Програма фахових вступних випробувань з політології для вступників у Львівський національний університет імені Івана Франка



Сторінка3/19
Дата конвертації29.12.2016
Розмір3.75 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Тема 1. Природа політичного


Філософія політики – як окрема філософська наука. Політика як компонент суспільної свідомості. Співвідношення понять “державні інститути”, “влада” та “політика”.

Матерія політичного – як: соціальність, міжсуб”єктна матриця спілкування, стихія обміну діяльністю, людська взаємодія, інтеракція.

Політична мета. Політичні завдання. Детармінанти політичних процесів. Засоби політики. Кооперування в політиці. Ресурси політики. Ефективність політики. Мобільність у політиці. Інтенціональність політики. Негомологічність політики. Ентропійність в політиці. Інструментальність політики. Продуктивність політики. Модус політичного. Седименти політики.



Політика та етика. Політика як зацікавлене світоуявлення та світодійство. Теоретична та практична сфера політики. Політосфера. Політичне життя. Політогенези. Політична популяція. Політичні рівні: індивідуальний, груповий, інституційний, регіональний, світовий.

Політична еволюція. Раціональність та ірраціональність в політиці. Політичний ризик: аналітика ризику, прогнозування ризику. Політичні рішення. Політичне моделювання. Політичне прогнозування. Політичний ринок. Система вимірів політичної дії, політичних відносин. Система означень політичних процесів.

Тема 2. Філософія та політика.

Автономність філософії політики як науки, її зв”язок з політологією та філософією.

Предмет та об”єкт філософії політики. Метод політичної філософії. Філософська артикуляція. Перспективізм та універсалізм, їх значення для політичної філософії. Перформативні судження.

Співвідношення понятійного апарату філософії та політики. Філософія як наука–метод та як наука-критерій і політика. Філософське та політичне знання. Основна проблематика та структура філософського та політологічного знання. Особливості філософування та політологічного дослідження. Філософія і наука; політика і наука. Співвідношення міфу, релігії, утопії, філософії та політики у сучасній культурі. Способи та умови пізнання емпіричного в політиці. Політичне теоретизування. Принципи філософські та принципи політологічні. Співвідношення універсальних та дисциплінарних методів пізнання та відтворення соціально-політичної дійсності. Політичне поле буття: маргінальність та автономність визначення.



Нерівномірність політичної, економічної, соціальної та соціокультурної динаміки розвитку суспільства – принципи пізнання та відтворення цих процесів.

Логіка структури філософського аналізу політичних процесів. Полдітична антропологія. Політична епістемологія. Політична отологія. Політична історія. Політична аксіологія. Політична культурологія. Політична праксеологія.
РОЗДІЛ І.

Політична антропологія.

Тема 3.Принципи політичної антропології.

Особливий статус людини у світі. Феномен людини в історії політичної культури. Суть домодернової політичної антропології. Модернова антропологія політики. Специфіка людського буття: людина і природа, людина і суспільство, людина і культура, людина і трансцендентне. “Особа”, “особистість”, “індивід” та “індивідуальність” в системі суспільних відносин. Індивід та почуття солідарності в політиці. Суть поняття “людина політична”. Суб”єкт політичної творчості, його можливості і межі, специфіка його дії на соціальний та духовний стан суспільства.



Цінність пріоритети політичної антропології, їх поєднання з функціональними особливостями політичного буття людини. Політична антропологія та право.

Гуманістичні критерії політики та влади, історичні особливості формування та осмислення. Антропологічна сутність понять “свобода” та “справедливість”. Проблема пошуку нового дискурсу справедливості в концепціях Дж.Ролза, Х.Кельзена, А.Макінтатра, О.Гьоффе, Ю.Хабермаса, Н.Лумана.

Предмет і метод політичної антропології. Соціологічний, інституціоналістський та антропологічний підходи до визначення політичних процесів. Співвідношення понять: “людина політична”, “людина економічна”, “людина світу”.

Принцип політичної антропології. Принципи рефлексії. Принципи плюралізму. Принципи цілісності. Принцип універсалізму як єдності людського роду. Принцип субстанціальності. Принцип свободи. Принцип синергетичності. Принцип когерентності. Принцип релятивізму. Принцип версифікації.

Номотетичний (генералізуючий) та ідіографічний (індивідуалізуючий) методи наук про природу та культуру, їх місце в розумінні політичних процесів. Людина перед обличчям політичних абсолютів. Людина і сенс її політичного існування.



Тема 4. Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначенні людини.

Суть формального (“законницького”) та неформального (“сповідального”) принципів соціальної організації. Співвідношення понять “сповідальність”, “соборність”, “юридичність” (правова угода) у політичних стосунках.

Можливості формального принципу. Соціальний формалізм. Формалізація як окреслення сфери невідчужуваної автономії особи. Атрибути формалізації (кодифікації) соціально-політичного простору буття: постійність, безумовна попередня довіра, предметність людських зв”язків, правовий стан та розвиток контрактних відносин, зменшення впливу політики на всі суспільні функції, розподіл існуючої системи влади, визначення меж компетентності у діях політичних інституцій, органів управління та керівництва, активізація правової свідомості, інтенсифікація комунікативних зв”язкув між сферами управління. Проблеми формалізації системи соціально-політичних відносин у М.Вебера, М.Крозьє.

Межі формальних початків. Історичні умови та способи формалізації суб”єктних відносин. Роль етики, права, ідеологія, традиціоналістських норм у формалізації і соціально-політичної сфери буття. Проблема меж формальних початків в історії політичної думки.

Неформальний принцип у політичному самовизначенні людини. Людські ідеали, духовність, інтереси, ціннісні орієнтири антропологічного характеру, месіанські почуття, лідерство, як основа утвердження неформальних принципів у міжоб”єктних стосунках.

Вплив домінації формальних, або ж неформальних принципів у політичному самовизначенні людини на розвиток різних типів політичної культури у сучасному світі.

Тема 5. Політика як різновид духовного виробництва.

Суть духовного виробництва, зв”язок його з політичними процесами. Принципи, на основі яких здійснюється духовне виробництво.



Духовність і прагматизм в політиці. Раціональне та ірраціональне у політиці: детермінанти, способи та умови їх існування, історичні особливості вияву.

Суспільно-політичні відносини як міжіндивідуальний, міжгруповий обмін інформацією. Нееквівалентність обміну інформацією. Суспільне життя як знакова система, символізм її змісту.Співвідношення фактичних можливостей людини та її домагань. Явище відносної депривації за С.Страуффером. Реформаційні структури в політиці. Духовне виробництво та еліти (референтні групи), що його репрезентують. Вплив референтних структур на механізм соціальної ідентифікації. Детермінанти утвердження соціальної утопії як характеристика сучасного суспільства. Суть маргінальності в політиці. Маргінальна особа, її місце і роль в політичному житті суспільства.

Духовне виробництво в політиці та віра, авторитет, надія. Ідеологія прогресу – як кредитування можливостей.

Фактори, що впливають на зростання диспропорції між фактичною та референтною приналежністю. Підвишення рівня освіти. Підвищення ролі дозвілля та його соціальна значимість. Знищення частки самодіяльного віку людини.

Міжкультурні, міжнаціональні відносини. Роль засобів масової інформації в духовному виробництві, їх вплив на політико-правові процеси в державі.


Розділ ІІ
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка