Релігієзнавство



Сторінка22/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   47

8.5. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ.
ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ


Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація в християнстві. Досить часто дослідни­ки називають її «неінституціалізованою», тобто такою, де відсутні єдиний центр, виділення духівництва в окремий прошарок, єдині для усіх віруючих релігійні постанови на зразок рішень Вселенсь­ких соборів або папських енциклік у християнстві.

Наділі розходження між християнською і мусульманською релігійною організаціями є більш принциповим. Християнська віра будується на принципі особистого зв'язку між людиною і Богом, Церква ж виступає своєрідним посередником між ними. Для мусульман їхня релігійна громада є єдиним колективом, духовні зв'язки між членами якої не менш міцні, ніж колись кревно-родинні відносини.

Як і в буддизмі, основу релігійної організації мусульман скла­дає громада віруючих — умма, не тільки духовним, а й політичним керівником якої є імам. Однак незалежно від географічної розбіжності між різними ісламськими громадами, їхні члени по­винні вважати себе, за метафоричним порівнянням Пророка в одному з хадисів, єдиним цілим, частини якого зміцнюють один одного подібно пальцям зчеплених рук. Стосунки між ними по­винні базуватися на основі братерства: якщо мусульманин зуст­ріне мусульманина, повчав Пророк, він повинний вітати його; якщо мусульманин запросить іншого мусульманина до себе — треба обов'язково прийняти запрошення; якщо мусульманин просить в іншого мусульманина поради — слід дати йому добру пораду; якщо один мусульманин занедужає, інший зобов'язаний відвідати його; якщо один мусульманин умре, іншому належить супроводити його в останню путь[Сунна пророка Мухаммеда // Наука и религия. — 1998. — № 8. — С. 37]. У межах ісламської громади допускається соціальна і майнова нерівність (2:254), однак досить помірна (4:134). На ранніх етапах свого розвитку іслам визнавав інститут рабства, але наполягав на гуманному ставленні до рабів, рекомендував по можливості відпускати їх на волю (90:13). Син мусульманина і рабині ставав вільним, на що не завжди погоджу­валося законодавство інших країн.

У Корані підкреслюється, що Бог створи в людей парами (7:189, 30:20,39:8 і ін.), чоловіку і жінці однаково гарантується потойбічна віддяка (9:72—73, 16:99, 40:43). У той же час чоловік вважається в ісламі вищим за жінку «за ступенем свого достоїнства» (2:228),тому юридичні і майнові права останньої обмежені: при розподілі спад­коємного майна чоловік одержує частину, що дорівнює часткам двох жінок (4:175), у суді свідчення двох жінок заміняють свідчен­ня одного чоловіка (2:282), грошовий штраф за убивство жінки в два рази менший, ніж за вбивство чоловіка. Разом з тим жінка має певну економічну самостійність, вправі володіти майном, отрима­ним як до шлюбу, так і накопиченим у шлюбі, у тому числі внаслі­док підприємницької діяльності. Таким чином, хоча становище жінки в ісламі, можливо, й не відповідає стандартам західної еман­сипації, проте воно помітно поліпшилося порівняно з становищем жінки в доісламському суспільстві.

Коран визнає право на існування як конфесіональних меншо­стей євреїв і християн за умови сплати ними особливого податку і визнання свого підлеглого становища щодо мусульман (9:29).

Релігійним центром, місцем проведення культових заходів є мечеть (араб, масджид). Забезпечення проведення обрядів ле­жить на муедзинах і проповідниках — хатібах. При головних ре­гіональних культових будинках існує цілий розгалужений штат служителів. Важливою офіційною особою в мусульман є муфтій. Так називається знавець шаріату, що має право давати роз'яс­нення його основним положенням і приймати обов'язкові рішення із спірних питань. Зараз у кожній ісламській країні є верховний муфтій, який здійснює релігійний контроль над дія­ми уряду. У країнах СНД так прийнято називати глав мусуль­манських громад у межах великих територій.

Класична мечеть — це будинок з куполоподібною по­крівлею, що спирається на колони. Поруч з мечеттю розташо­вані високі вежі — мінарети, з висоти яких 5 разів на день зву­чить ритуальний заклик до молитви. Усередині мечеті — зал з колонадою і балконом. У тій стіні мечеті, що звернена до свя­щенного міста Мекка, знаходиться особлива ніша (міхраб), де зберігаються Коран і релігійні книги. Праворуч від ніші — ка­федра (мінбар), з якої промовляються проповіді. Як правило, мечеті прикрашаються різьбленням по каменю або дереву, мо­заїчною інкрустацією або орнаментальним розписом з єдино дозволеними рослинними мотивами.



План мечеті в Дамаску:

1 — мінарети; 2 — міхраб; 3 — мінбар; 4 вісь кибли;
5 — молитовний зал; 6 — двір з фонтанами для омовіння

Якщо для християн храм є своєрідною «священною зоною» мирського простору, вступаючи в яку віруючий немов виходить за межі буденного життя і занурюється у світ релігійних образів, символів, речей і дій, то в ісламі мечеть із самого початку була не тільки місцем для богослужіння. За невеликими винятками двері мечетей (особливо міських) відкриті і вдень, і вночі, щоб надати притулок жебракам, мандрівникам і прочанам. У проміжках між богослужіннями мечеті теж рідко пустують. Для громади вірую­чих мечеть служить місцем народних зборів, відправлення пра­восуддя, у ній ведеться збір милостині й пожертвувань. У мече­тях полюбляють збиратися вчені, літератори, філософи. Непода­лік від мечеті завжди розташовано безліч крамниць і закусочних. Отже, не буде перебільшенням сказати, що для більшості мусуль­ман мечеть — це свого роду другий будинок.

При мечетях створюються школи — мектебе, у яких викла­дають мулли (араб, маула), що є в ісламі одночасно і служителя­ми культу, і наставниками дітей. У цьому немає нічого дивного, якщо врахувати, що і для першого, і для другого потрібне знан­ня Корану. При великих мечетях існують аналоги православних духовних академій — медресе, де улеми готують майбутніх свя­щеннослужителів, богословів і правників. Така система освіти в країнах ісламу склалася ще в середньовіччя. У мектебе дітей на­вчали, головним чином, тих віршів з Корану, які були необхідні для виконання релігійних обрядів. Разом з тим діти одержували елементарні навички читання, писання і рахування. Курс на­вчання в медресе містив у собі такі дисципліни, як граматику, логіку, риторику, правознавство й філософію. Однак богосло­в'ю, вивченню й трактуванню Корана, хадисів про життя Мухаммада, шаріатського права приділялося 75 % усього навчаль­ного часу.

В ісламі, на відміну від інших світових релігій, немає чітко­го розподілу на мирян і духівництво, не існує також і інституту чернецтва, навіть проповідь індивідуального або колективного аскетизму, як уже відзначалося вище, не вітається. Усе це прямо випливає з загальної помірності позиції ісламу щодо співвідно­шення між земним і небесним: «Кращий з вас не той, хто заради небесного зневажає земним, і не той, хто чинить навпаки, — підкреслював Пророк Мухаммад, — кращий з вас той, хто бере від oбox».

Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм (араб, суф — вовна, суфій — людина, одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Бо­гові. На початковому етапі розвитку суфізму це виявлялося в посиленні вимог щодо обрядово-культової складової ісламу: збільшення кількості молитов, дотримання додаткових постів і суворих обітниць стримування від надмірностей в їжі, питті, одязі, — мовляв, задовольняйся тим, що послав тобі Аллах. Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнсько­го чернецтва. По усьому ісламському світі братства суфіїв побу­дували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв — дервішів (перс, бідняк), що служили разом з тим і школами, і місцями зу­стрічей і диспутів між суфіями, і приміщеннями для проведення особливих суфійських обрядів. З часом у суфізмі склалася й містична традиція, була розроблена власна мова, у якій загаль­новідомі слова наповнювалися зовсім іншим змістом, були ви­роблені особливі обряди і вправи, що сторонньому спостерігачу нагадували танець. Виконання цих вправ у поєднанні з багато­разовим повторенням молитовних формул, спеціально підібра­ним музичним супроводом, уживанням тонізуючих напоїв, на думку суфіїв, повинне було привести до зречення від земного світу і наближенню до божественної реальності.

Окрім суфізму, в ісламі існують й інші течії. «Яблуком розб­рату» для них є суперечка про принципи співіснування релігій­ної і світської влади. Пророк, якого обрав безпосередньо Аллах, помер. Його спадкоємці — халіфи — повинні були піклуватися про те, щоб люди жили відповідно до Корану і Суни. Із самого початку серед мусульман розпалювалися жорстокі суперечки про те, хто ж здатний очолити мусульманську громаду. Так виникли дві основні течії в ісламі — сунізм та шиїзм. Зрозуміло, що на тій стадії культурного розвитку арабів, на якій з'явився іслам, у ньо­му просто не могло бути «неземних» приводів для внутріконфесійних чвар. Це християнство, за плечима якого стояв синтез ти­сячолітніх античної та близькосхідної культурних традицій, мог­ло дозволити собі догматичні суперечки, наприклад, про «подібносутність» (грецьк. гомоусія) або «єдиносутність» (грецьк. гомоюсія) Бога-Отця і Бога-Сина.

Послідовники шиїзму (араб, аш-шиа — прихильники) вва­жали, що главою мусульман — імамом — може стати тільки кревний родич Мухаммада, тому що саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. На думку шиїтів, таким був Алі ібн Абу Таліб—двоюрідний брат Пророка, який узяв шлюб з його дочкою Фатимою, четвертий «правед­ний» халіф (656—661). Імам Алі й дотепер користується в сере­довищі шиїтів винятковою славою і вшануванням. Шиїти дода­ють до Корану особливу суру — «Два світила» (Пророк Мухаммад і імам Алі), а до основного положення символу віри «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланник Алла­ха» — слова «1 його товариш Алі». Існує і специфічне тлумачен­ня Корану, де з'ясовується божественність Алі. Одна з течій шиїтів доходить до безпосереднього обожнювання свого імама.

Після загибелі Алі від руки вбивці шиїти вважали, що влада повинна перейти до онуків Пророка — Хасана й Хусейна. Але доля нових імамів виявилася такою ж трагічною — вони загину­ли у боротьбі за владу.

Цих три перших імами поклали початок династії шиїтських імамів. Хоча вони не мали реальної політичної влади, проте вва­жалися духовними лідерами шиїтськой громади в різних краї­нах. Імамат (верховна релігійна влада) переходив з покоління в покоління серед нащадків перших трьох імамів. Останнім, два­надцятим, імамом став у XII ст. нащадок Пророка також на ім'я Мухаммад. Раптово цей імам безвісти зник за таємничих обста­вин. Тоді і виникло вчення про «схованого імама», якого Аллах сховав до певного часу в недосяжному місці. Він може поверну­тися на землю в призначений час і відновити справедливість. Ніхто не знає, коли це відбудеться. Шиїти шанують схованого імама як свого єдиного главу, і всі шиїтські керівники, вищі ду­ховні наставники (наприклад, аятоли в Ірані) вважаються пред­ставниками «схованого імама».

У шиїтских імамах живе передана від Мухаммада «пророча душа». Імам Алі одержав пророчу душу від самого Аллаха, і тому шиїти не визнають Суну, а мають власні перекази (хабар, або ахбар), що включають у себе мудрі висловлювання імама Алі, свідчення про його життя, і вважають їх авторитетним джере­лом шиїтського віровчення.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії склада­ють меншість (менше j від загальної кількості мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраці, Лівані, Ємені, Бахрейні, Азербайджані.

Сунізм — це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їхніми уявленнями Суна — це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і духовної влади — халіфа-імама. Світсько­го і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади. Точніше кажучи, ніяких всенародних виборів в арабському світі ніколи не існувало, обрання завжди відбувалося у вузькому колі осіб, наближених до Пророка або його спадкоємців, а мусуль­манській громаді належало підтвердити факт, що здійснився. Але навіть таким «недемократичним» (на наш погляд, зрозуміло) способом людина могла стати халіфом не завдяки походженню, а завдяки власним здібностям. Не дивно, що історія арабського халіфату знає численні випадки, коли абсолютну владу захоп­лювали сини рабинь, а по кілька відсторонених від влади й зас­ліплених колишніх халіфів одночасно жебракували поблизу сто­личних мечетей.

Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують . Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосив­ши себе послідовниками «істинної віри», суніти розглядають всіх іновірців як «заблудлих». Сунізм поділяється на чотири релігій­но-правових школи (мазхаби) — ханіфіти, шафіїти, малікіти і ханбаліти. Всі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівноправними, і тому мусульмани можуть дотримуватися кож­ного з них.

У середовищі ханбалітів склався ваххабізм, що виник у се­редині XVIII ст. в Аравії на основі вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба, який проповідував суворе дотримання монотеїзму, відмову від поклоніння святим людям і місцям, очищення ісла­му від нововведень і повернення до початкової чистоти. По­слідовники цього «ісламського протестантизму» завжди відрізня­лися надмірним радикалізмом у визначенні засобів своєї бороть­би; свого часу вони спробували розтрощити Чорний Камінь Кааби як язичницький пережиток.

Іслам в Україні. Центром ісламу в Україні протягом усієї її історії залишався Крим. У 1242 р. татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди, де у XIV ст. поширився іслам як офіційна релігія. У XV ст. у зв'язку з розпа­дом Орди, в Криму виникло Кримське ханство, яке наприкінці століття підпало у васальну залежність від Османської імперії.

Мусульмани Криму належать до сунітського напрямку. У Кримському ханстві за моделлю багатьох ісламських країн відбу­лось зрощення світської державної та релігійної влади. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства стояв муфтій. Муфтієм мусульман Криму вважали самого хана. Окрім муфтія до складу духовенства входили інші особи — казі, імами, шейхи. Практично в усіх значних поселеннях діяли мечеті (їх налічува­лося понад l500 y XVIII ст.), початкові (мектебе), і середні (мед­ресе) навчальні заклади. Провідним авторитетом з питань му­сульманського права, головою улемів (богословів) був шейх-уль-іслам. В сучасній Євпаторії мешкали дервіші. Під впливом ідей і норм ісламу сформувалася національна культура кримськота­тарського народу, його побутові традиції, мова, спосіб життя, письменство, музика, архітектура.

На жаль, більша частина наступних 300 років історії Криму пройшла у безперервних війнах між Кримським ханством, ук­раїнським козацтвом, царською Росією, Річчю Посполитою та султанською Туреччиною. Однак напади кримських і ногайсь­ких татар на українські землі й героїчна протидія українського козацтва ніколи не набували характеру «священної війни». Го­ловна мета цих нападів була суто економічною — здобуття яко­мога більшої кількості полонених для наступного продажу на східних ринках. Татари не прагнули культурно або релігійне зак­ріпитись деінде північніше від місць свого проживання. Щоп­равда, частина українських невільників через зрозумілі обста­вини змушена була приймати іслам, й осідати на кримських і ту­рецьких землях. Деякі з них, наприклад, славнозвісна Роксолана (1505—1561) — дружина і політичний радник султана Сулеймана І — посідали дуже високе соціальне становище.

Наприкінці XVIII ст., після кількох війн з Кримом і Ос­манською імперією, Росія знищила Кримське ханство з його теократичною державною структурою, і приєднала його тери­торію до своїх земель. Російська імперська влада, в принципі, терпимо ставилась до ісламу. Вона змушена була це робити хоча б уже тому, що за кількістю своїх прихильників іслам становив другу після християнства релігію у державі. Однак із певних політичних міркувань, іслам і мусульмани Криму зазнавали систе­матичних утисків. За часи панування Російської імперії було зруйновано або перетворено на казарми понад як 900 мечетей. Із 1,5 тисячі початкових шкіл наприкінці XIX ст. залишалось 275. На весь Крим діяло тільки 23 медресе. У 1876 р. міністр внутрішніх справ остаточно заборонив видавати кримським та­тарам паспорти для здійснення хаджу. Це спричинило їхню ма­сову еміграцію до Туреччини та інших мусульманських країн. Вважається ,щоз1783до!917р.з Криму емігрувало майже 4 млн мусульманського населення. Унаслідок цього напередодні ре­волюції 1917 року татари становили лише 1/3 сільського і 1/10 міського населення Криму.

Окрім Криму, в XIX — на початку XX ст. мусульманські гро­мади з'явились у багатьох містах України. Значною мірою то були десятки тисяч економічних мігрантів з волзьких татар, залуче­них для роботи в швидко зростаючій важкій промисловості, а також політичні репатріанти з Кавказу, де кілька десятків років тривала жорстока війна за незалежність. Царський уряд дозво­ляв їм мати мечеті й молитовні будинки. Наприклад, 2 мечеті діяли у Луганську і Макіївці, молитовний будинок був у Києві. У 1910 р. у місті заклали фундамент мечеті, яку не встигли побу­дувати через початок Першої світової війни.

Комуністична влада у Радянській Україні поставилась до кримських мусульман ще з більшою підозрою як до націоналі­стичних елементів. Протягом 20-30-х років було закрито всі мечеті. Значну їх частину відразу зруйнували, іншу — облаштували під різні господарські потреби. У м. Бахчисарай кам'яну мечеть перетворили на хлібний склад, в Євпаторії — віддали під краєзнавчий музей. Увесь мусульманський актив було репресо­вано, розстріляно, вислано майже все мусульманське духовен­ство. Безжально була знищена мусульманська культура: ліквідо­вано самобутню писемність, заборонено до вжитку арабську гра­фіку, скасовано систему освіти. З усіх довідників, енциклопедій, підручників вилучався матеріал про мусульманську державу в Криму. В масовому порядку було знесені навіть цвинтарі, а над­гробки закладались у підмурки нових будинків. Апогею пере­слідування татар досягли у часи Другої світової війни, коли за звинувачення у співробітництві з фашистами у травні 1944 р. з Криму було виселено приблизно 200 тис татар, які ще залишались. Нині триває процес їх повернення до Криму, відродження мусульманських релігійних громад.

Поза Кримом на 1926 р. залишалось лише 4 зареєстровані громади із загальною чисельністю мусульман 200 чоловік. На початок 1941 р. вже не було жодної. Таке становище тривало аж до середини 80-х pp.

Значення ісламу і арабської цивілізації та їхні взаємини з християнською європейською цивілізацією завжди визначали­ся тією роллю, що відіграв Близький Схід у соціокультурній історії людства: він був свого роду культурним джерелом, де Захід знаходив ті культурні елементи, яких йому не вистачало. З цьо­го приводу можна згадати імена Ібн-Сіни (Авіценни) (XI ст.) і Омара Хайяма (1040—1123) і просто те, що ми користуємося арабськими цифрами.

Якщо процес культурного синтезу був ззовні непомітним, політичні взаємини між арабами і християнами завжди склада­лися непросто. Про це свідчать зіткнення двох світів у XI—XIII ст.ст. у часи Хрестових походів, наступ Османської імперії на Європу, що тривав до кінця XVI ст., і контрнаступ зміцнілого Заходу, що закінчився наприкінці XIX — початку XX ст. падін­ням Османської імперії, виникненням на її території багатьох європейських держав і європеїзованої Туреччини, конфлікт між підтримуваним Заходом Ізраїлем і арабським світом протягом усієї другої половини XX ст. При цьому Захід завжди ставився до арабського світу вороже, відчуваючи в його існуванні спочат­ку своєрідний виклик божественній упорядкованості світу, а потім серйозну перешкоду на шляху до світового панування.

Лише в 1965 р. на II Ватиканському соборі вперше за всю історію Католицька Церква офіційно декларувала свою терпи­му позицію щодо мусульманського віровчення: «Церква з пова­гою ставиться й до мусульман, що поклоняються єдиному Бо­гові, живому і сущому, милосердному і всемогутньому, творцеві неба і землі, що «говорив до людей»[ Nostra Aetate. Декларация оо отношении церкви к нехристианским ре­лигиям//Христиане и мусульмане: Проблемы диалога. — М., 2000. — С.5.]. У цій Декларації також указувалося на близькість, по суті, трьох «стовпів» ісламу до важ­ливих християнських обрядів — щодо Бога (молитва), щодо ближнього (милосердя), щодо власної природи людини (піст).

Високо були оцінені норми шаріату — як такі, що налаштову­ють людину на моральний спосіб життя. Розходження між хри­стиянами і мусульманами в Декларації вбачалося лише в тому, що мусульмани визнають Ісуса не Богом, а пророком. Деклара­ція закликала всіх «піддати забуттю минуле і щиро прагнути до взаєморозуміння, а також до того, щоб спільно захищати і зміцнювати заради всіх людей соціальну справедливість, мо­ральні цінності, мир і свободу»[ Nostra Aetate. Декларация об отношении церкви к нехристианским религиям // Христиане и мусульмане: Проблемы диалога. — М., 2000. — С. 5.].

Ще в ХІХ ст. найвідоміший мислитель Заходу Г.В.Ф. Гегель стверджував, що «іслам уже давно зійшов із всесвітньо-історич­ної арени і знову повернувся до східного спокою і нерухомості»[ Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. — СПб., 2000. — С. 377]. Замість цього ісламський світ, спираючись на економічну базу, створену половиною світових запасів найбільш дешевої у видо­бутку нафти, переживає в наш час своєрідне «мусульманське відродження». Він об'єднався — таким центром є для мусуль­ман міжнародна урядова організація 50 ісламських країн — «Організація ісламської конференції» (1969), своєрідні ісламські об'єднані нації. У світі ісламу в останні десятиліття дедалі впли­вовішою стає фундаменталістська орієнтація, що пропагує по­вернення до справжніх ісламських цінностей часів Мухаммада і перших пророків. Поряд з нею існують традиціоналістська, що жадає залишити іслам таким, який він є, і модерністська, котра виступає за більш активне пристосування ісламу до реалій су­часного світу. Представники фундаменталізму виступають також з ідеями «панісламізму» — різкого посилення ролі ісламу в еко­номічному, політичному, духовному житті народів, що традиц­ійно входили в орбіту поширення ісламу, і розширення сфери впливу цієї релігії на інші народи і держави. Ідеї «панісламізму» одержали практичне втілення в діяльності численних мусуль­манських міжнародних організацій, у тому числі екстремістсь­ких.

КОРОТКІ ПІДСУМКИ

1. Іслам — наймолодша зі світових релігій. Він виникає в VII сіп. н. е на Аравійському півострові.



2. Іслам — релігія, що найбільш динамічно розвивається. Протягом XX cm. спостерігалося постійне зростання питомої ваги мусульман серед населення земної кулі.

3. Головна особливість Ісламу полягає в нерозривному зв'язку між релігійно-культовим і суспільно-політичним життям.

4. На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, що внесла невимірний внесок у скарбницю світової культури.

5. Засновник ісламу — Мухаммад (570—632) — один з найбільших релігійно-політичних діячів в історії людства.

6. Віровчення ісламу викладене у священній книзі Корані. Мусульмани вірять у те, що «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланник Аллаха».

7. Культова практика мусульман складається з обов'язкової щоденної п’ятикратної молитви, посту у священний місяць рамадан, сплати благодійного податку, паломництва у священне місто Мекку.

8. Основні напрямки в ісламі — сунізм і шиїзм — розходяться, головним чином, у питанні про те, кому повинна належати влада в мусуль­манській громаді.

ЗАПИТАННЯ:

1. Якою особливістю іслам відрізняється поміж інших світових релігій? 2. Назвіть основні положення віровчення ісламу. Яке його положення сприяє розвитку в наш час ісламського екстремізму?

3. Які п'ять стовпів ісламу Вам відомі? Який елемент — морально-етичний і віронавчальний чи культовий у ньому переважає і чому?

4. Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони благають Аллаха під час ритуальної молитви — намазу? 5. У хри­стиян — неділя, а що у мусульман? 6. Які напрями в ісламі вам відомі? Поясніть, чому головні розбіжності між цими напрямами не стосуються віронавчальних або обрядово-культових питань? 7. Чим різниться статус священних споруд в ісламі та християнстві? 8. У чому офіційно вбачає подібність та різницю між християнством та ісламом сучасна Католицька Церква? 9. Який вплив справив іслам на виникнення «ісламського світу», мусульманської цивілізації? У чому полягає значення цієї цивілізації для світової культури?



ЗАВДАННЯ

1. В багатьох країнах, де панує іслам, існує особливий календар, який веде облік часу з моменту таємного переїзду Мухаммада й мусульман з Меккидо Медини (Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим календарем зараз живуть ці країни. Для цього:

- відніміть від року, в якому ми живемо за європейським календарем, дату Хіджри;

- поділіть отримане число на 32;

- результат ділення додайте до кількості років, що минули з року Хіджри за європейським календарем.

2. Спробуйте порівняти релігійну організацію у відомих Вам світових релігіях за наступними критеріями:

а) ступінь централізації;

б) наявність особливого прошарку професійних служників культу та їхні й статус;

в) рівень впливу на інші сфери життя.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка