Психопатія. Патологія формування особистості. Олігофренія та затримка розвитку



Скачати 223.49 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір223.49 Kb.
Вінницький державний медичний університет ім.М.І.Пирогова

Кафедра психіатрії та наркології



Психопатія.

Патологія формування особистості.

Олігофренія та затримка розвитку.

Тези лекції з психіатрії

Лектор: д.м.н., професор С.В.Римша

2012-2013р.р.

П Л А Н

1. Визначення поняття "психопатія", критерії П.Б.Ганнушкіна.



2. Етіологія і патогенез.

3. Класифікація.

4. Форми психопатій.

5. Динаміка психопатій (компенсація, декомпенсація, фазові стани,

патологічний розвиток особистості).

6. Психопатоподібні стани та акцентуації характеру.

7. Патоморфоз.

8. Критерії діагнозу олігофренії.

9. Етіологія і патогенез олігофреній.

10. Класифікація олігофреній.

11.Клініка олігофренії.

12. Диференційний діагноз.

13. Психопатичні прояви при олігофренії.

14. Прогноз, експертиза, лікування, профілактика олігофренії.


Психопатія - це аномальний патологічний дисгармонійний характер з переважним порушенням в емоційній вольовій сфері при повній збереженості інтелекту та відсутності проградієнтності. Психопатія - це патологічний стан, а не хворо­ба. Вона відрізняється від захворювань, при яких у здорової людини в певний час з'являються характерні ознаки, симптоматика має певний перебіг та завершується. При психопатіях психічні порушення відзначаються на протязі всього життя - вони можуть загострюватися, бути малопомітними, але вони завжди мають місце. Саме тому психопатії відносять не до захворювань у власному розумінні слова, а до патології. Згідно з міжнародною класифікацією хвороб психопатії відносяться до патології особистості, це тому, що патологічні риси характеру при психопатіях накладають відбиток на всю особистість. Синоніми психопатії - патологічні характери, патологічні особистості, психопатичні конституції.

Психопатії відносяться до граничних, межових розладів, тобто таких, що стоять на межі між психічною нормою та тяжкими психічними (психотичними) розладами. До цієї групи, крім психопатій, відносяться неврози, неврозоподібні та психопатоподібні стани різного генезу (соматогенного, інфекційного, органічного).

Як визначити патологічний характер, враховуючи, що кожна людина за своїм психічним складом унікальна, відрізняється від інших людей індивідуальними психічними особливостями? Взагалі можна назвати нормальним такий характер, від якого не страждає ні сама людина, ні люди, що її оточують. Так можна сказати, виходячи з вислову К.Шнейдера, що психопат - це суб'єкт, який внаслідок патологічного стану свого характеру страждає сам і змушує страждати інших.

Критерії психопатій по П.Б.Ганнушкіну:

1. Тотальність - означає, що патологічні риси характеру проявляються скрізь, в будь-якій ситуації: в сім'ї, школі, в праці та розвагах, в спілкуванні з різними людьми, в звичайних та надзвичайних ситуаціях. Скрізь гіпертимна особа ки­пить енергією, шизоїдна - відгороджується від оточуючих невидимою завісою, а істероїдна - прагне привернути до себе увагу.

2. Стабільність - відносна незмінність рис на протязі життя.

3. Соціальна дезадаптація - проходить через усе життя. Саме через патологічний характер, а не через недостатні здібності, невисокий інтелект або інші причини психопатичні особи не втримуються в одній школі, постійно змінюють місце працевлаштування. Відносини в сім'ї теж конфліктні.

Етіологія і патогенез психопатії складні і ще недос­татньо вивчені. Відзначають взаємодію несприятливої спадковості, шкідливих дій зовнішніх чинників (екологічних, інфекційних, травматичних, інтоксикаційних, радіаційних та ін.), які вражають головний мозок і порушують формування його структури і функцій, та несприятливих соціальних умов виховання і навчання в період формування особистості. Отже, психопатії є результатом поєднання дії на організм і особистість несприятливих біологічних і соціальних чинників в період внутрішньоутробного розвитку і раннього дитячого віку, що призводить до порушень структур і функцій головного мозку, які забезпечують адекватне емоційне і поведінкове пристосування до навколишнього середовища.



Класифікація психопатій.

I. По етіологічному принципу (з урахуванням етіології):

1. "Ядерні", конституціональні, що зумовлені несприятливою спадковістю. Характеризуються тим, що починаються в ранньому віці, мають важкі прояви та несприятливий прогноз.

2. Крайові психопатії (патохарактерологічні розвитки особистості), викликані поєднанням несприятливих біологічних факторів і соціальних чинників (несприятливі умови виховання, рання емоційна депривація та депривація внаслідок дефектів органів відчуття). Тобто вони завжди є результатом взаємодії комплексу різних чинників - конституційних, психогенних, соматогенних, деприваційних.

Патохарактерологічні розвитки особистості як прояв крайової психопатії описані Е.Кречмером, П.Б.Ганнушкіним,

О.В.Кербіковим, а при дефектах органів відчуття - В.Ф.Матвеєвим.

3. Органічні психопатії, що є наслідком перинатальних, натальних і ранніх постнатальних шкідливих впливів (до 8-10 років життя) на мозок, що формується. Це важкі токсикози вагітності, травми плоду під час вагітності та пологів, внутрішньоутробні та ранні мозкові інфекції і нейроінфекції, тривалі виснажуючі захворювання. При цьому завжди будуть неврологічні та психоорганічні порушення.

II. З урахуванням клініки (клінічні форми).

1. Афективна форма, що складається з таких психопатій:

а) гіпертимічна (гіпертимна) - характерні постійно підвищений настрій, безтурботність, нерідко поверхове, легковажне ставлення до своїх обов'язків через швидку зміну за­хоплень, переоцінку своїх можливостей,

б) гіпотимічна (гіпотимна) - характеризується постійно погіршеним, зниженим настроєм, схильністю бачити у всьому тільки тіньові сторони, постійним почуттям невдоволення собою, що виникає без будь-яких підстав. Погіршений настрій часто поєднується з посиленою увагою до свого здоров'я, іпохондричними побоюваннями.

2. Астенічна форма характеризується поєднанням підвище­ної вразливості, чутливості із значною виснажливістю.

3. Психастенічна форма. До астенічних рис приєднуються:

- тривожно-недовірливий характер (тривожність, неспокій, постійні сумніви),

- постійний самоаналіз та аналіз різних абстрактних явищ та понять,

- схильність до розвитку нав'язливих станів (нав'язливі ідеї, фобії, невроз нав'язливих станів).

4. Збудлива форма (експлозивна). Основні риси характеру це - підвищена дратівливість, збудливість у поєднанні із злобністю, вибухами люті, схильністю до коливань настрою. Через усе життя проходить особливість, коли незначні причини викликають афекти. Навіть незначні побутові дрібниці, неприємності викликають спалахи гніву, люті, що призводить до конфліктів. Вони не погоджуються з чужою думкою, тому багато з них вступають в сварки з будь-якого приводу. При цьому во­ни проявляють зайву гарячковість, намагаються довести свою правоту не стільки логічними доказами, скільки силою та образами. Багатьом з них притаманна своєрідна поза "борця за справедливість" - намагання виглядати більш чесними, спра­ведливими, ніж усі інші. Афективні вибухи нерідко супроводжуються агресивними діями, може бути і патологічний афект. В стані афекту хворі можуть наносити собі неглибокі, поверхневі поранення - порізи. Психопатичні особистості - це люди, які самі шукають конфліктів, вони завжди вступають в суперечки поміж іншими, нерідко сторонніми людьми. Через свою нелагідність, конфліктність, постійні сутички з оточуючими, розгальмованість потягів, схильність до сексуальних екс­цесів, алкоголізації, вони нерідко стають об'єктом судо­во-психіатричної експертизи. В фізіологічному аспекті - це сильний, неврівноважений тип, при якому не спрацьовують процеси гальмування.

5. Епілептоїдна форма. Термін "епілептоїд" належить

В.Гризінгеру і означає схожість з епілепсією. Для цих осіб характерні риси епілептичного характеру - в'язкість, інертність психічних процесів, що проявляється педантичністю, дріб'язковою скрупульозністю, перебільшеною акуратністю, скупістю, схильність до дисфорій та тривалих афектів.

6. Істерична форма. Головна її особливість - прагнення до визнання, намагання за будь-яких обставин звернути на себе увагу оточуючих. Тому їх поведінка характеризується демонстративністю, театральністю, екстравагантністю. ±м потрібно бути в центрі уваги, щоб про них говорили, ними за­хоплювались. Це особи, у яких емоції переважають над розумом (тобто I сигнальна система переважає над II сигнальною системою), у них художній тип мислення. Замість логічної оцінки фактів їх співставлення, замість тверезої оцінки дійсності - різні вигадки, фантазії. Істеричні особи дуже рідко досягають успіхів в будь-якій діяльності - в цьому їм заважає нестримне намагання бути в центрі уваги. У важких ситуаціях легко виникають невротичні істеричні картини: бурні емоційні реакції, з демонстративним риданням, голосінням, криком, нанесенням собі пошкоджень, істеричними припадками, демонстративними суїцидальними діями.

7. Шизоїдна форма схожа на шизофренію в тому, що основні ознаки тут аутизм (замкнутість, недостатня комунікативність, спрямованість уваги на власні переживання, інтровертивність), емоційна неадекватність, парадоксальність мислен­ня, вчинків. В емоційному аспекті виділяють 2 варіанти: стенічний - з емоційною холодністю, жорстокістю, та астенічний - з підвищеною емоційною чутливістю, боязливістю, мрійливістю, дивними захопленнями ("диваки").

8. Паранойяльна форма характеризується однобічністю, ригідністю мислення, схильністю до створення надцінних ідей у поєднанні з підозріливістю, переоцінкою своїх можливостей (хворі схильні в кожному бачити зловмисника, який заздрить їм, заважає їх успіхам, замишляє проти них зле). Такі особистості рідко тривалий час зберігають добрі стосунки з будь-ким, часто конфліктують, вступають в боротьбу з уявними ворогами. Серед них фанати, патологічні ревнивці, кверулянти.

9. Мозаїчна форма характеризується поєднанням різних рис, хворих не можна віднести ні до однієї з попередніх форм.

Тепер не виділяють в окрему форму психопатів з статевими збоченнями. Статеві збочення можуть бути серед різних форм психопатій. Найчастіше тут зустрічається такі статеві збочення: онанізм (мастурбація), гомосексуалізм (педерастія і лесбіянство), педофілія, мазохізм, садизм, фетишизм, трансвестизм, транссексуалізм). Однак треба мати на увазі, що немає достатніх підстав відносити усіх осіб з сексуальними збоченнями до психопатичних.

Взагалі діагноз психопатії ставлять переважно в період завершення її формування (звичайно в 18-20 років, інколи дещо раніше чи пізніше).

До динаміки психопатій відносяться наступні стани:

1. Компенсація - це стан покращання, коли патологічні риси виражені мінімально і хворі в цей час соціально адаптовані. Компенсація наступає в ситуаціях, які сприятливі для даної особистості. Пом'якшення патологічних рис характеру відзначається у осіб в старечому віці.

2. Декомпенсація - стан погіршується і патологічні риси характеру є вираженими. Наступає в зв'язку з різними несприятливими зовнішніми чинниками (психотравмуючі ситуації, інтоксикації, в тому числі алкоголізація, інфекції, соматичні захворювання, вікові кризи, органічні ураження).

3. Патологічний афект.

4. Патологічне сп'яніння.

5. Психогенно обумовлені патологічні стани (неврози, реактивні психози).

6. Спонтанні фази. Якщо декомпенсація виникає під впливом зовнішніх чинників, то фази бувають без видимих причин, тобто з'являються спонтанно. В таких випадках зовнішні чинники можуть бути лише як пускові, провокуючі, що істотно не впливають ні на клінічну картину, ні на тривалість фази.

Клініка фаз може бути не пов'язана з клінікою психопатії. Наприклад, при різних формах психопатії найчастіше виникають депресивні фази, від нечітких субдепресивних станів, до виражених форм, дисфорій - коли знижений настрій супроводжується гнівливістю, роздратованістю, невдоволенням оточуючими людьми, внутрішнім напруженням, що може реалізуватися в актах агресії. Ці депресивні фази можуть бути довготривалі (до кількох років) і протікати по типу млявої адинамічної депресії.

Психопатії потрібно відрізняти від психопатоподібних станів, тобто змін характеру, які мають етіологічною передумовою шизофренію, екзогенні впливи (інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми), судинні ураження, що виникають в той віковий період, коли формування мозку уже завершено. Клініка психопатоподібних станів: грубість, брутальність, роздратованість, афективне напруження, переоцінка своїх можливостей, нехтування соціальними нормами, опозиційна напруженість. Ці розлади завжди супроводжуються алкоголізацією, що робить стан хворих більш важким.

Критерії, що характеризують психопатоподібні розлади:

1. Психопатоподібні розлади співпадають в часі з екзогенною шкідливістю, шизофренією та інше, тобто є межа між нормою та початком патології.

2. Розлади поєднуються з клінікою основного захворюван­ня. При органічних захворюваннях - з астенією, зниженням пам'яті та інтелекту. При шизофренії - наростанням емоційної холодності, млявості, збідненням інтересів.

Велике практичне значення має відмежування від психопатій осіб з індивідуальними особливостями характеру, коли посилені окремі його риси. Цих осіб називають акцентуйованими особистостями. Термін "акцентуації" характеру, особис­тості належить німецькому психіатру і психологу К.Леонгарду (1968). Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми. При цьому посилені риси характеру в складних ситуаціях можуть стати досить вираженими і призвести до неадекватних і небезпечних вчинків. Акцентуації характеру - це не діагноз, це норма, при цьому посилені окремі риси характеру. Відмінність їх від психопатій в тому, що при акцентуаціях відсутні критерії П.Б.Ганнушкіна. Акцентуації характеру можуть бути передумовою для виникнення неврозів, реактивних станів, розвитку особистості, ендогенних психозів. Шизоїдна акцентуація має підвищений ризик для виникнення шизофренії, циклоїдна - для маніакально-депресивного психозу.

Вважається, що приблизно половина населення економічно розвинутих країн мають акцентуації характеру. Типи акцентуації частково співпадають з типами психопатій.

К.Леонгард виділив такі варіанти акцентуацій: емотивні (боязкі, тривожні), збудливі, депресивні, демонстративні (істеричні), педантичні (ананкасти), епілептоїдні, паранойяльні (фанати, ревниві, мстиві).

Що стосується патоморфозу (особливостей клініки та перебігу психопатій на протязі сторіччя), то потрібно сказати, що тепер психопатії мають більш сприятливий перебіг, зменшилась кількість найбільш важких (ядерних) форм, збільшилась кількість крайових та мозаїчних форм.

 Олигофренії  0(Крепелін) - це збірна група різних за етіологією, патогенезом, клінічним проявам непрогредієнтних патологічних станів, спільною ознакою яких є наявність природженого або набутого до 3-х років загального психічного

недорозвинення з переважною недостатністю інтелектуальних здібностей. Інтелектуальна недостатність має типову структуру в поєднанні з рядом афективно-вольових якостей, а також з різноманітними соматичними і неврологічними симптомами.

Проблеми олігофренії (природженого недоумства) включають ряд складних питань не тільки клінічних, патофізіологічних, патологоанатомічних, але і соціально-правових, педагогічних та ін.

Ход клінічного вивчення цього питання визначали спеціальні законоположення про цих хворих. Найдревніші законоположення про недоумство відрізняються своєю виключною жорстокістю. Законодавчі акти тих часів іноді вимагали фізичного знищення недоумків (закони Лікурга). В Росії у всі

часи до розумово неповноцінних ставились значно більш терпимо, ніж в багатьох інших країнах. Вперше в Росії ставлять питання експертизи дієздатності недоумкуватих в указах Петра I "Про огляд дурнів в Сенаті".

Вперше клінічний опис природженого недоумства відноситься до кінця XYIII, початку XX ст. В 1770 р. ДЮФУР вказав на ступені розумового недорозвитку - ідіотію і імбецільність, не розробляючи детально цього питання. Багато зробила для розвитку вчення про олігофренії французька психіатрія. Спроби класифікації в межах групи недоумкуватих (не відділяючи природженого недоумства від набутого) зробив ПІНЕЛЬ.

ЕСКІРОЛЬ досить докладно описав клінічні ознаки цього хворобливого стану, ввів в клінічну практику розподіл олігофреній за ступенем їх тяжкості в залежності від розладів мовлення. Незабаром СЕЧЕНОВ здійснив спробу медико-педагогічно-

го лікування недоумкуватих дітей. Указання на природжене недоумство як певний психічний розлад знаходимо також в перших російських керівництвах по психіатрії (БУТКОВСЬКИЙ, МЕРЖЕЄВСЬКИЙ та ін.).

 Етіологія . дебільності вивчена ще недостатньо, хоча це питання є предметом наполегливих досліджень. Разом з тим, деякі причини олігофреній встановлені вже відносно давно.

КОВАЛЕВСЬКИЙ відмічав, що причинами природженого недоумства являються запалення мозкових оболонок і самого мозку, травми, водянка мозку, лихоманкові захворювання в дитинстві.

СЕРБСЬКИЙ підкреслював, що найбільш частою причиною є травматичні ураження та інші органічні ураження головного мозку, гострі інфекційні хвороби в ранньому дитячому віці.

ГІЛЯРОВСЬКИЙ звернув увагу на роль ендокринних розладів в походженні деяких варіантів ідіотії.

ХІЛЛІАРД і КІРМЕН вказали не несприятливі мутації при різкій ослабленості організму у батьків (матері в концентраційних таборах). Велике значення має вплив на статеві клітини батьків пропеневої енергії. Це підтверджено числени-

ми випадками тяжких олігофреній у дітей, які народились у осіб, що перенесли вибух атомної бомби в Хіросімі і Нагасакі.

РУ наводить дані про вплив рентгенівського випромінювання на плід людини; в період ембріогенезу доза 40 ч і менше

може призвести до тяжких аномалій. Встановлено також значення вітамінів С і А в період вагітності.

В етіології олігофреній встановлено значення токсико-хімічного фактору, вірусних інфекцій, краснухи, природженого токсоплазмозу (ідіотія, імбецільність).

Етіологія може бути різною, але спільним повинні бути психопатологічні особливості цього хворобливого стану, що дозволяє поєднати в одну клінічну групу різні за етіологією і патогенезом форми. За КОРСАКОВИМ ядром клінічної симптоматики олігофренів є, в першу чергу, недостатність розуміння і осмислення, відсутність цілеспрямованості в мислительних ак-

тах.


 Патогенез . - хроногенний фактор, тобто коли в онтогенезі відбулось пошкодження головного мозку. В 75% випвдків олігофренія обумовлена пошкодженням мозку у внутрішньоутробний період.

Thalhamer виділяє:

- гаметопатії - аномалії, пов'язані з ураженням статевої клітини до запліднення;

- бластопатії - ураження зародка до 4-го тижня вагітності;

- ембріопатії - від 4-го тижня до 4-го місяця;

- фетопатії - від 16-го тижня до 40-го тижня (лобна і тім'на долі).

 1Агірія 0 - недорозвиток білої речовини.

 1Пахігірія 0 - недорозвиток кількості звивин.

 Систематика .:

1) По глибині інтелектуального дефекту.

2) По особливостям темпераменту: мляві (торпідні) і збудливі (еретичні).

3) "Первинні" (спадкові) і "вторинні" (екзогенні).

 За Сухаревою:

I. Ендогенні олігофренії (ураження генеративних клітин батьків):

а) хвороба Дауна;

б) істинна мікроцефалія;

в) ензимопатії;

г) дезостозична олігофренія;

д) ксеродермічна олігофренія (синдром Руда + іхтіоз).

II. Ембріо- та фетопатії.

а) рубеолярна олігофренія;

б) цитомегалічна олігофренія;

в) паротична олігофренія;

г) паразитарні олігофренії (токсоплазмоз, лістеріоз);

д) люетична олігофренія;

е) гормональна олігофренія;

ж) гемолітична олігофренія.

III. Олігофренії постнатального періоду:

а) олігофренії, пов'язані з пологами і асфіксією;

б) олігофрені, пов'язані з ЧМТ;

в) олігофренії, пов'язані з енцефалітами, менінгітами та ін.

 ФОРМИ ОЛІГОФРЕНІЙ :

А.  _Олігофренія при мікроцефалії ..

Б.  _Олігофренії, пов'язані з загальними інфекціями.

В.  _Олігофренії на грунті гідроцефалії і ендокринних розладів .

Г.  _Недиференційовані олігофренії  .- обумовлені самими різноманітними несприятливими факторами.

Д.  Диференційовані олігофренії .

I.  Олігофренії при хромосомних захворюваннях.

1.  1Хвороба Дауна 0 (1866) - трисомія по 21-й хромосомі, не 46 хромосом, а 47. Мікроцефалія із скошеною потилицею + деформація вушних раковин + вузький розріз очей з епікантом +широкий ніс + готичне піднебіння + недорозвинення верхньої щелепи + "географічний" язик + аномалії будови кисті + пороки серця + ожиріння + недорозвинення статевих ознак + дифузна гіпотонія + косоокість + близькозорість. Емоційно збережені, ласкаві, добродушні. У 75% імбецільність, 20% ідіотія, 5% дебільність.

2.   Синдром Шерешевського-Тернера  0(1925) - 45 хромосом (моносомія Х або трисомія та більше Х-хромосом в кариотипі жінок). Аномалії лімфатичних судин + вітіліго, гемангіоми +

пороки серця + spina bifida + деформація грудної клітини + зріст менше 150 см + статевий недорозвиток + первинна аменорея.

3.  Синдром Клайнфельтера 0 (ХХY): євнухоідізм + дебільність з психомоторною розгальмованістю.

4.  Синдром 47 XYY 0: дебільність + дисфорії + парабулії.

II.  Спадкові форми олігофреній .

1. Метаболічні олігофренії:

а)  1Фенілкетонурія  0- хвороба Феллінга (1934). 1:10 000 по рецесивному типу. Фенілаланін не перетворюється в тирозін.

= 1-2 мг%. Депігментація шкіри і волосся + неприємний запах поту + гіперкінези + м'язова гіпертонія + атаксія +epilepsia. Імбецільність + ідіотія - 90%, дебільність - 10%.

Лікування: берлофен.

б)  Гаргоілізм  0- мукополісахароз (хвороба Гурлер-Пфаунлентера-Хантера. Ураження ЦНС, опорно-рухового апарату, органів зору. Рецесивний тип наслідування по Х-хромосомі,

частіше в 2 рази хворіють хлопчики. Акромегалія + гіпертелоризм + екзофтальм + мегаллоглосія + тугорухливість в суставах + пороки серця + гепатоспленомегалія + пупочні і пахові грижі + катаракта, глаукома, атрофія зорових нервів. Частіше імбецільність і ідіотія.

в)  1Синдром Марфана  0(1896) - арахнодактілія або "павукоподібні пальці". Домінантний тип наслідування. Аномалії розвитку: очей + кістково-м'язової системи + серцево-судинної

системи. Дебільність або імбецільність.

2. Дизостозичні форми олігофренії:

а) синдром Крузона: дискефалія + екзофтальм.

3. Ендогенно-екзогенні форми олігофренії:

а)   Краніостеноз  0- передчасне зарощення швів склепіння

черепа - психоорганічний синдром.

б)  Мікроцефалія 0 (імбецільність, ідіотія).

4. Гіпотиреоідні форми олігофренії:

а)   Кретинізм 0 - від дебільності до ідіотії.

III. 2 Екзогенні олігофренії .

1. Рубеолярна олігофренія (ембріопатія) - ідіотія.

2. Лістеріозна - ідіотія.

3. Люетична - імбецільність.

4. Токсоплазмозна - імбецільність і ідіотія.

5. Гемолітична - дебільнісьть + дистимії.

6. Пологова травма: асфіксія , адинамія, механічна травма - експлозивність.

7. Гідроцефалічні - від дебільності до ідіотії.


 ВАРІАНТИ ОЛІГОФРЕНІЇ

I.  Ідіотія  - найбільш тяжка форма олігофренії. Психічні прояви при ідіотії або повністю відсутні, або дуже обмежені.

Реакція на зовнішні подразники різко знижена. Сприймання зовнішнього світу дуже збіднене, не диференційоване. Впізнавання оточуючих людей, побутових предметів вкрай обмежене. Глибокі ідіоти не розрізняють їстивне від неїстивного. Мовлення у таких хворих відсутнє, вони видають окремі нечленоподільні звуки, звернену до них мову сприймають біль-

ше за інтонацією, ніж за смислом. Увага привертається важко. Афективні прояви звичайно пов'язані з відчуттям голоду, страху, гніву; сексуальні потяги іноді підвищені. Одні хворі

бувають млявими, апатичними, малорухливими, інші – рухливо збуджені, гнівливі, схильні до руйнівних дій, агресії (кусають себе та інших). Вираз обличчя - тупий, неосмислений. Рухова сфера різко дефектна, хворі не можуть ходити і стояти, не оволодівають елементарними руховими навичками, не вміють одягатися, деяких доводиться кормити. У багатьох відмічаєть-

ся стереотипні ритмічні маятникоподібні похитування. Іноді спостерігається різке рухове збудження. В більшості випадків хворі неохайні. При легких формах ідіотії хворі починають

ходити, оволодівають навичками охайності, говорять окремі слова, розуміють призначення деяких предметів вжитку, виконують елементарні інструкції, виявляють вибіркову

прив'язаність. Все ж осмислення оточуючого їм недоступне, вони залишаються зовсім беспомічними і вимагають постійного догляду і нагляду.

II.   Імбецільність  - середній ступінь олігофренії. Хворі оволодівають мовленням, але запас слів збіднений, звуковідтворення і артикуляція дефектні. Увага імбецілів на якому-небудь предметі може бути зосереджено лише на короткий строк. Вони здатні до накоплення невеликого запасу уявлень.

Мислення уповільнене, не послідовне. Навчання читанню, письму та рахунку вкрай утруднене. Абстрактний рахунок не вдається.Іноді відмічаються гарний музичний слух, механічна пам'ять, але смислова, логічна пам'ять недостатня.

Емоції, хоча і мало диференційовані, але все ж більш різноманітні, ніж при ідіотії. Виражені прив'язаність до рідних, почуття сороу, а у деяких усвідомлення власної мен-

шовартості (неповноцінності). Одні з них несміливі, образливі, чутливі до похвали і осуду, інші дратівливі, злобні, мстиві. Всі вони навіювані, несамостійні і, в той же час

уперті, іноді негативістичні. При підвищених потягах, які вони недостатньо здатні стримувати, імбецили схильні до імпульсивних вчинків (втеч, бродяжництва). Рухи цих хворих відносно краще розвинуті, ніж при ідіотії. Вони здатні до самообслуговування і можуть освоїти нескладні види праці, але робота їх часто носить машиноподібний (автоматичний) характер, при необхідності змінити шаблон, вони губляться. Виховання і навчання дітей-імбецилів доцільно проводити в спеціальних інтернатах. До самостійного життя імбецили пристосовані мало і потребують опіки.

III.  Дебільність  - відносно легкий ступінь олігофренії.

Зниження психічного розвитку не так різко виражене, тому дебіли здатні до навчання. В звичайній школі дебіли навчатись не можуть, оскільки в зв'язку з недостатністю абстракт-

ного мислення і уповільненістю психічних процесів для засвоєння і запам'ятовування навчального матеріалу їм необхідна більша наочність, повільний темп навчання і часте повторення пройденого. Звуковідтворення і артикуляція слів порушені нерізко. Запас слів може бути достатнім, але мовлення відрізняється схильністю до вживання завчених виразів, "мовних штампів", зміст яких дебіли часто погано розуміють. Суд ження їх примітивні, умовиводи недостатні.

Розвиток емоцій у дебілів досягає більш високого ступеня, ніж у імбецилів, але диференціація емоцій значно нижча ніж у розумово нормальних дітей. Поведінка дебілів в значній мірі залежить від переважаючих емоцій і потягів, та від здатності їх контролювати. Велике значення мають умови оточуючого середовища. При наявності вірного виховання і

керівництва дебіли можуть пристосуватися до життя, оволодіти нескладною професією. В несприятливих умовах вони, у зв'язку з підвищеною навіюваністю, легко піддаються поганим впливам.

 Клініка .

"Ядерні" симптоми: дифузність ураження обумовлює тотальність недорозвитку при олігофренії, а в зв'язку з ураженням найбільш еволюційно молодих структур мозку в першу

чергу страждають вищі форми пізнавальної діяльності, тобто абстрактне мислення.

Сприймання страждає за рахунок труднощів активної уваги, страждає запам'ятовування, переважають афекти, гіпобулія, імпульсивність, негативізм.

Дебільність - 75%, імбецільність - 20%, ідіотія - 5%

 Критерії :

1. Слабкість абстрактного мислення.

2. Непрогредієнтність інтелектуальної недостатності.

3. Уповільнений темп психічного розвитку індивіда.

Поширеність: 0.89-1.00%, частіше хлопчики. У 35% - диференційовані олігофренії.

Глибокі ступені розумової відсталості відмічаються при  рецесивному  типі наслідування: фенілкетонурія, галактоземія, гаргоілізм, синдром Корнелії де Ланге. Наслідування йде по

вертикалі. Неглибокі ступені - при  домінантному  типі (полігенні): синдром Марфана (арахнодактилія).

 Діагноз  олігофренії ставиться на основі комплексного (клінічного і лабораторного) обстеження хворого і докладних анамнестичних даних (які відображають умови життя, виховання та навчання хворого і дані педагогічних характеристик). Для встановлення рівня інтелектуального розвитку поряд з клінічними спостереженнями використовують і результати психологічного обстеження, враховуються особливості особистості і соматичного стану хворого. Велике діагностичне значення мають фізичні ознаки недорозвинення, особливості будови тіла і моторики, дані психологічного, біохімічного, серологічного

і електрофізіологічного обстеження.

 Диференційна діагностика .:

1. З резідуальними органічними деменціями (афазії + емоційне зниження).

2. З прогресуючими органічними захворюваннями нервової системи (їм передує період нормального розвитку), локальними корковими порушеннями:

а) туберкульозний склероз (епілоя): домінантний тип наслідування, факоматоз: неоплазії + дисплазії. Характерні:

dementia + adenoma sebaceum (шагренева шкіра) + epilepsia + хореотинальні вогнища;

б) нейрофіброматоз (хвороба Реклінгаузена) - по домінантному типу. Клінічна характеристика: нейрофіброми по ходу нервових стовбурів + розлади чутливості + epilepsia;

в) ангіоматоз Стерджа-Вебера: epilepsia + ангіоми шкіри + глаукома;

г) амавротична ідіотія (хвороба Тея-Сакса): dementia + amaurosis + паралічі. Рецесивний тип наслідування.

3. З інтелектуальним дефектом при ранній шизофренії і епілепсії.

4. З граничними формами інтелектуальної недостатності.

Dementia infantilis Heller: розпад швидкої мови + epilepsia + неврологічні симптоми.

Прояви _ психозів . у олігофренів атипові як за клінікою, так і за перебігом. Характерні бідність елементарних психопатологічних проявів, їх епізодичність (тривалість 1-2

тижні).

1. Психози з перевагою афективних розладів (дисфорії і депресії - сенестопатична, іпохондрична). Маячна інтерпртація  відсутня .



2. Психози з переважно психомоторними порушеннями:

- збудження, імпульсивне з агресивністю;

- загальмованість з каталепсією, мутизмом, відмовою від їжі.

3. Маячні психози рідкі (ідеї одержимості, чаклунства, немає системи).

4. Галюцинаторні психози (прості галюцінації - шум, писк).

 Декомпенсації .: церебрастенічні, дромоманії, невротичні реакції.

 Лікування .. По можливості активна і цілеспрямована терапія проводиться по відношенню окремих варіанів олігофренії з ясною етіологією і патогенезом. Так, при олігофренії,

пов'язаної з конгенітальним сифілісом, застосовують специфічну терапію; при олігофренії, обумовленій токсоплазмозом, дараприм (хлоридин) в комбінації з сульфаніламідними

препаратами; при олігофренії, ускладненій ендокринопатією, застосовують ті чи інші гормональні препарати.

У всіх випадках олігофренії велика увага приділяється тим методам лікування, які стимулюють розвиток дитини і підвищують функціональну активність кори півкуль головного мозку. Для цього застосовують глютамінову кислоту, яка прискорює загальний і психічний розвиток дитини, підвищує його активність. Глютамінова кислота має і побічну дію: у деяких дітей відмічався руховий неспокій, підвищення потягів, раннє статеве визрівання. В якості стимуляторів коркової активності застосовують і ряд інших засобів: вітаміни групи В,

психотропні засоби. У випадках з олігофренії з явищами рухової розгальмованості і підвищення потягів показані нейролептичні препарати (аміназін, резерпін, тизерцин та ін).

Більшість авторів, які застосовують ці препарати, відмічають значне покращення поведінки хворих з руховою розгальмованістю, підвищеною афективністю, агресиєю, стійким

онанізмом. Хворі стають більш спокійними, легше піддаються педагогічному впливу.

 Лікувальна педагогіка  .є одним з головних шляхів корекції інтелектуальної недостатності виховного впливу на недорозвинену особистість та її пристосування до життя. Навчання по-

винно проводитись в спеціальних закладах спеціалістами-педагогами, які використовують для цієї мети спеціальні методи викладання. Терапевтичний ефект лікувально-виховної роботи

тим більше, чим раніше вона починається. Для забезпечення медичного і педагогічного обслуговування дітей, які страждають на олігофренію, створюється спеціальна мережа закладів, диференційованих за віком дітей і ступенем їх інтелектуальної недостатності. В цю мережу входять: психоневрологічні заклади для дітей ясельного і переддошкільного віку, які страждають резидуальними явищами перенесених органічних уражень мозку; дитячі садки для розумово відсталих дітей; допоміжні школи-інтернати для навчання олігофренів шкільного віку; школи-інтернати з лікувально-виробничими майстернями для олігофренів, ненавчаємих, але здатних до засвоєння нескладних видів праці; заклади для хворих з тяжкими формами олігофренії, які вимагають нагляду і догляду. Відбір дітей в ці заклади проводиться спеціальною комісією по певним показанням.

 Профілактика .. При множинності причин, які можуть обумовити олігофренію, шляхи профілактики цього захворювання дуже різноманітні. Всі ті міроприємства, які проводяться для оздоровлення населення (ліквідація інфекцій і дитячого травматизму, боротьба з алкоголізмом, дотримання особливої обережності з розщепляючимися речовинами), являються в той же час мірами попередження олігофренії. Цілям профілактики олігофренії служить і розгорнута система охорони материнства і раннього дитинства: диспансеризація і лікування вагітних, організація спеціальних медичних закладів по патології вагітності, забезпечення населення мережею пологових будинків і дитячих консультацій.

Велике профілактичне значення мають боротьба з пологовим травматизмом, недоношеністю, рання гемотрансфузія для попередження гемолітичної жовтяниці. Важливим міроприємством,



забезпечуючим сприятливий перебіг олігофренії, краще пристосування хворих до життя і суспільно-корисної праці, є раннє розпізнавання олігофренії і своєчасний початок лікувальних і корекційно-педагогічних впливів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка