Районний методичний кабінет організація мотиваційної діяльності учнів на уроках філологічного спрямування творча група вчителів світової літератури



Сторінка1/9
Дата конвертації22.04.2017
Розмір1.28 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

КАТЕРИНОПІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ



ОРГАНІЗАЦІЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

НА УРОКАХ ФІЛОЛОГІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ


Творча група вчителів

світової літератури
Схвалено на засіданні ради

районного методичного кабінету

(протокол №3 від 18.03.2015 р.)

смт Катеринопіль

2015
Розділ виставки: Програмно-цільове та навчально-методичне забезпечення сучасного освітнього процесу

Авторський колектив: Коровченко І.Ю., керівник групи, методист районного методичного кабінету відділу освіти Катеринопільської райдержадміністрації; Ткаченко С.В., учитель світової літератури Катеринопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Катеринопільської районної ради;

Моклюк Л.П., учитель світової літератури Катеринопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Катеринопільської районної ради

У цьому посібнику здійснено спробу викласти теоретичні та практичні засади організації мотиваційної діяльності учнів на уроках філологічного спрямування на прикладі світової літератури у 5-7 класах за новою програмою.

Методичний посібник складається із двох розділів: у розділі першому «Теорія мотиваційної діяльності вчителя» викладено теоретичні основи мотивації, пропонується примірний арсенал методів та прийомів для здійснення мотиваційної навчальної діяльності учнів; розділ другий «Мотивація навчальної діяльності учнів 5-7 класів на уроках світової літератури за новою програмою» вміщує набір практичних засобів організації мотиваційної діяльності учнів на різних етапах уроку літератури. Арсенал методичних засобів мотиваційної діяльності довільний, тому вчитель може за власним вибором використовувати його у власній інтерпретації на різних етапах уроку у повному об’ємі чи частково.

Посібник рекомендовано вчителям світової та української літератури для підвищення фахової майстерності у міжатестаційний період та для практичного використання на уроках.





Зміст

Передмова ………………………………………………………………………4

Розділ І. Теорія мотиваційної діяльності вчителя …...................................6

1.1. Основні чинники мотивації навчання ………………………………....7

1.2. Засоби мотивації навчання на окремих етапах уроку………………..10

Розділ ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів 5 - 7 класів на уроках світової літератури (за новою програмою) .………………………………..20

2.1. Мотивація навчальної діяльності учнів 5 класу .………......................20

2.2. Мотивація навчальної діяльності учнів 6 класу .……………………..50

2.3. Мотивація навчальної діяльності учнів 7 класу .……………………..91



Додатки…………………………………………………………………………128

Додаток 1. Методика «Спрямованість на набуття знань»……………….128

Додаток 2. Методика «Спрямованість на оцінку»...……………………..130

Література ……………………………………………………………………..132




Передмова
Головна мета вивчення предмета «Світова література» в загальноосвітній школі – «прилучення учнів до здобутків світової літератури і культури, розвиток творчої особистості (читача), формування в неї гуманістичного світогляду, високої моралі, естетичних смаків, а також якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти», а одне із завдань вивчення світової літератури в основній школі – «формування стійкої мотивації до читання художньої літератури, до вивчення світової літератури як скарбниці духовних цінностей людства». [1]

Тому проблема реалізації учителем мотиваційної навчальної діяльності учня на уроці є актуальною і важливою уже на першому етапі вивчення світової літератури – прилучення до читання (5-7 класи), адже від цього залежить рівень літературної освіти школяра на наступних етапах - системного читання (8-9 класи) та творчо-критичного читання (10-11 класи).

У цьому посібнику здійснено спробу викласти теоретичні та практичні засади організації мотиваційної діяльності учнів на уроках філологічного спрямування на прикладі світової літератури у 5-7 класах за новою програмою.

Методичний посібник складається із двох розділів: у розділі першому «Теорія мотиваційної діяльності вчителя» викладено теоретичні основи мотивації, пропонується примірний арсенал методів та прийомів для здійснення мотиваційної навчальної діяльності учнів; розділ другий «Мотивація навчальної діяльності учнів 5-7 класів на уроках світової літератури за новою програмою» вміщує набір практичних засобів організації мотиваційної діяльності учнів на різних етапах уроку літератури. Арсенал методичних засобів мотиваційної діяльності довільний, тому вчитель може за власним вибором використовувати його у власній інтерпретації на різних етапах уроку у повному об’ємі чи частково.

У сучасній школі потрібно здійснити радикальні зміни у підходах до формування внутрішньої мотивації учнів. Методики «Спрямованість на набуття знань» та «Спрямованість на оцінку», розроблені Є.П.Ільїним і Н.А. Курдюковою (додатки 1, 2), допоможуть учителеві визначити, на що спрямована мотиваційна сфера учнів – на знання (внутрішня мотивація) чи на оцінку (зовнішня мотивація).

Посібник рекомендовано вчителям світової літератури для підвищення фахової майстерності у міжатестаційний період та для практичного використання на уроках.





Розділ І. Теорія мотиваційної діяльності вчителя
Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально-виховного процесу, а формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності учнів є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, введенням профільного навчання у старшій школі. Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає, що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання, але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально-пізнавальної діяльності. Мотивація навчання складається із багатьох аспектів, які змінюються й вступають в нові співвідношення (суспільні ідеали, сенс навчання для учня, його мотиви, цілі, емоції, інтереси, рівень навчальних досягнень, когнітивні можливості). Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або негативного відношення до навчання, а утворення складних структур мотиваційної сфери. Ці окремі структури мотиваційної сфери повинні стати об’єктом управління з боку вчителя. На сучасному рівні психологічної науки педагог не має права констатувати те, що учень не хоче вчитися, необхідно з’ясувати причину небажання учня вчитися, які аспекти мотиваційної сфери у нього не сформовані і які психолого – педагогічні засоби впливу педагог повинен використовувати щоб сформувати у учня мотивацію до навчально – пізнавальної діяльності. Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів й їх індивідуальних психологічних характеристик.

    1. Основні чинники мотивації навчання

Мотиваційні технології покликані сприяти швидкому включенню учнів у навчально-пізнавальну й навчально-виробничу діяльність без тривалого «вживання» в роботу, підтримувати діяльність на необхідному рівні активності.

Наявність мотиваційного компоненту в процесі навчання - це:

• швидкість включення у навчальну діяльність,

• стійкість інтересу до неї,

• наполегливість у вирішенні навчальних проблем.

За змістом та поведінковими проявами людини мотивація навчальної діяльності ділиться на зовнішню та внутрішню.



Зовнішня мотивація

Внутрішня мотивація

-виникає під впливом зовнішніх імпульсів - вимог, наказів, примусів, викликає зовнішній дискомфорт

-людина зобов'язана виконувати чиюсь волю

-мотиви: соціальні, оціночні, на результат і т.п.


-виникає під впливом внутрішнього дискомфорту .

-діяльність організовується за власною ініціативою, не залежить від чужої волі

-мотиви: внутрішнє задоволення, інтерес, позитивний психічний стан

Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують поведінку людини. У разі зовнішньої мотивації чинники, що регулюють поведінку, не залежать від внутрішнього «я» особистості. Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості.

Сьогодні типовий навчальний заклад орієнтований переважно на підтримування зовнішньої мотивації у вигляді контролю, наказів та вимог. Така практика згубно позначається на внутрішній мотивації, веде до поступового зниження інтересу учнів до навчання.

Чинниками зниження внутрішньої мотивації учіння є:

- невизначеність щодо спрямування мотиваційної сфери кожного учня;

- неправильний підбір вчителем навчального матеріалу, що призводить до недовантаження чи перевантаження школярів;

- невміння будувати стосунки з учнями;

- недостатньо диференційований підхід вчителя;

- несформованість прийомів самостійної роботи в учня;

- неврахування індивідуально-типологічних особливостей дитини - типу темпераменту, астенічних станів різного походження тощо.

Учителі повинні розуміти важливість та необхідність активізації пізнавальної діяльності учнів шляхом формування внутрішніх мотивів.



У зв'язку з цим психологи виділяють декілька шляхів формування позитивної мотивації учіння:

  • вивчення та врахування особистого спрямування мотиваційної сфери кожного учня.

  • спеціальна організація навчальної діяльності, що реалізується за допомогою створення навчально-проблемної ситуації.

  • доступність змісту навчального матеріалу, що пропонується вчителем на уроці.

  • використання на уроках елементів гри; цікавий виклад матеріалу.

  • постійне створення та "підкріплення" ситуації успіху в учінні.

  • Основними способами формування мотивації під час навчання є:

  • повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу;

  • практичне спрямування знань та можливість їх застосування у повсякденному житті;

  • створення проблемних ситуацій;

  • створення ситуації успіху;

  • постановка близьких і далеких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів і пізнавальних інтересів належать:

  • чітка організація процесу навчання;

  • авторитет учителя;

  • стиль спілкування;

  • самостійна пізнавальна діяльність учнів. Методи стимулювання інтересу до учіння:

  • створення ситуацій пізнавальної новизни;

  • створення ситуацій емоційно-ціннісних переживань;

  • створення ситуації зацікавленості;

  • метод здивування;

  • опора на життєвий досвід учнів;

  • навчальні дискусії;

  • пізнавальні ігри.

Учень на уроці повинен бути налаштований на ефективний процес пізнання, відчувати особисту зацікавленість в ньому, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчальна діяльність не може принести позитивний результат. Щоб досягти необхідного результату, можна використовувати різноманітні прийоми пізнавальних мотивів:

• бесіда (у вступному слові вчитель окреслює коло питань, які розглядатимуться на уроці;

• створення проблемної ситуації (питання, демонстрація експерименту, надання до уваги учнів логічної суперечності;

• використання прийому «Здивуй» (учитель наводить дивовижні факти або майже неправдоподібні історі;

• використання творчих завдань (складання кросвордів, загадок, віршів, сенканів;

• використання під час уроку художньої та наукової літератури

• створення ситуації успіху на основі діяльнісного підходу до навчання

Діяльність учнів обов’язково повинна мати певну структуру – розуміння й постановку цілей і задач; виконання дій, прийомів, способів; здійснення самоконтролю та самооцінки.



1.2. Засоби мотивації навчання на окремих етапах уроку

Основною формою організації навчальної діяльності є урок. Створенню мотиваційних моментів на уроці сприятиме:

- використання різноманітних форм і методів організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня як у власній ро­боті, так і в роботі всього класного колективу;

- стимулювання учнів до використання різноманітних способів вико­нання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати непра­вильну відповідь;

- заохочення прагнення учнів до самостійної роботи, аналіз під час уроку різних способів виконання завдань, запропонованих дітьми, підтримування усіх проявів діяльності, що сприяють досягнен­ню учнями мети;

- створення педагогічної ситуації спілкування, що дозволяє кожно­му учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи;

- обговорення з учнями наприкінці уроку не лише того, про що дізна­лися, але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому;

- аналіз не лише правильності відповіді, але і її самостійності, оригінальності, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань;

- крім повідомлення змісту та обсягу домашнього завдання - надання докладних рекомендацій щодо раціональної організації навчальної роботи удома.

Мотивація навчальної діяльності учнів – це традиційно окремий етап уроку, проте її треба здійснювати на кожному з етапів різними способами – залежно від дидактичної мети й типу уроку.

Відповідно виділяють такі етапи формування мотивації:



  • Етап створення вихідної мотивації (спонукання до нової діяльності, підкреслення попередніх досягнень, викликання відносної незадоволеності чимось із попередньої діяльності, підсилення акценту на майбутній роботі, здивування, зацікавленості);

  • Етап посилення та підкріплення виниклої мотивації (інтерес до кількох способів рішення задач, до форм співпраці, різних видів діяльності, підтримка завдань різного рівня складності, підключення учнів до самоконтролю);

  • Етап завершення уроку (підкреслення позитивного особистого досвіду кожного учня, підкріплення ситуації успіху, диференційована оцінка праці, визначення труднощів і вибір шляхів їх подолання).

Послідовність діяльності учителя під час проектування мотиваційної діяльності на уроці можна розділити на кілька етапів.

1. Аналіз тактичних і стратегічних навчальних цілей, виявлення професійної спрямованості навчального матеріалу і можливостей його орієнтації на практичний зміст, а також конкретну професійну діяльність.

2. Аналіз оперативних цілей навчання, змісту навчального матеріалу з метою встановлення типу мислення і, відповідно, характеру пропонованих завдань (алгоритмічних або евристичних).

3. Аналіз стану навчального процесу, що охоплює: аналіз базового матеріалу; аналіз типу мислення (образне, логічне або комбіноване); аналіз типу темпераменту, що переважає.

4. Вибір типу мотивації (внутрішня, зовнішня).

5. При переважанні зовнішнього типу мотивації - розробка способів її здійснення для різних типів темпераментів.

6. За внутрішньої мотивації – розробка її способів для різних типів мислення з урахуванням базових знань.

7. Опис послідовності дій викладача і передбачуваної реакції учнів у процесі реалізації мотивації.

8. Перевірка реалізації мети, а також врахування особливостей психофізіологічних процесів під час навчання в розробленій технології.

Важливими є фактори, що сприяють формуванню внутрішньої мотивації навчальної діяльності:

- Позитивний емоційний настрій.

- Вивчення мотиваційної сфери учнів, її кореляція.

- Ситуація успіху.

- Наявність свободи вибору.

- Сформованість загальнонавчальних умінь і навичок.

- Диференціація, індивідуалізація, опора на типологічні особливостей учнів.

- Використання різноманітних прийомів і методів інноваційних технологій: методу проектів, дослідницько-пошукових тощо.

- Організація ігрової діяльності та колективної діяльності на уроках.

- Формування мотивації на кожному етапі уроку:


Початок уроку

Середина уроку

Кінець уроку

Етап вихідної мотивації

- наукова мотивація: зв'язок з майбутніми і попередніми знаннями


- побутова мотивація: де в житті застосовується дане знання

Етап посилення мотивації

- усвідомлення і розуміння, якими способами він діє, як уміє їх оцінювати, порівнювати, отримувати задоволення від процесу навчання



Етап завершення роботи

- мотивації перспективи, кінцевого результату, засвоєння знань і умінь




Вступна (вихідна) мотивація активізує навчальну діяльність учнів, сприяє формуванню початкового бажання освоїти навчальний матеріал, викликає інтерес до процесу навчання. Успіх будь-якої справи завжди залежить від того, як вона розпочинається. Це безпосередньо стосується і викладання. На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де може застосовувати набуті знання. Викладач може використати кілька видів спонукання учнів до навчальної діяльності:

- активізувати мотиви, що виникли на попередніх заняттях;

- збудити мотиви незадоволеності своїми результатами;

- посилити мотиви орієнтації на попередню діяльність;

- посилити мотиви здивування, зацікавленості.

Отже, на початку вивчення навчальної дисципліни, а також на початку вивчення будь-якої навчальної теми дуже важливо «захопити» аудиторію, викликати інтерес. Тут доцільними є такі методи, як комунікативна атака, доведення та переконування, сугестія (навіювання).



Комунікативна атака — це метод швидкого включення, мобілізації, зацікавлення аудиторії у процесі навчання, дія якого ґрунтується на активізації емоційної сфери учня — викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватися на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найефективнішою вона є на вступному етапі (на початку вивчення предмета, розділу, теми). Найбільшого ефекту цей метод досягає серед емоційних, допитливих слухачів, із переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від учителя потрібні творчі здібності й артистизм.

До прийомів комунікативної атаки відносяться:



  • ефектна цитата;

  • незвичайна дія;

  • розповідь казки, анекдоту, притчі;

  • цікаве запитання;

  • парадокс;

  • особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, запитання до аудиторії);

  • приклад, опис ситуації з власного життя викладача;

  • театралізація.

Доведення та переконування — активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає розвитку високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільності уваги.

Від учителя це потребує впевненості поведінки, логічності й доведеності його міркувань, володіння відповідними прийомами:



  • посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;

  • використання індукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність) та дедукції (навпаки);

  • посилання на несуперечливі факти та відомості;

  • посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній сфері;

  • використання аналогій і порівнянь; підкреслення актуальності й практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження;

  • засіб розв’язання особистих проблем;

  • складова професійності, компонент ділової кар’єри);

  • виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;

  • прийом «так, але…» (прийняття думки аудиторії із подальшим поверненням до думки викладача);

  • прийом «бумеранга» — відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент.

Для традиційного навчання, що зорієнтоване на засвоєння предметних знань, більш характерним є переконування.

Сугестія (навіювання) — цей метод полягає в опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомлювали того впливу, що здійснюється. Тому викладач має стежити за невимушеністю своєї поведінки, динамізмом впливу на аудиторію.

Навіювання досягається завдяки таким прийомам:



  • періодичне повторення однієї думки;

  • висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (гадаю, ви погодитеся зі мною, що…);

  • інтонаційне підкреслення важливих моментів виступу;

  • автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.

Вступна мотивація здійснюється такими засобами:

- Мотивуючий вступ

- Віднесення до особистості

- Віднесення до ситуації

- Приголомшення

- Виступ із цитатою, питанням

- Мотивуюча демонстрація

- Попереднє відвідування пам’ятних місць

- Попередній показ досліджуваного явища, процесу

Вступна мотивація може здійснюватися у формі бесіди, показу, демонстрації того чи іншого предмета або явища, на яке буде спрямовано весь процес навчання. При цьому основними методами є мотивуючий вступ і мотивуюча демонстрація.



Одна з найефективніших форм мотивації полягає в тому, щоб зміцнити впевненість учнів у власних силах. Перевіреним засобом мотивації є планування мети і завдань самими учнями. Тільки тоді, коли учень сам собі планує індивідуальну мету навчання, у нього виникає віра в себе, а це – запорука успішного навчання. Успіх ще більше посилює мотивацію. Педагогічні дослідження підтверджують, що найвищих результатів досягають ті учні, у яких викладач позитивно оцінює навіть незначні успіхи. Важче навчатися тим, кому педагог лише вказує на помилки та недоліки, і кого дуже рідко хвалить. І, звичайно, найнижча успішність у тих учнів, яким викладач взагалі не повідомляє про їх успіхи на уроці.

Поточна мотивація (посилення мотивації) забезпечує оптимальне педагогічне спілкування в процесі навчання, сприяє формуванню стійкого інтересу до навчальної діяльності та підтримує цей інтерес на всіх етапах навчання. Це можливо, зокрема, завдяки методам «долання перешкод» і «делегування».

Метод долання перешкод — зумовлює активізацію розумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості й зрілості учнів, їхньої здатності до подолання ускладнень. Прийоми застосування цього методу: завдання на розв’язання певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, на які неможливо відповісти без вивчення матеріалів теми; стимулювання часом (обмеженість у часі, нагорода за швидкість); удавана недовіра до слухачів (наголошується складність завдання та низька ймовірність його виконання).

Метод делегування — залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, здатності їх до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача. Прийомами реалізації цього методу є: особистісно-довірливе звернення до аудиторії; домовленість із аудиторією; звернення за порадою до аудиторії; формування почуття «ми»; гра, конкурс, змагання; спільне планування навчання (відбір змісту, форм та методів навчання, контролю); само- та взаємоперевірка; взаєморецензування; взаємовикладання («метод змінних пар»); індивідуальний вибір завдань; мікровикладання (індивідуальне та в підгрупах); організаційно-мотиваційна гра; участь тих, хто навчається, у створенні навчально-методичної літератури, підручників, методичних посібників тощо.

Поточна мотивація для підтримки постійного інтересу до навчальної діяльності може здійснюватися різними методами навчання відповідно до етапу діяльності:

  • у процесі його пояснення (бесіда, лекція, розповідь);

  • у ході виконання практичних завдань (вирішення проблемних завдань, виконання творчих робіт тощо);

  • у процесі контролю (поточний, підсумковий, заключний тощо).

Основні прийоми мотивації у процесі викладу нового матеріалу:

  • орієнтація навчального матеріалу на його практичний зміст;

  • орієнтація на конкретну професійну діяльність;

  • демонстрація в мовленні практичного використання теоретичних положень, які наводяться.

Основні прийоми поточної мотивації на етапі формування і контролю діяльності:

  • надання права вільного вибору завдань,

  • створення завдань оптимальної складності,

  • новизна та непередбачуваність завдань,

  • позитивний зворотний зв'язок або інформування учнів про успішність їхньої діяльності.

На цьому етапі викладач орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть бути використані чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і письмових, індивідуальних і фронтальних.

Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість учнів методом викладу матеріалу:

• цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, історичні екскурсії;

• незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів;

емоційність мови педагога;

• пізнавальні ігри;

• дискусії;

• аналіз життєвих ситуацій;

• вміле застосування викладачем заохочення.

Великого значення при цьому набуває вміння учня вчитися. Особливу увагу викладач має приділяти оцінці навчальних досягнень учнів, підключати їх до самоконтролю і самооцінки. На формування позитивної мотивації впливає спосіб ознайомлення учнів з оцінкою: учитель не тільки констатує факт, а обов'язково хвалить учня за кожне нове досягнення у засвоєнні навчального матеріалу.



Заключна мотивація забезпечує мотиваційну готовність учнів до подальшого навчання. На цьому етапі важливим є вихід учня із діяльності з позитивним власним досвідом і виникнення позитивної установки на навчання у майбутньому, тобто позитивної мотивації перспективи. Для цього доречно застосовувати метод закріплення позитивного враження.

Метод закріплення позитивного враження — спосіб мотивації й стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їхнього позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу, але може бути ефективним на етапах початкової та підтримувальної мотивації.

Можливі прийоми:



  • узагальнення основних думок, підбиття підсумків, резюме;

  • заклик до дії («запрошення» до подальшого вивчення теми);

  • комплімент слухачам, подяка;

  • створення гумористичних ситуацій (це особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися);

  • ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);

  • нагнітання та кульмінація - розрядка (наостанок залишається найважливіше);

  • встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування);

  • «навчальне коло» — повторення початку заняття, але на глибшому рівні (наприклад, те саме запитання, але слухачі самі знаходять відповідь);

  • «ефект Шахеризади» чи відтермінування закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, й пообіцяти її завершити на наступному занятті).

Для формування такої мотивації іноді недоцільно вести мову тільки про успіхи учнів. Важливо також показати учням їх слабкі місця, щоб сформувати в них об'єктивне уявлення про свої можливості. Це зробить їх перспективну мотивацію більш дієвою.

Отже, застосування учителем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв'язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов'язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Великий потенціал несе в собі також особистість учителя. Учень має бачити на уроці закоханість учителя у предмет, який викладає, має відчувати повагу до народу — носія культури і звичаїв. Системність, наполегливість і воля є необхідні складові процесу розвитку школяра, суть якого скла­дається з того, що все це надає кон­кретну визначну цілеспрямованість і суспільну значущість.



Розділ ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів 5 -7 класів на уроках світової літератури (за новою програмою)
Моклюк Л.П., вчитель

Катеринопільської ЗОШ І-ІІІ ст. №1

2.1. Мотивація навчальної діяльності учнів 5 класу
Розділ програми. ВСТУП (2)

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка