Програма з курсу проблеми господарського права для студентів спеціальності 060100 «Правознавство»



Сторінка1/5
Дата конвертації29.11.2016
Розмір1.29 Mb.
  1   2   3   4   5
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Кафедра господарського права

Укладачі: д.ю.н., проф. Вінник О.М.,

к.ю.н., ас. Кравець І. М.


Робоча навчальна програма з курсу

ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

для студентів спеціальності 6.060100 «Правознавство»

1-го курсу магістратури


Рекомендовано до друку

Вченою радою юридичного ф-ту

(протокол № __від _______________2011 р.)

Декан юридичного факультету

д.ю.н. Гриценко І.С.

________________________________



Київ – 2011

Укладачі: д.ю.н., проф. Вінник О.М., к.ю.н., ас. Кравець І. М.

Лектори: д.ю.н., проф. Вінник О.М., к.ю.н., ас. Кравець І. М.

Викладачі: к.ю.н., доц. Лукач І. В.,

к.ю.н., доц. Попова А. В.,

к.ю.н., ас. Кравець І. М.

Рецензент: д.ю.н., проф. Щербина В.С.


Затверджено

на засіданні кафедри господарського

права (протокол № 5 від 22 березня 2011 р.)

Погоджено

з навчально-методичною комісією

юридичного факультету

(протокол № ____від ______________ 2011 р.)

__________________________________

Голова НМК

© Авторські права застережені
З М І С Т
1. Передмова……………………………………………………………………4
2. Форми проведення поточного та підсумкового контролю…….……... 5

2.1. Поточний контроль.

2.2. Модульний контроль.

2.3. Підсумковий контроль.


3. Навчально-тематичний план з дисципліни «Проблеми господарського права»…………………………………………………………….8
4. Зміст дисципліни «Проблеми господарського права» за темами…………………………………………………………………………….... 9

4.1. Змістовний модуль 1……………………………………………………………. 9

4.1.1.Тематика лекцій та наукових доповідей …………………………………………………………………………………………9

4.1.2. Модульне тестування 1…...…………………………………………….14

4.2. Змістовний модуль 2.

4.2.1. Тематика лекцій та наукових доповідей…………………………………………………………………………….15

4.2.2. Колоквіум ……………………………………………………………….17

4.2.3. Зразок наукової доповіді …………………………………………….....17

4.2.4. Питання на залік ………………………………………………………...27
5. Література………………………………………………………………......29

5.1. Основні джерела (підручники/навчальні посібники; коментарі; довідники)……………………………………………………………………………..29

5.2. Нормативно-правові акти…………………………………………………29

5.3. Додаткова література……………………………………………………...41


6. Перелік скорочень………………..………………………………………..70


1. Передмова
Вступ. Курс «Проблеми господарського права» є нормативною дисципліною для спеціальності «Правознавство», що читається в І семестрі на 1 курсі магістратури в обсязі 2 кредитів (за Європейською кредитно-трансферною системою ECTS), в т.ч. 34 год. аудиторних занять (з них 16 лекцій, 18 семінарських занять) і 38 год. самостійної роботи і завершується заліком.

Метою навчальної дисципліни «Проблеми господарського права» є: виявлення основних проблем господарсько-правового регулювання відносин, що належать до загальної частини господарського права, для напрацювання шляхів їх вирішення з відповідним теоретичним обґрунтуванням.

Предметом навчальної дисципліни «Проблеми господарського права» є: господарські відносини, що охоплюються загальною частиною господарського права, в аспекті проблем (а) правового регулювання зазначених відносин, (б) їх правозастосування, а також (в) вдосконалення господарського законодавства з врахуванням надбань господарсько-правової науки, реалій сучасного господарського життя, вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Студент повинен знати: Основні проблеми правового регулювання вищезгаданих відносин, ступінь теоретичної розробки цих проблем, шляхи та засоби їх розв’язання.

Студент повинен вміти: Самостійно виявляти проблеми правового регулювання (на підставі аналізу чинного законодавства, праць науковців та практичних працівників з цих питань, правозастосовної практики, зарубіжного досвіду), обґрунтовувати результати свого аналізу, напрацьовувати власні пропозиції щодо розв’язання зазначених проблем та оформити результати проведеного дослідження у формі наукової доповіді.

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Навчальна дисципліна «Проблеми господарського права» є складовою циклу професійної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» (1-й курс магістратури). Вивчення навчальної дисципліна «Проблеми господарського права» є однією із завершальних у процесі опанування студентами одержаних знань з господарсько-правових дисциплін та підґрунтям для подальшого навчання в аспірантурі та/або наукової роботи над кандидатською дисертацією.

Форми проведення аудиторних занять: лекції (16 годин), на кожній з яких подається стислий аналіз проблем правового регулювання відповідного виду господарських відносин та їх теоретичного обґрунтування (за темою лекції); семінарські заняття (18 годин), що мають включати: (1) опитування студентів щодо основних питань відповідної теми, (2) двох-трьох підготовлених студентами доповідей із запропонованих для обговорення питань, (3) обговорення доповідей та (4) підведення підсумків семінарського заняття (у разі проведення модульного контролю – ще й тестування або колоквіум).

Система контролю знань та умови складання заліку. Спецкурс «Проблеми господарського права» оцінюється за кредитно-рейтинговою системою. Вона складається з 2 модулів: до першого входять 1-5 теми, до другого – 6-8 теми.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100-бальною шкалою в семестрі.


2. Форми проведення поточного та підсумкового контролю.
2. 1. Поточний контроль:

Види поточного контролю обираються викладачем, який веде семінарські заняття, за погодженням з лектором та у відповідності з цією програмою. Видами поточного контролю можуть бути опитування, тестування, контрольні роботи, колоквіуми.

Обов’язковим видом поточного контролю є написання та захист студентом наукової доповіді з обраної ним теми, що пропонуються у цій програмі до кожної теми. Студент також може обрати тему наукової доповіді самостійно (у межах проблематики, що буде розглядатися на семінарі), попередньо узгодивши її з викладачем, що веде семінарське заняття.

Вимоги до наукової доповіді, що повинна бути письмово оформлена у вигляді статті:



  1. обсяг – 10-15 сторінок формату А4; шрифт – Times New Roman, кегель – 14 пт, інтервал між рядками – 1,5; поля верхнє, нижнє та ліве – 25 мм, праве – 20 мм;

  2. обов’язкові елементи:

  • постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

  • (а) аналіз чинних нормативно-правових актів та оприлюднених (опублікованих, розміщених в мережі Інтернет, депонованих) результатів досліджень з відповідної теми, в яких порушується дана проблема та пропонуються шляхи її вирішення; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується підготовлена студентом доповідань;

  • формулювання цілей доповіді (постановка завдання);

  • виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

  • висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку;

  1. обов’язковими є посилання на використані джерела та список останніх, оформлений відповідно до встановлених вимог.

Студенти повинні брати активну участь в обговоренні кожної доповіді шляхом формулювання питань доповідачу, участі у науковій дискусії, підготовки додаткового матеріалу по темі доповіді, самостійного виявлення проблем правового регулювання господарських відносин та пропонування шляхів їх усунення.

При поточному контролі під час семінарських занять оцінці підлягають: якість підготовленої доповіді; рівень (ступінь важливості та обгрунтування) порушених в доповіді проблем господарсько-правового регулювання й шляхів їх подолання/розв’язання; активність при обговоренні наукових доповідей; рівень знань, продемонстрований студентом у відповіді; активність при обговоренні питань семінарського заняття і систематичність роботи на заняттях; результати виконання домашніх завдань (казусів) та індивідуальних завдань; контроль у формі тестів, письмових контрольних робіт, підсумкового модульного тестування.


Співвідношення складових оцінювання при поточному контролі у кожному змістовному модулі:


Форми поточного контролю знань

Оцінка (в балах)

Усний захист наукової доповіді

Письмове оформлення наукової доповіді

Участь в обговоренні наукових доповідей

Усна відповідь



До 10 балів

До 10 балів

До 3 балів

До 3 балів



Доповнення відповіді

До 2 балів

Експрес-опитування

До 2 балів

Самостійна робота

До 5 балів

Тестування (5 тестів)

До 5 балів

Модульне тестування

Колоквіум



До 10 балів

До 10 балів




2. 2. Модульний контроль

Модульний контроль (сума балів за кожний змістовний модуль/ЗМ) проводиться на відповідному семінарському занятті після вивчення відповідного змістовного модуля (ЗМ1, ЗМ2). Підсумкова кількість балів за змістовні модулі визначається як сума балів за всіма формами поточного контролю плюс оцінка (бали) за модульне тестування або колоквіум.

Модульним тестуванням або колоквіум завершується вивчення матеріалу відповідного модуля. Модульне тестування складається з 10 тестів, які можуть бути оцінені до 10 балів. Відповідь студента на колоквіумі може бути оцінена до 10 балів.

Студенти, які беруть активну участь у науковому студентському гуртку з господарського права (готують наукові доповіді, беруть участь в їх обговоренні) додатково можуть отримати протягом семестру до 10 балів. При експрес-опитуванні на лекції/семінарі кожна правильна відповідь оцінюється в 1-2 бали.


2.3. Підсумковий контроль

Підсумковий контроль здійснюється у формі заліку. Комплексний підсумковий контроль (модуль) максимально може бути оцінений в 60 балів.

За результатами кожного семестру студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною шкалою, яка розраховується як середньозважене оцінок: за кожний з двох модулів та підсумкового семестрового контролю (заліку) за наступною формулою:
І семестр





Змістовний

модуль 1 (ЗМІ)


Змістовний модуль 2 (ЗМ2)

Комплексний підсумковий модуль

(залік)

Разом (підсумкова оцінка)

Вагові коефіцієнти

20%

k1=0,2


20%

k2=0,2


60%

K3=0,6


100%

0,2+0,2+0,6=1,0



Максимальна оцінка в балах

20

20

60

100

Оцінка (бали)

20

20

60

100


Шкала оцінювання


За шкалою університету (100-бальною системою)

Оцінка за національною шкалою та шкалою університету

Оцінка за шкалою ECTS

60-100

Зараховано

3-5

D-А зараховано

35-59

не зараховано

2


FX не зараховано з можливістю повторного складання

1-34

не зараховано

2


F не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни


3. Навчально-тематичний план з дисципліни «Проблеми господарського права»


Тема

Лекції

(к-ть год.)

Семін.

заняття

(к-ть год.)

Самост.

робота (к-ть год.)

Змістовний модуль 1. Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання, суб’єкти господарських правовідносин, майнова основа господарювання та господарські зобов’язання

Тема 1. Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання: проблеми правового забезпечення та галузево-правової належності

2

2

4

Тема 2. Суб’єкти господарських правовідносин: проблеми вдосконалення правового становища з врахуванням особливостей правового статусу, характеру та видів діяльності тощо

2

2

4

Тема 3. Суб’єкти господарських правовідносин: проблеми правового становища господарських товариств та суб’єктів організаційно-господарських повноважень

2

2

4

Тема 4. Майнова основа господарювання: проблеми правового забезпечення

2

2

6

Тема 5. Ключові аспекти правового забезпечення господарських зобов’язань, в т.ч. господарських договорів

2

1,2

4

Модульне тестування




0,8




Змістовний модуль 2. Проблеми відповідальності у сфері господарювання, правового регулювання банкрутства та економічної конкуренції

Тема 6. Проблеми (теоретичні та нормативного регулювання) господарської відповідальності

2

2

4

Тема 7. Проблеми вдосконалення інституту банкрутства в Україні

2

2

6

Тема 8. Антимонопольно-конкурентне регулювання: теоретичні та законодавчі аспекти вдосконалення правового регулювання

2

2

6

Колоквіум




2




Залік










Всього

16

18

38

4. Зміст дисципліни «Проблеми господарського права» за темами
4.1. Змістовний модуль 1. Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання, суб’єкти господарських правовідносин, майнова основа господарювання та господарські зобов’язання
4.1.1. Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 1. Основні засади регулювання відносин у сфері господарювання: проблеми правового забезпечення та галузево-правової належності (лекція

2 год.) та семінарське заняття (2 год.)


  1. Становлення господарського права як галузі права. Точки зору щодо господарського права та його місця в правовій системі.

  2. Господарські відносини: поняття, види, відмежування від суміжних види.

  3. Організаційно-господарські відносини.

  4. Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин, поняття та роль державної економічної політики.

  5. Проблема оптимізації державного регулювання господарських відносин з врахуванням змін в економічному житті суспільства (фінансової кризи, боротьби з корупцією, необхідності пожвавлення інвестування, розвитку малого та середнього бізнесу тощо).

  6. Роль органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, саморегулівних організацій в регулюванні господарських відносин.

  7. Державно-приватне партнерство як особлива форма співпраці держави/територіальної громади з приватним бізнесом.

  8. Відображення в господарському праві приватних та публічних інтересів учасників господарського життя. Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.

  9. Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права.

  10. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.




    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 3–7, 16–23, 26–31, 33, 34, 36, 37, 45, 51–54, 58, 60–63, 66–69, 73–81, 84, 86, 87, 89–100, 102–104, 107–109, 111, 113, 114, 116, 118–121, 126–129, 136–138, 140, 143, 145, 148, 150–156, 158, 159, 161–163, 175–177, 186, 192, 199, 209, 210.

    Додаткова література: 4, 5, 10, 15–17, 25, 28, 29, 33, 50–56 , 71, 74, 77, 91, 92, 96, 99, 106, 131, 137–139, 146, 149, 152–154, 164, 165, 180, 184, 191–196, 200, 205, 206, 208, 210–213, 216, 220, 231, 234, 237, 241, 243, 244, 252, 256, 268, 271, 273, 278, 282, 285, 300–305, 315, 323, 337, 341, 342, 360, 370, 377, 383, 387, 391, 397, 409, 410, 425, 426, 438, 440, 445, 446, 452, 453, 470–474, 477, 478, 480, 493, 496, 503.

Тема 2. Суб’єкти господарських правовідносин: проблеми вдосконалення правового становища з врахуванням особливостей правового статусу, характеру та видів діяльності тощо (лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.)


  1. Суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень: спільні та відмінні риси, їх відображення в господарському законодавстві.

  2. Поняття та обсяг правосуб’єктності суб’єктів господарювання.

  3. Проблеми визначення правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень (поняття, види, організаційно-правові форми, компетенція; відсутність в ГК України більш-менш узагальнюючих положень щодо цих суб’єктів).

  4. Правове становище суб’єктів внутрішньогосподарських відносин: поняття, ознаки, види, рівні правового регулювання (закон та локальні документи, їх співвідношення).

  5. Проблема співвідношення понять: господарська організація та підприємство.

  6. Співвідношення понять «унітарне підприємство» та «товариство однієї особи».

  7. Особливості правового становища підприємства за Господарським та Цивільним кодексами України.

  8. Правове становище приватного підприємства відповідно до ГК та необхідність заповнення прогалин останнього.

  9. Проблеми ліквідації підприємств.

    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 2, 5, 7, 8, 10, 15, 24, 39–41, 47, 55, 57, 64, 68–72, 83, 101, 105, 106, 110, 113, 114, 123, 134, 149, 159,194, 200.

    Додаткова література: 1, 5,10, 17, 18, 27, 30, 41, 42, 50, 73, 77, 78, 89, 91– 93, 122–124, 130, 131, 141, 149–154, 157, 159–162, 164, 174, 181, 187, 197, 200, 201, 204, 206, 209, 217, 221, 225, 226, 228–230, 234, 238, 239, 242, 245–248, 259–266, 269, 270, 276, 280, 282–284, 286, 289, 293, 299, 306–308, 317, 323, 326, 327, 328, 330, 344, 347, 349, 355, 356, 360, 363, 369, 375, 382–384, 388, 390, 400, 403, 407, 409, 418, 424, 436, 437, 445, 447, 451, 455, 459, 462, 464, 466, 468, 469, 470–474, 477, 478, 483, 485, 496, 498, 499, 507, 514, 518, 519.


Тема 3. Суб’єкти господарських правовідносин: проблеми правового становища господарських товариств та суб’єктів організаційно-господарських повноважень (лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.).

  1. Господарські товариства як суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

  2. Корпоративні відносини в господарських товариствах: поняття, суб’єктний склад, зміст, проблеми вдосконалення.

  3. Особливості правового регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств у зв’язку з набуттям чинності Законом «Про акціонерні товариства».

  4. Типи/види акціонерних товариств відповідно до Закону «Про господарські товариства» та Закону «Про акціонерні товариства».

  5. Порядок створення акціонерного товариства відповідно до Закону «Про господарські товариства» та Закону «Про акціонерні товариства».

  6. Правове регулювання майнових відносин в акціонерних товариствах: капітал акціонерного товариства, цінні папери акціонерного товариства, порядок використання прибутку акціонерного товариства.

  7. Угоди/правочини акціонерного товариства. Угоди акціонерів: проблеми правового регулювання.

  8. Порядок управління акціонерним товариством відповідно до Закону «Про господарські товариства» та Закону «Про акціонерні товариства». Форми здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю акціонерного товариства.

  9. Проблеми правового регулювання припинення акціонерного товариства відповідно до Закону «Про акціонерні товариства».

  10. Особливості правового становища державних акціонерних товариств та АТ з різним ступенем участі держави в статутному капіталі.

  11. Специфіка правового статусу холдингових компаній та їх різновиду – державних холдингових компаній.

  12. Поняття, ознаки та види суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Проблеми визначення їх особливостей правового статусу.

  13. Господарське об’єднання як суб’єкт організаційно-господарських повноважень: поняття, ознаки, види, відмінність від господарських товариств.

  14. Холдингові групи як особливий вид господарського об’єднання (поняття, ознаки, склад, види, особливості визначення холдингових груп відповідно до загальних (Закону «Про холдингові компанії», ст. 126 ГК) та спеціальних (Закону «Про банки і банківську діяльність», Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об’єднань, затв. постановою Правління НБУ 31.08.2001 р. № 377) актів законодавства).

  15. Проблеми захисту інтересів залежних підприємств у відносинах контролю-підпорядкування (в господарських об’єднаннях, холдингових групах, за наявності контролюючого акціонера тощо).

  16. Особливості правового становища господарських і функціональних міністерств/відомств як суб’єктів організаційно-господарських повноважень та їх відображення в господарському законодавстві.

  17. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень відповідно до Закону «Про управління об’єктами державної власності» та спеціальних законів («Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національний банк України», «Про основи містобудування», «Про інноваційну діяльність» та ін.).

  18. Специфіка правового становища органів місцевого самоврядування та саморегулівних організацій як суб’єктів організаційно-господарських повноважень.



    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 8, 16, 17, 20, 36, 42–44, 68, 69, 83, 88, 105, 113–115, 118, 119, 149, 190, 197, 200, 203–205.

    Додаткова література: 6, 10, 17, 23, 27, 48, 50, 70, 77, 91, 111, 112, 119–121, 123–130, 132–134, 136, 140, 141, 144, 152–154, 157, 163, 174, 181, 187, 197, 204, 226, 228, 245–249, 253–255, 258, 264–266, 282–284, 291, 317, 323, 329, 336, 340, 360, 383, 388, 389, 404, 409, 428, 431, 432, 440, 445, 457–459, 464, 468, 470–478, 495, 498, 499, 504, 508, 513–516.



Тема 4. Майнова основа господарювання: проблеми правового забезпечення

(лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.)

  1. Поняття та види майна у сфері господарювання, порядок його

використання.

  1. Поняття правового режиму майна суб’єктів господарських відносин: аналіз спірних точок зору.

  2. Правові титули майна суб’єктів господарських відносин: основні та додаткові правові титули, основні засади їх використання.

  3. Склад та розмір майна суб’єкта господарських відносин, правові механізми підтримання його активів не нижче встановленого законодавством рівня.

  4. Особливості правового режиму (в т.ч. засобів захисту) державної власності.

  5. Комунальна власність: спільні та відмінні риси з державною власністю.

  6. Основні проблеми приватизації державного та комунального майна.

  7. Правовий режим приватно-колективної власності: спільні та відмінні риси з публічною (державною та комунальною) власністю.

  8. Корпоративні права: поняття, види, порядок набуття та використання; проблеми вдосконалення правового режиму корпоративних прав.

  9. Правовий режим об’єктів права промислової власності.

  10. Правовий режим цінних паперів.

  11. Особливості використання природних ресурсів у сфері господарювання.



    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 11–13, 38, 46, 59, 65, 68, 69, 82, 85, 122, 133, 141, 142, 157, 160, 174, 178–180, 195, 196, 207, 211.

    Додаткова література: 2, 3, 7–9, 10, 13, 17, 19, 24, 27, 50, 61, 63, 65, 72, 77, 80, 91, 104, 105, 107, 110, 116, 124, 130, 131, 140, 142, 143, 152–154, 159, 160, 166, 167, 169, 175–178, 184, 198, 199, 204, 207, 219, 221, 223, 232, 237, 239, 252, 294, 295, 311, 319, 323, 330, 334, 336, 346, 350, 351, 353, 357, 359–361, 364, 366–368, 371, 378, 379–381, 383, 406, 408, 409, 415, 422, 423, 427, 429, 430, 433, 436, 441–443, 445, 451, 460–462, 465, 470–474, 477– 479, 481, 490, 494, 496, 500, 512, 520.


Тема 5. Ключові аспекти правового забезпечення господарських зобов’язань, в т.ч. господарських договорів (лекція 2 год.) та семінарське заняття (1,2 год.)

  1. Розмежування понять «цивільне зобов’язання» та «господарське зобов’язання».

  2. Особливості організаційно-господарських зобов’язань, їх відмінність від майново-господарських зобов’язань.

  3. Особливості зобов’язань, що виникають при встановленні відносин державно-приватного партнерства.

  4. Поняття, ознаки, види господарських договорів та форми/шляхи регулювання договірних відносин.

  5. Господарський, цивільний і адміністративний договори: проблеми розмежування.

  6. Проблеми тлумачення господарських договорів.

  7. Співвідношення понять «істотні умови договору» та «обов’язкові умови договору».

  8. Форма господарського договору та особливості електронної модифікації письмової форми договору.

  9. Співвідношення понять «спосіб укладання договору» та «процедури, що застосовуються при укладенні господарського договору».

  10. Проблеми забезпечення виконання господарських договорів, в т.ч. вибору найбільш ефективних способів такого забезпечення, та зменшення договірних ризиків.



    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 48–50, 68, 69, 112, 117, 124, 130–132, 135, 144, 171, 173, 180, 184, 198, 208, 212–214.

    Додаткова література: 5, 10, 14, 17, 20, 31, 35, 38, 40, 43, 44, 49, 50, 57–60, 62, 64, 66, 69, 74–77, 82–88, 90–92, 95, 97, 102, 103, 110, 114, 115, 131, 135, 136, 145, 147, 148, 150, 152–156, 158, 166, 179, 182, 183, 185, 186, 188, 189, 214, 215, 218, 222, 227, 233, 272, 279, 288, 292, 309, 313, 316, 318, 320–323, 328, 330, 332, 334, 335, 343, 352, 358, 360, 365, 368, 369, 383, 385, 398, 399, 400–402, 409, 411, 416, 417, 420, 421, 439, 444, 445, 450, 455, 463, 470–474, 477, 478, 486, 489, 491, 492, 501, 517.

4.1.2. Модульне тестування 1

При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.


Приклади тестів

1. Прихильником точки зору, що господарське право є самостійною галуззю права є:

а) О. А. Пушкін;

б) В. К. Мамутов;

в) С. М. Братусь;

г) Ю. К. Толстой;

ґ) С. С. Алексєєв.

2. Видами господарських відносин за ГК України є:

а) господарсько-виробничі;

б) господарсько-майнові;

в) організаційно-господарські;

г) міжгосподарські;

ґ) господарсько-торговельні.

3. Засновниками приватних підприємств можуть бути тільки:

а) один громадянин, іноземець, осіб без громадянства;

б) один або кілька громадян, іноземців, осіб без громадянства;

в) один або кілька громадян, іноземців, осіб без громадянства та/або один суб’єкт господарювання-юридична особа;

г) один або кілька громадян, іноземців, осіб без громадянства та/або один або кілька суб’єктів господарювання-юридичних осіб;

ґ) один або кілька суб’єктів господарювання-юридичних осіб.

4. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається:

а) загальними зборами за поданням наглядової ради;

б) загальними зборами;

в) загальними зборами за поданням правління;

г) наглядовою радою;

ґ) правлінням.

5. Речовими правами на чуже майно відповідно до ЦК України є:

а) право власності;

б) право користування (сервітут);

в) право господарського відання;

г) право володіння;

ґ) право оперативного управління.

6. До безтілесного майна належать:

а) рухомі речі;

б) цінні папери;

в) нерухомість;

г) корпоративні права;

ґ) нематеріальні активи.

7. Організаційно-господарські зобов’язання відповідно до положень Господарського кодексу України можуть виникати між:

а) суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта;

б) суб’єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;

в) між учасниками господарських товариств та органами управління цими господарськими товариствами;

г) між органами управління суб’єктами господарювання між собою;



ґ) між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством.
4.2. Змістовний модуль 2. Проблеми відповідальності у сфері господарювання, правового регулювання банкрутства та економічної конкуренції
4.2.1. Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 6. Проблеми (теоретичні та нормативного регулювання) господарської відповідальності (лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.)

  1. Особливості господарсько-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності.

  2. Господарське правопорушення як підстава для застосування господарсько-правової відповідальності.

  3. Співвідношення понять «господарське правопорушення» та «конфлікт інтересів».

  4. Відмежування господарсько-правової відповідальності від інших видів юридичної відповідальності.

  5. Поняття вини в господарському праві та пов'язаний з цим принцип застосування господарсько-правової відповідальності, закріплений в ГК України.

  6. Співвідношення понять «господарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові санкції».

  7. Класифікація господарсько-правових санкцій на теоретичному та законодавчому (ГК) рівнях.

  8. Спільні та відмінні риси неустойки (ЦК) та штрафних санкцій (ГК).

  9. Особливості відповідальності за прострочення виконання грошових зобов’язань.

  10. Адміністративно-господарські санкції та їх відмінність від адміністративної відповідальності.

  11. Штраф як неустойка (штрафні санкції) та господарсько-адміністративний штраф: спільні та відмінні риси.

  12. Проблеми застосування господарсько-правової відповідальності.




    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 9, 24, 25, 35, 68, 69.

    Додаткова література: 5, 10–12, 17, 30, 34, 50, 77, 91, 108, 112–114, 117, 118, 151–154, 168, 202, 203, 240, 257, 267, 270, 287, 290, 296, 323, 324, 329, 331, 333, 338, 339, 348, 360, 362, 383, 386, 409, 413, 445, 470–474, 477, 478, 482, 487, 504, 505, 506, 509, 510.



Тема 7. Проблеми вдосконалення інституту банкрутства в Україні (лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.)

  1. Інститут банкрутства в ринковій системі господарювання: поняття, призначення, становлення в Україні.

  2. Правові механізми запобігання банкрутству (вітчизняний та світовий досвід).

  3. Проблеми, пов’язані з суб’єктами та іншими учасниками провадження у справі про банкрутство.

  4. Арбітражний керуючий: роль у справі про банкрутство, особливості правового статусу.

  5. Судові процедури, що застосовуються у справі про банкрутство: види, призначення, підстави та порядок застосування, зміст.

  6. Мораторій на задоволення вимог кредиторів: проблеми застосування.

  7. Проблеми забезпечення балансу інтересів боржника і його кредиторів у справі про банкрутство.

  8. Спільні та відмінні риси ліквідаційних процедур, що застосовуються (1) в процесі припинення/ліквідації господарської організації – юридичної особи та (2) у справі про банкрутство.

  9. Співвідношення загального та спеціального порядків визнання боржника банкрутом.

  10. Проблеми правового регулювання транскордонних банкрутств та шляхи їх розв’язання.




    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 14, 69, 146, 147, 182, 183, 206.

    Додаткова література: 10, 17, 21, 22, 26, 32, 37, 39, 47, 50, 67, 68, 77, 79, 91, 94, 101, 109, 152–154, 170–173, 297, 298, 310, 325, 345, 360, 372–374, 376, 383, 392–396, 405, 409, 412, 419, 434, 435, 445, 448, 449, 470–474, 484, 497, 511.


Тема 8. Антимонопольно-конкурентне регулювання: теоретичні та законодавчі аспекти вдосконалення правового регулювання (лекція 2 год.) та семінарське заняття (2 год.)

  1. Інститут антимопольно-конкурентного регулювання як складова законодавства, що регулює ринкові відносини.

  2. Економічна конкуренція та монополізм: проблеми співвідношення.

  3. Державне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції: причини, мета, принципи, форми та органи.

  4. Проблема визначення та класифікації порушень у сфері економічної конкуренції.

  5. Економічна концентрація: поняття, види, випадки обов’язкового отримання попереднього дозволу.

  6. Монополістичні зловживання: суб’єкт/суб’єкти, заборонені дії, відповідальність та порядок її застосування.

  7. Недобросовісна конкуренція та монополістичні зловживання: спільні та відмінні риси.

  8. Особливості застосування відповідальності за порушення вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.



    Рекомендовані джерела:

    Основні джерела: 1–6.

    Нормативні акти: 1, 32, 53, 56, 69, 125, 139, 164–170, 172, 181, 185, 187–189, 191, 193, 201, 202.

    Додаткова література: 5, 10, 17, 36, 45, 46, 50, 77, 81, 91, 98, 100, 152–154, 190, 224, 235, 236, 250, 251, 274, 275, 277, 281, 312, 314, 354, 360, 383, 409, 414, 445, 454, 456, 467, 470–474, 488, 502, 506.



4.2.2. Колоквіум

Колоквіум відбувається у формі усного експрес-опитування студентів викладачем, що веде семінарське заняття по питаннях, що виносилися на розгляд протягом змістовного модуля 2, зокрема з тем: проблеми (теоретичні та нормативного регулювання) господарської відповідальності; проблеми вдосконалення інституту банкрутства в Україні; антимонопольно-конкурентне регулювання: теоретичні та законодавчі аспекти вдосконалення правового регулювання.



4.2.3. Зразок наукової доповіді

Оксана Вінник,

доктор юридичних наук,

професор кафедри господарського права юридичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка


АКЦІОНЕРНІ УГОДИ

(цей зразок оформлення доповіді на семінарське заняття з проблем господарського права підготовлений на базі статті Вінник О.М. Акціонерні угоди // Юридична Україна, 2010, № 5, с. 20-27).
План
Вступ.

  1. Перспективи використання використання акціонерних угод в Україні.

  2. Поняття та ознаки акціонерної угоди відповідно до зарубіжного законодавства: США, РФ, Швейцарії.

  3. Шляхи вдосконалення законодавства України з метою забезпечення використання акціонерних угод.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ.

Складність відносин в акціонерному товаристві, пов’язана з управлінням товариством (з огляду на можливу численність його акціонерів та різноспрямованість їх інтересів, непросту систему органів управління та контролю), використанням майна товариства, залученням інвесторів тощо, зумовили появу такого своєрідного явища як угоди акціонерів (Shareholders agreement). Вітчизняний законодавець лише нещодавно звернув на це увагу, передбачивши можливість укладення подібних угод у Законі «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. [1, ст. 29], яка б дозволила вирішити, зокрема, проблему забезпечення кворуму загальних зборів акціонерів за наявності в товаристві акціонерів з конкуруючими інтересами шляхом укладення між ними договору про взяття додаткових обов’язків, у тому числі обов'язку участі у загальних зборах.

Подібна увага законодавця до цього виду господарських товариств зумовлена їх вагою в економіці України (в Україні налічується понад 30 тис. акціонерних товариств [2, с. 31], на них припадає 75% ВВП України [3]) та вже згаданою складністю відносин, що виникають у процесі їх створення, функціонування та припинення.

На теоретичному рівні проблеми використання таких угод в Україні порушуються переважно в деяких статтях статтях [3; 4; 5; 6 та ін.], певною мірою в коментарях до Закону «Про акціонерні товариства» [7, с. 96-97] і залишаються поза межами спеціальних комплексних досліджень у формі монографій чи дисертації, спеціально присвячених таким угодам.




  1. Перспективи використання акціонерних угод в Україні

Використання акціонерних угод в Україні, попри відсутність ґрунтовного регулювання, налічує понад 20 років. За класичними ознаками таких угод вони (1) опосередковують відносини між носіями індивідуально корпоративних інтересів (засновників та учасників/господарських товариств) і (2) визначають особливості вирішення складних питань в діяльності господарського товариства, які не можуть успішно вирішуватися лише на підставі чинного нормативно-правове регулювання (щодо обов’язкової участі в загальних зборах; щодо вирішення патових ситуацій – якщо голоси учасників/акціонерів розділилися порівну, в результаті чого неможливо прийняти рішення з певного питання; щодо обов’язкового володіння засновниками певної частини акцій/часток в статутному капіталі протягом визначеного терміну тощо).

Хоча термін «акціонерна угода» чи «угода акціонерів/учасників господарського товариства» чинним законодавством України досі не використовується, проте до категорії таких угод можна віднести, наприклад, угоди засновників відкритого акціонерного товариства, які, відповідно до ст.. Закону «Про господарські товариства» [8, ч. 1 ст. 30] мали бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного капіталу АТ і строком не менше двох років.

До акціонерних угод можна віднести договори про злиття, приєднання господарських товариств, що належать до категорії товариств однієї особи (подібний договір з боку сторін договору підписується відповідним єдиним акціонером/учасником) та персональних товариств (повного та командитного), оскільки учасники першого та повні учасники другого безпосередньо ведуть справи товариства, а відтак – вирішують і питання його реорганізації, укладаючи відповідні договори.

Використання на практиці договорів акціонерів/учасників господарського товариства з інших питань (щодо порядку управління товариством, використання його прибутку тощо) доволі критично оцінюється судовими органами [9; 10] і у разі виникнення спору – існує значна ймовірність визнання його недійсними через порушення встановлених законом та статутом товариства вимог.

Закріплена ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства» новела щодо можливості закріплення статутом товариства права акціонерів на укладення між ними договору, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання) теоретично розширює можливість укладення таких угод на практиці, проте навряд чи є такою, що забезпечує ґрунтовність правового регулювання зазначених відносин, а відтак – створює небезпеку визнання зазначених договорів недійсними, що має місце на практиці [3].

Позиція Вищого господарського суду України щодо подібних угод досить критична. Так, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14 [9, п. 6.4]), можливість врегулювання угодою акціонерів питань корпоративного управління обумовлюється значними застереженнями: такі угоди можуть застосовуватися лише у випадках, прямо передбачених актами законодавства України, і не повинні: (1) змінювати норми закону та статуту товариства, (2) обмежувати права інших акціонерів (учасників); (3) встановлювати: (а) особливий порядок голосування на загальних зборах, який передбачає обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином, обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах тощо, (б) особливий порядок прийняття рішення та голосування в інших органах товариства (правління, рада директорів, спостережна рада); (в) обов'язки членів органів товариства (правління, ради директорів, спостережної ради) про особливий порядок голосування на засіданнях відповідного органу; (г) обов'язок акціонерів забезпечити явку й голосування членів відповідних органів товариства певним чином; (ґ) особливий порядок формування виконавчого органу товариства (в тому числі одноосібного), а також спостережної ради; у разі недотримання зазначених умов угоди акціонерів можуть бути визнані недійсними. Подібне ставлення до угод акціонерів і Верховного Суду України (див. п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 [10]): відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління мають регулюватися виключно законами (в т.ч. спеціальними) та іншими нормативно-правовими актами України.

Отже, для ефективного застосування акціонерних угод на практиці (і без значного ризику щодо визнання їх недійсними) необхідно врегулювати на рівні закону низки питань, зокрема щодо: поняття, видів, сторін, змісту, порядку укладення таких угод, наслідків для АТ, пов’язані з наявністю подібної угоди тощо.




  1. Поняття та ознаки акціонерної угоди відповідно до зарубіжного законодавства: РФ, США, Швейцарії.

Новизна для вітчизняної юриспруденції угод акціонерів та лаконізм відповідних положень Закону «Про акціонерні товариства», спонукає звернутися до досить багатого та різноманітного (з точки зору використання таких угод) досвіду іноземних країн.



Досвід Російської Федерації

Відповідно до Закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» [11, ст.. 32-1; 12, с. 152-156] акціонерною угодою визнається договір про здійснення прав, засвідчених акціями та/або про особливості здійснення прав на акції, для якої притаманні такі ознаки:

 сторони договору: акціонери товариства;

 форма акціонерного договору: повна письмова (тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами);

 зміст угоди: зобов’язання сторін про здійснення певним способом прав, що засвідчуються акціями, та/або права на акції та (або) про утримання від здійснення зазначених прав, включаючи й зобов’язання сторін (1) голосувати певним чином на загальних зборах акціонерів, (2) узгоджувати варіант голосування з іншими акціонерами, (3) набувати або відчужувати акції за заздалегідь визначеною ціною та/або у разі настання певних обставин, утримуватися від відчужування акцій до настання певних обставин, а також (4) щодо здійснення інших дій, пов’язаних з управлінням товариством, з його діяльністю, реорганізацією та ліквідацією (ч. 1 ст. 32-1);

 встановлені Законом (а) обмеження (ч. 2 ст. 32-1): предметом акціонерної угоди не можуть бути зобов’язання її сторони голосувати відповідно до вказівок органів управління товариства, щодо акцій якого укладено таку угоду; вимоги, в т. ч. (б) щодо укладення акціонерної угоди стосовно всіх акцій, що належать її сторонам (ч. 3 ст. 32-1); (в) щодо обов’язковості угоди лише для її сторін (ч. 4 ст. 32-1) з відповідними наслідками (договір, укладений стороною акціонерної угоди всупереч останній, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони акціонерної угоди лише у випадках, якщо буде доведено, що друга сторона за договором знала або заздалегідь повинна була знати про обмеження, встановлені акціонерною угодою; проте порушення акціонерної угоди не може бути підставою для визнання недійсними рішень органів товариства);

 обмеження (вимоги), пов’язані з впливом на акціонерне товариство з боку сторони за акціонерною угодою: особа, яка набула відповідно до такої угоди право визначати порядок голосування на загальних зборах акціонерів за акціями товариства, випуск емісійних цінних паперів якого супроводжувався реєстрацією їх проспекту, зобов’язана протягом встановленого строку (п’яти днів з моменту виникнення відповідного обов’язку) повідомити товариство про таке набуття акцій, у разі якщо в результаті цього зазначена особа самостійно або разом зі своїми афілійованими особами безпосередньо або опосередковано отримує можливість розпоряджатися більш ніж 5, 10, 15, 20, 25, 30, 50 чи 75 відсотками голосів щодо розміщених простих акцій товариства; таке повідомлення повинне містити відомості про: повне фірмове найменування товариства; ім’я чи найменування зазначеної особи; дату укладення та дату набуття чинності акціонерною угодою, або про дати прийняття рішення про внесені зміни до акціонерної угоди та дати набуття чинності відповідними змінами, або про дату припинення дії акціонерної угоди; строк дії акціонерної угоди; кількість простих акцій, що належать сторонам акціонерної угоди на дату її укладення; кількість простих акцій товариства, що надають зазначеній особі можливість розпоряджатися голосами на загальних зборах акціонерів, на дату виникнення обов’язку направити таке повідомлення; дату виникнення обов’язку направити таке повідомлення (ч. 5 ст. 32-1);

 особливі правила визначення кількості голосів на загальних зборах, відповідно до яких особа, зобов’язана направити вищезгадане повідомлення, і особи, яким дана особа відповідно до укладеної акціонерної угоди вправі давати обов’язкові для виконання вказівки про порядок голосування на загальних зборах акціонерів, до дати направлення згаданого повідомлення мають право голосу тільки за акціями, кількість яких не перевищує кількості акцій, що належали даній особі до виникнення у неї обов’язку направити таке повідомлення; при цьому всі акції, які належать даній особі та зазначеним нею особам, враховуються при визначенні кворуму загальних зборів акціонерів (ч. 6 ст. 32-1);

 способи забезпечення виконання акціонерних угод та відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань має передбачатися в угоді;

 забезпечення судового захисту прав сторін, що ґрунтуються на акціонерній угоди, в тому числі щодо вимоги відшкодування завданих порушенням договірних зобов’язань збитків, стягнення неустойки (пені, штрафу), виплати компенсації (твердої грошової суми чи суми, розмір якої визначається відповідно до порядку, встановленого зазначеною угодою) або застосування інших заходів відповідальності у зв’язку з порушенням акціонерної угоди (ч. 7 ст. 32-1).

Отже, російський законодавець в спеціальному законі [11] врегулював основні аспекти акціонерної угоди, а в Концепції розвитку цивільного законодавства Російської Федерації, схваленій відповідною Радою при Президенті РФ 07.10.2009 р. [13, с. 60-61], визнано доцільним у ЦК РФ встановити загальні правила про можливість укладення учасниками господарських товариств подібних угод з такими характеристиками: (1) предмет угоди: погодження голосування учасниками з певних питань, у тому числі щодо кандидатур в органи управління корпорації; права або обов’язки продажу чи викупу одним учасником часток іншого учасника або переважне право її купівлі; заборона на передачу акцій (часток) третім особам; обов’язок передавати іншим учасникам угоди дивіденди чи інші виплати, отримані у зв’язку з правом участі в корпорації; (2) обмеження щодо застосування таких угод у формі заборони: (а) змінювати корпоративну структуру, порядок прийняття рішень та інші корпоративні правила, встановлені з розрахунку на третіх осіб, які не є учасниками такої угоди; (б) порушувати вимоги законодавства, у тому числі антимонопольного, публічні інтереси, природу відносин, а також бути підставою для визнання недійсними рішень органів господарського товариства.

За законодавством США

Спеціальні положення про угоди акціонерів містяться і в Модельному законі США «Про підприємницьку корпорацію» [14], відповідно до ст. 7.32 якого угода між власниками акцій:

— є чинною для акціонерів та корпорації навіть за умови, якщо вона несумісна з одним чи кількома положеннями цього Закону, що: (1) усуває раду директорів або обмежує правомочність ради; (2) дозволяє або здійснює дистрибуцію пропорційно чи непропорційно до власності на акції відповідно до встановлених у ст. 6.40 обмежень; (3) визначає, хто буде директорами або посадовими особами корпорації, термін їхньої праці, спосіб, в який їх має бути обрано чи увільнено; (4) визначає процедуру голосування та розподіл повноважень при голосуванні як окремо власниками акцій, так і поміж ними або всередині цих груп; (5) визначає умови будь-якої угоди про передачу або використання майна або про надання послуг між, з одного боку, корпорацією і, з другого боку, акціонером, директором, посадовою особою, працівником корпорації або поміж ними; (6) передає одному чи декільком власникам акцій або іншим особам всі або частину повноважень для здійснення корпоративних прав або для керівництва бізнесовою діяльністю та справами корпорації, включаючи й розв’язання будь-яких питань, з яких директори і власники акцій не дійшли згоди; (7) передбачає ліквідацію корпорації на вимогу одного чи декількох власників акцій або через якусь особливу подію, чи непередбачені обставини; (8) встановлює інший спосіб здійснення прав корпорації, керівництва комерційною діяльністю і справами корпорації, налагодження стосунків між власниками акцій, директорами і корпорацією або між будь-ким з них і не суперечить правовим нормам;

— має бути укладена (1) шляхом схвалення всіма особами, які були власниками акцій на час її укладення, з відповідною фіксацією у статуті чи внутрішньому регламенті корпорації, або (2) у формі письмової угоди, яка підписується всіма особами, які були власниками акцій на час її укладення, і має бути доведена до відома корпорації;

— повинна містити умову про внесення до неї поправок лише за одностайної згоди всіх осіб, які є власниками акцій на час внесення поправок, якщо в угоді не визначено інше;

— є чинною протягом 10 років, якщо в угоді не передбачено інше;

— потенційні акціонери мають бути повідомлені про існування такої угоди способом, передбаченим законом (п. «е» ст. 7.32);

— угода втрачає чинність, у разі якщо акції корпорації потрапляють до списку на національній біржі цінних паперів або якщо їх регулярно продають на ринку, який підтримують один чи більше членів асоціації цінних паперів чи її філій (про що має бути прийнята поправка до статуту чи внутрішнього регламенту загальними зборами чи радою директорів);

— у разі якщо положення угоди обмежують повноваження директорів, то вони мають бути пропорційно звільнені від відповідальності, яка перекладається на осіб, яким передано ці повноваження;

— існування чи виконання зазначеної угоди не може бути підставою для встановлення особистої відповідальності за дії і борги корпорації для власника акцій, навіть якщо угода розуміється корпорацією як товариство (просте товариство) або призводить до неспроможності дотримати усіх корпоративних формальностей, які звичайно застосовують до питань, що підлягають даній угоди;

— засновники або підписчики на акції можуть виступати як власники акцій щодо угоди (як її сторони), якщо до підписання угоди акції не було продано.

Отже, варіанту акціонерної угоди відповідно до вищезгаданого Модельного закону США притаманний більший рівень свободи (щодо визначення сторін договору, його змісту), врівноважений забезпеченням публічності відомостей про наявність в корпорації такої угоди, ніж її російському аналогу. Слід, однак, зазначити, що, крім закону, джерелом права в США є так звані судові прецеденти, узагальненням яких можуть бути й зразки угод акціонерів з найбільш поширеними (звичайними) умовами [15].



Згідно з Зобов’язальним законом Швейцарії

Якщо РФ і США є прикладом врегулювання відносин щодо угод акціонерів на рівні спеціального закону, що визначає правове становище акціонерних товариств, у значній частині країн розвинених ринкових відносин потреби в цьому не відчувають, оскільки зазначені угоди є поширеною і вже давно усталеною практикою врегулювання низки корпоративних відносин, що ґрунтується на загальних засадах договірного права. Прикладом може бути Швейцарія, в Зобов’язальному законі якої закріплено положення про акціонерні товариства, в т.ч. щодо деяких угод акціонерів [16; 17].

У швейцарському праві договір акціонерів визначається як договір між двома або кількома особами (щонайменше один з яких є акціонером певного акціонерного товариства або має намір стати акціонером), що регулює порядок реалізації права голосу, встановлює обмеження на відчуження акцій, а також передбачає прийняття таким акціонером/майбутнім акціонером додаткових обов’язків у інтересах товариства [16]. Такі договори в швейцарському Зобов’язальному законі (деякі автори називають його Кодексом) не пойменовані (за винятком згадки про угоди щодо голосування в п. 1 ст. 663с Зобов’язального закону), разом з тим і доктрина, і практика вже протягом багатьох десятиліть визнають подібні договори. Їх дійсність обґрунтовується головним чином принципом свободи договору (закріплено в ст. 19 Зобов’язального закону), хоча при цьому слід враховувати необхідність дотримання меж договірної свободи (імперативних вимог законодавства, публічного порядку, добросовісності, прав особи). Так, Верховний суд Швейцарії у справі 1983 Nutzholz AG c. Hubert et consorts зазначив, що угода про порядок голосування шляхом уступки права голосу іншій особи, яка суперечить положенням статуту акціонерного товариства щодо відчуження акцій, є зловживанням правом і з огляду на це є недійсною [16].

Швейцарський варіант акціонерної угоди характеризується такими рисами:

 сторони договору — кілька осіб (акціонерів та/або осіб, що бажають набути цього статусу);

 форма договору — зазвичай письмова, хоча законодавець цього не вимагає, проте така форма є бажаною з огляду на можливість у майбутньому спорів щодо його недійсності, а також вимог законодавства про обов’язковість письмової форми в певних випадках (щодо арбітражного застереження або розпорядження на випадок смерті акціонера);

 зміст договору, як свідчить практика, стосується:

— угод акціонерів про порядок голосування (такі договори зазвичай передбачають створення груп акціонерів, які зобов’язуються реалізувати своє право голосу на загальних зборах певним чином, що визначена в цій групі відповідно до встановлених договором правил);

– обов’язкового представництва міноритарного акціонера в раді директорів незалежно від кількості належних такому акціонеру акцій;

– обмеження на відчуження акцій, зобов’язання або право продати акції за певних обставин (drag along, tag along); дійсність подібних умов була підтверджена Верховним судом Швейцарії у справі 1962 г. Spinedi c. Bornand et Cavazza [16];

— попередження «розмивання» акцій;

— методу визначення вартості акцій;

— додаткових майнових прав на користь певних акционерів;

— права контролю на користь міноритарних акціонерів;

вирішення «патових ситуацій» (можуть виникати в акціонерному товаристві, у разі якщо дві групи акціонерів з відмінними інтересами володіють однаковою кількістю акцій — 50:50); з метою уникнення подібної ситуації договір акціонерів може передбачати можливість посередництва або право кожної групи вимагати від іншої викупу належних акціонерам цієї групи акцій за заздалегідь визначеною ціною (так звана російська рулетка — Russian roulette);

— обов’язку щодо дотримання конфіденційності;

— зобов’язання не конкурувати з акціонерним товариством;

— положення про заздалегідь встановлену суму збитків у разі порушення умов договору акціонерів (так звані liquidated damages). Подібний перелік проблемних відносин, що можуть регулюватися акціонерною угодою, наводять вітчизняні (О. Андрущенко [5], І. Ласка в своїй статті (довідка 1) [3] та зарубіжні автори [14; 15, с. 152-156; 16; 17; 18; 19; 20].

Договори акціонерів, за оцінками швейцарських юристів, використовуються і при створенні холдингової компанії [16]. У зв’язку з цим принагідно згадати положення вітчизняного Закону «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р. № 3528-IV, в якому йдеться про договірні засади (п. «б» ч. 1 ст. 3) [21] створення холдингової компанії (крім процесів корпоратизації, приватизації та створення державних холдингових компаній) і сторін такого договору (власники холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), які приймають рішення про створення холдингової компанії, оформлюючи його як «відповідний договір» — ст. 4). Лаконізм цього Закону щодо подібного договору зумовлює необхідність звернення, знову ж таки, до зарубіжного досвіду.

Зазвичай до акціонерних угод відносять і угоди засновників акціонерного товариства [18; 22; 23], проте положення вітчизняного Закону «Про акціонерні товариства» щодо строку дії засновницького договору акціонерного товариства (лише до реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій (ч. 3 ст. 9), які піддаються критиці [24, c. 168; 25, с. 218-219], унеможливлюють використання договору засновників акціонерного товариства як акціонерної угоди.


3. Шляхи вдосконалення законодавства України з метою забезпечення використання акціонерних угод.

Підсумовуючи висловлені тут міркування щодо угод акціонерів, слід зазначити, що правове регулювання пов’язаних з ними відносин здійснюється на кількох рівнях: законодавчому (із закріпленням державою у відповідних нормативно-правових актах вищої юридичної сили — законі та/або кодексі — основних вимог до таких угод та можливості їх моделювання учасниками корпоративних відносин), локальному (з фіксацією положень про застосування таких угод в статуті товариства), договірному (обрання учасниками корпоративних відносин певної моделі угоди щодо її змісту, суб’єктного складу тощо).

У зв’язку з цим слід принагідно згадати висловлену В. В. Задихайлом думку про принципові положення Конституції України, котрі мають бути покладені в основу функціонування і розвитку суспільства, в т. ч. норму ст. 13 щодо власності, яка зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а також щодо забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України [26]. В корпоративному праві ці конституційні положення означають закріплення державою на рівні закону найбільш оптимальних та типових вимог щодо створення, функціонування та припинення акціонерного товариства, надання можливості учасникам акціонерних відносин визначати особливості реалізації їх корпоративних прав у певних межах (встановлених законом, прийнятим відповідно до нього статутом товариства, згідно з цивілізованими принципами підприємництва, в т. ч. добросовісної реалізації зазначених прав акціонерами — з недопущенням зловживань цими правами).

Лаконізм положень Закону України «Про акціонерні товариства» щодо угод акціонерів та відсутність в Україні усталених цивілізованих традицій підприємництва, які в країнах розвинених ринкових відносин дозволяють керуватися загальними засадами договірного права при укладенні та виконанні таких угод, зумовлюють необхідність вдосконалення вітчизняного корпоративного законодавства з урахуванням зарубіжного досвіду (і негативного — зокрема, щодо критичного ставлення до угод акціонерів судів за відсутності відповідного нормативно-правового регулювання, яке ще нещодавно мало місце в РФ [20]. Позиція Вищого господарського суду України і Верховного Суду України також досить критична (про що вже згадувалося). Крім того, слід врахувати і здобутки вітчизняної юриспруденції, в т. ч. використання поняття корпоративних прав у Господарському кодексі [27, гл.18] як таких, що виникають в результаті участі особи (зазвичай майнової – шляхом сплати частки у статутному/складеному капіталі чи акцій) в господарській організації (зазвичай господарського товариства), що включають низку правомочностей майнового та немайнового характеру (саме щодо особливостей реалізації таких прав укладається акціонерна угода).

З огляду на зазначені обставини більш-менш ґрунтовні положення щодо таких угод мають бути закріплені у відповідних актах законодавства, насамперед, Законі «Про акціонерні товариства», оскільки саме в таких товариствах (як найбільш складних і нерідко – численних – серед господарських товариств) виникає потреба в згаданих угодах. Зокрема пропонується:

— закріпити в Законі України «Про акціонерні товариства» (ст. 2) поняття акціонерної угоди як договору між засновниками, акціонерами та/або ймовірними акціонерами (особами, які підписалися на акції додаткового випуску (додаткові акції), виявили бажання придбати у товариства викуплені ним акції власних емісій), спрямовану на визначення особливостей реалізації сторонами договору корпоративних прав;

— визначити: (1) відкрите коло відносин, що можуть регулюватися такою угодою; (2) форму угоди — повна письмова; (3) умови її дійсності (відсутність суперечностей із законодавством, статутом товариства, а також дотримання добросовісності при укладенні такої угоди, тобто уникнення зловживання сторонами угоди своїми правами, наприклад, на шкоду міноритарним акціонерам); (4) форми відповідальності, що можуть застосовуватися до порушників умов акціонерної угоди, і можливість судового захисту інтересів сторін договору у разі невиконання учасником/учасниками договірних відносин своїх зобов’язань за такою угодою; (5) наслідки для товариства у разі укладення, невиконання чи припинення/розірвання акціонерної угоди; (6) підстави припинення акціонерної угоди; (7) наслідки відчуження стороною угоди своїх акцій і відповідно — перехід до набувача акцій прав та обов’язків за такою угодою; (8) види акціонерних угод за суб’єктним складом: акціонерні угоди засновників (без згаданих обмежень щодо строку дії засновницького договору (ч. 3 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства»), акціонерні угоди власників акцій, акціонерні угоди за участю потенційних акціонерів (осіб, які підписалися на акції, або які їх набувають у акціонерного товариства, що продає раніше викуплені у акціонерів акції).

Відповідні зміни та доповнення слід внести до Закону «Про акціонерні товариства» до завершення перехідного періоду, протягом якого акціонерні товариства мають привести у відповідність з ним свої статути, внутрішні документи та діяльність (п. 5 розділу XVII зазначеного Закону; роз’яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.07.2009 р. № 8 [28]), оскільки прогалини в цьому Законі (попри цілком правомірні заклики його виконувати) [29] можуть призвести до негативних наслідків для самих товариств та акціонерів, які насміляться реалізувати закріплену в ст.. 29 можливість укладати угоди про взяття на себе додаткових обов’язків (у тому числі обов'язок участі у загальних зборах), за досить критичного ставлення до таких угод вищих судових інстанцій (п. 6.4 рекомендацій ВГСУ № 04-5/14 [9]; п. 9 постанови ВСУ № 13 [10]).

Вирішення проблеми якнайшвидшого ґрунтовного врегулювання відносин щодо акціонерних угод посилились з прийняттям Закону «Про державно-приватне партнерство» [30] та ймовірним використанням в Україні корпоративної форми такого партнерства [31], яка передбачена, зокрема, відповідними законами Словенії [33] та Хорватії [33] .
Висновки.

Акціонерна угода – це угода акціонерів (потенційних акціонерів) про особливості реалізації їх корпоративних прав щодо певного акціонерного товариства, у зв’язку з участю в якому виникають такі права. Подібні угоди широко використовуються в зарубіжних країнах (насамперед тих, які належать до країн розвинених ринкових відносин) і дозволяють вирішувати складні питання, які законодавець не врахував через їх нетиповість.

Українським законодавством лише окреслена можливість укладення таких угод (ст.. 29 Закону «Про акціонерні товариства»), проте без визначення їх основних параметрів (поняття, видів, порядку укладення, змісту, форми, наслідків наявності такої угоди для АТ, підстав припинення такої угоди, наслідків невиконання сторонами акціонерної угоди закріплених в ній зобов’язань тощо). Це створює невизначеність долі подібної угоди у разі її укладення, оскільки позиція вищих судових інстанцій в Україні (ВСУ, ВГСУ) досить категорична щодо подібних угод (стосовно необхідності дотримання в них вимог законодавства та положень статуту АТ).

Зарубіжна практика свідчить про різне ставлення іноземних законодавців до подібних угод (обов’язковість їх відповідності положенням закону та статуту – РФ, можливість відступлення щодо низки питань від закріплених законом та статутом положень із одночасним забезпеченням публічності інформації про наявність в товаристві угоди акціонерів певного змісту – США).

Вітчизняний законодавець має врегулювати відносини, пов’язані з акціонерними угодами, встановивши загальні правила для них (в т.ч. подібні до передбачених російським законодавцем) та спеціальні (у разі використання акціонерних угод у відносинах, що зазнають спеціального регулювання, - наприклад, щодо угод партнерів-акціонерів за корпоративної форми державно-приватного партнерства; або у разі виникнення чи для попередження в АТ патових ситуацій, за яких прийняття рішення на підставі вимог закону та статуту товариства є неможливим, тощо).
Список використаних джерел:
1. Показники Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 1 липня 2009 р. : стат. бюлетень // Держкомстат . — К., 2009. — 37 с.

2. Задніпровський О. Публічні акціонерні товариства: імунітет проти рейдерства [Електронний ресурс] / О. Задніпровський // Економічна правда. — 2009. — 23.09. — Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/48d89a596c91e/



3. Ласка І. Застосування угод акціонерів (shareholders’ agreements) в Україні [Електронний ресурс] / І. Ласка. — Режим доступу : http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=904.

  1. Луць В.В., Луць А.В. Договори в регулюванні корпоративних відносин // Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в сучасних умовах. Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару 25-26 вересня 2009 р. – Івано-Франківськ, 2010. – С. 8-16.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка