Провідні тенденції створення підручників І посібників з української мови для студентів



Скачати 133.44 Kb.
Дата конвертації16.04.2017
Розмір133.44 Kb.

УДК - 811.161.2:37

ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ СТВОРЕННЯ ПІДРУЧНИКІВ І ПОСІБНИКІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Захарчук-Дуке Ольга Олександрівна,

викладач кафедри української мови

Київського університету імені Бориса Грінченка

Постановка проблеми. Модернізація освіти в Україні, спрямована на демократизацію і підвищення якості, зумовлює потребу інноваційного розвитку всіх освітніх ланок, вищої школи зокрема. Закон України «Про освіту», «Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті зорієнтовують професорсько-викладацький колектив на створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного студента-філолога актуалізує проблему вдосконалення навчальної книги,як необхідного фактора підвищення якості підготовки фахівців на всіх рівнях освіти.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблему підручникотворення для учнів загальноосвітніх закладів та студентів вишу розробляли вчені: Ю.Бабанський, З.Бакум, В.Бесалько, Н.Буринська, Д.Зуєв, С.Караман, О.Караман, Я.Кодлюк, І.Лернер, В.Мадзігон, Л.Мацько, М.Плющ, О.Савченко, М.Скаткін, Н.Тализін, Л.Тарасов, І.Товпінець, А.Фурман, М.Холодна та ін. Питанням технології експертного оцінювання підручників присвячено праці: Н.Акінієвої, О.Гохман, Р.Іллясова, Н.Китаєва, М.Крулехт, Т.Лукіної, Л.Петренко, І.Підласого, С.Погорєлова, А.Субетто, І.Теклюк, А.Фурман та ін.

На важливість забезпечення активності суб’єкта в навчальній діяльності у своїх працях указують: З.Бакум, М.Вашуленко, Ж.Горіна, Т.Донченко, Л.Мацько, В.Мельничайко, М.Плющ та ін. У їх дослідженнях

з-поміж численних функцій підручника виокремлено функцію підручника як засобу навчання, за допомогою якого здійснюється організація освітнього процесу, а також обґрунтовано, що конкретні функції підручника в системі освіти не залишаються незмінними.

У спеціальній літературі по-різному зазначено основні вимоги до підручника. Це, зокрема: по-перше, відображати всі компоненти системи: цілі, зміст і структуру навчального матеріалу, педагогічний процес, методи, а також засоби навчання [4], по-друге, по можливості бути доступним, не перевантаженим зайвою інформацією; по-третє, добре проілюстрованим, естетично оформленим, а також має бути одночасно і стабільним і мобільним [3].



Метою даної статі є висвітлення основних тенденцій створення підручників і посібників з української мови на різних етапах від 20-х років ХХ століття до сьогодення.

Виклад основного матеріалу. Відтак, проблема цілеспрямованого конструювання підручника донині залишається актуальною. Уперше проблема підручникотворення значною мірою загострилась у 20-х роках ХХст., що спричинювалось українізацією вищої школи – було створено Надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю, відкриті робітничі факультети для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади робітничої і селянської молоді, що й викликало гостру необхідність у кваліфікованих викладацьких кадрах та потребу в створенні відповідних підручників і посібників.

У цей час видано понад 15 навчальних підручник та посібників, зокрема для вищої і середньої школи П.Горецького й І.Шалі «Українська мова», який витримав вісім видань (1926-1929рр.). Він складався з двох частин: 1) Фонетика, морфологія, синтаксис, в якій крім теоретичного матеріалу, вміщено практичні вправи; 2) Загальні відомості про мову, мови слов'янські та українську, а також додатків, що містили українсько-російський словничок граматичних термінів, перекладів українською мовою російських текстів, поданих у підручнику, російсько-український словничок до російських текстів.

Виходять посібники для студентів-заочників: «Загально-приступний курс української мови» та «Загальний курс української мови» за редакцією Л.А.Булаховського, – це були перші теоретичні огляди української лексики й фразеології, які спочатку виходили у вигляді циклу лекцій-брошур. Підручника для педвиші «Підвищений курс української мови» за редакцією Л.А.Булаховського, який містив у першому виданні 9 лекцій, у другому – 13 лекцій, присвячених основним питанням сучасної української мови: І – ІІ лекції (автор І.Троян) – лексиці й фразеології, ІІІ (його ж) – фонетиці, ІV (К. Німчинов) – фонетиці в історичному освітленні, V (його ж) – словотвору, VІ – VІІІ (О.Патокова, Л.Булаховський) – форма словозміни, ІХ (З.Небожівна) – наголосу, Х – ХІІ (М.Перегінець) – синтаксису, ХІІІ (І.Троян) – діалектології, забезпечив вищу школу посібником, який в цілому відповідав тогочасному станові опрацювання науки про українську літературну мову.

Визначним явищем для свого часу була праця О. Синявського «Норми української літературної мови» (1931р.), яка стала підсумком, як дослідженням самого автора, так і теоретичним пошукам інших вчених, що плідно працювали над проблемами сучасної української літературної мови. Книжка О. Синявського відзначається своєю змістовністю, вона складається з таких розділі: Літери і звуки; Звукозміни; Словозміна; Невідмінювані слова; Словотвір; Наголос; Орфоепія і правопис; Синтакса; Розділові знаки. Вихід цієї книги сприяв усталенню норм української літературної мови.

У цей період українські мовознавці приділяли особливу увагу питанням українського синтаксису: Монографія О.Курило «Уваги до сучасної української літературної мови» (К., 1920р.; 3-тє вид. – К.: Книгоспілка, 1925р.), М.Сулима «Українська фраза»(Х.: Рух, 1928р.), С.Смеречинський «Нариси з української синтакси»(Х.: Рад. шк., 1932р.), монографії Є.Тимченка про синтаксичні функції відмінків «Льокатив в українській мові» (К., 1925р.), «Номінатив і датив в українській мові» (К., 1925р.), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (К., 1926р.), «Акузатив в українській мові» (К., 1928р.). Уперше виходять з друку монографії, присвячені українській пунктуації: М.Грунський, М.Мироненко Розділові знаки (Х., 1930р.), І.Неутрієвський Найголовніші правила пунктуації в українській мові. Розділові знаки.(Х., 1930р.), В.Курдиновський Розділові знаки в українській мові. (Х., 1931р.). Праці цього періоду містять цінний фактичний матеріал, який дав значний поштовх для теоретичних засад синтаксису та пунктуації, а також сприяли засвоєнню практичних навиків, незважаючи на дискусійні позицій.

Посібники з української мови вміщували короткі нариси про історію української літературної мови. Перший з них належить М.Ф.Сумцову «Начерк розвитку української літературної мови», в якому в стислій формі розглянуто розвиток нової української літературної мови як на східноукраїнських землях, так і в Галичині, а в додатках вміщено зразки літературної мови в поетичних творах ХVIII – ХIХ. Короткий нарис історії української літературної мови подав також А.Ю.Кримський у праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася», яка двічі публікувалась у книзі «Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини ХІ – ХVІІІст.» (К., 1922р.; 2-ге вид. – 1924р.), що, крім згаданої праці, містила й короткий нарис історії української мови О.О. Шахматова. К.Німчинова у книжці «Український язик у минулому й тепер»(Х.,1925р.) окремий розділ присвячує історії української літературної мови, в якому висвітлюються її найголовніші етапи. Про історію української літературної мови описано в підручнику «Українська мова (Практично-теоретиний кус)» П.Горецького й Ів. Шалі та ін. У кінці 20-х років з'являється перший цільний нарис історії української літературної мови колективний «Історичний курс української мови», що служив навчальним посібником для студентів-філологів Всеукраїнського заочного Інституту народної освіти.

Успіхи українських вчених були б вагомішими, але в 30-х – 40-х роках склались несприятливі умови для розвитку мовознавчих досліджень. На сторінках тодішніх журналів та різних збірників здійснювалась переоцінка мовознавчих праць, авторів звинувачували в ігноруванні «нових» методів дослідження, майже всі мовознавчі праці(в тому числі правопис 1928р.) були визнані «націоналістичними» і вилучені з наукового вжитку. Ці умови не сприяли виданню нових підручників, тому свої дослідження мовознавці публікують у вигляді брошур і невеликих книжок: Л.А.Булаховського «Український літературний наголос(Характеристика норми» – Уфа, 1943р.; 2-ге вид., доп. – К., Львів 1947р.; «Українська пунктуація. Розділові знаки» – Уфа, 1943р.; 2-ге вид., доп. – К., Львів 1947р.; М. М. Баженова Виразне слово (розділ «Фонетика і орфоепія української мови»). – К.: Рад.шк., 1940р.; Й.Я.Кудрицького Конспект з фонетики сучасної української літературної мови. – К.; Львів: Рад.шк., 1946р.; А.А.Москаленка Фонетика сучасної української літературної мови. – Одеса, 1947р.; В.І. Масальського Порядок слів в українській мові. – К..: Рад.шк., 1948р.; В.С.Ільїна Дієслово. – К., Львів: Рад.шк., 1949р.; М.І. Колінчука Прислівники української мови. – К.: Рад.шк., 1949р.); серії брошур, виданих Науково-методичним кабінетом заочної педагогічної освіти, в яких висвітлювались окремі періоди історії української літературної мови (наприклад, «Літературна мова к.ХVІІІст.», К.,1948р.; «Українська літературна мова к.ХІХ і п.ХХ ст.», К.,1948р.;), та мовна практика окремих письменників (І.Вишенського, І.Нечуя-Левицького, І.Франка та ін.».

У 1940 році вийшла книга «Історія української літературної мови. Методичні вказівки для заочників філологічних факультетів університетів і факультетів мови й літератури педагогічних інститутів», яка використовувалась студентами-філологами як методичний посібник. П.Плющ розширив зазначений курс у своїй книзі «Конспект з історії української літературної мови», яку було видано для студентів-заочників у 1948 році

Виданням більшого обсягу була книга «Курс сучасної української літературної мови» Б.М. Кулика (К.:Рад.шк., 1948р.), яка служила посібником для вищої школи та самонавчання.

Тож хоча науковці й не припиняли свої дослідження, розглядали проблемні питання мови, період 30–40 років був непродуктивним, несприятливим для підручникотворення. Зміст у підручниках, перевантажений сухим, другорядним матеріалом, який подавався у вигляді готових положень, що не стимулювало мисленнєву діяльність.

Ситуація змінилась у 1950 році, коли з'являється значна кількість монографій, великих узагальнюючих праць, в яких літературна мова розглядалась ґрунтовно та всебічно. Новий етап пов'язується з виходом двотомного «Курсу сучасної української літературної мови» (К.:Рад.шк., 1951р.), виконаний колективом авторів під керівництвом Л. Булаховського, в цій праці вперше систематично висвітлено всі структурні рівні сучасної української літературної мови, що упродовж десяти років слугувала єдиним посібником для студентів вищої філологічної школи. Але викладений матеріал був важким, громіздким, деякі теми, які були передбачені програмою, не були вміщені, зокрема питання, пов’язані з графікою та орфографією.

Загалом у 50-х роках підручник розглядався як джерело інформації для викладача, як засіб повторення і закріплення знань, отриманих на заняттях, а також як посібник для домашньої роботи. Головною функцією підручника вважалося удосконалення вже здобутих знань. Тому першими значились функції закріплення і контролю, що зумовлювали зміст книги, які відзначались перенасиченістю репродуктивними запитаннями [2].



У другій половині 50-х років почалася перебудова університетської педагогічної освіти: було переглянуто навчальні плани і програми для студентів педагогічних спеціальностей університетів у бік збільшення кількості годин на викладання педагогічних, психологічних і методичних дисциплін. У цей період виникала потреба у створенні спеціальних підручників і посібників для студентів-філологів, які б врахували як матеріали академічного курсу, так і його недоліки. Саме тому у вітчизняній педагогіці й сформувалась потужна наукова школа підручникознавства, що глибоко та систематично вивчала проблеми підручникотворення. Тому досить швидко виходять очікувані підручники, наприклад: у 1959 році у видавництві «Радянська школа» вийшла перша частина підручника для факультетів мови й літератури педагогічних інститутів «Курс сучасної української літературної мови» М.А. Жовтобрюха і Б.М.Кулика, яка кілька разів перевидавалась (останнє, 4-те вид. – К.: Рад. шк., 1972р.), друга частина Б.М.Кулика(2-ге вид. – К.: Рад. шк., 1965р.). У 1960 році видано посібник «Сучасна українська літературна мова» М.П.Івченка, у 1965 році доопрацьоване видання. Виходять спеціальні посібники для студентів-заочників, з-поміж яких: Медушевський А.П. Синтаксис простого речення – К.:Рад. шк., 1959р.; Жовтобрюх М.А. Сучасна українська літературна мова. – К.: Рад. шк., 1961р.; Матвіяс І.Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. – К.: Рад. шк., 1962р.; Виходить спеціальний посібник «Сучасна українська мова» М.Т.Доленка, І.І. Дацюка, А.Г.Кващука, В.Д. Поповського для студентів факультетів педагогіки і методики початкового навчання педагогічних інститутів (К.: Рад. шк., 1964р.; доповнене вид.: К.: Вища шк., 1974р.; 3-тє вид. – 1989р.). Окремий підручник було видано і для слухачів педучилищ: Пархоменко О.М. Українська мова. Ч.1. – К.: Рад. шк., 1954; 3-тє вид. – 1961р.; Ч.2 – К.: Рад. шк., 1957р.; 2-тє вид. – 1961р. Починають з'являтись підручники зі стилістики: три навчальні посібники Ващенка В.С. Стилістичні явища в українській мові. Ч.1. – Х.: Вид-во Харків. Ун-ту, 1958р.; Стилістика речення в українській мові. – Дніпропетровськ, 1968р.; Стилістична морфологія української мови. – Дніпропетровськ, 1970р.), які були серйозною спробою курсу граматичної стилістики української літературної мови, виконану на фактичному матеріалі мови української художньої літератури ХІХ – початку ХХст. Навчальних посібників з практичної стилістики української мови для студентів не було, проте з'явилося друком видання для середньої школи «Збірник вправ з стилістики» Б.М. Кулика і О.М.Масюкевича (К.: Рад. шк., 1958р.; 2-ге вид. – 1963р.), цей посібник і почали використовувати студенти-філологи. Звернувшись до змісту цього підручника, стає зрозумілим, що назва підручника не зовсім доречна, оскільки теоретична частина в цьому підручнику переважає над вправами. Необхідно було задовольнити потребу вищої школи в посібниках з практичної стилістики, тому А.П. Коваль створює низку посібників. У 1960 році виходить перший випуск «Практичної стилістики сучасної української мови»(К.: Вид-во Київ. Ун-ту, 1960р.), присвячений використанню лексичних і фразеологічних засобів мовлення, у 1962 році повніший курс лекцій «Практична стилістика української мови», 1967 році ці посібники у доопрацьованому вигляді вийшли під назвою «Практична стилістика сучасної української мови» (К.: Вид-во Київ. Ун-ту, 1967р.), цією книгою користувались студенти філологічних факультетів. У 1978 році було здійснено доповнення цієї книги й вона стала першим вдало складеним вузівським посібником з української стилістики.

Ще одна фундаментальна праця зі стилістики «Нариси з загальної стилістики сучасної української мови» була видана І.Г. Чередніченком у 1962році У цій праці здійснено детальний виклад теоретичних питань, систематизовано опис стилістичних засобів української літературної мови, ця праця не втрачає актуальності і сьогодні.

Аналіз підручникотворення 50 – 60 років свідчить про широкий розгляд окремих питань сучасної української літературної мови, плідну працю, активні наукові пошуки мовознавців – все це стало вагомим підґрунтям для підручникотворення наступних років загалом та виходу в світ багатотомної праці «Сучасної української літературної мови».

П’ять книг «Сучасної української літературної мови» виходять упродовж 1969 – 1973 років у видавництві «Наукова думка», видання здійснено колективом Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні – це був ґрунтовний, всебічний опис усіх структурних рівнів української літературно мови. Матеріали цього фундаментального видання беруть за основу навчальні посібники для вищої школи, які видаються в цей час: Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,:Вища шк., 1976р.; Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фоетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К.: Вища шк., 1981р.; ЛеоноваМ.В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. – К.: Вища шк., 1983р.; Кадомцева Л.О. Українська мова. Синтаксис простого речення. – К.:Вища шк..1985р.; Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматка української мови. – К.: Рад. шк.. 1982р.; Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова . – К.: Наук. Думка, 1984р. Також завдяки праці «Сучасна українська літературна мова», зокрема п’ятій книзі, посилюється інтерес до теоретичних питань стилістики, поглибленого вивчення окремих функціональних стилів, загальної культури мови: з 1967 року Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР починає видавати збірник «Питання мовної культури» (пізніше назва «Культура слова»), в якому зосереджено основну увагу на публікаціях, присвячених культурі української мови; виходить друком книга «Культура ділового мовлення» (К.: Вищ.шк., 1974р.) А.П.Коваль, в якій розкриваються питання писемного та усного ділового спілкування, зокрема практичне оформлення ділових документів.

У 60 – 70 роках постала проблема підвищення теоретичного рівня навчального матеріалу, посилення його інформативності.

Період 70 – 90 років став новим етапом у розвитку теорії підручникотворення. Публікуються дослідження С.Г.Шаповаленка, В.П.Безпалька, Д.Д.Зуєва, В.Г. Бейлінсона, впроваджуються навчально-методичні комплекси, підручник розглядається, як ядро цього комплексу, розглядаються інші елементи навчально-методичного комплексу, такі як: зошити з друкованою основою, навчальні посібник, методологічні розробки. При видавництві «Просвещение» створюється спеціальна група на чолі з В.Бейлінсоном для розв’язання проблем якості навчальної літератури.

У цей період особливу увагу українські мовознавці приділяють питанням вивчення фонетичної системи української мови. На сторінках фахових видань з’являються наукові статті, монографії з фонетичної проблематики Л.Прокопової, А.Білоштан, Т.Бровченко, П.Коструб, Н.Тоцької, С. Кармана, О.Карман, що свідчить про численні наукові пошуки, результатом роботи дослідників стали глибокі описи всіх фонетичних підсистем і фонетичних одиниць української мови.

Упродовж останнього десятиліття науковці інтенсивно працюють над розробленням, упровадженням методик використання інформаційних технологій у різних видах навчальної діяльності. Зі зростанням значення інформаційно-комунікацій технологій, мережі Інтернет у навчальному процесі, актуалізувалась проблема вдосконалення та створення підручників, навчально-методичних комплексів третього тисячоліття.



Висновок. Отже, питання підручникотворення на всіх етапах було актуальним. Дослідники висували нові вимоги до підручника, зокрема, підручник має сприяти підвищенню рівня знань, організації активної пізнавальної діяльності студентів, забезпечувати індивідуалізацію навчання.

Резюме. Орієнтування державної освітньої політики на якісну підготовку фахівці в умовах інтеграції, створення єдиного освітнього й інформаційного простору актуалізує проблему вдосконалення навчальної книги, як необхідного фактора підвищення якості підготовки фахівців на всіх рівнях освіти. У статті висвітлено актуальну проблему підручникотворення. Висвітлено основні функції підручника. Зазначено основні вимоги до підручника. Розглянуто основні тенденції створення підручників і посібників з української мови від 20-х років ХХ століття до сьогодення. Охарактеризовані основні здобутки та напрацювання кожного періоду.

Резюме. Ориентир государственной образовательной политики на качественую подготовку специалиста в условиях интеграции, создания единого образовательного и инормационого пространства актуализирует проблему усовершенствования учебной книги, как необходимого фактора повышения качества подготовки специалиста на всех уровнях образования. В статье расмотрена актуальная проблема cоздания учебников. Описаны осноовные функции учебника. Обозначены основные требования к учебнику. Расмотрены основные тенденции создания учебников и пособий по украинскому язику от 20-х годов ХХ столетия до современости. Охарактеризованы основные наработки каждого периода.

A summary. Orientation of state educational policy for training specialists, creating a single educational and information space. An article have been shown a problem of creating textbooks and their main functions. Main trends of creating Ukrainian language textbooks and manuals from 20-s of the 20th century to nowadays have been reviewed.

Ключові слова. Підручник, посібник, навчально-методичний комплекс, підручникотворення.

Ключевые слова. Учебник, учебное пособие, научно-методический комплекс, cоздания учебников.

Keywords. A textbook, a manual, an educational and methodological complex, creating of textbooks

Список використаних джерел



  1. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник . – К.: Вища шк., 1991. – 231 с.

  2. Великожон В.А. Історія створення підручників з української мови: від давнини до 80-х років ХХ століття/В. Великожон; [наук.ред.О.В.Кравченко]; НДІ українознав. – К.:2008. – 88с.

  3. Подласый И.П. Педагогика: 100вопросов – 100 ответов: учеб. пособ. для студ. Выш. учеб. заведений / И.П. Подласый. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2011. – 368 с. – Серия: Внимание, екзамен!).

  4. Шихальова С.В. Роль і місце навчального тексту в концепції підручника з іноземної мови/ С.В. Шихальова// Проблеми сучасного підручника: зб.наук.праць – Київ–Луцьк, 2007. – Вип.7. – с.202–208.

  5. Зотова-Садило О. Сучасні підходи до створення навчальної літератури для студентів економічних спеціальностей//Наукові записки. Серія:педагогічні науки. – Випуск 88. – 116с.

  6. Ушаков Н.І. Про сучасний стан розробки проблеми підручника з мови навчання для іноземних студентів (ВНЗ України). – Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна.








База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка