Реферат підготувала: Булах Марина Василівна, практичний психолог Технолого-економічного коледжу бнау



Скачати 305.11 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір305.11 Kb.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації

Образотерапія як засіб зняття психічної напруги й стресових станів

у дітей та студентської молоді

Реферат підготувала: Булах Марина Василівна,

практичний психолог

Технолого-економічного коледжу БНАУ,

м. Біла Церква, Київської області

2012

План

Вступ

Основна частина. Образотерапія як засіб зняття психічної напруги й стресових станів у дітей та студентської молоді

1. Історія розвитку та особливості використання арт-терапії.

2. Види образотерапії, їх діагностичний та психокорекційний потенціал.

3. Структура та умови проведення арт-терапевтичного заняття.

4. Створення індивідуальної діагностичної карти «Колір – почуття».

5. Групові форми арт-терапевтичної роботи. Техніка «Малюємо кола».



Висновки

Література

Додатки

Вступ

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні, відповідно до основних положень Державної національної програми «Освіта», є форму­вання освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного, психічного і морального здоров'я. Розв'язання цього завдання пе­редбачає обов'язкове психолого-педагогічне обґрунтування змісту та методів навчально-виховного процесу, а також вимагає від учите­лів переосмислення свого ставлення до дитини, її потреб, прагнень і бажань. Досить часто, педагогам не вистачає знань про ті особистісні якості дитини, на які вони орієнтують свою професійну діяльність, адже кожен вихованець надзвичайно своєрідний та неповторний, і не так легко прочинити дверцята у потаємний світ дитячої душі.

Та є шлях, який може допомогти досвідченому, мудрому вчи­телю пізнати й зрозуміти внутрішній світ дитини! Це доволі незвичне для навчальних аудиторій поєднання творчості, мистецтва та елементів психотерапії, адже творчість, як зазначав видатний український психолог В. Роменець, – це «засіб самопізнання і за­сіб саморозвитку, це дивовижне дзеркало, в якому відображаються найтонші намагання й очікування людини, найпотаємніші її думки, вся велич її духу, її неповторного «Я» [13]. На думку провідних психологів, опанування сучасним педагогом деяких посильних арт-тера­певтичних технік, прийомів, форм творчої роботи є дуже актуальним і дозволить цілеспрямовано, свідомо та систематично піклуватися про психічний стан їхніх учнів, студентів.

Арт-терапія – це розвиток особистості, лікування душі за допомогою залучення людини до мистецтва. При цьому дитина навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Арт-терапевтичні техніки дають змогу вихованцю самостійно висловлювати свої почуття, потреби, мотивацію своєї поведінки, діяльності, спілкування, що необхідно для його повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища. Через малюнок або інший вид творчої діяльності людина може «виплеснути» негативні, або поділитися позитивними емоціями [11].


Основна частина. Образотерапія як засіб зняття психічної напруги й стресових станів у дітей та студентської молоді

1. Історія розвитку та особливості використання арт-терапії.

Перші паростки арт-терапії – лікування людської душі засобами мистецтва (образотворчого, музичного, хореографічного чи сценічного) – можна знайти ще за часів існування первісної людини. На думку багатьох дослідників, вже наскальні малюнки первісних людей відображали не лише розвиток культури та суспільного ладу свого часу, а й прагнення визначитись зі змістом людського існуванням і своїм місцем у цьому безмежному, такому милосердному й водночас безжалісному світі.

Своєрідну роль відігравав у житті первісної людини рух: можливо люди почали танцювати і використовувати рух як засіб комунікації ще задовго до виникнення мови, адже незважаючи на давно набуте вміння розмовляти, ми й досі розпізнаємо справжні, приховані почуття, емоції оточуючих нас людей саме за допомогою міміки і жестів.

Виникнення та наступний розвиток хореографічного, театрального мистецтв, ймовірно, пов'язаний із становленням перших релігійних уявлень первісних людей, оскільки звернення до духів і богів супроводжувалося цілими ритуальними дійствами, в яких надзвичайно оригінально переплелися всі види мистецтв, — починаючи із розпису тіла, ритуального посуду та священних печер.

Свідчення застосування музики із терапевтичною метою можна знайти, як стверджують психологи, у давньоєгипетських папірусах, давньогрецьких трактатах та, навіть, у текстах Біблії.

У Давньому Єгипті, наприклад, за допомогою музики зціляли душевнохворих, катаючи їх у човнах по Нілу й заспокоюючи при цьому грою на музичних інструментах. Давні китайці вважали, що музика рятує від усіх недуг, навіть непідвладних лікарям, а в одному із племен Східної Африки існував звичай, щоб лікар приходив до хворого із маленьким дзвіночком у руці, в який він час від часу мелодійно дзвонив.

Особливо великого значення надавали мистецтву у житті як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому мудреці та фі­лософи античності. Піфагор, наприклад, розробив цілу науку про евритмію. За свідченням учнів, Піфагором були встановлені мелодії та ритми, за допомогою яких можна було відповідно вплива­ти на душі молодих людей. Ці мелодії були спрямовані проти некерованої пристрасті й смутку, проти дратування, гніву чи інших психічних розладів. Одним із відомих подвигів Піфагора є угамування грецького юнака, який вирішив підпалити дім своєї невірної коханої. Філософ наказав флейтисту, який випадково знаходився поруч, зіграти мелодію в певному ладі, чим і приборкав гнів нещасного.

На думку іншого грецького філософа Платона, могутність та сила держави значною мірою залежить від того, яка музика лунає в ній. Для держави, вважав Платон, немає гіршого способу руйнування моралі, ніж відхід від скромної й сором'язливої музики. Саме через розпусні ритми та лади проникає в людські душі й серця розпуста. Бо музика здатна формувати духовне єство відповідно до характеру свого звучання.

Вплив мистецтва на внутрішній світ людини вивчав і Аристотель. Саме ним була розроблена теорія катарсису, відповідно до якої в душі глядача та слухача древньогрецької трагедії відбувалося звільнення від афектів за рахунок переключення із власних (егоїстичних) проблем на проблеми інших людей або й цілого суспільства.

Традиції лікувального використання мистецтва в греків запозичили римляни, епохи змінювали одна одну, держави народжувалися, вмирали, але незмінним залишався той невидимий і водночас такий вагомий зв'язок між людиною та мистецтвом, яке тисячоліттями вважалось для людей джерелом насолоди [1]. Проте цілеспрямоване лікування за допомогою мистецтва – феномен відносно новий.

Вперше термін арт-терапія (аrt-thеrару дослівно означає «терапия мистецтвом») був застосований британським художником Андріаном Хілом у 1938 році під час опису своєї роботи з туберкульозними хворими (тоді група художників і психіатрів США та Великобританії якраз зацікавилась можливістю використання мистецтва з терапевтичною метою). Невдовзі, під час Другої світової війни перебуваючи у санаторії, А. Хіл від нудьги почав малювати – виявилося, що на папір можна було перенести всі ті страхи та почуття, які переповнювали його з перших днів перебування на фронті. Це спонукало інших хворих теж взятися за пензлі, і незабаром словосполучення «арт-терапія» стало вживатися стосовно будь-яких видів занять мистецтвом, що проводилися в лі­карнях і центрах психічного здоров'я.

У процесі розвитку арт-терапії увага психотерапевтів переваж­ним чином була спрямована на символізм продуктів образотворчої діяльності, оскільки цінність використання мистецтва з психо­терапевтичною метою полягає саме в тому, що з його допомогою можна на символічному рівні безпечно вивчати найрізноманітніші почуття та давати можливість їх вияву.

Методика арт-терапії, як зазначає К. Рудестам, ґрунтується на переконанні, що внутрішнє «Я» людини відтворюється у візуаль­них образах щоразу, коли вона малює чи займається ліпленням, не надто розмірковуючи над результатами своєї праці, тобто спон­танно (на відміну від ретельно організованої навчальної діяльності) [14]. Іноді надзвичайно важко підібрати словесний еквівалент тим страхам, сумнівам чи переживанням, що переповнюють нас, а особливо це важко буває зробити дітям, словниковий запас яких є ще досить обмеженим. Тому саме невербальні засоби часто є єдиними можливими для вираження і просвітлення сильних переживань.

Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Тому арт-терапія – це техно­логії створення та використання різних творів мистецтва з метою передачі почуттів, емоцій та інших проявів психіки людини; це інструмент для дослідження і гармонізації тих сторін внутрішнього світу людини, для вираження яких слова не підходять.

Використання терапії творчістю у роботі з дітьми дає надзвичайні результати, адже процес творення (не за вимогою, не за зразком) завжди приносить радість, і це вже важливо незалежно від того, народжується ця радість у глибинах підсвідомості чи вона є результатом розуміння можливості порозважатися або на­віть покепкувати.

Аналіз наукових джерел дозволив визначити наступні особ­ливості використання арт-терапії:



  • Майже кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду чи соціального статусу) може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія не вимагає особливих здібностей до мистецької діяльності або спеціальних художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав, тож арт-терапевтичні техніки практично не мають обмежень у використанні. Немає підстав і для протипоказань щодо участі певних груп людей чи дітей в арт-терапевтичному процесі.

  • Арт-терапія – це засіб невербального спілкування, що робить її особливо цінною для тих, кому складно словесно описати свої переживання. Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва і допомагає точніше висловити свої переживання, по-новому поглянути на життєві проблеми та знайти шлях до їх розв'язання.

  • Образотворча діяльність є потужним засобом зближення людей, своєрідним «містком» між терапевтом і клієнтом, вчителем і уч­нем. Заняття художньою творчістю активізують і збагачують комунікативні можливості особистості, сприяють орієнтації на міжособистісну взаємодію.

  • Арт-терапія – засіб вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає ідентифікувати й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для віднов­лення життєвих сил і спосіб спілкування із самим собою.

  • Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу осо­бистості, дає високий позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію впевненість у своїх силах.

Отже, арт-терапия є достатньо новим видом психотерапевтичної діяльності і заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмах саморегуляції та зцілення.

2. Види образотерапії, їх діагностичний та психокорекційний потенціал.

Зупинимося більш детально на визначенні ролі й основних закономірностях використання у навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти такого арт-терапевтичного напряму, як образотерапія.

До образотерапії відносять малюнок, живопис, графіку, ліплення, скульптуру, різьбу, інсталяцію, вироби з тканини і шкіри тощо.

Найбільш розповсюдженими видами образотерапії є:



  • колаж, застосування якого є особливо доцільним на початкових етапах психотерапевтичної роботи, бо в більшості дітей будь-якого віку наявний стереотип того, що вони не вміють малювати. Ця техніка дозволяє досягати позитивних результатів та формує позитивну установку на подальшу творчу діяльність. Колаж створюється з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При його створенні не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат. Тематика колажів доволі широка: «Мій настрій», «Я – частина природи», «Я і колектив», «Я і моя майбутня професія», «Світ добра та любові» та ін. Створення колажів навчає дитину «спілкуватися» з навколишнім середовищем;

  • техніки, в основі яких лежить малювання: «портрет», «настрій», «метафоричний портрет», «діалог», «триптих», малюнок свічкою, малюнок по колу, груповий малюнок, асоціативні і вільні малюнки, «подарунки», «фамільний герб», малювання автопортретів на спільному аркуші; малювання емоційного спектру; малювання музики, що прослуховується та власних емоцій, викликаних тим чи іншим музичним твором [15]. Малювати можна чим завгодно, але слід пам'ятати, що нервовій людині краще використовувати крейду, тому що акварель, яка розтікається, може спровокувати зростання тривоги. Крейду легше контролювати, і людина переносить це відчуття на життя. А якщо людина закомплексована, то краще малювати аквареллю – це допоможе їй відчути себе розкутою. Малювання на тканині губкою, пальцями, долонями підвищує потреби в активності й реалізації моторних та емоційних можливостей, допомагає людині в самопізнанні. Акт малювання яскраво виражає  сутність людини, сприяє відображенню практично всіх видів її підсвідомих процесів, враховуючи жахи, конфлікти, мрії;

  • ліплення, скульптура. У випадку сильних емоцій гніву, болю, образи – краще запропонувати пластилін, глину, а не фарби... Робота з тістом, тістопластика, також передбачає розвиток і корекцію рухових, пізнавальних й творчих можливостей дитини;

  • маскотерапія. Маску створюють на обличчі дитини чи дорослого (по домовленості). Спочатку на шкіру наноситься крем, на який викладається перший шар паперу, зверху приклеюється другий, за необхідності – третій. Потім маска обережно знімається, висушується, розмальовується та обіграється [6];

  • нетрадиційні тематичні проективні графічні тести. Проективні графічні тести – це передусім робота з невербальним матеріалом. Напевно, сьогодні вже немає психолога, якому були б не відомі такі проективні методики, як «Неіснуюча тварина», «Дім. Дерево. Людина» чи «Малюнок сімї» [2]. Це й не дивно, адже вони є легкими і швидкими у застосуванні, інформативними, тому часто використовуються фахівцями для експрес-діагностики клієнта. Прикладом так званих адаптивних тематичних проективних тестів є такі проективні малюнки, як «Мій клас», «Що мені подобається в школі» та «Школа тварин» [4]. Найвдалішим із трьох зазначених проектив­них малюнків, на мою думку, є останній – «Школа тварин», оскільки вихованцю пропонується зобразити не якусь реально існуючу школу (клас), а фантастичну, казкову, несправжню. Таким чином, з одного боку, усувається компонент соціального очікування, а з іншого, – знімаються будь-які правила та обмеження, що дає змогу реально оцінити психічний та емоційний стан дитини. Використання техніки В.Окландера «Трояндовий кущ» у роботі з дітьми молодшого та середнього шкільного віку, крім діагностики психоемоційного стану самого вихованця, дозволяє дослідити емоційну атмосферу та психолого-педагогічний потенціал найближчого оточення дитини – сім’ї (Додаток 1). У старшому шкільному віці, коли перед юнаками та дівчатами постають питання професійного визначення та подальшої особистої самореалізації, використання «Трояндового куща» дозволить відчути внутрішню цілісність особистості, єдність прагнень та намірів, ресурсний потенціал та гармонію із зовнішнім світом [12]. Надалі, за результатами аналітичної обробки всіх отриманих даних традиційних та проективних методик планується проведення корекційної роботи з дитиною, яку можуть здійснювати працівники психологічної служби закладу освіти у співпраці з учителями, вихователями, класними керівниками, кураторами [3].

Таким чином, образотерапія у виховному просторі сучасного навчального закладу може використовуватися з метою налагодження ефективної комунікативної взаємодії у системі «вчитель-учень», «викладач-студент» під час спільної діяльності, більш глибокого пізнання внутрішнього світу кожної людини, відчуття її неповторності, особистісної своєрідності, визначення домінуючих потреб та інтересів, діагностування емоційного й психічного стану вихованця, рівня соціальної дезадаптації, побудови навчально-виховного процесу на основі особистісно орієнтованого підходу і провідних принципів освіти – гуманізації та демократизації.

3. Структура та умови проведення арт-терапевтичного заняття.

Заняття по арт-терапії проводяться індивідуально або в групах.

Необхідними матеріалами для організації та проведення за­нять є:


  • олівці, фломастери, кольорова крейда, пастель, сангіна, ху­дожнє вугілля, акварель, гуаш;

  • пензлі різних розмірів, палітра, баночки з водою, губка (для зафарбовування великих площ);

  • папір різного формату, кольору та відтінку, щільності та те­кстури;

  • картон, фольга, клей, скотч, ножиці, нитки, мотузки, клап­тики тканини;

  • серветки, ганчірки та скатертини тощо;

  • у роботі над колажами можуть знадобитися старі журнали, репродукції чи фотографії;

  • на деяких заняттях можна використо­вувати пластилін (використання глини та спеціального тіста навряд чи буде зручним в умовах навчального закладу), пісок з мініатюрними фігурками, різно­манітні природні матеріали для створення об'ємних композицій.

Краще, коли такі заняття буде проводити професійний психолог, але деякі з них може провести підготовлений психологом педагог, який прагне допомогти дитині розкритися, виразити свої емоції на папері чи в іншому матеріалі. Зазвичай педагог сам пропонує тему малюнка і разом з вихованцями визначає, за допомогою якої техніки він буде виконаний. Надалі дітям надається повна свобода дій. Коли малюнок готовий, дорослий детально аналізує його і обговорює з автором [10].

Враховуючи, що метою заняття є досягнення певного терапев­тичного ефекту, варто відмовитися від багатьох традиційних прийомів роботи, що зазвичай викори­стовуються на заняттях:



  • недопустимі команди, накази, вимоги та примушування;

  • дитина сама може вибирати для себе види, зміст роботи, зображувальні матеріали та власний темп виконання;

  • вихованець може відмовитися від виконання деяких завдань, вербалізації своїх почуттів та переживань, колективного обговорення тощо (способи включення дітей у роботу багато в чому залежать від педагогічного такту та майстерності педагога);

  • дитина може лише спостерігати за роботою товариша або за­йматися чим-небудь за бажанням, якщо це не суперечить со­ціальним та груповим нормам;

  • заборонене оцінювання суджень, критика та покарання.

У структурі кожного арт-терапевтичного заняття повинні чітко зазначатися дві складові частини. Перша – невербальна, творча, неструктурована, де основним видом діяльності є сам процес творчості. Друга частина – вербальна інтерпретація створених зображень, асоціацій, емоцій та почуттів, що виникали в процесі роботи. Таким чином, структура арт-терапевтичного заняття повинна складатися з наступних етапів:

  1. Налаштування на роботу («розігрів»).

  2. Активізація різних чуттєвих сфер (зорової, слухової, смакової, нюхової, тактильної, кінетичної) та актуалізація візуальних, аудіальних і кінестетичних образів (як варіант — застосування елементів медитації у поєднанні із музичним супроводом).

  3. Індивідуальна творча робота.

  4. Етап вербалізації.

  5. Заключний етап – рефлексивний аналіз.

Перед тим як перейти безпосередньо до опису арт-терапевтичних технік, що з успіхом можуть використовуватися у навчально-виховному процесі сучасного закладу освіти, підсумуємо, що, на відміну від занять образотворчим мистецтвом (спеціально організованої діяльності з навчання малювання чи рукоділля), арт-терапевтичні заняття мають спонтанний характер, а наявність художніх талантів чи спеціальної підготовки не відіграє значущої ролі. Під час про­ведення арт-терапевтичних занять важливим є творчий акт як такий та особливості внутрішнього світу творця, що виявляються у результаті втілення цього акту.

4. Створення індивідуальної діагностичної карти «Колір – почуття».

Необхідно зазначити, що одним із ключових моментів арт-терапії, зокрема образотерапіі, є психологія кольору. На сьогоднішній день визначені основні закономірності впливу кольору на психічний стан людини, наприклад, теплі ко­льори (червоний, жовтогарячий, жовтий) відносяться до активних, вони посилюють фізіологічні процеси, збуджують психіку люди­ни, покращують настрій. Холодні ж, так звані пасивні кольори (блакитний, синій, фіолетовий), заспокоюють психіку людини, а інколи навіть і пригнічують її [7].

Тож, питання психології кольору в образотерапії сьогод­ні може розглядатися у двох рівнозначних аспектах. Перший – це корекція впливу оточуючого навчального середовища на психіку дитини шляхом оптимального поєднання форми та кольору; дру­гий – діагностика особливостей характеру, психічного та емо­ційного стану вихованця на основі його кольорових уподобань та загальноприйнятих співвідношень «колір – почуття – настрій» (Додаток 2).

Досвід роботи з клієнтами різного віку дозволяє зробити висновки про те, що кожній людині при­таманні власні уявлення про співвідношення «колір – почуття – настрій». Наприклад, жовтий колір у різних людей може символізувати як радість, задоволення, цікавість, так і злість, образу чи страх. Блакитний колір переважно пов'язаний із сумом (хоча, за словами дітей, це скоріше замріяність). Але бувають такі клієнти для яких блакитний колір символізує цікавість, радість та задоволення, або ж – страх чи по­чуття провини. Таку аналогію можна провести стосовно кожного кольору, тому для правильного визначення емоційного та психіч­ного стану людини необхідно мати її індивідуальну діагностичну карту «колір – почуття».

З метою створення такої карти рекомендуємо скористатися фрагментом програми емоційно-вольового розвитку дітей Т. Грабенко, Т. Зінкевич-Євстигнєєвої та Д. Фролова «Чарівна країна всередині нас» [3].

Форма проведення: індивідуальна.

Час проведення: 10-15 хвилин.

Обладнання: індивідуальна діагностична карта «Колір – почуття» (рис.), кольорові олівці (фломастери) – бажано всіх учнів забезпечити однаковими кольоровими олівцями чи фломастерами для того, щоб потім було легше провести порівняльну діагностику в межах класу (групи).

Попередня підготовка.

Для психологічного розігріву та налаштування на роботу ви­користовується казковий фрагмент:



  • Десь дуже далеко, а може й зовсім поруч, є чарівна казкова країна, де живуть Почуття: Радість, Задоволення, Страх, Провина, Образа, Сум, Злість та Цікавість. Живуть вони всі дружно, кожен у власному маленькому будиночку: хтось живе у червоному, хтось у синьому, а хтось – у жовтому.

Та одного разу сталося лихо – налетів на країну страшний буревій. Вітер був настільки сильний, що зривав дахи з будинків. Жителі казкової країни встигли поховатися, але врятувати хатинки їм не вдалося. Звісно, всі були страшенно засмучені. Та, як відомо, сльозами лиху не зарадиш, тож всі дружно взялися до роботи і швидко відбудували свої будиночки. Тільки-но Почуття зібралися розфарбувати їх кольорами барвистої веселки, як виявилося, що буревій забрав із собою усю чарівну фарбу... Бідні По­чуття тепер не знали, де чий будиночок...

  • Друзі, погляньте, у нас є наші кольорові олівці, і ми, здається, можемо зарадити жителям чарівної країни. Давайте допоможемо Почуттям і розфарбуємо їхні будиночки, для кожного Почуття – у свій, окремий колір...


Рис. Індивідуальна діагностична карта «Колір – почуття»





Використання казкового фрагменту відіграє важливу функ­ціональну роль. По-перше, відбувається психологічне налаштування на продуктивну роботу; по-друге, в результаті розфарбовування хатинок психолог отримує надзвичайно важливий діагностичний матеріал – інди­відуальні діагностичні картки «колір – почуття», на основі яких можна буде не лише діагностувати психічний та емоційний стан клієнтів чи визначати особливості їхнього характеру, а й здійснювати інтерпретацію продуктів творчої діяльності кожного.

Наші почуття та емоції такі ж різнокольорові, як і весь навколишній світ, стверджують психологи, тож, спираючись на наукові дослідження, що розкривають природу кольору і його вплив на психічну діяльність та емоційний стан людини, враховуючи загальноприйняті співвідношення «колір – почуття – настрій», можна провести миттєву діагностику емоційного стану як окремої дитини, так і того колективу, де ця дитина навчається.

5. Групові форми арт-терапевтичної роботи. Техніка «Малюємо кола».

Використання групових форм арт-терапевтичної роботи мають ряд переваг у порівнянні з індивідуальними [9]. Так, під час групових занять спостерігається:



  • розвиток соціальних та комунікативних навичок учасників;

  • підвищення рівня активізації творчої роботи кожної дитини у групі (навіть сором'язливі включаються в роботу);

  • зростання почуття значимості, що сприяє підвищенню самооцінки та зміцненню особистої ідентичності;

  • взаємна підтримка серед учасників арт-терапевтичного процесу;

  • тісний психологічний контакт між вихованцями.

У процесі групової арт-терапевтичної роботи для педагога є важливою не лише взаємодія учасників групи, але й їхня індивідуальна творчість, що впливає на динаміку загального процесу; тут поєднується прагнення вихованців до злиття з групою і збереження групової ідентичності з потребою в незалежності та зміцненні індивідуальності.

Варто підкреслити, що до участі у групових формах арт-терапевтичної роботи необхідно залучати дітей поступово, плавно переходячи від індивідуальної до парної і лише потім – до групової (колективної), оскільки арт-терапевтичні заняття відрізняються від занять з образотворчого мистецтва тим, що активізують емоційно-чуттєву сферу клієнта. Перед тим, як включитися у групову роботу, людина повинна отримати позитивний досвід індивідуальної роботи, відчути безпеку та довіру до оточуючих [8].



Арт-терапевтична техніка «Малюємо кола» [7].

Вік: 7-18 років

Форма проведення: групова.

Час проведення: 15-20 хвилин.

Обладнання: кількість аркушів ватману А-1, що відповідає кількості груп, кольорові олівці, кольорова крейда, фломастери.

Мета: дослідження особистісних особливостей, цінностей та уподобань учасників арт-терапевтичного процесу; організація творчої міжособистісної взаємодії, спрямованої на подальше згуртування колективу.

Попередня підготовка. Група об’єднується в команди по 5-6 чоловік (за власним вибором або за допомогою жеребу); бажано поставити разом два стола і розмістити учасників навколо них так, щоб утворилися кола.

Інструкція

1. Давайте на полотні, що знаходиться на наших столах, кожен намалює коло бажаного розміру та кольору.

  1. Намалюймо ще одне або два кола будь-якого розміру та кольору.

  2. Тепер погляньмо на намальовані кола – ви задоволені отриманим результатом? Хто бажає, може навіть відійти від столу, щоб краще оцінити свою роботу.

  3. Якщо є бажання, то можна відкоригувати свої малюнки (навести контур чи, наприклад, домалювати ще одне коло).

  4. А тепер з'єднаймо свої кола з тими колами, що сподобалися вам найбільше: уявімо, що ми прокладаємо до них дороги.

  5. Погляньмо на полотна, що лежать перед нами. Чи не хочеться комусь із вас намалювати щось приємне у тих колах, до яких ви «проклали дороги»? Якщо так, то спробуйте домовитись із власниками цих кіл і з їх дозволу намалюйте чи напишіть кілька приємних слів. Тільки за умови: ми повинні бережно ставитися до простору та почуттів інших!

7. Якщо маєте бажання, вільний простір, що залишився навколо кіл, можна також заповнити візерунками, символами чи написами. Домовтесь групою, що ви будете зображувати.

Після закінчення роботи обов'язково необхідно провести етап вербалізації та рефлексивного аналізу, що дозволить учасникам усвідомити всі ті почуття, переживання, думки, що виникали в процесі малювання. Бажано організувати загальний розгляд створених шедеврів, дати можливість кожному поділитися враженнями від спільної творчості, зачитати вголос всі добрі побажання, адресовані власникам Кіл.

Коло – «міфологічний символ гармонії». Вважається, що завдяки відсутності кутів коло є найдоброзичливішою з усіх геометричних фігур і символізує дружнє ставлення, схвалення, співчуття. Робота в колі, з одного боку, активізує емоційне та інтуїтивне мислення, а з іншого, – об'єднує, стабілізує групу, сприяє формуванню позитивних міжособистісних стосунків. Малювання в колі є доволі відомою технікою і серед арт-терапевтів отримало назву малювання «мандали» («магічного кола») [5]. Зображення, що знаходиться всередині кола, є своєрідним місткою між зовнішнім та внутрішнім світом маленького художника, тож спостереження за початковим, індивідуальним етапом роботи дозволить зібрати вагому діагностичну інформацію. Розташування кола, його розміри, товщина контурів, кольорові уподобання, характер з'єднувальних ліній можуть бути досить інформативними, наприклад, маленькі розміри кіл та розташування їх ближче до краю полотна, похмурі кольори, наявність штрихування свідчитимуть про несприятливий фізичний чи психічний стан клієнта, високий ступінь напруги, тривожності, в той час як яскраві кольори та експериментування із простором можуть бути індикатором хорошого самопочуття, впевненості, безпеки.

Завданням ведучого на другому, колективному етапі роботи є спостереження за виборами учасників під час проведення з'єднувальних ліній. Зазвичай вони орієнтуються не на зовнішню привабливість іншого, а на значимість автора кола, тож дана техніка є своєрідною моделлю соціометричного вибору. Як реагують клієнти на ті чи інші вибори? Чи не псують чужі малюнки, досягаючи бажаної мети за рахунок інших? Чи є такі кола, до яких не проведено жодної лінії?

Завершуючи обговорення, ведучому необхідно підкреслити успіх усіх та кожного у проведеній роботі, адже всім колам на цих полотнах зручно, затишно і комфортно, як, напевно, і всім учасникам заняття.


Висновки

Нескінченні суперечки про форми й методи виховання підростаючого покоління, нескінченний потік пропозицій так і не дозволив суспільству ХХ століття створити прийнятну модель людини майбутнього, вільної у виборі свого розвитку, незалежної і грамотної у соціальному житті. Ми вивчаємо дітей, намагаємося їх зрозуміти, але забуваємо про себе. Ми надаємо перевагу розробкам нових методик, впровадженню їх у практику, але при цьому забуваємо, що самі створюємо ідеологію часу і методи виховання молоді. Ми скаржимося, що нове покоління втрачає духовність і виникає генерація молодих людей, байдужа до почуттів інших. Еталоном нової людини стає людина з холодним інтелектом, комунікативно розкута і емоційно толерантна. Спокій, глузд і емоційна стриманість допомагають людині вижити, ствердитися в цьому світі і навіть знайти радість від існування. Доброта, чутливість набувають іншого значення – слабкості, невпевненості особистості в своїх силах. Про це писали ще К.Юнг, Є.Фромм, А.Камю. Сьогодні ми маємо людину, яка живе у напів-віртуальній свідомості. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя, але нам ще повністю невідомо, які побічні ефекти він несе. Люди у великих містах менше спілкуються, стають більш одинокими, непотрібними один одному. Змінюється наше ставлення до світу і до інших народів, відбувається інтеграція культур, знищення духовності. Серед сучасних можливостей подальшого удосконалення виховних, терапевтичних, реабілітаційних технологій належна увага надається арт-терапії. Нетрадиційні напрями образотворчої діяльності сприяють психокорекції пізнавальних процесів, мотивації, підвищенню соціальної адаптації дитини. Крім того, вони є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватися для зняття накопиченої психічної напруги, для того, щоб заспокоїтися чи просто зосередитись [11]. Творчість як дитини, так і дорослого, реалізована у процесі образотерапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Головна мета арт-терапії – допомогти особі саморозкритися. Іншим фактором є екологічність арт-терапії, її безпечність. Особа може не озвучувати свої проблеми, а виконуючи які-небудь дії, починає сама їх вирішувати. Завжди є можливість вибрати той варіант образотерапії і ту техніку, що в даний момент підходить конкретному клієнту для вирішення його конкретної проблеми. Крім того, образотворча діяльність є засобом об’єднання дитини та дорослої людини. Цей психотерапевтичний напрям дозволяє обходити «цензуру свідомості», є засобом вільного самопізнання, самовираження, створює атмосферу довіри й уваги до внутрішнього світу людини.  Психологічну корекцію за допомогою арт-терапевтичних технік, можна починати вже з 2-3-х років життя дитини [10].

Фахівці вважають, що арт-терапія насамперед необхідна людям, котрі не можуть «виговоритися», адже показати свої переживання засобами творчості іноді набагато легше, ніж розповісти про них.



Література

  1. Арт-терапия в епоху постмодерна / под ред. А. И. Копытина. – СПб. : Речь; Семантика, 2002. – 224 с.

  2. Баранова О. Малюнок сім'ї: Діагностика міжособистісних взаємин дітей у сім'ї / О. Баранова // Психолог. – 2005. – № 2. – С. 18.–24.

  3. Грабенко Т. Волшебная страна внутри нас: программа эмоционально-волевого развития детей и подростков / Грабенко Т., Зинкевич-Евстигнеева Т., Фролов Д. – СПб. : Речь, 2004. – С. 11–34.

  4. Графічні методики в психодіагностиці та психокорекції: навч. посібн. / упор. : І. А. Слободянюк, О. О. Холодова. – Він­ниця: Континент-Прим, 2000. – 28 с.

  5. Диагностика в арт-терапии: метод «Мандала» / под ред. А. И. Копытина. – СПб. : Речь, 2002. – 86 с.

  6. Дженнингс С. Сны, маски и образы: практикум по арт-терапии / С. Дженнингс, А. Минде., пер. с англ. И. Динерштейн. – М. : Изд-во Эксмо, 2003. – 384 с.

  7. Естетичне виховання школярів : методичні рекомендації, розробки уроків з предметів естетичного циклу, сценарії позакласних заходів. – Х. : Вид. група «Основа», 2009. – 352 с. – (Сер. «Естетичне виховання»).

  8. Кэдьюсон К. Практикум по игровой психотерапии / К. Кэдьюсон, Ш. Шеффер, пер. с англ. А. Копытина. – СПб.: Питер, 2000. – С. 34–37. – (Сер. «Практикум по психологии»).

  9. Копытин А. И. Руководство по групповой арт-терапии. – СПб. : Речь, 2003. – 320с. – (Сер. «Психологический практикум»).

  10. Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий. – СПб. : Речь, 2003. – 256 с.

  11. Любимова Н. В. Самоисцеление творчеством и адаптацией к жизни: методы психологической самопомощи. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. – 64 с. – (Сер. «Психологический практикум).

  12. Окландер В. Техника «Розовый Куст» // Кэдьюсон К., Шеффер Ш. Практикум по игровой психотерапии / пер. с англ. А. Копытина . – СПб. : Питер, 2000. – С. 34-37. – (Сер. «Практикум по психологии»).

  13. Роменець В. А. Психологія творчості: навч. посібник. – К.: Либідь, 2004. – 288 с.

  14. Рудестам К. Групповая психотерапия. – СПб.: Питер, 2000. – 384 с.

  15. Терлецька Л. Про методи арт-терапії / Л. Терлецька // Психолог. – 2002. – №5. – С. 26–31.

Електронні ресурси:

1. www.liveinternet.ru/users/2004164/post130937139/

2. www.openclass.ru/node/224935

3. www.labirint.ru/books/178416/



Додаток 1

Арт-терапевтична техніка В.Окландер «Трояндовий кущ»

Форма проведення: індивідуальна.

Час проведення: 20-30 хвилин.

Обладнання: альбомний аркуш формату А 4, кольорові олівці (фломастери).

Інструкція. Для виконання даної техніки необхідно попросити учнів зручніше вмоститися на своїх стільчиках, розслабитися та заплющити очі. Кілька разів глибоко вдихнути та запропонувати трішки пофантазувати:

Уявіть, ніби ви – квітковий кущ. Скажімо, кущ троянди…

Який це кущ – великий чи маленький?..

Він сильний чи слабкий, чи, можливо, тендітний?..

Чи є на ньому квіти?.. Якщо є, то які вони? Якого кольору та розміру? Як багато їх?

Які гілочки та листочки на цьому кущі? .. А чи відчуваєте його коріння? Яке воно?..

А тепер погляньте навколо: що оточує ваш кущ? Де він росте?..

Можливо, хтось доглядає за ним чи просто приходить до нього в гості?..

Як він себе почуває? Які почуття наповнюють його?..

Ще раз обведіть поглядом картину, що постала перед вами. Спробуйте олекційної її. Тепер знову глибоко вдихнемо повітря, видихнемо, ще раз… Розплющимо очі та намалюємо кожен свій кущ троянди.



Процедура інтерпретації продуктів дитячої спонтанної творчості.

І етап констатувальний — фіксуються перші загальні враження (як емоційні, так і естетичні), що виникають під час розгляду роботи. Які почуття викликають у вас зображені кущі? А їх оточення? Наскільки сприятливе воно для зростання куща? Чи достатньо наш кущик отримує сонця, тепла, догляду та турботи? Чи не обмежують його свободу інші рослини, паркани чи скелі? Чи не присутні в роботі інтонації самотності та відчаю? Адже нам так важливо відчувати дружню присутність, підтримку та любов.

Перший погляд на результати такої спонтанної творчості автора роботи зможе дати відповіді на більшість із цих запитань.

ІІ етап виявлення та оцінювання ключових елементів роботи:

розмір куща та його розміщення на аркуші свідчить про рівень самооцінки дитини, оскільки аркуш можна умовно розподілити на три частини — середню, нижню та верхню, кожна з яких символізує нормальну (адекватну) самооцінку, занижену (невпев­неність у собі, нерішучість, деяка байдужість до свого становища в оточуючому соціумі, безініціативність) та завищену (незадо­олекційн своїм становищем у соціумі, претензія на визнання, прагнення самоствердження) самооцінку. Проблема в тому, що «неіснуючу тварину» легко намалювати, наприклад, у верхній частині аркуша, в той час як «трояндовий кущ» — навряд. Тому в даній техніці тенденції до самоствердження чи олекційноїання проявляються скоріше у розмірі куща, особливо у порівнянні із оточуючим його соціумом; чи середовищем, наприклад, кущ, ви­щий за дерево, людину чи будинок або надзвичайно маленького розміру у порівнянні із деревами-велетнями;

– наявність квітів, їх форма та забарвлення — своєрідна харак­олекцій особистості: велика кількість квітів різної форми та кольору свідчить про велику внутрішню енергію особистості, різноплановість її інтересів, нестандартність мислення; варто зазначити, що на роботах дітей молодшого шкільного віку іноді зустрічаються кущі взагалі без квітів, що трактується ними як «я ще маленький, ще не встиг зацвісти»;

– наявність шипів — на відміну від справжніх троянд, у на­ших кущиків, на щастя, дуже рідко зустрічаються колючки, і тоді ми можемо стверджувати, що в серцях їх авторів живе страх чи образа на оточуючий світ, що нерідко у відповідь викликає недовіру та агресію. Такі «колючки», за загального позитивного характеру роботи, зазвичай є прихованими і не знаходять прояву у повсякденній поведінці дитини, але від того є не менш болючими;

коріння, земля зазвичай свідчать, наскільки комфортно (легко чи важко) рости «кущу» у своєму середовищі, адже є різниця, де пускати корінці — на м’якому ґрунті, кам’яній скелі чи спекотній пустелі;

місцезнаходження куща — ліс, галявина, сад, будинок — не лише вказує на оточення автора роботи, а й засвідчує його ставлення до нього (прив’язаність, комфорт або навпаки сум, пригнічення та прагнення вирватися). Під час аналізу робіт варто звернути увагу на такі елементи, наприклад, як стіни чи мур навколо куща — іноді мур захищає, оберігає від негативних впливів зовнішнього світу, а іноді — обмежує у розвитку і пригнічує;

– наявність людей чи тварин вказує на потребу у спілкуванні, теплі, любові та свідчить про існування близьких, дорогих лю­дей: фігури людей символізують переважно турботу та догляд (зазвичай це образи батьків, бабусь чи дідусів), а тварини, птахи, рибки, метелики — вірних та щирих друзів (цікаво відзначити, що на малюнку завжди знаходять відображення саме та кількість образів, скільки друзів автор має у справжньому житті);

– інші рослини — автор немов би зображає себе в соціумі: «ось я, а ось інші» або «я разом з іншими»; наявність великого дерева біля куща зазвичай символізує батьківську опіку;

сонце — задоволення, емоційна стабільність та самодостатність автора роботи;

– похмурі чи низько нависаючі над кущем хмари свідчать про тривожність, негаразди та проблеми. В першу чергу необхідно визначити, це ситуативна тривожність чи особистісна (тобто прослідковується із роботи в роботу, що може вказувати на стійку особистісну рису);

лійка — за свідченням авторів робіт, вказує на догляд, турботу та піклуванні про них.

Такі ключові елементи відіграють основну роль під час інтерпретації арт-терапевтичних робіт. Та неможливо написати конкретні формули інтерпретації чи дати чіткі рекомендації, оскільки символічні образи зазвичай «багатомірні», тож один і той самий елемент у різних контекстах може трактуватися по-різному.

В роботах дітей старшого шкільного віку зазвичай починають з’являтися нові елементи, що несуть важливе змістовне навантаження, наприклад, ідея дороги — тобто нестримного пошуку, розвитку, руху вперед. Іноді це маленька стежинка, яка починається біля куща і губиться десь в далеких невідомих далях, а іноді — це широка асфальтована магістраль із розподільними лініями та лініями електропостачання. Символом «дороги» може бути і вода — бурхлива і нестримна чи спокійна й величава, яка має свою мету і шлях до неї. Стояча вода — ставки, озера символізують спокій, врівноваженість — своєрідна зупинка, відпочинок на життєвому шляху; щось вже досягнуто, можна зупинитись і насолодитися тим, що маю. Ще один цікавий елемент, що часто зустрічається в таких роботах — місток, який з’єднує наш кущ із бажаною метою, що зна­диться на протилежному боці водойми. Автор ніби промовляє: я ще не досяг бажаної цілі, але я бачу і її, і шлях до неї; Значно гірше, коли кущ відокремлений від усього світу бурхливими водами, і немає ніякої дії потрапити на той берег, адже, як відомо, «кущі не літають».

Якщо говорити про інтерпретацію робіт дітей старшого шкільного віку та молоді (студентів), варто звернути увагу ще на один аспект. Аркуш пацеру являє собою модель простору, тож під час малювання підсвідомо фіксується ставлення автора до нього. Простір, на думку психологів, тісно пов’язаний з часом (минулим, сучасним, майбутнім), емоційним забарвленням відношення та дієвістю. Простір, розташований позаду й ліворуч від суб’єкта, пов’язаний з минулим періодом і бездіяльністю (відсутністю актив­ного зв’язку між думкою-уявленням, плануванням та здійсненням). Права сторона, простір спереду й зверху пов’язані з майбутнім та дієвістю. Тому на аркуші (моделі простору) ліва сторона й низ пов’язані з негативно забарвленими й депресивними емоціями, з невпевненістю й пасивністю; а права сторона — з позитивно за­барвленими емоціями, енергією, активністю, конкретністю дії.

Використання техніки «Трояндовий кущ» у роботі з дітьми молодшого та середнього шкільного віку, дозволяє дослідити емоційну атмосферу та психолого-педагогічний потенціал найближчого оточення дитини – сім’ї. Саме тому ІІІ етап інтерпретації арт-терапевтичних робіт полягає в глибокому аналізі соціального оточення, стосунків із членами родини та індивідуальних особливостей учня. У старшому шкільному віці, коли перед юнаками та дівчатами постають питання професійного визначення та подальшої особистої самореалізації, використання «Трояндового куща» дозволить відчути внутрішню цілісність особистості, єдність прагнень та намірів, ресурсний потенціал та гармонію із зовнішнім світом.

В результаті аналітичної обробки всіх отриманих даних, на ІV етапі планується проведення олекційної роботи, яку може здійснити власними силами класовод, соціальний педагог та практичний психолог.
Додаток 2

Психологія кольору

Функція кольору залежить від ставлення людини до даного кольору. Існує декілька систем трактування кольорів.


Перша система


  • червоний – агресія, боротьба за виживання;

  • синій – потреба у з’єднанні з іншими, спокій, пасивність;

  • жовтий – потреба в самосвідомості «я»;

  • зелений – колір стримання, обмеження, захисту;

  • помаранчевий – колір нездійсненних реалізацій, потреба заявити про себе;

  • фіолетовий – злиття, відмова від «я».

Система Гете


Передбачає те, що кольори виражають відношення між предметами.

  • Чорний – тіло, білий – дух, жовтий – чоловіче начало, синій – жіноче начало, зелений – гармонія, червоний – дисгармонія.

  • Рожевий – його пов’язують з високою чутливістю, емоційними проявами, безпосередністю.

  • Персиковий – спокуса.

  • Коричневий – сильне бажання звільнитись від ситуації, що викликає дискомфорт.

  • Сірий – відсутність емоцій, їх пригнічення.

Загальноприйняте співвідношення «ко­лір – настрій», що пропонують більшість психологів:

  • червоний – піднесений настрій;

  • оранжевий – радісний;

  • жовтий – світлий, приємний;

  • зелений – спокійний, врівноважений;

  • блакитний – незадоволений, сумний;

  • фіолетовий – тривожний, напружений;

  • чорний – повний відчаю, пригнічений.




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка