Пухлини лор-органів



Скачати 111.22 Kb.
Дата конвертації06.04.2017
Розмір111.22 Kb.
ПУХЛИНИ ЛОР-ОРГАНІВ
Пухлини глотки. Трапляються рідко. Особливе місце посідає юнацька фіброма носової частини глотки, яка за гістологічною будовою належить до доброякісних пхлин, а за клінічним перебігом - до злоякісних. Спостерігаються виключно в осіб чоловічої статі у віці 8-20 років, характеризу.ться інтенсивним ростом. Нерідко відбувається її самовільний зворотний розвиток після 20 років. Це новоутворення становить значну небезпеку для хворого, оскільки через виражений тиск на сусідні тканини призводить до утворення узур у ділянках придаткових пазух носа, крилопіднебінної ямки, орбіти, основи черепа, а це сприяє проникненню в них інфекції.

Клініка. Утруднене носове дихання, носові кровотечі, хронічний гнійний риніт, тубоотит. Залежно від напряму росту новоутворення можуть відзначатися гугнявість, ознаки залучення у процес орбіти, припухання в ділянці щоки, кроні, часто спостерігаються сильні носові кровотечі. Пухлину можна виявити при задній риноскопії або пальпації носової частини глотки. Лікування тільки хірургічне.

Рак і саркома носової частини глотки. При закритті хоан виникають утруднення носового дихання, тубоотит, при проростанні новоутворення в основу черепа - порушення функції черепно-мозкових нервів, передусім V та VІ пар, пізніше - й інших. Спостерігаються також тризм, збільшення шийних л/вузлів. Таким чином, збільшення л/вузлів потилиці й шиї, причина якого не з’ясована, тубоотит, що триває понад 2 тижня, ознаки розладу функції черепно-мозкових нервів (V та VІ пар) дають підставу запідозрити злоякісну піхлину носової частини глотки. найчастіше злоякісні пухлини ротової частини глотки ростуть з мигдаликів. Вони швидко проростають у сусідні тканини - пібнебіння, корінь язика, нижню щелепу.

Клініка. Відчуття стороннього тіла в глотці, біль при ковтанні. Швидко з’являються метастази в л/вузлах штї. При огляді вияляють гранулюючу виразку, вкрту слизово-гнійним нальотом, рідше - значно збільшений мигдалик з виразкуванням. Зовсім невеликі первинні пухлини можуть спричинювати появу великих метастазів у л/вузлах шиї. При підозрі на пухлину показана пальпація мигдалика і кореня язика для виявлення затвердіння. Кожного хворого із подібним до ангіни захворюванням, яке не минає протягом 2 тижнів неодмінно має оглянути оториноларинголог. Збільшення л/вузлів, що впадає в око, особливо у дорослих, є підозрілим на метастази.

Пухлини гортаної частини глотки. найчастіше спостерігається рак. Новоутворення локалізується на передній та задній стінках глотки та в грушоподібному синусі. Перебіг особливо злоякісний у зв’язку з раннім метастазуванням.

Клініка. Хворого турбують відчуття дряпання в глотці, перешкоди ковтанню (на початку захворювання - лише твердої їжі) тощо. першим проявом хвороби може бути збільшення шийних л/вузлів. Пізніше (при звиразкуванні) з’являються біль при ковтанні, неприємний запах з рота. Отже, поява зазначених симптомів, особливо в осіб віком 50 років і старше, має насторожувати, оскільки може свідчити про розвиток пухлини гортанної частини глотки та гортані.

Лікування комбіноване (хірургічне і променеве).

Пухлини гортані. Папіломи гортані у дітей. Згідно з деякими даними, це захворювання має вірусну етіологію. Розпочинається переважно на 2-4 році житят, часто спостерігаються рецидиви. У період статевого дозрівання нерідко відбувається зворотній розвиток.

Клініка. Захриплість аж до афонії, утруднення дихання різного ступеня, в разі защемлення рухових папілом може настати асфіксія. При огляді на голосових і шлуночкових складках, а також над і під ними виявляють рухомі новоутворення, які мають широку або вузьку основу, зернисту поверхню.

Лікування. Хірургічне видалення папілом з метою відновлення дихання (інфекційне запалення верхніх дихальних шляхів у хворого на папіломатоз може спричинити до раптового стенозу). Застосовують подофілін (змазують ділянки ураження 2 рази на день, курс лікування 2 тижня), ультразвук, кріохірургію, вакцинотерапію. Будь-які лікувальні заходи не гарантують від рецидиву, тому з метою запобігання стенозу такі хворі потребують постійного медичного нагляду. Дітей раннього віку, у яких спостерігаються захриплість і приступи ядухи, слід негайно направляти до оториноларинголога.

Папіломи гортані у дорослих. Звичайно вони поодинокі, розміщені на голосових складках. У 50% випадків перероджуються на рак. Клініка. Провідним симптомом є захриплість, порушення дихання спостерігається рідко. При огляді виявляють бородавчасті утвори на голосовій складці, біля передньої комісури, які при ороговинні забарвлюються в білий колір.

Лікування виключно хірургічне.

Фіброми. Округлі утвори блідо-рожевого кольору, іноді з синюшним відтінком, на ніжці, розміщені на вільному краї голосової складки. Клініка. Захриплість, здебільшого тривка, неприємні вудчуття в глотці, кашель. Лікування хірургічне.

Рак гортані серед злоякісний пухлин ЛОР-органів спостерігається найчастіше (50%). В Європі за останні 30 років кількість захворювань збільшилась у 9 разів, причому в Україні зростанню частоти захворювання крім інших чинників посприяла Чорнобильська катастрофа. Хворіють перважно чоловіки віком 50-70 років, що сильно палять.

Клініка. Залежно від місця початку росту новоутворення можуть спостерігатися різні прояви хвороби: зміна тембру голосу, різні неприємні відчуття, зокрема лоскотання, дряпання в гортані, захриплість, афонія, іноді біль при ковтанні, утруднення дихання. При огляді в початкових стадіях можна спостерігати горбкуваті нарости на широкій основі, пізніше виникають порушення рухомості однієї половини гортані. Остаточний діагноз ставлять за даними гістологічного дослідження матеріалу, одержаного шляхом біопсії. При кожній захриплості голосу, яка триває понад 2 тижня, хворого треба направити до оториноларинголога.

Лікування. застосовують хірургічне, променеве і комбіноване лікування залежно від локалізації та поширення пухлини. без операції (променева терапія) можна вилікувати хворого на рк гортані у початковій стадії хвороби з розміщенням новоутворення на голосових складках. Чим раніше розпізнана хвороба й розпочато лікування, тим кращий його результат. У пізній стадії (віддалені метастази, проростання пухлини в життєво важливі органи) хвороба невилікована.

Пухлини зовнішнього вуха. Частіше спостерігається базаліома, рак, рідко - меланома. прогноз хвороби визначають рання діагностика новоутворення і своєчасне направлення хворого до оториноларинголога. При обстеженні хворих, у яких підозрюють зазначені хвороби, біопсію не застосовують. У початковій стадії пухлина має вигляд бородавки, родимки (меланома) або незагойної виразки, майже неболюча, розриваючись вона поширюється на сусідні ділянки. Особливо злоякісним буває перебіг пухлини в осіб молодого віку (метастази).

Лікування хірургічне.

Пухлини носа і його придаткових пазух. Доброякісні: папіломи у вигляді ворсинчастих утворів або цвітної капусти, найчастіше трапляються в переддвер’ї порожнини носа.

Лікування хірургічне. Злоякісні: рак, саркома зовнішнього слухового проходу.

Клініка. Однобічне повільно прогресуюче утруднення носового дихання, кров’янисті, часто з неприємним запахом виділення. При розростанні пухлини або у випадку, коли вона виходить з придаткової пазухи, можуть спостерігатися такі симптоми: невралгія трійчастого нерва, прояви відтиснення тканини ростучим вузлом пухлини (екзофтальм, зміщення очного яблука, випинання м’яких частин щоки, носа, ділянок решітчастої кістки, лоба), розширення альвеолярного відростка (перестають підходити зубні протези, раптово розхитуються зуби). навколо пухлини завжди виявляють запалення слизової оболонки носа і його придаткових пазух, гнійні виділення, а також поліпи, що зумовлює неправильний діагноз, а відтак запізнення з радикальним оперативним втручанням. При однобічному прогресуючому закладенні носа, домішках крові у виділеннях з нього або неболючому припуханні обличчя в осіб, у яких до того не спостерігалося хвороб носа, в першу чергу у людей віком понад 50 років, завжди треба мати на увазі можливість злоякісної пухлини.

Лікування. При підозрі на пухлину носа і його придаткових пазух необхідна консультація оториноларинголога.

Сифіліс носа. Майже завжди спостерігається гумозна форма. Основна локалізація патологічного вогнища - кісткова частина перегородки носа.

Клініка. Дуже болючий періостит кісткового остова носа, утворення виразки з неприємним запахом, з відходженням кістко-


запропоновано ряд респіраторів (масок). Заходи громадської профілактики зводяться до технічних удосконалень процесів виробництва, при яких дуже часто вдаєть знищити саме виникнення шкідливого фактора у виробництві (пил, пари, гази тощо). Особливо широко з метою оздоровлення виробництва користується вентиляцією удоскональної системи.

Усі ці заходи технічного характеру проводяться на всіх наших заводях і фабриках і займають в проектуванні будівництва значне місце. Величезне профілактичне значення як оздоролюючий фактор мають такі заходи в Радянській державі, як регулярні, а в особливо шкідливих цехах продовжені відпустки, підвищення матеріального й культурного рівня трудящих, обслуговування їх будинками відпочинку і санаторіями, безплатна медична допомога, боротьба з алкоголізмом тощо.



Неврит слухового нерва (нейросенсорна приглухуватість).
Це комплексне захворювання, яке включає ураження анатомічних структур починаючи віл спірального (кортієвого) органа внутрішнього вуха аж до коркових центрів слуху в головному мозку. Захворювання виникає з різних причин, але завжди супроводжується зниженням слуху та шумом у вусі. За перебігом розрізняють дві форми нейросенсорної приглухуватості - гостру та хронічну. Гостра нейросенсорна приглухуватість. Хвороба розвивається раптово або поволі, але з самого початку набуває швидко прогресуючого перебігу. Головним патогенним механізмом слухових порушень є зміни в судинах внутрішнього вуха та мікроциркуляторні розлади, які викликають кисневу недостатність та дегенеративні процеси в нейроепітеліальних і нервових клітинах.

Причини: інфекційні хвороби переважно вірусної етіології (грип, ГРВІ, кір, краснуха, епідемічний паротит, вушний оперізуючий лишай, туберкульоз, червоний тиф та ін.), гострий середній отит, гіпертонічна хвороба, атеросклероз, травми (механічні, акустичні, баротравма), отруєння ототоксичними медикаментами (антибіотиками аміноглікозидового ряду, хініном, саліцилатами, похідними миш’яку, хіноліну тощо); гострі отруєння солями важких металів, фосфору, бензолом, чадним газом, аніліновими барвниками тощо.

Отоскопія змін не виявляють. Результати дослідів Вебера, Рінне, швабаха, аудіометричного дослідження свідчать про порушення звукоспиймання.

Оскільки немає больових та інших проявів запального процесу, зокрема гарячки, то хворі, а часом і медичні працівники вважають причиною зниження слуху сірчану пробку, тіботит, не усвідомлюючи серйозності цього стану і втрачають дорогоцінний час для розпочатку своєчасного лікування.

Прогноз: залежить від глибини ураженя вуха і своєчасності початку лікування. Він сприятливий при частковому порушенні слуху, без залучення в процес вестибулярного апарату, за умови, що лікування розпочате якмога раніше. При глибокому ураженні (глухота, вестибулярні розлади) та пізно розпочатому лікуванні (за декілька тижнів від початку захворювання) процес призводить до сталої глухоти.

Лікування: хворого негайно госпіталізують у ЛОР-відділенні, оскільки від своєчасності початку лікування залежить його ефективність. Лікування слід проводити в стаціонарі протягом 10-14 діб за певною схемою, яку коригують залежно від етіології хвороби та інших чинників.

Хворому рекомендують безсольову дієту з обмеженням рідини. Призначають препарати, що поліпшують мозковий кровообіг (кавінтон, трентал, пентоксифілін в/в або в завушну ділянку) та обмін речовин (алое, вітаміни групи В, нікотинова кислота, прозерін, АТФ, ККБ і т.д.). Для зменшення набряку призначають сечогінні засоби (гіпотіазід). Крім того, застосовують препарати дезінтоксикаційної та протисудомної дії. Показані гіпербарична оксигенація (барокамера), глюкокортикоїди (за схемою). При інфекційній етіології захворювання призначають антибіотики (не ототоксичні). При травматичному генезі приглухуватості - суворий ліжковий режим. Протипоказані такі сечогінні препарати як фуросемід і етакринова кислота, а також антибіотики аміноглюкозинового ряду та ін., оскільки вони є ототоксичними. Хронічна нейросенсорна приглухуватість розвивається переважно непомітно. Перебіг захворювання буває поступово прогресуючим чи хвилеподібним, коли загострення (викликані переважно вірусними захворюваннями) чергуються з ремісіями.

Причини: тривале перенавантаження шумом (робота в шумному середовищі), хронічна інтоксикація (сполуки свинцю, ртуті, чадний газ, нікотин та ін.), гіпертонічна хвороба, гіпотіреоз, сифіліс, кохлеарна форма отосклерозу, патологічні зміни в органі слуху в людей літнього і старечого віку, невринома слухового нерва тощо. Існує також спадкова форма приглухуватості. Крім того, у хронічну нейросенсорну приглухуватість переходить невелікувана гостра нейросенсорна приглухуватість будь-якої етіології. Клініка. Зниження слуху різного ступеню та шум. Отоскопія змін не має. Результати дослідів Вебера, Рінне, Швабаха, аудіометричного дослідження свідчать про порушення звукосприймання.

Лікування проводять залежно від причини захворювання. По можливості намагаються її усунути. При лікуванні додержуються такої тактики: якщо подальшого зниження слуху не відбувається і рівень його залишається сталим протягом одного року і більше, то лікування не призначають, оскільки на поліпшення розраховувати не доводиться. Хворим показані слухопротезування , навчання зчитувати мови з губ. В разі погіршення слуху лікування провадять так сама, як при гострій нейросенсорній приглухуватості.

Профілактика. Своєчасне та ефективне лікування гострої приглухуватості. Використання захисних засобів при роботі в шумній обстановці (біруші, навушники), дотримання тахніки безпеки при стиканні з інтенсивним шумом, вібрацією, токсичними речовинами тощо.

Глухота та глухонімота. Стан коли хворий не може сприймати навіть голосну мову називається глухотою. Причинами її може бути вроджена недорозвинутість внутрішнього чи середнього вуха, гостра чи хронічна нейросенсорна приглухуватість, хронічний гнійний середній отит, перенесений лабіринт чи менінгіт, отосклероз, травми голови тощо. Якщо втрата слуху виникла після п’ятирічного віку, коли людина вже навчилась говорити - мова збережена, хоча і зміниться. Якщо ж людина ніколи не чула чужої мови (народилась глухою) чи втратила слух до 3-5 років - вона не навчиться говорити (або навіть втратить набуту мову). Вроджена або набута у ранньому дитячому віці глухота перешкоджеє спонтанному розвитку мови, оскільки дитина не чує ні своєї мови, ні мови оточуючих і, відповідно, не може навчитись говорити і тому залишається глухонімою.

Причини: інфекційні хвороби матері під час вагітності (грип, кір, краснуха, герпес тощо). Спадковість.

Клініка. Різке зниження або повна втрата слуху на обидва вуха, порушення мови або її повна відсутність. Значний ступінь зниження слуху в дитини батьки часто помічають лише наприкінці 2 року її життя, коли відсутність мовної функції стає явною. Легке зниження слуху іноді залишається непоміченим протягом багатьох років і батьки та вчителі пояснюють недостатній розвиток мови у дитини її неуважністю, дефектом інтелекту. При значному порушенні слуху тільки кропіткі заняття з фахівцями сурдо-педагогами дозволять навчити дитину говорити, або читати з губ і спілкуватися з допомогою жестів (дактиль). У дітей раннього віку кращих результатів розвитку мови досягають якщо такі заняття розпочинають на 2-3 році їх життя, коли в нормі закладається її основа. Передумовою успішного розвитку мови є своєчасне виявлення порушень слуху та, по можливості, раннє слухопротезування (призначення слухового апапрату), що дозволить дитині чути звуки та мову оточуючих і навчитись говорити.

Профілактика: уникати контактів з інфекційними хворими, особливо під час вагітності.

Зниження слуху вікові. Наслідок старіння периферичного й центрального відділів слухового аналізатора, при ньому має значення і генетичний чинник. Слід також уражувати професійні чинники, які впливали на хворого протягом його життя: запалення, інфекційні хвороби, травми, зокрема акустична, дія хімічних речовин, серцево-судинні та обмінні порушення тощо.

Клініка. Зниження слуху за типом порушення функції звукосприймаючого апарату. Інволюційні зміни в центральній нервовій системі сприяють посиленню розладів слуху під час спілкування. Сприймання мови незрівнянно більше, ніж у нормі, погіршують сторонні шуми. В основному хворі скаржаться на порушення розбірливості мови і шум у вусі. В свою чергу, це сприяє появі замкнутості в поведінці. Найчастіше захворювання починається в 65-70 річному віці. Лікування. Реабілітаційні заходи, що посилюються фізичні й психічні можливості організму. Медикаментозне лікування малоефективне (дегенеративні зміни). Усунення латентного гіповітамінозу зумовлює поліпшення загального стану хворого. Фармакологічні засоби, що стимулюють центральну нервову систему, дають лише тимчасовий ефект. Крім того, тривале застосування їх небажане з огляду на можливість негативної побічної дії цих засобів. За допомогою слухового апарата можна до певної міри компенсувати розлади слуху, проте з огляду на центральні механізми його порушення задовільні результати вдається одержати не в кожного хворого.

Мають значення індивідуальний підбір слухового апарату, точне виконання інструкції щодо його використання. Іеші засоби: оптичний будильник, низькочастотні дверні дзвінки, телефонні приставки до телевізора та радіоприймача тощо.

Опік вушної раковини. Це ураження майже завжди пов’язане з професійною діяльністю (опіки парою, при вибухах).



Лікування проводять так само, як при опіку шкіри у бідь-якій іншій ділянці тіла. В разі ураження зовнішнього слухового проходу і барабанної перетинки хворий потребує огляду оториноларинголога.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка