Програма фахових вступних випробувань з політології для вступників у Львівський національний університет імені Івана Франка



Сторінка4/19
Дата конвертації29.12.2016
Розмір3.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Політична гносеологія


Тема 6. Суб”єкти та об”єкти пізнання в політиці.

Місце гносеології в системі політологічного знання, її предмет та основна проблематика. Історичні варіанти політичної гносеології. Структура пізнання політичних процесів: суб”єкт, об”єкт, предмет, мета, засоби, результати. Технології політичного пізнання.

Суб”єкти політичного пізнання. Індивід. Соціальні спільноти, групи інститути. Суб”єкти політичної діяльності та суб”єкти пізнання політичних процесів.

Об”єкти політичного пізнання, їх види. Предметно-інституційні об”єкти. Об”єкти процесійного характеру.

Принципи співвідношення суб”єкта та об”єкта у пізнавальному процесі. Взаємоперехід та взаємодетермінація суб”єктів та об”єктів політичного пізнання.

Проблема суб”єкта та об”єкта політичного пізнання в історії становлення політичної науки (Арістотель, Августин, Н.Макіавеллі, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Кант, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, Ф.Ніцше, Е.Фромм,К.Поппер).

Особливості теоретичного пізнання політичних процесів та його межі. Політичний факт, політична ідея, політична концепція, політична гіпотеза, політична теорія. Місце та роль інтуіції у політичному пізнанні. Проблема очевидності в політичному пізнанні. Догматизм в політиці, скептицизм, релятивізм. Ідея абсурду в сучасній політиці. Інтерпретація політичних процесів – місце та роль ідеології і науки. Політика й істина. Хибність політичного пізнання.

Тема 7. Пізнання і політична практика. Принципи політичної рефлексії.

Співвідношення системи людського пізнання та політичної практики. Суть триєдиності функцій політичної практики: як джерела пізнання; як способу використання знання; як критерія істинності знань.

Політична практика та усвідомлення політичних процесів – як єдність протилежних сторін. Провідна роль політичної практики.

Моделююча політична практика та випереджаюче політичне пізнання. Метод узагальнення в системі політичного пізнання та політичної практики. Узагальнена практика – як джерело пізнання політичних процесів. Місце та роль політичного рішення в системі політичного пізнання та практичних дій. Суть поняття у політиці: “практика як джерело пізнання”, “практика як спосіб використання знань”, “практика як критерій істинності знань”, їх нерівнозначність, що викликана особливими якостями самої політичної сфери буття. Рівень ефективності та практичної значимості функцій.

Принципи політичної рефлекції. Принцип монізму. Принцип фундаменталізму. Принцип елементаризму. Принцип редукції. Принцип плюралізму. Принцип поліекраності. Принцип Холізму. Принцип корегентності. Принцип синергетичності. Принцип колятивізму. Принцип диверсифікації. Суть та явище в політиці. Політична необхідність та випадковість. Можливість та дійсність в політиці. Частина та ціле в політиці. Політичний зміст та політична форма. Якість, кількість та міра в політиці. Політичне протиріччя та гармонія в політиці. Принцип заперечення в політичному розвитку.

Тема 8. Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

Зв”язок та розвиток – основні принципи діалектики політики. Загальні зв”язки та взаємодія потреб та інтересів як сутнісне визначення політичних процесів. Необхідність та випадковість, постійність та тимчасовість форм зв”язків та взаємодії в системі політичних відносин. Джерела визначення сутності явища. Розвиток та саморозвиток політичного процесу. Прогресування суспільно-політичних відносин. Суспільно-політичний рух.

Історичні особливості вияву дії загальних зв”язків та взаємодії в політиці, як умова трансформації соціально-інституційних форм буття.

Особистісний рівень вияву загальних зв”язків та взаємодії в політиці. Взаємодія як вияв загальних зв”язків політичного характеру в процесі прийняття політичного рішення. Система взаємодії та взаємозв”язків внутрішніх елементів політичної системи. Суть джерел стабільності та нестабільності політичної влади. Взаємодія суб”єктів політичної влади. Протистояння суб”єктів політичної влади та його місце в утвердженні (руйнуванні) системи загальних взаємозв”язків та взаємообумовленості форм та способів людського буття.

Взаємодія та зв”язки на міжнародному рівні. Проблеми співвідношення глобалістики та конкретності в політичному житті.

Проблема взаємодії та загальних взаємозв”язків в історії розвитку політичної науки.

Перехідний етап становлення політичної системи – як особлива умова вияву дії основного принципу діалектики – зв”язку та розвитку.

Тема 9. Ідея політичного розвитку

Суть політичного розвитку. Політичний розвиток як людська практика та ідея. Способи трансформації.

Ідея політичного розвитку в історичному сенсі. Провіденціалістська світська філософія історії (Ж.Боден, Ф.Бекон, Т.Гоббс). Ідея циклів та режимів (інварісщій) в історичному русі людства (Д.Віко). Розуміння можливості загальних законів історії (І.Г.Гердер). Принципи телеологічного опису – модель позаісторичної історії: теістичний варіант (Августин), раціоналістичний варіант (Г.В.Гегель). Принципи утопічного способу подвоєння історії (Т.Мор, Т.Кампанелла, Р.Оуен, К.А. Сен-Сімон). Ідея історичного прогресу, що спирається на категорії єдності історії, законами обгрунтовану доцільність подій, природну необхідність (Ж.А.Кондорсе). Культура спекулятивного теоретизування – схематизація всесвітньо-історичного розвитку як спосіб механістичного поєднання емпіричної конкретності з абстрактними моделями. Формаційний підхід в розумінні розвитку історії та розгортанні політичних процесів.



Поступальність розвитку політичних процесів. Проблема внутрішньої суперечності в розвитку політичної ситуації. Процес зняття внутрішньої суперечності через політику. Прогресування, регресування політичного розвитку – критерії визначення.

Дві складові політичного розвитку: розвиток політичних відносин; розвиток політичної діяльності, її організаційних форм, системи демократії. Взаємодія та взаємообумовленість цих сторін політичного розвитку.

Ідея та практика політичного розвитку на міжнародному рівні. Співвідношення ідей політичного розвитку на рівні держави та на міждержавному рівні.

Тема 10. Принцип історизму в політиці.

Внутрішній зв”язок політичних процесів в історії. Принцип історизму в політиці як вияв закономірностей розвитку суспільства. Загальні та етапні муперечності в політиці. Незворотність напрямів історичного розвитку та її вияв у розгортанні політичних процесів. Історичний процес як породження нової якості в політиці, нової соціальної системи. Неперервність прогресування історичного руху, що знаходить свій вияв у переході від нищих форм соціальної організації до вищої. Суперечливість суспільного руху, його розвиток через подолання та відтворення суперечностей. Політична історія – як система, що саморозвивається. Місце “людини політичної” в здійсненні історичних процесів.



Витоки історії та її політичний сенс. Карл Ясперс про межі історії, основні структури історії, єдність історії, вісьовий час в історії як визначальних умов дослідження суспільно-політичних процесів. Особливість ментального відчуття та переживання історії Західного світу та Східного. Схема світової історії та структури внутрішніх суспільно-політичних виявів її в окремих історіях держави.

Історія як органічна єдність політики, економіки та культури за Г.В.Гегелем, Ф.Броделем, Л.Февром, Дж.Тойнбі, Х.-Г. Гадамером. Історія – як минуле та майбутнє, суть визначення в політиці.

Історична відповідальність та політика. Суть “використання” принципу історизму в політичній діяльності. Історичні паралелі в політиці. Політичні традиції та історія. Проблема майбутнього в політиці.

Зв”язок принципу історизму з принципами системності, об”єктивності в політиці.

Тема 11. Детермінантні основи та доцільність в політиці.

Сутність детермінантних основ явища, факту, поступку в політиці. Процес вияву причини – як одна з визначальних вимог до політики, політичної діяльності. Спричиненість в політиці як органічний зв”язок, що породжує іншу якість. Безпосередність та опосередкованість детермінантних зв”язків в політиці.

Першопричина явища та факту в політиці – міф чи реальність. Неперервність причино-наслідкових зв”язків у політичних процесах.Доцільне обмеження у визначенні детермінантів та наслідків в політичній практиці. Закон зворотного зв”язку в причино-наслідкових діях.

Причина та умови виникнення політичного явища, факту. Детермінантні основи в політиці: загальна, головна, особлива, одинична, суб”єктивна, безпосередня, опосередкована, проста, однофакторна (багатофакторна), системна (безсистемна), ближня, віддалена, глибинна. Політичні детермінанти за сферами відносин в суспільстві: економічні, соціальні, політичні, духовні (культурницькі).

Відносна та абсолютна необхідність в політиці. Випадковість та ймовірність, на яких засновується розвиток. Політична діяльність як фактор спричиненості.

Політична доцільність, її сутність. Зв”язок політичної детермінанти та політичної доцільності. Доцільність об”єктивного характеру. Доцільність суб”єктивного характеру, діалектика їх взаємозв”язку та взаємообумовленості в політиці. Критерії доцільності в політиці.
Тема 12. Системність у політичних відносинах та в політичній діяльності.

Зв”зок політичних відносин та політичної діяльності –кореляційність, просторовість, функціональність їх системних зв”язків. Функції політичної діяльності та політичних відносин. Системність як взаємна трансформація внутрішніх елементів. Координація, субординація, взаємообумовленість внутрішніх елементів системи політичних відносин та політичної діяльності.

Політичні відносини як система. Об”єктивна потенційність політичних відносин. Внутрішній та зовнішній аспекти просторових зв”язків в системі політичних відносин. Елементи системи політичних відносин. Політична системність – як суперечливе утворення. Інституційна політична системність як система функціональних зв”язків.

Політична діяльність як система. Суть політичної діяльності, особливості її вияву у політичній сфері буття людини. Політична діяльність як умова політичних відносин. Відображення системності політичних відносин в системності політичної діяльності. Система видів політичної діяльності. Внутрішня структура політичної діяльності: суб”єкт дії, активність людини, засоби, механізми та технології дії, об”єкт. Система форм політичної діяльності: за сферами життєдіяльності; за рівнями соціальної структури. Функції політичної діяльності. Мотиви політичної діяльності. Цілераціональні, цінніснофаціональні, ефектні та традиціоналістські мотиви політичної діяльності за М.Вебером. Зв”язок політичної діяльності з політичною активністю, політичною участю, політичними інтересами.

Принципи реалізації політичної діяльності в її системному вияві: Об”єктивність, програмність, оптимальність, принциповість, органічний та постійний зв”язок з об”єктом діяльності, колегіальність, конкретність, відшукування основної ланки, функціональна компетентність.

Взаємозв”язок системи політичної діяльності, системи політичних відносин та політичної системи.

РОЗДІЛ ІІІ

Політична онтологія

Тема 13. Буття влади.

Предмет і основна проблематика політичної онтології. Історичні варіанти політичної онтології. Критерія політичного буття, її зміст, обсяг. Сутність та існування, дійсність та реальність, детермінізм, індетермінізм в політиці.

Сутність політичної влади, її модусні визначення. Проблема визначення влади у З.Фрейда, Ф.Е. Оппенгеймера, К.Г.Юнга, Фрома, М.Фуко, С.Дж.Бенна, Н.Бонніо. Співвідношення політики та влади. Влада як суспільне явище. Соціологія та “космологія” влади.

Самовідтворення влади та ідеологія мілленаризму. Спосіб відтворення абсолютиської системи політичної влади. Самовідтворення влади через ідеологію модернізації. Спосіб відтворення влади в демократичних суспільствах. Технократизм та влада.К.Гьодель. Суть деодологізації влади Раціональність та ірраціональність влади за М. Крозьє. Концепція “полюсів росту” Ф.Перру, А.Сові. Відтворення влади в епоху постмодернізму. Концепція влади Дж.Нідама.

Метафори влади. Позасуб”єктні та позаоб”єктні формули влади.

Універсальність влади. Проблема універсальності влади у Ж.Греща, М.Фуко, К.Шмітта, Ж.Френда, Н.Пуланза. Стрктурно-функціональні дослідження “мікрофізики влади” у Р.Барта, Т.Парсонса, Ю.Хабирмис, Е.Кенетті, Б.Рассела, К.Шмітта, П.рікера.

Розподіл політики та влади в суспільстві. Легітимізація політичної влади. Відкритий та прихований тип влади в концепції Н.Боббіо, П.Рікера.

Суспільне буття політики та влади. Політика та влада в соціально-політичному процесі. Завдання гуманітарної еліти на шляху до утвердження демократії влади. Мистецтво політичного діалогу як політичне мистецтво. Онтологічні основи політичного партнерства.

Тема 14. Хронополітика

Проблема “часового простору” в суспільних науках. Типологія соціальних форм часового простору в політології.



Плюралізм типів соціального часу. Політичний час та астрономічний час. Суть лінійного та циклічного типів соціального часу. Перерозподільчий принцип в способах розгортання різних типів соціального часу. Збалансування часу різних суспільних процесів у політичному житті. Часова дисгармонія у політиці. Співвідношення минулого, теперішнього та майбутнього часу у політиці. “Серединний” час. “Вісьовий час”. К.Ясперса, та його значення для обгрунтування місця і ролілюдини у історичних формах політичного буття. Мобілізаційна сутність прискореного часу.

Часові ритми, їх вплив на розвиток політичних процесів. Есхатологічний час. Часова логіка та часова історія в політиці, способи їх співпадання та неспівпадання. Ефективність використання часу в політиці, його залежність від розвитку політичної культури суспільства та рівня політичного розвитку політичних відносин.

Соціальні конфлікти з приводу перерозподілу бюджету часу. Аксіологічні характеристики часу в політиці. Час розвитку, перехідний час, час стагнації, революційний час тощо. Час – як ресурс політики та влади. Співвідношення його з іншими ресурсними одиницями.

Праця та хронополітика.

Хронополітика дозвілля у політико-філософських концепціях Ф. Гейлора, Ж. Фридмана, Е. Морена, Ж. Дюмазедьє, О. Гьоффе.



Суть хронополітики “третього часу”. Проблема самодіяльного часу у працях Р. Сю.

Тема 15.Геополітика.

Політичний простір, його структури.

Простір правової політики. Простір економічної політики. Простір державної політики. Простір адміністративної політики. Простір політичних дій, соціальних груп, верств. Простір дій політичних партій, політичних інститутів.

Принципи цтворення політичного простору.

Геополітика. Суть визначення поняття “геополітика” у працях Ш. Л. Монтеск’є, Л. Челлена, Х. Маккіндера, Ф. Ратцеля. Проблема влади та держави у геополітиці. Проблема комунікативних зв’язків в геополітичному просторі держави. Пріоритетні канали комунікацій.

Сутнісне визначення геополітики як різновиду зовнішньої політики. Геополітика як система зв’язків між просторовими та фнкціонально-політичними характеристиками тих чи інших регіонів світу. Філософські проблеми політичного простору геополітики. Суть геополітичного мислення в політиці.

Европейство та евразійство – особливості взаємозв’язку та вияву політичного життя. Геополітика та проблеми стабільності.

Дивергенція та інтеграція системи політичного співіснування. Проблема співіснувань “субкультур” на геополітичному просторі. Проблема автентизму та мімесісу (А. Тойнбі) на геополітичному просторі.

Геополітичний виклик цивілізаційній ідеї. Принципи нового світового порядку, їх вплив на трансформацію політичного простору світу. Цивілізаційна презумпція всезагальної довіри (недовіри). Ідея геополітичного язичництва у Г. Лє Бона, Ратцеля, Спайкмена. Суть теорії геополітичного “екзистенціалізму”.

Геополітична та цивілізаційна самоствідомість України: точки перетину.



Тема 16. Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними і регулятивними системами суспільства.

Суть організаційних та регулятивних систем суспільства, їх функції.

Співвідношення політики та економіки.Історичні особливості розуміння акої взаємодетермінації (А. Сміт, К. Маркс, Р. Лассаль, В. Ленін, М. Блок, Л. Февр, М. Вебер, К. Поппер, Р. Арон) суть співвідношення елементів у тріадичній системі політика – суспільство – економіка. Їх внутрішні суперечності, замкнутість та розімкнутість циклів взаємодетермінації.

Проблема співівідношення політики та культури. Сила, насилля, гуманізм у системних зв’язках цих феноменів. Нормативність у політиці та культурі. Політична культура, політичне мистецтво.

Традиційні тенденції дослфідження взаємовідносин між політичкою та іншими організаційними регуляивними системами суспільства.

Суть співівідношення політики та науки. Політична наука. Політичні знання.

Політика та ідеологія. Політика та релігія. Об’єктивовані форми політики та влади. Духовні вияви та форми існування політики та влади. Політичні ідеї, теорії, концепції, проекти. Політичний довід. Мовна політична свідомфість, політична мова. Її симантика та синтаксис. Ораторське мистецтво, політична риторика та демагогія. Політична символіка.

Матеріалізована система примусу. Інститути, органи, апарати, установи, кафедри, політики та влади. Засоби фізичного пимусу, технічні засоби інформації, контролю.

Тема 17. Політика та право, влада і закон, їх відношення до моралі. Свобода

Природа сили політичної влади: моральної, правової, соціальної, політикорепресивної, економічної, ідеологічної. Взаємодія регулятивних систем.

Взаємозв”язок права та сили. Еволюція відносин влада-закон. Вияв політики та влади, моральний аспект як основа права за Ж.Френдом. Суть насильницьких дій влади та співвідношення їх з правовими нормами у концепції Н. Пуланзаса.

Механізм “дисциплінування” суспільних відносин за М.Фуко.

Поєднання через правову регулятивну сферу політики та ідеологічного регулятивного механізму. Закон-аспект матеріалізації домінуючої ідеології. Ідеологема влади. Закон та ідеологія як засіб мети політики.

Політика та мораль. Суть діалектичних відносин у системі “влада – закон-мораль”.

Проблема моральності влади в історії політичної науки (Н.Макіавеллі, І.Кант, К.Маркс, М.Бакунін, В.Ленін, Е.Фромм).



Сфера політики та сфера моралі. Історичні особливості становлення. Їх автономія та взаємозв”язок. Основні категоріїї моралі (“совість”, “добро”, “зло”, “справедливість”, “хорошо”, “погано”, “несправедливість”, “гуманізм” тощо). Зв”язок моральних норм з цінностями. Основні категорії політики ( “інтерес”, “влада”, “сила” тощо), їх співвідношення з основним категоріями моралі. Функції політики, функції моралі. Шляхи, механізми, удосконалення моральних основ буття суспільства через політику. Політик як людина. Моральні злочини. Політичні злочини.

Політика та загальнолюдські цінності.

Політика. Свобода. Відповідальність в політиці. Загальна характеристика свободи (свобода як соціальне поняття; діяльнісна сутність свободи; свобода як процес). Історичні способи та форми утвердження людської свободи.

Аспекти свободи: економічний, духовний, політичний. Моральна, політична, юридична відповідальність як суть утвердження свободи.

Тема 18. Принципи легітимації політичної влади.

Проблема легітимації як цілісна й актуальна теорія. Зміст поняття “легітимізації”, його місце в утвердженні системи політичної влади.

Суть легітимації політичної влади у поглядаї Ж.Френда. Відмінність понять “легітимність влади” та “легальність влади”. Легітимність та примус. Легітимність влади та трансцендентність санкції управління. Юридична та політична сутність понять “легітимність” та “легальність” влади.

Теорія тотожності легітимної та легальної влади М.Вебера. Звернення до ідеалів, цінностей, аргументацій, теорій, природним та надприродним силам, персонам в процесі легітимізації політичної влади.

Проблема істиності влади та легітимація. Раціональність легітимізованої влади. Місце віри, довіри, закону в системі легітимізації політичної влади.

Способи легітимізації політичної влади.

Юридична, правова легітимація як легалізація політики та влади.

Ідеологічна система легітимаці політичної влади.

Культурницько-традиціоналістська система легітимації влади та політики.

Суспільна орієнтація (етичний аргумент) як визначальний принцип легітимації влади (“політична мудрість” Демокріта, Платона; свобода та її обмеження Т.Гоббса, Дж.Локка; майнова рівність К.маркса). Суть моральної легітимізації політики та влади.

Перехідний період в суспільстві – умови, шляхи, суперечності в легітимації та легалізації влади.

РОЗДІЛ ІУ

Політична праксеологія.

Тема 19. Від “часткового виробництва” до загального.

Суть політичної дії, її зміст, націленість, засоби та результати.

Основні закономірності політики як специфічної форми суспільної практики.



Політична дія та історичні способи, стилі людського буття. Традиціоналістське суспільство – індивід з традиціоналістськими статусними визначеннями – традиційність політичної дії. Індустрійне суспільство – технократичний тип людини – технократизм політичної дії. Два виміри індустрійного суспільства: перший вимір – перебування в штучному світі виробництва – позаробочий час, побут, дозвілля; другий вимір – діяльнісна політична сфера буття держави – громадянське суспільство.

Межі технологічних способів існування людини в економічній, соціальній та політичній сферах буття. Проблеми модернової праксеології в сучасних теоріях неоконсерватизму та неолібералізму. Нові способи та форми політичної дії, породжені динамікою науково-технічного прогресу.

Проблеми глобалістики в політичних діях (А.Турен). Теорія натурфілософії влади як вселенсько-космологічного феномену.

“Людина всесвіту” – “людина нації” у політичній праксеології. Нове обгрунтування суб”єктів дії в сучасних теорія організацій.

Проблема ресурсів у політичній праксеології. Культурна (духовна) гегемонія, організація влади та ресурси, як визначальні чинники політичного управління суспільством.

Політичні наслідки та майбутнє людського розвитку: від “часткового виробництва” до “тотального виробництва”.



Тема 20. Соціокультурні сусперечності сучасного суспільства.

Природа культурної гегемонії. Інформаційна нерівність та політичний гегемонізм.

Суть традиційно

Економічної детермінанти у визначенні політичних процесів, її позитивні та негативні риси. Політичні теорії економічного детермінізму.

Співвідношення виробничого досвіду людини та культурно-освітнього в добу індустріалізації та урбанізації. Духовне виробництво та його вплив на трансформацію змісту та форм політичної діяльності.

Функції культури в політиці. Проблема сенсу життя людини: культурологічне та політичне визначення ( Дюркгейм, З.Фрейд, К.Маркс, В.Франкл, К.Ясперс, Г.Х.Гадамер).

Виробництво матеоріальне та виробництво самого суспільства. Суть системи політичних технологій, їх культурологічні парадигми. “Соціологія дії” А.Турена. Історія як глобальний обмін культур. Культурологічна теорія нації Е.Гелнера. Націоналізація та денаціоналізація політичних процесів в сучасному світі, детермінанти, що їх визначають.

Теорії суспільних відносин як відносин людей-агентів системи політичних технологій.



Місце політичних еліт в системі технологій виробництва суспільства. Ч.Сноу про “дві еліти” та “дві культури” в політиці.

Гуманістичні універсалії у мові та практиці сучасної політики. Задоволення соціальних потреб у процесі міжкультурного обміну та сучасного духовного виробництва, їх вплив на формування політики. Місце та роль інформативних ресурсів у цих процесах.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка