Реферат на тему Виконала



Скачати 174.14 Kb.
Дата конвертації22.02.2017
Розмір174.14 Kb.

РЕФЕРАТ


на тему



Виконала________________________________________________________

________________________________________________________________

Хмельницький

рік



Оксана ЗАБУЖКО - поет, прозаїк, перекладач, есеїст

Народилася 19 вересня 1960 р. у м. Луцьку. З 1968 р. живе в Києві. Закінчила філософський факультет (1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер - Київський національний університет ім. Т.Шевченка). Кандидат філософських наук. У 1986-1987 рр. викладала естетику в Київській консерваторії і Ім. П. І. Чайковського. З 1988 р. працює в Інституті філософії НАН України. Кілька семестрів викладала україністику в США (1992 р. - в Пени Стейт університеті, 1994 р. - у Пітсбурзькому університеті), 1994 р. перебувала в Гарвардському університеті, як стипендіат Фундації Фулбрайта, 1998 р. була стипендіатом Фонду Рокфеллера, а 1999 р. - Департаменту культури м. Мюнхена. Вела авторську колонку у тижневиках «Наша Україна» (1997), «Столичные новости» (2000) та журналу «Панорама» (1996-1998). Викладала літературну майстерність на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченка (2001), виступала з лекціями у провідних університетах Європи та США - Стокгольмському, Колумбійському, Єйлському та Ін. Відзначена преміями «Мистецькі вершки - 1996», Фонду ім. Щербань-Лапіка (1996), Фундації Ковалевих (1998), Сlоbаl Соmmitment Fоundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання) (1997). Її поезія отримувала також низку нагород на міжнародних поетичних фестивалях. Член Асоціації українських письменників. Живе у Києві.

Оксана Забужко - автор книг поезії: «Травневий іній» (К.: Молодь, 1985), «Диригент останньої свічки» (К.: Рад. письменник, 1990), «Автостоп» (К.: Укр. письменник, 1994; Передмова Юрія Шереха), «Новий закон Архімеда: Вибрані вірші 1980-1998» (X.: Акта, 2000), книг прози: роману «Польові дослідження з українського сексу» (К.: Згода, 1996; К.: Факт, 1998; 2000, 2002), повісті "Казка про калинову сопілку" (К.: Факт., 2000. 2001) та тому вибраного «Вибрана проза: Інопланетянка. Польові дослідження з українського сексу. Казка про калинову сопілку: Роман, повісті» (X.: Акта, 2002), наукових праць: «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (К.: Наукова думка, 1992; К.: Основи, 1993) та «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (К.; Абрис, 1997; К.: Факт, 2001), популярного есе «Дві культури» (К.: Тов-во «Знання», 1990), книги есеїстики «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х» (К.: Факт, 1999; 2001) та збірки статей «Репортаж Із 2000-го року» (К.: Факт, 2001). Вона є також одним із редакторів-упорядників англомовної антології «From Three Worlds: New Writing from Ukraine» (Воston, Маssachusetts: Zephyr Press, 1996).

Уперше з прозою Оксана виступила на сторінках журналу «Україна» (1988. -Ч.23: оповідання «Шукаючи собору»), а згодом опублікувала повісті: «Книга Буття, Глава четверта» - у «Прапорі» (1989. - Ч. 12), «Інопланетянка» - У «Сучасності» (1992. - Ч.8), «Я, Мілена» - у «Кур'єрі Кривбасу» (1998. - Ч.95-96). Оповідання письменниці вміщені у часописах «Кур'єр Кривбасу» (1996. - Ч.65-66), «Женский журнал» (2001.-Февр.)- У журналах «Формат 21» (осінь 2000 р.) та «Олигарх» (2001. -Ч.2) надруковані фрагменти з нового роману Оксани.

Її проза ввійшла до хрестоматійного додатка "МУЕАЛ" (Плерома. - 1998. -Ч.З: поема та уривок з роману «Польові дослідження з українського сексу»).

Цікава й імпульсивна та полемічна есеїстика письменниці, серед якої можна виділити есе «Психологічна Америка» й азіатський ренесанс, або "Знову про Карфаген" (Сучасність. — 1994. - Ч.9). За її книгою есеїстики «Хроніки від Фортінбраса» 2001 р. знято однойменний фільм (режисер О.Чепелик).

Твори Оксани Забужко перекладені багатьма європейськими мовами і вийшли окремими книгами: англійською - поезія та есеїстика роман «Польові дослідження з українського сексу» - угорською, чеською, польською, а том вибраної прози - російською

3 її прозових творів англійського мовою перекладена повість "Я, Мілена" (опублікована в антології "Two Lands, New Vision", 1998) та фрагмент з роману «Польові дослідження з українського сексу» (уміщений у журналі "Аgni" (2001.-№ 53).

Вірші Оксани Забужко перекладені чотирнадцятьма європейськими мовами і включені до багатьох антологій світової поезії.

В англійському перекладі зроблена постановка віршів Оксани «Попелюшка» і «Пані Мержинська» у 1998 р. у Кембриджі, Массачусетс, а взимку 1999 р. у ныо-йоркському Карнег Холл відбулася прем'єра моноопери


В. Балея «КлІтемнестра» на текст англійського перекладу вірша української поетеси, а цього року - моновистава Галини Стефанової у Торонто за «Польовими дослідженнями з українського сексу».

Оксана Забужко перекладає з англійської та французької мов. Вона переклала, зокрема, «Центурії» Нострадамуса (Всесвіт. - 199!. - 4.10). У її перекладі з білоруської вийшла книга Світлани Алексієвич «Чорнобиль Хроніка майбутнього» (К.: Факт, 1998).

Як поетеса Оксана дебютувала у десятирічному віці, тоді ж була підготована до друку її перша поетична збірка з передмовою Михайла Стельмаха, але через сумнозвісні київські події 1973 р. батьки молодого обдарування потрапили у «чорний список», а книга вийшла аж через дванадцять років. Про її поезію багато написано, а недавно у Центральноєвропейському університеті (Будапешт) була захищена докторська дисертація з постколоніальної компаративістики - порівняння творчості Оксани Забужко і Джемайки Кінкойд.

Найбільший успіх до Оксани Забужко прийшов завдяки роману «Польові дослідження з українського сексу» у 1996 р. Новим і безпрецедентним було вже те, що сама авторка провела масовану «розкрутку» свого ще не опублікованого твору у засобах масової інформації. За п'ять років вийшли чотири перевидання роману тільки в Україні загальним накладом близько 25 тисяч примірників, а окремими книгами - в Угорщині, Чехії, Росії, Польщі (і вже готуються до друку англійський та німецький переклади), зайвий раз доводячи всім конкурентоспроможність сучасної української белетристики.

У повісті «Дівчатка» письменниці вдалося з великою напругою відтворити трагізм існування жінки у сучасному світі.

Повість «Дівчатка» вперше надрукована у журналі «Кур'єр Кривбасу» (1999. - Ч.119-121).




Віктор Неборак – поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець

Народився 9 травня 1961 р. у смт. Івано-Франковому Львівської області. З 1963 р. - мешканець Львова. Закінчив українську філологію Львівського державного університету їм. Г. Франка (тепер - Львівський національний університет ім. І. Франка) (1983) пі аспірантуру Інституту літератури ім Т. Г Шевченка НАМ України (1986-1989). Учителював на Ворошиловградщині (тепер - - Луганщина) (1983-1984) та Львові (1984-1985) у системі профтехосвіти. Займався продюсеруванням поето-симфо-рок дійств, був концептуалістом кількох фестивалів («Вивих», Львів, 1992; «Альтернатива», Львів, І994), продюсером і ведучим театралізованих акцій «Реберітація» (Львів, 1992-1994, понад 20 дійств), читав лекційні курси з різних періодів української літератури у рідному вузі (1993 —2000). 1985 р. разом з Юрком Андруховичем та Олександром Ірванцем заснував відому в Україні поетичну групу «Бу-Ба-Бу» і є Прокуратором «Бу-Ба-Бу» - носієм верховної виконавчої влади. З І991 р. працює у Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Лауреат премій фонду ім. Щербань-Лапіка (1996) та ім. Павла Тичини ;2002). Член Національної спілки письменників та Асоціації українських письменників. Живе у Львові.

Віктор Неборак - автор поетичних книг: «Бурштиновий час» (Львів: Каменяр, 1987). «Літаюча голова» (К.: Молодь, 1990), «Аlter Еgо» (К.: Укр. письменник, 1993), «Розмова зі слугою» (Івано-Франківськ. 1993), «Епос про тридцять п'яту хату» (Львів: Аз-Арт, 1999, тому давніших і нових поезій «Літостротон: Книга зібраного» (Львів: «Львівська політехніка», 2001), двох книг есеїстики «Повернення в Леополіс» (Львів: Класика. 1998 р) та «Введення у БУ-БА-БУ» (Львів: Класика, 2001) і монографічного дослідження «Перечитана «Енеїда»: Спроба сенсовного прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія» (Львів: ЛВІЛШ-«Астрон», 2001), один з авторів книги «БУ-БА-БУ. Т.в.о. /.../ ри» (Львів: Каменяр, 1995) та журнального проекту «Крайслер Імперіал» (Четвер. -1995. - Ч.6), упорядник альманаху львівських літераторів «Королівський ліс» (Львів: Класика, 2000) та прозового спецвипуску «Стара-нова галицька проза» журналу «Дзвін» (2002,- Ч.4). Його перша збірка - «Бурштиновий час» - вийшла разом з поезією Олександра Ірванця та Сергія Рачинця.

Віктор Неборак відомий передовсім як поет, член літературного угруповання «Бу-Ба-Бу», з яким часто виступав в Україні та Європі, та як колоритна постать культурно - мистецького життя Львова. Впродовж п'яти років (з січня 1995 р. до грудня 1999 р.) організував і вів у Львівському музеї етнографії та художнього промислу популярний цикл літературних вечорів «Третє тисячоліття» (58 авторських вечорів сучасних українських письменників, у тому числі і з діаспори, на основі яких були створені літературні програми для Львівського телебачення).

Перу Віктора належить незакічений роман «Пан Базьо та решта (пізніша назва - «У пошуках Базилевса»), Уперше оприлюднив увертюру до роману «Пан Базьо та решта» у «Перевалі» (1993. - Ч.1), а згодом низку розділів - у «Сучасності» (1994. –Ч.5: «(Пляшкосмоктач) – "Вода"): 1995 - Ч.9: «(Балаканина) - (Потоки)») та книзі «БУ-БА-БУ. Т.в.о. /.../ ри (І995 Трохи «Балаканини»). Продовженням роману є і "Монолог на вулиці Марка», який письменник-опублікував під псевдонімом Анонім в альманасі «Королівський ліс» (2000) Вікторова проза вміщена також у "Дзвоні" (2000 - Ч.4).

Дедалі більше зацікавлення викликає й есеїстика Віктора. Так в останніх двох книгах есеїстики «Повернення в Леополіс» (1999) та "Введення у БУ-БА-БУ" (2001) він оригінально відтворив життя львівської богеми та нової літературної генерації в Україні наприкінці другого тисячоліття. А його полемічна стаття «Послання до О. 3. вкупі зі зверненням до Вельмишановного Читача» (Із приводу публікації Оксани Забужко «Психологічна Америка» й азіатський ренесанс, або Знову про Карфаген // Сучасність. - 1994, — Ч.9) опублікована у «Сучасності» (1995. - Ч.2).

Як літературознавець Віктор Неборак цікавиться широким спектром нової української літератури. Це помітно і в монографічному досліджені «Перечитана «Енеїда», яке на сьогодні є не лише новим поглядом н Котляревського і його знамениту поему, що перевертає усталені трактування, а й новим виміром самого Віктора як творчої особистості оригінального і вдумливого науковця-інтерпретатора.

Серед інших літературознавчих праць письменника можна виділити статтю «Світ, народжений від пострілів (Про поезію Євгена Плужника)» (Дзвін 1990. - Ч.7), «Смерть і вічність у поезії Володимира Свідзінського (Натурфілософський аспект)» (Світо-вид. - 1992. Ч.2), «Наукове і ненаукове пізнання світу, літературознавство і поезія (Павло Тичина «Не Зевс, не Пан...»)» (Записки Перекладацької Майстерні. - Львів, 2001. - С.83-93).



Зрозуміло, що увагу читачів і перекладачів у першу чергу приваблювала поезія Віктора Неборака. Однак і його проза уже зацікавила зарубіжних тлумачів. Тож не дивно, що його твори перекладені багатьма іноземними мовами і вміщені у різних часописах та антологіях.
Н
Євген Пашковський - прозаїк, есеїст.

ародився 19 листопада 1962 р. на станції Разіне Дзержинського району на Житомирщині. Навчався у Київському індустріальному технікумі, але не закінчив його. З 1980 р. працював на різних роботах: монтажником на будовах Києва, підземним кріпильником шахти «Прогрес» ВО «Торезантрацит» на Донбасі, бетонувальником 6-го розряду на підземних роботах тунельного загону № 4 «Київметробуду», асфальтувальником 3-го розряду ДБУ №1. Служив у війську, звідки був комісований через хворобу. 1984 р. вступив до Київського державного педагогічного інституту (тепер - Київський державний університет


ім. М. Драгоманова), але після третього курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри. У 1987-1990 рр. об'їздив і обійшов пішки всю Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край. Північний Кавказ, Башкирію, Урал. Працював виїзним фотографом Родіоново-Нєсветаєвського РВУ Ростовської області. 1992 р. - оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної спілки письменників України. Тепер - голова правління «Шевченківсього фонду XXI ст.». Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» за 1993 р. (за романи «Вовча зоря», «Свято» і «Безодня»), ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» за 1996 р. (за роман «Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т. Шевченка за 2001 р. (за роман-есей «Щоденний жезл»). Євген став одним із наймолодших літераторів національної премії. Член Національної спілки письменників України і ПЕН-клубу (з 1993 р.). Живе у Києві.

Євген Пашковський - автор книг прози: роману в новелах «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991), роману-есея «Щоденний жезл» (К.: Генеза, 1999), романів «Свято» (Дніпро. - 1989. - Ч.9, 10) й «Осінь для ангела» (1993) та багатьох есе.

Роман «Безодня» надрукований у «Сучасності» (1992 - Ч.5, 6), а роман-есей «Щоденний жезл» - у «Кур'єрі Кривбасу» (1998. - Ч.99-101: 1999. -Ч.114-116). Роман «Осінь для ангела» спочатку друкувався в уривках у журналах «Основа» (1993. - Ч.(1)23), «Україна» (1993. - Ч.9), «Українські проблеми» (1994. - Ч.2), «Кур'єр Кривбасу» (1994 - Ч ІЗ; 1999. - Ч.119-121), газетах «Слово» (1992. - Ч.20-21) та «Просвіта» (1994. - Вип.13), а тепер виходить повністю в «Українських проблемах» (2000. - Ч.20; 2001. - Ч.21, 22). Уривки з «Щоденного жезла» були вміщені у часописах «Світовид» (1998. - Ч.1-2; 1999. - Ч.1) та «Основа» (1997. - Ч.32(10)).

Оповідання Євгена надруковані в журналах «Україна» (1989. - Ч.5). «Прапор» (1990. - Ч.2), «Авжеж!» (1990, - Ч.1; 1991. - Ч.4), «Київ» (1991. -Ч. 10), «Світовид» (1990. - Ч.2), «Золоті ворота» (1991,- Ч.1) та ін.

Його проза ввійшла в антології «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995; уривок з роману «Осінь для ангела»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: оповідання «Криниця для троянд»), «Вечеря на дванадцять персон» (1997: роман «Безодня»), хрестоматійний додаток «МУЕАЛ» (Плерома. - 1998. - Ч.З: уривки з роману «Безодня») та хрестоматію «Українське слово» (2001. - Кн. 4: уривки з роману «Щоденний жезл»).

Проза Пашковського перекладена англійською (17 і 18 розділи роману «Осінь для ангела» надруковані у журналі «Іndex on Сеnzorship» (1992, - nr.3) та оповідання «П'ятеро хліба її дві рибини» у перекладі уміщене в антології вірменською (уривок з роману-есея «Щоденний жезл» під назвою «Смерть Бормана» надрукований у журналі «Ґерун» («Весна») (1999. - nr.4) та німецькою (уривок з роману «Безодня» уміщений в антології , оповідання «Криниця для троянд» - в антології.

Перу Євгена належить і багато цікавих есе про художників та письменників, зокрема про Володимира Гарбуза, Василя Портяка. В'ячеслава Медведя, Михайла Григоріва, Володимира Цибулька, Віктора Шакулу та ін. Вони опубліковані у 1991-1994 рр. на сторінках «Слова». «Українських проблем», «Книжника review».

Знаменитою стала стаття Євгена «Література як злочин», виголошена як післяслово до премії доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» і опублікована у низці видань, зокрема газеті «Слово» (1993. Ч.4), журналах «Дивосвіт» (1993. - Ч.1), «Основа» (1993. - Ч.24), першому випуску видання асоціації «Нова література» - «Український аналітичний клюб»(К., 1993) та ін.

Євген Пашковський - письменник, пам'ять якого, як колись пам'ять давніх людей, зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків... І про що б він не писав-він завжди повертається додоми (додому), до себе. Але щоб дістатися - він змушений пройти через суцільні навали образів, звуків, кольорів... Він ніби захлинається від величезної кількості вражень, сказав якось про нього метр української прози Валерій Шевчук, і ці враження захлинають його писання.

Прозу Євгена Пашковського відносять до стилістичного потоку чи потоку свідомості та «соціальної клініки». Він дуже вдало поєднує потік свідомості з глибокого християнського традицією і біблійністю. Беззаперечним є те, що так про Содом і Гоморру, безумне пекло нашого життя і пекло в людських душах, давно у нас ніхто не писав. Євген постійно пише і про людей, які проходять безкінечні кола чистилища. Тому кожен ; його творів дає підстави говорити про феномен Пашковського.




Олесь Ульяненко - прозаїк, поет.

Народився 8 травня 1962 р. у м. Хорол на Полтавщині. Навчався у Лубенському медучилищі, моршколі (закінчив її 1980 р.). Працював на шахті, електриком, слюсарем, монтажником, вантажником, служив у війську і катувався по лікарнях. Згодом співпрацював із часописами та телебаченням. Лауреат премії «Благовіст» (1995) та державної Малої Шевченківської премії Ім. Т. Шевченка за 1997 р. (за роман «Сталінка»). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Живе у Києві.

Олесь Ульяненко - автор книг прози: «Зимова повість; Роман» (К.: Спілка письменників України, 1994), «Сталінка: Роман, оповідання» (Львів: Кальварія, 2000), «Вогненне око: Роман» (К.: Укр. письменник, 1997), багатьох оповідань та поезій, цікаві добірки якої вміщені, зокрема, на сторінках газети «Слово» (1992. - Ч.4, 15-16). Має у творчому доробку і неопублікований роман «Дофін сатани».

Його романи надруковані: «Зимова повість» - в «Українських проблемах» (1994. - Ч.1), «Сталінка» та «Вогненне око» - у «Сучасності» (відповідно: 1994. - Ч.9 та 1997. - Ч.4-5), а «Богемна рапсодія» та «Син тіні» -у «Кур'єрі Кривбасу» (відповідно: 1999. - Ч. 119-121 та 2002. - Ч.146-147). Фрагменти з романів «Сталінка» були вміщені у гезаті «Слово» (1992. - 4.22), з «Вогненного ока» (під назвою «Око») - у «Світо-виді» (1994. - 4.4), а з «Передчуття» - в «Авжеж!» (1991.- Ч.4).

Оповідання Олеся надруковані у журналах «Україна» (1992. -Ч.ЗІ; 1995.-Ч.11-12), «Кур'єр Кривбасу» (1998. - Ч.95-96, 103; і 1999. - Ч. 114; 2000. - Ч. 128; 2001. - Ч. 135), газетах «Слово» (1992. - Ч.13-22), «Киевские ведомости» (1997. - 15 июля, 2 сент.) та ін.

Його твори ввійшли до антологій: «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: уривок з роману «Сталінка»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: новела «Угода»), хрестоматійного додатка «МУЕАЛ» (Плерома. - 1998. - Ч.З: уривок з роману «Сталінка») та хрестоматії «Українське слово» (2001. - Кн.4: уривки з роману «Сталінка»).

Його проза перекладена англійською (оповідання «Наказ») опубліковане в антології, вірменською (оповідання «Антисеміт» надруковане у журналі «Герун» («Весна») (1999. - nr.4) та німецькою (уривки з роману «Вогненне око» вміщені в антології, 1998)

Особливо вражаючим твором Олеся Ульяненка є роман «Сталінка», в якому письменник змальовує соціальне дно одного з київських районів Сталінки. Його герої, кинуті на суспільне дно, живуть і гинуть лише фізично, про духовність їм взагалі нічого не відомо, вона для них фактично не існує, і, власне, цим вони й викликають до себе велике співчуття, а смерть їхня бачиться чи не єдиним порятунком і визволенням. Та серед суцільних червоно-чорних кольорів у творі яскравим сонячним промінням видаються одинокі епізоди в житті героїв, описані з неймовірним теплом і ліризмом, які ще сильніше дисонують із похмурим масивом подій.

У «Сталінці» приваблює і плетиво самої прози, шалені переходи і перепади тональності та настроїв. Олесь тут тонко відтворює нервову, порвану й галюцинаційну дійсність, і його художнє слово немовби зливається з реальним світом, стає органічною цілісністю. Це те, що є одним із здобутків у прозі нового покоління літераторів. Без перебільшення кажучи, проза Олеся Ульяненка - це справжня стихія. Вона нерідко асоціюється з велетенським потоком води, який несеться вузенькими вуличками міста. змітаючи на своєму шляху людей, різні речі, бруд та нечистоти.

Олесь постійно досліджує пекло життя та психологію смерті. Розкриттю психології смерті він присвятив цілий цикл романів -. «Зимова, повість» (1994), «Передчуття» (це перший великий твір письменника, який він втратив) та «Богемна рапсодія» (1999).

Новела «Молитва» вперше надрукована в часописі «Визвольний шлях» (1991. - Ч.9), відтак - в «Чумацькому шляху» (1992. - Ч.1), «Жиган» - у «Кур'єрі Кривбасу» (1998. – Ч.103), «Угода» - у «Дзвоні» (1995. - Ч.9) та «Кур'єрі Кривбасу» (1995.-Ч.32).


Юрій АНДРУХОВИЧ- поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Народився 13 березня 1960 р. у м. Станіславі (тепер - Івано-Франківськ). Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова у Львові (тепер - Українська академія друкарства) (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті. ім. М. Горького в Москві (1991). Кандидат філологічних наук (1996). Разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував 1985 р. відому в Україні поетичну групу «Бу-Ба-Бу» і є Патріархом «Бу-Ба-Бу». Декілька років співпрацював із газетою «День», на сторінках якої опублікував понад 70 есе. Лауреат кількох міжнародних та вітчизняних премій: фондів ім. Щербань-Лапіка, ім. Гердера, «Благовіст», Антоновичів. Член Асоціації українських письменників. Живе і працює в Івано-Франківську.

Юрій Андрухович - автор книг поезій: «Небо і полощі» (К.: Молодь, 1985), «Середмістя»(К.: Рад. письменник, 1989), «Екзотичні птахи І рослини» (К.: Молодь, 1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997), книг прози: «Рекреації: Романи» (К.: Час, 1997), «Рекреації» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997), «Московіада» (Іііано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000), «Перверзія» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996: Львів: Класика, 1999, 2001), книг есеїстики: «Дезорієнтація на місцевості. Спроби» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999) і спільної з Анджеєм Стасюком - «Моя Європа» (Львів: Класика, 2001), один із авторів книги «БУ-БА-БУ. Т.е.о. /.../ ри» (Львів: Каменяр, 1995) і журнального проекту «Крайслер Імперіал» (Четвер. - 1995. - Ч.6), упорядник антології нової української поезії, перекладеної німецькою мовою, -«Подай мені лютню з каміння» та хрестоматійного додатка «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (Плерома. - 1998. - Ч.З).

Київське видання «Рекреацій» вийшло у серії «Українська модерна література» і до нього ввійшли два романи - «Рекреації» та «Московіада» -з ґрунтовними передмовою Ольги Гнатюк та післямовою Юрія Шереха-Шевельова. У спільну з Анджеєм Стасюком книгу есеїсти к п «Моя Європа» (Львів: Класика, 2001) ввійшло есе Юрія «Центрально-східна ревізія».

Усі романи письменника вперше опубліковані у "Сучасності" «Рекреації» - 1992 р. (ч.1) (цей твір спочатку означувався як повість); «Московіада» -1993 р. (ч.1, 2); «Перверзія» - 1996 р. (ч.1, 2). Уривки з «Рекреацій» вміщені у книзі «БУ-БА-БУ. Т.в.о. /.../ ри» (Львів: Каменяр, 1995). а з роману «Перверзія» - у літературному альманасі «Пси святого Юра» ([Львів]: Видавнича спілка «Просвіта», 1997).

Уперше як прозаїк Юрій Андрухович виступив з циклом армійських оповідань «Зліва, де серце» (Прапор. - 1989. - Ч.7), напутнє слово до яких написав Валерій Шевчук. Оповідання викликали велике зацікавлення читачів, а згодом за їхніми мотивами було знято художній фільм «Кисневий голод» (Канада-Україна, режисер Андрій Дончик).

Його проза ввійшла в антологію «Квіти в темній кімнаті» (1997; оповідання «Зліва, де серце» та «Королівські лови»), хрестоматійний додаток «МУЕАЛ»(Плерома.- 1998.-Ч.З: поезії й оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака») та хрестоматію «Українське слово - (2001. - Кн.4: уривки з роману «Рекреації» і поезія).

Його есе опубліковані у часописах «Сучасність» (1994. - Ч і. 5: 1997 Ч.4; 2000. - Ч.З та ін.), «Четвер» (1995 - Ч.6; 1996. - Ч.7). «Перевал» (1993. -Ч.1), «Критика» (2000. - Ч.І — 2: «Мала інтимна урбаністика») та інших виданнях. Оригінальним є і цикл Юрія «Конферанси» (Література плюс. -1998.- Ч.І).

Твори Андруховича перекладені багатьма іноземними мовами. Окремими книгами вийшли його романи «Рекреації» - англійською, польською та угорською, «Московіада - польською та російською (Московиада), а «Перверзія» - фінською.

Російською мовою перекладений також роман «Рекреації» (Дружба народов. - 200П, - Ч.5: переклад Ю. Ільїної-Король), а болгарською - «Перверзія» (Факел. 2001. - переклад Івана Тотоманова). Роман «Перверзія» також перекладений і підготовлений до друку англійською і російською мовами

Окремими книгами вийшла поезія Юрія німецькою мовою (Записки подорожнього в липні), а есеїстика - польською та спільна з Анджеєм Стасюком книга «Моя Європа»

Проза Юрія вміщена у низці Іншомовних антологій. Польською мовою перекладені також оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» й есе «Аве, «Крайслер» та «Місто-корабель» та окремі словникові гасла з глосарійного проекту журналу «Четвер» (1992. - Ч.І(З) німецькою - оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака», хорватською - оповідання «Зліва, де серце»

Юрій Андрухович перекладає з англійської, польської, німецької та російської мов. З-поміж його перекладів варто виділити трагедію Вільяма Шекспіра «Гамлет» (Четвер. - 2000. - Ч.І0), повість Райнер Марія Рільке «Повість про кохання і смерть корнета Крістофа Рільке» (Перевал. – 1993. – Ч.3), роман Тадеуша Конвіцького «Малий апокаліпсис» (Всесвіт. – 1991 – Ч.12). За трагедією В. Шекспіра «Гамлет» у Юрковому перекладі з успіхом йдуть вистави у Київському молодіжному театрі.

У складі літературної групи «Бу-Ба-Бу» Андрухович мав у 1987-1996 рр. понад 50 виступів у містах України та Європи - у різних університетах та театрах, зокрема у Львівському театрі опери та балету у жовтні 1992 р.

Юрій Андрухович - один із провідних сучасних українських письменників, з іменем якого слушно пов'язують розвиток постмодернізму в українській літературі. Його прозі властиві гра з текстом і читачем, імпровізаційність, колажність, еротизм та любов до магічного та надзвичайного.

Юрію судилося бути багато в чому першим серед свого покоління. Чи не першою ластівкою, яка сповістила про прихід «нової хвилі» в українській літературі, була публікація його добірки оповідань з армійського життя «Зліва, де серце» (Прапор. - 1989. - Ч.7). Однак справжнє визнання Андруховичу-прозаїку, прекрасному літературному розбишаці, приніс перший роман «Рекреації». Після його публікації у «Сучасності» (1992. - Ч.1) Юрко прокинувся знаменитим. З романом увірвалися в українську літературу не лише нова карнавальна стихія і енергетика, а й бешкетний дух молодого літератора. І цим він вражав, захоплював багатьох шанувальників художнього слова, однак читачі старшого покоління були шоковані нецензурною лексикою у романі і непошаною до «високих ідеалів», і багато з них навіть відвернулися від часопису. Роман Юрія «Перверзія» (1996), події якого розвиваються у Венеції, є яскравим взірцем постмодерної прози, це своєрідний український Улісс». І хоча всі романи Юрія по-своєму цікаві, але «Рекреації» і далі залишаються особливими, і далі не втрачають своєї сили й привабливості. З малої прози письменника справжнім шедевром є параісторичне оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака». В останні роки особливо щедро розкрилося обдарування Андруховича і в есеїстиці.



Література
Браних М. З Олесем Ульяненком на край ночі: [Інтерв'ю] //Україна. -1994. - Ч. 19-20.

Гаврилів Т. Знаки часу: Спроба прочитання. - Івано-Франківськ: ЛІлея-НВ, 2001. - С.175-І84; Шевченківські лауреати 1962-2001: Енциклопедичний довідник. - К., 2001. - С.570 571.

Москалецъ К. Незадоволення твором [Про роман «Московіада»] // Сучасність. - 1993. - 4.9.

Москалець К. Людина на крижині. - К.: Критика, 1999. -С. 115-123.

Зборовська Н. Завершення карнавалу «Перверзії» Юрія Андруховича // Вітчизна. 1997. - 4.5-6.

Валерій Шевчук. Око Прірви. - К.: Укр. письменник, 1996.

Харчук Р. Світле-темне //Сучасність. - 1996. - 4.6.




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка