Публікації =161. 2 09“18/19”(092)І. Франко один з “моїх знайомих євреїв” Роман Горак



Сторінка1/13
Дата конвертації31.03.2017
Розмір1.79 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО UKRAJINSKE LITERATUROZNAVSTVO

Зб. наук. пр. 2003. Вип. 66. С.227-237 Sel. sсi. papers. 2003. N 66. Р.227-237





ПУБЛІКАЦІЇ

УДК 821.411.16=161.2–6.09“18/19”(092)І.Франко



ОДИН З “МОЇХ ЗНАЙОМИХ ЄВРЕЇВ”


Роман Горак

Львівський літературно-меморіальний музей І.Франка,

вул. Івана Франка, 150-152, 79011 Львів, Україна

У публікації автор відкриває одну з невідомих сторінок франкознавства – стосунки І.Франка з його знайомим євреєм Ісидором Тіґерманом, людиною, котрій Іван Франко при-святив чимало місця у своїх спогадах “Meine Jüdishen Bekannten” – “Мої єврейські знайомі”. Подано 8 листів ІсидораТіґермана до Івана Франка.


Ключові слова: Іван Франко, Ісидор Тіґерман, євреї, листи.

І завжди, коли мав на думці Дрогобич, тамтешню гімназію, де навчався вісім років, її вчителів та товаришів, то обов’язково згадував і його, Ісидора Тіґермана, котрий заповідався під час навчання на прекрасного математика, але з невідомих причин став адвокатом і після декількох літ роботи несподівано по-мер. Згадав Іван Франко його і в “Споминах із моїх гімназіальних часів” [1; т.39; с.50-54], які вперше були опубліковані 1912 р. в журналі “Житє”, а відтак згадав його у передньому слові до збірки “Рутенці” [1; т.15; с.7-41]. “Так само рівними між нами, – писав Іван Франко у цьому слові, – були й товариші жиди, з яких особливо Ісидор Тіґерман, звичайно третій або четвертий відличний, визначався як незвичайно здібний математик. Збірка “Рутенці” вийшла у Львові 1913 р., а передмова до неї написана 17 грудня 1912 р. Ісидорові Тіґерману присвятив Іван Франко чимало місця у своїх спогадах “Meine Jüdisсhen Bekannten” – “Мої єврейські знайомі”, які вперше оприлюднив М.Возняк у 117-119 номерах газети “Діло” 1936 р. Написані для газети “Die Zeit” німецькою мовою, за життя Івана Франка ці спогади не публікувались. На думку М.Возняка, автора переднього слова до їх публікації в “Ділі”, ці спогади були написані 1907 р., на думку ж З.Франко, упорядника збірки творів Івана Франка, які не ввійшли до 50-томного видання, та автора вступного слова до неї [2], ця стаття датується – 1906-м р. Рукопис статті, який тривалий час зберігався в архіві Івана Франка в НТШа, а зараз – на збереженні у відділі рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, дає підставу стверджувати, що стаття написана ближ-че до 1908 р., коли в Івана Франка стався параліч рук.

З єврейськими дітьми Іван Франко був знайомий з Нагуєвич. А в Ясениці Сільній, де ходив до школи, то навіть мав одного з них за свого оборонця. Вчився з ними і в школі отців василіян у Дрогобичі. Їх було в класі пересічно від 30 до 40 %. Отці-василіяни садили їх на окремих лавках і цим самим обмежували спілкування з рештою учнів. Та й самі єврейські діти трималися осторонь, говорили між собою незрозумілим для інших жаргоном і тому, навчаючись в одному класі, часто не були знайомі з однокласниками. В переважній більшості батьки учнів-євреїв були значно багатшими від батьків решти школярів, з цим вимушена була рахуватись управа школи та вчителі. Правда, часом їх проривало, і тоді вони забували основну християнську заповідь любові до ближнього, розпускали кулаки і кидалися з ними на бідних учнів-євреїв, як це зробив учитель каліграфії Василь Мелько, колишній панський економ з Грушева, побивши малу дитину за те, що за єврейським звичаєм писала не зліва направо, як вимагалось, а навпаки.

“Щойно в ґімназії, – писав Іван Франко в “Моїх єврейських знайомих”, – мав я нагоду пізнати ближче кількох шкільних товаришів-євреїв. У першій черзі називаю Ісидора Тіґермана. Це був найкращий математик у нашому класі й ішов через усю ґімназію як один з найвизначніших учнів. Це була наскрізь шляхетна натура, щира й поважна у поведінці, при цьому з незвичайно ніжними почуван-нями. Ніколи не позволив він собі на грубий жарт або дотеп, у ньому не було ніякого сліду цинізму, як він виявлявся в найбільшої частини інших учнів, зокрема при пробудженні повноліття. Він тішився також у своїх шкільних товаришів, як і вчителів, загальною пошаною завдяки свому знанню та своїй пильности, вчився приватно по-англійському й по-французькому та приготов-лявся до купецького стану. Не знаю, чому пізніше він змінив цей план і пустився на правничу кар’єру. Коли осягнув ступінь доктора, став він адвокатом у Дрого-бичі й помер там по кількох літах”. Зауважить при цьому Франко, що між тодішньою молоддю, котра навчалась у дрогобицькій ґімназії, не було видно ніякого сліду якогось національного чи конфесійного антагонізму, який з’явився пізніше внаслідок полонізації. Правда, на той час велись різні дискусії, але учні-євреї не втручались до них і тримались збоку. “Тоді, – писав він, – не було ще обов’язком також для євреїв маніфестувати себе польськими патріотами. Навпаки, деякі з них записувалися на українську мову й літературу, що в польських ґімназіях не належить до обов’язкових предметів, але звичайно вони не робили великих поступів у цій науці і покидали її по одному або двох півріччях, певно головно з причини бездушного й недбалого викладу, яким загально тішиться цей предмет по галицьких ґімназіях. “Навчання в школі отців василіян у Дрогобичі Ісидор Тіґерман, як свідчать класні журнали цієї школи, котрі зберігаються у Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Фран-ка, почав на рік раніше від Івана Франка. Він розпочинав свою науку зі “штуби”, господарем якої був Павло Чернігевич, в минулому коваль і товариш Якова Франка. Разом з Ісидором навчались його старші й молодші брати. Разом з деся-тилітнім Ісидором вчився його брат Самуель, якому вже минуло 13 років, та одинадцятирічний Вольф. Пізніше в нормальній школі навчались і молодші брати Ісидора Тіґермана – Майор, який народився 2 липня 1858 р. [3; арк. 21], та Мордко – він народився 28 лютого 1860 р. [3; арк. 57]. Сам Ісидор Тіґерман на-родився 8 грудня 1855 р. [3; арк. 69], тобто був старшим від Івана Франка на рік.

В метриці Ісидора Тіґермана вказано, що його батько звався “шрайбер”, тобто писар Ліпе Тіґерман, а мати – Майле Розенберг. Жили Тігермани в центральній частині міста, в будинку номер 38. 3 усіх братів школу отців васи-ліян разом з Франком закінчив тільки Ісидор, решта через неуспішність були залишені на повторні курси. В другому півріччі третього класу разом з Франком вчився Мойше Ґотліб, пізніше відомий польський художник. Це він і став про-образом Ґотліба в повісті “Борислав сміється” Івана Франка. Він, як зазначено в класному журналі, мав 11 років і був сином дрогобицького нафтового фабрикан-та Ісидора Ґотліба. Згідно з метричними книгами єврейської общини м. Дрогоби-ча, народився Мойше-Давід Ґотліб (після вихрещення Маврицій Ґотліб) 21 лю-того 1856 р. [3; арк. 83]. Його мати Файга була рідною сестрою Ліпе Тіґермана, батька Ісидора. В нормальній школі Ісидор Тіґерман теж учився дуже добре, у “штубі” був першим преміантом, а опісля за успішністю виходив на четверте-п’яте місце. Після нормальної школи разом з Іваном Франком поступив у Дрогобицьку гімназію і разом з ним її закінчив, про що й свідчить його свідоцтво зрілості, яке разом з іншими зберігається у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка.

Під час навчання Ісидора Тіґермана в ґімназії батька його вже вважали нафтовим продавцем. Звичайно нафтовими продавцями називали людей, які спекулювали нафтою. Її скуповували від либаків, а потім перепродували рафінеріям.

У Тіґерманів Франко бував часто не тільки під час навчання у ґімназії, але й пізніше, однак Ісидор Тіґерман не потрапив у списки підозрюваних в соціалізмі людей, котрі мали “контакт” з Іваном Франком і в цій справі його не викликали свідком і в нього не проводили, як в інших, ревізію. Василь Стефаник, який навчався в Дрогобицькій ґімназії, оповідав, що дуже хотів познайомитись з Іваном Франком, а тому вдався до посередництва матері Ісидора Тіґермана. Майле Тіґерман належить відома фраза про те, що Іван Франко настільки розумний, аж ледве чи в Австрії є такий бодай один розумний міністр.

Свідоцтво зрілості, видане Ісидорові Тіґерману 29 липня 1875 р., засвідчує, що в Дрогобицькій ґімназії він учився у І868-І873 рр., відтак у сьомому класі пішов у реальну гімназію, але повчившись у ній тільки рік, повернувся назад до ґімназії і закінчив її. Мав відмінні оцінки з релігії, латини та греки. Похвальну оцінку мав з натуральної історії, географії та історії. Української мови не вивчав, а тому з неї і не атестований. З німецької мови мав задовільну оцінку, і, що найдивніше, таку ж з математики та фізики, а Франко постійно твердив, що Ісидор Тіґерман був найкращим математиком в ґімназії. З молодших братів Тіґерманів гімназію 1879 р. закінчив ще Мордко.

Опісля Ісидор Тіґерман навчався на юридичному факультеті Віденського університету, після закінчення якого практикувався у різних адвокатських конто-рах на звичній в такому випадку посаді конципієнта. 1888 р. помер його батько Ліпе, і мати вийшла заміж за Ківу Тіґермана. Після закінчення Віденського університету 1886 р. Ісидор Тіґерман здав три кваліфікаційні екзамени з права, дістав ступінь доктора та право на самостійну адвокатську практику. 1890 року став на урядову роботу в Дрогобицькому суді, що й зафіксовано у щорічних шематизмах Королівства Галіції і Лодомерії. 1894 р. залишив державну службу і відкрив самостійну адвокатську контору в Добро-милі.

До Ісидора Тіґермана Іван Франко часто вдавався за різними адвокат-ськими порадами та допомогою. Саме йому він доручив придбати якийсь кусник ґрунту, коли дістав посаг за дружиною і вирішив одержані гроші вкласти в якусь реальність чи нерухомість. А стаття “Найновійший галицький вибір” [1; т.46, кн. 2; с.280-291], уперше опублікована 1895 р. в газеті “Die Zeit”, оповідала не лише про ті, державою майже узаконені жахливі махінації під час виборів, але й про те, як дякуючи Ісидорові Тіґерману Іван Франко був урятований від фізичної розправи, яку спланували агенти Франкового суперника в депутати Павла Тишковського.

Коли і де помер Ісидор Тіґерман – невідомо. В пресі повідомлення про його смерть віднайти не вдалось, а метричні книги померлих єврейської общини в Дрогобичі й Добромилі в наших архівах відсутні, проте можна стверджувати, що сталось це до 1900 р. хоч би тому, що в цьому році розпочалась тяжба за батьківський ґрунт у Нагуєвичах між вітчимом Гринем Гавриликом та братами Івана Франка, в яку був втягнений і сам Франко, однак він звертається за допомогою до інших, часто дуже непевних адвокатів, а не до Ісидора Тіґермана. Очевидно, його вже не було в живих.

У відділі рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Шевченка збереглось вісім листів Ісидора Тіґермана до Івана Франка, написаних між 1884-1896 рр. Відповіді невідомі, не збереглись. Листи до І.Франка, незважаючи, що їх усього вісім, виявились дуже цінними з інформативного боку і частково висвіт-люють деякі досі мало документовані події у Франковому житті.

Два перші листи Ісидора Тіґермана, писані влітку 1884 р., пов’язані з тим, що на його сестру Антоніну Тіґерман, яка вчилась у Львівській жіночій учитель-ській семінарії, заповзялись якісь два учителі і грозили їй поганою оцінкою з “обичаїв”, тобто поведінки. В тій семінарії працювало чимало знайомих Івана Франка, зокрема Омелян Партицький, в журналі якого “Зорі” працював Іван Франко, а також учитель математики Іван Бічай. Саме до них просили Франка звернутись за допомогою Ісидор Тіґерман та його вітчим Ківа Тіґерман. Справа, очевидно, була полагоджена, бо Антоніна успішно закінчила семінарію у 1886 р., а опісля працювала учителькою в Дрогобичі, однак невдовзі померла.

Свої листи до Івана Франка Ісидор Тіґерман писав з Відня, а тому вони становлять інтерес, ще й тому, що в них він торкається життя студентського товариства “Січ”, до якого належало чимало тодішніх товаришів Івана Франка.

Особливо цінним як інформація є дуже коротенький лист від 9 березня 1885 р. В ньому йдеться про паспорт, потрібний Іванові Франкові для поїздки в Київ. З приводу паспорта Франко звернувся до Ісидора Тіґермана, який на той час працював у Дрогобичі. Точна дата поїздки Івана Франка в Київ у 1885 р. досі була невідома. Вважалось, що подія ця відбулась десь наприкінці лютого – початку березня. Тепер можна частково уточнити цю дату. Згідно з листом від 9.03.1885 р. І.Франко тільки дістав закордонний паспорт і міг виїхати до Київа дещо пізніше. Виїхав, як твердили знайомі у Києві, разом з групою галичан, котрі після двох днів перебування в столиці вирушили в Канів на Шевченкову могилу, а Франко залишився. Тоді він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською.

Діставши невелику суму посагових грошей, Іван Франко вирішив купити якийсь кусник ґрунту поблизу Нагуєвич, а тому заходився через вітчима та зна-йомих напитувати продавців. З проханням допомогти, як було згадано вище, звернувся він і до Ісидора Тіґермана. Від людей Іван Франко дізнався, що прода-ється земля в сусідніх з Нагуєвичами Унятичах, а тому просив Ісидора Тіґермана зайнятись цією справою. Справа із купівлею землі тягнулась аж до 1890 р. поки її власник гофрат Крайсберг відмовився її продавати, а Іван Франко втратив охоту купувати.

3 1887 аж по 1898 р. Іван Франко працював у доволі поміркованій поль-ській газеті “Кур’єр Львівський” (опісля він назвав цю працю “наймами у сусі-да”). З цією працею пов’язані два останні листи Ісидора Тіґермана до Івана Фран-ка. Справа в тім, що після того як австрійський цісар відвідав Галичину та огля-нув стан справ фабрик та заводів, за діяльністю останніх було введено нагляд і створено державну промислову інспекцію. Ця інспекція мала контролювати дотримання їхніми власниками правил та законів, впроваджених урядом на місці. Очолив цю інспекцію в Галичині та Буковині А.Навратіл. 1896 р. він перевіряв справи на тартаках Галичини, і “Кур’єр Львівський” у 130 номері опублікував звіт А.Навратіла. Через деякий час 176 номер цієї ж газети опублікував статтю без підпису “Ілюстрація до звіту промислового інспектора”, в якій оповідалось про експлуатацію робітників на тартаку в Устріках Долішніх, що дуже обурило власника цього підприємства. Він звернувся до Ісидора Тіґермана, який на той час працював адвокатом в Добромилі, щоб той допоміг йому в “Кур’єрі Львівському” видрукувати спростування. Ісидор Тіґерман, знаючи, що в “Кур’єрі” працює Іван Франко, звернувся до нього, щоб той трохи “підправив” допис та справив його публікацію в газеті. Минав час, але спростування не було опубліковане, й Ісидор Тіґерман вдруге звернувся з тим же проханням до Івана Франка, вимагаючи водночас і відповідних пояснень. Чи то непорозуміння, пов’язані з цією справою, чи, можливо, несподівана смерть Ісидора Тіґермана стала причиною того, що листування старих шкільних друзів припинилось, – зараз встановити важко.

Лише опісля, пишучи своє вступне слово до збірки “Рутенці”, Іван Франко сумно зітхне, згадуючи своїх шкільних товаришів, зелені роки юності і його, Ісидора Тіґермана, а відтак багатьох інших, кого доля порозкидала по світах та примусила кожного заробляти по-різному на свій хліб насущний.

1. Іван Франко. Зібр. тв.: У 50 т. – Київ: Наук. думка, 1976-1986.

2. Іван Франко. Мозаїка. – Львів: Каменяр, 2001.

3. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. – Ф. 701, оп. 1, спра-ва 40.

Листи Ісидора Тіґермана до Івана Франка
№ 1

[кінець травня 1884 р.]. [1].

Здорові були!

Маю до Вас “еіn аnliegеn”[2], і мав надію, же Ви мі теє зробите. Ви прецінь тепер “ein viel umvorbener Mensch”[3], а Ваша протекція, ну, же знати чого би доказала. Згадайте, чого хочу? Скажу Вам би-сьте у Партицького[4] і цего року вставились за сестрою[5], би Бічай[6], дав спокій з математикою. Бічай не злий є чоловік, котрий не знає алгебри, не зможить оциганити чоловіка. Скажіть самі, чи не дивний він? Шкода, що нема у Відню, бо би-м йго анцейовав[7], взєв би йго “nach Döbling”[8].

Маю велику надію і рахую на Вас, як поляки иа якогось Завішу чорного, що турків на смерть забивав, що для мене “diese klienkеit”[9] з великою утіхою схочете зробити. “Treba mu zagrodzić”[10], Партицькому, єсли би не хотів, напримір, сказати, що І/ван/ Ф/ранко/ в “Зорі” не буде всі статті та й повісті друкувати, тай годі.

Що я Вам ту говорити маю. Ви, прецінь, такий мудрий чоловік, та Ви би не знали такому “баламазі” що сказати? Ей, не надіюсь того, бо я би-м за Вас всти-датись мусив. Досить того, а може ні?

Отже скажу Вам відки-м я такий моцний русин. Щодень буваю в Січи, тай буду “Mіtglied”[11]. А може Ви не знаєте, що то є “Mіtglied”?

Ну “eіnfach”[12] член. Читаю Ваше “Повстанє польське” і знаю много людей. Полянський[14] мене зарекомендував, бо Кобрин[15] у Кропивнику, а Терлецький[16] ся гніває, бо “москвофілів” до Січи приймали до бібліотеки. Січ грошей не має, може Ви би що дали? Кажуть, же ся маєте женити з вчителькою, тай гроші будуть. “Was ist”[17] Гарак та й і я пожичу немного, ні, не бійтеся. В Січи люди о Вас ся “furt”[18] питают, як знаю, то не кажу, а як не знаю, то кажу. Полянський дуже ся лютить, же “ефемеридною” роботою до “Діла” ся занимаєтесь. Ту Вам щось поцтивого треба написати. А бо я знаю? Може і правда, а може і ні.

Здорові будьте.

Ваш Ісидор.
Ще минулого місяця мав замір Вам написати і так проволоклася ця справа аж до сьогодні. Бачу, однак, коли-м лист взяв знову до рук, що в справі важній взагалі на серіо до Вас не пишу. Не маю при найліпшій охоті часу, щоб другий раз взятися до писання, отож прошу Вас, щоб Ви на форму не дивились. Сподіваюсь, що не відмовите моїй просьбі, а я буду Вам щиро зобов’язаний.

Зараз я дуже зайнятий екзаменом, маю надію вже в липні повернутися додому. Отож до побачення.

Поздоровляю Вас сердечно.

Ісидор.


Lederergassе 17 F 12.

Прошу відповісти. Тепер вийнятково дуже прощу відповісти. Дуже прошу зробити це.

Ф. 3, № 1603, арк. 267-270. Автограф. Оригінал.
№ 2

22 червня [1884 р.].


Коханий приятелю!

Кілька тижнів тому післав Вам на цю саму адресу листа з проханням відповісти мені. Впевнений, що справу Ви залагодили – одначе думаю, що зробите вийняток із вашого загального правила і, звичайно, мені відповісте. Оскільки ще до цих пір не сталося, нагадую Вам ще раз – прошу повідомити мені про результати Ваших старань. У липні закінчується півріччя. Якщо до того часу не поможе Б.[19], то буде вже пізно. Я повернуся в середині липня додому і особисто віддячуся за старання.

Обнімаю Вас сердечно.

Ісидор.
Lederergassе 17 F 12.

Ф. 3, № 1618, арк. 515-516. Кореспонденційна картка. Автограф. Оригінал.

№ 3

22/6 1884 р.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка