Рекреаційнагеографі я письмові консультації



Сторінка1/9
Дата конвертації30.04.2017
Розмір1.25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Підлягає поверненню на кафедру


Р Е К Р Е А Ц І Й Н А Г Е О Г Р А Ф І Я

Письмові консультації

Чернівці


Чернівецький національний університет

2012



УДК [91:379.85] (075.8)

ББК 26.8+77я73

Р 364


Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Р 364 Рекреаційна географія: письмові консультації / Укл.: Л.А. Савранчук, В.Г. Явкін. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. – 110 с.

ISBN 978-966-423-078-7

Дисципліна «Рекреаційна географія» є складовою частиною низки рекреаційних предметів, що читаються у вузі: «Рекреалогія», «Рекреаційні комплекси». У письмових консультаціях висвітлюються теоретичні засади рекреаційної географії; характеристика стереотипів рекреаційної діяльності, що відображає західні рекреаційні потреби у щорічному відпочинку; передумови і сучасний стан регіональної рекреаційної географії світу. Особлива увага приділяється основам формування рекреаційного середовища, планувальній організації рекреаційної зони, регіону, району.

Для студентів спеціальності «Міжнародний туризм», «Менеджмент туристичної індустрії» заочної форми навчання.

УДК [91:379.85] (075.8)

ББК 26.8+77я73

ISBN 978-966-423-078-7 © Чернівецький національний університет, 2012




З М І С Т


  1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГЕОГРАФІЇ……

    1. Рекреаційна географія як наука………………………….

    2. Територіальна рекреаційна система як предмет дослідження рекреаційної географії…………………….

    3. Рекреаційні потреби в Україні та світі…………………




  1. СТЕРЕОТИПИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАХІДНОГО ВІДПОЧИНКУ…………………………………

    1. Відвідини великих міст………………………………….

    2. Відвідини міст, що пережили свою славу та розквіт…

    3. Відвідини мініатюрних держав…………………………

    4. Поїздки до унікальних географічних об’єктів…………

    5. Торговий туризм………………………………………….

    6. Екскурсії в екзотичні місця з розкішною природою…

    7. Поїздки до теплого моря в літній час……………………

    8. Подорож у регіони з екстремальними умовами………

    9. Тематичні парки США……………………………………

    10. Відвідини рідкісних історичних і культурних об’єктів……………………………………………………..

    11. Тематичні парки за межами США………………………

    12. Сафарі……………………………………………………..

    13. Світовікурорти…………………………………………….

    14. «Винні» тури………………………………………………

    15. Круїзиі туристичні потяги………………………………




  1. РЕГІОНАЛЬНА РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ…

    1. Рекреаційне районування світу та України…………….

    2. Рекреація і туризм регіонів світу ………………………

      1. Європа………………………………………………….

      2. Азія……………………………………………………..

      3. Америка…………………………………………………

      4. Африка………………………………………………….

      5. Австралія й Океанія…………………………………..




  1. ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ СЕРЕДОВИЩА, ЗОНИ, РЕГІОНУ, РАЙОНУ……………

    1. Основи формування рекреаційного середовища………

    2. Планувальна організація рекреаційної зони…………

    3. Планувальна організація рекреаційного регіону………

    4. Планувальна організація рекреаційного району………


ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………

Стор.
4

4
7


13

16

17



20

22

24



25

26

27



29

30
32

34

35

38



40

42
45

45

56

56



65

71

75



79

82

82



88

95

101


109

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГЕОГРАФІЇ

1.1. Рекреаційна географія як наука

Рекреаційна географіягалузь географічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів і рангів (Бейдик О.О., 1997).

Рекреаційна географія є новітньою галуззю знання, яка сформувалася після введення в 1974 році в навчальні плани Таврійського (м. Сімферополь) і Московського університетів курсу «Рекреаційна географія». Однак до середини 80-х років можна говорити лише про допредметний етап розвитку рекреаційної географії, що була, за висловом Б. Родомана, «наукою навколо ... та біля відпочинку» (Родоман Б.А., 1985).



Об’єктом рекреаційної географії виступає рекреаційна система (М. Мироненко ототожнює поняття «рекреаційна система» та «рекреаційний район») як об’єктивне і соціальне утворення, яка охоплює рекреантів, природні комплекси, технічну інфраструктуру, сферу обслуговування, виробничу сферу, трудові ресурси, систему розселення. Отже, рекреаційна система – це комплексна геосистема, що поєднує в собі соціальні, техногенні та природні комплекси і має на меті відтворення психофізіологічних сил людини. Рекреаційна система одночасно може розглядатись як складова суспільної системи, суспільного життя, суспільного виробництва, певної сфери людської діяльності. Інтеграція різних напрямів рекреаційної діяльності в єдину систему відновлення здоров’я зумовлена рівнем суспільних відносин [10].

Предметом рекреалогії є різноманітні аспекти й об’єктивні закономірності становлення, функціонування та перспективного розвитку рекреаційних систем загалом та їх підсистем, зокрема, включаючи основні поняття рекреаційної географії. Предмет рекреалогії змінюється залежно від зміни об’єкта в різних соціокультурних системах. З кінця 90-х років предметом дослідження рекреаційної географії стало вивчення просторових закономірностей розміщення рекреаційних об’єктів і особливостей поведінки людей у процесі рекреаційної діяльності.

Рекреаційний – призначений для відпочинку та лікування.

Рекреаційні умови являють собою сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (характер ландшафту і кліматичні особливості, наявність мінеральних джерел, біорізноманіття, можливості для занять тими чи іншими видами спорту і т. ін.), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційною територією називається територія, що використовується для оздоровлення людей. При цьому розрізняють рекреаційні території для короткочасної (лісопарки, зелені зони міст, водні об’єкти тощо) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні комплекси і т. ін.) рекреаційної діяльності.

Рекреаційний об’єкт – місце з обмеженою площею, що використовується для відпочинку (лісова галявина, пам'ятка природи, пляж, тощо).

Вивчення рекреаційних систем і первинне накопичення фактичного матеріалу започатковане саме географією. При цьому становлення рекреаційної географії як самостійної наукової дисципліни відбувалося на базі фізичної, економічної та медичної географії населення.



Рекреаційний вузол – група рекреаційних центрів, розміщених на локальній території та пов’язаних певним чином між собою. Рекреаційний підрайон – один або декілька курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами. Рекреаційний пункт – окремий санаторій, будинок відпочинку, готель, кемпінг тощо. Рекреаційний район – цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типі природно-географічних умов. Рекреаційний регіон – територіальний елемент ТРС найвищого рангу, що має наднаціональний статус. Рекреаційний центр – населений пункт, основною сферою господарської діяльності якого є рекреація і туризм. Рекреаційні заняття – виокремлена в просторі і часі рекреаційна діяльність людини у межах однієї доби (купання, сонячні ванни, катання на яхті, катері, віндсерфінг, польоти на паропланах, відвідання музею, екскурсія по місту, ін. Рекреаційні потреби – необхідність людей у відновленні, зміцненні та розширенні власних фізичних і духовних сил. Інші рекреаційні терміни і поняття висвітлені у посібниках «Рекреаційно-територіальні комплекси» [с. 11-16], «Рекреалогія» [с. 7-15].

Основні завдання рекреаційних досліджень в Україні такі:

  • оцінка рекреаційних ресурсів та ефективності їх використання;

  • визначення рекреаційної ємності території та максимально допустимих рекреаційних навантажень;

  • рекреаційне районування території країни;

  • прогнозування розвитку й оптимізації функціонування туристично-рекреаційного господарства України;

  • розробка та впровадження комплексу заходів, спрямованих на збільшення територіального рекреаційного потенціалу;

  • вивчення внутрішнього та зовнішнього попиту на рекреаційні послуги [22].

Тобто рекреаційна географія – це комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства.

Предметом рекреаційної географії є територіальна організація рекреаційного господарства, розгляд будь-якої рекреаційної території як єдиної системи, що складається з ріднорядних, але просторово взаємопов’язаних елементів, які діють, як єдине ціле.

Завдання рекреаційної географії – дослідження територіальної організації рекреаційного господарства з метою її удосконалення, розробки моделей «ідеальних» територіальних рекреаційних систем.

Рекреаційна географія є географічною наукою, яка тісно пов’язана з економікою, соціологією й екологією [1].



1.2. Територіально-рекреаційна система

як предмет вивчення рекреаційної географії

Не кожна рекреаційна територія є рекреаційною системою. Даного статусу вона набуває лише тоді, коли починає задовольняти усі вимоги щодо базової моделі рекреаційної системи. Як об’єкт вивчення рекреаційної географії вона має соціальний характер і є складною керованою (частково – самокерованою) системою [10]. У більшості теоретичних досліджень рекреаційних систем [22] за основу взято базову модель рекреаційної системи В. Преображенського. За його концепцією, рекреаційна система охоплює такі підсистеми:



- природні та культурні комплекси, включає рекреаційні ресурси і умови і виступає як субстрат розвитку системи;

- технічні системи для забезпечення нормальної життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Характер і рівень розвитку інфраструктури рекреаційних територій має велику амплітуду: від міст-курортів і курортополісів до місць відпочинку з мало зміненою природою;

- обслуговуючий персонал, завдання якого – професійне та якісне обслуговування рекреантів;

- орган управління, який здійснює контроль за оптимальним співвідношенням усіх підсистем;

- рекреанти (група відпочиваючих) – основний елемент системи, який визначає вимоги до всіх інших, виходячи з соціальної, вікової, національної, професійної, релігійної належності певних груп людей, а також умов і ресурсів рекреації. Рекреанти є не лише суб’єктом, а й об’єктом рекреаційної діяльності, що вимагає індивідуального підходу в наданні послуг (бажання відпочивати з друзями, сім’єю, одинаком). Група відпочиваючих характеризується особливостями поведінки, що вступають у цикли рекреаційної діяльності.

Прихильники функціонального підходу О. Толчієв і Ван Ціншен вважають, що дана схема, з огляду на прогрес науки і практичний досвід, має бути доповнена принаймні такими елементами (рис. 1):



  • рекреаційні послуги як основна продукція територіально-рекреаційних систем;

  • рекреаційний менеджмент і маркетинг [24; 25].

Аналіз внутрішніх зв’язків рекреаційної системи здійснюється на прикладі моделей, похідних від базової. За М. Долішнім, рекреаційна система – це сукупність субгалузей рекреаційного господарства. Такий погляд на рекреаційну систему має місце у вертикальному (галузевому) підході.

Територіальний характер рекреаційних систем визначається просторовою нерівномірністю розміщення рекреаційних ресурсів, різною місткістю територій, їх придатністю для різних видів рекреаційних занять тощо. Уявлення про територіальну рекреаційну систему (ТРС) почало формуватися у сфері географічних наук, де ТРС визнано предметом дослідження рекреаційної географії [22]. ТРС можна розглядати також як об’єкт вивчення економічної географії, медичної географії, рекреалогії. Специфіка останньої дає змогу досліджувати ТРС у соціально-психологічному, фізіологічному, етичному аспектах, що не властиво географічним наукам.



Територіальна рекреаційна система характеризується єдиною територією, що має значний рекреаційний потенціал, сукупністю рекреаційних установ, які функціонують на основі тісних виробничих контактів, єдністю організаційних форм управління, які забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на даній території.

Отже, ТРС – це соціально керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом, що характеризується функціональною і територіальною цілісністю (Бейдик О.О., 1997).


У ТРС провідною системоутворюючою галуззю виступає невиробнича сфера. Зміст поняття «ТРС» ширший порівняно з рекреаційною системою, оскільки містить територіальну прив’язку. Частина рекреаційних систем не входить до ТРС, що звужує обсяг останньої. ТРС відіграє значну роль у інтенсивному освоєнні певної території з рекреаційною метою. На території України І. Родічкіним виділено 9 ТРС [16]: Київсько-Дніпровська, Волинська, Сіверсько-Донецька, Придніпровська, Приазовська, Одесько-Чорноморська, Дністровсько-Бузька, Карпатська, Кримська.

Основні функції ТРС – економічна, бюджетна, соціальна. Проблеми можуть бути розв’язані шляхом створення спеціальних вільних туристичних зон, офшорних та еколого-економічних зон, курортополісів тощо. Матеріальною базою для ефективного функціонування рекреаційних систем виступають передусім рекреаційні ресурси. Характеристики, завдяки яким ТРС сприймається як цілісна система, прийнято вважати її властивостями (рис. 2). На макрорівні спеціалізації серед рекреаційних підприємств України виділяють три основні групи: лікувальні (санаторії-пансіонати, курортні поліклініки, грязе- та водолікарні; оздоровчі (будинки відпочинку, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори, спортивно-оздоровчі табори); туристичні (пізнавальні): готелі, туристичні бази, мотелі, кемпінги, бюро подорожей та екскурсій, туристичні поїзди, теплоходи тощо.

На основі поєднання функціонально-галузевого та функціонально-територіального підходів Стафійчуком В.І. у 2006 р. виділено такі таксономічні ранги рекреаційних територій: рекреаційні пункт, центр, вузол, підрайон, район, регіон. Більш поширена характеристика рангів подана у підрозділі 3.1. Рекреаційне районування світу та України.



Різноманітність рекреаційних систем дозволяє класифікувати їх за просторовою та функціональною ознакою. Якщо основні типи рекреаційних систем, виділені відповідно до видів рекреаційної діяльності ще в 70-х

роках ХХ ст. [3] (лікувальні, оздоровчі, спортивні, пізнавальні), залишаються в цілому незмінними, то динамічні зміни в рекреаційному господарстві актуалізували виокремлення нових підтипів. Так, В. Павлов і Л. Черчик пропонують поділ лікувальних рекреаційних систем на кліматолікувальні, бальнеолікувальні, грязе- та озокеритолікувальні, водолікувальні, фітолікувальні [22].

Критеріальний підхід до типізації зумовлює таксономічний ранг рекреаційної системи і, відповідно, рівень її спеціалізації – універсальність – є характеристикою більших за площею і набором функцій рекреаційних систем.

Оцінка результативності функціонування рекреаційних систем виходить із їх медико-біологічної, соціокультурної, економічної ефективності [6]. Отже, об’єктом вивчення рекреаційної географії слугує рекреаційне господарство певної території, країни чи всього світу. Предмет рекреаційної географії – територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, тобто дослідження територіальних рекреаційних систем (ТРС).

ТРС – це просторово організована на території певного таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, які функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою поєднані. Рекреаційні об’єкти в одній ТРС можуть пов’язувати: а) безпосередні зв’язки виробничо-технологічного характеру; б) спільне управління; в) участь у спільному наданні кінцевих послуг; г) належність до однієї галузі чи підгалузі; д) знаходження рекреаційних установ у межах будь-якої самоврядної території; е) використання спільних ресурсів певної території; є) наявність потенційних можливостей для ефективних взаємозв’язків [10].

Виокремлюють такі типи ТРС: а) спеціалізовані; б) інтегральні; в) елементарні (ЕТРС); г) територіальні рекреаційні комплекси (ТРК).

У наш час в Україні ТРК формуються переважно на основі територіальних зв’язків. У рекреаційно-туристичному господарстві України утворюються різні спеціалізовані ТРС. Найвищий рівень територіальної організації і сезонної стабільності мають ТРС, які базуються на використанні певних видів бальнеологічних ресурсів. До середньосформованих спеціалізованих систем належать ті, які ґрунтуються на використанні переважно сезонних природних умов і ресурсів, наприклад рекреаційні системи узбережжя морів. Спеціалізовані ТРС, що об’єднуються спільністю використання одного виду рекреаційного ресурсу або одним призначенням їх послуг, розвиваються переважно відособлено. Інтегральні ТРС в Україні все ще недостатньо сформовані. Нині найвищий рівень сформованості інтегральних ТРС мають лише три: Одесько-Чорноморська, Карпатська і Кримська [9].

Теперішній етап розвитку рекреаційно-туристичного господарства України характеризується тим, що найповніше ідентифікуються елементарні ТРС. Це свідчить про початковий період формування у нас різних типів ТРС. У наш час і Україні найінтенсивніше розвиваються ТРК. ТРК, які формуються у великих містах, розвиваються нині випереджальними темпами. Тому найбільший ТРК України сформувався у Києві як найбільшому місті та столиці держави. Такі саме комплекси, тільки іншого масштабу, формуються в усіх обласних центрах і містах з чисельністю населення понад 100 тисяч жителів [10].

Важливою прикладною проблемою в Україні залишається територіальне розміщення рекреаційного господарства.
1.3. Рекреаційні потреби в Україні та світі

Різні культурні цінності, відмінна ментальність народів, розмаїття національних характерів, способів мислення, уподобань, особливостей повсякденного життя, його соціально-економічний рівень дуже впливають на рекреаційні потреби, їх трансформацію у просторі і часі.

У цілому рекреаційні потреби в Україні формуються під впливом таких чинників, як рівень доходів населення, культурно-освітній рівень, стан здоров’я. Несприятлива демографічна ситуація призводить до постійного збільшення частки людей похилого віку зі спеціальними рекреаційними потребами. Частка населення, визнана умовно здоровою, становила у 2005 році в Україні 28,2 %. Тож основною рекреаційною потребою населення України все більше стає потреба в лікуванні. Задовольняється ця потреба лише менш як на 10 % [10]. В Україні приблизно 75 % становить виїзний туризм. Лише 4 з кожних 100 громадян України брали участь у турах по рідній землі. Фактично соціально-економічна криза і не сформованість середнього класу перетворили рекреацію і туризм на елітарне заняття, недоступне для більшості населення.

За рівнем реалізації рекреаційно-туристичних потреб усі країни світу можна поділити на декілька груп. Вони реально визначаються загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку. Найадекватніше в наш час соціально-економічний розвиток країни характеризує показник виробництва валового національного продукту (ВНП) у доларах на одну особу. За ним усі держави планети об’єднуються у три групи: високорозвинені країни, середньорозвинені та ті, що розвиваються [2].

До високорозвинених країн Міжнародний валютний фонд (МВФ) зараховує усі країни Західної Європи, а також США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Японію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань та Ізраїль. Всього до «елітного клубу» економічно високорозвинені країн належать близько 30 держав. Це в них формується попит на рекреаційно-туристичні послуги. Цей попит ґрунтується на постійному зростанні і диверсифікації рекреаційних потреб. Високорозвинені країни виступають також своєрідними «законодавцями моди» на ті чи інші рекреаційні потреби, ресурси і території. Спеціальною ознакою їх економіки є переважання частки галузей, пов’язаних з міжнародною сферою послуг, де виділяється міжнародний туризм.

Група середньорозвинених країн поділяється на країни з економічним розвитком, вищим за середній, і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній. Вони суттєво різняться за власними рекреаційними потребами і можливістю їх реалізації. До першої групи країн належать: Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та інші. Ці держави швидко та стабільно розвиваються і поступово наближаються до групи високорозвинених країн. Рекреаційні потреби їх громадян постійно диверсифікуються. Зростає і можливість їх задоволення. Багато цих держав мають значні природні, рекреаційні і трудові ресурси, які нині активно залучаються в національний господарський комплекс. Другу групу формують країни, які характеризуються на сучасному етапі розвитку внутрішньою політичною нестабільністю. Це Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко та інші. Тут задовольняються переважно рекреаційні потреби «еліти».

Основна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше їх в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Переважно це колишні колонії. Ці країни фактично є ресурсними донорами розвинених країн. Рекреаційні потреби більшої частини населення не йдуть далі пасивного відпочинку після роботи в домашніх умовах.

2. СТЕРЕОТИПИ РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЗАХІДНОГО ВІДПОЧИНКУ

Світовий рекреаційний ринок базується на існуванні стереотипів, певних напрямів рекреаційної діяльності людей, які пов’язані з обмеженими місцями на земній кулі. Наприклад, літній відпочинок для західного європейця асоціюється з Грецією або Іспанією, екзотичний Схід – із Марокко або Єгиптом. Наявність такого типу «брендів», які склалися впродовж довгого часу, винятково важлива для виявлення та регуляції напрямів рекреаційних потоків і оцінки можливостей залучення нового регіону у ці потоки.

Найбільш популярними видами щорічного і квартального відпочинку для західних туристів є такі пересування з метою рекреації:


  • поїздки у великі міста, такі як Лондон, Париж, Нью-Йорк з метою відвідання культурно-історичних об’єктів зі світовою популярністю, а також виставки, театри і розважальні шоу; ресторани, казино, крамниці;

  • відвідини невеликих міст, що пережили свою славу і розквіт;

  • відвідини мініатюрних держав;

  • «Шоп»-тури;

  • поїздки до теплого моря в літній час;

  • тематичні рекреаційні парки у США («Світ Діснея» у штаті Флорида, «Діснейленд» у штаті Каліфорнія) і великі розважальні центри (Атлантік-Сіті, Лас-Вегас);

  • тематичні рекреаційні парки і великі розважальні центри за межами США;

  • поїздки до унікальних географічних об’єктів;

  • екскурсії в екзотичні місця з розкішною природою;

  • подорожі в регіони з екстремальними умовами;

  • відвідини рідкісних історичних і культурних об’єктів світу;

  • винні (гастрономічні) тури: відвідини відомих виноробних регіонів, дегустація місцевих напоїв і страв;

  • африканське сафарі;

  • відпочинок і відновлення здоров’я на курортах зі світовим ім’ям;

  • круїзи та туристичні потяги.

Рекреація квартального та річного циклів не зводиться тільки до відпочинку біля теплого моря. Існує чимала кількість альтернатив, значна частина яких може бути реалізована у будь-яку пору року [13].

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка