Публікації =161. 2 09“18/19”(092)І. Франко один з “моїх знайомих євреїв” Роман Горак



Сторінка11/13
Дата конвертації31.03.2017
Розмір1.79 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

THE INTELLECT OF OUR LITERATURE


Jaroslav Hnativ
Lviv Ivan Franko memorial-museum of Literature,

Ivan Franko st., 150-152, UA-79011 Lviv, Ukraine

In the jubilee article on the occasion of the 60-th anniversary of the talented writer and literature critic, the Director of Lviv Ivan Franko memorial-museum. Roman Horak, the author briefly describes his life and creative activity, his outstanding achievements for Ukrainian national culture.


Key words: Roman Horak, famile, Franko’s motherland, story, novel, article.

Стаття надійшла до редколегії 08.05.2001

Прийнята до друку 14.10.2001

КРАЄЗНАВСТВО


УДК 821.161.2.09“18/19”(092)І.Франко(091)


Я ЖИЮ ТУТ ДОСИТЬ ДОБРЕ...”

(Іван Франко в Довгополі Галицькім – в отця Івана Попеля)
Світлана Кукула

Національний Заповідник “Давній Галич”

вул. І.Франка, 1, 77100 Галич, Івано-Франківська обл., Україна
У Довгополі Галицькім у священика Івана Попеля І.Франко бував неодноразово, про що свідчить його листування з М.Грушевським, А.Кримським, В.Стефаником, Лесею Україн-кою, О.Маковеєм, М.Павликом та ін. Довгополе Галицьке на рівні з Криворівнею органічно увійшло у світлу сторінку особистого і творчого життя Каменяра. Стосунки І.Франка з душпа-стирем І.Попелем дають підставу іншими очима подивитися на його так званий “атеїзм”. Він толерантно, з великим пошанівком ставився до священиків, які були світочами духовної культури серед парафіян.
Ключові слова: духовний пастир, Гуцульщина, листування, спогади, інтимний світ.

Небуденна й велична краса Карпатського краю, чарівні пісні, перекази, барвистий одяг, і звичаї та побут, усе життя гуцулів, оповите легендами, їхні труди й дні здавна приваблювали до себе письменників, художників, композито-рів і вчених, були для них незглибимим джерелом творчого натхнення.

Знаменито знав Гуцульщину і в цій “країні вічної краси” (Б.Лепкий) став одним з просвітно-політичних діячів виходець з Опільського краю, отець Іван Попель (1850-1921). Священика як людину високоінтелігентну, високоосвічену знали в літературно-мистецьких колах України.

Народився він в Галичі в сім’ї Йосипа Попеля з с.Медухи та Анастасії (з дому Заклінська) з Галича. Навчався І.Попель у Станіславові, висвятився в Римі на греко-католицького священика, а опісля працював у с.Розтоках в Залі-щиках, а з 1890 р. – в Довгополі (тепер Верховинський р-н Івано-Франків- ської обл.), де й похований.

О. Іван Попель – громадський діяч націоналістичного напряму – був засновником культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині, брав активну участь у боротьбі гуцулів за виборче право у виборах до сейму та парламенту. Він відзначався винятковими ораторськими здібностями, а його виступи, промови, проповіді були спрямовані на духовне та національне вихо-вання мирян.

Завдячуючи гостинній вдачі о.Попеля, чарівний куточок Гуцульщини – село Довгополе Галицьке над Білим Черемошем – стало місцем відпочинку і творчих студій для багатьох діячів культури і мистецтва. Тут побували: Ф.Вовк, В.Гнатюк, В.Шухевич, Є.Желехівський, Б.Лепкий, О.Маковей, І.Труш, В.Стефа-ник, Марко Черемшина, Леся Українка, Ольга Кобилянська... І якщо склалися так обставини, що неможливо було помістити всіх приїжджих гостей у свою оселю (а це траплялося переважно влітку), то на “віктування” й користуватися своєю бібліотекою, періодикою о.Попель охоче погоджувався. Він сприяв в етнографічних, етнологічних, археологічних та антропологічних дослідженнях Гуцульщини багатьом ученим.

Якщо Іван Франко вперше приїхав у Криворівню 1901 р., то Довгополе увійшло в його життя значно раніше. З дружиною і з дітьми він прибув сюди влітку 1898 р., про що свідчить його епістолярна спадщина. Зрештою, листи, як ніщо інше, озвучують минуле живими голосами, служать чи не найважливішим джерелом для вивчення й аналізу людських взаємин, творчих історій і суспільних обставин. Завдяки листуванню Івана Франка Довгополе вписалося в історію української літератури й культури, а в науковий обіг повертається духовний пастир і активний громадський діяч, щирий патріот Гуцульщини й України Іван Попель. Бо не тільки великі й знамениті, геніальні особистості, але й рядові та чесні трудівники “клали... свою частку в будівлю нашого духу” (Валерій Шевчук).

До слова слід сказати, що упущенням нашої науки, зокрема франко-знавства, є те, що Довгополе, в якому перебувало стільки знаменитих людей, а зокрема Іван Франко, яке надихало їх на творчі звершення, належно не поціно-ване. Тут були написані художні та мистецькі твори, присвячені не тільки чудо-вій карпатській природі, але й чесним сподвижникам цього мальовничого краю.

Перебуваючи в Довгополі в о.Попеля, Іван Франко ділиться своїми враженнями про гуцульський край з М.Павликом, О.Маковеєм, Б.Грінченком, М.Грушевським, А.Кримським, З.Толобком, А.Чорним та ін. Упродовж двох місяців (липень-вересень 1898 р.) він написав тут десять листів – своєрідний епістолярний декалог. І.Франко пише 23 липня 1898 р. до О.Маковея: “Я жию тут досить добре. Гори трохи зависокі на мої ноги. Черемош гарний, але зовсім безрибний, зате гуцульської нужди пливе по нім багато”. В листі до М.Павлика від 14 серпня 1898 р. він зазначає: “Се тут погода чудова. Купіль у Черемоші знаменита і незимна” [111].

В листі до М.Грушевського від 8 серпня 1898 р. читаємо повідомлення, що тут, в Довгополі, відпочиваючи, "...зібрав з Гуцульщини дещо цікавого етнографічного матеріалу (пісню і оповідання про одного досі не звісного опришка, примівки) “і дає се” до “Етнографічного збірника” [108]. І.Франко мав на увазі опришка Мирона Шполу, оповідання під заголовком “Опришок Мирон Шпола”, а також “Гуцульські примівки”, які згодом, у 1899 р., були надруковані в “Етнографічному збірнику”. Саме в Довгополі І.Франко почув від старого гуцула Мандрика (так його називали в селі) оповідь про Лукина Кобилицю, Олексу Довбуша, Юріштана та про інші відомі й маловідомі легендарні особистості карпатського краю. Зокрема оповідь довгополівського гуцула Освіцінського про мандатора-коменданта Герлічку лягла в основу незакінченого твору І.Франка “Гуцульський король”. Уперше його опублікував акад. М.Возняк в книжці “Іван Франко. Статті і матеріали”. Збірник перший (Вид-во Львівського університету, 1948).

І.Франко в дивний спосіб відпочивав. Казав, “що розлінувався на селі”, а водночас для музею Наукового Товариства ім. Т.Шевченка активно збирав предмети декоративного та ужиткового мистецтва. Франковій працьовитості можна було позаздрити, для нього “відпочивати” означало змінювати одну робо-ту на іншу.

Важливе значення в довгополівському житті Івана Франка має його листу-вання з А.Кримським. Тут він написав йому два листи (8 і 26 серпня 1898 р.). У першому подає свої біографічні дані, потрібні А.Кримському для статті з нагоди 25-літнього ювілею громадської та літературної діяльності І.Франка. Адресант повідомляє про своє піврічне перебування у Відні 1893 р., про свою докторантуру (1894), про доцентуру руської (української) літератури у Львівському університеті, про триразове недопущення його як кандидата на посла до австрійського парламенту і про прикрощі з приводу статті “Поет зради” (стаття стосувалася Адама Міцкевича).

У цьому ж листі до А.Кримського І.Франко висловлює бажання зробити аналіз його творчості, бо це буде для читача цікавіший матеріал, і, щонай-головніше, висловлює думку про генезу власних творів. “...Всі мої писання, – зауважує він, – пливуть з особистих імпульсів, з чуття далеко більше, як з резонів, усі вони, особливо моя белетристика, напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... у певній мірі (не в такій аляповатій, як се зрозумів Огоновський) є частки моєї біографії” [109]. Отже, І.Франко подає А.Кримському свою (авторську) вихідну позицію для розуміння власної творчості. Це, так би мовити, ключ до його творчого дому, візитна картка письменника. А тому ці судження дуже важливі у франкознавчій науці. Принагідно автор листа зауважує, що на його біографію ще не прийшов час, бо попередньо він повинен написати про себе мемуари.

Особливо цікавим змістом наповнений лист до А.Кримського від 26 серпня 1898 р. З адресатом І.Франко ділиться думками про свої драматичні твори, заявляючи, що драма – його “стародавня страть”. Ще в гімназії він почав писати історичні драми. На конкурс подав драму “Украдене щастя”. Сценічний успіх цієї п’єси спонукав його до створення інших драм – “Рябина”, “Учитель”, “Камінна душа”, “Сон князя Святослава”, “Майстер Черняк”, “Будка ч.27”. І.Франко повідомляє про те, що почав працювати над історичною драмою з часів Б.Хмельницького, але не закінчив її.

Цей лист відкриває ще одну, потаємну сторінку інтимного життя Івана Франка – його стосунки з жіноцтвом, що мали вагомий вплив на творчість письменника. Франко довіряє А.Кримському свої сокровенні тайни, зізнається в тому, чого з певних причин не міг сказати публічно. Про інтимний світ Франка написано багато, назву лише поіменно героїнь його любовних історій – Ольга Рошкевич, Йозефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська, Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко), Климентина Попович, і, звичайно, його дружина Ольга Хоружин-ська (Франко). Цей лист до А.Кримського – важливий документ, що дає нам можливість пізнати Франка зблизька. Це входження в його духовно-інтимний світ. Ставлення до листів, зокрема до такого, – справа суто індивідуальна. Це стан душі адресанта, прив’язаний до конкретної людини, обставин, події.

Слід зазначити, що атмосфера, яка панувала в Довгополі в отця Івана Попеля, була вельми доброзичливою, щедрою і щирою, дозволяла повернутися поглядом у минуле, заглибитись у спогади, відпочити серцем і душею. Ця листовна-сповідь – своєрідний духовний відпочинок Франка.

Щодо літературних впливів, І.Франко далі в листі зауважує: він “шукав собі сам дороги, пробував різних тонів і різних манер, дивлячись на одно, щоб зміст був свій, щоб душа твору була частиною моєї душі” [115]. Знову маємо свідчення письменника Франка про секрети його творчості, про інтимне зближення автора з його творами.

Лист закінчується також цікавим зізнанням адресанта про специфіку його творчості: “Я тільки те чую, що і в свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрівали сих питань. Для Галичини се досить багато” [115]. Багато це і для франкознавства, бо ці слова Івана Франка допомагають шукати нам нові аспекти цієї науки, це вихідні дані для розуміння франкіани.

У Довгополі І.Труш намалював портрет Івана Франка до 25-літнього ювілею його літературної і громадської діяльності.

Іван Франко бував у Довгополі в отця Івана Попеля неодноразово, про що свідчить його листування з В.Стефаником, Лесею Українкою, О.Маковеєм. Згодом, коли письменник захворів, о.Іван Попель пожертвував йому 70 ринських на лікування (на той час немалі гроші). Стосунки І.Франка з душпастирем І.Попелем дають нам підстави іншими очима подивитися на його т. зв. “атеїзм”. Він толерантно, з великим пошанівком ставився до священиків, які були світочами духовної культури серед своїх парафіян.

Довгополе Галицьке, як і Криворівня, органічно вписалося у світлу сторін-ку особистого й творчого життя Каменяра.

Повертаючись до заголовка статті “Я жию тут досить добре...” (Іван Фран-ко в Довгополі Галицькім – в отця Івана Попеля)”, з відрадою признаюся, що це в рідного брата, Гілярія Попеля, мого прадіда, Іванові Франкові було “досить добре”. Названий факт із біографії Франка стимулював мою роботу над цими рядками. Я писала їх любовно...


1. Іван Франко. Зібр. тв.: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1976-1986. – Т.50. – С.107 (Далі цитати з листів І.Франка подаємо за цим томом, в тексті вказуючи сторінку).

I lIVE HERE QUITE WELL…”



(Ivan Franko visiting father Ivan Popel’ in Dovhopole Halytske)
Svitlana Kukula
National Preserve “Ancient Halych”
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка