Публікації =161. 2 09“18/19”(092)І. Франко один з “моїх знайомих євреїв” Роман Горак



Сторінка6/13
Дата конвертації31.03.2017
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

СПОГАДИ



З ІСТОРІЇ КАБІНЕТУ ФРАНКОЗНАВСТВА.

ЯРОСЛАВ ШУСТ, АНГЕЛИНА КАБАЙДА

УДК 811.161.2–94.09“18/19”(092)




ІЗ НЕДАЛЕКОГО МИНУЛОГО…



Михайло Гнатюк

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Сьогодні, на початку ХХІ ст., маємо своєрідний вибух мемуаристики, літе-ратурної зокрема. Якщо в радянські часи на мемуари про непросте літературне й культурне життя на Україні у ХХ ст. було накладене своєрідне табу, то нинішня відкритість у подачі інформації про події недавнього минулого, зокрема у мемуа-рах, робить їх особливо привабливими. Сучасний читач навряд чи пройде повз мемуари про бурхливе ХХ ст. Уласа Самчука чи Юрія Шереха (Шевельова) в яких з непідробною правдивістю відтворено жахливі умови українського літера-турного процесу на материковій землі та на еміграції. Широкий пласт україн-ської культури піднімає Лариса Крушельницька у “Спогадах галичанки”. Разом з недавно опублікованими щоденниками Сергія Єфремова чи Аркадія Любченка ці мемуари дають випуклу картину подій не такого вже й далекого минулого.

Але якщо у щоденникових записах відсутнє загальне охоплення подій, окремі розповіді поєднуються між собою тільки особою автора та системою його поглядів, то спогади як форма мемуарної розповіді дають можливість авторові охопити більший відтинок часу. Саме у спогадах є більші можливості до відбору подій. Власне ця особливість підвищує актуальність твору при порівнянні двох форм мемуаристики – щоденників і спогадів. Значні відмінності між ними перш за все у різному способі відображення дійсності: синхронному у щоденниках та ретроспективному у спогадах.

Якщо щоденник відтворює подію, що проходила на очах, то спогади – про-думане відтворення минулого життя. Поза всіляким сумнівом роль мемуарів у наближенні важливих подій минулого до нашого сучасника неоціненні. Невипад-ково вважають, що за матеріалом, його достовірністю і відсутністю вигадки ме-муари близькі до історичної прози, наукових біографій, документально-історич-них нарисів.

Для нашого сучасника надзвичайно повчальною й цікавою є недалека складна й нелегка історія Львівського університету. Особливо хвилюючі момен-ти цієї історії, пов’язані з обстоюванням права на вільний розвиток культурної та наукової думки в умовах тоталітарного режиму.

Заснування академіком М.Возняком збірника “Іван Франко. Статті і мате-ріали”, утворення кабінету франкознавства при Львівському університеті – події не такого вже далекого минулого, які в деталях передають атмосферу отих складних 40-50-х рр. минулого століття. 1957-й р. – рік заснування кабінету франкознавства в університеті франкового імені. З одного боку, такий кабінет був конче необхідний: адже треба було утворити якийсь центр, що координував би зусилля дослідників творчості І.Франка не тільки регіону, але й у загально-українському масштабі. З другого боку, офіційна влада хотіла показати “турбо-ту” про розвиток національної культури. Перші успіхи кабінету франкознавства в університеті пов’язані з іменами небуденних особистостей: Ярослава Шуста, Ангелини Кабайди, Михайла Косіва, Ірини Михайлюк та ін. З творчістю І.Франка пов’язана діяльність знаних сьогодні вчених: Івана Денисюка, Івана До-рошенка, Андрія Пашука, Степана Злупка, Олексія Мороза.

Ярослав Шуст – оригінальний літературознавець, фольклорист, життя яко-го обірвалося досить рано, – як і Т.Пачовський, не був пристосований до життя в умовах радянської дійсності. Але вроджений педагогічний такт, уміння побачити початки наукового мислення у студента – це були ті риси, які зберегли про нього особливо теплі спогади Б.Завадки, М.Мороза, покійного нині І.Сірака, І.Галенко.

Другим з черги завідувачем кабінету франкознавства Львівського універ-ситету була Ангелина Кабайда-Саєнчук. Сестра видатного діяча ОУН, Анатолія Кабайди, Ангелина пройшла добру школу Луцької гімназії, а потім Варшав-ського університету. З луцьким періодом життя А.Кабайди пов’язана дружба з сім’єю Кохів, один з представників якої Богдан Кох був серед провідних акторів Львівського театру ім. Марії Заньковецької. А далі Варшава, професори-українці Варшавського університету: Роман Смаль-Стоцький, Мирон Кордуба, Владислав Татаркевич. Зустрічі з Іваном Огієнком, Дмитром Донцовим, Оленою Телігою, Євгеном Маланюком, Юрієм Липою – такі знайомства на ціле життя залишили слід у пам’яті Ангелини Василівни. Праця у Львові, в університеті, Централь-ному державному історичному архіві, приятелювання з Оленою Степанів, Вален-тиною Черняк, а поза тим постійне перебування під недремним оком спеціальних органів – це ті етапи, які довелось пережити талановитому філологові, франкознавцеві Ангелині Кабайді. Віддамо належне мемуаристам: Галині Свар-ник, Дмитрові Гринчишину, Левкові Полюзі, Уляні Єдлінській, Мирославу Мо-розові, І.Галенко, І.Вороновській, які своїми спогадами донесли пам’ять про перших завідувачів кабінету франкознавства.

Добру справу робить Інститут франкознавства Львівського національного університету на чолі з Ларисою Бондар, наближаючи до нас час заснування одного з видатних центрів вивчення творчості Івана Франка – кабінету франко-знавства. Така робота тільки на користь сучасній літературознавчій науці.


Стаття надійшла до редколегії 20.09.2002

Прийнята до друку 12.10.2002


УДК 001.89(477.83–25)“19”(092)Я.Шуст:929“18/19”(092)І.Франко(091)
ЗЕРНО, ПОСІЯНЕ ЯРОСЛАВОМ ШУСТОМ
Богдан Завадка
Я поступив на студії української філології Львівського університету ім. Франка 1956-го р. Це був рік особливий і з огляду на політичний клімат, який склався на цей час у тодішній імперії Кремля, і з огляду на ситуацію, що склалася в структурі самого університету. Ректором став академік Євген Лазаренко, який вишукував скарби не тільки в надрах землі, а й у надрах національної культури. Цій славної пам’яті особистості університет завдячує багато чим, зокрема – заснуванні кабінету франкознавства, кабінету патрона університету. Від перших днів існування кабінету як твердині Франкового духу там – наскільки пам’ятаю – працювали Ярослав Шуст та Ангелина Кабайда. Вони були надзвичай милі, привітні, доброзичливі люди. Вони щиро любили нас, студентів, охоче розмов-ляли з нами якось, по-товариськи, навіть по-родинному, так що до кабінету франкознавства хотілося зайти, аби в сердечній розмові зогріти трохи ще полохку першокурсницьку дущу.

Ми, що переступили поріг Храму Української Науки того року, були вихідцями, відай, із усіх країв України, мали різний особистий досвід і, без сумніву, світоглядні розбіжності теж були нам властиві. Але всі ми були по-молодечому чисті душею, – і, власне, це нас ріднило, згуртовувало, творило незабутній комфорт студентського буття. І ще: всі ми любили своїх викладачів – усіх, хто нас навчав.

Ярослав Шуст, як і Теоктист Пачовський, нас дуже втомлював: пальці боліли після лекції одного й другого. Коли Я.Шуст або Т.Пачовський читали лекцію, то тільки пера скрипіли, але годі було встигнути все записати. Ні Я.Шуст, ні Т.Пачовський не мали особливого хисту до красномовства, але їхні лекції були дивовижно густі на наукові дані, на наукову інформацію – те, що студент почув од них за півтори астрономічної години, того самотужки в бібліотеці не випитав би й за тиждень. Більшість слухачів це вчасно зрозуміла. І пера скрипіли, не було часу навіть кинути оком на чорноброву грацію, яка красувалася за сусіднім столиком...

Я.Шуст читав курс з історії давньої української літератури. Це був “твердий горішок”. Чому? Ми ще не мали відповідної філологічної підготови. Стародавня наша книжна мова була тією перешкодою, яку годі було подолати, – а подолати конче мусили, аби сприймати текст як витвір мистецтва слова...

Я.Шуст заохочував нас пробувати свої сили і в науково-дослідній праці. Не пам’ятаю вже, з чого то почалося, але я зацікавився полемічними творами Івана Вишенського. Я.Шуст передовсім навчив мене правильно читати тексти, заохотив розгадувати семантику лексикону полеміста. Завдяки співбесідам із Я.Шустом я почав цікавитися поетичним синтаксисом послань Ів. Вишенського. Виникла ідея дослідити ритмо-мелодичну організацію тексту як характерну особливість індивідуального стилю Ів.Вишенського. Я.Шуст захопився... моїм захопленням. Він сам розшукував мені літературу до теми. Завдяки Я.Шустові я почав студіювати праці Ф.Колесси, С.Смаль-Стоцького, у яких ішлося про ритмо-мелодику перлин нашого фольклору, творів Т.Шевченка. Я.Шуст був напрочуд музикальною людиною: він і скандував, і виспівував, і вистукував, і віддириґовував переді мною народні голосіння, думи, пісні і ... також уступи з послань І.Вишенського. Я поринав у незнаний, але тим більше спокусливий світ різноманітних засобів ритмотворення і мелодійності рідної мови.

Хочу відзначити, що Я. Шуст виявляв шляхетно-педагогічну тактовність, працюючи зі мною. Бувало, я незграбно, поспішно робив хибні висновки, а він так терпеливо мене виводив із манівців і – завжди! – щось таке знаходив у моїх штубацьких спробах, що заохочувало працювати й шукати далі...

... Минуло чотири роки. Бурхливі, бо студентські, роки! Я ніби вже й забув про ритмічну організацію тексту в посланнях Ів.Вишенського. Забув чи так здавалося? Тема моєї дипломної роботи (на моє прохання!) – “Ритмо-мелодика поезій Кобзаря” (керівник – доброї пам’яті Прокіп Ґонтар). Вчена Рада рекомен-дувала цю роботу до друку. Потім дискусія з М.Рильським, знаменитий поет і вчений на шпальтах “Літературної України” визнав мені рацію в деяких мірку-ваннях про Шевченків ямб. Чи в тій дискусії не ожили настанови незабутнього, доброго й мудрого Ярослава Шуста?

... Тепер, переглядаючи свого листа до М.Рильського, я схиляю голову пе-ред Я.Шустом, не тільки тому, що він відкрив для мене завісу до таїн ритмоме-лодики. Він навчив мене також тактовно опонувати – залізно аргументуючи свої міркування, водночас максимально виявнювати шану до особи й міркувань опонента.

Стаття надійшла до редколегії 20.06.2002

Прийнята до друку 12.10.2002

УДК 001.89(477.83–25)“19”(092)Я.Шуст:929“18/19”(092)І.Франко(091)

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка