здатна духовно зростати за допомо­гою молитов, медитацій, вивчення одкровень пророків, мораль­ної самодисципліни і служіння людству в тій сфері, де кожна особистість може якнайкраще реалізувати свої здібності.

Кількість священних книг в багаїзмі точно не підраховано, але в будь-якому разі їх більше сотні. Багаї вшановують як твори засновників власної релігії, особливо книгу Бага-Улли «Кітабі-Агдас» (з арабської — «Найсвятіша книга»), так і деякі священні книги інших релігій — зокрема Біблію, Коран та Бгагавад-Гіту.

Багаї не мають спеціальних служителів культу. У кожній країні, де існує досить велика громада багаїв, раз на рік (21 квітня) таємним голосуванням усіх дорослих членів громади обираєть­ся національна рада з дев'яти членів, що називається Національ­ними Духовними Зборами. Раз на дев'ятнадцять днів уся громада збирається для богослужіння, нарад у справах громади і поглиб­лення дружніх взаємин між багаї.

Усі багаїстські громади, що існують у світі, об'єднані в єдину організацію, що називається «Міжнародним Співтовариством Багаї» (МСБ). Керівний орган МСБ називають Всесвітнім До­мом Справедливості (ВДС). ВДС, як і всі Духовні Збори, скла­дається з дев'яти чоловік. Члени ВДС переобираються на міжна­родних з'їздах багаїстів кожних п'ять років. Резиденція ВДС розташована на схилі гори Кармел в м. Хайфа (Ізраїль). Крім ке­рівництва багаїстами, ВДС опікується святими місцями багаїстів в м. Акка і Хайфа, що пов'язані з життям Бага-Улли.

Перший багаїстський молитовний Дім був збудований у 1908 р. в Ашгабаді (зруйнований землетрусом у 1948 p.). Зараз діє 7 багаїстських молитовних Домів (в Індії, Австралії, США, ФРН, Панамі, Уганді і Західному Самоа), близько 166 національних духовних зборів і кілька тисяч місцевих малочисельних релігій­них груп.

Храми, що називаються Домами Преклоніння, відкриті для всіх народів. Хоча архітектурне рішення в кожному разі своє, спільним для Домів Преклоніння є наявність дев'яти входів і цен­трального купола, що символізує єдність і розмаїтість людсько­го роду. Культова практика включає молитви, медитації, читан­ня уривків зі Священних Писань Багаї та інших світових релігій.

Багаї пропагують свій спосіб життя: щоденні молитви, участь у заходах разом з людьми різних національностей і соціального становища, відмову від алкоголю й наркотиків, святість шлюбу. Раз на рік, з 2 по 20 березня, багаїсти дотримуються посту, утри­муються від прийому їжі й пиття від сходу сонця до заходу. Будь-яка робота, що виконується в дусі служіння, розглядається як богослужіння.

У 1948 р. Організація Багаї була визнана ООН як неурядова організація, а в ЮНЕСКО та Міжнародному Дитячому Фонді ООН вона має дорадчі голоси.

Багаїсти здійснюють багато міжнародних проектів в галузі охорони здоров'я, освіти, екології тощо.

За деякими підрахунками, зараз у світі налічується приблиз­но 6 млн багаїстів. Починаючи з 1991 р. громади багаї почали з'являтися в деяких великих містах України, Росії й інших дер­жав СНД. В Україні діють 12 офіційно зареєстрованих громад багаїстів.

10.6. НЕОЯЗИЧНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Починаючи з середини XX ст. були зроблені спроби відрод­ження української давньої релігії, але зрозуміло, що в іншому вигляді, ніж вона існувала в дохристиянські часи. 1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неоязичницьку течію «Рідна Віра». Він розумів Бога як багатовимірну сутність, що постає у вигляді багатьох богів з різними іменами. Після смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували його дослідження з язичництва — праці «Віра Предків Наших». На сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, що виник­ли на основі «Рідної Віри». Рідновірівці мають власне вчення «Волховик», молитовник «Правослов» і обрядовий календар «Коло Свароже».

Інший неоязичницький культ— Рідна Українська Національ­на Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко після Другої світо­вої війни на еміграції в Америці.

У 1994 р. на Вінниччині виникає ще одна течія українського неоязичництва — «Собор Рідної Віри»; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її повністю осягнути і відроди­ти. Собор узяв собі за мету з'єднати воєдино їхнє вчення. Вірні Собору Рідної Віри вважають, що Поділля — це особлива тери­торія, тому що саме тут збереглось багато пам'яток дохристи­янської культури. Серед усіх неоязичницьких культів «Собор Рідної Віри» відрізняється толерантністю до інших течій рідно-вірства.

Різні форми неоязичництва в Україні популярні в колах на­самперед, ітелігенції: перейнята від кінця 80-х pp. XX ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх язичницьких вірувань необхідною його умовою. Через те нео-язичництво здобуло певну підтримку, зокрема серед деяких лідерів ідеї національної Православної Церкви.

Найбільшою за кількістю послідовників в Україні є РУН Ві­ра. Засновник цієї релігії, як вже згадувалося, Лев Силенко, який проголосив Себе Учителем і Пророком, утіленням вічного Духу Оріяни-Скитії-Русі-України.

Лев Силенко народився 27 вересня 1930(?) р. в селі Богоявленському біля Олександрії. Вчився в Кременчуцькому бібліо­течному технікумі. Писав вірші, друкувався в газеті «Соціалістич­на Полтавщина». Був у Харкові на практиці в бібліотеці ім. В.Короленка. До Кременчука не повернувся до Кременчука, поїхав до Києва, поневірявся на вокзалі, потім їздив на Донбас (ЗУГ-РЕС, Харцизьк), знов повернувся до Києва. 1940 р. поїхав на за­робітки до Москви, працював на будові Теплоенергоцентралі. Мобілізований до армії, проходив навчання в Чугуєві, служив писарем. Восени 1941 р. потрапив у полон, утримувався в таборі під Гомелем. Утік, на початку жовтня 1942 р. прийшов до Киє­ва, звідти вирушив до рідного села. Потім знову потрапив до Киє­ва, звідти пішов на захід, опинився в таборі для переміщених осіб, в американській зоні окупації. Навчався в проф. Дмитра Чижевського в Гейдельберзькому університеті. Познайомився з В.Шаяном, захопленим індуїзмом і містичним вченням Блаватської. Видавав журнал «Нове лицарство» накладом 300 прим. Проповідував віру в Дажбога.

1953р. прибув до Канади. Жив у різних містах, з 1966 р. — у Вінніпезі. 1964р. вважається офіційним початком проповідуван­ня РУН Віри. З 1964 р. Силенко видавав часопис «Рідна Віра» на­кладом 950 примірників. З 1966 р. починає називатися Учителем.

У десяти номерах «Рідної Віри» з 1964р. вміщує 396 сторінок матеріалів для «Мага Віри». «Мага» — у санскриті «могутній», «могуття». Корінь знаходить в українських словах «мужність», «муж», «перемога». Вивчає індуїзм, зороастризм, буддизм. Ствер­джує, що Будда й Заратуштра були скіфами, їхні предки походи­ли з берегів Дніпра.

З грудня 1966р. в Чікаго оформив першу громаду РУН Віри, яка отримала від американського уряду статус релігійної. Скла­далася з 53 родин, які відійшли від Греко-Католицької та Пра­вославної Церков.

1969 р. у Вінніпезі Лев Силенко видав книжку «Мага Віра (Гість з Храму Предків)» накладом 3000 примірників

У 1970 р. прихильники РУН Віри вперше складали присягу зі словами: «відходжу від світоглядного і релігійного чужовір'я і приходжу до Рідної Української Національної Віри, утвердже­ної в науці Учителя Лева Силенка. З вірою в Дажбога, який є субстанцією фізичного і метафізичного починання народу Ук­раїнського, я кланяюся Рідному стягові і цілую землю Предків моїх». На столі лежав синьо-жовтий прапор, стояла чаша з во­дою з Дніпра, у мідному посуді була земля з Трипілля. Посере­дині стояв тризуб (Трисуття, Знамено Дажбоже), біля якого го­ріла свіча.

28 вересня 1974 р. вперше здійснено обряд висвячення — благословення першим проповідникам-рунтатам. 30 липня 1978 р. освячено землю під побудову Соборного Храму Святині Ма­тері України в Оріяні. Будівництво триває.

1979 р. вийшла друком «Мага Віра» обсягом 1427 сторінок, а 1987р. вийшов Катехизис РУН Віри «Навчання. Пісня. Молитви».

1989 р. В Україну починає переправлятися «Мага Віра». 1990 р. починають з'являтися статті про Силенкову віру в Дажбога. Зібрання сповідників РУН Віри влаштовуються в будинку Спілки письменників України в Києві, в редакції журналу «Україна», в приміщеннях музеїв.

У вересні 1991 р. було зареєстровано статут громади в Києві. Протягом наступних двох років утворюються громади РУНВіри в Україні: в Полтаві, Харкові, Вінниці, Одесі, Дніпропетровсь­ку. 16— 17травня 1992р. відбувся установчий з'їзд громад вірних РУНВіри в Києві. 1995 р. в Україні почали виходити часописи «Рідна Віра», «Світло Оріяни».

РУН Віра підкреслює свій монотеїстичний характер. Дажбог — свідомість світу, самоволодіюча всевишня сила, безмежність, вічність, воля, яка все облагороджує, дія, яка в людині творить бажання жити, бажання бачити себе в діях своїх, бажання пра­цювати, учитися, самостверджуватися і бажання вмерти в обо­роні життя, в обороні племені свого. Зображення Дажбога немає (див. текст 10.2).

Сім законів правильного життя:

1. Правильне мислення: а) воля; б) мета; в) відвага.

2. Правильне бажання: а) любов; б) справедливість; в) по­слідовність.

3. Правильне виконання: а) відповідальність; б) точність; в) дисципліна.

4. Правильне ставлення до себе й оточення: 1) повноцінне «Я»; б) незалежне «Я»; в) небайдуже «Я»; г) узгоджене «Я».

5. Правильне харчування: а) якісна пожива; б) національне вариво; г) обрядність.

6. Правильна любов: а) ненависть і ощадність; б) співпере­живання; в) духовна краса і вірність.

7. Правильна віра: а) природне народження; б) блаженне розуміння; в) правильне призначення.

Заповіді:

1 .Розумій і люби Бога по-рідному.

2.Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога.

3.Самовдосканалюй розум, душу і тіло.

4. Вір у себе.

5.Люби родичів своїх.

6. Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри.

7. Шануй духовність предків своїх.

8. Шануй свята Рідної Віри.

9.Несамозабувайся на чужині.

10. Не обмовляй.

11. Живи для добра Вітчизни.

12. Будь правдивим свідком.

13. Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі.

14. Не люби ворогів народу твого. Не будь рабом. :

15. Не залишай у біді приятеля твого.

16. Не зневірюйся.

17. Люби дітей свого і чужого народу. Впроваджуються нові молитви. «Дажбоже, ти святий дух на­роду мого», «Дажбоже мій, єдиний ти, як білий світ єдиний — життя тобі присвячую своє, щоб багатів і здраствував мій рід. Єдиний ти, як рідна мати єдина — люблю тебе, щоб кращала й багатішала любов. Єдиний ти, як рідна Вітчизна єдина — освячуюсь тобою, щоб всюди і завжди бути собою. Слава тобі, Дажбоже мій!».

Тризуб фігурує як центральний символ ритуалу РУНВіри — «Трисуття». Стверджується, що Трисуття, починаючи з епохи Трипілля, символізувало три основи життя: Нав (Дух), Яв (Ма­терія) і Прав (Правила Духовного і Матеріального Життя). Емб­лема РУНВіри — Трисуття у Сонці, винайдена Силенком.

Духівництво: рунтата, пізніше — рунмами. Одяг рунтата: чорний, синій або білий костюм, під костюмом світло-синя або біла сорочка зі стоячим коміром. На комірі сорочки і на рукавах вишито мізинські меандри. На комір піджака накладаються свядана (від санскр. «свя» і «дяна», священнодіяння), золотисто-блакитні стрічки, вузькі і довгі. На свядані ліворуч і праворуч нашиті вузенькі червоно-чорні смужки. На грудях на ланцюжку в обрамленні сонячного проміння висить тризуб (Трисуття).

Пізніше впроваджено посаду рунмами. Вона одягається в синій, чорний або білий костюм (жакет і спідницю), блузку світло-синю або білу зі стоячим, вишитим меандрами комірцем. Рунтат і рунмам благословляє сам Силенко. При благосло­венні Силенко торкається пучкою води з Дніпра, землі з Трипі­лля й чола посвячуваного. Складається присяга.

Влаштовуються семінари для рунтат для засвоєння обрядів освячення дитини, вінчання молодих, поховання спочилого.

На знак зречення християнства посвячувані в РУНВіру змінюють імена на питомо слов'янські: Миролюб, Святослав, Ярослав, Богдан, Києслав, Світомир, Любомира, Богдана, Ка­лина, Світослава, Лель, Лада, Зореслава, Оріянка, Лілія.

Юнаків посвячують у косаки. Силенко стверджує, що слово «косак» походить від «коса». Нібито в давнину українського юнака стригли, лишаючи чуб (косу) як символ відваги, благо­родства. І тільки значно пізніше поширилося хибне пояснення слова козак (власне, «казак») як похідного від татарського «ка­зак» — розбійник.

Силенко створив також особливі обряди освячення дити­ни, вінчання молодих, поховання спочилого.

Літочислення подається на основі мізинської культури. Мізинська культура (від с. Мізин Чернігівської обл.) самобутньо постала й оформилася на берегах річок України близько 15 000 років то му. Дослідники виявили залишки помешкань, близь­ко 10 000 різних виробів, унікальні витвори мистецтва, зокрема найдавніший меандровий (геометричний) орнамент — свасти­ки, викарбувані на камені, кістках. Санскритське «свастика», «свастя», за Силенком, відповідає українському «щастя». Від мізинської культури Силенко виводить початок українства. 1 березня 1996 р. він оголосив початком нового 10996 Дажбожого року.

Культ вождя у всі часи творив у державі порядок, мобілізу­вав народ в ім'я утвердження держави. Запорожці зазнали по­разки, бо не спромоглися створити культу вождя, поклонялися іноземним іконам. Індія має провідну касту, еліту, й тому душею індійського народу не можуть легко заволодіти релігійні іноземні душолови. День народження Силенка — 27 вересня — святкується як «День Мага Віри». Культ провідника визнається необхід­ним для міцної організації.

Коріння народів білої раси оформилося над берегами Дніпра, в Оріяні-Україні. Перворай на землі був на території України. Звідси 6000 років тому виходили роди й племена на долини Тигру, Євфрату, Інду і Гангу, Тибру і Рейну, узбережжя Егейського моря, Пелопонес і Крит, на узгір'я Скандинавії. Трипільці «запалили Перші вогнища культури і цивілізації індоє­вропейських народів». Оріяна (Скитія-Антія-Русь) давніша за цивілізації Юдеї, Греції, Риму. Скіфів і їхніх попередників гіттісів називали «косаками», бо вони мали косу на поголеній голові.

Трипільці прийшли до Месопотамії, принесли туди культу­ру землеробства. Шумери — це і є трипільці. Пророки Єзекіїл та Езра 2500 — 2450 років тому уклали П'ятикнижжя Мойсееве, використовуючи легенди трипільців-шумерів про Всесвітній потоп та заповіді шумерського законодавця Ур Намму. До Індії трипільці принесли усні «Веди», складені 5 — 6 тис. років тому в Україні. Старі грецькі мудреці були учнями скіфа Заратустри.

Ісуса Христа засновник РУН Віри вважає історичною осо­бою, рабином, вихованим в ортодоксальному іудаїзмі, якого 325 р. оголошено Богом у Нікеї з політичних мотивів, щоб імпера­тор Константин був помазаний на престол не помазаником (Христом), а Богом. Православні ритуали запозичені з храмів Зевса, Діонісія. Католицькі — з храмів Юпітера, Марса. «Загниваюча Римська імперія, рятуючи свої шкурні інтереси, прий­няла семітську релігію 1700 літ тому, щоб скріпити своє рабов­ласницьке панування. І цим вона стримала розвиток Європейсь­кого духовного генія, загнала Його на вогнища священних інквізицій, у тьму Середньовіччя. Народи Європи, пригноблені духом неєвропейської релігії, не могли Людству дати свого Буд­ду, Заратустру... Князь Володимир зрадив віру свого батька (Свя­тослава, у рідному Київ-граді став на коліна перед зайдою — грецьким архієреєм і започаткував на Київській Русі багатоговікове рабство. Минуло 1000 літ. І прийшов до народу Господом посланий рідний Пророк. І сповістив, що Європа не має євро­пейської Духовності. Аллах і Саваоф є зайшлими в Європі Бога­ми».

Громади (станиці) РУНВіри є в Америці, Канаді, Англії та інших країнах, де проживають українці. Центр РУНВіри - со­бор святої матері України — розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США). В Україні діє понад 30 громад рунвірівців, загальну координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади «Дажбог» Б. Островський. У м. Запоріжжі, де діє один із найбільших осередків рунвірівців, виходить журнал «Світло Оріяни».



10.7 САТАНИНСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сатанізм — мабуть, найдивніший напрямок у сучасних не­традиційних релігіях. Звичайно сатанізм розглядається як покло­ніння злу, як релігія, заснована на принципах, протилежних хри­стиянству. Насправді організаційно весь спектр тих, хто вшано­вує темні сили настільки строкатий, що дослідники намагаються дати їм певну класифікацію:

• окремі нечисленні сімейні групи адептів сатани («чорні сатаністи»);

• сатаністські групи;

• групи демонопоклонників;

• ряд окремо практикуючих чаклунів і відьом;

• деякі течії шаманізму;

• деякі таємні суспільства;

• окультні групи.

Ідейним натхненником сучасних сатаністів вважається ви­пускник Кембріджу, окультист і автор ряду «магічних» книг Алістер Кроулі(1875— 1947), який сам себе називав «Звіром Апока­ліпсиса». Алістер Кроулі добре знав східну містичну літературу, багато мандрував по світу. Підсумком його теоретичних пошуків стали класичні для сатаністів книги «Теорія і практика магії», «Книга Зокана», «Видіння і голос». Кроулі активно займався втіленням своїх ідей у життя. Саме йому належить розробка ба­гатьох сатаністських обрядів, що стали тепер уже звичними, ви­користання в культах сильнодіючих наркотиків, організація кількох «орденів» - прообразів сатаністських груп і сект.

Початок масовому руху сатаністів поклала «Церква сатани». Вона була заснована в 1964 р. Ентоні Шандором Ла Веєм (помер 1997 p.), який спочатку був артистом цирку, органістом у нічно­му клубі і фотографом санфранциського департаменту поліції. «Церква сатани» і на сьогодні є найвідомішою з усіх сатаністсь­ких організацій і налічує тільки в США кілька тисяч адептів. Цікаво, що «Церква сатани» пройшла в США процедуру офіц­ійної реєстрації, але в 1990 р. була позбавлена всіх податкових пільг, наданих релігійним об'єднанням. Зараз її штаб-квартира (так звана «Рада дев'яти») знаходиться в Сан-Франциско, а дру­гий керівний центр розташований у Манчестері.

Ла Вей відомий і як автор «Біблії Сатани» (або «Чорної біблії»), написаної ним у 1968 р. як повна протилежність хрис­тиянської Біблії і виданої 125-тисячним тиражем. У цій книзі він складно і систематизовано виклав основи віри в сатану.

Іншою книгою, якою користуються сатаністи найчастіше підліткового віку, є «Некрономікон», написаний «Божевільним Арабом» Абдулом Алхазредом.

У центрі сатанізму знаходиться поклоніння особистісному і могутньому дияволові. У сатанізмі все перевернено: диявол хри­стиянства стає богом сатаністів, християнські чесноти розгля­даються як пороки, а пороки — як чесноти. Життя розуміється як безперервна боротьба між силами світла і пітьми, причому сатаніст бореться на стороні пітьми, віруючи, що зрештою вона здобуде перемогу.

Основні ідеї сатанізму такі: 1) сатана сильніший від усіх; 2) кожен сам як такий - бог; 3) життя — це насильство; 4) необхід­но потурати і підкорятися своїм низинним інстинктам і потягам; 5) необхідно чинити врозріз з вимогами суспільних законів або хоча б бути індиферентним до них; 6) дійсна радість — по­мста своїм ворогам; 7) усе пов'язане з офіційними релігіями має по можливості опоганюватися.

Основа культу сатаністів — принесення жертви. Важливо для них не убивство як таке, а смертні страждання живої істоти. Вибір жертви простий. Це кожний з тих, хто вчинив із сатаністами, на їхній погляд, неправильно або серйозно порушив їхній спокій. Тим самим він немовби дав дозвіл на свої страждання й загибель. Замість справжньої жертви іноді може бути використаний її об­раз: лялька, фотографія, малюнок, письмовий або словесний опис. Образ знищується, наприклад, утиканням у нього голок або цвяхів, описом процесу знищення тощо. Втім, людські жерт­вопринесення, хоча й мають місце, надзвичайно рідкісні і прак­тикуються тільки найбільш затятими сатаністськими групами.

У переважній більшості сатаністи приносять у жертву будь-які інші живі істоти.

Ритуали здійснюють магістр, жриці й інші учасники. За вівтар звичайно править оголена жінка, яка тримає в руках чорні свічки. На її живіт ставиться чаша із сечею або кров'ю. Ритуальні приналежності: чорні й одна біла свічки, дзвони, меч, штучний фалос, гонг, пергаменти, кубок, перегорнутий християнський хрест, пентаграма. Під час своїх ритуалів сатаністи зодягаються в одяг чорного кольору, чорні ряси з ковпаками, що закривають обличчя, їхні прикраси виготовляються зі срібла.

Найвідоміший сатаністський ритуал — «чорна меса», що є пародією на християнську літургію. «Чорна меса» обов'язково правиться в ніч кожного повного місяця й по сатаністських свя­тах: Вальпургієва ніч (ніч на 1 травня); Хеллоуїн (ніч на 1 листо­пада); ніч Цвітіння папороті (ніч на 6 липня) та ін.

Звичайно чорна меса відправляється з півночі до 4 години, ранку. Служіння в серйозних сатаністських групах ведеться ла­тиною. На самому початку чорної меси читається «вхід» тривал­істю близько 40 хвилин, за яким йде вихваляння сатани.

Другий етап меси — жертвопринесення. У жертву призна­чається голуб, баран, кролик або півень. Убивають тварину од­ним ударом, після чого жертва віддається на «всепалення». Кров жертви наливають у чашу і п'ють як «причастя». Потім для до­сягнення більш тісного єднання духу адептів збирають по 2 мл крові від кожного з них. Кров розбавляють і п'ють також як «при­частя», а її залишками «освячуються» «священні пентаграми».

Після цього відбувається посвята нових членів, неофітів, що заявляють про своє зречення від християнства. Завершує весь ритуал сатаністський гімн — «Отче наш», що читається задом наперед.

В основному «союзи сатаністів» побудовані на засадах суво­рої ієрархії, що включає п'ять ступенів (учні, чаклунки, біси тощо). Усі члени союзу підлеглі раді, що має право призначення місцевих керівників сатаністів, причому вибір визначається зви­чайно багатством і суспільним становищем кандидатів на ці по­сади. Часто на верхні рівні вибирають жінок, оскільки серед са­таністів поширене повір'я, що жінка ближче до диявола.

Лідерів сатаністів преса неодноразово характеризувала як надзвичайно розпущених садистів і мазохістів. Регулярно в засо­бах масової інформації з'являються повідомлення про жорстокі злочини за участю адептів різного роду сатаністських культів. Ось кілька огидних прикладів таких злочинів, що одержали широкий суспільний резонанс: звіряче убивство Чарльзом Менсоном, ке­рівником ковена (підрозділу з 13 адептів) «Церкви сатани», у 1972 р. акторки Шарон Тейт і її друзів на дачі кінорежисера Романа Поланськи; ритуальне убивство в жовтні 1988 р. в Онтаріо 25-літнім сатаністом Брентфордом своєї 12-літньої сестри; ритуальне убив­ство 18квітня 1993 p., на Великдень, в Оптиній пустині (Калузька область) трьох православних ченців, убивця — сатаніст Микола Аверін — і не думав відмовлятися від скоєного.

Сатаністські культи особливо поширені в США і Західній Європі (Норвегія, Швеція та ін.), у Румунії. Світові центри сата­нізму зараз знаходяться в США й Англії. За даними журналу «Ньюсуїк», щонайменше 3 млн американців захоплені культом диявола.

Російська імперія, розвиваючи контакти із Західною Євро­пою, теж заразилася цією модою. Найвідомішим з російських сатаністів був Георгій Гюрджієв, якого прозвали «пророком Вельзевула». За допомогою самого монарха, Миколи II, Гюрджієв відкрив Інститут гармонійного розвитку людини спо­чатку в Петербурзі, а потім у Парижі. На оргіях, що нейтрально називалися «вечірні сесії», випивалося багато алкоголю, який Гюрджієв вважав «необхідним для роботи шлунка».

У 1910 р. у Петербурзі була відкрита сатанинська ложа «Лю­цифер», до складу якої ввійшли деякі російські інтелігенти, за­хоплені декадансом. Серед членів цієї ложі зустрічаємо імена найвідоміших письменників і поетів «Срібного віку» В'яч. Іва­нова, В. Брюсова, О. Блока, А. Білого.

У СРСР найбільш ранні сатанистські групи з'явилися на початку 70-х р. у Москві, Ленінграді й Одесі, але вони були не­численні. Поступово сатанізм поширився на всі великі міста колишнього СРСР. Великі сатаністські групи стали виникати в СРСР уже на початку 1980-х p.p. Свого роду мода на сатанізм у певних колах неформального молодіжного середовища з'явилася після початку перебудови. Кількість таких груп продовжує зро­стати й дон и ні.

До сатаністських культів, що діють у сьогоднішній Росії і країнах СНД, належать: «Російська церква сатани», «Чорний ангел», «Південний хрест», «Зелений орден», «Товариство сата­ни», «Чорне братство» та ін.

Діяльність багатьох цих організацій носить відверто деструк­тивний характер щодо суспільства. Досить красномовний акт вандалізму, вчинений сатаністами на центральному міському цвинтарі м. Вінниці в ніч на 1 листопада 1996 р. (на свято «Хеллоуїн»), коли було зруйновано 40 надгробних пам'ятників, при­чому нарузі піддалися тільки ті могили, на яких стояли хрести. У січні 1997 р. органами внутрішніх справ Вінниці за підозрою в здійсненні цього злочину були затримані четверо учнів ПТУ, які заявили, що є сатаністами й у такий спосіб відзначали своє го­ловне свято.

Дуже коротко розповімо про деякі з діючих на сьогодні на вітчизняному ґрунті сатаністских організаціях.

«Російська церква сатани» засновує свою діяльність на книзі Ентоні Ла Вея «Чорна біблія». У культовій практиці використо­вується й інша його книга — «Книга сатаністських ритуалів», її послідовники проводять численні платні ритуали, роблять усі­лякі послуги по навроченню порчі тощо. Наразі «Російська церк­ва сатани» планує одержання державної реєстрації як релігійна організація.

«Південний хрест» (інша назва «Московська Церква сата­ни»), її «храм» розташований у промисловій зоні Медведково, є й база в Підмосков'ї. Відзначалися й інші місця зборів членів організації: поблизу Великого театру, на площі Луб'янка, на квартирах керівників або активістів. Як місця зустрічі викорис­товувалися навіть кілька кав'ярень.

Ритуальні обряди членів «Південного хреста» відбуваються на цвинтарях Москви і Підмосков'я, у підвалах або на горищах житлових будинків, у будинках, поставлених на капремонт, у підмосковних лісах.

«Південний хрест» поширює власну підпільну газету. Відзна­чаються зв'язки «Південного хреста» з подібними організація­ми Росії, України, Білорусі та ін. У сатаністському середовищі ця організація має значний авторитет.

«Чорний ангел» — один із найбільших сатаністських культів у Росії, утворений ще в середині 70-х pp. Члени «Чорного анге­ла» поділяються на дві категорії: учні (бидло) і «слуги», що без­посередньо служать чорні меси, відають справами організації тощо. З цих слуг, яких називають також жрецями, вибирається верховний жрець або, точніше, жриця. Верховна жриця (жінка 25—30 років) призначає собі з числа слуг заміну, керує структу­рою секти, освячує в жерці, відправляє чорні меси.

«Товариство сатани» виникло близько 1989 р. у Москві і є одним із найчисленніших сатаністських угруповань, підтримує контакти із сатаністськими групами Росії й інших країн. Віров­чення створене головним жрецем культу, що скомпілював фраг­менти «Сатанинської біблії» Ла Вея, окультної літератури і до­робки різних відомих сатаністів і доповнив все це своїми роз­робками.

Члени «Товариства сатани» вважають, що поклоніння сатані (санатон) означає поклоніння безмежному розумові, що поряд з використанням різного роду окультних практик («таємниці спалених відкриттів») допоможе захистити себе і отримати якісь недоступні простим людям здатності і можливості.

Основна частина адептів — люди творчих професій, студен­ти й учні, вік — від 17 до 40 років.

«Зелений орден» проповідує расизм, вимагає захисту чистої крові, оскільки вона визначає свідомість людини, «а хромосоми арійця відрізняються від хромосом банту». Емблемою ордена є корона, молот і зображення козла. На церемоніях, що проводять­ся навколо білого круглого столу, члени організації носять білий одяг з зеленим хрестом на плечах. «Зелений орден» практикує сеанси приниження і бичування своїх адептів для того, щоб вони «перевершили власні межі». Помічено зв'язки «Зеленого орде­на» з американським «Народним храмом». Однойменний орден існував у нацистській Німеччині з відділенням у Японії.

Виникає запитання: чим пояснюється лавиноподібне підне­сення сатанізму в другій половині XX ст., чим залучає людей по­клоніння злу? Якщо узагальнити відомі дані про соціальний склад шанувальників диявола, вийде наступна картина.

По-перше, сатанізм найбільшою мірою поширений у моло­діжному середовищі. Молоді люди і підлітки тільки роблять перші кроки в складному і багатогранному світі, ще не сформу­вали основні життєві орієнтири, не звикли до того, що власні бажання і потреби завжди потрібно співвідносити з власними можливостями й інтересами оточення. Такому контингенту са­танізм з його філософією вседозволеності і таємничістю культу здається досить привабливим і захоплюючим проведенням часу. Другу велику групу послідовників сатанізму утворюють люд и творчих професій, як правило, у самому плідному віці — до 40 років. За складом характеру й родом діяльності таким людям, як правило, просто тісно в рамках численних умовностей, з яких складається наша культура, і вони активно шукають альтерна­тивні способи буття. Серед них можуть зустрічатися як невиз­нані генії, що щиро ненавидять суспільство, яке не піднесло їх на п'єдестал слави, так і всім відомі представники творчої еліти, що увірували у свою винятковість.

Утім, на наш погляд, силу і вплив сатанізму не слід пере­більшувати. Ми маємо на увазі те, що справжні, «ідейні» сатаністи, готові культивувати зло і словом, і ділом, нечисленні. Для переважної більшості прихильників цього нетрадиційного на­прямку, воно — лише захоплюючий спосіб проведення дозвілля або короткочасний періоду переломні моменти їхнього життя. Однак сказане не означає, що сучасне суспільство повинне байдуже ставитися до сатаністського буму. Тотальними заборо­нами і переслідуваннями можна домогтися хіба що короткочас­ного ефекту, але ніяк не кінцевого результату. Тому проблема полягає не в тому, щоб спробувати остаточно викорінити са­танізм, а втому, щоб вести з ним постійну і безкомпромісну бо­ротьбу.


1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка