Програма вступних випробувань «історіографія історії»



Скачати 156.22 Kb.
Дата конвертації29.11.2016
Розмір156.22 Kb.
Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

Голова приймальної комісії

проф. Безлюдний О.І.

________________________

«___» ________________ 2016 р.

ПРОГРАМА

ВСТУПНИХ ВИПРОБУВАНЬ

«ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ»

(денна та заочна форми навчання)

(на базі ОКР спеціаліст з нормативним терміном навчання 1 рік 5 місяців)

Спеціальність 01014 Історія*





Умань - 2016

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Історіографія є важливою історичною дисципліною, що вивчає процеси нагромадження знань про розвиток суспільства та удосконалення методів історичних досліджень, історію розвитку історичної думки, боротьбу в ній різних течій, методи дослідження історичних явищ, шляхи формування наукового розуміння історичних процесів.

Історіографія як предмет є складовою частиною історичної науки. Вона розвивалася у нерозривному зв’язку з історичними знаннями та історичною наукою, що зародилася ще в ранній період розвитку культури та освіти й розвинулася в наступні періоди історичного процесу.

Завдання курсу полягає в тому, щоб показати, як відбувалося нагромадження історичних знань, як розширювалося коло історичних понять і уявлень, як запроваджувалися у вжиток нові історичні джерела, що були доступні історикам певної епохи. Головне ж завдання цієї галузі науки полягає у тому, щоб показати, як розвивалися погляди дослідників на історичне минуле, показати, як у працях окремих істориків, в історичних напрямках та школах відображалися суспільні події, як ці події з’ясовувалися з соціальних позицій свого часу. Адже відомо, що історики певних епох і країн прагнули осмислити ті чи інші події у відповідності з їх розумінням явищ суспільного життя, у відповідності з їх світоглядом, який великою мірою залежав від своєрідності періоду і країни, в якій вони жили. Отже, предмет історіографії є складовою частиною історії суспільної думки певної епохи.

Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом з тим розвиток української національно-історичної думки. Як відомо, сьогодні Україна йде нелегким шляхом національного відродження, державного суверенітету. Її долю великою мірою вирішуватиме інтелектуальний потенціал. Окрім глибоких знань, йому потрібні високі громадські якості, любов до своєї вітчизни, рідного краю та його народу. Такі національно-патріотичні якості формує і наша духовна спадщина, зокрема історіографія історії України, що є важливою історичною дисципліною, складовою частиною української історичної науки. Все це визначає суть і значення, основні напрямки курсу „Історіографія історії України”.

Критерії оцінювання навчальних досягнень абітурієнтів

з історіографії історії


(за 200 – бальною системою)

Рівень

Бали

Характеристика відповідей

І. Початковий

1 (100-108)

2 (109-116)

3 (117-123)


Абітурієнт може назвати одну-дві події, дати. Історичні постаті чи історіографічні праці.
Абітурієнт називає кілька подій, праць, історичних постатей або джерел; обирає правильний варіант відповіді з двох запропонованих (на рівні «так-ні»); має загальне уявлення про історіографію. Визначає послідовність подій (на рівні «пізніше-раніше»).
Абітурієнт може двома-трьома простими реченнями розповісти про історичну подію чи постать; упізнати історичну працю (на рівні «так-ні»; має загальне уявлення про історичне джерело).

ІІ. Середній

4 (124-133)

5 (134-141)


6 (142-149)

Абітурієнт може репродуктивно відтворити (у межах чотирьох-шести простих речень) частину навчального матеріалу теми; дати визначення історичних термінів, наведених у тексті підручника або названих екзаменатором; назвати одну-дві основні дати; охарактеризувати історичну працю.
Абітурієнт може відтворити основний зміст навчальної теми, відповідаючи на запитання екзаменатора; визначити окремі ознаки історичних праць, назвати основні дати; за допомогою екзаменатора може проаналізувати дану працю.
Абітурієнт загалом самостійно відтворює фактичний матеріал теми; може дати стислу характеристику історичній праці (за алгоритмом), встановити послідовність подій; загалом правильно вживає історіографічнічні терміни; користуватись за допомогою екзаменатора (зразок, пам'ятка, алгоритм) джерелами історичної інформації (наочними та текстовими, що подаються в підручниках).

ІІІ. Достатній

7 (150-158)

8 (159-166)


9 (167-174)



Абітурієнт загалом послідовно і логічно, самостійно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології. Дає загальну характеристику події (причини, наслідки, значення), виокремлює окремі ознаки явищ та процесів; «читає» картосхеми з опорою на їх легенду; встановлює послідовність і тривалість історичних подій; використовує наведені у підручнику документи як джерело знань.
Абітурієнт володіє навчальним матеріалом і використовує знання за аналогією, дає загалом правильне визначення історичних понять, аналізує історичні праці на основі їх опису і наочного відображення, порівнює однорідні історичні події та явища, характеризує причинно-наслідкові зв'язки між історичними явищами у межах теми, встановлює синхронність подій у межах теми.

Абітурієнт вільно оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти і формулює нескладні висновки, обґрунтовує свої висновки конкретними фактами, взятими з підручників (посібників, історичних документів); може дати порівняльну характеристику історичним явищам, визначення понять; загалом самостійно встановлює причинно-наслідкові зв'язки; встановлює синхронність подій у межах курсу, узагальнювати та застосовувати набуті знання.



ІV. Високий

10 (175-183)

11 (184-192)


12 (193-200)

Абітурієнт упевнено оперує набутими знаннями і застосовує їх для розв'язання нових навчальних проблем; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані висновки; характеризує історичні праці і процеси, використовуючи різні джерела інформації; співставляє і систематизує дані історичних джерел і застосовує їх для характеристики подій, явищ, процесів; встановлює синхронність подій вітчизняної та всесвітньої історії.
Абітурієнт володіє глибокими і міцними знаннями, може вільно висловлювати власні судження переконливо їх аргументувати; може аналізувати історичну інформацію, співвідносити історичні праці з періодом (епохою) на основі наукової періодизації історії; має досить міцні навички роботи з історичними джерелами.
Абітурієнт у повному обсязі опанував програмовий матеріал; має глибокі й міцні знання, здатний, відповідно до вікових особливостей, презентувати власну інтерпретацію (версію, розуміння, оцінку) історичних праць.


ЗМІСТ ІСПИТУ
Історіографія історії

(для магістрів денної та заочної форм навчання)




    1. Об’єкт, предмет і завдання історіографії.

    2. Роль і місце філософії Г. Сковороди в українській історичній думці.

    3. Історичні праці Е. Лє Руа Ладюрі.

    4. Поняття «українська історіографія».

    5. Культурно-антропологічна історія в США. Роберт Дарнтон.

    6. Літописи Г. Граб’янки та С. Величка з погляду історіографії.

    7. Дискусія в російській історіографії довкола нової інтерпретації Другої світової війни у творах Віктора Суворова.

    8. «Історія Русів» – нове явище української історіографії. Проблема авторства.

    9. Друге покоління Школи «Анналів». Ф.Бродель.

    10. Періодизація історіографії історії України.

    11. Марксистська історіографія в післявоєнній Італії.

    12. Розвиток історичної думки у творах Д.М. Бантиш-Каменського, М. Маркевича.

    13. Інтелектуальна історія в сучасній російській історіографії. Рєпіна Л.П.

    14. Історичні погляди мислителів Київської Русі.

    15. Основні етапи розвитку історіографії в Китаї у ХХ ст.

    16. Розвиток історичних знань у Галицько-Волинській державі.

    17. Перегляд традиційних теоретико-методологічних й світоглядних основ німецького історизму. «Німецька катастрофа» Фрідріха Мейнеке.

    18. Наукова діяльність В. Антоновича та його історична школа. Формування концепції історії України.

    19. Історіографія в сучасній Японії.

    20. Історична думка українців литовсько-польської доби.

    21. Культурно-антропологічний напрям в історіографії Великої Британії. Лоуренс Стоун.

    22. М. Грушевський і його схема української історії. Створення національної української історіографії.

    23. Організація історичної науки та освіти у Великій Британії.

    24. Українська історична думка на тлі утвердження Речі Посполитої.

    25. Особливості розвитку історичних знань на Африканському континенті до середини ХХ ст.

    26. Вплив українського козацтва на розвиток історичних знань.

    27. Особливості сучасного організаційного розвитку німецької історіографії.

    28. Українська радянська історіографія в добу сталінізму 1930-і – поч. 1950-х рр.

    29. Риси становлення історичної науки в Єгипті в першій половині ХХ ст.

    30. Києво-Могилянська академія – потужний осередок розвитку історичних знань.

    31. Консервативна історіографія в Німеччині після ІІ світової війни.

    32. «Синопсис» - його роль у формуванні суспільної історичної свідомості в Україні.

    33. «Нова соціальна історія» в Німеччині. Вернер Конце, Райнгард Кюнль.

    34. Українська діаспорна історіографія та її видатні представники.

    35. Єгипетська історіографія після ІІ світової війни.

    36. Основні ідеї «Літопису Самовидця».

    37. Соціальна історія у Великій Британії.

    38. Вплив творчості Т. Шевченка на розвиток національної історіографії.

    39. Теорія «узгоджених інтересів» в історіографії США (консервативна та неоліберальна історіографії).

    40. Українська історіографія в контексті просвітництва та раціоналізму.

    41. Переосмислення марксистської методології в російській історіографії.

    42. Наукове товариство імені Т. Шевченка – перший науковий осередок українства.

    43. Ґендерні студії.

    44. Феномен «розстріляного відродження» в українській історіографії (1920-і – поч. 1930-х рр.).

    45. Мікроісторія та локальна історія.

    46. Українська радянська історіографія в добу сталінізму 1930-і – поч. 1950-х рр.

    47. Культурно-антропологічна історія.

    48. Державницько-консервативний напрямок в українській історіографії (Д.Дорошенко, В.Липинський, С. Томашівський).

    49. Проблема історичного синтезу у західній історіографії.

    50. Наукова діяльність В. Антоновича та його історична школа. Формування концепції історії України.

    51. Кліометрика та її перспективи.

    52. Народницький напрям в українській історіографії (М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов).

    53. Постмодерністські тенденції в сучасній зарубіжній історіографії. «Наративізм».

    54. Джерела історіографії історії України.

    55. Вплив інтелектуального повороту середини ХХ ст. на світову історіографію. «Нова історична наука».

    56. Предмет і завдання історіографії історії України, її роль у підготовці істориків.

    57. Інтелектуальний злам початку ХХ ст. та його вплив на світову історіографію.

    58. Становлення наукової історіографії в ІІ половині ХVІІІ ст. (П. Симоновський, С.Лукомський, В. Рубан, О. Рігельман, М. Бантиш-Каменський, Яків Маркович).

    59. Дослідження історії нацизму в Німеччині. Йоахим Фест.

    60. Методологія та понятійно-термінологічний апарат історіографії історії України.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З ІСТОРІОГРАФІЇ ІСТОРІЇ

Історіографія історії України

1. Астахов В.И. Курс лекций по русской истоиографии (До конца ХІХ в.). – Харьков, 1965.

2. Багалій Д.І. Нарис української історіографії: В 2-х кн. – К., 1923 – 1925.

3. Багалей Д.И. Русская историография: Лекции, читанные в Харьковском университете. – Харьков, 1907.

4. Джерелознавство історії України: Довідник / Під ред. М.Я. Варшавчика. – К., 1998.

5. Довгопол В.М. Джерелознавство історії української РСР: Навч. посібник. – К., 1986.

6. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Львів, 1924 (К., 1996).

7. Историография истории Украинской ССР / И.С. Хмель, Д.Я. Телегин. – К., 1987.

8. Коваленко Л.А. Історіографія історії Української РСР: Навч. посібник. – К., 1983.

9. Ковальський Н.П. Источниковединие истории Украины ХУІ – ХУІІ вв.: В 4-х ч. – Днепропетровск, 1978-1979.

10. Колесник И.И. История русской историографии хУІІІ – пер. Пол. ХІХ века: Уч. Пособие. – Днепропетровск, 1987.

11. Коцур А.П., Коцур В.П. Історіографія історії України: Курс лекцій. – К., 1996.

12. Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об’єктивні оцінки (соціальні зміни та політичні процеси в Україні 1920-х – 30-х рр.): Історіографія. – К., 1998.

13. Кухта Б. З історії української політичної думки. – К., 1994.

14. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.). – К., 1959.

15. Сарбей В.Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма). – К., 1989.

16. Сахаров А.М. Историография истории СССР: Досов. Период. – М., 1978.

17. Черепнин Л.В. Русская историография до ХІХ века: Курс лекций. – М., 1957.



18. Шапиро А.Л. Историография с древнейших времен по ХУІІІ век: Курс лекций. – Л., 1982.
Історіографія всесвітньої історії

  1. Алексеева Г.Д. Октябрьская революция и историческая наука в России (1917-1923 гг.).-М., 1968.

  2. Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа в XVII -первой четверти XVIII в. - М., 1976.

  3. Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа (XVIII -первая половина XIX в.). - М., 1985.

  4. Афанасьев Ю.Н. Историзм против эклектики: французская историческая школа «Анналов» в современной буржуазной историографии. - М., 1980.

  5. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М., 1987.

  6. Барг М.А. Историческая мысль английского Просвещения: / Болингброк Г. Письма об изучении и пользе истории. - М., 1978.

  7. Бойко К.А. Арабская историческая литература в Египте. VII - IX вв. - М., 1983.

  8. Болховитинов Н.Н. США: проблемы истории и современная историография. -М.,1980.

  9. Вайнштейн О.Л. Западноевропейская средневековая историография. - М. -Л.,1964.

  10. Вайнштейн О.Л. История советской медиевистики. - Л. 1968.

  11. Вайнштейн О.Л. Очерки развития буржуазной философии и методологии истории.- Л., 1975.

  12. Виноградов К.Б. Очерки английской историографии нового и новейшего времени.-Л., 1975.

  13. Гольман Б.Л. Энгельс - историк. -М., 1964.

  14. Губман Б.Л. Смысл истории. Очерки современных западных концепций. -М.,1991.

  15. Гумилев Л. Записки последнего евразийца // Наше наследие. — 1991. - №3.

  16. Гуревич А.Я. «Новая историческая наука» во Франции. Достижения и трудности. //История и историки. 1981. —М., 1985.

  17. Гуревич А.Я. О кризисе современной исторической науки // Вопросы истории. - 1991. - №2-3.

  18. Далин В.М. Историки Франции XIX - XX веков. - М., 1981.

  19. Дементьев И.П. Основные направления и школы в американской историографии послевоенного времени // Вопросы истории. - 1976. - №11.

  20. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923.

  21. Дьяков В.А. Методология истории в прошлом и настоящем. -М., 1974.

  22. Дядиченко В.А., Лось Ф.Є., Сарбей В.Г. Розвиток української науки в Українській РСР.-К., 1970.

  23. Жуков Е.М. Очерки методологии истории. - М., 1987.

  24. Зашкільняк Л.А. Формирование и развитие исторической науки в Польше. -Львов, 1986.

  25. Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века.-М., 1952,Т.1-2.

  26. Ирибджаков Н. Клио перед судом буржуазной философии: Критика современной идеалистической философии истории. - М., 1972.

  27. Историческая наука в КНР. - М., 1981. (/ Историческая наука в странах Африки. - М., 1979. Историческая наука и некоторые проблемы современности. — М., 1969.

  28. История и сталинизм. - М., 1991.

  29. Ковальченко И.Д. Методы исторической науки. - М., 1987.

  30. Кон И. С. Философский идеализм и кризис буржуазной исторической мысли. -М., 1959.

  31. Конрад Н.И. Запад и Восток. - М., 1972.

  32. Кунина А.Е. США: методологические проблемы историографии. - М., 1988.

  33. Ленин и проблемы истории. - Л., 1970.

  34. Лихачев Д.С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. -М.-Л., 1947

  35. Лосев А.Ф. Античная философия истории. - М., 1977.

  36. Лотман Ю. Клио на распутье // Наше наследие. - 1988. -№5.

  37. Льюис Д. Марксистская критика социологических концепций Макса Вебера.-М., 1981.

  38. Маркс - историк. - М., 1968.

  39. Мерцалов А.Н. В поисках исторической истины: Очерки методологии критики буржуазной историографии. - М.,1984.

  40. Методологические проблемы истории славистики. -М., 1978.

  41. Мильчина В.А., Основат А.Л. О Чаадаеве и его философии истории. // Чаадаев П.Я. Сочинения. -М., 1989.

  42. Мирзоев В.Г. Былины и летописи — памятники русской исторической мысли. -М., 1978.

  43. Могильницкий Б.Г. Политические и методологические идеи русской либеральной медиевистики середины 70-х годов XIX в. — начала 90-х гг. -Томск,1989.

  44. Могильницкий Б.Г. Историческая альтернативность: методологический аспект // Новая и новейшая история. - 1990. - №3.

  45. Мягков Г.П. «Русская историческая школа». Методологические и идейно-политические позиции. -Казань, 1988.

  46. Немировский А.И. У истоков исторической мысли. - Воронеж, 1979.

  47. Неусыхин А.И. Эмпирическая социология/макса Вебера и логика исторической науки // Проблемы европейского федерализма. - М., 1974.

  48. Нечкина М.В. Василий Осипович Ключевский. - М., 1974.

  49. Очерки истории исторической науки в СССР. -М., 1955-1985. - Т. 1-5.

  50. Патрушев А.И. Неолиберальная историография ФРГ: формирование, методология, концепция. -М., 1981.

  51. Патрушев А.И. Социально-критическая школа в историографии ФРГ // Вопросы истории. — 1986. - №6.

  52. Пештич С.Л. Русская историография XVIII века. - Л., 1961-1971. - 4.1-3.

  53. Порк А.А. Историческое объяснение: Критический анализ немарксистских теорий. -Таллин, 1981.

  54. Пинчук Ю.А. Исторические взгляды Н.М. Костомарова. - К., 1984.

  55. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история. - М., 1979.

  56. Пріцак О. Історіософія та історіографія Михаила Грушевського. - Київ-Кембрідж, 1991.

  57. Ракитов А.И. Историческое познание: Системно-гносеологический подход. -М.,1982.

  58. Ратмэн Д.Б. «Новая социальная история» в США // Новая и новейшая история.- 1990. - №2.

  59. Реизов Б.Г. Французская романтическая историография. - Л., 1956.

  60. Розвиток історичної науки на Україні за роки Радянської влади. - К., 1973.

  61. Рубинштейн Н.Л. Русская историография. - М., 1981.

  62. Рыбаков Б.А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. -М., 1963.

  63. Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слово о полку Игореве». - М., 1972.

  64. Сарбей В.Г. Самодержавна Росія в історичній концепції Сталіна. - К. 1990.

  65. Сахаров А.М. Методология истории и историография. — М., 1981.

  66. Смолій В.А., Сохань П.С. Видатний історик України // Грушевський М.С. Історія України-Русі. - К., 1991. - Т.1.

  67. Соболев А. Князь М.С. Трубецкой и евразийство // Литературная учеба. -1991.-Кн.6.

  68. Современная зарубежная немарксистская историография. - М., 1989.

  69. Современная немарксистская историография и советская историческая наука // История СССР. - 1988. - №1.

  70. Согрин В.В. Критические направления немарксистской историографии США XX в.-М., 1987.

  71. Соколов О.Д. М.Н. Покровский и советская историческая наука. - М., 1970

  72. Соколова М.Н. Современная французская историография: Основные тенденции в объяснении исторического процесса. - М., 1979.

  73. Таран Л.В. Французька історіографія (70-ті роки XIX - 80-ті XX ст.). - К. 1991.

  74. Тишков В.А. История и историки в США. - М., 1985.

  75. Федотов Г.П. Россия Ключевского // Наше наследие. - 1991. -№3.

  76. Философия и методология истории. - М., 1977.

  77. Философские проблемы исторической науки. М., 1969.

  78. Черепний Л.В. Вопросы методологии исторического исследования: Теоретические проблемы феодализма. —М., 1981.

  79. Чесноков Г.Д. Современная буржуазная философия истории: Критический очерк. -Горький, 1972.

  80. Шарифжанов И.И. Современная английская буржуазная историография. -М, 1984.

  81. Шкурипов П.С. Позитивизм в России XIX века. - М., 1980.

  82. Цамутали А.Н. Борьба течений в русской историографии второй половины XIX века.-Л., 1977.

  83. Эйдельман Н. Последний летописец. - М., 1983.

  84. Энгельс и проблемы истории. - М., 1970.

Затверджено на засіданні кафедри історії України



Протокол № 7 від 29 лютого 2016 року

Голова фахової комісії О.В. Лісовська


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка