Релігієзнавство



Сторінка19/47
Дата конвертації05.11.2016
Розмір7.75 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47

РОЗДІЛ 8 ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЇ


Сторінка Корану


8.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ


Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, називають «вірним» (араб, муслим). Звідси друга назва цієї релігії — мусульманство. В Європі її колись також називали «магометанством», від латинізованої форми імені її основоположника: Мухаммад [В імені засновника ісламу наголос падає на другий склад. - Авт.] — Магомет.

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VIІ ст. у кочових і напівкочових народів семітської мов­ної сім'ї, що жили на території Аравійського півострова. По­рівняна молодість наклала на іслам подвійний відбиток. З одно­го боку, іслам багато чого запозичив у релігійно-культовому плані в іудаїзму та християнства, оскільки склався на Близько­му Сході, у тому ж соціокультурному й мовному середовищі що й вони, але значно пізніше. Ці запозичення відчутні й у Священній книзі мусульман — Корані, позначаються вони на віров­ченні, помітні й у культі. З другого боку, ісламу вдалося довести до абсолюту принцип монотеїзму, єдинобожжя, на якому ґрунтувалися ці основоположні для нього релігії.

Іслам — друга за чисельністю послідовників світова релігія. На сьогоднішній день її сповідують 1 млрд 150 млн чоловік у більш як 120 країнах світу. Найбільше поширення іслам одер­жав в Африці (50 % населення) й Азії (20 % населення). У гео­графії ісламу чітко простежується одна закономірність: ком­пактність його розміщення. Майже половина мусульман світу живе вчотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш, Індії. Приблизно 3/4 мусульман проживають у 35 країнах, де вони скла­дають 95—99 % населення. В інших державах мусульмани най­частіше являють собою замкнуту національну й релігійну гро­маду, яка за чисельністю не перевищує кілька відсотків населен­ня країни.



Найважливіша особливість ісламу як світової релігії полягає в нерозривному зв'язку між релігійно-культовим і суспільно-по­літичним життям. У свій час духовний лідер «ісламської рево­люції» в Ірані 1979 р. аятола Хомейні в інтерв'ю одному зі ЗМІ дав досить вичерпне пояснення тези про «єдність релігії і дер­жави». На думку Хомейні, вона полягає не стільки в зосередженні функцій верховного духовного і державного керівництва в ру­ках релігійного лідера, скільки в здійсненні релігійним поводи­рем нагляду за діяльністю всіх державних органів, суспільно-політичних організацій і соціальних установ, повсякденною по­ведінкою та способом життя мусульман. Мета цього нагляду полягає у втіленні в життя мусульман «релігійного Закону» (ша­ріату) як ідеального, вічного і досконалого, на противагу недо­сконалому законодавству, суспільному порядку та стилю життя грішних людей[Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. — M., 1986.-С. 120].

Не дивно, що вплив релігії на суспільство в арабських краї­нах виражений з більшою очевидністю, аніж у будь-якій іншій релігії, і одразу впадає в око: одяг чоловіків і жінок, мінарети мечетей, самобутня писемність, заборона на вживання спирт­ного навіть для невіруючих іноземців. У 28 країнах іслам оголошений державною або офіційною релігією: відповідні поло­ження містять конституції Йорданії, Тунісу, Катару, Об'єдна­них Арабських Еміратів, Єгипту і багатьох інших країн.

Пояснення цієї прикметної риси ісламу треба шукати в об­ставинах його виникнення. Якщо інші світові релігії з'являлися в країнах з попередньою тисячолітньою культурною традицією, з досить розвинутими національно-державними релігіями, зі сформованим державним і соціальним ладом, то іслам форму­вався в умовах перехідного між первісністю і власне цивілізацією ранньокласового суспільства, без єдиного політичного центру, з надзвичайно строкатою сумішшю вірувань. Тому іслам певною мірою став об'єднуючим началом, що перетворив роз'єднані ко­чові, напівосілі й осілі племена в одну з найбільш масштабних і впливових цивілізацій в історії людства.

Звернемо увагу й на надзвичайно успішний розвиток ісла­му. За відносно короткий історичний період іслам зміг перетво­ритися на світову релігію. З невеликої групи семітських племен виріс «мусульманський світ», що в часи свого розквіту охоплю­вав величезну територію від Іспанії до Філіппін. Саме як позна­чення цього «світу» і використовується слово «іслам» (дар-аль-іслам) («територія, де поширена мусульманська віра»).

Правда, в історичному контексті поширення ісламу прохо­дило хвилеподібно: до XIII ст. арабська цивілізація охопила по­ловину світу і за загальним рівнем культури перевершувала ци­вілізацію середньовічного Заходу. В основному успішному ут­вердженню ісламу сприяв проголошений ще Мухаммадом принцип «Немає насильства в релігії!» (2:257).

Спад впливу ісламської цивілізації, що прийшов слідом за цим, зупинився тільки на початку XX ст., а в другій половині XX ст. знову почалося піднесення. Наявність такого піднесення пе­реконливо показує порівняння релігійної статистики початку і кінця XX ст. За цей період питома вага мусульман щодо загаль­ного населення планети зросла з 12—13 до 17—19 %, і прогно­зується подальше збільшення — до 20-25% на 2025 p., тоді як, для порівняння, питома вага християн коливається останні сто років у межах 33—35 %.

Це зростання обумовлене двома основними факторами. Перший фактор — активне навернення в іслам немусульман (ко­чові племена Африки, чорношкіре населення США і Канади, до 1 млн європейців); другий, що дає переважну частку такого при­росту, — високий рівень народжуваності серед мусульманських народів, що за сучасного рівня розвитку медицини (а отже, різко­му зниженні смертності) призвів до демографічного вибуху в ісламському світі.


8.2. ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА


Засновник ісламу пророк Мухаммад (букв. Прославлений), Мухаммад Ахмад бен Абд Аллах (570—632) — реальна історична особа. Однак, якщо про основні віхи його біографії та її хроно­логію можна говорити з достатньою вірогідністю, то за прав­дивість різноманітних подробиць поручитися не можна. Річ у тому, що єдиним достовірним джерелом відомостей про життя і проповідницьку діяльність Мухаммада вважають Священне Пи­сання ісламу — Коран. За своїм змістом Коран являє собою збірку проповідей Мухаммада, проголошених ним без хроноло­гічного порядку, часто в екстатичному стані та з різних приводів. Короткі повідомлення про слова і вчинки вчителя, що стали ос­новою ісламського Священного Переказу — Суни, почали зби­рати із спогадів найближчих сподвижників Пророка або їхніх слухачів через кілька десятиліть після смерті Мухаммада. Перші ж письмові розвідки біографічного характеру з'явилися лише в середині VIII ст., коли навколо особи Пророка, напевно, під значним впливом християнської та іудейської міфології, скла­лося багато легенд.

Засновник ісламу походив зі знатного, але збіднілого роду Хашим семітського племені курайш. Плем'я панувало в най­більшому торговельному і релігійному центрі Аравійського піво­строва — місті Мецці, в невеличкій оазі, де сходилися шляхи до Індії, Ірану, Вавилонії, Ефіопії, Сирії, Палестини. Мухаммад рано залишився без батьків: батько помер ще до народження сина, а матір майбутній Пророк втратив шестирічним. До 8 років він виховувався в діда, хоронителя Кааби — храму, в якому зна­ходилося 360 божеств кочових і осілих племен Аравії, потім тур­боту про сироту взяв на себе глава роду Абу Таліб, дядько Му­хаммада. Коли Мухаммад підріс, він зайнявся споконвічною професією курайшитів — караванною торгівлею як прикажчик своїх багатих родичів. Відомо, що за кілька років занять він на­був репутації сумлінного й чесного підприємця, однак багатства не нажив. Його матеріальне становище дещо поліпшилося, коли 25-літній Мухаммад одружився із заможною 40-літньою вдовою на ім'я Хадиджа, каравани якої він водив. Джерела стверджують, що цей шлюб виявився щасливим. У подружжя народилося 6 чи 7 дітей, однак вижили тільки 4 дівчинки.

Тим часом усе сказане являє собою тільки зовнішню канву життя Мухаммада, що супроводжувалося напруженими духов­ними пошуками. Треба сказати, що у своїх духовних пошуках Мухаммад не був самотній. Йому випало жити в неспокійний час руйнування традиційного племінного укладу життя арабів, формування в них нових, більш складних форм громадського життя і появи держави. Суспільно-політичні процеси супровод­жувалися соціальним розшаруванням, а головне — руйнуванням традиційних релігійних вірувань, що перебували на стадії ран­нього політеїзму із сильними пережитками родоплемінних культів. У жителів Мекки, зв'язаних із самого народження з об­слуговуванням релігійних культів, негативна реакція на незрозу­мілі політичні, соціальні, релігійні явища часто набувала форму своєрідного богошукання — пошуків єдиного Бога (таких лю­дей називали ханіфами). Подібні пошуки, як правило, су­проводжувалися постом, молитвами, добровільними аскетични­ми самообмеженнями.

Спочатку Мухаммад часто шукав самоти за межами міста в печері Хіра. Саме там близько 610 р. у нього почалися видіння. Після зустрічі з архангелом Джибраїлом, про яку говорилося на перших сторінках нашої книги, одкровення продовжували з'яв­лятися знову і знову.

Були часи, коли європейські вчені зображували Мухаммада хворою людиною й навіть поставили йому діагноз: hysteria muscularis, або епілепсія. Більш плідними, на наш погляд, вияви­лися спроби провести паралелі між покликанням Мухаммада і «шаманською хворобою». Помічена подібність з «шаманкою» ста­не більш зрозумілою, якщо згадати, що в арабському суспільстві часів Мухаммада різноманітні пережитки первісності, утому числі релігійні, були ще дуже помітні. При бажанні деяким видінням засновника ісламу можна знайти і більш наукові пояснення. Так, нічна зустріч нібито з архангелом легко пояснюється нервовою напругою, в якій на той період перебував Мухаммад, голодуван­ням, зреченням від зовнішнього світу. Немає нічого надзвичай­ного і в інших одкровеннях Мухаммада: добре відомо, що у твор­чих натур, чий мозок постійно зайнятий розв'язанням якоїсь важ­ливої для них проблеми, відповідь може раптово приходити у формі голосу, що лунає немов з підсвідомості.

Мухаммад же був «сином свого часу», до того ж не дуже осві­ченим, а тому шукав усім незвичайним подіям у житті над­природні пояснення. Видіння упевнили його втому, що він об­раний божеством як Посланник і Пророк. Саме Його волю Му­хаммад розпочав проповідувати серед жителів Мекки. Він проголошував велич єдиного Бога Аллаха, попереджав про май­бутній Судний День, коли воскреснуть усі мертві і будуть пока­рані всі ті, хто не увірує в Аллаха.

У перші кілька років після 610р. Мухаммад вів проповідь таємно, у вузькому колі своїх родичів і друзів. Йому вдалося ство­рити першу мусульманську громаду з кількох десятків членів. До її складу увійшли різні люди: раби, вільновідпущені, рідні про­рока, кілька юнаків зі шляхетних родин Мекки. Але цього для пророка єдиного Бога було недостатньо. І Мухаммад приступив до публічної проповіді свого віровчення. Для цього він вирішив скликати мекканців на народні збори. Якось ранком він забрав­ся на скелю Сафа, що знаходиться в східному кінці ярмаркової площі, і прийнявся щодуху призивати: «О ранок!» (так зазвичай попереджали жителів оази про набіги кочівників, що відбували­ся, як правило, вранці). Коли стурбовані жителі Мекки зібрали­ся, Мухаммад спробував застерегти їх від найстрашнішої — не­видимої — небезпеки, на яку всі вони наражаються, нічого не відаючи про Аллаха та Страшний суд.

Спочатку жителі Мекки зустріли цю проповідь без зайвої ворожості, і навіть запропонували Мухаммаду оплатити його лікування з метою рятування від видінь. Протягом трьох років він зміг залучити на свій бік кількасот дорослих жителів Мекки, що складали, можливо, 5—10 % міського населення.

Взагалі, для мекканців в ідеї єдиного Бога не було нічого незвичайного, і багато жителів цього релігійного центру Аравії в принципі були готові погодитися з тим, що є якась Вища Істота. Іслам вони не хотіли приймати зовсім з інших, дуже далеких від релігії міркувань:

• ідеологічних (язичницькі предки в цьому разі були б при­речені на вічні муки в пеклі);

• політичних (визнання Мухаммада — нехай і шляхетного, але недостатньо багатого і впливового — пророком означало виз­нання його чи не найважливішою офіційною особою Мекки);

• економічних (відмову від вигідної монополії на Каабу).

Тривалий час узи спорідненості з родом Абу Таліба захи­щали Мухаммада від переслідувань з боку міської верхівки. Однак після смерті свого захисника Мухаммад був виключе­ний з роду і з багатьма своїми послідовниками таємно пересе­лився в оазу Йасриб, пізніше названу «містом Пророка» — Ме­диною. Медина знаходилася за 350 км на північ від Мекки. Жителі Медини вже давно прислухалися до проповіді Мухам­мада і погодилися прийняти його до себе. Проте Мухаммада запрошували не як пророка, а як шляхетну, чесну, мудру і яки­мось чином зв'язану з вищими силами особу, що при нагоді могла б виступати третейським суддею в кривавій ворожнечі між різними кланами, що роздирала Медину. За офіційною версією це переселення — Хиджра відбулося 15 чи 16 липня 622 p., удень, коли за давнім арабським місячним календарем починався Новий рік. Через 16 років цей день був оголошений початком нової ери.

Сучасний ісламський місячний календар має 12 місяців по 29 або ЗО діб. Оскільки, на відміну від деяких інших релігій, до­даткові місяці в цей календар не вводяться, його початок щоро­ку зміщується відносно початку нового сонячного року на 11 діб.

У Медині Мухаммад збудував першу мечеть, що являла со­бою обнесений стінами дворик, де він, не побоюючись пере­слідувань, міг навчати в ім'я Аллаха, милостивого й милосерд­ного. Один з вільновідпущених Пророка, який мав сильний го­лос, скликав мусульман, занурених у щоденні справи й турботи, на молитву. Тоді ж встановилися й інші правила мусульмансь­кого ритуалу, а в проповідях Мухаммада починають звучати й правила життя громади його послідовників — принципи спад­кування, поділу майна, шлюбу.

Однак незабаром Мухаммад у пошуках економічної бази для продовження своєї місіонерської діяльності почав нападати на торговельні каравани мекканців. Унаслідок першого ж серйоз­ного збройного зіткнення 300 мусульман, дисциплінованих, фанатично впевнених у священному характері своїх дій, які, до того ж, зайняли більш вигідну бойову позицію, зуміли завдати відчутної поразки 900 мекканцям й захопити багату здобич — верблюдів, навантажених сріблом та іншими коштовними това­рами, десятки знатних полонених. Війна, що розпочалася слідом за цим, закінчилася повною поразкою Мекки, захопленої Мухаммадом у січні 630 р. Кааба, де були знищені всі язичницькі ідоли, стала центром нової релігії. Це виняткове культове зна­чення, порівняне хіба що зі значенням Єрусалима для прихиль­ників іудаїзму, зберігає Кааба й донині.

Мухаммад, однак, продовжував жити в Медині, лише один раз (у 632 р.) здійснивши до рідного міста паломництво, назване «прощальним». Тепер він перетворився на найбільшого релі­гійного та політичного діяча Аравії, оголосив себе найбільшим з усіх відомих іншим народам пророків, котрий вимагає особли­вої пошани і поваги. Усі свої сили і здібності Посланець Аллаха спрямовував на організаційне зміцнення нової релігії і розши­рення сфери її впливу.

У розпал бурхливої багатогранної діяльності Мухаммада спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632р., ймовірно, від плевриту. Виглядав він як людина міцної статури, середнього зросту, з довгим, до пліч, волоссям і бородою, що в рік його смерті ще не мали сивини, із пронизливими чорними очима. Могилу для Пророка за давнім звичаєм вирили в ніч смерті на тому ж місці, де він помер. Незабаром поруч із Проро­ком поховали його найближчих соратників і спадкоємців — Абу Таліба й Омара. Переказ оповідає протри могили, покритих чер­воним гравієм, що ледь здіймалися над поверхнею землі. У май­бутньому це місце ввійшло в мечеть, розташовану неподалік, і прості надгробки були замінені пишними гробницями. За ле­гендою, вільний майданчик напроти гробниці пророка призна­чена для Ісуса (їси), якому визначено саме тут завершити свій земний шлях після другого пришестя.

Смерть пророка не зупинила поширення ісламу — силою зброї, але часто й добровільно. У рік кончини Мухаммада іслам остаточно утвердився на території Аравійського півострова.

Як основоположник світової релігії Мухаммад зробив, ма­буть, значно більше, ніж Будда або Христос. Після нього оси­ротілій мусульманській громаді залишилися:

1 .Організація, заснована на кількох універсальних принци­пах, найголовнішим з яких був принцип віри в єдиного Бога.

2. Безліч одкровень, висловів, рішень і вчинків, що послу­жили керівництвом для майбутніх поколінь мусульман у різних сферах життя.

3. Пам'ять про особу, подібну якій ні раніше, ні пізніше не було в Аравії, — пам'ять одночасно про мислителя, суддю, пол­ководця, адміністратора, божого Посланця. Втім, це незвичне для арабських традицій об'єднання в руках однієї особи усіх влад­них функцій не вважалося сучасниками пророка чимось надзви­чайним — Мухаммад здійснював не свою волю та владу, а владу й волю Аллаха.

4.Спогади про вчителя життя, близького і зрозумілого про­стому народові як своїми людськими чеснотами, так і своїми недоліками. Наприклад, Мухаммад проголосив, що мусульма­нин може мати не більше чотирьох дружин, але самого себе від цього обмеження звільнив (33:49).

Незважаючи на те, що релігійна система Мухаммада була оригінальною і більш завершеною, ніж християнство в часи Ісуса Христа, в момент смерті пророка ніщо не передвіщало, що іслам стане світовою релігією. На той час за своїм значенням він не міг суперничати з тим же християнством, що спиралося на ве­личні досягнення античної культури і тисячолітні близькосхідні культурні традиції. Власне, й амбіції засновника ісламу не йшли далі створення єдиної для всіх арабів релігії — недарма ж Аллах обрав серед цього народу «печать пророків» і дав йому Священ­не Писання арабською мовою. Проте порівняно невеликих сил арабської громади вистачило на те, щоб підкорити Аравійський півострів, де була відсутня єдина політична влада. Відчутно роз­ширивши, таким чином, свою сферу впливу, іслам виявився здатним продовжувати своє поширення.

Якщо ж спробувати порівняти біографії трьох засновників світових релігій — Будди, Христа, Мухаммада, то, на перший погляд, буде не просто провести між ними зовнішні паралелі: настільки різнились їхнє соціальне походження, освітній рівень, спосіб просвітлення, розмах релігійно-політичної діяльності. Різним було й їхнє співвідношення з єдиним Богом: Будда вва­жався богоподібним створінням, Ісус був Боголюдиною, Сином Божим, а Мухаммад — «лише» найголовнішим із пророків. І все ж таки, на нашу думку, поєднує засновників світових релігій прагнення піднестися над своїм становищем, своєю долею, що випала їм від народження.




1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка