Реферат з дисципліни "Психологія і педагогіка вищої школи" на тему: "Майстерність організації взаємодії викладача і студента у процесі проведення навчальних занять"



Скачати 165.74 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір165.74 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА


Реферат


з дисципліни

"Психологія і педагогіка вищої школи"

на тему:

"Майстерність організації взаємодії викладача і студента у процесі проведення навчальних занять"


Виконав:

студент магістратури

Марчук М.П.
Перевірив:

доцент кафедри

філософії та соціально-

гуманітарних наук,

кандидат психологічних наук

Гуменюк О.Г.


м. Хмельницький, 2010




ЗМІСТ

ВСТУП

Важливу роль у дільності будь-якого професіонала відіграє налагодження взаємодії з оточуюючими його людьми: колегами, підлеглими, друзями.

Це стосується і такої категорії як викладачі.

Професія викладача є досить специфічною, адже значну частину свого робочого часу він проводить із студентами. Це зумовлює певні особливості діяльності: його слова являються джерелом нових знань для студентів, а самі студенти — основним об’єктом прикладання професійних зусиль. Тому від швидкості налагодження та якості міжособистісного контакту між ними залежить продуктивність навчання і якість засвоєних знань.

Чи вистачить для викладача професійних якостей, притаманних спеціалістам будь-яких галузей? Над чим треба працювати додатково, і як конкретно це робити? Відповіді на ці питання повинна розглядати психологія та педагогіка вищої школи, причому не лише на теоретичному рівні. Викладач не лише навчає, він впливає на формування світогляду, переконань і навіть на ставлення до обраної професії. Тому, крім володіння предметом, величезного значення набувають людські якості. Студент має бачити в ньому певний ідеал, прагнення до якого має стати поштовхом для подальшого професійного розвитку молодої особи.

На сьогодні вітчизняна психологічна наука потребує подальших досліджень даного питання. Спроби вирішити це завдання робились і в радянський час, однак з тих пір ситуація кардинально змінилася. Дещо змінилася і мета вищої освіти – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі. Наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію, визначальну важливість освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.

Необхідність цих процесів диктується Європейською орієнтацією України загалом та входженням України у Європейське освітнє і наукове поле зокрема. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

В зв’язку з цим варто використовувати досвід західних методик згідно з яких викладач більше уваги приділяє не безпосередній передачі фактичних знань і вихованню, а виробленню певних якостей і вмінь, необхідних для конкурентноздатності на ринку праці та для подальшої реалізації в житті. Для цього необхідним є налагодження певних відносин між викладачем і студентом, які допоможуть їм плідно співпрацювати у правильному руслі.

На нашу думку, потрібно синтезувати позитивні моменти і створити більш сучасний підхід до викладацької діяльності. Педагог не лише готує студентів до професійної діяльності, а і впливає на особистісний розвиток. Тому на особливу увагу заслуговує підняте нами питання про організацію взаємодії викладача і студента у процесі проведення навчальних занять, вивчення якого допоможе більш якісно здійснювати необхідний вплив на вихованця.

Більшість опрацьованих нами робіт розглядають теоретичні основи психологічних особливостей діяльності викладачів. Паралельно в деяких працях наводяться приклади за результатами опитувань. Але, на наш погляд, бракує систематизованого поєднання теорії з конкретними практичними порадами. Ці та інші проблеми покликаний вирішити наш реферат.



  1. Перше враження студента про викладача як фактор ЩО СПРИЯТИМЕ їх подальшій взаємодії у навчальній діяльності

У вищій школі, як ні в якій іншій ланці системи освіти, особливо активно протікає взаємодія між студентами і викладачами в будь-яких формах навчального процесу. На жаль, такі складні і важливі проблеми як взаємостосунки викладачів і студентів в навчальній діяльності і їх динаміка майже не вивчаються в педагогічній науці, хоча для їх дослідження є сприятливі умови, ми маємо на увазі праці видатних психологів - Б.Ананьева, О.Бодальова., В.Мясіщева і ін., в яких висловлені основні положення з питань психології взаємостосунків людей і можливості пізнання людини людиною в різноманітних видах діяльності [3; c.14].

Значна частина, студентів із великими труднощами звикають до нового для себе життя і не завжди легко встановлюють необхідні стосунки з своїми викладачами.

Студенти в першу чергу виділяють і сприймають в особі викладача те, що має відношення до його викладацької діяльності і що забезпечує йому успіх у ній. Всі інші дані, зокрема, фізичний розвиток, вікові ознаки, національні особливості, стать в абсолютній більшості випадків для студентів не мають значення. Вони на них не звертають уваги і не фіксують в своїй свідомості при спілкуванні з викладачами [5; c.5].

Перше враження про викладача у студентів, як правило, носить стійкий характер, а у значної їх частини воно зовсім не змінюється.

Студенти, торкаючись особистості викладача, характеризують його, як лектора, як керівника семінару, курсової або дипломної роботи, як людину, яка спілкується і взаємодіє з ними в навчальній діяльності, в щоденному житті. У цьому живому, творчому процесі студенти пізнають своїх викладачів, створюють про них свої уявлення і поняття, від яких в свою чергу залежить їх ставлення до викладачів, предметів, які вони викладають, до самої навчальної діяльності і до різних її форм. Весь ефект і результат навчальної і виховної роботи, всієї підготовки студентів у вищому учбовому закладі детермінується характером їх взаємостосунків із викладачами.

Студенти високо цінять уміння викладача з першої хвилини заволодіти аудиторією і з самого початку показати їм, що перед ними знаходиться людина, яка захоплена своїм предметом, знаюча, яка хоче, щоб і вони оволоділи хоч би часткою тих знань, якими володіє він. Байдуже ставляться студенти до тих викладачів, які не володіють умінням читати лекції чи ефективно та організовано проводити семінарські заняття і відразу виявляють недостатні знання своєї дисципліни [9].

Значний вплив на студентів має і те, як читає викладач лекцію - по конспекту або вільно, без записів, “дивлячись на аудиторію”, як він проводить семінар: просто слухає студента, чи доповнює яскравими прикладами, уточнює, задає цікаві запитання. Ці моменти носять сигнальний характер, який завжди сприймають студенти при першому ознайомленні з викладачем. Вони хочуть, щоб лекція читалась на високому науковому рівні, щоб у ній мали місце найновіші проблеми науки, про які не завжди можна прочитати в підручниках, і щоб подавались вони в вільному викладі викладача.

Студенти звертають увагу на те, що викладача, прикрашає ерудиція, знання того, що важко знайти в книгах, особливо захоплює в ньому знання іноземної літератури. Багато студентів говорять про гумор в лекції чи семінарі і про те, щоб викладачі були акуратні, підтягнуті, внутрішньо зібрані.

По зовнішньому вигляду і такими його функційними ознаками, як жести, міміка, уміння триматися в аудиторії, голос, дотримання такту, чистота і охайність одягу у багатьох студентів створюється перше враження про викладача. Важливо, як викладач зайшов у аудиторію, представився студентам чи ні і чи зміг він з перших слів захопити їх.

Вперше сприймаючи викладача, студенти звертають увагу на різні елементи його зовнішнього вигляду і поведінки. Перше враження про нового викладача складається з перших хвилин його перебування в аудиторії: манера тримати себе, мова, реакція на поведінку слухачів, а головне те, як він приступає до першого заняття: прямо переходить до справи або прагне переконати в значимості свого предмету, підкреслюючи при цьому необхідність відвідування його лекцій.

Значна частина студентів заявляють, що зовнішній вигляд викладача має значення, але це не головне. Проте при першому ознайомленні вони, як ніколи, звертають увагу на зовнішній вигляд викладача в цілому. Тут береться до уваги і костюм, і зачіска, і вік (перевага надається викладачам середнього віку), і вираз обличчя, які за свідченням студентів, є відбитком інтелекту і культури спілкування з ними.

Для деяких студентів зовнішній вигляд викладача відіграє роль лише в перші декілька хвилин зустрічі, коли вони у ньому бачать просто людину. В цей час студенти сприймають викладачів так, як це роблять інші люди при новому знайомстві. Це цілком відноситься і до викладача. На кінцеву об’єктивну оцінку викладача його зовнішній вигляд не впливає. Перше враження про викладача залежить і від досвіду студента, від його зв’язків і відносин з людьми, які зустрічалися з ним до зустрічі з викладачем. В цьому перш за все виявляється індивідуальна своєрідність в сприйманні і оцінці викладачів студентами. Кожний із студентів схильний виділяти одні елементи зовнішності викладача частіше, ніж інші, та й бачити його в цілому по-своєму. Ці індивідуальні відмінності в сприйманні зовнішнього вигляду однієї і тієї ж людини різними людьми можна пояснити явищем установки. Установка, за визначенням О.Бодальова, є стан, зумовлений певною організацією досвіду людини, який створює диференційоване ставлення до людей [10].

Для створення першого враження студентів про викладача мають значення розповіді про нього студентів старших курсів. Деякі студенти передають детально ті відомості про викладачів, які вони одержали від своїх товаришів. В умовах ВНЗ, де підтримуються стосунки між студентами різних курсів перші відомості про викладача, з’являються ще до безпосереднього знайомства з ним. Студенти, які прослухали курс, дають “цілком детальні” характеристики. Ці думки викликають у студентів певний емоційний настрій. Вирішальним є перший контакт - або підтвердиться раніше дана характеристика, або вона буде заперечена [9].

2. ОСНОВНІ ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ВИКЛАДАЧЕМ І СТУДЕНТОМ

Для налагодження відносин між викладачем і студентом на заняттях слід враховувати наступні моменти:

По-перше, слід прищепити студентові почуття гідності, самоповаги, особистісної значущості; при цьому шанобливе ставлення до студента є обов’язковою умовою незалежно від його успіхів у навчанні.

По-друге, реалізація гуманних взаємовідношень можлива тільки при застосуванні демократичних методів навчання, за умов розкріпачування студента, руйнування штучних бар’єрів між викладачем та студентами, створення емоційного фону доброзичливості та співтворчості. При цьому викладач має бути помічником і стимулятором значимого для студента навчання, він зобов’язаний забезпечити психологічний комфорт та свободу у навчанні, тобто навчання має зосереджуватися на студентові, а не на навчальному предметові. Отже, завдання викладача – постійно стимулювати навчальну діяльність студента, розкриваючи перспективи його подальшого розвитку.

По-третє, гуманістичні відносини передбачають взаємодовіру, взаємоповагу, взаємодопомогу та загальну відповідальність за результати навчання. У педагога повинні бути виявлене доброзичливе ставлення до студента, прагнення адекватно оцінити його можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання, а також здатність підтримувати соціально сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі [4; c.7]. При цьому важливим є зміна об’єктивно-суб’єктивної взаємодії між викладачем і студентом на суб’єктивно-суб’єктивну, метою якої є, як відзначається в дослідженнях С. С. Вітвицької:

– розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва;

– прагнення до самореалізації і самовираження обох суб’єктів у навчанні;


  • удосконалення техніки спілкування від монологу до діалогу.

При цьому потрібно враховувати всі компоненти взаємин викладача і студента. Ними є:

1) мотиваційний (інтерес до партнера й потреба в стосунках із ним);

2) когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і усвідомлення їх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини);

3) емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності чи напруженості, тривожності);

4) поведінковий (тип взаємин і стиль педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації; засоби коригування взаємин і взаємовпливу) [9].

Головними засобами у гуманному спілкуванні мають бути похвала, заохочування до самостійності, підтримка, поради, прохання, пропозиція, гумор. Ні в якому разі викладач не повинен допускати погроз, докорів, зневаги, іронії. Поведінка при спілкуванні має відповідати моделі активної взаємодії – „спілки”, тобто викладач постійно знаходиться в діалозі з студентом, підтримує мажорний настрій, заохочує ініціативність, демонструє зацікавленість студентом, створює відповідний ментальний клімат – добра, віри та схвалення, допомагає змоделювати стратегію досягнення успіху. Передбачається обов’язковий перехід від монологу викладача до діалогу між викладачем та студентом, від управління до самоуправління, від контролю до самоконтролю. „Діалогічне відношення – майже універсальне явище, що пронизує все людське мовлення, всі відносини і прояви людського життя, взагалі все, що має значення. Де починається свідомість, там починається і діалог” – зазначає В. С. Біблер. Діалогічне спілкування забезпечується співтворчістю, суспільним мисленням, свободою, де кожний може і повинен висловлювати себе. „Педагогіка діалогу виокремлює викладача як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії зі студентами й покладає на нього відповідальність оперативно зважати на особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та особистісного зростання” [1; c.17].

Підтвердженням ефективності цих засобів є проведене дослідження в одному з ВНЗ України.

Виходячи з вищезазначених положень гуманні відносини між викладачем і студентом на заняттях створювалися за допомогою впровадження в навчальний процес лекцій-диспутів, до яких студентам експериментальних груп пропонувалося самостійно готуватися, при цьому необхідно було не тільки зібрати і вивчити, але й проаналізувати необхідний матеріал, зробити висновки.

Під час лекції-диспута студентам надавалась можливість виступити з доповіддю, висловити свою думку та погляди на ту чи іншу проблему, а наприкінці разом з викладачем сформулювати загальні висновки. На практичних заняттях студенти проводили частину заняття, залучалися до їх аналізу й оцінки. При такій організації занять досвід, який передає викладач студентам, не витісняє індивідуальний, а узгоджується з досвідом студентів як суб’єктів пізнання у своїй діяльності. Запропонована методика навчання активізувала діяльність студентів, дозволила створити сприятливі умови для розвитку ініціативи, творчості кожного студента. Використання лекцій-диспутів сприяло підвищенню інтересу до подальшої співпраці з викладачем-новатором [8; c.25].

3. спілкування ЯК головна складова НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА З СТУДЕНТом

Вища школа пред’являє високі вимоги до психологічного клімату кафедри, факультету, ВНЗ в цілому, що реалізовується в повсякденному педагогічному спілкуванні.

Головне завдання вузівського викладача – розкриття особи що вчиться – вирішується також в ході його спілкування із студентом. Тому в поняття “Професійний педагог” входить не лише знання конкретного предмету, але і педагогічна майстерність, тобто уміння збудувати виклад, увійти до контакту із студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкту навчання в суб’єкт учення.

Формування власного індивідуального стилю спілкування із студентами, налагодження з ними зв’язків пов’язане з розвитком творчої індивідуальності професорів, доцентів, викладачів. Багато що тут залежить від особових здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але навіть володіючи викладацьким талантом, потрібно обов’язково вчитися педагогічному спілкуванню [2; c.23].

Вироблений практикою стиль спілкування допомагає викладачеві швидко досягати запланованого результату.

Важливим завданням початкуючого вузівського педагога є пошук оптимального для цілей виховання власного індивідуального стилю спілкування із студентами. Його виробленню сприяють такі прийоми:

- включення студентів в початкові форми дослідницької діяльності;

- створення форм спільного спілкування для кращої особової соціалізації студентів, участь в засіданнях кафедри, конференціях, лекціях серед населення, виступи у пресі і т.д.;

- спільна науково-дослідна робота;

- спільні контакти, що не регламентуються, неофіційні, бесіди про науку, мистецтво, професію, книги;

- участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, олімпіади, конкурси, «круглі столи») [6; c.77].

Педагогічна дія має бути систематичною і безперервною, переходячи від учбово-орієнтованого до науково-пошукового, від офіційно-регламентованого до неофіційно-довірчого спілкування. Особливі вимоги пред’являються до етико-психологічної основи взаємодії ученого-педагога і студентів. У цьому плані важливу роль грають індивідуально-типологічні характеристики або той сами1 стиль спілкування. У стилі знаходять вираження:

· особливості комунікативних можливостей педагога;

· досягнутий рівень взаємин;

· творча індивідуальність педагога;

· особливості студентського колективу.

Стиль спілкування втілює соціально-етичні установки суспільства, ВНЗ, він відображає особовий і педагогічний рівень педагога, його емоційно-психологічні особливості. Оптимальний стиль спілкування – це спілкування, що ґрунтується на захопленості викладача і студентів спільною діяльністю, відображає саму специфіку формування особи фахівця у ВНЗ і взаємодію соціально-етичних установок педагога і навиків професійно-педагогічного спілкування, що втілює в собі.

Спілкування в навчанні, а значить і саме навчання, стає одночасно і фактором виховання людини як особистості. Звідси, головне завдання педагогів повинно полягати в організації спілкування й колективних форм навчання таким чином, щоб ці форми давали одночасно максимальні ефекти в пізнавальному й особистісному розвитку людини. Це тим більше важливо відзначити, що для школярів і студентів навчання є провідним видом діяльності, в процесі якої забезпечується основний розвиток людини і як особистості, і як суб'єкта пізнання, спілкування й праці. Феномен спілкування здійснює багатозначний вплив на стосунки між викладачем і студентами [2; c.23].

Особливістю спілкування між педагогом і вихованцем є те, що воно відбувається в двох площинах:

перша показує, що суб'єкт спілкування є педагог і спілкування витікає від нього;

друга, - що суб'єктом є вихованець.

При цьому слід зазначити, що переважну роль відіграє площина, яка характеризується спілкуванням, спрямованого від педагога до вихованця.

Водночас, оптимізація педагогічного спілкування, на думку А.А. Леонтьєва, створює найкращі умови для формування особистості, забезпечує сприятливий емоційний клімат, управління соціально-психологічними процесами, дозволяє максимально використовувати особистісні особливості вихователя. Результат навчально-виховного процесу в вищому навчальному закладі значною мірою визначається характером взаємодії між студентами й викладачами. При цьому викладач вищої школи залишається основною ланкою в системі формування особистості фахівця [10].

ВИСНОВОК

Проблема налагодження вазємодії між такими соціальним групами як викладачі і студенти перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному відношеннях. Ґрунтуючись на філософських ідеях, які узагальнюють досвід спільного життя людей, мотивацію людських взаємин, теорія взаємовідносин останніми роками істотно змістовно збагатилася. Осмислення проблеми умілого налагодження відносин в усіх аспектах спільної діяльності, узагальнення практики і проблем міжіндивідуальних стосунків мають особливу значущість для орієнтації педагогічної свідомості викладача.

Взаємодії супроводжують людину все життя. Але одні взаємодії відбуваються немов би самі собою, без осмислення і участі людини, а інші як би лежать на поверхні, і тому усвідомлюються особою. Але навіть при усвідомленні тих складних взаємозв'язків, що відбуваються довкола, одні взаємодії для людини є керованими, тобто такими, в яких він може стати повноправним і активним учасником, а інші - некерованими, в яких спочатку йому як об'єкту відведена пасивна роль глядача. Але і активну позицію в людських взаємодіях не можна беззастережно назвати лише благом.

Отже, людина культурна - це особа не лише вихована, освічена, але і гідна пошани з боку оточуючих і самоповага. Тому проблема усвідомлення власного взаємозв'язку себе з іншими, уміння будувати взаємовідношення і взаємодію зі світом, людьми і самим собою - одне з найважливіших завдань сучасності.

Чим раніше початий процес формування готовності до співпраці, тим швидше відбувається усвідомлення особою своїх можливостей, ролі, посильної допомоги в ситуаціях взаємодії. Тому людини практично з народження можна і потрібно орієнтувати на усвідомлення і встановлення гуманних взаємодій з навколишнім світом і людьми. З цієї точки зору значення інтерактивного навчання важко переоцінити.

Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і інших навчальних занять, але й всією своєю особистістю, поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, іншим людям і в першу чергу - до студентів. Те наскільки він швидко заволодіє аудиторією, як покаже себе справжнім фахівцем буде визначати подальші шляхи роботи з колективом студентів.

Використовуючи стратегію взаємодії, він постійно знаходиться із студентами в діалозі. Ця форма спілкування і одночасно спосіб взаємодії, що відрізняється від будь-якого іншого тим, що є дійсним, відкритим спілкуванням між двома людьми, щиро зацікавленими один в одному, дозволяє почати складний процес взаємодії, який передбачає, що всі його учасники знаходяться в положенні взаєморозуміння, тобто усвідомлюють вміст і структуру справжньої і можливої чергової дії партнера, розуміють переживані один одним почуття і настрої, уміють терпимо відноситися до «іншої» точки зору, не проявляючи ні зовнішньої, ні внутрішньої агресії, уміють налаштуватися на емоційно-психологічний світ іншої людини, взаємно сприяють досягненню єдиної мети.

Отже, організація продуктивної взаємодії викладача і студентів на основі діалогу з використанням приведених правил і технологій визначених у рефераті сприяє:



  • підвищенню ефективності учбового процесу у ВНЗ;

  • створенню умов для самореалізації;

  • самовизначення особи студента;

  • розкриттю творчого потенціалу особи;

  • формуванню ціннісних орієнтацій і етичних якостей з подальшою їх актуалізацією в професійній діяльності і звичайно ж зменшенню вірогідності виникнення конфліктних ситуацій між викладачем і студентом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 1 - с.15-18.

2. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 1 - с. 22-24.

3. Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів. / Навчально-методичний посібник. - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. - 114с.

4. Грубінко В.В. Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ в контексті вимог Болонського процесу. / Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства" (Матеріали „Міжнардної науково-теоретичної конференції, м. Тернопіль, 26 березня 2004 р.).- Тернопіль – 2004.- с.6-17.

5. Корольчук О.П. Студентство: виховання духовності і культури, спроба окреслити проблеми та перспективи // Освіта. – 1999. - № 2 – с.5-6.

6. Крюкова Д.Ф. Психологічні та педагогічні проблеми професійно-особистісного розвитку молоді./ Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: Матеріали ІІ міжн. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ТУП. – 2003. – с.74-83.

7. Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія. – 1997. - № 2 – с.7-11.

8. Хорунжа Л.П. Гуманізація навчально-виховного процесу // Рідна школа. –1999. - № 1 – с.24-28.

9. Мареев Д.М. Засвоєння алгоритму оптимізації взаємин викладача зі студентами в процесі навчання // Інтернет видання «Психологія у вищій школі» [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.damar.ucoz.ru



10. Анісімов В.Г. «Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента» Інтернет видання «Педагогіка» [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.diplomforum.ru



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка