Релігієзнавство



Сторінка20/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   47

8.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ
ІСЛАМУ. КОРАН


Основні положення віровчення ісламу викладені у Свя­щенній книзі — Корані (араб. ал-Куран — читання, точніше, дек­ламація вголос підготовленого тексту, подібно до словосполучень «читати лекцію», «читати вірші», «читати нотацію»).

За мусульманським переказом, Коран зберігався на небесах біля престолу Аллаха, а його зміст було повідано засновнику ісла­му в його одкровеннях.

Насправді, позаяк зміст Корану мав виняткове релігійне і законодавче значення для мусульманської громади, його було укладено упродовж кількох десятиліть після смерті Пророка Мухаммада на основі його проповідей. Відомо дві основні ре­дакції Корану.

• Перша редакція була складена за часів одного з наступників Пророка - Омара (634-644). Протягом кількох років були зібрані і звірені записи, що робилися особистим секретарем Мухаммада (посланник Аллаха так і лишався все життя неписьменним) та іншими наближеними до Пророка особам й. Були записані також розповіді сучасників Мухаммада, тих, хто запам'ятав і зберіг у своїй пам'яті все побачене і почуте від Пророка.

• Друга, остаточна редакція була здійснена при халіфі (букв, заступник Пророка) Османі (644—656). Для цього були відібрані всі записи «одкровень Аллаха», що знаходилися в руках приватних осіб. Звіривши конфісковані тексти з першою редакцією Коране, прийнявши або спростувавши той або інший запис, укладачі Ко­рану знищили всі оригінали. Замість цього нова редакція тексту Корану, переписана в чотирьох примірниках, була розіслана в най­важливіші центри Халіфату — Мекку, Дамаск, Куфу і Басру. На­далі в текст вносилися в основному технічні виправлення.

Найдавніші списки Корану, що збереглися до нашого часу датуються VI І—VI11 ст.ст. Один з таких списків зберігається усе­редині мусульманської святині — Кааби.

Текст Корана написаний римованою прозою і складається з 114 сур (глав) і більш 6200 віршів — айатів, що дорівнює, для по­рівняння, приблизно 2/3 обсягу Нового Заповіту. За змістом Свя­щенна книга мусульман схожа на Священні Писання багатьох народів, крім віронавчальних настанов і культових розпоряджень, вона регламентує сімейні, майнові та інші відносини.

Разом з тим, має Коран і свої особливості. На відміну, ска­жімо, від Біблії, у ньому практично не помітно слідів наступної редакційно-літературної обробки. Сури за невеликим винятком розташовані не одна за одною, а за довжиною: довші — ближче до початку, коротші — ближче до кінця. Кожна сура неодмінно починається ритуальною фразою «Бісмаллах!» — «В ім'я всемилестивого, всемилосердного Бога». Для зручності користуван­ня текстом Корану кожна сура має власну назву — як правило, за найбільш значимим словом або фразою. Відкривається Ко­ран сурою «Фатіха» («Відкриваюча»), яка містить найкоротші формулювання основних ідей ісламу і складає основу мусуль­манської молитви:



Хвала Аллаху, що Володар світів,

Милостивий та милосердний тільки Він один...

Друга сура має 286 айатів, третя — 200 і т.д. Останні сури налічують усього по кілька айатів. Таке компонування Корану можна пояснити тим, що його укладачі не зважилися вносити в пророчі одкровення Корану порядок, що не походив би від са­мого Пророка. Сам Пророк, не маючи систематичної освіти, до кінця життя так і не подбав про це.

Хоча в сурах помітне прагнення не відхилятися від основної теми, вони містять багато суперечностей. Те саме повторюється багаторазово в різних сурах. Розпорядження і заборони чергу­ються з погрозами пекла й прославлянням могутності Аллаха — це й не дивно, адже відкривалися вони Пророку в різний час і за різних цілком конкретних обставин. У результаті подальшої тлу­мачної практики в Корані було виявлено 225 суперечностей у 40 сурах (приблизно 1/3 загального те кету). Деякі айати навіть вва­жаються офіційно скасованими, причому й обґрунтування інсти­туту «скасованих айатів» шукають знову ж таки у Корані (2:100). Це теж являє собою одну з найцікавіших особливостей Священ­ного Писання мусульман (див. текст 8.1).

Нарешті, мусульманські богослови вбачають перевагу Ко­рану в тому, що він написаний живою розмовною мовою — «мо­вою арабською, ясною» (26:195), тоді як священні тексти інших релігій використовували особливі літературні мови, наприклад, індуїсти — санскрит. Зрозуміла мова Корану заохочує простих мусульман здобувати освіту, щоб мати можливість звертатися до текстів своєї Священної книги і шукати в них відповіді як на мотиви своїх учинків, так і на принципові питання життя всього арабського суспільства.

Аналогом Священного Переказу в ісламі є Суна (араб, зви­чай, приклад). Суна — це збірка священних переказів (хадисів) прожиття, чудеса та повчання Пророка Мухаммада. Вона була в основному складена в IX ст. мусульманськими богословами. Дотепер не всі мусульмани визнають авторитет Суни, а ті, хто її вшановує, запевняють: якщо Суна може обійтися без Корану, то Коран не може обійтися без Суни.

В Корані чітко названі основні положення мусульмансько­го віровчення і перераховані п'ять «стовпів» культової практики ісламу (2:285; 4:135). З погляду ісламських богословів, мусуль­манином цілком може вважатися той, хто на ділі доводить свою покірність Творцеві, дотримуючись основних обрядово-культо­вих розпоряджень. Однак тільки людина, яка виконує всі п'ять «стовпів» культової практики ісламу через щиру віру в Аллаха, його посланників та ін., є справжнім віруючим. Цікаве підтвер­дження цьому знаходимо в Корані, що рекомендує новонаверненим мусульманам не запевняти, буцімто вони увірували, а ка­зати тільки: «Ми скорилися!» (49:14).

Помітний пріоритет релігійного культу легко пояснюєть­ся у світлі особливостей виникнення ісламу. Він формувався у не дуже розвинутому суспільстві (разом з тим, сприяючи швид­кому піднесенню цього суспільства у всіх сферах життя). Хіба можна було пояснити неосвіченому кочівнику складні бого­словські догмати, на зразок тонкощів співвідношень між усіма членами християнської Трійці? Звичайно, ні. Замість цього можна було переконати його, що «немає ніякого Бога, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланець Аллаха», і примусити за відповідним сигналом кілька разів на день робити цьому Бо­гові ритуальні поклоніння і коритися його представникові на землі.

Віровчення ісламу ґрунтується на наступних основних поло­женнях:

1. Віра в Аллаха, доведена до логічно завершеного монотеїзму. Тут немає Ягве — нехай вищого та єдиного, але упередженого щодо неіудеїв Бога. Немає християнської Трійці —троїчної єдності Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Святого Духа. Тут існує тільки один Аллах (араб. ал-Ілах — божество) — Бог єдиний, вічний, мудрий і всемо­гутній, всемилостивий. Аллах — і Творець усього сущого, і верхов­ний суддя, чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі (57:1 — 6,112:1—4таін.). Недарма всі пророки, за всіх часів і у всіх народів, що довели свою богообраність численними дивами, указують му­сульмани, закликали людей саме до єдинобожжя. Аллах не мате­ріальний, нічого не вимагає: «Не бере його ні сон, ні дрімота» (2:256), хоча має певні ознаки особистості: зір, слух, голос, руки; за такою подобою створив він і людину.

Взагалі Аллах має 99 імен, або епітетів, під якими його зна­ють люди, і одне справжнє, відоме тільки пророкам: «Розмірко­вуй про властивості й дари Творця, а про самого Творця не міркуй, тому що сильніше всього збивається зі шляху той, хто шукає шлях там, де його немає», — повчає з цього приводу все­світньо відома пам'ятка арабської літератури «Кабуснаме»[ Кабус-намэ. — 2-е изд. — M., 1958. - С. 49.].

Складовою частиною віри в Аллаха є віра в існування ангелів і духів (джинів).

Ангели — не фізичні істоти. Люди створені з глини, а ангели — зі світла. Безумовно, в тому, що вони створені зі світла, закла­дено ідею їхньої чистоти, безгрішності і можливості володіння надприродними здібностями. Незважаючи на це, перед Алла­хом людина все ж таки вище за ангелів. Ангели досконалі «самі собою», такими їх створив Аллах. Люди ж поставлені перед ли­цем зла і спокус і, маючи свободу волі, якої ангели позбавлені, покликані вибирати праведність.

Неймовірну кількість ангелів у вигляді безстатевих прозо­рих істот з кількома парами крил (35:1) було створено Аллахом для виконання своїх доручень і зв'язку з людьми. Серед них ок­ремо стоять чотири «архангели». Швидше за все, вони перейш­ли в іслам з іудаїзму: Джибраїл, який передає божі веління, Микаїл, який спостерігає за Всесвітом, Исрафіл, чий трубний глас буде сигналізувати про початок Страшного суду, Ізраїл, архан­гел смерті.

Напевно, головне призначення ангелів — спостерігати за людиною. Кожна людина має по два ангели, що безупинно, змінюючи один одного на світанку, записують в особливі книги все, що робить людина протягом свого життя. Саме з цими кни­гами повинна прийти людина на Страшний суд, щоб повністю відзвітувати за своє життя. Інші завдання ангелів такі: а) постійно поклонятися Аллахові і вихваляти Його; б) передавати послан­ня від Аллаха пророкам; в) підштовхувати людей до добропоряд­ності, а також до ігнорування спокус зла; г) допомагати вірую­чому в моменти випробувань; д) благати Аллаха про прощення для віруючих. Люди знають про існування ангелів, але не мо­жуть сприймати їх безпосередньо органами чуттів. Вони здатні спілкуватися зі світом ангелів тільки непрямо, наприклад, у сно­видіннях: «Іноді ми бачимо ві сні таке, чому наяву не надали б значення, але що збувається <потім> у дійсності. І ми дізнаємо­ся, що ці сновидіння правдиві, й прийшли до нас зі світу істи­ни»[ Ибн-Халдун. Введение (фрагменты) [к Книге назиданий и сборнику на­чала и сообщения о днях арабов, персов и берберов и современных им об­ладателей высшей власти] // Избр. произведения мыслителей стран Ближ­него и Среднего Востока IX-XIV. - М., 1961. - С. 616.] .

Практичне значення віри в ангелів і знання їхніх функцій зводиться до того, що віруючий починає сильніше виявляти тур­боту про здійснення благих учинків, щоб Аллах не був незадоволений їм, щоб наблизив до нього своїх ангелів і наказав їм підтримувати його в усьому.



Джини — ще одна категорія розумних істот, створених Ал­лахом. Між джинами і людьми існує деяка подібність. Ті й інші мають свободу волі і можливість вибору між добром і злом. Уза­галі ж сутність джина інша, ніж у людини. Саме слово «джин» навіть перекладається як «невидимий», «схований». У Корані вказується, що джини створені з вогню (15:27; 55:14) раніше за людину. Існує багато різновидів джинів. Наймогутніші з них називаються іфритами.

Як живуть джини? Вони їдять і п'ють, їхня їжа — кістки й екскременти тварин. Їдять вони лівою рукою. Коли людина не згадує Аллаха, то джини їдять разом з ним. Джини бувають чоловічого і жіночого роду, тому одружуються. Люди теж можуть сходитися з джинами, від цих зв'язків з'являються діти, але іслам подібне забороняє. Джини вмирають, але живуть довше за лю­дей. Джини живуть на землі, у безлюдних місцях, у руїнах, у ту­алетах, на смітниках, у лазнях, на цвинтарях. Живуть і в місцях, де багато грішать, — наприклад, на ярмарках. Можуть жити в будинках. Вони не виносять азану (заклику до молитви).

Джини у своїй більшості ворожі до людей, можуть виклика­ти хвороби і заподіювати страждання. У той же час, поклоняючись їм і приносячи жертви, у них можна шукати допомоги (6:100, 128; 37:158, 72:6). У цьому разі, приміром, поети можуть розраховувати на натхнення з потойбічного світу.

За Кораном виходить, що деякі джини були навернені в іслам (72:1—2), однак є серед цих надприродних істот і такі, котрі відступили від Аллаха: «Хто зрадив себе, ті пішли прямим шля­хом, а що відступили — вони дрова для геєни» (72:14— 15).

Джин, що віддалився від милості Аллаха, — це шайтан (букв, той, хто не послухався). На чолі шайтанів стоїть аналог христи­янського диявола — Ібліс. Конфлікт між Богом і значною части­ною небесного воїнства відбувся тоді, коли Аллах вирішив ство­рити людину і наказав поклонятися їй. Ібліс же відмовився це зробити, мотивуючи свою відмову тим, що він створений раніш за людину і не з глини, а з вогню (2:32, 7:10—15 та ін.). Однак Ібліс одержав відстрочку у виконанні покарання (напевно, че­рез надмірне милосердя Аллаха) і скористався нею для того, щоб спокушати людей (7:15—17).

Ібліс прагне того, щоб усі люди стали багатобожниками. Його мета — завести людей у пекло. Якщо диявол не може зро­бити людину невіруючою, він вводить її в гріх. Він намагається зіпсувати поклоніння Богові, шкодить, як може, людям (хворо­би, одержимість, погані сни, пожежі). Ібліс проникає також у думки людини, і це називається «наущанням». Для захисту від його під ступу добре допомагає читання кора нічних сур (наприклад, 113 і 114).

Віра в джинів, очевидно, ввійшла в мусульманську релігію з : доісламських вірувань народів Аравії для зрозумілого пояснен­ня наявності у світі зла. В ісламському богослов'ї вона не одер­жала поглибленого розвитку. Зате джини з їхньою здатністю тво­рити дива, залишалися улюбленими персонажами народної літератури і фольклору, зокрема казок циклу «Тисяча й одна ніч», упродовж усього мусульманського середньовіччя.

2.Віра в надвічність Корану, списки якого споконвіку існу­вали на небесах. Потім вони були перенесені ангелом Джибраїлом від престолу Аллаха на найближче до землі небо, а уже звідти його зміст протягом 22 років передавався Пророку Мухаммаду, починаючи з 610р. за християнським календарем. Якщо Коран створений Аллахом, тоді зрозуміло, чому мусульмани у своєму житті повинні керуватися тільки досконалими розпорядження­ми, які містяться в цій божественній книзі.

З.Віра в Пророка Мухаммада, що доніс до правовірних сло­во й волю Аллаха. Взагалі, відповідно до мусульманського віров­чення, через досконалість усієї світобудови, Аллах кожному зі своїх створінь надав необхідні знаряддя і засоби для того, щоб воно могло в цю досконалість уписатися. Люди ж, які мають до­сить і розуму, і волі, потребують тільки знання правильного шляху. Для цього їм і потрібні пророки, оскільки, як показує досвід історії, самостійно вони знайти ці істини не в змозі.

Виконання настільки відповідальної місії вимагає від потен­ційних кандидатів у пророки виняткових духовних здібностей: чудодійного дару, здатності до одкровення і непогрішності, аб­солютної віри пророка і виняткового благочестя, що охороняє від різного роду спокус.

Усі перелічені духовні здібності даруються Аллахом своїм об­ранцям, якщо ті у свою чергу володіють достатніми особистими якостями, щоб їх прийняти. Для цього потрібно, щоб:

• пророки народилися в чистих родинах з бездоганною ре­путацією;

• пророки не мали фізичних недоліків і не хворіли на за­разні хвороби;

• пророки не мали сварливого і впертого характеру, здат­ного відвернути людей від їхньої проповіді;

• пророки проводили праведне життя в повній відповідності зі звичаями і традиціями того суспільства, у якому вони народи­лися;

Настанови й рішення, яким повинні були слідувати люди у своєму шануванні єдиного Бога, ведуть свій початок від Адама, вважають прихильники ісламу. Релігійний закон, дарований людям за допомогою пророцтв, почався з Нуха (бібл. Ной) й Ібрагима (бібл. Авраам), який через свого первістка Ісмаїла (бібл. Ізмаїл — син Авраама) є прабатьком всіх арабів, а через другого сина Ісхака (бібл. Ісаак) — прабатьком євреїв. Потім пророчий дар був дарований Мусі (Мойсееві), відзначеному особливим одкровенням. Цей закон намагався відродити в його перво­зданній чистоті пророк Іса (Ісус). В остаточному підсумку ос­таннє, і в силу цього саме правильне з пророцтв, було даровано «печаті пророків» — Мухаммаду, що міг не тільки одержувати одкровення, а й витлумачувати їх. Саме йому, даючи одкровен­ня в Корані, Аллах сказав: «Сьогодні Я завершив для вас вашу релігію, і закінчив для вас Мою милість і задовольнився для вас ісламом як релігією» (5:5), а мусульмани завжди додають після згадування його імені — «Нехай благословить його Аллах і вітає!».

Таким чином, серед безлічі святих людей і пророків [«Ми відправили до кожного народу посланника» (16:38)], здатних приймати божественні одкровення, із трьох десятків пророків, що згадувалися в Корані, і шести найважливіших для монотеїз­му, найголовніший і останнім є Пророк Мухаммад. Звеличуючи важливість його пророчої місії, Аллах посилав йому свого вісника ангела Джибраїла 24 тис. раз, у той час як Адаму — 12, Аврааму — 42, Мойсею — 400, Ісусу — 10.

Однак, якщо спробувати реставрувати викладену в Корані логіку віри в пророків, вимальовується цікава картина: Мухам­мад закликав повернутися до прадідівської віри, що існувала на землі задовго до людей. Щоб ці заклики були дієвішими, він ля­кав карою небесною і Судом Аллаха, а не звертався до серця кожної людини, тобто мислив у категоріях родоплемінного суспіль­ства.



4. Віра в загробну віддяку, її необхідність розуміється так: дос­коналий Бог створює досконалий світ, і людина, яка проводить у цьому світі такий нетривалий час, не повинна випадати з за­гального плану Творіння, а тому приречена на вічне життя.

Ця віра ґрунтується на трьох догматах:

• про безсмертя людської душі;

про існування пекла і раю;

• про неминучість останнього — Судного дня світу, коли всі одержать віддяку за свої вчинки.

Характерною рисою мусульманського вчення про загробну віддяку є уявлення про матеріальний характер воскресіння і загробного життя. Про це виразно свідчить такий мусульманський переказ. Якось один з ворогів ісламу приніс із собою до Проро­ка висохлу кістку, у своїх руках розтер її на порох і пустив пил за вітром, запитавши при цьому Пророка: «Яка сила здатна ожи­вити ці сухі кісти, що перетворилися на пісок?» Господь же Все­вишній велів у відповідь сказати: «Той самий Бог, що створив ці кістки з глини і вдихнув у них життя, може знову зібрати розси­пані частини разом і оживити їх».



Пекло, як уявляють його собі мусульманські богослови, зна­ходиться під сімома землями. Воно теж складається із семи ярусів; тягар покарання зростає в міру поглиблення відповідно­го ярусу. Hайлегша з мук мусульманського пекла полягає в тому, що грішник мусить ходити у вогненних сандаліях. За більш серй­озні гріхи його сковують ланцюгами, обряджають в одяг зі смо­ли і дошкуляють жарою так, що мозок у голові кипить, наче вода на вогні. У Корані говориться: «Кожний раз, як приготується їхня шкіра, Ми замінимо їм іншою шкірою, щоб вони зазнали пока­рання» (4:56—59). Для гамування нестерпної спраги пропонуєть­ся окріп (37:65; 38:57, 56:54) і гнійна вода. Грішник «п'є її, але щойно проковтне, як приходить до нього смерть із усіх місць, але він не мертвий, а за ним — суворе покарання» (14:20). При цьому між шкірою і м'ясом зі швидкістю дикого осла бігають хробаки, яких не торкається пекельний вогонь, і увесь час куса­ють грішника. Є в пеклі і вогненна гора Сауд, на яку грішникам треба піднятися для того, щоб бути звідти скинутими вниз. Сам підйом може тривати без малого 70 років.

В останньому колі знаходиться дерево заккум — «плоди його наче голови дияволів» (37:60—64), призначені в їжу мученикам пекла.

Головне в характеристиці мусульманського раю — затишний тінистий сад з численними джерелами води, такий милий сер­цю людини, все життя якої пройшло в пекучій безводній пус­телі. Праведники в розкішному одязі з численними прикрасами лежать на ложах, часто разом зі своїми дружинами або просто з пишногрудими чорноокими істотами жіночої статі, наданими в їхнє розпорядження. Далі Коран продовжує: «Обходять їх хлоп­чики вічно юні з чашами, посудом і кубками з текучого джерела — від нього не страждають головним болем і ослабленням — і плодами з тих, що вони виберуть, і м'ясом птахів з тих, що вони побажають. А чорноокі, великоокі, подібні до перлів бережених, — на подяку за те, що вони робили. Не почують вони там мар­нослів'я і докорів у гріху» (56:17—24). Треба сказати, що в опи­сах райських насолод мусульманські богослови вбачають лише іносказання, зовсім не схожі за змістом на ті земні поняття, на­зви яких вони одержали (у противному разі поведінка райських праведників занадто вже відверто нагадувала б поведінку облуд­них грішників). Але простих мусульман це питання нітрохи не турбує.

Страшний суд мислиться мусульманам так: 40 днів з неба на землю буде литися жива вода, що заллє землю на 12 ліктів вище найвищих гір. Потім зазвучить труба архангела Ісрафіла, з неї по всій землі розлетяться душі померлих, котрі знайдуть свої могили і вселяться у свої тіла. Потім по відповідній трубній ко­манді мусульмани, хто на верблюдах, ішаках або конях, хто на возах — залежно від того, які жертвопринесення робилися ними при житті, відправляться до місця Останнього суду. Суд буде відбуватися на рівнині, біля Ієрусалима, що розростеться зара­ди такого випадку до воістину космічних масштабів. Ті, хто зібрався, тіснячи один одного на тисячах ярусів, тисячу років бу­дуть очікувати Бога, який спуститься до них з небес у супроводі сонму незліченних ангелів. Так що часу заново переосмислити своє життя і спробувати передбачити своє покарання буде більш ніж досить. Пророк Мухаммад особисто підведе до Аллаха своїх найближчих сподвижників. Іншим же підсудним будуть вручені книги із записами їх добрих і злих вчинків. Потім відбудеться процедура зважування на «терезах справедливості». Під кінець кожному буде оголошено його вирок, відповідно до якого з кож­ної тисячі людей тільки один буде призначений для раю. Прао­тець Адам остаточно відокремить праведників від грішників і відправить їх в пекло або в рай, розташовані по обидва боки пре­столу Аллаха. Характерною рисою мусульманського варіанта Страшного суду є те, що підсудними будуть не тільки люди, а й джини, а також тварини і птахи.

Треба сказати, що поняття добра і зла, відповідно до яких буде визначатися загробна доля кожної конкретної людини, в ісламі відрізняються від трактувань в інших релігіях. Іслам вва­жає гріхом не природні бажання людини, а лише їхнє надмірне задоволення.

Далі, якщо в християнстві гріх з часів Адамай Єви передаєть­ся в спадщину всім представникам роду людського і людина по­винна усім своїм життям спокутувати цей гріх, то відповідно до Корану, Аллах пробачив Адама і повів його «прямим шляхом» (20:120). Щодо мусульман, то вони стільки разів на день повто­рюють фразу про «Аллаха всемилостивого, всемилосердного!», що зрештою остаточно переконуються в тому, «що було тобі доб­рого, те— від Аллаха, а що поганого, те — від самого себе» (4:81). Це переконання підтримується авторитетною думкою значної частини богословів, котрі стверджують, що навіть пекельні страждання будуть вічними тільки для немусульман.

Мусульмани впевнені, що віра в загробне життя робить лю­дину непохитною і стійкою у виконанні її обов'язків, тому що вона знає - жодний її вчинок не минеться дарма, і Господь чу­дово обізнаний з усіма людськими справами.

5.Віра в божественне приречення. Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі (36:11), і є зворотною стороною віри в загробну віддяку. Цьому приреченню присвячено багато коранічних айатів, але особли­во виразно викладено воно в 51 айаті сури 9 «Покаяння»: «Ска­жи: «Не спостигне нас ніколи нічого, крім того, що заповідав нам Аллах». Звичайно, і в буддизмі, і в християнстві (особливо протестантизмі) елементи такої віри присутні. Однак в ісламі вона виражена настільки яскраво, що впадає в око представни­кам інших релігій, тому вважається специфічною особливістю ісламу. На практиці вона знаходить вираження в звичаї фатіха — молитовного звертання до Аллаха на самому початку будь-якої справи, а також в улюбленому всіма мусульманами вислові «Іншаллах!» («Така воля Аллаха!»), яким з незламним спокоєм мусульманин зустрічає кожну — велику або малу, добру або по­гану — подію у своєму житті. Європейці вважають, що у вченні про приречення виявляється фаталізм — віра в долю, яку не можна змінити. Однак цей фаталізм, навіть у граничних своїх проявах релігійного екстремізму, не применшує для мусульман активності їхньої життєвої позиції, — адже така воля Аллаха, що створив людину. Наприклад, хвора людина може звернутися до лікаря і видужати. Вона може зайнятися самолікуванням і звес­ти себе в могилу. Зрештою, вона може звернутися до некомпетентного лікаря, у результаті чого її хвороба набуде хронічної форми. Однак у всіх трьох випадках дія волі Аллаха виявиться рівнозначною, тому що й мікроби, й ліки, й хвороби, і лікарів створив Аллах[Саййид Муджтаба Мусави Лари. Основные положения ислама. Лекции по мусульманской догматике. — Баку, 1999. — С. 76.].


1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка