Програма вступних випробувань на здобуття освітньо ступеня «Магістр» Галузь знань 02 «Культура І мистецтво»



Скачати 444.25 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації21.02.2017
Розмір444.25 Kb.
  1   2
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Факультет музичного мистецтва



ПРОГРАМА

вступних випробувань на здобуття

освітньо ступеня «Магістр»
Галузь знань 02 «Культура і мистецтво»

Спеціальність 025 «Музичне мистецтво»

На дану спеціальність приймаються особи, які мають вищу освіту за освітнім ступенем «Бакалавр» (6.020204 «Музичне мистецтво», 6.020104 «Народна художня творчість») та освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» (7.02020401 «Музичне мистецтво») та інші спеціальності.

Вступні випробування проводяться у формі тестування до якого входять комплексні питання, що передбачають перевірку теоретичних знань з професійно-орієнтовних дисциплін, спрямованих на формування фахового світогляду і практичних навичок, необхідних для виконання виробничих функцій.

Абітурієнт повинен продемонструвати:



  • знання з історії української музики та зарубіжної музики;

  • знання з музичного фольклору;

  • знання з музичної психології і педагогіки;

  • знання з аналізу музичних творів;

  • знання з інструментознавства.

МУЗИЧНИЙ фольклор



Первісне мистецтво і фольклор. Жанрово-родова структура фольклору

Епоха і причини виникнення мистецтва. Особливості первісного мистецтва: біфункціоналізм, утилітарність, жанрово-видова аморфність. Міфологія і художня творчість.

Визначення термінів “фольклор”, “народна творчість”. Специфіка предметів “Музичний фольклор” та “Музична фольклористика”, фольклористика музична і словесна. Фольклор як об’єкт комплексного вивчення цілим рядом дисциплін: етнографії, історії, лінгвістики, психології, археології, естетики, кібернетики.

Жанрово-родова структура фольклору. Класифікація: літературознавча, мистецтвознавча, функціональна. Рід, жанр, тематична група. Міжжанрова дифузія. Окремі видові системи (дитячий фольклор, трудові пісні, інструментальна музика, танець і рух).


Календарно-обрядові жанри

Пісні зимового календаря. Походження і розвиток новорічних обрядів та свят. Культ сонця – перехід до осідлого землеробства. Весняний новий рік у стародавніх слов’ян. Значення понять “колядка”, “щедрівка”. Тематика новорічних пісень: побажання добробуту, землеробська магія, господарчі мотиви. Колядки господареві, господині, парубкові, дівчині. Виконання колядок та щедрівок. Структура колядок та щедрівок. Типи колядок. Різновиди зимових обрядових пісень: дитячі, молодіжні, подружніх пар, церковні коляди. Мелодика, ритміка, ладова будова, багатоголосся колядок та щедрівок. Народний театр: вистави вертеп, “Коза”, “Маланка”.


Родинно-обрядові пісні

Народне весілля і весільна обрядовість. З історії розвитку сім’ї та весільної обрядовості. Поховальна обрядовість та голосіння. Родини та хрестинні пісні.

Загальна характеристика обрядових пісень: ладкання нецезуровані, цезуровані, журні пісні. Будова і типи наспівів центрального регіону. Характеристика наспівів інших регіонів України: Лівобережжя і Подніпров’я, Полісся, Галичина, Західне Поділля, Волинь, Покуття, Карпатський регіон. Багатоголосся і гуртове виконавство. Загальна характеристика виконуваної на весіллі необрядової музики. Роль оркестру.
Ліро-епічні твори

Балади. Визначення. Класифікація: балади з фантастичними сюжетами, про родинний побут та любовні конфлікти, з історичною підосновою, соціально-побутові балади. Особливості текстів і наспівів.

Співанки-хроніки (новини). Поняття про співанки-хроніки як особливий жанр “усної газети” в Україні (Гуцульщина), Румунії, західних слов’ян. Форма, мелодика, ладова специфіка, виконання, ритміка співанок-хронік. Авторство у піснях-хроніках.
Соціально-побутові та побутові пісні

Формування лірики від ХУІ – ХУІІ ст. Два стилі: одноголосий та багатоголосий. Дві групи ліричних пісень. Соціально-побутові: козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, наймитські, заробітчанські. Побутові пісні, їх групування за змістом: про кохання, жіночу долю, жартівливі, танцювальні тощо.

Козацькі пісні. З історії козацтва. Зміст козацьких пісень. Чумацькі пісні. З історії чумацтва як унікального в Європі стану візництва. Рекрутські та солдатські (жовнірські) пісні. Виникнення жанру. Бурлацькі, наймитські, заробітчанські, строкарські пісні. Соціальні причини заробітчанства. Виникнення заробітчанських пісень, їх тематика. Форма і ритмомелодика, лад, багатоголосся, виконання.
Усно-писемна творчість. Пісні-романси

Загальне поняття, походження терміну. Особливості музичного побуту ХУШ ст. Кант і його зв’язок з засвоєнням гомофонно-гармонічного стилю. Різновиди кантів. Кант як предтеча народного романсу. Пісні-романси фольклорного складу. Пісні-романси літературно-мистецького складу ХУШ – початку ХІХ ст. Пісні-романси літературно-мистецького складу на тексти поетів-романтиків ХІХ ст. Творчість Т.Шевченка.

Новотвори ХХ ст. Стрілецькі пісні. Зі сторінок січового руху. Повстанські пісні. З історії руху опору фашизму і більшовизму. Зміст пісень: значний пласт стрілецьких, нова лексика, мораль героїчного, документалізм, перевага етичного над художнім. Музичні особливості
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

Витоки українського музичного мистецтва

Музичне мистецтво первісного родоплеменного суспільства східних слов’ян. Ранні форми музичного мистецтва. Музичний інструментарій, кістяні оркестри. Праця (мисливство, землеробство) як чинник виникнення музичного мистецтва. Язичницький комплекс вірувань і обрядів як світоглядна основа музичного мистецтва східних слов’ян. Історичні етапи становлення язичницького світогляду. Відображення язичницьких вірувань в українському обрядовому фольклорі. Архаїчні особливості українського фольклору. Умови становлення та функції календарної обрядовості. Три цикли календарно-обрядових пісень


Музична культура України ІХ – першої половини ХV століття

Музична культура Київської Русі як початковий етап і джерело розвитку української професіональної музики. Літопис «Слово о полку Ігоровім», іноземна література, фольклор та поодинокі музичні зразки, як джерела реставрації музично-історичного процесу в Україні ІХ-ХУ століття.

Поширення християнства та його вплив на українську музичну культуру. Збагачення різних жанрів обрядового фольклору християнською тематикою. Виникнення і розвиток в народно-пісенній творчості жанрів героїко-билинного епосу, відображення в ньому історичної реальності. Синтетичне мистецтво скоморохів. Інші види та жанри необрядової усної народної творчості: родинно-побутовий фольклор, трудові пісні, міфи, казки, перекази, легенди, прислів’я, приказки тощо
Розвиток багатоголосного співу та формування партесного концерту

Багатоголосний спів, його різновиди. Формування партесного концерту. Реєстр партесних творів бібліотеки Львівського братства (1697р.). Композитори багатоголосних партесних творів (Коледчин, Пикулинський, Завадовський, Гавалевич та ін.). Канти та псальми.

Микола Дилецький (нар. у 1630р. у Києві) – композитор, педагог, теоретик. Його праця “Граматика мусикійска”, її значення в розвиткові музичної творчості України як основного посібника з теорії партесного співу XVIIст.
Музична культура в І-й половині ХІХ ст.

Занепад кріпацької музичної культури, ліквідація кріпацьких оркестрів, капел, театрів і народження професіональної музично-виконавської діяльності в містах (гастролі іноземних виконавців, концерти Ф.Ліста у Києві). Італійська опера в Одесі. Філармонічні музичні товариства (Одеса).

Розвиток і збагачення жанрів народно-пісенної творчості: пісні про кріпацьку неволю, про рекрутчину, про Кармелюка. Народні пісні на тексти Шевченка. Подальше формування національних основ в українській професіональній музичній творчості.
Характеристика музично - культурного процесу в ІІ-й половині ХІХ ст.

Взаємодія романтичних та реалістичних естетичних засад, опанування досвіду західноєвропейської та російської професійної музики. Творче переосмислення етностильових ознак української пісенно-танцювальної, інструментальної фольклорної культури як об’єднуючі стильоутворюючі чинники української композиторської школи на етапі її формування. Творчість П.Сокальського, М.Аркаса, М. Калачевського. Формування засад професіоналізму в музичній творчості західно-українських композиторів. Діяльність А.Вахнянина (1841 – 1908), О.Нижанківського, В.Матюка, М.Вербицького та ін.


Тенденції розвитку музичної культури в кінці ХІХ –на поч. ХХ ст.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. як новий етап розвитку української музичної культури. Переслідування і утиски з боку царської влади українських музикантів.

Подальший розвиток засад демократизму і реалізму, розкриття соціально-гострих тем у творчості М. Лисенка

Розвиток народно-пісенної творчості. Народження жанру робітничої пісні. Активізація діяльності різних музичних гуртків, поширення хорового руху. Розвиток музичної освіти в Україні. Відкриття приватних музичних шкіл, музичних курсів, визначна роль Музично-драматичної школи ім. М.В.Лисенка в справі підготовки національних музичних кадрів. Подальший розвиток української фольклористики.


Стильові течії в творчості українських композиторів 60-90-х років ХХ ст.

Поглиблення неоромантичних тенденцій в композиторській творчості – тяжіння до суб’єктивно-ліричної виразності, відкритої емоціональності самовислову, камернізації масштабних жанрів симфонії, опери, кантати.

Зрослий інтерес до фольклору, його найдавніших шарів як генетичного джерела національно-стильових ознак української композиторської школи.

Активізація неокласичних тенденцій – інтерес до музичних образів, форм, засобів розвитку європейської музики докласичної та класичної епох.

Тенденція 70-90-х років до активної стильової взаємодії в межах одного музичного твору – полістилістика.

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ МУЗИКИ

Особливості побудови поліфонічних тем Й.С. Баха

Поліфонічний тематизм Й.С. Баха як концентрація досягнень попередників у галузі жанрових ознак вокальних та інструментальних, поліфонічних і гомофонічних форм.



Ж. Бізе - видатний французький композитор

Французька композиторська школа. Характеристика творчого доробку композиторів першої половини XIX ст. Г.Берліоз як автор нового типу програмної симфонії. “Фантастична симфонія” – історія створення, особливості розкриття авторської програми засобами музичної драматургії. “Траурно-тріумфальна симфонія”, “Реквієм”, їх зв’язок з традиціями масових музичних жанрів епохи Великої французької революції. Інші твори Г.Берліоза.

Жанр французької “великої опери” в творчості Д.Мейєрбера. Опера “Гугеноти”. Реалістичні тенденції в жанрі ліричної опери. Опера Ш.Гуно “Фауст”. Творчість Ж.Бізе – найвище досягнення французького реалістичного музичного театру. Опера Ж.Бізе “Кармен”. Соціальна конкретність та психологічна неоднозначність образів, їх розвиток в аріях, ансамблевих сценах, системі лейтмотивів. Значна роль колективних сцен в опері. Народно-національні витоки музичного тематизму. Музика Ж.Бізе до драми А.Доде “Арлезіанка”.

Розвиток національних музичних традицій в творчості сучасників Ж. Бизе, К.Сен-Санса, Ж.Масне та ін.


Дж.Верді – видатний італійськиї композитор

Дж. Верді – класик італійської музики. Театр Дж.Верді. Еволюція оперної творчості Дж.Верді від ранніх історико-героїчних романтичних опер (“Набукко”, “Ломбардці”) до реалістичної музичної драми – драми сильних почуттів (“Травіата”, “Ріголетто”, “Аіда”, “Отелло”). Особливості оперної драматургії Дж.Верді – переважаючі драматичні, трагедійні сюжети (улюблені автори – Шіллер, Гюго, Шекспір), типовий “любовний трикутник” у взаєминах героїв, гострота, динамізм, багатоплановість розгортання сценічної дії, пріоритетна роль вокалу і підпорядкована роль оркестру.

“Реквієм” Верді – видатний твір вокально-хорової музики.
Й. Штраус – видатний австрійський композитор

Й.Штраус (1825-1899) – видатний австрійський композитор, скрипаль і диригент, автор понад 470 вальсів, польок, мазурок, кадрилей, маршів, галопів, 16 оперет. Підніс австрійську побутову танцювальну музику на якісно новий художній рівень. У вальсах розвиває традиції Штрауса (батька) та Й. Ланнера, обєднуючи в цикли п’ять різнохарактерних вальсів зі вступом та кодою. Один з творців віденської оперети. В оперетах “Летюча миша”, “Циганський барон” та ін. насичує партитуру танцювальними ритмами, створює новий різновид жанру, так звану “танцювальну оперету”.



Напрями та течії в західноєвропейській музиці кінця 19 – початку 20 ст.

Межа ХІХ-ХХ ст. – етап докорінного перегляду естетичних ідеалів. Взаємодія і взаємовплив різних ідейно-художніх концепцій, стильове розмаїття музичної творчості.

Поглиблення процесу розмежування музичного мистецтва на музику серйозну, академічну і розважальну, легку (оперета, кабаре, кафешантан, вар’єте, мюзик-хол). Нові явища в сфері музичного побуту міст Європи негритянський джаз, угорсько-циганські ансамблі.

Продовження традицій музичної класики на основі розвитку романтичних та реалістичних тенденцій, зв’язку з фольклором, використання традиційних музичних форм і засобів виразності в творчості, зокрема, російських композиторів А.Лядова, О.Глазунова, С.Танєєва, А.Аренського, В.Калиннікова, С.Рахманінова та ін.

Нові національні композиторські школи. Виникнення та формування національних композиторських шкіл в Прибалтиці. Тематика, жанровий склад, народно-національні основи творчості А.Юрьяна, Я.Вітола, Е.Дарзиня – основоположників литовської композиторської школи, М.Людвіга, А.Каппа, М.Саара – основоположників естонської композиторської школи, М. Петраускаса, М. Чюрльоніса – основоположників литовської композиторської школи.Історичне значення основоположників національної композиторської школи М.Балангівадзе, З.Паліашвілі в Грузії, А.Риграняня, А.Спендіарова у Вірменії, І.Гаджибекова, М.Магомаєва в Азербайджані.

Нові стильові течії в європейській музиці кінця XIX – початку XX ст. Нові естетичні системи в мистецтві цього періоду та їх реалізація в творчості європейських композиторів – імпресіонізму (К.Дебюссі, М.Равель, П.Дюка), символізму (О.Скрябін, К.Дебюссі), веризму (Д.Пуччіні, П.Масканьї, Р.Леонкавалло), експресіонізму (А.Шенберг, А.Берг, А.Веберн), урбанізму (Ж.Орік, Д.Мійо, А.Онеггер), неопримітивізму (І.Стравинський, П.Хіндеміт, С.Прокоф’єв).


П. Чайковський – класик російської музики

Творчість П. Чайковського – новий етап становлення російської музичної класики. П.Чайковський - видатний російський композитор. Новаторська роль П.Чайковського як творця лірико-драматичної симфонії, ліричної опери, реформатора жанру балету і автора перших класичних російських балетів, перших класичних зразків російських струнних квартетів.

Ідеї, теми, образи, особливості розкриття авторського задуму в творах П.Чайковського.

Трагічна антитеза людини і долі, суб’єктивного і об’єктивного світів в 4, 5, 6 симфоніях, симфонії “Манфред”, симфонічних увертюрах “Ромео і Джульетта”, “Гамлет”, опері “Пікова дама”, галерея типових образів і типових життєвих обставин тогочасного російського суспільства, в операх “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, історична тема в операх “Опричник”, “Орлеанська діва”, “Мазепа”, комедійно-побутові образи в опері “Черевички”, казково-фантастичні сюжети балетів “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, “Лускунчик”.

Симфонізм – провідна ознака композиторського мислення П.Чайковського. Симфонізація жанрів опери, балету – створення музичних тем-образів, їх взаємодія, протиставлення, наскрізний розвиток, трансформація як засіб втілення авторської концепції.
Історична роль М. Глінки в розвитку російської музики

Російська композиторська школа. Роль М. Глинки в розвитку російської музичної культури. Розвиток композиторської школи в Росії. М.Глинка – основоположник російської музичної класики. Розквіт його творчості в 30-40-і рр. ХІХ ст. М.Глинка як композитор який підняв на якісно новий рівень російську оперу, започаткував розвиток двох її ліній – історико-національної (“Іван Сусанін”) та казкової (“Руслан і Людмила”), започаткував розвиток російської балетної музики (розгорнуті балетні сюїти в його операх), симфонічної музики, двох її типів – “програмно-жанрового” (“Ніч в Мадриді”, Арагонська хота”, “Іспанська капріччіо”) та лірико-драматичного (“Вальс-фантазія”). М.Глинка – перший класик російського романсу.


Ф.Шопен – класик польської музики

Ф.Шопен – основоположник польської музичної класики. Зв’язок Ф.Шопена з польською культурою. Фортепіанна музика – основа композиторської та виконавської діяльності митця. Переважаючі героїко-драматичні та ліричні романтичні концепції в творах Ф.Шопена. Творче переосмислення, героїзація та опоетизування танцювальних жанрів полонезу, мазурки, польки, вальсу. Ф.Шопен як основоположник жанру фортепіанної балади. Оновлення жанрів прелюдії та етюду. Трактування прелюдії як самостійної п’єси, а не вступної частини циклу, наповнення високохудожнім змістом навчально-віртуозної п’єси – етюду. Новації Ф.Шопена в галузі гармонічної мови, музичної форми.


Е. Гріг – класик норвезької музики

Едвард Гріг – класик норвезької музики. Відбиття провідних ідейно- художніх тенденцій епохи в творчості Е.Гріга. Жанровий склад композиторської спадщини митця. Втілення народно-національних образів через творче переосмислення і використання музично-поетичного фольклору Норвегії, ліризм світосприйняття – провідні ознаки стилю композитора. Відбиття цих особливостей у фортепіанних мініатюрах – циклах “Ліричні п’єси”, “25 народних танців та пісень”, “Норвезькі танці”, романсах, концерті для фортепіано з оркестром, музиці до драми Г.Ібсена “Пер Гюнт”, інших творах.


Б. Сметана – класик чеської музики

Б.Сметана – основоположник чеської національної композиторської школи. Зв’язок його мистецтва з національно-патріотичним визвольним рухом. Народні основи творчості митця. Цикл “Моя Батьківщина”. Оперна творчість Б.Сметани. Створення національної комедійно-побутової опери “Продана наречена”. Історичні опери Б.Сметани «Далібор», «Бранденбуржці в Чехії».


Художні напрями в західноєвропейській музиці 17- 18 ст.

Нові явища в музичному мистецтві – поява та становлення жанрів опери, ораторії, кантати, сюїти, сонати, інструментального концерту, симфонії. Збагачення виражальних можливостей музики шляхом широкого використання принципу контрасту (багаточасні форми, тематичний контраст, тембровий контраст). Відбиття в музичному мистецтві деяких загально-стильових рис бароко (драматично-експресивний характер, контрастна багатоплановість музичних образів, монументальність циклічних форм), рококо (тендітність, вишуканість образів, насичення мелодики мелізмами, переважаючий гомофонний склад, легкість, прозорість фактури), класицизму (нормативність, рівновага раціонального та емоціонального, стрункість, врівноваженість, симетричність музичних композицій). Подальший розвиток європейських національних композиторських шкіл.


«Могуча кучка» – творча співдружність російських композиторів

“Могуча кучка” – творча співдружність російських композиторів. Потужний зліт російської музики в другій половині ХІХ ст. Діяльність композиторів співдружності “Могутня кучка” на ниві розбудови російської музичної культури.

Життєві і твори долі О.Бородіна, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова – видатних представників “Могучая кучки”. Об’єднавчі позиції їх творчості – продовження і розвиток глинкінських традицій. Пріоритетність жанрів опери, програмної симфонічної музики, романсу. Центральна народно-національна ідея, особливості її реалізації в історичній опері (“Князь Ігор” О.Бородіна, “Борис Годунов”, Хованщина” М.Мусоргського, “Псковитянка”, “Царева наречена” М.Римського-Корсакова), казковій, народно-побутовій (“Снігуронька”, “Садко”, “Казка про царя Салтана”, “Майська ніч” М.Римського-Корсакова, “Сорочинський ярмарок” М.Мусоргського), інших жанрах. Друга “Богатирська” симфонія О.Бородіна як зразок епічного симфонізму. Східні мотиви, казково-фантастичні образи в програмних симфонічних творах. “Шехеразада”, “Антар” М.Римського-Корсакова, “В Середній Азії” О.Бородіна, “Ніч на Лисій горі” М.Мусоргського та ін. Камерно-вокальна та камерно-інструментальна творчість.

Багатоманітність жанрових витоків музичної мови кучкістів – народна пісня і танець (як російських, так і інших народів), мовні інтонації, побутовий роман, їх творче переосмислення.


МУЗИЧНА ПСИХОЛОГІЯ І ПЕДАГОГІКА

Художньо-творча діяльність музиканта

Поняття творчості, творчої діяльності. Художньо-творча діяльність як особливий вид діяльності. Взаємозв'язок та взаємозалежність творчої діяльності музиканта і його творчих якостей. Структурні компоненти художньо-творчої діяльності.


Музично-творчі здібності в структурі особистості музиканта

Поняття “здібності”, “музично-творчі здібності” музиканта. Структура музично-творчих здібностей. Музично-творчі здібності та особистість музиканта. Взаємозв’язок емоційно-вольової сфери і музично-творчих здібностей у становленні та розвитку особистості музиканта.


Емоційно-вольова сфера музиканта

Поняття "емоції”, "емоційна сфера" музиканта. Психологічні теорії емоцій. Функції емоційно-чуттєвої сфери музиканта. Емоції в музиці. Моделювання емоцій. Поняття "воля", "вольова сфера". Вольові якості музиканта. Воля та уява. Оптимальний емоційно-вольовий стан музиканта в умовах концертного виступу.


Увага та відчуття в художньо-творчій діяльності музиканта

Поняття "увага” в психологічній літературі. Характерні особливості уваги. Увага в діяльності музиканта-виконавця, шляхи її розвитку. Поняття "відчуття" у науковій психологічній літературі. Види відчуттів в діяльності музиканта. Особливості взаємодії відчуттів.


Музичне мислення та уява

Поняття «мислення», «музичне мислення». Специфіка музичного мислення та його характеристика. Класифікація видів музичного мислення. Логіка і методи розвитку музичної думки.


Становлення та розвиток музичної педагогіки в Україні

Періодизація становлення музичної педагогіки в Україні. Початкова музична освіта в Х-ХІ ст.. Провідні напрями музичної освіти в ХVI-XIX ст. Музичне, освітянське і культурне життя України ХХ ст.


Дидактичні принципи цілісного музично-педагогічного процесу
Видатні музиканти-педагоги про принципи музичної освіти. Сучасні принципи музичного навчання. Особливості музично-педагогічного процесу на концептуально-моделюючому рівні. Закономірності процесу музичного навчання, що виступають основою того чи іншого принципу музичного навчання. Організація музичного навчання на конструктивно-модулюючому рівні.

АНАЛІЗ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ

Музичний твір як об’єкт системного аналізу. Функціонування музичного твору в системі: історична епоха – національна традиція – стиль – жанр – музична форма

Мета і завдання курсу «аналіз музичних творів».

Феномен музичного твору як художньої системи: відображення дійсності в художньо-музичних образах. Музичний твір як явище нової європейської культури. Зміст музичного твору, його обумовленість взаємодією комунікативних, соціальних, психологічних, семіотичних, формальних ознак. Єдність змісту і форми музичного твору. Множинність теоретичних і виконавських інтерпретацій.

Переваги комплексного підходу до аналізу музичних творів.

Жанри академічної музики, що виникли і розвивалися історично. Загальний огляд. Музичний стиль як історична категорія. Музична форма як багаторівнева система.


Музичний матеріал. Система музичних виразних засобів в аспекті історичного розвитку

Поняття художнього образу в творах мистецтва: чуттєве сприйняття узагальнення, показаного через одиничне явище (на прикладах найвідоміших оперних героїв).

Зв’язок образного змісту музики із засобами музичної виразності. Виразові можливості різних засобів музичної виразності: мелодії, ладу, ритму, темпу, динаміки, гармонії, фактури, штрихів, тощо. Поняття музичної мови (тканини) як синтезу засобів музичної виразності. Поняття контрасту в музиці. Принципи художнього співвідношення поетичного та музичного тексту у вокальній музиці.

Мелодія як вираження головної музичної думки твору. Мелодика – сукупність кількох мелодій. Інтонаційна основа, логіка розвитку мелодії. Різновиди мелодій: кантиленна, декламаційна, моторна (інструментального типу).


Музична тема. Драматургічні і композиційні функції теми в музичній формі. Види тематизму і тематичного розвитку

Музична тема як найбільш повна і завершена форма інтонаційного втілення музичного образу. Тема як історична категорія. Тема як комплекс індивідуалізованих інтонацій, що діє в певних історичних і стильових межах.

Структура теми. Її склад. Тематичне ядро. Прості і складні теми, тематичний комплекс. Тематичний розвиток. Види тематичного розвитку.

Лейттеми (лейтмотиви) в музично-сценічних і симфонічних творах.


Музичний синтаксис: мотив, фраза, речення, період

Основні засоби структуроутворення в музиці: цезурування; співвідношення масштабно-синтаксичних структур; взаємодія повторності і контрасту.

Мотив як найменша смислова і конструктивна одиниця музичної мови. Роль жанрових, видових і стильових інтонацій у мотиві.

Ієрархічне співвідношення структурних побудов у музиці шляхом співвідношення цезур різної глибини: мотив, фраза, речення, період, розділ, частина. Об’єднання мотивів у фрази. Музичне речення. Каденція. Періоди, їх поділ на нормативні, великі, малі, складні та ін. Мелодико-синтаксичні структури в музичній формі, принципи їх побудови.


Період в аспекті його історичного розвитку. Період як одночастинна форма

Форма періоду як найменша структурна одиниця вираження синтаксично завершеної музичної думки.

Період як історично-стильова категорія. Історико-стильова класифікація періодів: поліфонічний період (імітаційно-тематичний та інтермедійний розділи барокових фуг), гомофонний ранньокласичний період типу розгортання, класичний період квадратної будови, форма романтичного періоду.

Симетричний квадратний гомофонний період як еталонна форма, його генеза. Класифікація форми гомофонного періоду квадратного типу: подільний і неподільний, повторної і неповторної будови, однотональний і модулюючий, симетричний і несиметричний, простий і складний. Узгодження гармонічних кадансів різного типу.

Утворення на основі періоду одночастинної форми як цілісної композиції окремого твору (в інструментальній і вокальній музиці). Структурні особливості форми романтичного періоду (способи розширення другого речення, кода-епілог).
Прості двочастинна і тричастинна форми. Загальні закономірності композиції

Проста двочастинна форма, її різновиди: з розвитком у другій частині, з контрастною другою частиною, репризна. Будова експозиційного періоду першої частини. Складові другої частини форми – середина і заключна частина, що дорівнюють масштабам першої частини. Будова середнього розділу: нестійка гармонічна побудова з переважанням домінантової гармонії, секвенція, відхилення, модуляція. Будова заключного розділу: репризний повтор темтичного матеріалу експозиційного періоду, нерепризне завершення.

Проста тричастинна форма (перший розділ – виклад теми у формі періоду, середній розділ – розвиток початкового матеріалу або виклад нової теми, третій розділ – репризний. Різновиди простої тричастинної форми (з розвиваючою серединою, з контрастною серединою, безрепризні). Реприза статична і динамічна.
Складні форми. Складна тричастинна форма і її різновиди

Складна форма, поєднання в ній принципів контрасту і репризності. Структура складної тричастинної форми – наявність масштабніших за період форм у першій частині. Перша частина – однотемна, тонально замкнена, різновиди її будови (прості дво- і тричастинні форми, інші форми). Класифікація форм за типом середньої частини – тріо або епізод. Різновиди середніх розділів: за типом викладення музичного матеріалу, характером тематичного розвитку, побудовою тощо. Різновиди репризи (статична і динамічна, кода).

Утворення особливих видів форм у складній тричастинній формі шляхом використання в першому і останньому розділах сонатної, варіаційної, складної дво- або тричастинної форм.
Історико-стильові різновиди форми рондо

Основні ознаки форми рондо. Багаторазове чергування в ньому головної теми (рефрену) та різних (нових за музикою) епізодів, органічне поєднання принципів контрасту (чергування рефрена і епізодів) і єдності (повторення рефрена).

Історичні типи рондо (старофранцузьке, класичне, романтичне, сучасне). Відмінності між типами рондо: масштаб, особливості тематизму, тонально-гармонічний розвиток, міра контрасту рефрену та епізодів тощо. Наближення до сюїти ХІХ ст. з підкресленим контрастом між рефреном, епізодами, розділами.

Особливі типи рондо (парне рондо, а також форми, в яких поєднуються принципи рондальності – наприклад, повтор рефрену та трьохчастинності, сонатності тощо).


Історико-стильові різновиди варіаційної форми

Варіаційна форма (виклад теми і ряду її видозмін – варіацій). Характерні особливості варіаційної форми. Тема у варіаційній формі, її структурна простота, ясний тематизм, помірний темп. Засоби варіювання: фігурація мелодії теми, створення контрапункту до теми, зміна метру тощо. Відмінності між варіаційним циклом та куплетно-варіаційною формою.

Історико-стильова класифікація варіаційних форм: остинатні, строгі, вільні. Характерні риси барочних варіацій на basso ostinato (повільний темп, поліфонічно-гомофонна фактура, проведення теми в низькому регістрі, застосування тембрового, фактурного, ритмічного та гармонічного варіювання). Варіації на basso ostinato у музиці ХХ ст. Варіації на незмінну мелодію, їх зв’язок з фольклорними джерелами, способи варіювання. Фактурні (класичні) варіації, їх особливості (структура теми, способи варіювання із збереженням тонально-гармонічного плану і контурних ознак тематизму). Вільні варіації, їх особливості (трансформація теми, виникнення нових контрастних тем, індивідуалізоване трактування тонального плану тощо).

Однотемні і багатотемні варіації. Розосереджений варіаційний цикл як результат поєднання принципів варіаційності з іншими типовими формами.


Сонатна форма. Особливі види сонатної форми. Рондо-соната

Сонатна форма серед типових форм інструментальної музики. Принципи її будови (контраст, розвиток, репризність). Композиційна тричастинність сонатної форми (експозиція, розробка, реприза), функція кожного розділу. Друматургія сонатної форми (тематизм, розвиток, тональний план). Різновиди реприз. Вступні розділи до сонатних форм. Кода у класичній сонатній формі як підсумковий розділ, різновиди код.

Історико-стильова еволюція сонатної форми: старовинна сонатна форма, класична сонатна форма в сонатно-симфонічних циклах віденських класиків, сонатна форма у композиторів романтиків і в музиці сучасних композиторів.

Особливі види сонатної форми: без розробки, з епізодом замість розробки, із дзеркальною репризою, з подвійною експозицією (в жанрі концерту).

Рондо-соната, поєднання в ній рис, характерних для сонати і рондо.
Інструментальні циклічні форми. Сонатно-симфонічний цикл

Циклічна форма, її будова (структурно завершені, самостійні за композицією частини, контрастні за темпом, характером музики, образним змістом, тематизмом тощо).

Різновиди циклічних музичних форм: мікроцикл прелюдія і фуга, старовинна і нова програмна сюїта; сонатно-симфонічний цикл класично-романтичної доби: соната, концерт, симфонія, ансамблі (тріо, квартет, квінтет); одножанрові інструментальні (вокальні) цикли мініатюр доби романтизму (цикли прелюдій, етюдів, пісень тощо).

Інтонаційно-тематичний зв’язок між частинами циклічної форми. Прийом монотематизму.

Мішані і вільні форми, поєднання в них рис різних типових форм (сонатної і варіаційної, сонатної і циклічної і т. ін).
Хорові циклічні жанри. Вокально-симфонічні цикли

Різновиди церковних служб та інших жанрів духовного змісту: меса (звичайна і особлива), реквієм, пассіон; служби православної церкви (літургія, всенічна); хоровий концерт. Виконавські й функціональні відмінності. Загальні ознаки циклічної структури кожного жанру.

Вокально-симфонічні цикли в концертному виконанні: кантата, ораторія (спільне і відмінне). Зразки духовної і світської тематики. Складові вокально-симфонічного циклу (сольні, хорові, ансамблеві, оркестрові номери). Генетичний зв’язок кантат і ораторій з оперою, відмінність – відсутність театралізованого виконання. Різноманітність музичних форм (поліфонічні, трьохчастинні, контрастно-складені, одночастинні наскрізні та ін.).
Циклізація музично-театральних жанрів опери і балету. Загальні закономірності музичної драматургії і композиції опери

Опера і балет як синтетичні види мистецтва, основні компоненти: лібретто, музика, сценічна дія. Жанрова специфіка. Драматична дія як основа музично-театральних спектаклей. Зв’язок сценічної і музичної драматургії. Циклічність музично-театральних жанрів: поділ на дії (акти), картини, сцени, номери. Жанрові складові оперного акту: вокальні соло, дуети, ансамблі, хорові номери, оркестрові розділи, хореографічні сцени. Жанрові складові балетного акту: хореографічні соло і дуети, групові танці, специфічні балетні жанри. Принципи об’єднання циклічних форм опери і балету: за сюжетом, на основі лейттематичної драматургії, на основі тональної драматургії, на основі контрастних зіставлень.

Різновиди оперних жанрів: опера-seria, опера-buffa, діалогічні опери, велика французька опера, епічна, лірико-психологічна музична драма.

Номерна опера як найбільш ранній тип оперної форми. Функції речитативів, діалогів у номерній опері. Характерні риси номерної опери: динамізм ансамблевих сцен, використання нового музичного матеріалу в епізодах.

Характерні риси опери наскрізного розвитку: відсутність поділу на речитативи, відсутність завершених музичних номерів, вставних жанрових номерів (хорових), відсутність типових оперних форм (арії, хору, ансамблю). Поєднання в мелодії різних типів вокалізації тексту, текуча речитативна форма. Широке використання контрастно-складених, ланцюжкових форм, системи лейтмотивів.

Камерна опера, її характерні риси: невеликий масштаб, наявність психологічного плану, деталізація характеристик. Принцип наскрізного розвитку в камерній опері. Моноопера.


Жанри і форми хорової музики в опері. Драматургічні та композиційні функції хору в опері

Використання в опері всіх видів хорового ансамблю (мішаного, однорідного). Склад хору, його залежність від драматургії спектаклю, національної традиції, жанру. Роль хорових сцен в операх з епічною драматургією.

Драматургічні функції хору: створення національного, місцевого, жанрового колориту. Хор як важлива музична характеристика (втілення образу народу). Звучання хору за сценою.

Пісня як найбільш поширений жанр хорової музики, різноманітність її форми (куплетна, куплетно-варіаційна). Чергування в оперній сцені хорових і сольних епізодів. Поєднання куплетності і рондальності в оперній сцені.


Особливості форми в поліфонічних творах строгого і вільного стилю

Імітаційні форми в поліфонічній музиці. Їх різновиди: безконечний канон, подвійний канон, канонічна секвенція, різновиди імітацій. Використання цих форм у розробках, репризах і оперних сценах.

Фуга як вища імітаційно-поліфонічна форма. Її будова (експозиція, середня частина, реприза). Структурні компоненти фуги: тема, відповідь, протискладення, інтермедія, стретта. Різновиди фуги (проста фуга на одну тему, подвійна, потрійна фуга). Поліфонічні форми (фугета, інвенція, прелюдія, фугато).
ІНСТРУМЕНТОЗНАВСТВО

Походження музичних інструментів та інструментальної музики.

Історія класифікацій музичних інструментів

та їх основні критерії

Витоки інструменталізму – це археологічні знахідки окремих інструментів, їх частин, літературні джерела, іконографія. Два критерії комплексного дослідження витоків інструменталізму – структурний (інструменталізм як форма звукової діяльності) та функціональний (інструментальна музика як вид мистецтва).

Генезис музичних інструментів та інструментальної музики (етапи становлення homo sapiens та розвиток музичного інструментарію та інструментальної музики з їх характерними ознаками). Фізична музика (кілька міліардів років) – природні звукові комплекси, звучання явищ природи (вулканічна діяльність, пориви вітру, звучання пустотілих стеблин очерету). Біологічна музика (150 млн років) – музика живого світу (воркування, спів птахів, крики тварин). Зв’язок, співвідношення ладових, ритмічних структур, форм періодизації у записах зразків фізичної та біологічної музики і людської звукової діяльності. Поняття «корпоромузика».

Джерело звукової діяльності людини – рух тіла та способи звукотворення. Сигнальна діяльність (афективні сигнали та життєві шуми).

Три етапи становлення людини homo sapiens і розвиток інструменталізму. Перший етап (епоха палеоліту, 50-40 тис. р. до н.е.). Активізація трудової діяльності, виготовлення, удосконалення, розвиток звукових знарядь: запозиченість у природи (еолові інструменти, стебла, кості, каміння), проекція людських органів – рук і ніг. Спеціально виготовлені інструменти – флейти, труби. Прикладне значення палеолітичних форм інструментального звукоявища. Корпоромузичні та суто інструментальні шуми і звуки: свист, плескання рук, удари, тертя камінців.

Наступний період першого етапу – сигнальна трудова і побутова музика (інструменти – флейти, труби з мушлі, костей, рогів тварин, а також з очерету, дерев, кущів, пташиних пір’їв).

Кардинальні якості інструментальної музики епохи збирання і мисливства (точна фіксація інтерваліки, тонові зв’язки) – стимуляція розвитку вокальної музики. Інструментальна музика набагато давніша словесно-музичного мистецтва. Інструменталізм – найдавніший прояв людської діяльності (епоха палеоліту).

Другий етап homo sapiens (10 тис р. тому) – початок неолітичної революції (приручення тварин, культивування рослин, переростання життєвих шумів у звукове мовлення, в інструментальні шуми, сигнали, манки. Вживання спеціального знаряддя. Магічні та заклинальні награвання – основа інструментального інгредієнту культів, обрядів і ритуалів епохи неоліту. Типовий інструментарій: кістяні флейти, тріскачки, брязкальці, бубни тощо.

Характерні ознаки другого етапу: розвиток виконавської майстерності, удосконалення інструментарію: флейти з грифними отворами і флейти Пана, гобої і кларнети, металеві труби, однобічні барабани, перші ксилофони, пізніше – луки, цитри, арфи, лютні. Еволюція інструменталізму і розвиток його стилістики. Трудова, мисливська імітація; імпровізація; інструментальні композиції; еволюція форми інструменту, награвання; символіка при виготовленні інструменту; інструментальні ансамблі.

Зв’язок інструментальної музики з синкретизмом найдавнішого мистецтва. Етапи поступового розділення труда і диференціації професій (чоловічих, жіночих).

Найархаїчніші пласти інструментальної музики у світі (награвання мисливців та чабанів) – привілей чоловіків. Жіночі музичні інструменти. Старці і сфера музикування (дідівська флояра, ліра, кобза).

Третій етап (останні 2 тисячі років) – науково-технічний прогрес міжетнічних систем, музичних цивілізацій зі своїми структурами з відповідними формами збереження та передачі традицій, інструментарію, форм виконавства, кола жанрів та виражальних засобів. Музичний інструменталізм різних історичних епох, культурних та соціальних процесів – жива пам’ятка людства.


Історія класифікацій музичних інструментів

та їх основні критерії

Систематики та класифікації музичних інструментів. Класифікація і систематика як відображення емпіричного досвіду, рівня раціонального мислення, як завершена картина уявлень про певні явища, певний час, поштовх до нових досліджень.

Існуючі типи класифікацій за ознаками: древньокитайська (джерело звуку – матеріал); древньоіндійська (джерело звуку – природа коливаючого тіла). Класифікаця Касіодора (спосіб звуковидобування), Авіценни (джерело звуку, спосіб звуковидобування).

Музично-структурні та музично-функціональні класифікації. Класифікації М. Глінки, М. Римського-Корсакова, Г. Берліоза, В. Маійона тощо. Універсальна класифікація Еріха фон Горнбостеля і Курта Закса.

Чотири групи універсальної класифікації за джерелом звуковидобування: ідіофони, мембранофони, хордофони та аерофони. Підгрупи інструментів за способом звуковидобування: ударні (з певною висотою і без визначеної висотності), щипкові, фрикційні, скребкові, мірлітони. Підгрупа інструментів за конструктивними особливостями (хордофони): прості та складені.

Історія і типи класифікацій та систематик українських музичних інструментів. Класифікація Г. Хоткевича, К. Квітки.


Європейська систематика музичних інструментів Еріха фон

Горнбостеля і Курта Закса та українські музичні інструменти

(ідіофони, мембранофони, хордофони, аерофони)

Поняття термінів «органофонія» та «етнорганофонія». Розташування музичних інструментів груп ідіофонів, мембранофонів, хордофонів та аерофонів (академічних й традиційних українських) в європейській систематиці музичних інструментів Еріха фон Горнбостеля та Курта Закса. Їх основні критерії.

Ідіофони (самозвучащі). Джерело звуку. Чотири підгрупи за способом звуковидобування: а) ударні (з певною висотою та без визначеної висоти) – ударні музичні інструменти, звукові знаряддя народного побуту та дитячі іграшки; б) щипкові – дримба (варган). Різновиди регіональних назв дримби.

Українські музичні інструменти в групі мембранофонів (перетинкових). Джерело звуку. Підгрупи за способом звуковидобування: а) ударні (з певною висотою, без визначеної висоти) – тулумбаси, бубони, бухало; б) щипкові (африканський барабан, в Україні аналоги відсутні); в) фрикційні (бугай, бербениця); г) мірлітони (очеретина, гребінь з цигарковим папером).

Група хордофонів. Загальна характеристика. Джерело звуку. Підгрупи хордофонів за конструкцією. Хордофони прості, їх ознаки. Підгрупи хордофонів за способом звуковидобування (ударні, щипкові).

Історичні етапи розвитку простих хордофонів. Мистецтво цимбалістів в Україні (народна традиція, професійна освіта). Цимбали карпатського регіону.

Група щипкових хордофонів у навчальному процесі творчих вузів.

Хордофони складені. Історичні етапи розвитку складених хордофонів. Головні ознаки. Приклади музичних інструментів. Розподіл складених хордофонів за способом звуковидобування – щипкові і фрикційні. Складені щипкові хордофони: лютня, гітара, балалайка. Стрій, діапазон. Народна термінологія.

Складені фрикційні хордофони з смичком: скрипка, альт, віолончель, басоля, козобас, контрабас.

Складені фрикційні хордофони з фрикційним колесом. Традиційна лірницька культура. Видатні лірники. Відродження лірницького виконавства.

Використання складених фрикційних інструментів у народному побуті та навчальному процесі творчих вузів.

Гітара. Гітарні школи.

Аерофони. Джерело звуку – стовп повітря. Чотири підгрупи аерофонів. Група вільних аерофонів: витвори природи (листок дерева (бузку, груші), стеблина трави, скорлупиння горіху, тоненька целофанова плівка). Дитячі забавки. Ознаки звуковисотності вільних аерофонів.

Флейти поздовжні (свисткові). Підгрупи: одноцівкові, двоцівкові та багато цівкові та їх назви.

Флейти поздовжні (відкриті). Історична довідка. Жанри використання відкритих флейт. Багатоцівкові інструменти. Флейти поперечні. Основна характеристика.

Глобулярна флейта. Різновиди назв, матеріалу розмірів, оздоблення, строю, звукоряду тощо. Традиційні та сучасні майстри керамічних глобулярних флейт. Ярмаркові забавки. Хроматична удосконалена глобулярна флейта (окарина).

Шалмеї (глоттофони). Дві підгрупи шалмеїв: з вібруючим та проскакуючим язичком. Шалмеї з вібруючим язичком (одинарним – гуцульський дідик, ріжок, дуда, з подвійним язичком – сурма, дудук). Дуда в Україні. Історична довідка.

Шалмеї з проскакуючим язичком, їх загальна характеристика. Різновиди гармонік (гармошка, баян, акордеон). Різновиди російських гармонік: Тульська, Саратовська, Касимова, Лівенська, Череповецька, Єлецька, Московська, рояльна, Вінка тощо. Діатонічні та хроматичні різновиди гармонік.

Група труб. Труби (амбушурні, мундштучні). Чабанські роги, труби, трембіти. Загальна характеристика.

Для кожного інструменту або групи інструментів обов’язковими і спільними є питання:

Загальна характеристика КО (конструктивні особливості). ХВМ (художньо-виражальні можливості). Функції музичного інструменту. Майстри виготовлення інструмнету. Використання у сольній та ансамблевій, сучасній етнографічно-сценічній виконавській практиці.

Використання в народному побуті та навчальному процесі.


Системно-етнофонічний метод в органології

Системно-етнофонічний метод в органології, який розглядає музичний інструмент як елемент матріальної та духовної культури, і його складові: матеріалістичний підхід, дослідження звучащого музичного інструменту та розгляд музичного інструменту як елементу матріальної та духовної культури.

Етнографічний та мистецтвознавчий напрямок в органології.

Поняття: «народний музичний інструмент» та «народна інструментальна музика». Етнографічний напрямок в органології – це стабільність функціонування інструментів у побуті. Диференціація музичних інструментів за естетичною ознакою складає мистецтвознавчий напрямок. Вивчення конкретної музичної культури світу – на перехресті двох шляхів а) народ – народна духовна культура – народна звукова культура – народна музика – народний музичний інструмент та б) народ – народна матеріальна культура – знаряддя – звукові знаряддя – народний музичний інструмент.

Історико-морфологічний метод (1930 р.). Матеріалістичний підхід до вивчення музичних інструментів: сам інструмент чи його елементи в археологічних знахідках, в музеях, колекціях (конструкція, матеріал, способи виготовлення, характер функціонування та історичного розвитку і практика застосування). Представники історико-морфологічного методу: І. Мачак, Т. Визго, К. Вертков, Р. Галайська та ін.

Музично-стилістичний метод: вивчення звучащого музичного інструменту (стрій, звукоряд, ритмо-динамічні можливості, особливості виконавства в системі реального функціонування, репертуар). Переростання органології в органофонію. Представники музично-стилістичного методу: К. Квітка, Г. Благодатов, Р. Зелінський.

Структурно-типологічний метод: вивчення музичного інструменту як елементу матеріальної та духовної культури. Дослідження морфологічних музично-стильових, локальних і соціальних особливостей музичного інструменту, аналіз функціонування, традиційної термінології, символіки форми, матеріалу, тембру, виконавства. «Етнофонія» – наука про народну звукотворчість, природу народного звукового мислення. Представники цього методу – Е. Емсгаймер, Е. Штокман.
Інструменти симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів

Ансамблеві колективи: однорідні та мішані дуети, тріо, квартети, квінтети, секстети, унісони, ансамбль. Оркестрові колективи: капела, малий та великий симфонічний, духовий, народних інструментів, естрадний тощо. Ансамблеві та оркестрові інструменти як виразники темброво-динамічного фактору оркестрової палітри.

Малий симфонічний оркестр з парним складом духових інструментів.

Великий симфонічний оркестр та його різновиди.

Струнно-смичкова група – основна складова симфонічного оркестру. При однорідності тембру – широта динамічного діапазону та виражальні можливості. Скрипка. Альт. Віолончель. Контрабас. Транспорт. Ключі.

Специфічні прийоми гри на струнно-смичкових інструментах. Позиції, аплікатура, вібрато. Обертони.

Група деревяних музичних інструментів в симфонічному оркестрі. Флейта та її різновиди. Гобой. Англійський ріжок. Кларнет та його різновиди. Фагот та його різновиди. Група мідних інструментів. Валторна. Труба. Тромбон. Туба. Діапазон, регістри. Виконавські прийоми.

Група ударних інструментів в симфонічному оркестрі. Інструменти без визначеної висоти звуку: трикутник, кастаньєти, бубен і тамбурин, малий барабан, тарілки, великий барабан, там-там. Ударні інструменти з визначеною звуковисотністю: литаври (мембранофони), дзвони, ксилофон, вібрафон, дзвоники.

Арфа. В оркестрі з 18 ст. Роль педалів. Фортепіано.

Оркестр народних музичних інструментів. Професійні та самодіяльні оркестри народних інструментів. Різновиди інструментального складу. Три основні групи оркестру. Ударні та епізодичні інструменти.


Музичні інструменти духового та естрадного оркестрів

Види духових оркестрів за інструментальним складом та чисельністю. Малий однорідний духовий оркестр. Дві групи оркестру: а) корнети і баритон, б) альти, тенор, бас, а також барабан з тарілками. Розширення оркестру за рахунок кларнетів, флейти, гобоя.

Духовий мішаний оркестр. Збільшення інструментів – валторни, труби, тромбони, ударні інструменти. Особливості звучання інструментів в оркестрі.

Естрадні оркестри. Різновиди естрадних оркестрів та їх музичний інструментарій.

Зародження джазу (20-х рр.) та біг- бенду (30-40 рр.). Від англ. big band – дослівно «великий колектив». Біг-бенд – тип оркестру, що спеціалізується на виконанні переважно джазової музики. Біг-бенд ніколи не мав фіксованого інструментального складу. Кількість музикантів – від 10 до 17 (іноді більше). Класичний склад біг-бенду складається з ритмічної секції (ударна установка, фортепіано, контрабас (або бас-гітара), гітара) та мелодичної секції духових, що включає: 5 саксофонів – 2 альта (лідер), 2 тенора, баритон; 4 труби, 4 тромбони (3 тромбона та 1 бас-тромбон). Біг-бенд Глена Міллера. Музика для біг-бендів є детально аранжованою, що залишає менше свободи для джазових солістів, на противагу малих джазових колективів, де більшу роль відіграє імпровізація. Існували Біг-бенди, що не вживали записаних аранжувань. Теді Льюс, Бені Гутман, Луї Армстронг, Чарлі Паркер, Дюк Елінгтон. Найхарактерніші елементи, джазових оркестрів: точність у вступах і фразуванні, звукове вирівнювання, чистота інтонації, широкий динамічний діапазон.

Диксиленд (від англ. Dixieland, букв. – країна Діксі – розмовне позначення південних штатів США, один з основних різновидів традиційного джазу, що виконував танцювальну та розважальну музику. Термін – від назви джазових ансамблів ново-орлеанського стилю, в яких грали білі музиканти. Використання елементів європейської композиторської техніки, манери звуковидобування, мелодичної лінії. Розвиток джазу у 60-х роках. Основний різновид традиційного джазу – диксиленд. Естрадно-симфонічний оркестр та його музичні інструменти. Зародження саксофону, його різновиди. Київський квартет саксофоністів.

1960-і рр. – поява естрадних оркестрів. Естрадно-симфонічний оркестр. Музичні інструменти (поряд з традиційними інструментами симфонічного оркестру): синтезатор, бас-гітара, електрогітара, група саксофонів, зі своїми особливостями група ударних інструментів. Роль саксофону (для об’єднання тембральної колористики мідних і духових інструментів). Бельгійський вчений Адольф Сакс – створювач саксофону (перша пол. XIX ст., Франція), автор першої школи гри на ньому.

Розвиток саксофону на теренах Радянського Союзу. Види саксофонів. Олег Лундстрем та Едді Рознер. Естрадно-симфонічний оркестр Леоніда Утьосова. Олексій Козлов. 70-роки – Джеймс Ласт, Поль Моріа. Україна – квартет саксофоністів під кер. Юрія Василевича.


Ансамблі українських народних музичних інструментів.

Епізодичні інструменти

Джерела ансамблевого виконавства (від дуету до великого колективу). Різновиди ансамблів українських музичних інструментів. Використання традиційних та академічних музичних інструментів в народно-інструментальних ансамблях. Їх функції.

Ансамбль «троїсті музики», основні його ознаки. Функції музичних інструментів. Критерії мелодичної функції. Роль керівника.

Епізодичні інструменти.


Кобзарство в Україні. Сучасна капела бандуристів та її основні

інструментальні групи

Кобзарство в Україні (кобзарські школи, навчання кобзарів, відродження кобзарських цехів та традиційного кобзарського виконавства на сучасному етапі). Видатні кобзарі (традиційні і сучасні) та їх роль у розвитку української музичної культури.

Сучасна капела бандуристів та її основні інструментальні групи. Історичні періоди її розвитку. Від кобзарського хору до сьогодення – Національної заслуженої капели бандуристів України імені Георгія Іларіоновича Майбороди. Київська, Полтавська капели. Капела бандуристів імені Тараса Шевченка. Диригенти та мистецькі керівники Київської капели бандуристів.

Основні інструментальні групи капели, характеристика музичних інструментів. Професійні та самодіяльні капели та ансамблі бандуристів в Україні. Характеристика музичного інструментарію.

Капела бандуристів у Київському національному університеті культури і мистецтв.

Капела бандуристів у Національній музичній академії України.



  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка